Вплив сім’ї на резильєнтність особистості у кризові періоди життя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив сім'ї на резильєнтність особистості у кризові періоди життя

Завацький Ю.А.

Завацька Н.Є.

Федорова О.В.

Царенок Л.Б.

Волох К.О.

Анотація

психологічний поведінка батьки дитячий

У статті проведено аналіз впливу сім'ї на резильєнтність особистості у кризові періоди життя. Дослідження особливостей психологічного впливу дитячо-батьківських відносин на соціальну адаптацію молодших школярів показало, що такі відносини впливають не тільки на індивідуально-особистісні особливості дітей, а й на особливості їх міжособистісної взаємодії. Показано, що порушення батьківського ставлення, зокрема за типом домінуючої гіперпротекції, впливають на прояви тривожності у дітей молодшого шкільного віку та обумовлюють негативні стратегії такої взаємодії. Визначено взаємозв'язок між дитячо-батьківськими відносинами і копінг-поведінкою батьків, яка виступає механізмом їх впливу на ефективність соціальної адаптації молодших школярів (емоційне прийняття дитини за моделями безумовного і умовного прийняття з наданням переваги стратегіям проблемно-орієнтованого копінгу). З'ясовано, що показники соціальної адаптації мають значущі відмінності у молодших школярів із різними типами прихильності до батьків. Вони значно вище у дітей з надійним типом прихильності, які мають соціальний статус бажаних або прийнятих, адекватну або завищену самооцінку, сформованість соціальних уявлень та соціальних емоції. Натомість діти з тривожно-амбівалентним і ненадійним її типами, які здебільшого мають соціальний статус неприйнятих або ізольованих, відрізняються заниженою самооцінкою, низьким рівнем сформованості соціальних емоцій, соціальних уявлень та мотивів.

Ключові слова: сім'я, особистість, резильєнтність, кризові періоди життя.

Zavatskyi Yu.A., Zavatska N.E., Fedorova O.V., Tsarenok L.B., Volokh K.O.

The influence of the family on the resistance of personality in crisis periods of life

Abstract

The article analyzes the influence of the family on the resilience of the individual in crisis periods of life. The study of the psychological impact of child-parent relationships on the social adaptation of primary school children showed that such relationships affect not only the individual and personal characteristics of children, but also the characteristics of their interpersonal interaction. It is shown that violations of parental attitudes, in particular by the type of dominant hyperprotection, affect the manifestations of anxiety in children of primary school age and cause negative strategies of such interaction. The relationship between child-parent relations and coping behavior of parents, which acts as a mechanism of their influence on the effectiveness of social adaptation ofprimary school children (emotional acceptance of the child on the models of unconditional and conditional acceptance with preference to problem-oriented coping strategies). It was found that indicators of social adaptation have significant differences in younger students with different types of attachment to parents. They are much higher in children with a reliable type of attachment, who have the social status of desired or accepted, adequate or inflated self-esteem, the formation of social ideas and social emotions. On the other hand, children with anxiously ambivalent and unreliable types, who mostly have the social status of unaccepted or isolated, are characterized by low self-esteem, low levels of social emotions, social ideas and motives.

Key words: family, personality, resilience, crisis periods of life.

Постановка проблеми

У сучасному світі все більше зростає розуміння визначальної ролі сім'ї не тільки для розвитку особистості, а й для розвитку суспільства в цілому. Саме сім'я забезпечує успішність процесу соціалізації дитини, відкриває і структурує для неї світ, надаючи значущі критерії для орієнтування у ньому (Lamb, 2004; Parke Parke, 2004). У зв'язку з цим особливо актуальним вбачається вивчення психологічного впливу дитячо-батьківських відносин на процес соціальної адаптації дитини, адже ці питання мають велике практичне значення, оскільки соціальна адаптація є базовим етапом соціалізації особистості, що збігається з періодом дитинства, зокрема у молодшому шкільному віці (Colman, 2000).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідження за цією проблематикою здебільшого були пов'язані з визначенням впливу дитячо-батьківських відносин на спілкування молодших школярів з однолітками (О. Андреєва, О. Гуцу та ін.) та формуванням у них емпатії до однолітків у залежності від дитячо-батьківських відносин в сім'ї (В. Кузьміна та ін.); розглянуто афективну сферу молодших школярів при різних типах дитячо-дорослих відносин (на матеріалі дослідження страхів) (І. Тіменцева та ін.). Підкреслюється також значимість дитячо-батьківських відносин у складний для молодшого школяра період початку шкільного навчання та його шкільної адаптації (Л. Венгер, Т. Гусєва, В. Лосєва, Н. Молостова, В. Мухіна, М. Рогач, К. Сапоровська, Г. Цукерман та ін.).

Однак переважна більшість досліджень була присвячена вивченню дитячо-батьківських відносин у дошкільному та підлітковому віці, що пов'язано з визначенням специфіки провідних видів діяльності у цих вікових періодах (Eckelaar, 2006). Зокрема, розкрито вплив характеру внутрішньосімейних стосунків на соціально-психологічну адаптацію дітей раннього віку до умов дошкільного навчального закладу (О. Гуржий, Ю. Єршова, С. Паршукова та ін.), на розвиток їх ціннісно-потребнісної сфери (Г. Черевач та ін.); виявлено особливості дитячо-батьківських відносин у сім'ях з дошкільниками, які мають недорозвинення інтеллекту (Л. Пастухова, Л. Полівко та ін.); з'ясовано соціально-психологічні особливості батьківської позиції при організації дозвілля сучасного дошкільника (К. Скобельцина та ін.); визначено домінуючий вплив заохочення і покарання на дитячо-батьківські відносини на прикладі підліткового віку (А. Єлісєєва, О. Ждакаєва та ін.) та розглянуто стиль батьківської поведінки як чинника виникнення і подолання хронічного стресу у підлітковому віці (О. Анопрієнко та ін.).

При цьому аналіз впливу сім'ї на резильєнтність особистості у кризові періоди життя ще не виступав предметом спеціального соціально-психологічного дослідження.

Мета статті - провести аналіз впливу сім'ї на резильєнтність особистості у кризові періоди життя.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

На першому етапі емпіричного дослідження визначалися особливості впливу дитячо-батьківських відносин на особистісні (прояви тривожності) та міжособистісні (стратегії взаємодії) характеристики молодших школярів.

Виявлено значущі статистичні відмінності між групами досліджуваних з високим і середнім рівнями тривожності за шкалами гіперпротекції (ф*емп=3,96; р<0,01), недостатність вимог - обов'язки дитини (ф*емп=1,89; р<0,05), надмірність вимог - заборон (ф*емп=2,82; р<0,01). Встановлено, що такий тип порушення батьківського ставлення, як домінуюча гіперпротекція, у більшому ступені впливає на виникнення тривожності у дітей молодшого шкільного віку.

Визначено вірогідні відмінності у використанні позитивних і негативних стратегій міжособистісної взаємодії у досліджуваних з високим і середнім рівнями тривожності. Частка молодших школярів, які використовували позитивні стратегії міжособистісної взаємодії та мали середній рівень тривожності виявилася значно більшою, у порівнянні з досліджуваними, які використовували негативні стратегії такої взаємодії та мали високий рівень тривожності (ф*емп=3,78; р<0,01). Виявлено значущі статистичні відмінності між групами молодших школярів із високим і середнім рівнями тривожності за частотою прояву негативних стратегій придушення (ф*емп= 2,91; р<0,01), залежності (ф*емп=2,08; р<0,05). З'ясовано, що між виявленими дисгармонійними типами дитячо-батьківських відносин і негативними стратегіями міжособистісної взаємодії молодших школярів існують позитивні кореляційні залежності, як-то: між домінуючою гіперпротекцією і негативними стратегіями міжособистісної взаємодії (придушення (r=0,87; р=0,01), залежності (r=0,92; р=0,01), конфронтації (r=0,81; р=0,05), уникнення (r=0,79; р=0,05)); потураючою гіперпротекцією і негативними стратегіями міжособистісної взаємодії (придушення (r=0,64; р=0,05), залежності (r=0,69; р=0,05), конфронтації (r=0,71; р=0,05), уникнення (r=0,73; р=0,05)); жорстоким поводженням і негативними стратегіями міжособистісної взаємодії (придушення (r=0,66; р=0,05), залежності (і=0,54; р=0,05), уникнення (і=0,68; р=0,05)); емоційним відкиданням і негативними стратегіями міжособистісної взаємодії (придушення (і=0,65; р=0,01), залежності (і=0,59; р=0,01), уникнення (r= 0,56; р=0,05)); підвищеною моральною відповідальністю і негативними стратегіями міжособистісної взаємодії (придушення (і=67; р=0,01), уникнення (r=0,53; р=0,01), конфронтації (r=0,58; р=0,05), залежності (r=0,65; р=0,05)); бездоглядністю і негативними стратегіями міжособистісної взаємодії (придушення (r=0,71; р=0,05), залежності (r=0,74; р=0,05), конфронтації (і=0,63; р=0,05), уникнення (і=0,61; р=0,05)). Отже, порушення батьківського ставлення, зокрема за типом домінуючої гіперпротекції, значно впливає на рівень тривожності молодших школярів і задає негативні стратегії у їх міжособистісній взаємодії.

