Психологічне благополуччя педагогічних працівників літнього віку

Размещено на http://allbest.ru

Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України

Психологічне благополуччя педагогічних працівників літнього віку

Московець Людмила Павлівна здобувач наукового ступеня

доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія»

Анотація

У статті окреслено проблему психологічного благополуччя педагогічних працівників літнього віку як результату самореалізації особистості на даному віковому етапі. З'ясовано, що даний феномен пов'язаний із здатністю педагога у віці пізньої дорослості позитивно сприймати свою особистість, прагнути до особистісного розвитку, відповідально відноситися до життя, ставлячи перед собою нові конструктивні цілі, і на даному етапі життя творити свій життєвий шлях, наповнюючи його новим смислом, проявляючи самостійність, змінюючись у позитивному напрямку. педагог освіта психологічний благополуччя

Виявлено, що педагогічні працівники, які працюють у закладах освіти, мають дещо вищий рівень психологічного благополуччя у порівнянні з тими педагогами, які завершили здійснення професійної діяльності. З'ясовано, що літні педагоги, які не працюють за фахом, слабше визначають перспективи свого особистісного розвитку, сфери можливої реалізації своїх потенційних здібностей, для них більше притаманна особистісна стагнація.

Педагоги, перебуваючи на заслуженому відпочинку, у віці пізньої дорослості відчувають більші труднощі у постановці життєвих цілей та знаходження нового смислу життя уже за межами педагогічної діяльності, їх майбутнє більш розмите, а життя менш спрямоване. Проте даній категорії притаманний вищий показник автономії, тобто вони схильні протистояти соціальному тиску, не залежать від поглядів оточення, у більшій мірі зорієнтовані на власну думку, власні стандарти поведінки.

Педагогічні працівники літнього віку, які продовжують працювати, так і ті, які не працюють, приблизно на однаковому рівні здатні будувати довірливі взаємини з оточуючими та шукати компромісні рішення з ними, проявляти любов та підтримку до інших осіб, підтримувати позитивне ставлення до себе та управляти оточуючим середовищем, створювати умови, щоб задовольнити свої потреби і насамперед потребу в самореалізації. Встановлено, що в групах досліджуваних значущою є відмінність показника особистісного зростання, що пов'язано із можливістю педагогічних працівників літнього віку, які працюють, реалізовувати свій особистісний потенціал у сфері освіти, а педагогам, які уже не працюють, потрібно шукати нові види діяльності для особистісного зростання. Виявлено, що рівень психологічного благополуччя педагогічних працівників літнього віку залежно від залученості до педагогічної діяльності суттєво не відрізняється, лише змінюється спосіб його забезпечення.

Ключові слова: психологічне благополуччя, педагогічні працівники літнього віку, самоприйняття, позитивні стосунки, автономія, управління середовищем, цілі у житті, особистісне зростання.

Abstract

Psychological well-being of elderly educators

Moskovets Liudmyla Pavlivna PhD student in Psychology, Ivan Ziaziun Institute of Pedagogical and Adult Education NAES of Ukraine

The article deals with the problem of the psychological well-being of elderly educators as a result of the self-realization of the individual at this age stage. It was found that this phenomenon is associated with the ability of an educator at the age of late adulthood to positively perceive his/her personality, strive for personal development and treat life responsibly, set new constructive goals, and at this stage of life to create his life path, filling it with new meaning, showing independence, changing in a positive direction.

It is revealed that educators working in educational institutions have a slightly higher level of psychological well-being compared to those educators who have completed their professional activities. It was found that older educators who do not work in their speciality are less likely to determine the prospects for their personal development, the sphere of possible realization of their potential abilities, and personal stagnation is more inherent in them.

Educators being on a well-deserved retirement at the age of late adulthood experience great difficulties in setting life goals and finding a new meaning of life already outside of teaching, their future is more blurred, and life is less directed. However, for this category, a lure higher indicator of autonomy, that is, they tend to resist social pressure, do not depend on the views of the environment, are more focused on their own opinion, their standards of behaviour.

