Розвиток оптимістичного атрибутивного стилю в осіб, що опинились у складних життєвих обставинах, викликаних пандемією COVID-19

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Західноукраїнський національний університет

Розвиток оптимістичного атрибутивного стилю в осіб, що опинились у складних життєвих обставинах, викликаних пандемією COVID-19

Грішин Едуард Олександрович,

аспірант

Анотація

Оптимістичний атрибутивний стиль є схильністю людини пояснювати причини сприятливих подій як внутрішньо детермінованих глобальних щодо різних сфер життя та стабільних у часі, а невдач - як зовнішньо зумовлених, тимчасових та конкретних. Оптимістичний атрибутивний стиль є важливим чинником резильєнтності особистості у складних життєвих ситуаціях життя.

Цілеспрямований розвиток оптимістичного атрибутивного стилю осіб, що опинились у складних життєвих обставинах, має враховувати як загально - психологічні закономірності розвитку рис, диспозицій, установок та когніцій особистості, так і специфічні фактори - вікову специфіку, а також особливості складної життєвої ситуації клієнта. З урахуванням наслідків пандемії COVID-19 для дорослих осіб розроблений тренінг передбачав такі завдання: освоєння принципів та оволодіння навичками позитивного мислення, подолання песимістичних і деструктивних переконань, що стосуються життєдіяльності загалом та професійного життя - зокрема; розвиток навичок упевненої поведінки, самоприйняття, подолання песимістичних і деструктивних настанов, що ведуть до невпевненої поведінки; засвоєння умінь ідентифікації психоемоційних станів, що сприяють та перешкоджають успішній професійній діяльності; оволодіння технікою і прийомами регуляції свого психоемоційного стану в процесі трудової діяльності; розвиток і вдосконалення softskills фахівця (навичок цілепокладання, самомотивації, емоційного інтелекту, тайм-менеджменту).

Після впровадження тренінгу, що містив вступний, основний (розвиток оптимістичного атрибутивного стилю загалом та у професійній діяльності - зокрема) та заключний етапи, було виявлено достовірне зростання показників оптимістичного атрибутивного стилю в учасників програми.

Ключові слова: оптимістичний атрибутивний стиль, складан життєва ситуація, тренінг, пандемія COVID-19.

Abstract

Development of optimistic attributive style in persons found in difficult circumstances caused by the COVID-19 pandemic

Hrishin Eduard Oleksandrovych Graduate student, Western Ukrainian National University

(Серія «Педагогіка», Серія «ГСихологія», Серія «Медицина» N12 (7) 2022

Optimistic attributive style is a person's tendency to explain the causes of favorable events as internally determined global in various spheres of life and stable in time, and failures - as externally determined, temporary and specific. Optimistic attributive style is an important factor in the resilience of the individual in difficult life situations. Purposeful development of optimistic attributive style of people in difficult life circumstances should take into account both general psychological patterns of development of traits, dispositions, attitudes and cognitions of personality, and specific factors - age and age-specific life situation of the client. Taking into account the consequences of the COVID-19 pandemic for adults, the developed training included the following tasks: mastering the principles and mastering the skills of positive thinking, overcoming pessimistic and destructive beliefs concerning life in general and professional life in particular; development of skills of confident behavior, self-acceptance, overcoming pessimistic and destructive attitudes leading to insecure behavior; mastering the skills of identification of psychoemotional states that promote and hinder successful professional activity; mastering the techniques and methods of regulating their psycho-emotional state in the process of work; development and improvement of soft skills specialist (skills of goal setting, self-motivation, emotional intelligence, time management).

After the implementation of the training, which included introductory, basic (development of optimistic attributive style in general and in professional activities - in particular) and final stages, there was a significant increase in optimistic attributive style in program participants.

Keywords: optimistic attributive style, difficult life situation, training, COVID - 19 pandemic.

