Особливості емоційного вигорання медичних працівників

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДДПУ

Особливості емоційного вигорання медичних працівників

Погрібна А.О. психол. н., доц. каф. психології

Ярцева Т.В. здобувач другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 053 «Психологія» ДДПУ

У статті представлено теоретичні та практичні аспекти проблеми емоційного вигорання медичних працівників. Проаналізовано наукові підходи, в яких найбільш ґрунтовно висвітлено теоретичне та прикладне осмислення досліджуваної проблеми. Визначено особливості емоційного вигорання в даному професійному середовищі.

Ключові слова: емоційне вигорання, емоції, стрес, професійна діяльність.

Вступ

Постановка проблеми. Актуальність означеної проблеми обумовлена зростаючими вимогами з боку суспільства до особистості, здоров'я медичного працівника і якості наданої їм медичної допомоги. Необхідно підкреслити, що професія лікаря має велику соціальну значущість, оскільки на нього покладена велика відповідальність не тільки за фізичне здоров'я пацієнта, який довірив йому своє життя, а й за його психічне здоров'я і соціально-психологічну адаптацію. В даний час ряд фахівців висловлює стурбованість щодо того, що сама по собі діяльність медичного працівника сприяє розвитку хворобливих станів. Це може проявлятися у вигляді розчарування в професії, деморалізації, наростаючої схильності до роздумів про те, щоб залишити цю професію, а також погіршення психічного здоров'я медичних працівників, зниженню стійкості шлюбів, розвитку схильності до вживання психоактивних речовин і алкоголю. Висока патогенність медичної роботи для практикуючих лікарів хвилює дослідників і в зв'язку з тим, що їх здоров'я життєво важливе для безпеки і якості їх професійної діяльності. Дія численних емоціогенних факторів, як об'єктивних, так і суб'єктивних, викликає наростаюче почуття незадоволеності, накопичення втоми, що веде до криз в роботі, виснаження і вигорання. У зв'язку з цим дослідження феномену вигорання на прикладі медичних працівників набуває особливої актуальності, воно має значення для аналізу процесу професійного становлення особистості фахівця, для планування його професійної кар'єри.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор. Протягом останніх десятирічь проблема дослідження емоційного вигорання є дуже актуальною в психологічній науці. Основним змістом означеної проблеми є неоднозначне трактування емоцій, їх функцій і реальних зв'язків з діяльністю і поведінкою людини, з іншими психічними процесами, властивостями і станами, з психічною структурою особистості в цілому. Звідси випливає і практична, прикладна сторона проблеми емоцій: як їх реально дослідити, діагностувати,вимірювати, змінювати, використовувати і враховувати (О. І. Богучарова, Н. М. Булатевич, Н. Є. Водоп'янова, О. В. Грицук, Л. Г. Дика, Т. В. Зайчикова, Н. Ю. Максимова, С. Д. Максименко, В. О. Орел, А. О. Погрібна, Т. А. Ткачук, Н. О. Чепелєва та ін.).

На початку 70-х-80-х рр. XX ст. вчений психологічний світсколихнула хвиля досліджень і дискусій, предметом яких був «синдром вигорання» - психогенний розлад, що виникає в професійній діяльності людини. На сьогодні концепція емоційного вигорання визнана широким колом науковців: психологами, лікарями, соціальними працівниками тощо. Серйозність проблеми підтверджується внесенням даного синдрому в Міжнародну класифікацію хвороб(рубрика Z73.0) - «проблеми, пов'язані з труднощами організації нормального способу життя».

Уперше проблема вигорання (burnout) з'явилась у США як соціальна проблема, а не як дослідницький конструкт. Один з її засновників, американський психіатр H.J. Freudenberger, у 1974 році описав феномен, який він спостерігав у працівників реабілітаційних центрів для людей з психологічними проблемами та визначив його як виснаження енергії у фахівців соціальної сфери внаслідок інтенсивного і тісного спілкування з клієнтами в емоційно перевантаженій атмосфері під час надання професійної допомоги. Спостерігаючи за фахівцями, автор дійшов наступного висновку: коли співробітник «вигорає», незалежно від причини, він перестає бути ефективним у реалізації своїх цілей і дій [7].

