Психологічні особливості сімейного виховання гіперактивних дітей молодшого шкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічні особливості сімейного виховання гіперактивних дітей молодшого шкільного віку

Дрозд Олена Володимирівна доктор філософії в галузі освіти, доцент кафедри прикладної психології, Чорноморський національний університет імені Петра Могили

Захарова Лада Германівна старший викладач кафедри прикладної психології, Чорноморський національний університет імені Петра Могили



Анотація

Психічне здоров'я та психологічне благополуччя є ключовими компонентами життя дитини, що дозволяє їй розкрити свій життєвий потенціал, стати соціально активною особистістю. Статистично достовірні дані промовисто засвідчують, що кількість дітей, які відчувають серйозні труднощі в засвоєнні навчальних дисциплін, в адаптації до умов школи, соціалізації, щорічно зростає. Науковці пов'язують це зі зростанням випадків порушень психічного розвитку, зокрема з синдромом гіперактивності (руховим розгальмуванням).

Аналіз вікової динаміки довів, що ознаки гіперактивності найактивніше виражені в дошкільному та молодшому шкільному віці й найбільш гостро виявляються на період підготовки і вступу до школи. Гіперактивним дітям важко адаптуватися до навчання через уповільнення функціонального дозрівання кори головного мозку і підкоркової структури. Тому розумове навантаження може спричинити збій компенсаторних механізмів центральної нервової системи та розвиток дезадаптаційного синдрому.

Сучасні дослідники суголосні в тому, що саме у молодшому шкільному віці гіперактивність дитини є визначальною для її повноцінного розвитку в особистісному та інтелектуальному аспектах, адже ігнорування симптомів гіперактивності може призвести до тяжких наслідків. Сім'ї, котрі виховують дитину з синдромом гіперактивності, переживають підвищене психологічне навантаження. Виконання низки психологічних рекомендацій дозволяє нормалізувати взаємини батьків із гіперактивною дитиною, допомагає дитині досягати більш високих результатів у навчанні в школі.

Тому так важливо знайти особливий підхід до таких дітей і в сім'ї, і у школі. Автори статті описують результати дослідження психологічних особливостей сімейного виховання гіперактивної дитини віком 9 років, пропонують власні напрацювання з проблеми та методи психокорекції, спрямовані на активну взаємодію дитини з близьким дорослим, на розвиток здатності і дорослого, і дитини відчути одне одного, зблизитися емоційно.

Ключові слова: гіперактивність, рухова розгальмованість, молодший шкільний вік, психологічний супровід, психокорекція.



Drozd Olena Volodymirivna, PhD, Associate Professor of Applied Psychology, Petro Mohyla Black Sea National University

Zaharova Lada Germanivna, lecturer at the Department of Applied Psychology, Petro Mohyla Black Sea National University

PSYCHOLOGICAL FEATURES OF FAMILY EDUCATION OF HYPERACTIVE CHILDREN OF PRIMARY SCHOOL AGE

Abstract. Mental health and psychological well-being are key components of a child's life, which allows him to discover his life potential, to become a socially active person. Statistically reliable data eloquently show that the number of children who have serious difficulties in mastering academic disciplines, in adapting to school conditions, socialization, is growing every year. Researchers have linked this to an increase in cases of mental retardation, including hyperactivity disorder. гіперактивність психологічний сімейне виховання

The analysis of age dynamics showed that the signs of hyperactivity are most active in preschool and primary school age and are most acute in the period of preparation and entry into school. Hyperactive children find it difficult to adapt to learning due to the slowing of the functional maturation of the cerebral cortex and subcortical structure. Therefore, mental stress can lead to failure of the compensatory mechanisms of the central nervous system and the development of maladaptation syndrome.

Modern researchers agree that it is in the early school years that a child's hyperactivity is crucial for its full development in personal and intellectual aspects, because ignoring the symptoms of hyperactivity can lead to serious consequences. Families raising a child with hyperactivity disorder experience an increased psychological burden. Following a number of psychological recommendations allows you to normalize the relationship of parents with a hyperactive child, helps the child to achieve better results in school.

That is why it is so important to find a special approach to such children both in the family and at school. The authors of the article describe the results of the study of psychological features of family upbringing of a hyperactive child aged 9 years, offer their own work on the problem and methods of psychocorrection aimed at active interaction with a close adult, to develop the ability of both adults and children to feel emotionally close.

Keywords: hyperactivity, motor retardation, primary school age, psychological support, psychocorrection.



