Психологічна характеристика внутрішньоособистісних конфліктів учасників АТО-ООС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічна характеристика внутрішньоособистісних конфліктів учасників АТО-ООС

У статті представлено теоретичний аналіз підходів до внутрішньоособистісних конфліктів у науковій літературі та їх зв'язок із соціально-психологічною адаптацією. З'ясовано, що поняття внутрішньоособистісних конфліктів в історико-психологічному плані дослідження проводилося в декількох напрямах: З. Фрейдом - у психоаналітичній парадигмі, концепції загального адаптаційного синдрому Г. Сельє, індивідуальній психології А. Адлера, аналітичній психологіїК. Юнга, епігенетичній концепції розвитку особистості Е. Еріксона, К. Хорні та ін.

Виходячи з діяльнісного підходу, з'ясовано, що на початку будь-якої діяльності, будь- яких дій стоять потреби, опосередковані психікою, у вигляді цінностей, які формують певні мотиви і, нарешті, зумовлюють конкретну мету. конфлікт психологія адаптація

Соціально-психологічна адаптація учасників АТО/ООС (тобто розв'язання внутрішньоо-собистісного конфлікту) пов'язана з оптимізацією соціально-психологічного буття особистості, приведеного у відповідність з її можливостями та потребами, а також із цінностями.

Ключові слова: внутрішньоособистісний конфлікт, учасники АТО/ООС, цінності, порівняльний аналіз, теоретичні підходи до внутрішньоособистісних конфліктів.

Komar T^. PSYCHOLOGICAL CHARACTERISTICS OF INTRAPERSONAL CONFLICTS OF ATO-JFO PARTICIPANTS

The article presents a theoretical analysis of approaches to understanding intrapersonal conflicts in the scientific literature and their correlation with socio-psychological adaptation.

Key words: Intrapersonal conflict, participants of anti-terrorist operation / join forces operation, values, comparative analysis, theoretical approaches of intrapersonal conflicts.

Постановка проблеми. Ураховуючи ситуацію напруженості у світі, у державі, на Сході України, завдання вивчення особливостей внутрішньоособистісного конфлікту особистості військовослужбовця є дуже актуальним. Багато бійців повертаються із зони АТО/ООС (антитерористична операція/операція об'єднаних сил) з величезним багажем психологічних переживань, зміною стилю поведінки до війни, що безпосередньо пов'язано з бойовими рефлексами, які він придбав у результаті небезпечних для життя ситуацій. Це, безумовно, може відображатися на його особистісних цінностях, які після повернення із зони бойових дій можуть змінюватися.

Військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, відносяться до групи осіб із підвищеним ризиком розвитку психогенних порушень.

Найбільшою мірою це відноситься до учасників локальних війн. Однак набагато серйозніші пом'якшені і відстрочені наслідки війни, що впливають не тільки на психофізичне здоров'я військовослужбовців, а й на їхні психологічну врівноваженість, світогляд і саме стабільність ціннісних орієнтацій [2, с. 79-80].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі аспекти внутрішнього конфлікту і його вирішення досліджували Ю. Олександрівський А. Захаров, В. Столін, О. Фанталова. Деякі аспекти внутрішньоособистісних конфліктів військовослужбовців розглянуто в дослідженнях військових учених: А. Китова, Н. Феденко, В. Галицького, О. Рахімова, А. Шипілова, Ю. Шеремета, П. Корчемного, А. Анцупова, Ю. Мягкова, В. Буянова, Н. Конюхова, А. Харитонова.

Однак недостатньо дослідженою залишається проблема внутрішньоособистісного конфлікту військовослужбовців, які перебували у АТО/ООС.

Постановка завдання. Мета статті - здійснити теоретичний аналіз проблеми внутрішньоособистісних конфліктів учасників АТО/ООС, емпіричним шляхом виявити й обґрунтувати особливості внутрішньоособистісних конфліктів учасників АТО/ООС.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Перший напрям переважно пов'язаний із психоаналітичними концепціями взаємодії особистості та соціального середовища. У цілому в рамках даного напряму конфлікт - це центральне поняття психоаналізу, а тому заслуговує особливої уваги. З. Фройд першим описав сутність внутрішнього конфлікту не тільки з метою розуміння даного феномену, а й для побудови певної практики. Згідно із З. Фройдом, виникнення конфлікту є суперечність між відповідними енергіями та різними рівнями свідомості, частина особистості відстоює прагнення, а інша - чинить опір і відхиляє їх, оскільки несвідоме є місцем, де знаходяться витісненні інстинкти, що підкоряються принципу задоволення. Супер-его - сукупність моральних норм, що виконують роль "цензури", "Я", з одного боку, підкоряється підсвідомим інстинктам, а з іншого - нормам і вимогам реальності, постійно знаходиться в конфлікті, оскільки вимоги несвідомого і Супер-его несумісні [ 8].

У цілому в рамках даного напряму соціальнапсихологічна адаптація трактується як результат, що виражається в гомеостатичній рівновазі особистості з вимогами зовнішнього оточення. Зміст процесу адаптації описується формулою: конфлікт - тривога - захисні механізми [5; 8].

Близькі до цього підходу погляди реалізуються в концепції загального адаптаційного синдрому Г. Сельє [5, с. 210]. У рамках цього наукового напряму конфлікт розглядається як наслідок невідповідності потреб особистості, які обмежуються вимогами соціального середовища. Результатом конфлікту є актуалізація стану особистісної тривоги. Важливо підкреслити, що ступінь адаптованості особистості в даному підході визначається характером її емоційного самопочуття. Унаслідок цього виділяються два рівні адаптації: адаптованість і неадаптованість. Адаптованість при цьому пов'язується з відсутністю у особистості тривоги. Неадаптованість - із наявністю проявів стану тривоги [5; 6].

Цікавим у цьому плані є підхід А. Адлера. Проявом дезадаптації, на його думку, є комплекс неповноцінності. Згідно з індивідуальною теорією особистості А. Адлера, усе, що роблять люди, має на меті подолання почуття своєї неповноцінності [14, с. 10-30]. У дитинстві всі відчувають свою неповноцінність, що є наслідком невеликих фізичних розмірів і обмежених сил, і це спонукає якимось чином до компенсування.

Е. Еріксон описує процес адаптації такою формулою: протиріччя - тривога - захисні механізми індивіда в середовищі - гармонічна рівновага чи конфлікт. Тобто конфлікт - це лише один із можливих кінцевих результатів взаємодії особистості і середовища. Іншим можливим результатом є співробітництво і гармонія індивіда та середовища [5].

Е. Еріксон стрижнем особистості вважає "почуття-Я", або ідентичності. Увесь життєвий шлях людини поділяється ним на вісім стадій, кожна з яких наступає в певний для неї час і присвячена вирішенню специфічного завдання розвитку. Якщо завдання чергової стадії вирішено задовільно, "Его" вбирає у себе новий позитивний компонент, і це гарантує здоровий розвиток особистості у подальшому. Якщо ж завдання залишається невирішеним, то "Его" завдається шкода, у ньому закладається негативний компонент [15].

Цікавою є спроба пояснити механізми внутрішньої суперечності та конфліктності особистості з позиції аналітичної психології.

Згідно з теорією К. Юнга, психіка включає у себе свідоме і несвідоме, які зовсім не обов'язково протилежні одне одному, а взаємно доповнюються до цілого - самості [5; 13].

Самість - центр особистості, навколо якого ґрунтується решта систем. Вона утримує ці системи разом і забезпечує особистості єдність і рівновагу. Незбалансованість або односторонність розвитку однієї зі сторін ("его-самість", "его-аніма", "его-анімус", "его-персона", свідоме - несвідоме, особистісне - колективне) призводить до внутрішнього дисбалансу, неврозу [13, с. 78-114, 136]. Конфлікт у внутрішньому світі людини, на думку К. Юнга, може виникнути в результаті зіткнення вимоги до пристосування й особливої, непридатної по відношенню до цієї вимоги властивості індивіда [13].

У розумінні внутрішнього світу людини заслуговує на увагу концепція Е. Фромма. Поки особистість розривається між прагненням бути незалежною, сильною і почуттям своєї незначущості та безпеки, на його думку, вона знаходиться у стані конфлікту [10]. Щоб позбутися конфлікту, людина використовує захисні механізми, які Е. Фромм назвав "втечею від свободи". Він уважає, що людина може долати почуття своєї нікчемності порівняно з оточуючим світом або за рахунок відмови від власної цілісності (мазохізму), або за рахунок руйнування інших (садизм) [10, с. 430-431].