C. Maslach, S. Jackson поклали початок конструктивному, цілеспрямованому дослідженню феномена вигорання. Зокрема, C. Maslach, одна із провідних фахівців з даної проблеми в зарубіжній психологічній науці, визначила вигорання як синдром фізичного та емоційного виснаження, що включає в себе розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи і втрату розуміння і співчуття до клієнтів. Розроблений нею, спільно з колегами, науковий підхід до означеної проблеми дозволив деталізувати прояви феномена вигорання: почуття емоційного виснаження, знемоги (фахівець відчуває нездатність віддаватися роботі так, як на початку кар'єри); дегуманізація, деперсоналізація (тенденція розвивати негативне ставлення до рецепієнтів); негативне самосприйняття і самооцінка в професійному плані (почуття недостатньої професійної майстерності). C. Maslach підкреслювала, що вигорання не є втратою творчого потенціалу, реакцією на нудьгу, а це швидше емоційне виснаження, яке виникає на тлі стресу, обумовленого міжособистісним спілкуванням. Акцентування уваги на даному аспекті обумовило появу публікацій відносно феномену вигорання у представників професій суб'єкт-суб'єктного типу [8; 9].

У пострадянській психології широкого розповсюдження набуло вивчення вигорання у представників професій соціальної спрямованості. Так, існують дослідження відносно емоційного вигорання серед педагогів (О. О. Бароніна, Л. Г. Дика, Т. В. Зайчикова, Л. М. Карамушка, Л. М. Мітіна, Н. В. Назарук, А. О. Погрібна, А. А. Реан, Т. І. Ронгинська та ін.), у медичних працівників (О. І. Богучарова, Г. С. Абрамова, Н. В. Козіна, В. В. Лук'янов, Н. Ю.Максимова, Ю. А. Юдчиць та ін.), соціальнихпрацівників (Н. Є. Водоп'янова, Є. М. Набільська, О. В. Романовська, Є. С. Старченкова, Я. І. Юрків та ін.) тощо. Однак, незважаючи на достатню кількість робіт, присвячених різним аспектам вивчення даної проблеми, наявність валідних психодіагностичних методик, у зарубіжній і вітчизняній психології дотепер не досягнуто єдиної думки відносно феноменології, механізмів та динаміки розвитку емоційного вигорання, особливостей його формування та протікання в різних професійних групах [3; 4; 5; 6].

В своєму дослідженні ми спираємся на процесуально-динамічну концепцію В. В Бойка, яка стала наслідком інтегрування трьох компонентної моделі вигорання C. Maslach, S. Jackson та концепції стресу H. Selye. Визначаючи емоційне вигорання як вироблений особистістю механізм психологічного захисту, який виникає у відповідь на окремі травмуючі дії та виступає у формі часткового або абсолютного виключення емоцій, автор виділив три фази його розвитку (фази напруги, резистенції, виснаження). Кожна фаза містить чотири симптоми, взаємодія яких утворює індивідуальну своєрідність проявів емоційного вигорання. В. В Бойко виділяє наступні симптоми емоційного вигорання: переживання психотравмуючих обставин, незадоволеність собою, загнаність у кут, тривога і депресія - фаза напруги; неадекватне вибіркове емоційне реагування, емоційно-моральна дезорієнтація, розширення сфери економії емоцій, редукція професійних обов'язків - фаза резистенції; емоційний дефіцит, емоційна відстороненість, особистісна відстороненість (деперсоналізація), психосоматичні та вегетативні порушення - фаза виснаження [1; 2].

Таким чином, вигорання розглядається як негативний процес, що проходить декілька стадій та призводить до деструктивних змін структури діяльності або особистості фахівця.

Мета даної статті - теоретичний аналіз та експериментальне дослідження особливостей емоційного вигорання у медичних працівників.

Виклад основного матеріалу

Мета конкретизувалася через постановку завдань дослідження, які полягали в тому, щоб виявити кількісну представленість медичних працівників, які мають схильність до емоційного вигорання та визначити основні прояви емоційного вигорання в даному професійному середовищі. Для вирішення поставлених задач було використано «Методику діагностики рівня емоційного вигорання» В. В. Бойка та опитувальник «Психічне вигорання», розроблений Н. Є. Водоп'яновою, О. С. Старченковою на основі моделі C. Maslach, S. Jackson. Використання нами під час дослідження означених методик дало змогу різнобічно вивчити цей синдром, розглянути його як під кутом західної так і під кутом вітчизняної моделі емоційного вигорання.