Постановка проблеми

Гіперактивність - це хворобливий стан, психологічне відхилення, на яке необхідно звернути пильну увагу, щоб вчасно допомогти дитині. Поняття «гіперактивний» етимологічно утворено від поєднання двох частин: «гіпер» - (від грец. Hyper - над, зверху) і «активний», що означає «дієвий, діяльний». У площині медицини розрізняють два аспекти гіперактивності - зниження тривалості і концентрації уваги та недостатньо контрольовану моторну активність. Часто гіперактивність набуває ознак рухового занепокоєння, нерідко поєднується з деструктивною поведінкою, коли дитина заважає оточуючим, викликає гнів або роздратування.

Як правило, до початку відвідування дітьми закладів дошкільної освіти батьки не помічають у дітей відсутність концентрації уваги або надмірну імпульсивність, приймаючи особливі емоційні вибухи малюка за індивідуально-психологічні властивості. У ранньому дитинстві гіперактивність проявляється у вигляді надмірної вередливості, неуважності, порушень сну і харчування, частого плачу. У віці 3-5 років дитина стає неуважною, розсіяною, непосидючою, надмірно рухливою, їй важко концентруватися і запам'ятовувати нову інформацію.

У молодшому шкільному віці гіперактивність часто супроводжується коморбідними розладами розвитку мовлення та навичок навчання: дисграфія (порушення навичок письма); дислексія (порушення навичок читання, нездатність усно відтворити прочитаний текст); дискалькулія (проблеми з математичними розрахунками).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблему вивчення, дослідження та аналізу проблеми синдрому дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ) знаходимо в численних наукових публікаціях зарубіжних і вітчизняних учених, як-от: Л. Алексєєва, Р. Барклі, П. Бейкер, У. Брек, І. Брязгунов, А. Єськова, О. Єфіменко, М. Заваденко, О. Касатікова, А. Комелева, І. Лангмейєр О. Лютова-Робертс, З. Матейчик, Г. Моніна, В. Оклендер, О. Романчук, А. Сиротюк, Є. Суковський, О. Тохтамиш, З. Тржесоглава, Л. Чутко та ін.

Мета статті - теоретично обґрунтувати психологічні особливості сімейного виховання гіперактивних дітей молодшого шкільного віку та апробувати програму психокорекції гіперактивної поведінки молодших школярів.

Виклад основного матеріалу

Останнім часом досягнуті значні успіхи у вивченні однієї з актуальних проблем нейропедіатрії - синдрому гіперактивності в дітей. Лікарі переконані, що гіперактивність є наслідком незначного ураження мозку, яке не визначається діагностувальними тестами.

Водночас складно провести чіткі межі цього синдрому, адже зазвичай він діагностується в дітей, які відрізняються підвищеною імпульсивністю й неуважністю; такі діти швидко відволікаються, їх однаково легко як розсмішити, так і засмутити [3].

Досить часто синдром гіперактивності в дітей можна сплутати з яскраво проявленим холеричним типом темпераменту, оскільки діти-холерики надмірно активні, непосидючі, різкі, жваві й динамічні. Проте, слід чітко розмежовувати ці два абсолютно різні випадки, адже СДУГ (синдром дефіциту уваги та гіперактивності) вважається відхиленням в окремих психічних функціях, на відміну від звичайних індивідуально-психологічних характеристик.

Звідси випливає, що гіперактивність уважають не рисою характеру дитини, а нервовим порушенням. Тому обстеження має бути багатосекційним і різнобічним, а висновки дитячих психіатрів і постановка діагнозу мають здійснюватися за сукупністю симптомів, адже ми маємо справу з мінімальною мозковою дисфункцією [3]. Отже, те, що на перший погляд, може видатися поганою поведінкою, невихованістю або розбещеністю, часто буває наслідком серйозних дефектів нервової системи дитини. Вивчаючи цю актуальну проблему, шотландський лікар О. Кричтон визначив гіперактивність «як вроджену хронічну незграбність, що обов'язково призводить до розладів соціальної адаптації» [5, С. 12]. Втім, не всім гіперактивним дітям показане спеціальне медикаментозне лікування, позаяк у деяких випадках, щоб полегшити стан дитини, достатньо просто створити спокійні умови життя. Надалі спілкуючись зі спокійними людьми, дитина навчиться себе контролювати.

Для нашого дослідження інтерес представляє той факт, що гіперактивність, як різного роду порушення розвитку і відхилення поведінки, стало предметом детального вивчення лікарів і психіатрів з початку

XX століття. Хоча ще у 1845 році німецький невропатолог Г. Хофман описав у книзі для дитячого читання випадок імпульсивної поведінки хлопчика, який ані секунди не міг спокійно всидіти на стільці. Трохи згодом педіатр Дж. Стіл зафіксував майже 50 випадків порушення уваги, імпульсивної та гіперактивної поведінки у дітей. Лікар висунув гіпотезу, що така поведінка - це результат спадкової патології або пологових травм.

Принагідно зазначимо, що випадки СДУГ активно поширилися після епідемії енцефаліту, коли почали з'являтися повідомлення про велику кількість дітей, які «надто дивно поводяться» [3]. У 60-х роках ХХ століття лікарі вважали гіперактивність патологією і пояснювали її мінімальними розладами функцій мозку.

Щодо України то поширеною є думка, що цілеспрямована допомога гіперактивним дітям, а також їхнім батькам розпочалася на початку

XXI століття і пов'язана вона з прізвищами дослідників І. Марценковського, Я. Бікшаєвої, О. Ткачова, які активно публікували праці у вітчизняних медичних виданнях з проблеми синдрому гіперактивності. Необхідно визнати, що в Україні рівень обізнаності щодо гіперактивності дітей і готовності надавати їм коректну терапію, і в суспільстві, і поміж фахівців залишається низьким. Мало вивчена і соціальна значущість цієї проблеми. На жаль, переважна частина гіперактивних дітей не отримує належної допомоги. Це зумовлює необхідність вивчення, систематизації та узагальнення психологічних аспектів гіперактивних дітей.

У відповідь на тривожні сигнали, в США була створена спеціальна комісія, яка запропонувала визначення мінімальної мозкової дисфункції, до якої уналежнили й гіперактивність. У розглянутому нами контексті, за міжнародною класифікацією виокремлюють три форми гіперактивності дітей:

1) Гіперактивність, яка сполучається з порушеннями уваги;

2) Порушення уваги;

3) Переважає гіперактивність при збереженій функції уваги [6, С. 11].

В останні роки актуальною є проблема діагностування синдрому гіперактивності, а також виявлених негативних емоційних станів, що супроводжують проблеми соціальної, шкільної дезадаптації, а також девіантної поведінки таких дітей [2]. Американська психотерапевт В. Оклендер присвятила все життя вивченню психологічних аспектів дитячої гіперактивності. Так, у книзі «Вікна в світ дитини» дослідниця подає власну інтерпретацію гіперактивності, характеризуючи її такими ознаками: «дитина метушлива, має погану координацію, недостатній м'язовий контроль, їй важко концентруватися, вона незграбна, часто розливає напої або розбиває посуд, їй важко всидіти на місці, вона занадто балакуча, ставить багато запитань, але не чекає відповідей на них, бо встигає зацікавитися іншим» [4, С. 134]. Поширеною є думка, що 80 % гіперактивних дітей - хлопчики.

Діти із синдромом гіперактивності відчувають труднощі засвоєння навчального матеріалу при нормальному рівні інтелекту, мають занижену самооцінку, слабку успішність і невпевненість в собі. Їм важко контролювати процеси збудження і гальмування нервової системи. Приміром, у новій обстановці, наприклад, при зустрічі з незнайомими людьми, гіперактивність неначебто пригнічується хвилюванням, і при першому огляді у лікаря гіперактивність може й не виявитися, що здебільшого ускладнює постановку діагнозу.

У свою чергу П. Бейкер і М. Меданос зазначають, що «симптомами гіперактивної поведінки дітей є такі ознаки: «неспокійні рухи кистями й стопами; дитина корчиться, звивається; легко відволікається на сторонні стимули; важко очікує своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях у соціумі (на уроках, під час заходів); на запитання часто відповідає, не замислюючись, не дослухавши їх до кінця; з труднощами виконує запропоновані завдання; важко утримує увагу при виконанні завдань або під час ігор; часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої; не може грати тихо, спокійно; здіймає галас, заважає іншим, набридає оточуючим; іноді складається враження, що дитина не чує звернену до неї фразу; інколи чинить небезпечні дії, не задумуючись про наслідки» [2].