Психологічно обидві тенденції походять від однієї і тієї ж основної причини - нездатності винести ізоляцію і слабості власної особистості. Прагнення до життя і тяга до руйнування, на думку Е. Фромма, пов'язані між собою: чим більше проявляється прагнення до життя, тим слабші руйнівні тенденції, і, навпаки, чим більше утискується прагнення до життя, тим сильніша тяга до руйнування. На його думку, "руйнівність - це результат непрожитого життя". Тому зруйнувати світ означає "останню відчайдушну спробу не дати цьому світові зруйнувати мене" [5, с. 430-442].

К. Хорні вирішальним чинником розвитку особистості вважає соціальні відносини між дитиною та батьками. Для дитини характерні дві потреби: потреба в задоволенні та потреба в безпеці [188]. Потреба в задоволенні охоплює всі основні біологічні потреби, але не є основною у формуванні особистості. Головним для розвитку дитини є потреба в безпеці: потреба бути любимим, бажаним і захищеним від небезпеки або від ворожого світу. Задоволення цієї потреби повністю залежить від батьків, бо їхні тепло і любов до дитини є запорукою формування здорової особистості. Якщо батьки демонстрували по відношенню до дитини нестійку поведінку, понад міру опікали її або віддавали перевагу іншим дітям, у дитини розвивається базальна ворожість, почуття обурення та образи. Ці почуття не можуть бути допущені у свідомість і витісняються, викликаючи базальну тривогу: почуття самотності, недостатньої безпеки, безпорадності перед обличчям потенційно небезпечного світу. Щоб подолати ці почуття, дитина вдається до різних захисних стратегій, які К. Хорні називає невротичними потребами [5, с. 196-197].

У гуманістичній психології на відміну від ідеї гомеостазу висувається положення про оптимальну взаємодію особистості і середовища. Процес адаптації в даному підході описується формулою: конфлікт - фрустрація - акти пристосування [5, с. 215]. Причому конфлікт виникає за неузгодження реальності не з будь-якими потребами особистості взагалі, а лише у разі, коли фруструються фундаментальні, базальні потреби особистості. До їх числа А. Маслоу відносить фізіологічні потреби, потребу в безпеці, аффіліативні потреби, потребу в повазі, визнанні, любові і потребу в самоактуалізації. Виділяються конструктивні і неконструктивні поведінкові реакції. За А. Маслоу критеріями конструктивних реакцій є: детермінація їх вимогами соціального середовища, спрямованість на розв'язання певних проблем, однозначна мотивація і чітка представленість мети, усвідомленість поведінки, наявність у проявах реакцій певних змін внутрішньоособистісного характеру і міжособистісної взаємодії. Ознаками неконструктивних реакцій є агресія, регресія, фіксація [3-5].

В. Франкл у своїй концепції вказував, що тривога виникає внаслідок екзистенціального голоду, тобто через утрату сенсу життя [ 9]. Ноогенні неврози виникають унаслідок конфлікту між різними цінностями, що можуть протистояти одна одній. "Немає нічого у світі, що так ефективно допомагало б людині справитися з несприятливими умовами, як упевненість у тому, що смисл життя існує" [7; 9; 12]. Людині потрібний не стан рівноваги, а скоріше боротьба за якусь мету, гідну її. Окрім того, В. Франкл указує, що людське є скоріше самотрансценденцією, ніж самоактуалізацією. Сенс життя людини виявляється трьома шляхами: 1) звершенням справи (подвигу);

2) переживанням цінності; 3) через страждання. У фрустраційній ситуації (смерть, хвороба, інвалідність тщо) людина осягає величний смисл - смисл страждання [9, с. 626].

Патопсихологія - це наука, яка вивчає збої, гальмування чи інші подібні випадки в процесі творчого пристосування. Тому ми можемо розглядати тривожність як результат розривання в процесі збудження творчого розвитку (який супроводжується напруженістю), а різні невротичні "характери" ми повинні вивчати як стеоретипні патерни, що обмежують гнучкий процес творчого руху до нового [4, с. 576].

Виходячи з діяльнісного підходу, ми знаємо, що на початку будь-якої діяльності, будь-яких дій стоять потреби, опосередковані психікою, у вигляді цінностей, які формують певні мотиви і, нарешті, зумовлюють конкретну мету. Тому спрощено можна вибудувати такий причинно-наслідковий ланцюжок: "потреби > цінності > мотиви > цілі > дії" [6, с. 22].

Соціологи і культурологи воліють говорити про цінності - проміжну ланку згаданого причинно-наслідкового ланцюжка. Поняття "цінність" використовується у двох значеннях: 1) це те, що людина особливо цінує у житті; 2) деякий ідеал, який виступає еталоном належного (високі цінності, загальнолюдські цінності тощо).

Цінності розглядаються більшістю вчених крізь призму особистісного ставлення суб'єкта до навколишньої дійсності і з позицій особливостей орієнтації в ній. Тобто зазначена сфера представлена як система особистісних установок по відношенню до існуючих у даному суспільстві матеріальних та духовних цінностей. Ціннісні орієнтації утверджуються у свідомості людей, стають їхнім керівним мотивом поведінки в повсякденній діяльності. Ученими робиться висновок, що вони відносно стійкі, але на відміну від соціальних стереотипів ціннісні орієнтації більше піддаються впливу умов середовища, що змінюється, вони більш рухливі. "Ця рухливість зумовлена тим, що на відміну від соціальних стереотипів вона є продуктом мислення на рівні раціонального".

Причому ціннісні орієнтації особистості не виникають раптово, а формуються поступово, протягом усього процесу соціалізації особистості. Система цінностей, згідно з теорією Е. Фромма, є екзестенціальною потребою, це маршрутна карта, яка допомагає нам орієнтуватися у цьому світі. "Без такої карти ми були б досить розгублені і не мали б можливості діяти цілеспрямовано і послідовно" [10, с. 655].

У результаті створюється база ціннісних орієнтацій, яка дає змогу говорити про риси о собистості.

Соціально-психологічна адаптація учасників АТО/ООС пов'язана з оптимізацією соціальнопсихологічного буття особистості, приведеного у відповідність з її можливостями, потребами, цінностями [1, с. 10].

Отже, нові умови життя призводять до деякої переоцінки цінностей. Таким чином, війна ще довго може впливати на учасників бойових дій, тому слід звернути особливу увагу на необхідність проведення психосоціальної роботи з ними.

Медико-психологічна реабілітація та соціальна підтримка повинні бути основними напрямами роботи з даною категорією населення [33, с. 34].

Згідно з результатами досліджень військових медиків і психологів, особливості життя в бойових умовах призводять до того, що соціальний стан індивіда після звільнення у запас характеризується так званою кризою ідентичності, тобто втратою цілісності і віри у свою соціальну роль. Це проявляється в порушенні здатності учасників бойових дій оптимально проявляти себе у складних соціальних взаємодіях, у яких відбувається самореалізація людської особистості. Багато з таких людей утратили інтерес до суспільного життя, знизилася їхня активність у вирішенні власних життєво важливих проблем. Нерідко спостерігаються втрата здатності до співпереживання і потреби в душевній близькості з іншими людьми.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилося на базі військової частини А 2502 м. Старокостянтинів Хмельницької області. У дослідженні взяли участь 30 військовослужбовців, які проходили службу в АТО/ООС, та 30 військовослужбовців, які не проходили службу в АТО/ООС.

У дослідженні з-поміж інших було використано методику О. Фанталової "Рівень співвідношення цінності і доступності в різних життєвих сферах" та "Ціннисний опитувальник" Шварца.

Порівняємо результати досліджень за методикою "Ціннісний опитувальник" Шварца (табл. 1).

Як видно з таблиці, в учасників АТО найвищий рейтинг мають такі цінності, як безпека, досягнення, самостійність. На першому місці стоїть безпека (4,6 бали), а це означає, що основним для учасників АТО є безпека інших людей і себе, безпека в навколишньому світі, стабільність суспільства та взаємостосунків. Сюди можна віднести і національну безпеку, враховуючи нестабільну ситуацію в країні й особистий досвід перебування досліджуваних у зоні бойових дій. Окрім того, у момент пандемії, коли безпека порушена в усьому світі, це може бути додатковим травмівним фактором і призводити до підвищення тривожності, виникнення панічних атак і т. д. Безпека знаходиться на другому місці у чоловіків, які не були в АТО, і це також можна пов'язати з нестабільною ситуацією в країні і бажанням почувати безпеку та гармонію в країні й особистому житті. На найнижчому рівні знаходиться гедонізм (1,8 бали) в учасників АТО. Мотиваційна ціль даного типу - це насолода життям, емоційне задоволення від життя. Така ситуація є досить тривожною, адже це може означати, що досліджувані, які були демобілізованими бійцями АТО, не надають сенсу гедоністичному боку життя.

Таблиця 1

Ієрархія цінностей за методикою "ЦО" Шварца