Емоційні властивості як чинники професійного вигорання у медичних працівників

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕМОЦІЙНІ ВЛАСТИВОСТІ ЯК ЧИННИКИ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ У МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Степаненко Л.В. к.психол.н., доц. кафедри психології ДДПУ

Бабарцева Н.В. студентка I курсу магістратури спеціальності

053 «Психологія» ДДПУ

Анотація

У статті проаналізовано зв'язки показників професійного вигорання із особистісними емоційними властивостями у медичних працівників. Визначено взаємозв'язок загального показника професійного вигорання медичних працівників з емоційними властивостями невротичності, депресивності, інтроверсії, емоційної рівноваги.

Ключові слова: професійне вигорання, емоційне вигорання, емоційні властивості.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

Професійне «вигорання» - сукупність негативних переживань, пов'язаних з роботою, колективом і всією організацією в цілому. Нерідко виявляється у фахівців, які змушені під час виконання своїх обов'язків тісно спілкуватися з людьми. Ознаками професійного вигорання є: 1) почуття байдужості, емоційного виснаження, знемоги (людина не може віддаватися роботі так, як це було раніше); 2) деперсоналізація (розвиток негативного ставлення до своїх колег і клієнтам); 3) негативне професійне самосприйняття - відчуття власної некомпетентності, нестачі професійної майстерності.

Синдром «емоційного (або психічного) вигорання» визначають як стан фізичного, емоційного і розумового виснаження, що включає розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, втрату співчуття, співчуття і розуміння по відношенню до пацієнтів і їх близьким.

Клінічні прояви професійного стресу, за визначенням К. Маслач, С.Джексона, як правило, в структурі включають такі компоненти [1]: власну емоційну виснаженість, яка полягає в «сплощень» емоційного фону з деякою перевагою негативних емоцій, у поєднанні з болючим відчуттям утрудненості переживання яскравих емоцій. Такий стан людина суб'єктивно пов'язується з власною роботою. Характерним є цинізм, холодне, бездушне, негуманне ставлення до пацієнта, при якому розглядається не жива людина, а лише «організм», як об'єкт дій. Спостерігається редукція професійних досягнень - знецінення свого професійного досвіду, почуття власної некомпетентності, професійного неуспіху, відсутність перспектив.

На початку розвитку професійного стресу спостерігається тривала нервова напруга, підвищена тривожність людини. Далі на цьому тлі приєднуються неадекватні виборчі емоційні реакції, невиконання професійних обов'язків. У подальшому спостерігається падіння загального енергетичного тонусу і ослабленням нервової системи. При виконанні роботи в стресовій обстановці настає мобілізація внутрішніх ресурсів, що може викликати гострі порушення або пізні наслідки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Згідно з даними дослідження виникнення і розвитку стресу канадського фізіолога Х. Сильї протягом 3 -х перших років дії факторів стресу число гострих станів і реакцій зростає, а потім набуває хронічного характеру [2].

У дослідженні С.А. Бабанова виділені 3 типи працівників, яким загрожує синдром вигоряння [3]:

1) педантічний, характеризується сумлінністю, зайвої акуратністю, прагненням домогтися зразкового порядку;

2) демонстративний тип, який прагне бути першим у всьому, завжди бути на виду;

3) емоційний тип, що включає вразливих і чутливих людей.

За даними досліджень Д.А. Марченко-Тябут і А.А. Головач найбільш несприятлива картина при вивченні емоційного вигорання спостерігається у лікарів терапевтів [4]. Дана проблема пов'язана зі специфікою роботи, дефіцитом часу в умовах амбулаторного прийому, тривалим контактом з хворими і їх сім'ями, можливим різним результатом захворювання. Визначено різна стійкість до даного синдрому в залежності від віку і стажу роботи. Серед хірургів у віці 37-40 років зі стажем роботи 13-16 років були діагностовані помірні рівні реактивної і високі рівні особистісної тривожності, проте не виявлено змін цих характеристик в залежності від статі і кількості чергувань. У лікарів акушерів - гінекологів із середнім стажем 10-12 років і з середнім віком 33-35, так само виявлені помірні рівні реактивної і високі рівні особистісної тривожності, ал е при цьому рівень реактивної тривожності вище, а рівень особистісної тривожності трохи нижче у жінок, ніж у чоловіків.

Результати дослідження з оцінки взаємозв'язків між суб'єктивним ставленням лікарів до ситуацій професійної взаємодії і оцінкою ступеня впливу робочих проблем на емоційне вигорання наводяться у дослідженнях О.В.Рибіної [5]. У експерименті брали участь лікарі психіатри, хірурги і гінекологи різного віку і статі. Аналіз результатів показав, що «професійний стрес» у лікарів зі стажем роботи понад 15 років вище показника у лікарів, чий стаж менше 15 років, а також суб'єктивна оцінка емоційного дискомфорту останніх не відповідає об'єктивній вираженості «професійного стресу». Крім цього, відзначається, що інтенсивність професійного стресу у лікарів-психіатрів значимо вище, ніж у хірургів. Крім того, визначено, що приналежність до жіночої статі є фактором ризику професійного стресу у лікарів.

Аналіз перебігу різних фаз психічного вигорання у лікарів в залежності від спеціальності показаний в роботі І.А. Бердяєва і Л. Н. Войт [2]. Найвищі показники вираженості фаз спостерігаються в групі лікарів-онкологів. Крім того, ця група лідирує в загальній кількості симптомів кожної фази. На другому місці знаходяться лікарі-психіатри. Досить часто емоційне вигорання зустрічається у лікарів-стоматологів [6].

У роботах Л.М. Юрьєвої відзначається, що вигоряння може потенціювати суїцидальну поведінку [7]. Найбільшу схильність до суїциду мають лікарі - психіатри. Психіатр І.А. Сікорський писав, що частота суїцидів серед лікарів в 21 разів вище, ніж у популяції населення. Одне з перших місць за ризиком виникнення синдрому емоційного вигорання займає професія медичної сестри. Їх робота передбачає щоденне тісне спілкування з людьми, що страждають різними недугами, які вимагають підвищеної турботи і уваги. У таких умовах середній медперсонал відчуває підвищену емоційну напругу. Синдром професійного вигорання у медсестер, настає швидше, ніж у лікарів, в середньому на 5-9 років.

Мета статті полягає у дослідженні особливостей взаємозв'язків показників професійного вигорання та емоційних властивостей у медичних працівників.

Виклад основного матеріалу дослідження

З метою аналізу проблеми професійного вигорання у медичних працівників було здійснено дослідження емоційних властивостей особистості. Участь у експериментальному дослідженні взяли 25 працівників служби швидкої допомоги м. Слов'янську, Донецької області, віком від 25 до 50 років.

Для дослідження професійного вигорання особистості було використано наступні методи: 1) методика «Діагностика професійного вигорання» К.Маслач, С.Джексона; 2) Фрайбургський опитувальник з метою дослідження емоційних властивостей особистості.

При аналізі показників емоційних властивостей медичних працівників з'ясувалось, що емоційне виснаження відображає тяжкість емоційного стану в зв'язку з професійною діяльністю та пов'язане з пригніченістю, апатією, високою втомою, емоційної спустошеністю.

Встановлені прямі кореляційні зв'язки між загальним показником професійного вигорання та показником емоційних властивостей «невротичність» (г<0,582). Це свідчить про те, що найбільш загальними особливостями осіб з високими оцінками за шкалою «невротичність» є висока тривожність, збудливість у поєднанні з емоційним виснаженням. Ці особливості ріднять їх з особами зі слабким типом нервової системи, у яких спостерігається зниження порогів збудливості та підвищена чутливість. Внаслідок цього незначні та індиферентні подразники легко викликають спалахи роздратування і збудження. Зазвичай ті функції, які відзначаються підвищеною збудливістю, характеризуються підвищеною виснаженістю і стомлюваністю. Тому підвищена збудливість осіб з високими значеннями фактора «невротичність», так само як і у осіб зі слабким типом нервової системи, поєднується з підвищеною виснаженістю, що проявляється в швидкому згасанні спалахів збудження.

Прямі кореляційні зв'язки виявлені між показником професійного вигорання та показником емоційних властивостей як «депресивність» (г<0, 516). Отримані результати свідчать, що для медичних працівників характерним є зниження настрою, вони занурені у власні переживання, що викликають неприязнь, роздратування у оточуючих. Їх можуть вважати зарозумілими, недоступними, які уникають спілкування. Однак за зовнішнім фасадом відчуженості і похмурості ховається душевна чуйність, постійна готовність до самопожертви. В тісному колі близьких друзів вони втрачають скутість і відгородженість, оживають, стають веселими, балакучими, навіть жартівниками і гумористами. У справах їх характеризує старанність, сумлінність, обов'язковість у поєднанні з конформністю і нерішучістю, нездатністю прийняти рішення без коливань і невпевненості. Будь-яка діяльність для них важка, неприємна, протікає з почуттям надмірного психічного напруження. Такі медичні працівники швидко втомлюються, що викликає у них відчуття повного безсилля і виснаження. Особливо вони чутливі до інтелектуального навантаження. Від них важко домогтися тривалої інтелектуальної напруги. Швидко втомлюючись, вони втрачають довільність управління психічними процесами, скаржаться на загальне відчуття тяжкості, ліні, порожнечі в голові, що призводить до загальмованості дій. Тут, мабуть, позначається загальна психомоторна загальмованість, що супроводжується зниженням настрою, проявляється також у сповільненості мови і мислення. Їх часто дорікають за повільність, неоперативність, відсутність наполегливості й рішучості. Найчастіше такі медичні працівники не здатні до тривалого вольового зусилля, легко втрачають увагу, впадають у відчай. У своїх діях бачать тільки промахи і помилки, а в майбутньому - непереборні труднощі. Особливо болісно вони переживають реальні неприємності, не можуть викинути їх із голови, знову і знову звинувачують себе «у всіх смертних гріхах». Події минулого і теперішнього життя, незалежно від їх дійсного змісту, викликають докори сумління, гнітюче передчуття бід і нещасть.

Зворотні взаємозв'язки спостерігаються між показником професійного вигорання та показником «емоційна рівновага» (г<-0,405), що вказує на стан дезадаптації, тривожності, втрату контролю над потягами, виражену дезорганізацію поведінки. У відвертих оповіданнях про себе у них переважають скарги на безсоння, хронічну втому і виснаженість, власну неповноцінність і непристосованість, безпорадність, занепад сил, неможливість зосередитися, розібратися у власних переживаннях, характерним є почуття нестерпної самотності. Такі медичні працівники характеризуються оточуючими як конфліктні, вперті, відгороджені і невпорядковані в своїй поведінці. Недолік конформності і дисципліни є найбільш частою зовнішньою характеристикою їх поведінки.

Встановлені зворотні взаємозв'язки між показником професійного вигорання та показником інтроверсії (г<-0,472). Такі результати свідчать про труднощі в контактах, прагнення до видів діяльності, не пов'язаних з широким спілкуванням. Інтроверти у ситуаціях вимушеного спілкування легко втрачають душевну рівновагу. Можливо, з цієї причини вони намагаються зберігати дистанцію у взаєминах. Однак вони не фіксують переживання відчуженості, просто намагаються триматися в тіні, не втручаються у проблеми інших і не нав'язують своєї точки зору. Удавання і інтриги їм не властиві, вони з повагою ставляться до прав інших, цінують індивідуальність людей і своєрідність, вважають, що кожен має право на власну позицію. Велику увагу такі медичні працівники приділяють роботі, бачать в цьому сенс життя, цінують професіоналізм і майстерність, розглядають добре виконану роботу як особисту нагороду.

Отримані значущі кореляційні зв'язки між показником професійного вигорання та показником «маскулінність-фемінність» (г<-0,496), це свідчить про чутливість медичних працівників, схильність їх до хвилювань, м'якість, поступливість, скромність в поведінці, але не в самооцінці. У них широкі різноманітні, слабо диференційовані інтереси, вони мають розвинену уяву, спостерігається тяга до фантазування та естетичних занять. Такі медичні працівники проявляють зацікавленість в філософських, морально-етичних і світоглядних проблемах і часом демонструють надмірну заклопотаність особистими проблемами, схильність до самоаналізу і самокритики. Ця заглибленість в особисті проблеми і переживання не є ні невротичною, ні інфантильною характеристокою.

Необхідно популяризувати знання про синдром професійного вигорання у медичних працівників та його ранні прояви з метою його подальшої корекції для збереження здоров'я медичного персоналу і продовження його професійного довголіття [8].

Висновки з проведеного дослідження

На основі проведеного дослідження можна зробити висновок, що встановлені взаємозв'язки показників професійного вигорання з показниками емоційних властивостей у процесі професійної діяльності медичних працівників. Професійне вигорання складають емоційні властивості (невротичності, депресивності, інтроверсії, емоційної рівноваги). Отже, ефективність професійної діяльності медичних працівників визначається емоційними властивостями та характеристиками емоційного вигорання. Перспективним надалі вбачається дослідження змістовних характеристик професійного вигорання особистості.

Список використаних джерел

1. Maslach C., Jackson S. E. Burnout Inventory (MBI): Manual. Palo Alto: Consulting Psychologists press. 1986.112 p.

2. Бердяева И.А., Войт Л.Н. Синдром эмоционального выгорания у врачей различных спеціальностей / Дальневосточный медицинский журнал. 2012. №2. С. 117-120.

3. Бабанов С.А. Синдром эмоционального выгорания // Врач скорой помощи 2012. № 10. С. 59-65.

4. Марченко-Тябут Д.А., Головач А.А. Личностная и реактивная тревожность у врачей различных спеціальностей. Медицина. 2005. №2. С. 79-81.

5. Ларенцова Л.И. Исследование видов эмпатии и синдрома выгорания у врачей- стоматологов //Таврич. журнал психиатрии. 2002.Т.6, №2 (19). С.23-24

6. Водопьянова Н. Е. Синдром выгорания: Диагностика и профилактика. СПб. 2005. 336 с.

7. Юрьева Л.Н. Профессиональное выгорание у медицинских работников. Формирование профилактика коррекция. Издательство «Сфера». Киев 2004. С. 34-49, 242-254

8. Драга Т. М., Мялюк О. П., Криницька І. Я. Особливості синдрому емоційного вигорання у медичних працівників. МЕДСЕСТРИНСТВО. 2017. № 3. С.48-51.

Размещено на Allbest.ru