Адаптивність як чинник психічного здоров'я персоналу організації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адаптивність як чинник психічного здоров'я персоналу організації

Засєкіна Л.В.,

доктор психологічних наук, професор, Волинський національний університет імені Лесі Українки,

Малімон Л.Я.,

кандидат психологічних наук, професор, Волинський національний університет імені Лесі Українки

У статті обґрунтовано важливість адаптивності особистості в забезпеченні і збереженні її психічного здоров'я на робочому місці. Визначено й описано рівні особистісної адаптивності працівників; обґрунтовано комплекс діагностичних показників, які опосередковано можуть свідчити про психічне здоров'я: задоволеність працею та її складовими, рівні емоційного вигорання і загального психологічного благополуччя. За допомогою кореляційного аналізу виявлено позитивні взаємозв'язки параметрів адаптивності (нервово-психічної стійкості, комунікативних особливостей та моральної нормативності) з показниками психологічного благополуччя працівника й задоволеністю працею (досягненнями на роботі, взаєминами зі співробітниками, рівнем домагань у професійній діяльності й професійною відповідальністю) й негативні - з більшістю симптомів професійного вигорання.

Виявлено, що психічне здоров'я працівників із високим і нормальним рівнями адаптивності характеризується професійним благополуччям, інтересом до роботи, розширенням професійних обов'язків, професійною «включеністю», емоційно-комунікативною активністю, професійною відповідальністю і, водночас, схильністю до професійно-емоційного вигорання; працівників із задовільним рівнем адаптивності - емоційним вигоранням, дезінтеграцією психологічного благополуччя, незрілістю професійного спілкування, емоційною незадоволеністю працею, незадоволеністю собою», емоційно-професійною безпорадністю і конформізмом; працівників із низьким рівнем адаптивності - комунікативно-емоційною сугестивністю, професійно-екзистенційним вигоранням, емоційною резистентністю, екстернальністю локусу контролю, інтегральною незадоволеністю працею, емоційним виснаженням і емоційно-комунікативною фрустрованістю.

Ключові слова: адаптивність, дезадаптація, професійне вигорання, психічне здоров'я, психологічне благополуччя, персонал організації.

Abstract

ADAPTABILITY AS A FACTOR OF MENTAL HEALTH OF AN ORGANIZATION'S STAFF

Zasiekina L.V.

Doctor of Sciences in Psychology, Professor, Lesya Ukrainka Volyn National University

Malimon L. Ya.,

Ph.D. in Psychology, Professor,

Lesya Ukrainka Volyn National University

The article highlights the importance of individual adaptability aligned with mental health in the workplace. Levels of employees' personal adaptability were examined and described. The study revealed a set of diagnostic indicators that can indirectly indicate mental health, namely satisfaction with work and its components, levels of emotional burnout and general psychological well-being.

The performed correlation analysis indicated positive links between the parameters of adaptability (mental stability, communication and moral norms) and key markers of psychological well-being and job satisfaction (achievements at work, relationships with employees, the level of professional aspirations and professional responsibility). The findings also suggested negative correlations between adoptability and most symptoms of burnout.

The mental health of workers with high and normal adaptability was characterized by good professional well-being, interest in work, wide professional responsibilities, professional “inclusion”, emotional and communicative activity, and, at the same time, however, a tendency to burnout; employees with satisfactory adaptability demonstrated emotional burnout, disintegrated psychological well-being, immature professional communications, emotional dissatisfaction with work, dissatisfaction with themselves, emotional and professional helplessness and conformism; employees with low adaptability demonstrated communicative-emotional suggestibility, professional-existential burnout, emotional resistance, external locus of control, integral dissatisfaction with work, emotional exhaustion and emotional- communicative frustration.

Key words: adaptability, maladaptation, burnout, mental health, psychological well-being, staff of the organization.

Вступ

адаптивність психічнео здоров'я персонал

Актуальність проблеми. У період пандемії COVID-19 та карантинних обмежень організації зазнали серйозних змін, які позначилися на професійному житті працівників, потребуючи від них високої адаптивності до нових умов. Окрім того вимушена соціальна ізоляція працівників, накладання карантинних обмежень та нейропсихологічні коморбідності, спричинені короновірусною хворобою, загострюють необхідність у дослідженні умов і шляхів збереження психічного здоров'я працівників на робочому місці.

Теоретичний аналіз

Ми розуміємо термін «адаптивність» услід за С. Баард, О. Санніковою та О. Кузнецовою як тенденцію до ефективних когнітивних, емоційних, мотиваційних та поведінкових модифікацій у відповідь на виклики навколишнього середовища або поточної ситуації (Baard, Rench, & Kozlowski, 2014; Санникова & Кузнецова, 2017). Дослідники вказують на тісний зв'язок адаптивності з такими особистісними конструктами, як орієнтація на задачу, усвідомленість та задоволеність. Результати останніх досліджень з проблеми свідчать про те, що працівники з високим рівнем адаптивності та психологічної гнучкості мають кращі показники психічного здоров'я, мотивації, продуктивності, впровадження інновацій та творчості порівняно з працівниками з низькою адаптивністю (Bajaba et al., 2021).

Результати сучасних досліджень також вказують на те, що емоційна компетентність, ставлення до роботи та особистісні риси є предикторами продуктивності праці як окремих працівників, так і організацій в цілому (Edwards et al., 2000). Водночас адаптивність як шкала опитувальника емоційної компетентності є єдиним незалежним значущим предиктором емоційної компетентності працівників. Окремі дослідження вказують на негативний кореляційний зв'язок між адаптивністю та абсентеїзмом працівників та сильний позитивний кореляційний зв'язок між адаптивністю та відданістю працівників організації (Green, Dishop, & Aarons, 2016).

В останніх працях українських вчених (О. Бондарчук, Л. Карамушка, О. Креденцер, С. Максименко та ін.) ця тематика інтенсивно розробляється в межах нового напряму організаційної психології - психології здоров'я в організації: вивчаються організаційні й індивідуально-психологічні чинники, організаційно-психологічні умови й технології забезпечення психічного здоров'я і психологічного благополуччя персоналу організації загалом та в умовах пандемії Covid-19 зокрема (С. Максименко, Л. Карамушка, О. Креденцер та ін., 2020).

Незважаючи на високий інтерес до адаптивності у контексті продуктивності праці працівників та їхньої організаційної ідентичності, адаптивність як можливий фактор психічного здоров'я персоналу організацій не отримав достатнього висвітлення у науковій літературі. Відтак, мета дослідження полягає у теоретичному й емпіричному вивченні адаптивності як чинника психічного здоров'я персоналу.

Виклад основного матеріалу дослідження

Емпіричне дослідження проводилось в декілька етапів. Діагностика основних характеристик адаптивності здійснювалася за багаторівневим особистісним опитувальником «Адаптивність» (МЛО - АМ), розробленим А. Маклаковим і С. Чермяніним для оцінки адаптаційних можливостей особистості з урахуванням соціально-психологічних та деяких психофізіологічних характеристик, які відображають узагальнені особливості нервово-психічного та соціального розвитку, що забезпечують особистісну здатність до адаптації загалом і до професійної адаптації зокрема. МЛО-АМ містить 165 запитань, має чотири структурні рівні, і дає змогу отримати інформацію за шкалами «Достовірність», «Нервово-психічна стійкість» «Комунікативні особливості», «Моральна нормативність», «Особистісний адаптивний потенціал» (ОАП).

На наступних етапах дослідження застосовувались методики, які опосередковано можуть свідчити про психічне здоров'я працівника на робочому місці: 1) методика «Інтегральна задоволеність працею» (Н. Фетискін, В. Козлов, Г. Мануйлов, 2002), яка дає змогу виявити загальну оцінку задоволеності працівника своєю працею й такими її складовими, як інтерес до роботи, задоволеність досягненнями в роботі, задоволеність взаєминами зі співробітниками, задоволеність взаєминами з керівництвом, рівень домагань у професійній діяльності, надання переваги роботі над високим заробітком, задоволеність умовами праці, професійна відповідальність; 2) методика діагностики рівня емоційного вигорання В. Бойка, яка є комплексною і діагностує міру вираження дванадцяти симптомів синдрому вигорання за фазами «Напруження» (переживання психотравмуючих обставин, незадоволеність собою, «загнаність у кут», тривога і депресія); «Резистенція» (неадекватне вибіркове емоційне реагування, емоційно-моральна дезорієнтація, розширення сфери економії емоцій, редукція професійних обов'язків); «Виснаження» (емоційний дефіцит, емоційне відчуження, особистісне відчуження (деперсоналізація), психосоматичні та психовегетативні порушення); 3) методика «Шкала психологічного благополуччя» (ШПБ), адаптований україномовний варіант опитувальника «The scales of psychological well-berng» за авторством К. Ріфф та адаптованого С. Карскановою (84 твердження), за якою визначаються показники за шкалами: позитивні відносини з іншими, автономія, управління середовищем, особистісне зростання, цілі у житті, самоприйняття, а також інтегральний показник психологічного благополуччя особистості.

Вибірка. Вибірку дослідження склали працівники різних комерційних організацій м. Луцька (n=81) віком від 22 до 47 років, стаж роботи яких на одному підприємстві в межах від 3-х до 16-ти років.

Результати дослідження

Результати, отримані за багаторівневим особистісним опитувальником «Адаптивність», відображені на рис. 1.

Високі показники нервово-психічної стійкості (НПС) (48% досліджуваних) засвідчують високий рівень поведінкової регуляції, адекватну самооцінку й адекватне сприймання дійсності; середній (45%) та низький (7%) можуть визначати певну схильність до нервово-психічних зривів, особливо в несприятливих умовах професійного середовища. Високий рівень комунікативних особливостей (КО) (45%) характеризує легкість встановлення контактів з оточуючими, конструктивність взаємодії з колегами, керівництвом; середній (54%) та низький (1%) рівні свідчать про здатність працівників бути ефективними комунікаторами за певних умов - у звичному й комфортному для них середовищі.

Рис. 1. Показники адаптивності досліджуваних (у %) за шкалами «Нервово-психічна стійкість» (НПС), «Комунікативні особливості» (КО), «Моральна нормативність» (МН)

Якщо професійна діяльність пов'язана з постійною потребою комунікувати з іншими (щоразу новими ) людьми, то у таких працівників може виникати дискомфорт і втома, що провокуватиме професійне вигорання, втрату інтересу до професійної діяльності, низьку її результативність, або й прагнення змінити місце роботи. Високі показники за шкалою моральної нормативності (МН) (47%) характеризують працівників як таких, що адекватно оцінюють свою роль в колективі, орієнтуються на дотримання загальноприйнятих норми поведінки: середні (39,5%) та низькі (3,5%) значення можуть свідчити про нестійкі моральні устої, орієнтацію на керівництво і підвищений конформізм, схильність недооцінювати або переоцінювати залежно від професійної ситуації свою роль в організації, нездатність відстоювати свою точку зору в конфліктних ситуаціях або навпаки провокувати їх.

Для встановлення взаємозв'язку показників особистісної адаптивності з діагностичними критеріями психічного здоров'я працівника використовувався кореляційний аналіз за допомогою коефіцієнта кореляції Пірсона (табл.1).

Таблиця 1