Elderly educators who continue to work, as well as those who do not work at approximately the same level, can build trusting relationships with others and look for compromise solutions with them, show love and support for others, maintain a positive attitude toward themselves and manage the environment, create conditions to meet their needs and, first of all, the need for selfrealization. It was found that in the groups of subjects, the difference in the indicator of personal growth is significant, which is associated with the ability of elderly educators who work to realize their potential in the field of education, and educators who no longer work need to look for new types of activities for personal growth. It is revealed that the level of psychological well-being of elderly educators does not differ significantly depending on their involvement in pedagogical activities, the method of providing it changes only.

Keywords: psychological well-being, elderly educators, self-acceptance, positive relationships, autonomy, environmental management, goals in life, personal growth.

Вступ

Постановка проблеми. Гармонійно розвинена людина літнього віку - це особистість, яка отримує задоволення від життя, позитивно оцінює даний віковий період, успішно адаптується до вікових змін, творить власне життя. Така особистість педагогічного працівника літнього віку є зрілою, психічно здоровою та щасливою, здатною долати життєві труднощі та розв'язувати внутрішньо-особистісні конфлікти. Вона успішно реалізовує свої потенційні можливості на даному віковому етапі. Результатом самореалізації педагогів літнього віку є психологічне благополуччя, яке базується на наявності цілей у житті, позитивних стосунках, конструктивному самоприйнятті, здатності до управляння середовищем, автономії, прагненні до особистісного зростання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інтерес до питання психологічного благополуччя знаходимо у працях вітчизняних та зарубіжних науковців (N. Bradbur, E. Deci, E. Diener, Н. Каргіна, О. Радько, C. Riff, R. Ryan, К. Санько, М. Селігман, Л. Сердюк, К. Сєдих, Т. Титаренко, І. Тітов, Т. Тітова та інші). Проблемою психологічного благополуччя осіб літнього віку переймалися P. Baltes, І. Горбаль, Ю. Дубовик, М. Єрмолаєва, О. Коваленко, Ю. Оляницька, Т. Партико, О. Солдатова, М. Смульсон, Л. Співак та інші. Дослідженням психологічного благополуччя педагогів займалися О. Богучарова, С. Карсканова, С. Кушнікова, М. Москальов, С. Олексенко, І. Онопченко, Л. Осадча та інші. Проте поза увагою залишається психологічне благополуччя педагогічних працівників літнього віку.

Метою статті є виявлення особливостей психологічного благополуччя педагогічних працівників літнього віку, які продовжують працювати у закладах освіти, та тих, які завершили професійну діяльність і перебувають на заслуженому відпочинку.

Виклад основного матеріалу

Теоретичні основи розуміння феномену психологічного благополуччя запропонував американський психолог N. Bradbur. На його думку, це психічне явище є балансом між двома комплексами емоцій, які накопичуються у житті, - позитивними та негативними [1]. E. Diener доповнив дану структуру когнітивним елементом - «задоволеністю життям» [2]. C. Riff у розробленій моделі психологічного благополуччя виділила шість компонентів: самоприйняття, позитивні стосунки з оточуючими, автономію, управління середовищем, цілі в житті, особистісне зростання [3, с. 2].

R. Ryan, E. Deci розглядають благополуччя як «складну конструкцію, яка стосується оптимального досвіду та функціонування». Науковці вказують, що сучасні теоретичні дослідження благополуччя базуються на двох основних підходах: гедоністичному, який зосереджує увагу на щасті, та евдемоністичному, який сфокусований на сенсі та самореалізації. Згідно з гедоністичним напрямком благополуччя пов'язане з отриманням задоволення та уникненням болю, а згідно з евдемоністичним - мірою функціонування особистості, її особистісним зростанням [4, с. 141].

Л. Сердюк визначає феномен психологічного благополуччя як «інтегральний показник ступеня спрямованості особистості на реалізацію основних компонентів позитивного функціонування, а також ступеня реалізованості цієї спрямованості, що суб'єктивно виражається у відчуті щастя, задоволеності собою і власним життям» [5]. На думку Т. Титаренко, психологічне благополуччя пов'язане із «переживанням здатності змінювати, щоденно творити власне життя, набуваючи досвід у сфері непередбачуваного, неочікуваного, непрогнозованого» [6, с. 113].