Дослідження проводилось на базі обласної клінічної психіатричної лікарні м. Слов'янська. Дослідженням було охоплено 30 медичних працівників, середній стаж роботи яких - 10-15 років, середній вік - 35-40 років. емоційний вигорання медичний

Під час дослідження емоційного вигорання у медичних працівників за допомогою методики В. В. Бойка, були отримані результати, які дозволили оцінити кількісний склад медичних працівників з ознаками емоційного вигорання та особливості його прояву. Результати дослідження частоти зустрічальності емоційного вигорання у медичних працівників представлені в таблиці 1.

Таблиця 1 Наявність ознак емоційного вигорання у медичних працівників

*** - р<0,001

Аналіз отриманих результатів показав, що 43,3% медичних працівників нашої вибірки схильні до емоційного вигорання. У фахівців спостерігається вичерпання енергетичних та емоційних ресурсів, падіння загального енергетичного тонусу і послаблення нервової системи. У респондентів фіксується відчуття неможливості емоційно допомагати суб'єктам своєї професійної діяльності, відзначається цинізм та черствість не тільки у стосунках з оточуючими, а й у відношенні до праці в цілому. В них також фіксується наростання негативізму, відчуття пригніченості, втоми, фізичних та психічних перевантажень, апатії, безнадії тощо. Зазначимо, що сформований синдром емоційного вигорання виявлено у 18% респондентів, у фазі формування синдром емоційного вигорання спостерігається у 66% опитаних, у 16% опитаних відсутній синдром емоційного вигорання. Це свідчить про актуальність проблеми та необхідність розробки дієвих методів корекції та профілактики означеного синдрому в даному професійному середовищі.

Домінуючою фазою емоційного вигорання у медичних працівників виявилась резистенція (81% респондентів), для якої характерне усвідомлене чи несвідоме прагнення до психологічного комфорту, виражене в спробах знизити тиск зовнішніх обставин за допомогою наявних у розпорядженні засобів, відгородитися від негативного впливу стрес-факторів тощо. При цьому проявляються негативні внутрішні настрої, емоційні установки, що визначають не тільки ставлення до роботи, але і саму якість праці та її продуктивність. На цьому етапі у фахівців відзначаються негативні установки стосовно особистих професійних досягнень, почуття некомпетентності у своїй професійній сфері, усвідомлення неуспіху в ній. Подібні негативні зміни створюють труднощі в спілкуванні і міжособистісній, діловій взаємодії суб'єктів професійної діяльності, виникають перешкоди засвоєнню соціально і професійно значущої інформації, що заважає прийняттю адекватних рішень, не створює основи для встановлення взаєморозуміння з оточуючими.

Аналіз вираженості симптомів емоційного вигорання у медичних працівників показав, що найбільш вираженими виявились симптоми, що відносяться до фази резистенції. Зокрема, 72,6% досліджуваних характеризуються неадекватним обмеженням діапазону та інтенсивності включення емоцій у професійне спілкування, що партнерами по міжособистісній взаємодії інтерпретується як черствість, байдужість та неповага до їхньої особистості. Медичні працівники втрачають межу між економічним проявом емоцій та неадекватним вибірковим емоційним реагуванням. 54,2% медичних працівників характеризуються намаганням спростити процес спілкування, скоротити свої професійні обов'язки у сфері ділової взаємодії, обмежити виконання соціальної ролі в ситуаціях, які потребують емоційних витрат. Фахівці намагаються обмежитися виключно діловими контактами, не переходячи на більш глибокий особистісний план. При цьому відмічається тенденція до негативного оцінювання професійної діяльності в цілому, появи деструктивних змін у системі професійних цінностей особистості, що згубно впливає на процес професійно- особистісного зростання. Найбільшої уваги, на наш погляд, заслуговує симптом «розширення сфери економії емоцій», який виявився у 69,8% вибірки, адже він свідчить про розширення дії емоційного вигорання за межі професійної діяльності.

