Провідні параметри дослідження кризового стану особистості

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Провідні параметри дослідження кризового стану особистості

Анотація

Показано, що криза як стан максимальної внутрішньо-психічної дезінтеграції та соціально-психологічної дезадаптації особистості, виражається параметрами втрати основних життєвих орієнтирів - цінностей, базової мотивації, поведінкових патернів, тобто звичного образу Я, Я-концепції, що виникає внаслідок перешкод у звичному перебігу життя суб'єкта.

Ключові слова: особистість, криза, кризовий стан, діагностика кризового стану, параметри кризового стану.

Annotation

Palyvoda L.I. leading parameters of the personality crisis study study

The article reveals the leading parameters of the study of the crisis of personality. The main forms of crisis state of personality are identified and structured and their connection with the socio-economic situation is shown.

It is shown that the crisis as a state of maximum intrapsychic disintegration and socio-psychological maladaptation of the individual is expressed by the parameters of loss of basic life landmarks - values, basic motivation, behavioral patterns, i.e. habitual self-image, self-concept arising from obstacles.

Key words: personality, crisis, crisis state, crisis state diagnosis, crisis state parameters.

Постановка проблеми

Наразі надзвичайно важливими є дослідження кризи і кризового стану особистості, адже останнє десятиліття характеризується системною соціально-економічною та політичною кризою з яскраво вираженими соціальними домінантами.

Різке прискорення темпу життя, зміна стандартів короткострокових і довгострокових життєвих програм, всього комплексу соціально-психологічних та економічних умов життя призвело до погіршення психічного здоров'я населення, що показує відповідна симптоматика: формуються різні за ступенем вираженості соціально-стресові розлади; значно підвищився рівень загальної тривожності, виникли такі переживання, як непотрібність, самотність, безглуздість існування, страхи (Borysiuk, Popovych, Zahrai, Fedoruk, Nosov, Zinchenko, Mateichuk, 2020). Зросла кількість психосоматичних захворювань і загострилися кризи ідентичності (Korolen, Dmitrieva, 2000).

Констатовано, що у наукових дослідженнях існує багато підходів до визначення самого поняття кризи. Крім того, не завжди розведеними є поняття кризи і кризового стану особистості. На нашу думку, дослідження кризового стану особистості є вкрай важливим, оскільки психологія - це наука, яка займається психічними станами, зокрема. Дане дослідження дозволить акцентувати увагу на тому, як людина переживає кризу, що є важливим у психологічній практиці, оскільки в ній проводиться робота саме з психологічним станом. Тому актуальним є вивчення провідних параметрів дослідження психічного стану переживання кризи.

Дослідження кризових станів особистості актуалізується також оскільки вони, по-перше, є природним станом соціально-психологічного становлення особистості. Але якщо цей природний стан індивідуації провокувати, починається процес дезадаптації з такими показниками, як патологічні форми переживання криз, маргінальність, деструктивність не лише до себе, а й до соціуму. По-друге, актуальність обумовлена високою соціально-психологічною значимістю особистісних криз. По-третє, недостатньою розробленістю технології професійного супроводу криз.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наразі активізуються дослідження проблем кризового стану особистості. Кризові стани, характерні для людей у важких соціальних умовах, різними фахівцями характеризуються по-різному (Maxfield, Hyer, 2002), що, зрештою, виявилося у відсутності єдиного понятійного апарату, єдиної методології. Різночитання стали настільки очевидними, що дослідники змушені дотримуватися загальної схеми кризових станів.

У сучасних публікаціях найчастіше виділяють три види криз: соціуму, локальні та особистісні. Криза особистості є основним предметом сучасних психодіагностичних, корекційних та терапевтичних досліджень детермінації, змісту та методичного забезпечення їх супроводу.

Теорії та концепції кризових станів особистості персоніфіковані і тому мають професійну домінанту у психології, психіатрії, медицині, а також у рамках конкретної галузі (Popovych, Kononenko О., Kononenko А., Stynska, Kravets, Piletska, Blynova, 2020). Тому розробка технологій у вигляді провідних параметрів кризових станів потребує системного підходу та ретельності, як форм станів, так і технологій для роботи з ними.

Велика наукова бібліографія свідчить, що проблеми кризових станів особистості останніми роками інтенсивно розробляються у психології. Публікації останніх років, що стосуються психологічного консультування, діагностики та корекції кризових станів особистості, головним чином присвячені вдосконаленню технологічного забезпечення даних видів діяльності (В. Добридень, Ю. Завацький, І. Мамайчук, Л. Пілецька, Л. Спіцька, Г. Тимошенко, Ю. Шевченко та ін.) (Spytska, 2017; Zavatskyi, 2017). Однак, незважаючи на значну кількість робіт, присвячених психологічному діагностуванню та корекції кризових станів особистості, зазначені проблеми визначення їх провідних параметрів вимагають подальшого теоретичного та експериментального дослідження.