Нам імпонує трактування Н. Каргіної, яка розглядає психологічне благополуччя як «складне психологічне утворення, яке проявляється у переживанні змістової наповненості та цінності життя, відчутті задоволення життям та собою, досягненні актуальних мотивів та потреб особистості у перспективі соціально-значущої мети та позитивній оцінці власного існування» [7, с. 204].

На нашу думку, психологічне благополуччя педагогічних працівників літнього віку є динамічним утворенням, яке відображає результат самореалізації, формується у процесі життєдіяльності під час взаємодії з оточуючою дійсністю та характеризується задоволеністю життям, усвідомленням здійснення своїх потенційних можливостей.

О. Коваленко, Л. Співак, досліджуючи психологічне благополуччя людей літнього віку, з'ясували, що воно формується під впливом особистісних, пізнавальних, емоційних, соціальних та інших факторів. Дослідницями встановлено, що благополуччя істотно не пов'язане із особливостями повсякденної діяльності (не важливо, чи літні люди проводять час упродовж дня у спілкуванні й стосунках, чи ні), але перебуває у взаємозв'язку з самотністю, соціальною активністю літніх осіб [8].

Із метою виявлення особливостей психологічного благополуччя педагогічних працівників літнього віку використано методику «Шкали психологічного благополуччя» К. Ріфф (адаптований україномовний варіант опитувальника «The scales of psychological wellbeing») [3]. Обрана методика дозволяє виявити рівень психологічного благополуччя в цілому, а також визначити вплив на загальний показник таких компонентів, як самоприйняття; наявності цілей і занять, що наповнюють життя смислом; здатність управляти навколишнім середовищем; слідувати власним переконанням - автономність; позитивні стосунки з іншими; прагнення до особистісного зростання.

У дослідженні взяло участь 213 педагогічних працівників віком від 56 до 81 років, серед яких 116 респондентів продовжують працювати у закладах освіти та 97 досліджуваних завершили професійну діяльність і перебувають на пенсії. Середній вік першої групи становить 62 роки, а другої - 66. Середній стаж педагогічної діяльності відповідно складає 38 та 36 років. Дослідження проводилося у 2020-2021 рр. Усі респонденти брали добровільну участь в опитуванні.

У результаті проведеного дослідження виявлено середні значення за кожною шкалою. У педагогічних працівників літнього віку, які працюють за фахом, середнє значення за шкалою «самоприйняття» складає 62,39, «позитивні стосунки з оточуючими» - 66,96, «автономія» - 56,38, «управління середовищем» - 62,85, «цілі в житті» - 64,86, «особистісне зростання» - 65,06. У педагогів літнього віку, які вже не працюють у закладах освіти, встановлено такі середні показники за шкалами: «самоприйняття» - 61,01; «позитивні стосунки з оточуючими» - 65,29; «автономія» - 57,04; «управління середовищем» - 62,27; «цілі в житті» - 62,36; «особистісне зростання» - 60,16.

Середнє значення психологічного благополуччя в цілому в педагогічних працівників літнього віку, які працюють, складає 381,23, а в педагогів, які завершили здійснювати професійну діяльність, - 368,19.

Рівень вираженості психологічного благополуччя педагогічних працівників літнього віку наведено на рис.1.

Рис.1. Рівень психологічного благополуччя педагогічних працівників літнього віку.

У педагогів літнього віку, які не працюють у закладах освіти, вищим є результат низького рівня психологічного благополуччя (11,34%), у порівнянні із педагогами даної вікової категорії, які продовжують працювати за фахом (9,48%).

Встановлено, що середній та високий рівень психологічного благополуччя суттєво не відрізняється у залученої категорії досліджуваних.

Виявлено, що 68,97% педагогічних працівників літнього віку, які продовжують здійснювати професійну діяльність, демонструють середній рівень психологічного благополуччя, а 21,55% - високий. З-поміж педагогів літнього віку, які завершили здійснювати педагогічну діяльність, встановлено 68,04% респондентів із середнім рівнем психологічного благополуччя, а з високим - 20,62%.

Така тенденція знаходить своє підтвердження і за результатами підрахунку засобів математичної статистики. Зокрема, зафіксовано відмінність статистично значущих відмінностей за інтегральним показником психологічного благополуччя літніх педагогів, які працюють та не працюють (t= 1,665).

Отримані результати вказують на те, що і після завершення педагогічної діяльності є особи, які намагаються отримувати задоволення від життя, бути щасливими, прагнуть реалізовувати свої потенційні здібності в інших видах діяльності.

Установлено кількість педагогів літнього віку (у %) залежно від залученості до професійної діяльності за кожною шкалою психологічного благополуччя (табл.1).

Позитивне ставлення до себе та свого минулого виявлено у 14,65% педагогів, які продовжують працювати за фахом, та 15,46% тих, що завершили здійснювати педагогічну діяльність.

Таблиця 1

Рівень психологічного благополуччя педагогічних працівників літнього віку, які працюють за фахом, та тих, які не працюють у закладах освіти, n=213

Для даної групи досліджуваних притаманна здатність приймати себе такими, якими вони є, з усіма позитивними та негативними рисами. Варто відзначити, що значна частина досліджуваних демонструє середній рівень самоприйняття (літні педагоги, які працюють - 77,59%, літні педагоги, які не працюють - 70,11%). Нами було встановлено, що педагогічні працівники літнього віку, які не працюють у закладах освіти, демонструють вищий показник низького рівня самоприйняття (14,43%) у порівнянні із даною віковою категорією досліджуваних, яка продовжує здійснювати педагогічну діяльність (7,76%), що може бути пов'язано з незадоволеністю собою та розчаруванням у минулому. Такі особи не приймають себе, прагнуть бути іншими, ніж є насправді. Вони проявляють стурбованість через певні якості своєї особистості. Це може бути зумовлене і неприйманням даного етапу життя та вікових змін.

Близькі результати дослідження самоприйняття педагогічних працівників літнього віку, які працюють за фахом, та тих, які завершили здійснювати професійну діяльність у закладах освіти, було виявлено під час діагностики респондентів за допомогою методики «Самоактуалізаційний тест» (Ю. Альошина, Л. Гозман, М. Загіка, М. Кроз) (див. більш докладно [9]).

Більшість педагогічних працівників літнього віку на середньому рівні задоволені стосунками з оточуючими. Виявлено, що 74,14% досліджуваних педагогів літнього віку, які працюють, та 64,95% педагогів, які не працюють за фахом, властива середня задоволеність стосунками з оточуючими. Недостатній рівень позитивних взаємин більше демонструють педагогічні працівники, які не працюють у закладах освіти (13,4%), ніж педагоги, які продовжують працювати за фахом (6,03%). Ці досліджувані відчувають труднощі у побудові міжособистісних стосунків з оточуючими, їм складно виявляти турботу, підтримку, довіру до інших. Такі педагоги переживають фрустрацію (стан зростаючого емоційно-вольового напруження при незадоволенні потреби і бажання в оточуючих) та ізольованість, але при цьому вони самі не бажають знаходити компроміс, шукати способи налагодження контактів, взаємозв'язків із іншими. З-поміж досліджуваних нами педагогів поважного віку 19,83%, які працюють, та 21,65%, які не працюють у закладах освіти, на високому рівні задоволені відносинами з оточуючими. На нашу думку, це зумовлено тим, що за роки професійної діяльності педагогам постійно доводилося турбуватися про інших, співпрацювати з колегами, батьками, учнями, знаходити компроміс із ними. А однією із важливих якостей особистості педагога була здатність до емпатії, що передбачає вияв співчуття, співпереживання та є мотивом альтруїстичної поведінки. Отже, вплив професійної діяльності зумовив такий результат дослідження за даною шкалою у структурі психологічного благополуччя.

