Методологічна організація психології як сфери миследіяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологічна організація психології як сфери миследіяльності

Фурман Анатолій Васильович

Методологічне дослідження присвячене обґрунтуванню альтернативного погляду на психологію як на універсум людської життєдіяльності і відтак як на особливий світогляд і на здатність бачити все у фокусі людини. Ця альтернативність відштовхується від відомої ідеї Г. П. Щедровицького, висловленої у 1980 році, розглядати психологію не як науку, що має свій предмет і метод, а як «увесь світ, сприйнятий із певної точки зору». При цьому аргументується, що таке розлоге розуміння психології як сфери миследіяльності, по-перше, не заперечує наукового (об'єкт- предметного) методу до її полідисциплінарної розробки, хоча й указує на його редукційні фільтри та пояснювальні обмеження, по-друге, виявляє універсальний спосіб розширення компетентнісного горизонту впливу психології на особисте і суспільне життя та культурний розвиток громадян і всього людства. Комплексним інструментом вирішення останнього надзавдання став авторський циклічно- вчинковий підхід, що дав змогу змістовно деталізувати канонічну оргсхему розгортання вчинку В. А. Роменця у вигляді чотирьох тематизованих дослідницьких стратегем персонального мисле- вчинення. Зокрема, на етапі ситуації сфера психології висвітлюється як взаємопроникнення різних раціогуманістичних знань і психологічної роботи будь-яких змісту та спрямування, самобутнього світогляду й антропоцентричного миследіяння і в підсумку всюдисущої форми конструювання соціального довкілля і способу життєздійснення людини, що пояснюється такими інноваційними епістемними продуктами, як схема миследіяльності, шестирівнева модель професійного методологування, парадигмально-дослідницька карта та ін. На етапі мотивації ця сфера має позбутися існуючої самотинності й отримати чітку методологічну організацію, яка б згармонізувала психологічні дослідження, проєктні і методичні розробки, техніки і практики у єдиний ковітальний організм розвитку всієї психодуховно зорієнтованої миследіяльності, котра, зі свого боку, стимулювала б соціокультурне утвердження таких основних складових сферного психологування, як робота, мислекомунікація, рефлексивна діяльність, мислення, мислевчинення. Етап учинкової дії - це відповідальний для кожного і для всіх період закріплення в індивідуальній і масовій свідомості розуміння психології як уже сформованої й розвиненої сфери миследіяльності, що долає вузькі рамки суто природничо-наукового розгляду психодуховної дійсності й первинно цікавиться інтенціями, цілями і цінностями здійснення психологічної роботи у чотирьох вимірах (розвитку психологічного знання, чистого мислення, миследіяльності і використання психологічного інструментарію) та у п'яти базових видах (теоретичної, науково-проєктної, прикладної, емпіричної, психо- культурної). Змістом післядіяльного етапу має стати безперервна і майже тотальна рефлексія індивідуального, колективного і суспільного мислевчинкового творення багатовидового світу психологічного практикування й відтак добування нових знань і компетентностей та збагачення досвіду психологічної роботи всіх, хто відносить себе до цієї сфери. Насамкінець, головно задля прикладного унаочнення обстоюваних ідей, концептів і методологем, здійснена детальна характеристика ситуаційної, мотиваційної, діяльної і післядіяльної складових освітнього узмістовлення новоствореної авторської програми із дисципліни «Психологія як сфера миследіяльності», що кілька років успішно реалізується при підготовці докторів філософії із психології.

Ключові слова: психологія як наука, психодуховне, сфера психології, миследіяльність, циклічно-вчинковий підхід, дослідницька стратегема, психологічна робота, методологування, мислевчинення, мислекомунікація, психологічне мислення, рефлексія, психософія, психологічна культура, Г. П. Щедровицький, В. А. Роменець.

A. Furman, O. Furman

The methodological research is devoted to the substantiation of an alternative view on psychology as a universum of human life activity and thus as on a special worldview and on the ability to see everything in focus of human. This alternativity is based on the well-known idea of G. P. Shchedrovytsky, expressed in 1980, to consider psychology not as a science that has its own subject and method, but as “the whole world, perceived from a certain point of view." It is argued that such a broad understanding of psychology as a sphere of thinking-activity, firstly, does not deny the scientific (object-subject) method to its multidisciplinary development, although it indicates its reduction filters and explanatory limitations, and secondly, reveals a universal way to expand the competent horizon of the influence of psychology on personal and social life and cultural development of citizens and all mankind. The author's cyclic-deed approach became a complex tool for solving the last supertask, which made it possible to substantially detalize the canonical organizational scheme of V. A. Romenets ' deed deployment in the form of four thematic research strategies of personal thinking-activity. In particular, at the stage of the situation the field of psychology is covered as the interpenetration of different rational humanistic knowledge and psychological work of any content and direction, original worldview and anthropocentric thinking- activity and as a result of the ubiquitous form of constructing social environment and way of human's life realization, which is explained by such innovative epistemic products as the scheme of thinking-activity, a six- level model of professional methodologization, a paradigmatic-research map, etc. At the stage of motivation, this area should get rid of the existing spontaneity and get a clear methodological organization that would harmonize psychological researches, design and methodical developments, techniques and practices into a single covital organism of development of all psycho-spiritually oriented thinking-activity, which, in turn, would stimulate socio-cultural approval of such basic components of spherical psychologization as work, thought communication, reflective activity, thinking, thinking-activity. The stage of action is a responsible for everyone and for all period of consolidation in the individual and mass consciousness of psychology understanding as an already formed and developed sphere of thinking-activity, which overcomes the narrow framework of purely natural- scientific consideration of psycho-spiritual reality and is primarily interested in the intentions, goals and values of psychological work fulfillment in four dimensions (development of psychological knowledge, pure thinking, thinking-activity, and use of psychological toolkit) and in five basic types (theoretical, research-design, applied, empirical, psychocultural). The content of the post-action stage should be a continuous and almost total reflection of individual, collective and social thinking- activity creation of a multifaceted world of psychological practice and thus gaining new knowledge and competencies and enriching the experience of psychological work of all who belong to this field. Finally, mainly for the sake of applied visualization of the advocated ideas, concepts and methodologems, a detailed characteristic of the situational, motivational, active and post-action components of the educational content of the newly created author's program in the discipline “Psychology as a sphere of thinking-activity” was carried out, which has been successfully implemented for several years in the preparation of doctors ofphilosophy in psychology.

Keywords: psychology as a science, psycho-spiritual, sphere of psychology, thinking-activity, cyclic-deed approach, research strategy, psychological work, methodologization, thought-deed, thought communication, psychological thinking, reflection, psychosophy, psychological culture, G. P. Shchedrovytsky, V. A. Romenets.

Постановка методологічної проблеми

психологія авторська програма миследіяльність

Психологію традиційно вважають: 1) або наукою про сукупність психічних явищ (головно процесів, станів, властивостей, тенденцій, а також сприймання, мотивування, мислення, почування, волевиявлення та ін.) і поведінку людини, вищих тварин, яка пояснюється спричиненням цих явищ, 2) або науковою дисципліною, що вивчає закономірності, механізми і факти виникнення, розвитку та функціонування психіки і психічної діяльності особи, груп людей, окремих соціумів (остання позначається терміном «соцієтальна психіка»).

Однак такий усталений погляд на психологію хибує кількома редукційними недоліками:

по-перше, відображає природність психічного, тобто фіксує феноменальні оприявнення тваринної і людської психіки, проте не охоплює духовного у його сутнісній позаприродності, трансцендентності, ноуменальності, ірраціональності; звідси загальновідомий вирок психології ХХ століття: вона, будучи первинно вченням про душу, «стала наукою без душі»;

по-друге, на відміну від точних наук (математики, фізики, хімії та ін.), «які мають справу з банальними предметами думки» (Балл, 2017, с. 87-88), психологія виокремлює надскладний предмет розмірковувань - життя, взяте у процесі розвитку як вмістилище всеможливих психічних явищ і душевних станів (В. А. Роменець, П. А. М'ясоїд); тому не тільки «дві стихії - свідома і несвідома - стикаються між собою, вносять сум'яття одна в одну, і людина помічає своє перебування у світі» (Роменець, Маноха, 2017, с. 112), а й два світи актуальної буттєвості - психічний і духовний, - взаємно пронизуючи один одного, уможливлюють плинну екзистенцію її різномодусного (суб'єктного, особистісного, індивідуаль- нісного, універсумального) уприсутнення в соціальному повсякденні і цього зовнішнього світу у внутрішньому засвіті особи;

по-третє, своєрідним незвіданим пограниччям, що поєднує непоєднуване в науково-раціональному витлумаченні, тобто охоплює в онтичній єдності психічне і духовне, є свідомість як та «сфера забутого буття», що ніколи до кінця непізнавана (І. Кант), адже її сутнісний горизонт функціонування належить позаприродному, квазіпредметному, метафізичному (М. К. Ма- мардашвілі, О. М. П'ятигорський, М. Ю. Савельєва, А. В. Фурман), що вимагає, з одного боку, рефлексивно опрацювати метатеоретичну мозаїку життя свідомості, з іншого - обґрунтувати внутрішні умови вактуальнення свідомої здатності людини як самобутнього досвіду і його постійне роз- просторення назовні, за межі реальності, себто перебування у стані безупинного цілісного трансцендування (див. Фурман А., 2018а; 2018б; 2017в);

по-четверте, за три з лишком століть наукового періоду розвитку психології тупиковим виявився сам шлях чіткого (власне об'єктивного) визначення її предмета, що й сьогодні залишається актуальною проблемою; і це незважаючи на те, що на цьому шляху все звелося, починаючи із ХУІІІ століття, до віднаходження все нових і нових предметів цієї науки; так, не вдаючись у деталі й не апелюючи до персоналій, історія психології містить десятки більш-менш аргументованих упредметнень: явища свідомості, безпосередній досвід суб'єкта, пристосованість походження психічних діяльностей, поведінка, несвідоме, процеси сприйняття, формування і переробки образів, вищі цінності та екзистенційні ресурси особи, пізнавальні здібності людини, психіка, психічна діяльність, внутрішній світ людини, модуси суб'єктивної реальності, індивідуальний світ Я людини, психічна реальність, психосфера і т. д. і т. ін.

Окреслене проблемне коло розвитку сучасної психологічної науки, що сьогодні нагадує відоме колесо сансари, коли людина проживає своє життя у стані невігластва, створюючи для себе багато в чому ілюзійний суб'єктивний світ, й увесь час блукає колом, може бути розірване тільки методологічно. Це спричинено тим, що проблема полягає не у формі, матеріалі чи змісті того, що пізнається, а в методі пізнання, способі миследіяння. Інакше кажучи, суть справи полягає не в косметичній підгонці наукового методу до розширеного витлумачення предметного поля психології, а у зміні самої методологічної оптики її розуміння, інтерпретації, творення, практичного використання. У зв'язку з цим максимально проблематизуємо ситуацію: як не парадоксально, але, зважаючи на обмежені можливості отримання у природничо-науковий спосіб достовірного психологічного знання, у майбутньому малоперспективним є розвиток психології як науки, тоді як евристичним і вкрай продуктивним - як самобутньої сфери миследіяльності й, отже, її утвердження як особливого світобачення, атрибутивної ковітальної практики і навіть способу та якості життя.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Альтернативна ідея відносно розуміння і призначення психології була розкрита в публічній лекції перед науковими співробітниками Інституту загальної і педагогічної психології (м. Москва) Георгієм Щедровицьким (1929-1994) ще в 1980 році. Зокрема, тоді він переконував, що треба розглядати психологію не як науку, котра має свій предмет і метод, а як «увесь світ, сприйнятий із певного погляду», й відтак «не лише як сукупність окремих наукових дисциплін, ай як увесь універсум людської життєдіяльності, взятий за певного повороту, ракурсу, з певним технічним і практичним відношенням» (див. Щедровицький, 2000, с. 6). Однак це аргументоване звернення відомого методолога до психологів-дослідників про можливість кардинально інших місця, ролі і покликання психології у житті особи, суспільства, культури, людства на десятиліття залишилося не те, що неопрацьованим, але навіть належним чином неосмисленим.

Через чверть століття (2005 рік), з нашого погляду, невдалу спробу в цьому напрямку здійснив один із визнаних представників філософської школи Г. П. Щедровицького Вадим Розін (нар. 1937 р.) під час розробки авторської версії дисципліни «Методологічні основи психології» (див. Розин, 2005). Річ у тім, що цей автор справді прагне втілити у життя ненатуралістичний, тобто власне методологічний, підхід, який передбачає критичний погляд на течії, напрями і школи наявного наукового розуміння психічної реальності й одночасно вимагає ґрунтовної рефлексії усіх (зокрема і його власних) теоретичних побудов у психології, а також має супроводжуватися окремою методологічною реконструкцією способів роботи і мислення психологів. Однак він зреалізовує цей «ненатуралістичний підхід» як «особливий методолог, методолог з обмеженою відповідальністю», тому що діє у кооперації з предметником (ученим, педагогом, психологом, проєктувальником та ін.), виконуючи при цьому суто дорадчі функції: радить йому, як мислити і діяти, але не тому, що знає справжню реальність, а постає в ролі фахівця, котрий вивчає і конструює мислення.

Отож, В. М. Розін, вибудовуючи власну версію психології, вчиняє не як методолог-мислитель і психолог-творець психодуховної дійсності в одній непересічній особі, а як дистанційований від методологічної сфери психології окремішній методолог, котрий, хоча й використовує весь арсенал методологічних засобів і способів діяння, усе ж розгортає свою роботу як обслуговувач психологів- предметників, підказуючи їм як розмірковувати і діяти у ситуаціях наукової кризи, відповідає на їхні запити, враховуючи їх бачення психічної реальності й нагальних проблем психологічного дискурсу, веде з ними рівноправний діалог. Ось чому запропонований названим дослідником навчальний посібник змістовно вирішує п'ять тематичних завдань:

а)аналізує деякі міфи, що утруднюють адекватне розуміння психологами власних реальних способів роботи і мислення;

б)пропонує варіанти генези психології як самостійної дисципліни;

в)висвітлює способи мислення у психологічній науці і практиці;

г)формулює ідеали і критерії, які можна застосовувати до дослідження та розробки у психологічній науці і практиці;

д)викладає авторські уявлення про психіку та її розвиток, охоплюючи й аналіз здібностей людини (несвідоме, емоції, мислення, уява, рефлексія), а також формування особистості.

У 2017 році одним з авторів запропонована новаційна програма із дисципліни «Психологія як сфера миследіяльності», що неодноразово доопрацьовувалася й пройшла успішну апробацію на третьому (освітньо-науковому) рівні підготовки упродовж наступних чотирьох років академічного вишколу докторів філософії зі спеціальності 053 «Психологія» (див. Фурман А.,2021). Пропонований авторський курс зреалізовує повною мірою альтернативне до традиційного, суто природничо-наукового чи гуманістично центрованого, розуміння психології як системи раціональних знань про психіку, принципи, закономірності, поняття і феномени її розвитку в комах і тварин та в онтогенезі особи як суб'єкта, особистості, індивідуальності. Ця альтернативність джерелить від ідеї Георгія Щедровицького розглядати психологію як щось значно більше і вагоміше (і певне бачення світу, особливий світогляд, одночасно весь світ, взятий в окремому розвороті, ракурсі, і фокусування на формах і способах мислекомунікації та соціального практикування людей та ін.), хоча її тематичне, структурне, змістове і поняттєво-категорійне наповнення є авторським, інноваційним.

У будь-якому разі обстоюваний нами кардинально інший погляд на розуміння і витлумачення психології, а саме як на вселенську, буттєво атрибутивну для усуспільненої й окультуреної людини, сферу миследіяльності і мислевчинення, є вповні альтернативним до всіх добре і мало відомих, інклюзивно витончених інтелектуальною акробатикою окремих теоретизувань, підходів - природничо-наукового, гуманістично- предметного, специфічно-методологічного, культурно-історичного, антропологічного і, врешті-решт, будь-якого іншого, головне - системно та рефлексивно аргументованого у лоні предметного багатоголосся сучасної соціогуманітарної науки.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Вищевикладене дає підстави подивитися на психологію не тільки як на науку з її рожевими окулярами бачити психіку і людське життя як багатопредметний об'єкт дослідження та вивчати чи мисленнєво конструювати його у своєму - відеальнено атомізованому, ковітально поза- контекстному, стало незмінному від пізнавальної діяльності і світогляду дослідника - вигляді. Вочевидь усе це рафіновано обмежене постулатами наукового методу розуміння психології, за якого вона постає вкрай штучним організмом серед інших форм упорядкування людського знання (досвідного, міфологічного, мистецького, теологічного, неявного, езотеричного та ін.) і його різноаспектного діяльнісного використання. Тому існує нагальна потреба, що усвідомлена нами як мета дослідження, перейти від одиничного, виняткового, штучного до загального, всюдисущого, реального, тобто розширити компетентнісний горизонт впливу психології як на особисте і суспільне життя людей, так і на культурний ландшафт розвитку глобалізованої сучасності.

Формування цілей статті. Зважаючи на висвітлене проблемне поле і ціннісні пріоритети методологічного дослідження, його завданнями є:

1) обґрунтувати циклічно-вчинковий підхід як найбільш адекватну методологічну оптику осмислення і рефлексивного опрацювання психології як сфери миследіяльності;

2) охарактеризувати чотири основних дослідницьких стратегеми циклічно завершеного мислевчинення, здійснюваного в напрямку методологічної організації сфери психології;

3) продемонструвати на прикладі тематико-структурного і логіко-змістового наповнення авторської програми із дисципліни «Психологія як сфера миследіяльності» реальну можливість і високу евристичність інноваційного розвитку психології на фундаменті, але за межами її суто науково- предметного розгляду.