Основна частина

оптимістичний атрибутивний тренінг пандемія

Постановка проблеми. Проблема пошуку та підсилення ресурсів конструктивного виходу людини зі складних життєвих ситуацій є надзвичайно актуальною в нашому суспільстві в останні роки у зв'язку з низкою подій у соціально-економічній та політичній сферах, а також внаслідок пандемії COVID 19. Складні життєві обставини та ситуації, кризові та конфліктні ситуації супроводжують особистісний розвиток та зумовлюють особистісні трансформації, що передбачають можливості опанування стресом, розширення арсеналу стратегій поведінки і реагування на стресори, життєстійкість та резильєнтність, міра яких визначає подальше більш продуктивне, повноцінне життя, або, навпаки, призводять до дисбалансування особистості, виникнення гострих емоційних переживань, депресивних розладів та інших деструктивних наслідків. Одним із ключових факторів того чи іншого результату виходу із складних життєвих обставин є атрибутивний стиль, тому розвиток його оптимістичної форми є психологічною мішенню у процесі супроводу осіб, що опинились у складних життєвих обставинах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Створення тренінгу оптимізму, представленого у поданому дослідженні, ґрунтувалось на психологічних концепціях та емпіричних дослідженнях у руслі позитивної психології (Е. Дінер, С. Любомирські та ін.) та психології оптимізму (І.А. Джидар'ян, Ч. Карвер, М.М. Кузнецова, С. Петерсон, М. Селігман, Л. Тайгер, К.І. Фоменко, М. Шейєр та ін.).

Мета статті - теоретичного обгрунтувати та емпірично верифікувати програму тренінгу оптимістичного атрибутивного стилю для осіб, що опинились у складних життєвих обставинах.

Виклад основного матеріалу. У наших попередніх дослідженнях було показано, що складна життєва ситуація є результатом суб'єктивного сприйняття складних життєвих обставин або як нездоланних та непідконтрольних, що призводить до ненормативної кризи особистості та виникненню на її тлі негативних психоемоційних станів та симптомокомплексів, або як контрольованих з високою вірогідністю розв'язання проблем, що за умови наявності соціальної підтримки та низки психологічних ресурсів особистості сприяє виникненню резильєнтності особистості [7], яка в свою чергу є психологічним ресурсом особистості з подолання стресу та адаптації після травмуючої ситуації до нових обставин життя, що забезпечує її повноцінне функціонування [6]. До психологічних ресурсів розвитку резильєнтності як основи для виходу зі складної життєвої ситуації нами було віднесено оптимістичний атрибутивний стиль [7].

Оптимізм є «набутою в ході еволюції і необхідною для успішної адаптації характеристикою людини» [цит. за 11]; системою диспозицій (Ч. Карвер і М. Шейер) [34] і стилем причинних пояснень (тобто атрибутивним стилем) [21]. Ці три підходи до оптимізму доповнюють один одного, оскільки вони виникли в межах когнітивної парадигми і, відповідно, пов'язують оптимізм, передусім, з динамікою процесів переробки інформації в психіці людини [26].

У концепції Ч. Карвера і М. Шейера оптимізм визначається стабільною особистісною особливістю, системою узагальнених і проникаючих в різні сфери життя позитивних очікувань від майбутнього, які породжують у почуття упевненості. Ця концепція переносить в проблематику оптимізму феномен віри в досяжність сприятливого для суб'єкта результату діяльності. Оптимісти перевершують песимістів в здатності активно і наполегливо долати труднощі саме через віру в досяжність результату. Ця віра є активатором позитивних емоційних переживань. Іншими словами, оптимізм виступає позитивним ставленням і сприйняттям майбутнього, вірою у світле майбутнє, в можливість поліпшити суспільство, незважаючи на можливі перешкоди [8]. Отже, у концепції Ч. Карвера і М. Шейера оптимізм і песимізм утворюють протилежні полюси континууму, тобто є єдиним біполярним конструктом, утім існує й інша точка зору, яка розглядає оптимізм і песимізм як непов'язані між собою незалежні конструкти [30; 32], де песимізм взаємообумовлений із нейротизмом і негативним афектом, а оптимізм - з екстраверсією і позитивним афектом [26, с. 519].