У фазі виснаження емоційне вигорання в основному проявляється у вигляді психосоматичних і психовегетативних порушень, їх демонструє 48% досліджуваних. Цей симптом проявляється на рівні фізичного та психічного самопочуття, у результаті чого частково або повністю втрачається працездатність, посилюється переживання незадоволеності власною ефективністю та якістю життя. У фазі напруги домінує симптом «переживання психотравмуючих обставин» (61,7% досліджуваних), що проявляється усвідомленням психотравмуючих чинників професійної діяльності, які важко або зовсім непереборні. Подібне усвідомлення викликає почуття відчаю й обурення, змушує нервувати, відчувати постійні психоемоційні перевантаження.

З метою більш глибокого дослідження емоційного вигорання та його проявів у медичних працівників ми використали опитувальник «Психічне вигорання», розроблений Н. Є. Водоп'яновою, О. С. Старченковою.

Аналіз отриманих результатів показав, що у медичних працівників найбільш вираженим компонентом емоційного вигорання є емоційне виснаження (р<0,001), яке характеризується наявністю у співробітників стомлення, емоційної індиферентності, зниженого настрою. Зниження рівня енергії в організмі призводить до емоційного перенапруження, виснаженості власних емоційних ресурсів, спустошеності, що пов'язані з власною професійною діяльністю. Редукція особистих досягнень, яка виявилась у 48% респондентів, проявляється в зниженні почуття компетентності у фаховій сфері, негативному самосприйнятті в професійномуплані, втратіідеалів, надій та перспектив. Звужується коло власних обов'язків по відношенню до інших. Найменш вираженою у медичних працівників є деперсоналізація (р<0,001), яка передбачає негативне, цинічне, бездушне ставлення до реципієнтів.

Отримані результати повністю співвідносяться з результатами, отриманими за методикою В. В. Бойка, при цьому розширюють уявлення про структурний склад досліджуваного феномену.

Висновки

Отже, результати дослідження дозволили нам констатувати, що медичні працівники, які мають ознаки емоційного вигорання, на фоні падіння загального енергетичного тонусу відчувають нестачу внутрішніх ресурсів надавати психологічну підтримку суб'єктам своєї діяльності. Професійна нереалізованість, відчуття рутинності праці, необхідність враховувати фізичні, психологічні, фізіологічні особливості реципієнтів на тлі низького зворотного зв'язку, призводять до нездатності емоційного відгуку на потреби, стани суб'єктів взаємодії та появи психосоматичних й психовегетативних порушень. Необхідно зазначити, що подібні порушення призводять до різного роду дисфункцій та погіршують якість життя фахівця. Крім цього, медичні працівники з даним синдромом відокремлюються від суб'єктів взаємодії, які сприймаються як об'єкти для маніпулювання та не викликають будь-якого емоційного відгуку. Спостерігається антигуманістичний настрій по відношенню до суб'єктів професійної діяльності, відбуваються деструктивні зміни в емоційно-вольовій та особистісній сферах фахівців. Перспективи подальшого дослідження вбачаємо у вивченні чинників емоційного вигорання у медичних працівників у рамках системогенетичного підходу.

Список використаних джерел

1. Максимова Н. Ю., Максименко С. Д. Синдром емоційного та професійного вигорання у лікарів. Здоров 'я України. 2007. №23. С. 68-69.

2. Погрібна А. О. До питання про емоційне вигорання в професіях суб'єкт-суб'єктного типу. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки». 2016. Вип. 1, Т. 1. С. 76-80.

3. Ткачук Т. А., Шумейко І. Синдром професійного вигорання як проблема сучасної психологічної науки. Технології розвитку інтелекту. 2016. Т. 2, №1. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/tri_2016_2_1_16.

4. Ходаківська О. М. Професійний стрес як чинник «вигорання» фахівців у системі «людина - людина». Хмельницький: Ун-т «Україна», 2010. 338 с.

5. Freudenberger H., Richelson G. Burnout: The high cost of high achievement. NY Garden City: Ancor Press, 1980. 214 p.

6. Maslac H. С., Schaufeli W. B., Leiter M. P. Burnout. Annual Review of Psychology. 2001. V. 52. P. 397-422.

7. Maslach C., Leiter M. P., Jackson S. E. Making a significant difference with burnout interventions: Researcher and practitioner collaboration. Journal of Organizational Behavior. 2012. №33. P. 296-300.

Размещено на Allbest.ru