Мета статті - визначити основні параметри дослідження кризового стану особистості.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Завдання даного дослідження полягали у виявленні специфіки та взаємовідносин соціально-психологічної діагностики та корекції психологічних параметрів кризових станів особистості, що ґрунтуються на вивченні психологічних детермінант деформації особистості та сучасних психокорекційних технологій.

Вирішення поставлених у дослідженні завдань підтвердило основну гіпотезу - різні соціально- економічні та політичні умови формують різні кризові стани особистості (або їх співвідношення), що передбачає постійну зміну технологічного забезпечення психодіагностики та психокорекції.

Слід зазначити, що у клінічній теорії кризи поняття кризи та кризового стану зазвичай пов'язуються з травматичною або катастрофічною подією, а у кризовому психологічному консультуванні, поряд з цим, використовується уявлення про кризу як стан, характерний для критичних періодів у природній течії людського життя. Останнє розуміння кризи запозичене із психології розвитку. психокорекційний кризовий нестійкість життєвий мотивація

Психологічне та клінічне визначення кризи різняться. Кризу у психології трактують як гострий емоційний стан, що виникає при блокуванні цілеспрямованої життєдіяльності людини як дискретний момент розвитку особистості. Людина не може подолати кризу засобами, відомими їй з минулого досвіду.

У клінічно-психологічній теорії кризи це поняття використовується для позначення такої реакції на небезпечні події, що переживається як хворобливий стан. Таке трактування, звужуючи межі поняття, впливає на формування критеріїв кризового стану. Наприклад, у клінічній теорії кризи одним із основних критеріїв вважається наявність у недавньому минулому ситуації, небезпечної для здоров'я чи життя людини.

Отже, кризу можна визначити як стан максимальної внутрішньо-психічної дезінтеграції та соціально - психологічної дезадаптації особистості, що виражається у втраті основних життєвих орієнтирів - цінностей, базової мотивації, поведінкових патернів, тобто звичного способу Я, Я-концепції, що виникає в результаті перешкод у звичному житті суб'єкта. Кризи призводять до девіантної поведінки, нервово-психічних та психосоматичних розладів. З даних позицій ми й розглядаємо кризу у даному дослідженні.

Під кризовим станом мається на увазі пролонгована у часі криза - наприклад, психологічний стан людини, яка раптово пережила суб'єктивно значущу і важко переносиму психічну травму.

У той же час, якщо визначати кризу як стан екстремальної напруги сил для подолання принципово нових перешкод, розуміння кризової допомоги та уявлення про тих, хто її потребує, стає ширше.

Зазвичай людина може самостійно подолати кризовий стан. На початку кризи посилюються напруження та тривога, потім активізуються стратегії розв'язання проблем. Для вирішення кризи та полегшення стану використовуються всі психологічні та фізичні ресурси. У цей період людина сприйнятлива до мінімальної допомоги і може отримати значну користь з простої підтримки та вислуховування. Кризовий стан не входить до категорії хворобливих порушень - це нормальна реакція людини на аномальні події. Проте, у тому випадку, якщо людина схильна реагувати на кризу дезадаптивними реакціями, криза може заглибитись, а хворобливий стан - посилитися. Розвиток клінічних симптомів викликає нові дезадаптивні реакції, які можуть набути катастрофічного характеру і призвести до тяжких порушень психіки.

Визначено та структуровано основні параметри кризових станів особистості та показано їх зв'язок із соціально-економічними й політичними умовами.

Виявлено, що атрибутивні характеристики нормативності перебувають у суб'єктивному оцінному полі та мають негативну тенденцію до розширення. Розкрито залежність домінування кризових станів особистості та соціально-економічних і політичних проблем суспільства. Тривалий період дестабілізації формує «ненормативну нормативність» - кризові стани набувають нової якості, яка не корелює з кризовими станами попередніх зовнішніх умов. А психічна нестійкість є домінуючим показником клієнтів психокорекційних впливів. У той же час розширення цього показника призводить до сталої тенденції безперервного збільшення його характеристик.

Визначено та проаналізовано основні проблеми, що потребують психокорекційного рішення, до яких належать порушення спілкування та міжособистісної взаємодії, напружений психологічний стан.

З'ясовано, що багато негативних змін думок, почуттів, поведінки та фізичного статусу в кризовому стані за симптомами відповідають категоріям міжнародної класифікації психічних хвороб. Дуже часто характер змін такий, що неможливо говорити про конкретне захворювання; зміни виявляються у комплексі, специфічному для різних груп розладів.

Відповідно до завдань нашого дослідження проведено порівняльний аналіз параметрів, отриманих в експериментальних групах клієнтів кризових центрів (до і після проведення в них психокорекційної роботи) та контрольної групи.

Вибрана нами структура викладу та опису отриманих у ході експериментально-психологічного дослідження результатів заснована на порівнянні усереднених психологічних та симптоматичних показників у двох експериментальних групах до та після психокорекції (в останньому випадку порівняння ведеться ще й з контрольною групою як із умовною нормою).

Порівняльний аналіз показників симптоматичної картини у двох експериментальних групах за шкалами SOM - соматизація, О-С - обсесивність - компульсивність, INT - міжособистісна тривожність, DEP - депресивність, ANX - тривожність, HOS - ворожість, РНОВ - фобії, PAR - паранояльність, PSY - психотизм, GSI - PDSI - індекс вираженості дистресу, який було здійснено до проведення в них психокорекційної роботи дозволяє з високим рівнем достовірності виявити суттєві відмінності.

Так, до психокорекції групи ЕГІ і ЕГІІ достовірно на високому рівні статистичної значущості (р<0,01 і р<0,05) розрізнялися за кількістю скарг соматичного характеру, кількістю нав'язливих думок або дій (у даному випадку шкала обсесивності - компульсивності методики SCL-90-R є показником вираженості симптому «вторгнення», характерного для ПТСР, оскільки «вторгнення» (або «флеш-бек» синдром) проявляється у постійних, непереборних, болісних спогадах і кошмарних сновидіннях у вигляді яскравих та детальних спалахів образів).

Відмінності були виявлені також за рівнем вираженості депресивної симптоматики, ворожості, кількості наявних фобій різного роду та за загальним рівнем тяжкості наявних симптомів.

У цілому у групі ЕГІ достовірно важче симптоматична картина за названими вище показниками, і навіть інтенсивність дистресу, що переживається.

На нашу думку, це пояснюється саме пролонгованим характером їх кризового стану: первинна психотравма посилюється вторинними стресорними впливами. Психотравмуючі та стресогенні ситуації призводять до розвитку психосоматичних розладів або загострюють/переводять у хронічні вже наявні соматичні захворювання.

Нав'язливості, як залишкові явища «флеш-бек» синдрому (встановлено позитивні достовірні кореляції між даними показниками), а також розвиток різних фобій призводять до загального психічного та фізичного виснаження та дистресу, знижуючи або порушуючи соціально-психологічну адаптацію.

Майбутнє респондентами групи ЕГІ розцінюється з песимістичних позицій частіше, ніж у групі ЕГІІ.

У подібних умовах цілком логічно з'ясовний і високий рівень ворожості серед респондентів групи ЕГІ (як захисна реакція).

За рештою шкал методики SCL-90-R відмінності також значно перевищують нормативні. Обидві експериментальні групи досить близькі за високим рівнем міжособистісної та загальної тривожності й за низьким рівнем паранояльності і психотизму.

Таким чином, респонденти експериментальних груп, що перебувають у стані кризи, відчувають труднощі у процесі міжособистісної взаємодії, прагнуть обмеження контактів з оточуючими, часто порівнюють себе з іншими, причому це порівняння йде не на їх користь, відчувають тривогу неясної етіології або постійні страхи.

При цьому, що цілком логічно, відсутні виражені ознаки паранояльності у її клінічному розумінні та інші порушення шизофренічного кола, що підтверджується відсутністю у досліджуваних відповідних діагнозів та їх клінічних проявів. GSI є індикатором поточного стану та глибини розладу, а також комбінацією інформації про кількість симптомів та інтенсивність дистресу, що переживається. Показники загального індексу тяжкості дистресу обох груп належать до різних інтервалів і вказують на підвищений (ЕП М - 1,42) та помірний (ЕГІІ М - 0,89) ступінь тяжкості та глибини психо- та соматопатології. PSDI є виключно мірою інтенсивності стану, що відповідає кількості симптомів (ЕП М - 1,87; ЕГП М - 1,68).

Порівняння показника PSI до психокорекції в експериментальних групах I та II PSI - кількість відповідей про симптоми, на які респондент дає позитивні відповіді (ЕП М - 53,9; ЕГП М - 44,31).

Загалом в експериментальних групах спостерігається висока інтенсивність стану за досить великою кількістю симптомів (при цьому вираженість симптомів досягає високого ступеня).