Виклад основного матеріалу дослідження

Поставлена нами мета методологічного пошуку, а саме максимальне розширення компетентнісного горизонту уприсутнення психології у суспільному житті і культурі, політиці та управлінні, науці та освіті, особистому досвіді і повсякденні кожного громадянина, може бути успішно досягнута лише шляхом тематичного рубрикування отриманого знання відповідно до його похідних завдань. Зважаючи на це, підкреслимо, що останні не можна вирішити наявними методологічними ресурсами психології як науки, адже вони очевидно обмежені нішею численних предметних ідеалізацій, проте цілком посильні, коли психологію розглядати як ковітальну сферу й окреме світобачення, як самобутню тотальність усеможливих форм, методів, засобів та інструментів психологічного практикування й самозреалізування - людини, групи, соціуму.

1. Методологічна оптика циклічно-вчинкового підходу до психології як до сфери миследіяльності

Циклічно-вчинковий підхід до розуміння, пізнання, конструювання і рефлексування певних фрагментів буттєвої дійсності (зокрема й психодуховної) був обґрунтований одним з авторів у 2013 році (Фурман А., 2013), а в наступних конкретизований у методологічному і прикладному аспектах (див. Вітакультурна..., 2019, с. 655-666, 709-724, 827-837; Методологія і., 2019, с. 6-235; Фурман А., 2020 та ін.). Ідейно- змістовим джерелом розробки названого підходу стала філософсько-психологічна теорія вчинку видатного українського мислителя Володимира Роменця (1926-1998) у її центральній ланці - в канонічній оргсхемі здійснення людиною як натхненною особистістю довершеного вчинення (Академік., 2016; Психологія., 2012; Роменець, Маноха, 2017), а його методологічний ресурс склали чотири базових принципи (учинковості, метасистемності, циклічності, синергійності), шість закономірностей функціонування цілісного циклу окремого метапроцесу як психосоціальної події, а також похідні від них нормативи і приписи (передусім обов'язкова наявність чотирьох періодів і восьми фаз-етапів, механізмів розвитку чи самоорганізації, форм і способів оприявнення субпроцесів та ін.). Примітно й те, що цей авторський підхід розробляється як надскладний інструмент професійного методологування у контексті постання вітакультурної методології, яка проєктує і семантичними та графічними засобами створює окремий світ мислення, діяльності, мислевчинення в епістемних системах координат «життя - культура», «філософія - соціальний досвід», «наука - мистецтво», «теорія - практика» (див. також Фурман А., 2015).

У будь-якому разі за своєю парадигмально- інструментальною складністю окреслена методологічна оптика пізнання-конструювання-творення такого буттєвого пласта реальності, як сфера психології, виходить за рамки аналогічних оптик класичного, некласичного і постнекласичного ідеалів/типів наукової раціональності, нещодавно описаних М. С. Гусельцевою (2017). Річ у тім, що останні в еволюції психологічного знання постають із засадничої передумови - взаємовідношень суб'єкта й об'єкта науки, причому має місце як зростання складності об'єктів дослідження, так і збільшення ідеалізованого горизонту їх всеможливих упредметнень в історичному поступі духовного життя людства. І навіть за сучасного, себто за тенденцією до постнекласичного, типу раціональності, де об'єкт психологічного пізнання береться у розвитковій мережі складних, плинних, часто нестійких і навіть спонтанних, взаємодій, дихотомія «суб'єкт - об'єкт» перебуває в осередді гносеологічного опрацювання. А це, вочевидь, дає одноплощинну свідомісну проєкцію психології як природничо зорієнтованої науки, проте унеможливлює її розуміння як уселенської сфери миследіяльності.

У нашому рефлексивному дослідницькому досвіді методологічна оптика обґрунтування сфери психології відповідно до принципів, закономірностей, нормативів і приписів циклічно-вчинкового підходу постає:

1) концептуально - у чотирьох взаємозалежних сутнісних узмістовленнях цього метафізичного поняття: ситуаційно як особлива налаштованість свідомості дослідника, мотиваційно як її сформована інтенція спрямовано використати вказану оптику на інструментальному рівні миследіяння, діяльно як зреалізування оптимального набору методологічних лінз для більш адекватного розуміння психодуховної дійсності, післядіяльно як рефлексія продуктивності, результату і наслідків цілевизначеної й поцінованої психологічної роботи із цією дійсністю;

2) телеологічно - у кватерному спричиненні зазначеної оптики:цілями і завданнями цього методологічного дослідження, термінологічним апаратом сучасної філософії і психології та авторським тезаурусом (поняттєво-категорійним ладом), сконструйованою теоретичною схемою розуміння- пізнання-творення освоюваної сфери, перспективним мисле- рефлексивним реконструюванням спектра причин-цілей здійснюваних психологічних мислення, діяльності, методо- логування, мислевчинення;

3) миследіяльно - у четвірному збалансуванні таких іпостасей або модусів:

а)ресурсу методологічно досконалого саморефлексивного налаштування дослідницької свідомості на розуміння, пізнання, конструювання і творення психодуховної дійсності як сфери психології;

б)інтелігібельного посередника між психологом і світом, коли вказана оптика зорганізовує й інструментально наповнює його роботу і миследіяльність, уможливлюючи розуміннєве осягнення того, що не під силу поняттєвим абстракціям;

в)дослідницького засобу створення найадекватнішого світоглядним ідеалам, цілям і цінностям сценарію ковітального культурного утвердження психології як сфери миследіяльності;

г)інструменту різнопозиційного і підсумкового рефлексу- вання психологічним співтовариством і кожним громадянином повноти, продуктивності та якості методологічної організації сфери психології у її основних формоутвореннях - у роботі, мисленні, миследіяльності, методологуванні, мислевчиненні (див. для порівняння Фурман А., 2017а).