Педагогічні працівники літнього віку володіють здатністю наслідувати власні переконання. Самостійність, незалежність, здатність протистояти соціальному тиску було виявлено на високому рівні у 29,32% педагогів, які працюють у закладах освіти, та 22,68%, які не здійснюють педагогічну діяльність у віці пізньої дорослості. Значна частина респондентів продемонструвала середній рівень регулювання власної поведінки відповідно до вироблених за життя стандартів (педагогічні працівники літнього віку, які працюють, - 56,03%, педагогічні працівники літнього віку, які не працюють, - 67,01%). Більше бракує автономії педагогам, які продовжують працювати за фахом, (14,65%) у порівнянні з тими, які уже не працюють у закладах освіти (10,31%). Такі педагогічні працівники дуже залежать від думки оточуючих, їм складно приймати самостійні рішення, вони більше зорієнтовані на погляди інших осіб. У виявленої категорії досліджуваних заклопотаність, стурбованість можуть викликати і зовнішні оцінки. Для педагогів із низьким рівнем автономії характерна конформна поведінка, що виявляється у схильності змінювати погляди, переконання, установки під тиском групи. Такі результати можуть бути спричинені тим, що значний час професійну діяльність педагоги здійснювали в умовах, коли була відсутня академічна свобода у виборі методів, технологій тощо, а це впливало й на здатність самостійно регулювати власну поведінку. Літні педагоги, які продовжують здійснювати педагогічну діяльність, більшою мірою залежать від тиску соціуму (адміністрації, батьків, учнів) та прагнуть отримати схваленні від оточуючих, ніж педагоги, що не працюють у закладах освіти, які можуть собі дозволити самостійно керувати своїми діями, обирати ті види діяльності, які є бажаним для них.

Здатність ефективно впливати на оточення, компетентність в управлінні повсякденними справами установлено на високому рівні у 19,83% літніх педагогів, які працюють, та 23,71%, які уже не працюють у закладах освіти. Переважаючим є середній рівень уміння створювати та керувати умовами для задоволення власних потреб та цінностей (педагогічні працівники літнього віку, які працюють, - 70,69%, педагогічні працівники літнього віку, які не працюють, - 64,95%). Такі досліджувані достатньо компетентно здійснюють контроль зовнішньої діяльності, ефективно використовують можливості, які виникають на життєвому шляху. Низький рівень уміння організації щоденної діяльності було виявлено у 9,48% літніх педагогів, які працюють за фахом, та 11,34% педагогів віку пізньої дорослості, які завершили здійснення професійної діяльності, у яких виникає переживання неспроможності покращити умови свого проживання. З-поміж досліджуваних більше відчувають труднощі у виконанні повсякденних справ, безсилля в управлінні оточуючим світом ті літні педагоги, які не працюють, у порівнянні з тими, які продовжують працювати за фахом. Причина таких результатів може бути зумовлена втратою віри у свої можливості, стереотипним ставленням до свого вікового періоду та песимістичними поглядами на життя.

У результаті проведеного дослідження було виявлено 12,93% педагогів літнього віку, які працюють, та 11,34% педагогічних працівників віку пізньої дорослості, які не працюють за фахом, що продемонстрували високий рівень цілей у житті. Більш осмисленим є життя педагогів літнього віку, які працюють у закладах освіти: вони прагнуть чогось нового, проявляють конструктивну спрямованість на життя, мають нові переконання, переосмислюють життєві цінності та наповнюють своє життя новим смислом. У значної частини досліджуваних педагогів у віці пізньої дорослості установлено середній рівень постановки цілей (педагогічні працівники літнього віку, які працюють, - 75,86%, педагогічні працівники літнього віку, які не працюють, - 78,35%), що пов'язано з помірною здатністю формулювати життєві наміри. Невизначеність життєвих цілей, відсутність осмисленості сьогодення і минулого властиво 11,21% літнім педагогам, які працюють у закладах освіти, та 10,31% педагогам, які завершили виконання своїх професійних функцій у віці пізньої дорослості. Такі досліджувані не бачать перспектив свого життя, їм бракує оптимістичних поглядів та переконань, що зумовлювали б знаходження нового смислу на даному віковому етапі. Відсутність цілей у житті може бути зумовлено нездатністю адаптуватися до нового вікового періоду, втратою бажання щось змінювати у своєму житті, вийти із «зони комфорту», не достатньо розвиненою вольовою якістю - цілеспрямованістю.

Високий рівень прагнення до постійного особистісного зростання більше властивий педагогічним працівникам, які продовжують працювати за фахом (31,04%), ніж педагогам літнього віку, які не працюють (19,58%). Вони відкриті до нового досвіду, готові спробувати себе в інших видах діяльності, прагнуть до саморозвитку та реалізації своїх потенційних можливостей. Такі респонденти не зупиняються на досягнутому, навчаються новому, із часом демонструють особистісні зміни та удосконалення своїх дій, здатність до особистісного прогресу. Середній рівень особистісного зростання виявлено у більше ніж половини обох груп досліджуваних (педагогічні працівники літнього віку, які працюють, - 56,03%, педагогічні працівники літнього віку, які не працюють, - 52,58%). Даній групі педагогічних працівників характерне помірне прагнення до самозмінювання в конструктивному напрямі. Нудьга та втрата інтересу до життя у віці пізньої дорослості більше виражена у педагогів, які завершили здійснювати професійну діяльність (27,84%), у порівнянні з тими, які продовжують працювати у закладах освіти (12,93%). Для них характерне переживання нездатності засвоювати нові навички, усвідомлення відсутності власного розвитку. Спостерігається високий рівень особистісної стагнації, тобто застій в особистісному розвитку. Такі результати особистісного розвитку можуть бути спричинені низьким рівнем самореалізації, зацикленістю на подіях минулого, нездатністю до подальших змін. Встановлено, що педагогічні працівники літнього віку, які завершили виконувати професійні функції, більше схильні втрачати інтерес до життя, демонструвати незадоволеність.

Результати обрахунку показників математичної статистики за критерієм t-Стьюдента засвідчують відсутність значимих відмінностей між групами педагогічних працівників літнього віку, які працюють у закладах освіти, та тих, які не працюють. Зокрема, досліджувані двох груп мають достатньо схожі показники вираженості аспектів благополуччя - самосприйняття (t= 0,625), наявності чітко визначених цілей у житті (t= 1,47), спроможності до управління соціальним середовищем (t= 0,007), перебування в автономії від оточуючих (t= 0,82) та очікування позитивного ставлення від інших людей (t= 0,846). Отже, навіть після припинення професійної педагогічної діяльності літні особи зберігають достатньо підвищені показники психологічного благополуччя, продовжуючи тенденцію до реалізації свого потенціалу в різноманітній системі стосунків.

Разом із тим, нами виявлений єдиний показник особистісного зростання, за яким зафіксовано статистично значущі відмінності між групами педагогічних працівників літнього віку, які працюють, та тих, які завершили виконувати свою професійну діяльність (t= 3,383, р< 0,01). Тобто в літньому віці продовження педагогічної діяльності виступає тим способом, що дає людині на даному етапі життя реалізувати своє особистісне зростання, незважаючи на те, що це суттєво не змінює співвідношення показників психологічного благополуччя. Тобто, працюючи в сфері освіти, педагогічні працівники літнього віку краще реалізують свій особистісній потенціал, більш позитивно розцінюють свою особистість та розглядають її як результативну. На відміну, досліджувані педагоги літнього віку, які не працюють, мають нижчий показник особистісного зростання, оскільки їх активність переміщується в іншу життєву площину - реалізації своїх потенційних можливостей в інших сферах діяльності.

Висновки

Психологічне благополуччя педагогічних працівників літнього віку є результатом самореалізації, що пов'язане із здатністю педагога позитивно сприймати свою особистість, прагнути до особистісного прогресу, відповідально ставитися до життя, окреслюючи перед собою нові конструктивні цілі, і на даному етапі життя творити свій життєвий шлях, наповнюючи його новим смислом, проявляючи самостійність, змінюючись у позитивному напрямку. Здійснюючи аналіз результатів проведеного дослідження, можемо зробити висновок, що рівень психологічного благополуччя педагогічних працівників літнього віку залежно від залученості до педагогічної діяльності суттєво не відрізняється, лише змінюється спосіб його забезпечення. Якщо педагогічні працівники літнього віку, які працюють у закладах освіти, досягають особистісного зростання в умовах самореалізації у професійній діяльності, то педагоги, які припинили свою трудову діяльність, реалізуються в інших життєвих сферах.