Причини гіперактивності дуже індивідуальні й у більшості випадків - це комплекс різних чинників, серед яких:

- спадковість (зазвичай у гіперактивних дітей хтось із близьких родичів гіперактивний);

- здоров'я матері (гіперактивні діти часто народжуються в матерів, які страждають на алергічні захворювання, наприклад, сінну лихоманку, астму, екзему, мігрень);

- вагітність і пологи (проблеми, пов'язані з вагітністю (стреси, алергія тощо), ускладнені пологи також можуть призвести до гіперактивності в дитини);

- дефіцит жирних кислот в організмі (дослідження показали, що багато гіперактивних дітей страждають від браку основних жирних кислот в організмі);

- навколишнє середовище (деякі дослідники висловлюють припущення, що екологічне неблагополуччя, яке зараз переживають усі країни, робить певний внесок у зростання кількості нервово-психічних захворювань, зокрема й гіперактивності дітей);

- дефіцит поживних елементів (за даними досліджень у багатьох гіперактивних дітей в організмі не вистачає цинку, магнію і вітаміну В12);

ахнаня (як відомо, сьогоднішні продукти вщент

гоеднинфоі-кмовані);

з-аєвмини в сім'ї (причиною формування гіперактивності може стати і мікросоціальне середовище дитини - її сім'я. Перш за все, визначаючи емоційний зв'язок дитини з матір'ю, сім'я закріплює, а іноді й провокує виникнення гіперактивності як певного способу взаємодії дитини зі світом. Саме незадоволеність дитини спілкуванням з близькими дорослими часто є причиною такої поведінки, бо дорослий для малюка - центр його емоційного життя) [5, С. 15].

Як показує практика, до початку відвідування дитиною дитячого садка, батьки і рідні не вважають поведінку дитини ненормальною, тому не звертаються до лікаря. Пояснюється це низкою причин, таких як прорізування зубів і вередливість, криза третього року життя, внутрісімейні конфлікти і чвари, відсутність єдиних вимог у сім'ї тощо. Але при вступі до закладу дошкільної освіти у гіперактивної дитини можуть яскраво виявитися ознаки недуги. І такі гіперактивні прояви пояснюються нездатністю центральної нервової системи гіперактивної дитини впоратися з новими вимогами, котрі пред 'являються їй в новій обстановці, з новими людьми на тлі збільшення фізичних і психічних навантажень.

Зрозуміло одне: в низці випадків причини індивідуальні, але якщо не лікувати гіперактивність з дитячого віку, то суспільство переповниться людьми із соціопатичними нахилами. Саме тому ключовим питанням залишається розробка методів і програм корекційної роботи з такими дітьми, пошук і компетентний добір коректних форм виховання і навчання, оскільки у кожному конкретному випадку потрібен індивідуальний підхід до дитини.

Для обґрунтування доцільності виокремлення чітких критеріїв оцінки гіперактивності у молодших школярів варто проаналізувати праці Ю. Олександровського про шкільну дезадаптацію гіперактивних дітей. Науковець характеризує гіперактивних дітей як невпевнених, із заниженою самооцінкою, фобіями, опозиційною та агресивною поведінкою [1, С. 10]. У свою чергу, Р. Кемпбелл до проявів гіперактивності зараховує розлад сприймання. Він уважає, що підвищена активність спричиняє труднощі в навчанні [1, С. 14].

Аналіз наукових статей із теми показав, що більшість педагогів, які мають досвід роботи з гіперактивними учнями, характеризують їх як невихованих і безкультурних і вбачають у цьому помилки батьків і відсутність у них педагогічного досвіду. Досить часто вчителі не можуть без допомоги психолога відрізнити гіперактивність від інших психологічних особливостей, наприклад, асоціальної поведінки і реакцій проблемного школяра. І в подальшому помилково застосовують різні виховні заходи, в тому числі покарання, які, на нашу думку, не лише даремні, але й провокативні для такої дитини. Гіперактивні школярі молодших класів одразу починають діяти, але, зіштовхнувшись з труднощами, такі діти не намагаються їх подолати, а переключаються на інші об'єкти. На думку Н. Атаманчук, «у них випадає процес планування як результат недостатньої саморегуляції. Зіткнувшись із труднощами, такі учні не намагаються їх подолати, а переключаються на інші види діяльності, які привернули їхню увагу» [1, с. 14].

Психологічній супровід дітей молодшого шкільного віку з синдромом гіперактивності передбачає комплексний тривалий процес, що потребує системного підходу.

Зарубіжні і вітчизняні теоретичні й практичні дослідження виокремлюють три основні напрями комплексного психологічного супроводу гіперактивних дітей:

У психологічний супровід;

У педагогічний супровід;

У робота з батьками і створення сприятливого середовища для дитини вдома.

Відтак, батьки мають усвідомити, що боротися треба не з дитиною, а разом із нею проти розладу її поведінки. Головний аспект у спілкуванні з гіперактивними дітьми - це розуміння того, що дитина неусвідомлено і ненавмисно виконує деякі дії, і коли вона «погано себе поводить», то й сама страждає від своєї надмірної енергійності. Тому терпіння - запорука успіху, а дорослі мають залишатися максимально спокійними і зібраними.

Доречною тут буде цитата М. Аврелія: «Люби мене найбільше, коли я найменше цього заслуговую, бо саме зараз я цього найбільше потребую» [6].

Часто гіперактивні діти отримують багато негативу з боку ровесників а, в більшості, дорослих, що призводить до замкненості в собі, відчуженості і агресії. Буває так, що агресія дитини спрямована на речі, буває - вербальна, а що найстрашніше - самоагресія. Тому так важливо дати дитині відчути підтримку, віру в неї, навчити її налагоджувати взаємини з собою і навколишнім світом.

Виховання й навчання гіперактивної дитини в закладі освіти - це істотна частина розвитку, але ще більш суттєвим і невід'ємним складником є виховання в сім'ї. Дитина має повсякчас відчувати любов і турботу батьків, знати, що її люблять і приймають такою, якою вона є. Психологи радять поменше лаяти гіперактивних дітей, не кричати на них і не намагатися припинити пустощі силою, обмежуючи свободу і активність та вдаючись до покарання. Все це безглуздо, бо викликає лише зворотну реакцію: малюк буде робити навпаки і продовжувати займатися обраними справами [6, С. 85].

В цьому випадку необхідно говорити м'яко і тихо, намагаючись захопити дитину чимось іншим, більш цікавішим, ніж біг, стрибки, перекиди і т. ін. Також можна запропонувати дитині допомогти щось принести/віднести, зібрати іграшки, витерти дошку, помити пензлики для фарб, підняти стільці тощо. Дитина з радістю допоможе, особливо, якщо саме їй дадуть доручення в присутності інших учнів, а потім при всіх похвалять за швидкість дій. Взагалі, важливо якомога більше хвалити, знаходити позитивні сторони, акцентувати увагу навіть на незначних успіхах. Це допомагає зміцнити впевненість дитини у власних силах, робить контакт з нею доброзичливим і легким [6, С. 27].

Підтримання постійного розпорядку дня дисциплінує гіперактивного учня, розвиває почуття структурованості та системності. Хороший здоровий сон сприяє розумовій активності, підвищенню уважності і гарній пам'яті. Необхідно чергувати види діяльності із систематичним відпочинком. Граючи з дитиною, варто давати їй можливість самій запропонувати гру, або навіть вигадати її, дозволяти бути лідером, переможцем, діяти за власним сценарієм, який вона вже не схоче порушувати. Для зниження імпульсивності слід підшукувати для дитини ігри та іграшки для концентрації уваги, більш спокійні, які вимагають зосередження і витримки. Вкрай важливим є достатнє фізичне навантаження [2].

Важливо враховувати правило, що гіперактивна дитина має витрачати свою надмірну енергію в умовах безпечного середовища початкової школи при тривалих піших прогулянках, зарядці, активних іграх та спортивних вправах. Особливо ефективно гуляти на природі, щоб не обмежувати простір тісним дитячим майданчиком або вузькою міської доріжкою.

В даному контексті доцільно згадати видатного класика української гуманістичної педагогіки Василя Сухомлинського. Його думки і ідеї не

перекреслив час, а золотою фразою ми вважаємо «розум дитини на кінчиках її пальців» [7, С. 321]. Зрештою, одна з головних умов успіху - позитивна психологічна атмосфера в сім'ї. Очевидно, що дитина буде почувати себе набагато спокійніше, якщо в родині немає криків і сварок. Батьки мусять стати яскравим прикладом ставлення до життя і до інших людей. Важливо знати всі особливості своєї дитини, щоб своєчасно допомогти їй позбутися від будь-яких недоліків або відхилень [2].

Важливою є турбота про загальний стан здоров'я дитини. Від цього залежить рівень працездатності, необхідної для успішного навчання. У першу чергу слід подбати про режим дня, який має забезпечувати правильне чергування розумового навантаження і відпочинку, обов'язкову фізичну розрядку. Батьки мають бути послідовними і не порушувати режим; не допускати, щоб дитина безцільно витрачала час або сиділа без діла. Попереджайте дитину про майбутні зміни в розкладі.

Не викликає сумніву, що комп'ютер і смартфон не дають дитині можливості повноцінно відпочити. Для релаксації добре підходять методи арт- терапії, адже вони відрізняються від звичайних занять музикою, образотворчим мистецтвом, танцями тим, що не мають на меті чогось навчити. Це засоби впливу на особистість, які дають можливість виразити свої емоції через творчість (яка іноді нагадує пустощі), зняти нервове напруження, підвищити самооцінку, розкрити приховані внутрішні ресурси, покращити координацію [5, С. 191].