Отже, у нашій практиці циклічно-вчинкової мисле- діяльності методологічна оптика конструюється із багатофункціонального припасовання окремого модуля лінз-засобів, котрі, по-перше, використовуються в максимально розширеному онтологічному діапазоні, що поіменовується дихотоміями «буття - свідомість», «людина - світ», які поєднуються на різних буттєвих щаблях уприсутнення людини як суб'єкта, особистості, індивідуальності такими формами її індивідуально- самісного практикування, як робота, діяльність, учинок (П. А. М'ясоїд (2016), В. А. Роменець (2013), С. Л. Рубінштейн (2003)); по-друге, уможливлюють канонічне розгортання авторського методологічного вчинення в обґрунтуванні психології як сфери миследіяльності у єдності чотирьох дослідницьких компонентів-стратегем (ситуації, мотивації, дії, післядії) й, по-третє, забезпечують добування філософсько- психологічних знань не лише чіткої методологічної організації, а й збалансованої панорамної дисциплінарності, що наочно підтверджує програма авторського курсу для здобувачів третього рівня (доктора філософії) підготовки «Психологія як сфера миследіяльності» одного з авторів (див. Фурман А., 2021).

2. Дослідницькі стратегеми методологічної організації сфери психології

Коли у 1980 році Г. П. Щедровицький висловив ідею розуміння психології як сфери миследіяльності і максимально проблематизував ситуацію навколо безперспективності нарощування масиву її все нових і нових упредметнень та недоречності подальшого розвитку винятково як науки, то закономірно, що він не усвідомлював, якою саме за тематикою, структурою, змістом і засобово-інструментальним наповненням має бути методологічна організація цієї всеохватної ковітальної сфери. Щоправда, добре те, що у своїй лекції цей мислитель- достойник загалом слушно ставить питання про її зорганізування та логічно доводить, що ця сфера може бути впорядкована тільки методологічно. При цьому він розуміє методологію не просто як учення про методи і засоби людських мислення і діяльності, а як універсальну форму організації і навіть створення нових інтелектуальних і діяльних видів практикування, й у цьому сенсі вона становить рамкову умову,

себто межу та обшир одночасно, усієї миследіяльності і життєздійснення людей. У заданому розрізі світобачення її компетентність має два взаємопрониклих сферних центри: з одного боку, це методологічне мислення, через яке переломлюється весь світ людської буттєвості і яке рефлексивно охоплює всі інші форми і типи мислення, з іншого - методологічна робота в наступності її шести атрибутивних ознак (вона передбачає критику, проблематизацію, дослідження, проєктування, програмування, нормування; спрямована головним чином на організацію й унормування діяльності та мислення, обслуговує універсум їхньої активної присутністю людини у світі схемами, проєктами і прописами; має поліпрофесійний і надпредметний характер; поєднує знання про діяльність і мислення зі знаннями про їх об'єкти; загалом синтез різних знань у методологуванні здійснюється не за схемами об'єкта діяльності, а за схемами самої діяльності; обов'язковим є врахування відмінності та множинності різних рефлексивних позицій діяча відносно об'єкта дослідження, проєктування чи творення та ін.).

Із приємністю констатуємо, що на сьогодні в нашому мислерефлексуванні створений та опрацьований дієвий і винятково продуктивний механізм здійснення ефективного філософського методологування щодо розв'язання найскладніших метасистемних проблем - циклічно-вчинковий підхід, що у цілерезультативному вимірі й уможливив обґрунтування чотирьох стратегем методологічної організації сфери психології. По суті йдеться про зреалізування чотириетапного шляху перетворення психології як науки на сферу миследіяльності, головні віхи якого окреслимо нижче.

Ситуаційна стратегема. Перше, що потрібно інтелектуально осягнути, особистісно прийняти, свідомо й діяльно утверджувати, це те, що психологія - самобутня вселенська сфера ковтального повсякдення людства. Тому відпочатково вона у свідомості науковця, практика, співрозмовника чи колеги по роботі має стати таким епістемно збалансованим утворенням (передусім значеннєвою комбінацією із полісмисловим згустком), що визначає формо- побудову психологічних знань у контекстах миследіяльності, комунікації та кооперації, в ціннісно-цільових межах яких власне і здійснюється психологічна робота будь-якого спрямування. У цьому витлумаченні психологія - це особливий світогляд, самобутнє бачення світу і його багатоманітних свідоцтв-оприявнень у фокусі людини.

Другий важливий крок ситуаційного утвердження обстоюваної тут дослідницької стратегеми становитиме перехід від соціальних (передусім колективних, групових) форм психологічної роботи до індивідуальних, особистісно центрованих. Для цього треба працювати з конкретною особою і забезпечувати її необхідною технікою психологування - реабілітаційною, корекційною, психотерапевтичною, антропо- технікою, техніками комунікації, соціального впливу, мислення та ін., себто оперувати діяльно зорганізованими психологічними знаннями значно складнішими за своєю формальною структурою, ніж усі наявні взірці раціонального природничого знання.

Річ у тім, що публічно виголошена Г. П. Щедровицьким більше сорока років тому цілковита альтернативність у розумінні і культурному призначенні психології як людино- ствердної сфери життєздійснення і миследіяльності сутнісно передбачає її вихід із нав'язливих залізних обіймів наукового методу, який фатально редукує психодуховне до природничого явища й відтак продукує про нього хибне чи, принаймні, ілюзорне предметно-раціональне знання. Попри те, що термін «психологія» містить «логос» (що означає слово і думку, поняття і смисл у їх взаємодоповненні), все ж здатне охоплювати не тільки і не стільки царину відкаліброваних ідеалів/типів класичної, некласичної чи постнекласичної наукової раціональності. Його змістовий ландшафт набагато ширший, фактично глобальний, всеосяжний, адже це ще й знання практико зорієнтоване, й історичне, й міфологічне, й морально-етичне, й художньо-естетичне, і соцієтальне, й особистісне, і суто досвідне, життєве, ковітальне.

У зв'язку із зазначеним окремо зауважимо, що введене в науковий обіг на початку ХХ століття М. М. Ланге і підтримане під його завершення А. В. і В. А. Петровськими поняття «психосфера» (Петровский, Ярошевский, 2001, с. 12-35), покликане охопити багатоманіття феноменів психології як науки. Тому, незважаючи на всю його категорійну евристичність, усе ж воно має свою, бодай унікальну, предметність, що вказує на розгляд психіки як природного явища в соціальній реальності людського життя. І навіть те, що психосфера «інтегрує у перетвореному вигляді процеси, здійснювані в біосфері та ноосфері, тяжіючи в одних випадках до першої, в інших - до другої» (Там само, с. 18), не змінює її світоглядного статусу, який залишається у рамках психологічного дискурсу, що обмежений рафінованими ідеальними конструкціями наукового методу.

Мотиваційна стратегема. Перехід до цієї стратегеми означатиме якісно інше світоглядне відкалібрування свідомості активаторів як психологічного знання, так і всіх тих громадян, хто тією чи іншою мірою причетний до здійснення психологічної роботи. Щонайперше тут треба розуміннєве осягнути, що психологія як сфера не функціонує спонтанно чи самоплинно, а має, точніше - мала б мати, чітку методологічну організацію, котра, на жаль, у сьогочасних українських суспільних реаліях далека від цільового досягнення головної мети - згармонізувати психологічні дослідження, техніки і практики у єдиний, фактично вселенський, живий організм інтенсивного і скоординованого розвитку всієї миследіяльності її активаторів, носіїв, виконавців, прибічників. Основна суперечність, яка при цьому виникає під час розбудови саме такої психології, полягає у тім, що психіка і психодуховне як окремі пласти людської буттєвості не належать скільки-небудь повно онтологічній картині природи, яка узасаднена на різнотипних інваріантах уможливлення наукової раціональності як взірця організації науково-предметних знань. Тому виникає нагальна проблема: «Як бути із психологією?» і далі: «Що з нею робити взагалі, якщо вона квазі- чи псевдоприроднича?».

Головний мотиваційний стрижень відшукання адекватного способу розв'язання цієї проблеми знаходиться у діаметрально протилежній зміні світоглядної позиції: психологія - не наука, а сфера людської життєдіяльності і групового та індивідуального мислевчинення. А це означає, що тільки через живу комунікацію, неформальний і діловий обопільні обміни всіх учасників безпосередньої та опосередкованої взаємодії є можливість творити найкращим чином соціально забезпечений і культурно значущий розвиток цієї сфери й усього психологічного співтовариства, причому не лише в межах суверенної України, а й у міжнародному масштабі глобалізованої сучасності. Мовиться про задіяння кожного психолога і всіх тих, кого цікавить психологічна компетентність (священиків, лікарів, педагогів, політиків, управлінців, батьків та ін.), й фактично - все суспільство, до організації та узмістовлення вказаного сферного розвитку. І тут потрібна різноспрямована - критична, конструктивна, творча, психологічна, методологічна - компетентна рефлексія всіма вмотивовано причетними до психології як до сфери життєздійснення. Але все це на початку цього шляху можливо тільки у справжніх, штучно виплеканих, оазах миследіяльності (до прикладу, в нашій науковій школі на методологічних семінарах і сесіях і під час проведення оргучинкових ігор), де конструюється й уреальнюється живодайно напружене зіткнення і протистояння різних уявлень, поглядів, позицій, тематизмів, методологем. Причому ці конфліктні зіткнення у сфері дійсного групового миследіяння, коли сумлінно ведеться інтенсивна дослідницька праця, всього- на-всього фіксують різнопредметні уявлення присутніх, хоча насправді сферна ковітальна єдність повноактуалізованих миследіяльності і мислевчинення феноменологічно й екзистенційно не розрізнена на психологічну, логічну, мовознавчу, соціологічну, власне філософську види інтелектуальної роботи. Тому вона виходить за межі різноманітних предметних визначень (у тому числі й науково-психологічних) у безкраї буттєві горизонти розуміння того, що реально відбувається довкола. А якщо зазначене відбувається у цілеспрямовано сконструйованому просторі методологічних семінарів чи імітаційно-вчинкових форм комунікування, то це насамперед вимагає від кожного учасника розуміннєвого осягнення виголошуваних іншими текстів, висловлювань, а потім перенесення їх у рефлексивну площину життєпотоку власної свідомості та опрацювання непредметних, оргдіяльнісних засобів описання і фіксації феноменального багатоманіття психодуховних станів і ціннісно-смислових важелів тих чи інших опозиціонерів, їхнє ставлення один до одного, бачення способів примирення заради підтримки командної праці чи освоєння шляхів взаємного узгодження позицій і далі фіксація у вигляді мисленнєвих і проєктних схем їхніх думок, суджень, знань, учинковий дій. Інакше кажучи, коли ми вивільнятимемося із «предметних кайданів» психології і починатимемо її організовувати та розвивати як атрибутивну для людини і людства сферу миследіяльності, то постануть питання про самоцінність нашого психологічного (рівно як життєвого, досвідного, особистісного) знання, про його точне мовленнєве, знакове, схематичне, графічне та інше відтворення, а також про адекватне розуміння й рефлексивне використання іншими в груповій комунікації та кооперації у щоденному психологічному практикуванні всіх і кожного.

Вчинково-діяльна стратегема. Оскільки вона є визначальною для реального суспільного утвердження психології як сфери миследіяльності, то закономірно вимагатиме не лише світоглядної і суто мисленнєвої переорієнтації суб'єктів психологічного практикування на інші цінності, цілі, форми, способи і засоби, а й їх безпосереднього задіяння у повсякденній психологічній роботі осіб, груп, колективів, соціумів. А це, зі свого боку, потребуватиме ясності й однозначності в обґрунтуванні умов, критеріїв, параметрів і показників (індикаторів) продуктивності (сумарної результативності) та ефективності (дієвості самого процесу) такої роботи. Крім того, одним із важливих завдань тут є встановлення засадничих ознак будь-якої досконалої психологічної роботи на відміну від добре відрефлексованих ознак таких видів роботи, як методологічна, теоретична, науково-проєктна, експериментальна (див. Фурман А., 2016, с. 250-268).

Психологія на цьому етапі життєзреалізування професійних груп і колективів актуалізується й розпросторюється як особлива, вже сформована й розвинена, сфера миследіяльності, що протистоїть науковому підходу до розгляду психодуховної дійсності чи, конкретніше, займає альтернативну позицію до схеми лавиноподібного примноження все нових і нових наукових предметів у психології. Вона, сутнісно обіймаючи незбагненний універсум життєдіяльності і людського вчинення, первинно цікавиться інтенціями (намірами), цілями і цінностями здійснюваної як професіоналами, так і фахівцями суміжних спеціальностей чи любителями, психологічної роботи, причому від роботи індивідуальної до групової та колективної (зокрема й усього співтовариства людей, котрі відносять себе до цієї сфери). Тому в даному разі психологія охоплює не тільки і не

стільки наявне багатоманіття течій, напрямків, теорій і концепцій, а набагато більше - увесь соціум із різноманітними прикладними психотехніками і масивами психологічних практик і процедур, досвідних діянь та особистісних самопрезентацій. Але головне тут полягає в тому, що психологія в особі непересічних персоналій, психологічних шкіл і всього професійного товариства покликана створити простір для конструктивної роботи-діяльності, вирішуючи при цьому найважливіше для себе питання: «Як найкраще і наефективніше організовувати й утілювати у повсякдення свій сталий сферний розвиток?»

Іншими словами, треба задіяти неформальне (а не номенклатурне!) співтовариство психологів України як живий психосоціальний організм до спільного рефлексивного опрацювання багатоманітних форм збалансування знань і миследіяльності, які вже виробили національні та світові достойники, а також актуалізувати техніки і досвід тих, майже неозорих, ділянок психологічного практикування, котрі вже захоплені компетентним впливом і які ще тільки можливі у «зоні найближчого розвитку» практико зорієнтованого психологування, і, звісно, наявну множинність (що за різними даними наближається до сотні) наукових предметів психології. І головне: у результативному підсумку, бодай програмно (стратегічно і тактично) окреслити горизонти та можливості розвитку сфери психології як життєздатного організму в усьому спектрі чинників та їх взаємопроникнень, що визначать близьке і віддалене майбутнє цієї сфери щонайменше у чотирьох вимірах здійснення психологічної роботи: у царині розвитку психологічного знання (епістемна складова), в аспекті-модусі розвитку чистого мислення (теоретична складова), в напрямку розвитку психологічної миследіяльності (практична складова) і на рівні розробки та компетентного використання психологічного інструментарію (засобово-методична складова). Вочевидь останнє завдання потребує окремого розгляду.

Післядіяльна стратегема. У нашій версії психології як сфери миследіяльності мовиться не про «методологію з обмеженою відповідальністю» (В. М. Розін), а про методологію з повною відповідальністю стосовно благодатного ковітального майбутнього психології, котра змістовно співпадає й у сутнісно- му визначенні стає психософією. Психософію вчинку, як відомо, під завісу власного творчого шляху концептуально розробив В. А. Роменець, схарактеризовуючи її як взаємозалежність чотирьох ліній теоретизування і восьми ліній методологування, котра утворює окрему сферу мудродайного вчинення, інтелектуальне практикування якої становить методологію пізнання джерел і сутності людського буття (Роменець, Маноха, 2017, с. 710-721, 771-783). Цей доленосний прорив психології за межі наукового формату власного розвитку в неозоро втаємничений світ софійності наочно підтверджує непересічну культурну значущість спадщини цього натхненного кобзаря національного сподвижницького духу не тільки як талановитого теоретика філософсько-психологічного дискурсу, а й як послідовного й продуктивного методолога, котрий створив і мислевчинково апробував самобутню систему гуманітарного методологування (див. Академік..., 2016, с. 191-205; Вітакультурна..., 2019, с. 779-788; Методологія і., 2019, с. 85102; Психологія., 2012. С. 108-116; Furman A., 2016). Інакше кажучи, психософія вчинку в творчому досвіді академіка Володимира Роменця - це один із найевристичніших каналів самісно-рефлексивного осягнення психології як сфери докладання інтелектуальних і діяльно-вольових зусиль. Примітно, що, застосовуючи самостійно створений метод учинкової діалектики, його мислення як пише Петро М'ясоїд, має кілька порядків розвиткового функціонування, тобто «рефлексія [здійснюється] над історією психології й водночас - над процесом рефлексії» (М'ясоїд, 2019, с. 50). А це означає, що в екзистенційних актах психодуховного - персонального, колективного, масового - практикування відтепер відкритий шлях бодай імовірнісної можливості втілити у життя різноспрямовану і різнозмістову психологічну роботу, взявши до свідомого відповідального виконання психософійний учинковий канон організації власної миследіяльності. Тому психософія майбутнього, на наше переконання, - це той багатомодульний пласт буттєвої (суб'єктної, особистісної, індивідуальнісної, універсумної; інтелектуальної, соціальної, екзистенційної, духовної; поведінкової, комунікативної, діяльнісної, вчинкової та ін.) присутності людини в ковітальному повсякденні, у фундаменті якого перебуватиме психологія як свідомісна сфера миследіяльності і мислевчинення. До прикладу, в цьому аналітичному контексті виняткової актуальності набуває переосмислення і суто психософійне розуміння часу і простору як атрибутивних характеристик особистісного буття людини, що конституюються в такому інтегральному психосоціальному утворенні, як інноваційно-психологічний клімат (див. Фурман О., 2008, 2015, 2019), а також миследіяльне опрацювання як основних формовиявів указаної буттєвості (поведінки, діяльності, комунікування, вчинення, самоздійснення), так і модульних параметрів названого клімату (психологічного впливу, полімотивації, спілкування), що у взаємодоповнення спричиняють розвиток позитивно-гармонійної ^-концепції особистості як учасника реальної соціальної взаємодії (Фурман О., 2018).

Воднораз очевидно, що для мегасферного поєднання цілей, цінностей, змісту та епістемологічних організованостей психології і психософії своєрідним спільним знаменником або інтеграційним чинником є психологічна культура, котра сутнісно визначає компетентнісну зрілість як сферного психолога і загалом професійного співтовариства, так і суспільства в цілому й кожного громадянина зокрема. В авторському визначенні психологічна культура - глобальна система історично розвиткових надбіологічних схем, моделей, програм і технологій нарощування й утвердження людської ковітальності (передусім у формах відреагування, поведінки, спілкування, діяльності і вчинення), що забезпечують свідому - репродуктивну і творчу - присутність у соціальному житті особи, групи, етносу, нації через здійснення ними найрізноманітнішої психологічної роботи (перцептивної, діагностичної, просвітницької, корекційної, пошуково- експериментальної, терапевтичної тощо), а головне через відтворення й гуманне збагачення і функціональне вдосконалення психології як вселенської сфери миследіяльності. Не вдаючись у понятійні подробиці, лише зазначимо, що нами виокремлено й охарактеризовано за принципом зростаючої складності шість основних складових або ступенів еволюції психологічної культури: психологічна грамотність, психологічна спроможність, світоглядна, насамперед ціннісно- смислова, готовність, рефлексивна психологічна компетентність, культуротворча психологічна продуктивність, психокультурна досконалість (зрілість).

3. Характеристика складових освітньогоузмістовлення авторської програми із дисципліни «Психологія як сфера миследіяльності»

Вищевисвітлені дослідницькі стратегії знайшли прикладне (освітньо-наукове) зреалізування під час розробки і викладання одним з авторів дисципліни «Психологія як сфера миследіяльності» у системі професійного вишколу докторів філософії із психології для третього рівня підготовки (див. Фурман А., 2021). Тематико-структурне і логіко-змістове наповнення цієї програми, відповідно до принципів, закономірностей і нормативів циклічно-вчинкового підходу, містить ситуаційний, мотиваційний, діяльний і післядіяльний складники (компоненти) освітнього узмістовлення. Тому внутрішня методологія курсу охоплює кватерний цикл проєктно-освітньої діяльності керівника курсу і здобувачів вищої освіти у вигляді чотирьох змістових модулів, їхньої розвивальної взаємодії (Гірняк, 2021; Фурман А., 2011; Фурман О., 2019).

Ситуаційну дослідницьку стратегему реалізує освітній матеріал змістового модуля 1 «Сфера психології як форма конструювання світу і спосіб життєздійснення людини в культурі і суспільстві», що тематично охоплює п'ять блоків, логічно аргументованих за принципом поетапного нарощування складності, філософсько-психологічних знань:

а)спочатку розвиток психології розглядається у двох альтернативних напрямах - як соціогуманітарної науки природничо-предметного спрямування і в найширшому контексті світобачення - як сфери самобутньої миследіяльності;

б)тоді схарактеризовується схема миследіяльності Г. П. Щедровицького, що створена у 1980 році як осереддя оргдіяльнісного імітаційно-вчинкового здійснення різно- векторних рефлексивних практик і будь-якої компетентної методологічної роботи загалом, та розглядаються можливості її застосування у психології;

в)потім висвітлюються структура, зміст та особливості шестирівневої базової моделі професійного методологування

А. В. Фурмана, а також її евристичні спроможності у психологічному пізнанні і різних формах психологічного практикування;

г)далі обґрунтовується нещодавно запропонований одним з авторів неологізм «мислевчинення», обговорюються логіко- психологічна структура вчинку і мислевчинкова організація канонічної психології В. А. Роменця;

д)насамкінець вводиться авторське визначення парадигмально-дослідної карти у психології, аналізується генеза метапарадигм психологічного знання в контексті сучасної епістемології, що спричиняє стрімке нарощування його складності за останні півтора століття (позитивізм, критицизм, конструктивізм, методологізм) й узасаднюються парадигмально- дослідницькі рівні та форми його організації в лоні сьогочасної культури.

Мотиваційну дослідницьку стратегію в обстоюваній авторській програмі реалізує освітній матеріал змістового модуля 2 «Основні складові психології як сфери миследіяльності і професійного методологування у вітакультурному обґрунтуванні», що тематично усистемнює п'ять логічно вивірених за принципом поетапного нарощування складності філософсько-психологічних знань і відповідних їм здатностей:

а)спочатку висвітлюється центральна ланка сферної організації психології як неозорої царини миследіяльності - сутність, зміст, функції та інші особливості психологічної роботи, котра розгортається у широких межах реалізації, а саме від теоретизування, методологування, програмування, проєкту- вання і конструювання до різних видів, форм, технік і процедур психологічного практикування (діагностування, консультування, корегування і т. ін.);

б)тоді з'ясовуються організаційні та формозмістові ресурси психологічної мислекомунікації як такої діяльності, що має свої мету і завдання, цінності та норми, методи і засоби, зокрема деталізуються методологічні уявлення про пояс думки-комуніка- ції як поле боротьби думок, поглядів, позицій, про структуру та умови виникнення проблемно-діалогічної ситуації та сутнісне визначення проблемного діалогу;

в)потім розглядається психологічне мислення як енергоресурс сфери миследіяльності, його засоби та інструменти, особливості розвитку й функціонування у царині дискурсивних і спеціалізованих практик, а також невербальні свідоцтва чи маркери досягнення його чистоти-ідеальності у життєпотоці колективної та індивідуальної свідомої діяльності і можливості проникнення його у світ прагматично зорієнтованої психологічної роботи;

г)далі характеризується психологічна миследіяльність як особливе за інтенційністю свідомої здатності відгалуження від загальної сфери людської миследіяльності, описується трипоясова модель її оргкомунікативного рефлексивного творення, канали і способи ситуаційно-групової актуалізації, категорії і показники продуктивності та результативності;