Виявлено, що педагогічні працівники літнього віку, які продовжують працювати у закладах освіти, мають дещо вищий рівень психологічного благополуччя у порівнянні з тими педагогами, які завершили здійснення професійної діяльності, хоча ці дані не отримали статистичного підтвердження. Педагогам літнього віку, які вже не працюють у закладах освіти, складніше визначати перспективи свого особистісного розвитку, сфери можливої реалізації своїх потенційних здібностей, для них більше притаманна особистісна стагнація. Педагоги, перебуваючи на заслуженому відпочинку, у віці пізньої дорослості відчувають більші труднощі у постановці життєвих цілей та знаходження нового смислу життя уже за межами педагогічної діяльності. Проте для даної категорії притаманний вищий показник автономії, тобто вони схильні протистояти соціальному тиску, а під час прийняття рішень більшою мірою зорієнтовані на власну думку, власні стандарти поведінки. Як педагогічні працівники, які продовжують працювати, так і ті, які завершили виконувати свої професійні функції, приблизно на однаковому рівні здатні будувати довірливі взаємини з оточуючими та шукати компромісні рішення з ними, підтримувати позитивне ставлення до себе та управляти оточуючим середовищем.

Отримані дані суттєво не відрізняються, що може бути пов'язано з тим, що у дослідженні брали участь ті непрацюючі педагоги літнього віку, які мають задовільний стан здоров'я та виявили добровільну участь. При звертанні до осіб, що мають певні проблеми зі здоров'ям, життєві труднощі, ми отримували з боку респондентів відмову від участі в опитуванні. Враховуючи такі особливості на іншій вибірці педагогів літнього віку, можуть бути отримані інші результати дослідження, що виявлятимуться у зниженні рівня психологічного благополуччя у педагогів літнього віку, які вже не працюють за фахом.

На психологічне благополуччя педагогічних працівників літнього віку впливає залученість до конструктивної діяльності. З-поміж особливостей діяльності варто відмітити гуманістичну спрямованість, творчий характер, постійний пошук інформації, здійснення самоосвіти впродовж усієї діяльності, підтримання довірливих стосунків з оточуючими, побудова взаємодії з ними на засадах співпраці, прояв емпатії до інших людей, самостійний вибір виходу із ситуації та відстоювання власної точки зору, прагнення до особистісного зростання та самореалізації. Здійснюючи процес опредметнення своїх потенційних можливостей, літні педагоги задовольняють свої потреби у значимості, корисності, що впливає на рівень психологічного благополуччя.

Перспективи подальших досліджень пов'язуємо із виявленням чинників, які впливають на рівень психологічного благополуччя педагогічних працівників літнього віку.

Література

1. Bradburn N. The Structure of Psychological well-being. Chicago : Aldine Pub. Co., 1969. 320 p. URL : http://surl.li/bwena (дата звернення: 21.04.2022).

2. Diener E. Subjective well-being. Psychological Bulletin. 1984. №95. P. 542-575. URL : http://surl.li/bwemy (дата звернення: 21.04.2022).

3. Карсканова С. В. Опитувальник «Шкали психологічного благополуччя» К. Ріфф: процес та результати адаптації. Практична психологія та соціальна робота. 2011. №1. С. 1-10.

4. Ryan R. M., Deci E. L. On happiness and human potentials: A review of research on hedonic and eudaimonic well-being. Annual Review Psychology. 2001. №52. P. 141-166. URL : https://www.annualreviews.org/ doi/abs/10.1146/ annurev.psych.52.1.141 (дата звернення: 22.04.2022).

5. Сердюк Л. З. Структура та функція психологічного благополуччя особистості. Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Том V: Психофізіологія. Психологія праці. Експериментальна психологія. Вип. 17. Київ, 2017. С. 124-133. URL : http://surl.li/bwemv (дата звернення: 25.04.2022).

6. Титаренко Т. М. Способи підвищення психологічного благополуччя особистості, що пережила травму. Психологія: теорія і практика. 2018. Вип.1. С. 112-119.

7. Каргіна Н. В. Ресурси та чинники психологічного благополуччя особистості : дис. ... канд. психол. наук : 19.00.01. Одеса, 2018. 270 с.

8. Kovalenko O., Spivak L. Psychological Well-Being of Elderly People: The Social Factors. Social Welfare: Interdisciplinary Approach. 2018. №8(1). Р. 163-176. URL : http://surl.li/bwemj (дата звернення: 26.04.2022).

9. Московець Л. П. Особливості самоповаги та самоприйняття як показників афективного компоненту самореалізації педагогічних працівників літнього віку. Мультидисциплінарний міжнародний журнал Veda a perspektivy, serie Psychologie. 2022. №4(11). С. 188-205. Praha, Ceskd republika: Mezinarodni Ekonomicky Institut. URL : http://perspectives.pp.ua/index.php/vp/article/view/1427/1424 (дата звернення: 26.04.2022).

References

1. Bradburn, N. (1969). The Structure of Psychological well-being. Chicago: Aldine Pub. Co. Retrieved from http://surl.li/bwena [in English].

2. Diener, E. (1984). Subjective well-being. Psychological Bulletin, 95, 542-575. Retrieved from http://surl.li/bwemy [in English].

3. Karskanova, S. V. (2011). Opytuvalnyk «Shkaly psykholohichnoho blahopoluchchia» K. Riff: protses ta rezultaty adaptatsii [C. Ryff "Psychological wellbeing Scale" Questionnaire: the process and results of adaptation]. Praktychna psykholohiia ta sotsialna robota - Practical Psychology and Social Work, 1, 1-10 [in Ukrainian].

4. Ryan, R. M., Deci, E. L. (2001). On happiness and human potentials: A review of research on hedonic and eudaimonic well-being. Annual Review Psychology, 52, 141-166. Retrieved from https://www.annualreviews.org/doi/abs/10.1146/annurev.psych.52.L141 [in English].

5. Serdiuk, L. Z. (2017). Struktura ta funktsiia psykholohichnoho blahopoluchchia osobystosti [Structure and function of psychological well-being of the individual]. Aktualni problemy psykholohii. Tom V: Psykhofiziolohiia. Psykholohiia pratsi. Eksperymentalna psykholohiia - Current issues of psychology. Volume V: Psychophysiology. Psychology of labor. Experimental psychology, 17, 124-133. Retrieved from http://surl.li/bwemv [in Ukrainian].

6. Tytarenko, T.M. (2018). Sposoby pidvyshchennia psykholohichnoho blahopoluchchia osobystosti, shcho perezhyla travmu [Ways to increase the psychological well-being of the individual who survived the injury]. Psykholohiia: teoriia i praktyka - Psychology: theory and practice, 1, 112-119 [in Ukrainian].

7. Karhina, N. V. (2018). Resursy ta chynnyky psykholohichnoho blahopoluchchia osobystosti [Resources and factors of psychological well-being of the individual]. Candidate's thesis. Odesa [in Ukrainian].

8. Kovalenko, O., Spivak, L. (2018). Psychological Well-Being of Elderly People: The Social Factors. Social Welfare: Interdisciplinary Approach, 8(1), 163-176. Retrieved from http://surl.li/bwemj [in English].

9. Moskovets, L.P. (2022). Osoblyvosti samopovahy ta samopryiniattia yak pokaznykiv afektyvnoho komponentu samorealizatsii pedahohichnykh pratsivnykiv litnoho viku [Features of self-esteem and self-acceptance as indicators of the affective component of self-realization of older teachers]. Veda a perspektivy, serie Psychologie, 4(11), 188-205. Retrieved from http://perspectives.pp.ua/index.php/vp/article/view/1427/1424 [in English].

Размещено на Allbest.ru