Серед таких методів оптимально застосовувати малювання каракулів, малюнок лівою рукою, кляксографія, малювання долоньками, виделками, мильними бульбашками, ватними дисками тощо. Дуже подобається молодшим школярам ліплення із полімерної глини. Така робота розвиває важливі соціальні навички. Щодо музики, то для гіперактивних дітей краще проводити сеанси активної музикотерапії. Їх можна влаштовувати навіть удома. Для цього достатньо дібрати музику і види роботи. Музичний твір можна намалювати, інсценувати, додати свої (навіть імпровізовані) інструменти. Головне створити атмосферу задоволення.

Батьки мають спрямовувати енергію дитини. Допомогти в цьому можуть заняття спортом (плавання, спортивне веслування або просто катання на човні з веслами, біг, біг на лижах і ковзанах), активний відпочинок, домашні і шкільні доручення. У кожному окремому випадку треба діяти індивідуально і перевіряти, чи дійсно конкретний вид діяльності врівноважує дитину. Підкреслимо, що при вдалому виборі виду спорту саме «реактивна» енергія допоможе досягти гіперактивній дитині визначних успіхів. Не менш важливим за попередні чинники є раціональне харчування дітей. Існує гіпотеза, що значна кількість харчових добавок, консервантів і барвників негативно впливають на концентрацію уваги у дітей, якої і так бракує у гіперактивних учнів [2].

Приміром, дитина несподівано «згадала», що їй потрібно терміново поспішати і щось важливе зробити. У такій ситуації доцільно сказати: «Будь ласка, доведи справу до кінця». При цьому потрібно акцентувати увагу на тому, що саме залишилось виконати (конкретно). Якщо дитина бачитиме «близький фініш», то вона зможе зібрати свої сили і стримати свою енергію. Тобто, гіперактивна дитина потребує покрокової інструкції дій. Наприклад, мама не повинна говорити дитині одразу багато дій: «застели ліжко, вмийся, причешися, приходь снідати». Прохання має звучати у іншій формі: «застели ліжко тим сірим покривалом, що лежить на стільці» [2].

Якщо батьки вирішили погратися з дитиною, наприклад, у настільні ігри, то не слід відволікатися на сторонні речі, дзвінки і т. д. Також не слід відволікати й дитину, коли вона зосереджено зайнята цікавою грою або корисною справою, поки вона її не завершить. Часто поведінка дитини дуже нагадує синдромом гіперактивності, але насправді є реакцією дитини на складну життєву ситуацію. У дітей також бувають кризи, і про це слід пам'ятати дорослим. З цього питання слушно буде порадитися з учителем або психологом.

Для надання допомоги дитині з синдромом гіперактивності має обов'язково складатися індивідуальна програма дослідження з врахуванням вивчення особливостей її мікросередовища. З'ясуємо процедуру діагностики синдрому гіперактивності. Для визначення можливих причин гіперактивності батьки дитини заповнюють індивідуальну карту медико-психолого-педагогічного вивчення особистості гіперактивної дитини, де вказуються всі необхідні моменти, починаючи від перебігу вагітності й до сьогоднішнього дня. Психолог має відвідати урок в класі з метою спостереження за цією дитиною. Велику роль при обстеженні відіграє метод спостереження, який необхідно використовувати впродовж усього періоду дослідження, позаяк він дозволяє отримувати дані для виявлення саме групи дітей з синдромом гіперактивності. Тільки після комплексної діагностики може бути запропонована корекційна програма, яка представляється батькам.

Маючи на меті практичне дослідження особливостей гіперактивної поведінки молодших школярів, ми обрали учня 3-го класу Дениса Г., який, за свідченням батьків та вчителів, має гіперактивні прояви поведінки. Зазначимо, що цей хлопчик - дитина наших хороших знайомих, і дослідження ми проводили за їх згоди. Експериментальне дослідження проводилося протягом тижня, і включало в себе спостереження за поведінкою хлопчика на вулиці, серед інших дітей, у середовищі дорослих.

