Процес розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі

У статті розкрито особливості процесу розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі. Визначено емпіричні показники аксіологічного блоку структурних компонентів конфліктологічної компетентності цих фахівців (інформаційної складової конфліктологічної компетентності, уявлень респондентів щодо особистісно обумовлених ознак конфлікту, самооцінки метакогнітивних знань і метакогнітивної активності, конфліктологічної готовності). особистісного блоку (особистісної зрілості, вольового самоконтролю, адаптаційних характеристик та професійного здоров'я, антиципаційних та емпатійних здібностей, рефлексивності), технологічного блоку (самооцінки типу особистості, сформованості навичок активного слухання у конфлікті (орієнтація на розуміння партнера, резюмування, відображення почуттів, прояснення, перефразування), стратегій поведінки у конфлікті та подолання стресових ситуацій, провідного типу реагування у конфліктній ситуації).

Ключові слова: фахівці медичної галузі, професійна взаємодія, конфлікт, конфліктологічна компетентість, розвиток конфліктологічної компетентності.

Zavatskyi Yu.A., Shapovalova V.A., Zavatska N. Ye., Volchenko Ye.Ye., Smyrnova O.O.

The process of development of conflict competence of medical professionals

Empirical indicators of the axiological block of structural components of conflict competence of these specialists are determined (information component of conflict competence, respondents' perceptions of personality-related signs of conflict, selfassessment of metacognitive knowledge and metacognitive activity, conflict readiness). personality unit (personal maturity, volitional self-control, adaptive characteristics and professional health, anticipatory and empathic abilities, reflexivity), technological unit (self-assessment of personality type, the formation of active listening skills in conflict (focus on partner understanding, reflection, reflection, summary), strategies of behavior in conflict and overcoming stressful situations, the leading type of response in conflict situations).

It is shown that the structure of conflict competence of a medical specialist, which allows to effectively resolve professional conflicts, includes not only personality traits, but also the ability to reflect on professional situations at the supra-situational level (system thinking) based on metacognitive strategies for controlling, regulating and monitoring conflict assessment. and, on this basis, to choose coping strategies and types of response to conflict, as well as the formation of skills of self-regulation of psycho-emotional and functional states.

Key words: medical specialists, professional interaction, conflict, conflict competence, development of conflict competence.

Вступ

Постановка проблеми. Глобальні інтеграційні процеси, як об'єктивна тенденція розвитку різних сфер професійної діяльності, визначила й реформування медичної галузі на новій концептуальній основі у межах компетентнісного підходу, зокрема у напрямку попередження та врегулювання конфліктів в умовах професійної взаємодії (Галян, 2016).

У зв'язку з цим зростає науковий інтерес до проблеми розвитку конфліктологічної компетентності сучасного фахівця медичної галузі, адже вміння будувати стосунки на засадах співробітництва та конструктивної взаємодії у медичній сфері безпосередньо впливає на якість та продуктивність професійної діяльності фахівця-медика, сприяє покращенню психологічного клімату та гармонізації міжособистісних взаємин, створює умови для конструктивної поведінки у конфліктах (Попович, 2018).

Крім того, наявність значної кількості об'єктивних протиріч у процесі професійної діяльності фахівців-медиків робить конфліктологічну компетентність необхідною складовою їх професіоналізму. Тому пріоритетне значення набуває цілеспрямована організація соціально-психологічної роботи з розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії (Комар, 2016).

Аналіз останнії досліджень і публікацій. Констатовано, що проблема конфліктологічної компетентності в останні роки досліджується досить активно (І. Ващенко, А. Журба, Ю. Завацький, Л. Котлова, Г. Ложкін, С. Максименко, Л. Пілецька, Л. Ярослав та ін.). З'явилась значна кількість робіт, в яких розглядаються питання сутності, структури, закономірностей функціонування та розвитку конфліктологічної компетентності фахівця (П. Білецький, Л. Долинська, О. Катасанов, О. Лосієвська, Л. Онуфрієва, Л. Петровська, О. Савчук, О. Смирнова, І. Шостя та ін.).

Проте, у науковій літературі відсутнє однозначне тлумачення поняття конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії, немає загальноприйнятого підходу до розкриття структури цього феномену, потребують вивчення соціально-психологічні аспекти її розвитку, має місце фактичне ототожнення поняття конфліктологічної компетентності з поняттями конфліктної компетенції, конфліктологічної грамотності, конфліктологічної підготовки таких фахівців (Ковальчук, 2014). При цьому використання даних конструктів у синонімічному значенні значно ускладнює їх вивчення та часто призводить до неможливості застосування надбань психологічної науки у професійній діяльності фахівців медичної галузі.