М. Селігманом і К. Петерсоном був запропонований дотичний до концептів «оптимізм - песимізм» конструкт атрибутивного стилю, тобто способу, яким люди пояснюють причини різних подій у своєму житті. Параметрами атрибутивного стилю авторами спершу було визначено 1) локус як спрямованість причинного пояснення на зовнішній світ, або на себе, 2) стабільність як міра сталості причини в часі і 3) глобальність як універсальність або конкретність причинного пояснення. Було показано, що песимісти схильні пояснювати несприятливі для себе події внутрішніми, постійними і глобальними причинами, а сприятливі - тимчасовими зовнішніми і конкретними, натомість оптимісти пояснюють причини подій протилежним чином [31]. У подальших розвідках М. Селігман уточнив концепцію атрибутивного стилю, замінивши параметр локусу на параметр контрольованості: оптимісти розглядають свої успіхи і невдачі як контрольовані, а песимісти - як неконтрольовані.

Отже, провідні концепції оптимізму описують його з різних точок зору: як позитивне очікування від майбутнього, та як пояснення різних життєвих ситуацій (особливо успіхів і невдач). Відповідно до першої групи концепцій, диспозиційний оптимізм взаємообумовлений з емоційною сферою особистості і емоційно забарвленими уявленнями суб'єкта, тому розвиток оптимізму має спиратись на корекції емоційної сфери особистості. Натомість розуміння оптимізму через атрибутивний стиль передбачає аналіз закономірностей когнітивної активності індивіда, його здатностей міркувати певним чином, здійснювати припущення і висновки про причини подій життя, що вимагає застосування когнітивних психотехнологій у розвитку оптимістичного атрибутивного стилю. З іншого боку, спільним для обох підходів є розгляд оптимізму та оптимістичного стилю атрибуції як джерел психологічного благополуччя особистості, яке, в свою чергу, визначається нами як індикатор подолання людиною кризового стану та результатом виходу зі складних життєвих обставин.

Суб'єктивне благополуччя є результатом взаємодії трьох складових - стану задоволеності, позитивних і негативних емоцій, актуальних на певний момент [29], крім того виділяються й інші складові суб'єктивного благополуччя - самоприйняття, позитивні стосунки з оточенням, автономія, управління середовищем, мета в житті, особистісне зростання [33]. Ці характеристики, представлені у психологічних розвідках з проблеми оптимізму, виступають в якості параметрів прояву оптимізму особистості [26].

У розробці програми розвитку оптимістичного атрибутивного стилю були використані прикладні методологічні і прикладні доробки низки авторів:

• робота з моделлю «Неприємність - Переконання - Наслідок» за М. Селігманом [21], «А, В, С» А. Елліса [22], впровадження психотехнологій когнітивної та метакогнітивної [1] терапії;

• оптимізація установок за Й.-У. Мартенсом [15];

• психотехнології управління психоемоційними станами за А.Б. Лєоновою та А.С. Кузнєцовою [11] та О.О. Прохоровим [19];

• емоційні тренінги (Л.В. Грачова [1] Л. Кемерон-Бендлер [11], М. Лебо; Ю.В. Саєнко [20]), тренінги емоційного інтелекту (Ж. Крайг; І.В. Трімаскіна, Д.Б. Тарантін, С.В. Матвиєнко) [11; 22], психотехнології роботи з настроями та їхніми коливаннями (Д. Грінбергер, К. Падескі; Дж. Скотт) [3; 22];

• психотехнології роботи із стресовими станами (С. Гремлінг, С. Ауербах; Дж. Грінберг; А.Г. Каменюкін, Д.В. Ковпак) [3; 4; 9] та депресією (Дж. Мак-Каллоу; М. Маккей, М. Уїльямс) [16; 17; 24],

• психологічні технології роботи з поведінкою в цілому: «Дії щастя» за С. Любомірскі [15].

Розвиток оптимістичного атрибутивного стилю осіб, що опинились у складних життєвих обставинах, має враховувати як загально-психологічні закономірності розвитку рис, диспозицій, установок та когніцій особистості, так і специфічні фактори - вікову специфіку, а також особливості складної життєвої ситуації клієнта. У представленому дослідженні програма тренінгу була розрахована на розвиток оптимістичного атрибутивного стилю для осіб вікового періоду дорослості. Усі учасники тренінгу були особами із власним досвідом не контрольованості певних життєвих обставин, які зводяться до такої узагальненої життєвої ситуації, як втрата місця роботи / джерела матеріального забезпечення через пандемію COVID-19 (без досвіду тяжкого захворювання - свого чи близьких). З урахуванням віку та специфіки життєвих обставин учасників тренінгу його завданнями виступили:

1) освоєння принципів та оволодіння навичками позитивного мислення, подолання песимістичних і деструктивних переконань, що стосуються життєдіяльності загалом та професійного життя - зокрема;

2) розвиток навичок упевненої поведінки, самоприйняття, подолання песимістичних і деструктивних настанов, що ведуть до невпевненої поведінки;

3) засвоєння умінь ідентифікації психоемоційних станів, що сприяють та перешкоджають успішній професійній діяльності; оволодіння технікою і прийомами регуляції свого психоемоційного стану в процесі трудової діяльності;

4) розвиток і вдосконалення softskills фахівця (навичок цілепокладання, самомотивації, емоційного інтелекту, тайм - менеджменту).

Порядок тренінгової роботи в ході окремого заняття: 1) створення єдиного психологічного простору, забезпечення зворотного зв'язку; 2) проведення рольової гри, кейсів та вправ; 3) отримання зворотного зв'язку у вигляді суджень, думок, нових ідей, пропозицій від усіх її учасників, впорядкування інформації і її узагальнення; 4) зняття психологічної напруги (релаксаційні вправи), підведення підсумків заняття (шерінг) і домашнє завдання. У кінці кожного заняття проводилася вправа «Рефлексія заняття». Тренінг складався зі вступної частини, двох блоків і завершальної частини.

Вступний етап призначений для створення сприятливого психологічного клімату к групі, засвоєння правил роботи з групою, забезпечення зворотного зв'язку в системах «Учасник - група» і «група - учасник», створення ситуації рефлексії власних психічних станів, почуттів, бажань, установок, переконань.

Етап 1 - «Формування оптимістичного атрибутивного стилю особистості», - включає тренінгові процедури, що дозволяють сформувати навички визначення, спростування і корекції песимістичних диспозицій взагалі і в структурі трудової діяльності - зокрема.

Етап 2 (Специфічний) - «Розвиток оптимістичного атрибутивного стилю у професійній діяльності» за допомогою: 1) освоєння конструктивних тактик і стратегій самомотивування і стимуляції вольових зусиль у трудовій діяльності 2) формування прийомів ефективного цілепокладання в процесі трудової діяльності 3) розвитку емоційного інтелекту, зокрема здатності до саморегуляції психоемоційних станів, розуміння емоцій та управління ними в процесі трудової діяльності; 4) формування умінь самоорганізації трудової діяльності, навичок тайм-менеджменту.

Заключний етап - спрямований на усвідомлення особистісних змін, підведення підсумків роботи, збору інформації від учасників стосовно реалізації їхніх очікувань від тренінгу.

Кожен етап програми складався з окремого заняття, яке містило міні-лекції, різноманітні практичні вправи, групові дискусії.

У таблиці 1 показано особливості атрибутивного стилю у досліджуваних контрольної та експериментальної групи на початку формувального експерименту.

Істотних відмінностей у рівні розвитку показників атрибутивного стилю між учасниками контрольної та експериментальної групи встановлено не було.

Таблиця 1. Особливості атрибутивного стилю у досліджуваних контрольної та експериментальної групи на початку формувального експерименту