За результатами спостереження, ми можемо висунути припущення, що на рівень тривожності учня 3-го класу, крім визначених чинників, значною мірою впливає особистість учителя, рівень його домагань, ставлення ровесників, а також особливості спілкування дитини з рідними. Для оцінки взаємодії дитини з найближчим оточенням, аналізу картини світу дитини, відносини з матір'ю було застосовано проективну методику «Баранчик у пляшці». Методика спрямована на діагностику психологічного клімату в батьківській родині. Цей

інструмент дозволяє працювати з дітьми, починаючи від 6 років і добре продемонстрував нам безпеку/небезпеку дитини в родині. Проективна методика «Баранчик у пляшці» містить елементи візуалізації та медитації. Робота з методикою відбувається індивідуально по 10-15 хвилин. З огляду на малюнок можна констатувати, що у хлопчика цілком благополучні стосунки з батьками, дитині комфортно і затишно в рідній сім'ї.

В ході аналізу отриманих результатів ми з'ясували, що третьокласник має невисокі показники гіперактивної поведінки, яка проявляється у деякій неуважності, руховій розгальмованості, знижених показниках довільності поведінки та наявності великої кількості основних та додаткових ознак гіперактивності, заявлених його батьками. Хоча з батьками відзначено дуже теплі й довірливі взаємостосунки. Слід зауважити, що здебільшого психологи фіксують іншу картину: батьки дітей із синдромом гіперактивності характеризуються імпульсивністю, інертністю, тривожністю, недовірливістю, деструктивною поведінкою в сімейних взаємостосунках. Відтак, соціально-психологічні фактори, зокрема сімейні, виступають однією з причин виникнення синдрому гіперактивності, а з іншого боку, саме клінічні прояви даного розладу можуть призвести до розвитку проблем у внутрішньосімейних взаєминах.

Нами встановлено, що у Дениса Г. досить часті прояви знервованості, агресії, нетерплячості, різкої зміни настрою, чутливість до критики або ігнорування зауважень дорослих та ін. Хлопчик має достатній потенціал для засвоєння навчальної програми, проте часто зазнає невдач у виконанні завдання з різних предметів, насамперед через неспроможність уважно вислухати завдання учителя та виконати всі його вказівки. При виконанні домашніх завдань Дениско постійно відволікається. До вечора поступово зростає його рухлива активність. Засинає з великими труднощами, особливо при порушеннях режиму дня. Надмірно ініціативний, але не може довести розпочату справу до кінця.

На основі одержаних результатів дослідження особливостей гіперактивної поведінки молодших школярів можна зробити висновок, що опитуваний хлопчик потребує проведення з ним психокорекційної діяльності з метою зниження рухової розгальмованості, збільшення довільності, покращення пізнавальних здібностей та рівня уважності.

У роботі з гіперактивними дітьми використовують три основних напрями:

1. Розвиток дефіцитарних функцій (увага, контроль поведінки, рухового контролю).

2. Відпрацювання конкретних навичок взаємодії з дорослими та однолітками.

3. За необхідності має проводитися робота з корекції станів агресивності та гніву [1, С. 13].

Психотерапевтичною практикою доведено, що оптимальними в роботі з гіперактивними дітьми молодшого шкільного віку слід вважати такі види психотерапії: ігротерапія, арт-терапія, музикотерапія, психогімнастика, гештальттерапія, сімейна терапія, когнітивно-біхевіоральна та біхевіоральна терапія. Розглянувши особливості надання психологічної допомоги гіперактивним дітям, та відповідно до поставленої мети дослідження, ми розробили «Програму психокорекції гіперактивної поведінки молодших школярів», розраховану на 5 днів психологічного впливу на учня. У науковій літературі поняття «програма» розуміється як план діяльності, робіт, проведення якогось заходу; виклад основних завдань, цілей і принципів діяльності організації чи окремого діяча.

Реалізація програми передбачала створення толерантного середовища, як засобу організації психологічно безпечного освітнього середовища для індивідуальної роботи з Денисом Г. Тобто, можна вважати, що наша програма індивідуальна і вона цілковито обговорена і ухвалена з батьками хлопчика. Корекційно-розвивальна робота психолога з гіперактивною дитиною полягає у таких основних завданнях: розвиток пізнавальних процесів, розвиток мотиваційної сфери, розвиток довільності, корекція тривожності, розвиток навичок спілкування в групі, корекція агресивності.

Принагідно зазначимо, що у наданні психологічної допомоги гіперактивним дітям ефективною буде арт-терапія, оскільки вона підвищує адаптаційні здатності дитини до повсякденного життя в школі, знижує втому, ліквідує негативні емоційні стани та їх прояви, пов'язані з навчанням, спирається на здоровий потенціал особистості, внутрішні механізми саморегуляції, розвиває почуття внутрішнього контролю, допомагає вибудовувати стосунки з дитиною на основі любові та взаємної прихильності. У ході реалізації програми ми практикували арт-терапевтичні, дихальні вправи на зняття напруги: «Глечик», «Випусти пару». Сподобалася Денисові ідея з казкотерапією, яку ми використали до теми: «Що таке агресія?».