На другому етапі дослідження з'ясовувалася специфіка взаємозв'язку дитячо-батьківських відносин і стилів копінг-поведінки батьків та їх вплив на ефективність соціальної адаптації молодших школярів.

Виокремлено найбільш типові характеристики змістовної сторони дитячо-батьківських відносин: побутову, пов'язану з організацією життєдіяльності сім'ї (обідаємо, дивимося телевізор); соціальну, пов'язану з організацією дозвілля у формі особистісного спілкування (граємо, гуляємо); ділову, пов'язану з допомогою дитині у навчанні (робимо уроки, готуємо виступ); конфліктну, як особливий різновид соціальної взаємодії (сваримося, ображаємося).

З'ясовано, що одним із провідних чинників дитячо-батьківських відносин є система оціночних характеристик, одержуваних молодшим школярем у сім'ї. При цьому у змісті батьківського оцінювання задається система ціннісних орієнтирів, яка, заломлюючись в образі Я дитини, починає впливати на її комунікативну вибірковість.

Встановлено взаємозв'язок між особливостями дитячо-батьківських відносин і копінг-поведінкою батьків, як механізмом позитивного або негативного їх впливу на ефективність соціальної адаптації молодших школярів. Показано, що батьківське ставлення за моделлю умовного прийняття у поєднанні з переважанням стратегій проблемно-орієнтованого копінгу сприяє успішності соціальної адаптації молодших школярів (х2=13,27; р<0,01); батьківське ставлення за моделлю безумовного прийняття пов'язане з частим використанням копінг-стратегій, орієнтованих на соціальне відволікання, також позитивно впливає на успішність соціальної адаптації дитини молодшого шкільного віку (^2=14,32; р<0,01). З'ясовано, що середній ступінь вираженості проблемно-орієнтованого копінгу батьків, пов'язаний з батьківським ставленням за моделлю умовного прийняття, негативно впливає на успішність соціальної адаптації молодших школярів (Х=10,52; р<0,01). Визначено, що невираженість проблемно-орієнтованого копінгу у поведінці батьків, пов'язана, зокрема, з недостатнім рівнем вимог до дитини, сприяє виникненню у неї ускладнень у соціальній адаптації (х2=9,59; р<0,05). Виявлено, що недостатньо високий рівень контролю за дитиною, непослідовність виховних впливів, пов'язані з вираженістю у копінг-поведінці батьків емоційно-орієнтованого копінгу, ускладнюють процес соціальної адаптації дітей молодшого шкільного віку (х2=11,76; р<0,01).

На третьому етапі емпіричного дослідження визначався взаємозв'язок між типом прихильності молодших школярів до батьків і станом їх адаптованості як результату соціальної адаптації.

Виявлено, що існують відмінності у дитячо-батьківських відносинах у повних і неповних сім'ях, які впливають як на формування типу прихильності дитини молодшого шкільного віку до батьків, так і на процес її соціальної адаптації. З'ясовано, що кожному типу прихильності відповідають певні способи переробки інформації і побудова відповідної стратегії поведінки. Так, досліджувані з надійним типом прихильності засвоюють комунікативне значення безлічі засобів спілкування, використовують як інтелектуальну, так і афективну інформацію. У групах молодших школярів, які за даними соціометричного опитування мають соціальний статус бажаних або прийнятих, самооцінка є адекватною або завищеною, тобто уявлення досліджуваних про себе збігаються з уявленнями про них інших людей (х²=9,67; р<0,05). У молодших школярів із надійним типом прихильності сформовані соціальні уявлення та соціальні емоції, а у своїй поведінці вони керуються моральними мотивами.

Показано, що у молодших школярів із тривожно-амбівалентним і ненадійним типами прихильності виявлений низький рівень сформованості соціальних емоцій, соціальних уявлень і соціальних мотивів, тобто спостерігається спотворення процесів сприймання, розуміння і відтворення соціальної дійсності і себе у ній. У групі однолітків діти з тривожно-амбівалентним і ненадійним типами прихильності мають соціальний статус ізольованих або неприйнятих, їх самооцінка занижена (має тенденцію до неадекватності) (^=12,34; р<0,01), тобто для таких дітей характерні тривожність, невпевненість у собі, незадоволеність собою. Отже, молодші школярі з ненадійним і тривожно-амбівалентним типами прихильності відчувають труднощі в процесі соціальної адаптації і відрізняються низьким рівнем адаптованості в цілому.

Висновки

Теоретико-методологічний аналіз підходів до проблеми дослідження показав, що незалежно від відмінностей в уявленнях про соціальну адаптацію в різних концепціях, вона розглядається як процес і результат ефективної взаємодії особистості з соціальним середовищем, в ході якої особистість виступає як активний суб'єкт. Співвідношення цих компонентів, які визначають характер поведінки, залежать від цілей і ціннісних орієнтацій особистості й від можливостей їх досягнення у соціальному середовищі. Не зважаючи на те, що соціальна адаптація відбувається безперервно, це поняття зазвичай пов'язується з періодами кардинальних змін діяльності особистості і її соціального оточення, що сприяє вивченню онтогенетичного аспекту цього процесу. Показано, що основними компонентами соціальної адаптації дітей молодшого шкільного віку є соціальні уявлення, соціальні емоції, соціальні мотиви, соціальний статус і самооцінка, а результатом успішної соціальної адаптації виступає адаптованість дитини у соціальному середовищі. Констатовано, що на процес і результат соціальної адаптації молодшого школяра впливає низка чинників, провідними з яких є дитячо-батьківські відносини. При цьому особливості психологічного впливу цих відносин на соціальну адаптацію дітей молодшого шкільного віку потребують ґрунтовного емпіричного вивчення.

Дослідження особливостей психологічного впливу дитячо-батьківських відносин на соціальну адаптацію молодших школярів показало, що такі відносини впливають не тільки на індивідуально-особистісні особливості дітей, а й на особливості їх міжособистісної взаємодії. Показано, що порушення батьківського ставлення, зокрема за типом домінуючої гіперпротекції, впливають на прояви тривожності у дітей молодшого шкільного віку та обумовлюють негативні стратегії такої взаємодії. Визначено взаємозв'язок між дитячо-батьківськими відносинами і копінг-поведінкою батьків, яка виступає механізмом їх впливу на ефективність соціальної адаптації молодших школярів (емоційне прийняття дитини за моделями безумовного і умовного прийняття з наданням переваги стратегіям проблемно-орієнтованого копінгу). З'ясовано, що показники соціальної адаптації мають значущі відмінності у молодших школярів із різними типами прихильності до батьків. Вони значно вище у дітей з надійним типом прихильності, які мають соціальний статус бажаних або прийнятих, адекватну або завищену самооцінку, сформованість соціальних уявлень та соціальних емоції. Натомість діти з тривожно-амбівалентним і ненадійним її типами, які здебільшого мають соціальний статус неприйнятих або ізольованих, відрізняються заниженою самооцінкою, низьким рівнем сформованості соціальних емоцій, соціальних уявлень та мотивів.

Література

1. Colman W. Tyrannical omnipotence in the archetypal father. J. Analyt. Psychol. 2000. V. 45. P. 521-539.

2. Eckelaar J. Family Law and Personal Life. Oxford, 2006. 208 р.

3. Lamb M. The development and significance of father-child relationships in two-parent families / The role of the father in child development / M. Lamb, C. Lewis. Wiley; New Jersey, 2004. Р. 272-307.

4. Parke R. Fathering and children' s peer relationships. The role of the father in child development. Wiley; New Jersey, 2004. Р. 307-341.

References

1. Colman W. Tyrannical omnipotence in the archetypal father. J. Analyt. Psychol. 2000. V. 45. P. 521-539.

2. Eckelaar J. Family Law and Personal Life. Oxford, 2006. 208 р.

3. Lamb M. The development and significance of father-child relationships in two-parent families / The role of the father in child development. Wiley; New Jersey, 2004. Р. 272-307.

4. Parke R. Fathering and children' s peer relationships. The role of the father in child development. Wiley; New Jersey, 2004. Р. 307-341.

Размещено на Allbest.ru