Розроблено та експериментально перевірено моделі психодіагностичної та психокорекційної роботи з кризовими станами особистості. Результати проведеного дослідження дозволяють стверджувати, що найбільш ефективними є психокорекційні впливи при вирішенні проблем, що випливають із психологічного стану, які серед приводів звернення до психолога кризового центру за частотою займають останнє місце. Індивідуальна форма психокорекційної роботи є найефективнішою. Високу ефективність показали психокорекційні впливи і під час вирішення найпоширеніших проблем - порушення спілкування та міжособистісної взаємодії. Показано, що ця ефективність досягається внаслідок ретельної діагностики та, переважно, групової форми роботи.

В цілому ефективність психокорекційної та розвивальної роботи залежить від форм корекції та виду порушення. Найбільш ефективні психокорекційні впливи під час вирішення проблем, пов'язаних з психологічним станом. Встановлено, що психокорекційна діяльність у цьому напрямі займає менше часу, порівняно з корекційною діяльністю, спрямованою на інші порушення. Найбільш результативною формою корекційної діяльності у цьому випадку є індивідуальна. Висока ефективність психокорекційних заходів спостерігається також під час вирішення проблем, пов'язаних з порушенням спілкування та взаємодії. Найбільш ефективною виявилася спільна групова та індивідуальна форми роботи. Тренінгові групові заняття є найрезультативнішими у психокорекційній діяльності, тому поєднання індивідуальних та групових занять вважаємо найкращим.

Висновки

Констатовано, що соціально-економічні та політичні умови визначають, по-перше, форму та динаміку кризових станів особистості, по-друге, наповнюють поняття «нормативність» та «відхилення» відповідними часу показниками. Особливістю теперішнього часу є феномен збільшення негативних показників у суб'єктивних оцінках поведінки особистості, що зобов'язує фахівців науково обґрунтовувати та ретельно формувати психодіагностичні та психокорекційні техніки відповідно до провідних параметрів кризового стану особистості.

Сучасні підходи, методи та техніки психодіагностики та психокорекції орієнтовані на певні кризові стани. У зв'язку з цим необхідно розробляти психодіагностичні та психокорекційні комплекси, що мають виражену спрямованість на вік, форми станів та враховують соціальні умови соціалізації особистості. Постійне вдосконалення та оптимізація діагностико-корекційної практики у роботі з кризовими станами особистості є необхідною умовою усунення негативних тенденцій, швидким та ефективним виходом особистості з кризового стану.

References

1. Borysiuk A., Popovych І., Zahrai L., Fedoruk О., Nosov Р., Zinchenko S., Mateichuk V. (2020). Constructing a Structural-Functional Model of Social Expectations of the Personality. Revista Inclusiones. Vol. 7. P. 154-167.

2. Korolenko C., Dmitrieva N. (2000). The Victims of Severe Trauma. The Remote Consequenses. X International Symposium on Victimology. Abstract Book. P. 130. [in English].

3. Maxfield L., Hyer L. (2002). The relationship between efficacy and methodology in studies investigating EMDR treatment of PTSD. Journal Clin. Psychol. V. 58, №1. P. 23-41. [in English].

4. Popovych I., Kononenko О., Kononenko А., Stynska V., Kravets N., Piletska L., Blynova О. (2020). Research of the Relationship between Existential Anxiety and the Sense of Personality's Existence. Revista Inclusiones, Vol. 7. P. 41-59

5. Spytska L.V. (2017). Socio-psychological adaptation of the person of mature age in the crisis periods of her life. Theoretical and applied problems of psychology: coll. Science. Proceedings of the Volodymyr Dahl East Ukrainian National University. Severodonetsk: Publishing house of SNU named after V. Dahl. №3 (44). P. 173-181. [in English].

6. Zavatskyі Yu.A. (2017). Influence of socio-psychological factors on the formation of subjective wellbeing of a person. Science and education: scientific-practical. magazine South Ukrainian National Pedagogical University named after K.D. Ushinsky. Odesa: Publishing House of the South Ukrainian National University. ped. KD University Ushinsky, Issue. 1 / CLIV. P. 5-9. [in English].

7. Zavatskyi Yu.A. (2017). The role of psychological mechanisms of socialization in the process of social mobility of personality in the crisis period. Theoretical and applied problems of psychology: coll. Science. Proceedings of the Volodymyr Dahl East Ukrainian National University. Severodonetsk: Publishing house of SNU named after V. Dahl. №1 (42). T. 2. S. 61-68. [in English].

Размещено на allbest.ru