Для зменшення рівня агресивності Денисові було запропоновано елементи арт-терапії, а саме малюнок лівою рукою, робота з полімерною глиною, «методика викликаного гніву», які сприяють розвитку особистості, дозволяють у доступній формі виражати свої емоції, передавати свій настрій і почуття, допомагають подолати тривожність, негативні поведінкові прояви. Слід зазначити, що в ході реалізації програми Денис висловлював думки і поради в доброзичливій формі, що створювало на заняттях позитивний емоційний фон, сприяло розвитку навичок толерантної комунікації.



Висновки

Отже, серед причин гіперактивної поведінки дітей виділяють вроджені особливості розвитку дитини та соціальні фактори, зокрема особливості організації діяльності та спілкування дитини, вплив порушення сімейних відносин. Зміст корекційної програми з гіперактивною дитиною був спрямований на: навчання прийомам саморегуляції через використання релаксації, візуалізації; навчання самомасажу; ігрову терапію (ігри на розвиток координації рухів; ігри для розвитку тактильної взаємодії); розвиток дрібної моторики (пальчикові ігри); психогімнастичні вправи з метою розуміння емоційного стану дітей; арт-терапію.

Таким чином, завдяки короткій, але ефективній роботі нам вдалося позитивно вплинути на розвиток пізнавальних процесів, мотиваційної сфери, довільності, здійснити корекцію тривожності, розвиток навичок спілкування в групі, провести корекцію агресивності.



Література:

1. Атаманчук Н. М. Психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку із синдромом гіперактивності. Психологічний часопис: збірник наукових праць / за ред. С.Д. Максименка. № 1 (11). Вип. 11. Київ: Інститут психології імені Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України, 2018. С. 9-25.

2. Бабицкий А. Гиперактивность у детей - что это такое и как себя вести родителям [электронный ресурс]/ http://www.mamashkam.ru/detki/psihologiya_vospitanie/giperaktivnosti_ detey.html

3. Деметер Є. Гіперактивні діти: кому вони потрібні? [електронний ресурс. Публікація від 17.04.2009] / http://www.rionews.com.ua/statjag.php? id=15075

4. Оклендер В. Окна в мир ребенка: Руководство по детской психотерапии. Москва: Независимая фирма «Класс», 2012. 336 с.

5. Романчук О. Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей. Львів: Джерело, 2018. 326 с.

6. Суковський Є. Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей. Порадник для батьків. Львів: Колесо, 2008. 141 с.

7. Сухомлинський В. О. Духовний світ школяра. Вибрані твори: у 5 т. Київ: Радянська школа, 1976. Т. 1. 596 с.

References:

1. Atamanchuk N. M. (2018). Psykholohichni osoblyvosti ditey molodshoho shkil'noho viku iz syndromom hiperaktyvnosti [Psychological features of children of primary school age with hyperactivity syndrome]. Psykholohichnyy chasopys: zbirnyk naukovykh prats' / za red. S.D. Maksymenka - Psychological Journal: a collection of scientific papers / ed. S.D. Maksymenka, № 1 (11). S. 9-25 [in Ukrainian].

2. Babitskiy A. Giperaktivnost' u detey - chto eto takoye i kak sebya vesti roditelyam [Hyperactivity in children - what it is and how parents should behave]. Retrieved from http://www.mamashkam.ru/detki/ psihologiya_vospitanie/giperaktivnosti_detey.html/

3. Demeter Ye. Hiperaktyvni dity: komu vony potribni? [ Hyperactive children: who needs them?]. Retrieved from http://www.rionews.com.ua/statjag.php? id=15075[in Ukrainian].

4. Oklender V. (2012). Okna v mir rebenka: Rukovodstvo po detskoy psikhoterapii [Windows on the child's world: A guide to child psychotherapy].

5. Romanchuk O. (2018). Hiperaktyvnyy rozlad z defitsytom uvahy u ditey [Hyperactive disorder with attention deficit in children] L'viv: Dzherelo [in Ukrainian].

6. Sukovs'kyy Уе. (2008). Hiperaktyvnyy rozlad z defitsytom uvahy u ditey [Hyperactive disorder with attention deficit in children] L'viv: Koleso [in Ukrainian].

7. Sukhomlyns'kyy V. O. (1976). Dukhovnyy svit shkolyara [The spiritual world of the student] Vybrani tvory: u 5 t. Kyiv: Radyans'ka shkola [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru