Проблема дослідження рівня комунікабельності у системі "лікар-пацієнт"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема дослідження рівня комунікабельності

у системі «лікар-пацієнт»

У статті висвітлено результати емпіричного дослідження рівня комунікабельності у системі «лікар-пацієнт». З'ясовано, що медперсонал середньої ланки протягом тривалого часу знаходиться в безпосередньому контакті з пацієнтом, тому може здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на пацієнта. Завдання медперсоналу - максимально уникати непотрібних негативних психологічних впливів, сприяти створенню психологічного клімату, сприятливо впливає на процес одужання.

Обмін інформацією ґрунтується на відносинах між активними суб'єктами процесу. Передача та прийом інформації здійснюється у процесі безперервного аналізу стану, цілей, мотивів лікаря та пацієнта як учасників спілкування та корекції ними власних дій. Наслідком активності учасників даної комунікації є зміна інформації в процесі передачі-прийому. По-друге, обмін інформації припускає вплив на поведінку комініканта за допомогою системи знаків, що призводять до зміни станів та позицій. По-третє, розуміння інформації, що передається, а також результативність впливу на поведінку пацієнта прямо пов'язані з наявністю єдиної системи знань, якою користуються комунікатор та реципієнт при кодуванні та декодуванні повідомлень. Іншими словами, учасники комунікативного процесу повинні мати загальний «тезаурус», тобто сукупність значень, що використовують символічні засоби комунікації. По-четверте, в процесі передачі інформації та її розуміння можлива поява комунікативних бар'єрів, що мають соціальний чи психологічний характер.

Проблема комунікації «лікар-пацієнт» передбачає міждисциплінарний підхід із залученням лікарів, медичних психологів, соціо - та психолінгвістів.

Проведений аналіз наукової летератури показує, що певні аспекти мовного спілкування лікаря надзвичайно важливо враховувати і невербальні аспекти комунікації з пацієнтом. Комунікація в контексті кардіологічного лікування, її успішність, результативність розглядається як динамічний процес із характерними вербальними і невербальними стратегіями і тактиками поведінки, серед якої неостаннє місце припадає доброзичливості.

Сучасний пацієнт не задовольняється традиційно пасивною роллю, а проявляє прагнення до активної комунікації, бажаючи бути почутим і зрозумілим лікарем. У зв'язку з цим лікаря принципово важливо володіти навичками правильної побудови бесіди з пацієнтом, націленої на дозвіл лікувальної ситуації, не обмежуючи при цьому надій і очікувань пацієнта.

Ключові слова: комунікабельність, доброзичливість. лікар, пацієнт, ефективність лікувального процесу.

Lytvynchuk Lesia Mykhaylivna Ph.D. in Psychology, Senior Researcher Aviation psychology Department, National aviation University, 1, Liubomyra Huzara avenue, Kyiv

THE PROBLEM OF STUDYING THE LEVEL OF COMMUNICABILITY IN THE "DOCTOR-PATIENT" SYSTEM

Abstract. Mid-level medical staff is in direct contact with the patient for a long time, so it can have both positive and negative effects on the patient. The task of the medical staff is to avoid unnecessary negative psychological influences as much as possible, to promote the creation of a psychological climate, which has a positive effect on the healing process.

The exchange of information is based on the relationship between the active subjects of the process. The transmission and reception of information is carried out in the process of continuous analysis of the condition, goals, motives of the doctor and the patient as participants in communication and correction of their own actions. The consequence of the activity of the participants of this communication is the change of information in the process of transmission and reception. Second, the exchange of information involves influencing the behavior of the communicant through a system of signs that lead to changes in states and positions. Third, the understanding of the information transmitted, as well as the effectiveness of influencing patient behavior, are directly related to the existence of a single system of knowledge used by the communicator and the recipient in encoding and decoding messages. In other words, participants in the communicative process must have a common "thesaurus", ie a set of meanings that use symbolic means of communication. Fourth, in the process of transmitting and understanding information, communication barriers of a social or psychological nature may emerge. комунікабельність лікар пацієнт

Комунікабельність (від лат. cjmmunicabilis -- з'єдную, повідомляю) -- здатність людини до спілкування, до встановлення соціальних зв'язків, контактів, до плідної взаємодії з іншими людьми. У психології спілкування - вміння налагоджувати контакти, здатність до конструктивного спілкуванню з іншими людьми. Комунікабельність є однією з визначальних навичок успішної соціальної взаємодії, що зачіпає як професійні, так і особистісні стосунки. Комунікабельність є однією з найважливіших особистісних якостей в професіях, які передбачають активне спілкування з іншими людьми, такими як, наприклад, менеджер з продажу, менеджер зі зв'язків з громадськістю, менеджер з персоналу. Одна з рис успішної взаємодії - це неупередженість у відношенні до чужих поглядів. Згідно Тесвальду і Пуну (Tjosvold і Poon), неупередженість це психологічна концепція, згідно з якою люди розглядають погляди і знання інших людей, «при цьому розуміючи, що інші повинні бути вільні у вираженні їхніх поглядів, і що значення знань інших людей має бути визнано» [1].

Відповідно до класифікації професій, запропонованої Е. Клімовим, медичні працівники є представниками соціономічного типу професій, у яких центральне місце посідають взаємні контакти з людьми [2]. Медична діяльність має специфічний характер, оскільки в центрі уваги постає особа, що має психічні та фізичні страждання, викликані хворобою. Відповідно, необхідно враховувати особливу чутливість, вразливість і порушену психічну стійкість пацієнта.

З'ясовано, що медична діяльність будується не тільки на знаннях анатомо-фізіологічних особливостей людського організму, а й передбачає певний психологічний вплив на людину, що ґрунтується не стільки на заборонах і приписах, скільки на знанні закономірностей людського спілкування.

У той же час вивчення проблеми спілкування пов'язане з низкою методологічних труднощів, зокрема, різною інтерпретацією понять, які використовуються з метою опису процесів спілкування, а також відмінностями в поясненні природи та сутності цього процесу. Розбіжності, як правило, стосуються можливості розуміння спілкування як діяльності. У вітчизняній науці є дві точки зору на поняття «спілкування»: спілкування як вид діяльності (Б. Ананьєев, А. Леонтьєв) і спілкування як самостійний процес (Б. Ломов, А. Реан) [3].

Процес спілкування, який підтримується потребами у спільній діяльності людей, здійснюється за схемою «суб'єкт-об'єкт». У сфері медицини є низка галузей, де саме дії визначають професіоналізм, наприклад, невідкладна допомога, хірургія та ін. Лікарі в даних випадках здійснюють діяльність, яку можна описати, оцінити, виміряти. Спеціальні контрольні служби можуть перевірити, чи відповідають дії медичного працівника стандартам і нормам професійної етики.

Мюнхенським невропатологом О. Бумке в 1925 році було зазначено, «... що невміла бесіда лікаря може привести до того, що до соматичного захворювання приз'єднається психоневроз». У деонтологічній літературі неодноразово наголошується, що ефективними ліками є сам лікар [4].

Спілкування між лікарем і пацієнтом можна розглядати як функціонально-рольове міжособистісне спілкування, яке протікає згідно з культурно обумовленими нормами і правилами виконання вимог цієї ролі. Формально рольове спілкування дозволяє лікарю залишатися в межах зовнішнього, поведінкового впливу, орієнтованого на вимоги, соціальні норми і статус та не вимагає глибокого взаєморозуміння.

Як показала практика, медичні працівники, коли розуміли, що за їх комунікативними діями спостерігають експерти, поводили себе в багатьох випадках неприродньо. Дехто з лікарів мобілізувався і показував дуже високі результати, а дехто - навпаки (особливо молоді медики із невеликим стажем роботи), комунікували із пацієнтами більш сковано, затиснуто, невпевнено ніж зазвичай. Тому, зокрема, спроба використання модифікованої методики J. Cox та H. Mulholland вийшла невдалою. Самі автори методики вийшли із положення, встановлюючи відеокамери для спостереження за комунікацією між медиками та пацієнтами. Відомим є феномен, коли люди звикають до наявності камер і перестають на них зважати. Проте застосування засобів відеозапису нами було визнано неможливим, як з етичних, так і з фінансових міркувань.

На констатувальному етапі експерименту в дослідженні взяли участь 73 медичні працівники кардіологічного профілю (лікарі та інтерни) різних медичних закладів. Із них було сформовано контрольну групу (далі КГ) у складі 26 осіб та експериментальну (відповідно, 47 осіб, ЕГ).

За основу було взято опитувальник В. Ряховського для визначення рівня комунікабельності. Тест В. Ряховського для визначення рівня комунікабельності містить 16 запитань, на кожне з яких слід відповісти однозначно: “так”, “ні” чи “інколи”. Результати тесту дають можливість за класифікатором визначити, до якої з категорій відноситься піддослідний.

Зведені результати обох тестувань за цією методикою були занесені до Таблиці 1.

Розглянемо Т-критерій Вілкоксона для експериментальної групи, прийнявши за нетиповий зсув «нульове значення» та враховуючи нульові зсуви.

Таблиця 1