Мета статті - розкрити особливості процесу розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

конфліктологічна компетентність фахівець медичний

На першому етапі дослідження було проведено визначення показників аксіологічного блоку компонентів конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії (інформаційної складової конфліктологічної компетентності, уявлень респондентів щодо особистісно обумовлених ознак конфлікту, самооцінки метакогнітивних знань і метакогнітивної активності, конфліктологічної готовності).

З цією метою було використано: анкету на оцінку інформаційної складової конфліктологічної компетентності (Н. Тимченко, Л. Єнговатова), анкету на виявлення уявлень щодо особистісно обумовлених ознак конфлікту (К. Ковалевська), методику самооцінки метакогнітивних знань і метакогнітивної активності (М. Кашапов, Ю. Скворцова), експрес-методику оцінки конфліктологічної компетентності особистості (К. Ковалевська).

За даними анкетування інформаційної складової конфліктологічної компетентності виявлено нульовий (дуже низький) рівень у 4,8% респондентів; ситуативний (низький) рівень - у 14,9% респондентів; рівень грамотності (середній рівень) - у 50,5% респондентів; рівень освіченості (високий, системний рівень) інформаційної складової конфліктологічної компетентності - у 19,7% респондентів; творчий (вищий) рівень - у 10,1% респондентів.

Діагностика уявлень про конфлікт у фахівців-медиків показала, що вони сформовані у більшості з них. Найкраще фахівці медичної галузі розпізнають агресивні прояви і негативні емоційні стани, які можуть викликати конфлікт, а також краще розуміють енергетичний фон конфлікту (результативність активності, зусиль учасників тощо).

З'ясовано, що структура конфліктологічної компетентності фахівця-медика включає здатність до рефлексії професійних ситуацій на надситуативному рівні (системне мислення) на основі метакогнітивних стратегій контролю, регулювання та моніторингу конфліктних ситуацій у професійній медичній взаємодії (р<0,05).

Показано, що невід'ємною рисою конфліктологічної компетентності фахівця-медика в умовах професійної взаємодії є конфліктологічна готовність, що розглядається як практична готовність до вирішення конфліктів у процесі професійної медичної діяльності і представлена аксіологічними блоком його особистісно та професійно важливих конфліктогенних якостей.

На другому етапі дослідження було проведено визначення показників особистісного блоку компонентів конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії (особистісної зрілості, вольового самоконтролю, рефлексивності, адаптаційних характеристик та професійного здоров'я, антиципаційних та емпатійних здібностей).

З цією метою було використано методики діагностики: особистісної зрілості (К. Ковалевська), вольового самоконтролю (А. Звєрков, Е. Ейдман), соціально-психологічної адаптації (К. Роджерс, Р. Даймонд, адаптація О. Осницького), методику-тест «Здатність до прогнозування» (Л. Регуш), методики діагностики рефлексивності (А. Карпов) та емпатійних здібностей (В. Бойко).

Діагностика показників особистісного компоненту конфліктологічної компетентності фахівців-медиків показала, що для більшості з них характерний достатній рівень вираженості особистісної зрілості та адаптаційних характеристик особистості (прагнення до саморозвитку, самоефективність, соціальний інтерес, гнучкість, самоприйняття, прийняття інших, самодетермінація, інтернальність), а також вольового самоконтролю (наполегливості, самовладання), але близько третини респондентів мають проблеми у сфері професійного здоров'я. При цьому звертає на себе увагу те, що чинники зміни професійного здоров'я і особливо механізми їх дії апелюють до емоційної сфери фахівця-медика: на рівні емоційного відображення, номінації його результатів у свідомості, рефлексії емоційних переживань, емоційної саморегуляції, оцінки емоційних проявів з боку соціального оточення і впливу на нього. На цій підставі були виокремлені групи фахівців-медиків з ознаками професійних деформацій за різнорівневими показниками невротизації.

Дослідження рівня сформованості конфліктологічної компетентності в зазначених групах фахівців-медиків з ознаками професійних деформацій (зокрема, з високими показниками невротизації) дозволило розглянути конфліктологічну компетентність в системі соціально-психологічних чинників зміни їх професійного здоров'я на рівні предиспозиції (недостатня усвідомленість і рефлексія власних емоційних проявів, що призводить до формування емоційної напруженості і запускає поведінкові патерни психосоматичного кола, підвищує рівень невротизації в цілому); на рівні каталізації (труднощі відображення емоційних станів і їх урахування у власних поведінкових стратегіях через порушення у міжособистісних професійних комунікаціях, що підвищують рівень соціального стресу та виступають неспецифічним тригером змін стану професійного здоров'я фахівця-медика); на рівні хроніфікації (нераціоналізована тривога і напруження, що сприяють переходу в хронічну форму); на рівні буферної модерації (формування конкретних компетенцій в емоційній регуляції поведінки і діяльності та у сфері міжособистісної професійної взаємодії, що розглядається в якості ресурсних чинників професійного здоров'я).

Виявлено статистично значущі відмінності (U=38262,3; р<0,001) за показником емпатії у жінок-медиків (18,69±0,34) і чоловіків-медиків (16,31±0,67), що пояснюються, як правило, більшою чутливістю жінок-медиків і демонстрацією їх більшої готовності до емоційного сприйняття.

На третьому етапі дослідження було проведено визначення показників технологічного блоку компонентів конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії (самооцінки типу особистості, сформованості навичок активного слухання у конфлікті (орієнтація на розуміння партнера, резюмування, відображення почуттів, прояснення, перефразування), стратегій поведінки у конфлікті та подолання стресових ситуацій, провідного типу реагування у конфліктній ситуації).

З цією метою були використані: анкета «Самооцінка типу особистості» (І. Соломін); анкета на виявлення сформованості навичок активного слухання у конфлікті (К. Ковалевська); опитувальник «Стратегії подолання стресових ситуацій» (SACS) (С. Хобфолл, модифікація Н. Водоп'янової, О. Старченкової); методика діагностики провідного типу реагування у конфліктній ситуації (М. Кашапов, Т. Шалаєва); методика оцінки стратегій поведінки особистості у конфлікті (К. Томас, адаптація Н. Гришиної); проективна методика дослідження особистості «Hand-тест» (Е. Вагнер, адаптація Т. Курбатової).

Кореляційний аналіз показників методик, використаних на цьому етапі дослідженні (коефіцієнт кореляції Пірсона), виявив статистично значущі кореляції між демонстративними, збудливими і застрягаючими рисами респондентів, з одного боку, і такими копінг-стратегіями, як маніпулятивні і агресивні дії.

Встановлено, що демонстративні риси здебільшого пов'язані з маніпулятивними (r=0,39; р<0,001) та агресивними (r=0,41; р<0,001) діями; збудливі риси - з маніпулятивними (r=0,51; р<0,05) та агресивними діями (r=0,43; р<0,001) і агресією (r=0,39; р<0,001); паранойяльні риси (застрягаючий тип) також корелюють з маніпулятивними (r=0,36; р<0,001), агресивними (r=0,29; р<0,05) діями і агресією (r=0,38; р<0,001).

З'ясовано, що найбільш виражені гіпертимні риси досліджуваних позитивно пов'язані з копінг-стратегіями «вступ до соціального контакту» (r=0,39; р<0,001), «пошук соціальної підтримки» (r=0,28; р<0,05), «імпульсивні дії» (r=0,54; р<0,001). Астенічні риси негативно пов'язані зі стратегією «обережні дії» (r=-0,61; р<0,05), а дистимічні риси - зі стратегією «асертивні дії» (r=-0,57; р<0,05).

Виявлено зв'язки між провідним типом реагування у конфлікті і копінг-стратегіями. Агресія тісно пов'язана з маніпулятивними (r=0,44; р<0,001) і агресивними (r=0,62; р<0,001) діями. Відхід тісно пов'язаний з униканням (r=0,66; р<0,001) і, дещо менше, з агресивними діями (r=0,59; р<0,05).

Показники оптимального вирішення конфлікту мають позитивні кореляційні зв'язки з показниками вступу у соціальний контакт (r=0,36; р<0,001), пошуку соціальної підтримки (r=0,31; р<0,05) і обережними діями (r=0,30; р<0,001), а також негативну кореляцію з агресивними діями (r=-0,42; р<0,05).

За результатами діагностики провідного типу реагування у конфлікті було проведено розподіл вибірки фахівців-медиків на групи з деструктивним (39,9% респондентів) типом (відхід (19,7% респондентів), агресія (20,2% респондентів)) і конструктивним (оптимальне розв'язання) (60,1% респондентів) типом реагування у конфліктній ситуації.

Встановлено, що здатність переводити деструктивні конфлікти у конструктивні виявилася вищою у респондентів з числа керівників медичними закладами та завідувачів відділеннями з високим рівнем інформаційної складової конфліктологічної компетентності з провідним типом реагування «оптимальне розв'язання» та таким типом поведінки у конфлікті, як співробітництво (р<0,05).

Висновки

Визначено емпіричні показники аксіологічного блоку структурних компонентів конфліктологічної компетентності цих фахівців (інформаційної складової конфліктологічної компетентності, уявлень респондентів щодо особистісно обумовлених ознак конфлікту, самооцінки метакогнітивних знань і метакогнітивної активності, конфліктологічної готовності). особистісного блоку (особистісної зрілості, вольового самоконтролю, адаптаційних характеристик та професійного здоров'я, антиципаційних та емпатійних здібностей, рефлексивності), технологічного блоку (самооцінки типу особистості, сформованості навичок активного слухання у конфлікті (орієнтація на розуміння партнера, резюмування, відображення почуттів, прояснення, перефразування), стратегій поведінки у конфлікті та подолання стресових ситуацій, провідного типу реагування у конфліктній ситуації).

Показано, що структура конфліктологічної компетентності фахівця- медика, яка дозволяє ефективно вирішувати професійні конфлікти, включає не тільки особливості особистості, а й здатність до рефлексії професійних ситуацій на надситуативному рівні (системне мислення) на основі метакогнітивних стратегій контролю, регулювання та моніторингу процесів оцінки конфліктних ситуацій і, на цій основі, здійснювати вибір копінг-стратегій і типів реагування у конфлікті, а також сформованість навичок саморегуляції психоемоційного та функціонального станів.

Література

1. Галян А.І. Методичні аспекти вивчення особистісного адаптаційного ресурсу у процесі підготовки майбутніх медичних працівників до професійної діяльності. Актуальні проблеми психології: зб. наук. праць Ін-ту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. 2016. Т. 9: Загальна психологія. Історична психологія. Етнічна психологія. Вип. 9. С. 124 - 132.

2. Ковальчук З.Я. Особистісний та рольовий аспекти професійного спілкування. Актуальні проблеми психології: зб. наук. праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Т. 11. Психологія особистості. Психологічна допомога особистості. Вип. 7. Ч. 1. Ніжин: ПП Лисенко М.М., 2014. С. 443 - 451.

3. Комар Т.В. Становлення професійної зрілості фахівця соціономічного профілю: [монографія]. Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2016. 401 с.

4. Попович І.С. Вплив соціально-психологічних очікувань на професійне зростання та професійне здоров'я фахівців. Теоретичні і прикладні проблеми психології: зб. наук. праць Східноукраїнського національного ун-ту імені В. Даля. Сєвєродонецьк: Вид-во СНУ імені В. Даля, 2018. № 2 (46). С. 129 - 139.

Referens

1. Halian A.I. (2016). Metodychni aspekty vyvchennia osobystisnoho adaptatsiinoho resursu u protsesi pidhotovky maibutnikh medychnykh pratsivnykiv do profesiinoi diialnosti. [Methodical aspects of studying the personal adaptive resource in the process of preparing future medical workers for professional activity]. Aktualni problemy psykholohii: zb. nauk. prats In-tu psykholohii imeni H.S. Kostiuka NAPN Ukrainy. T. 9: Zahalna psykholohiia. Istorychna psykholohiia. Etnichna psykholohiia. Vyp. 9. S. 124 - 132. [in Ukrainian].

2. Kovalchuk Z.Ia. (2014). Osobystisnyi ta rolovyi aspekty profesiinoho spilkuvannia. [Personal and role aspects of professional communication]. Aktualni problemy psykholohii: zb. nauk. prats Instytutu psykholohii imeni H.S. Kostiuka NAPN Ukrainy. T. 11. Psykholohiia osobystosti. Psykholohichna dopomoha osobystosti. Vyp. 7. Ch. 1. Nizhyn: PP Lysenko M.M.. S. 443 - 451. [in Ukrainian].

3. Komar T.V. (2016). Stanovlennia profesiinoi zrilosti fakhivtsia sotsionomichnoho profiliu: [monohrafiia]. [Formation of professional maturity of a specialist of socionomic profile]. Vinnytsia: TOV firma «Planer». 401 s. [in Ukrainian].

4. Popovych I.S. (2018). Vplyv sotsialno-psykholohichnykh ochikuvan na profesiine zrostannia ta profesiine zdorovia fakhivtsiv. [The impact of socio- psychological expectations on professional growth and professional health of professionals]. Teoretychni i prykladni problemy psykholohii: zb. nauk. prats Skhidnoukrainskoho natsionalnoho un-tu imeni V. Dalia. Sievierodonetsk: Vyd-vo SNU imeni V. Dalia. № 2 (46). S. 129 - 139. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru