Соціально-філософські та психологічні засади теорії взаємодії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького

СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТЕОРІЇ ВЗАЄМОДІЇ

Дияк Вадим Валерійович доктор

педагогічних наук, доцент,

доцент кафедри психології, педагогіки

та соціально-економічних дисциплін

Анотація

У статті проаналізовано процес гуманізації та демократизації вищої освіти, а саме питанням діалогізації, спілкування та взаємодії. Схарактеризовано домінуючі гуманістичні аспекти в освіті: формування свідомості, що ґрунтується на діалозі, сприйняття та розуміння діалогічного буття, формування критичного мислення.

На основі хронологічної систематизації проаналізовано зміст наявних у зарубіжній та вітчизняній науковій літературі праць з представленої проблеми. Акцентовано увагу філософському: представники античності - як творці концепції взаємодії; середньовіччя в теорії взаємодії на основі ортодоксальних положень; епоха Нового часу - механічна взаємодія; досягнення німецької класичної філософії; соціальні: теорія соціалізації особистості; психологічні: індивідуальна та групова взаємодія; лінгвістичні (вербальні та невербальні види спілкування) аспекти теорії взаємодії. Наведено результати аналізу наукових праць відомих філософів, соціологів, психологів та лінгвістів. Висвітлено основні положення теорії взаємодії у філософії, соціології, психології та лінгвістиці. Сформульовано основні узагальнення теоретичного аналізу: взаємодія лягла в основу наукових теорій соціалізації особистості, самовдосконалення особистості, інтеграції її психоемоційної, духовної та інформаційної сфер. Розкрито суттєві ознаки широкого та вузького значення терміна «взаємодія». Спрогнозовано напрямки перспективних наукових досліджень теорії взаємодії.

Ключові слова: гуманізація, вища військова освіта, майбутні фахівці, теорія взаємодії, філософські та соціальні аспекти, психологічні дослідження.

Abstract

взаємодія філософія психологія освіта

Dyiak Vadym Valerievich Doctor of pedagogical sciences, associate professor, department of psychology, pedagogy and social and economics disciplines, National Academy of State Border Guard Service of Ukraine named after Bohdan Khmelnytskyi

SOCIO-PHILOSOPHICAL AND PSYCHOLOGICAL FUNDAMENTALS OF THE THEORY OF INTERACTION

The article focuses on the problem of humanization and democratization of higher education, in particular issues of dialogue, communication and interaction. The main humanistic aspects in education are highlighted: formation of dialogical consciousness, perception and understanding of dialogical being, formation of critical thinking. The content of available scientific and foreign literature on the presented problem on the basis of chronological systematization is analyzed. Focused attention on philosophical: representatives of antiquity - as the founders of the concept of interaction; the epoch of the Middle Ages in the theory of interaction on the basis of an orthodox position; the New Age era - mechanical interaction; the achievement of German classical philosophy; social: the theory of socialization of the individual; psychological: individual and group interaction; linguistic (verbal and nonverbal types of communication) aspects of the theory of interaction. The results of the analysis of scientific works by well-known philosophers, sociologists, psychologists and linguists are presented. The basic principles of the theory of interaction in philosophy, sociology, psychology and linguistics are singled out. The key generalizations of the theoretical analysis were formulated: interaction formed the basis of scientific theories about the socialization of personality, self-perfection of the person, integration of its psychoemotional, spiritual and informational spheres. The essential features of the broad and narrow sense of the concept of "interaction" are revealed. The prognosis of directions of perspective scientific researches from the point of view of the methodology of interaction is carried out.

Keywords: humanization, higher military education, future specialists, theory of interaction, philosophical and social aspects, psychological research.

Постановка проблеми

Сучасні виклики, що пов'язані із розвитком України у військовій сфері потребують обґрунтування нової філософської парадигми в системі освіти, наративом якої є гуманізація всіх процесів. У фокусі цієї проблеми, орієнтація всіх рівнів системи освіти (у тому числі вищої) орієнтована на особистість того, хто навчається. Гуманізація освіти передбачає необхідність виокремлювати такі аспекти, як: формування діалогічної свідомості, сприйняття та розуміння діалогічного буття, формування критичного мислення. Діалог у сучасній педагогічній теорії та практиці є аналогом теорії взаємодії, досить популярної в західній освітній системі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Процеси гуманізації освіті представлений у наукових публікація таких вчених як I. Васильєв (концепція гуманного професіоналізму), А. Волинець (полі культурність в освіті), Л. Зазуліна (діалогізація освітнього процесу), С. Кожушко (проблема професійної взаємодії фахівців з комерційної діяльності), В. Лутай (синергетичні підходи), Н. Протасова (гуманізація безперервної освіти) та багато ін.. У зазначених наукових доробках основний зміст ґрунтується або на розумінні діалогізації

У переліку поданих вище наукових праць увага була присвячена або процесам діалогізації, або педагогічній синергетиці, проте відсутній універсальний підхід щодо розкриття сутності теорії взаємодії у вищій освіти, зокрема військовій вищій освіті.

Метою статті є висвітлення соціально-філософських та психологічних основ теорії взаємодії.

Виклад основного матеріалу

Ретельний і багатоаспектний аналіз наукової літератури, переважно філософського та соціологічного змісту, дозволив зробити висновок, що проблема взаємодії висвітлюється у працях про людську свідомість, внутрішній світ людини, сферу людського спілкування тощо. Ці теорії служать основою для визначення філософського та соціального змісту взаємодії.

У філософії подано результати вивчення людиною дійсності як сукупності всіх явищ і процесів, між якими існують різні види зв'язків та взаємозв'язків. Це означає, що, як зазначає О. Киричок, абсолютна незалежність не притаманна жодному процесу чи явищу [12]. Навіть у людській думці немає уявлення про предмет, який не був би властивий існуванню світу. У змісті філософських теорій щодо проблеми взаємодії зазначається, що всі об'єкти і події знаходяться в нескінченному взаємозв'язку, який постійно рухається вперед, тобто забезпечує розвиток. Можна сказати, що у філософських працях взаємодія відображає організацію і систему життя. При такому підході категорія «взаємодія» має універсальний статус у науковому обігу. Його суть полягає в тому, що категорія «взаємодія» виражає субстанційність світу, тобто обумовленість співвідношення усього з усім [8].

Філософський словник розкриває основний зміст визначення поняття «взаємодія» через такі характеристики: особливий вид відносин між об'єктами; наявність впливу одного предмета на інший; поява змін у стані об'єкта в результаті впливу на нього відносин [17].

Іншою важливою ознакою категорії «взаємодія» є здатність розуміти систему як сукупність об'єктів, наприклад, людина вивчається лише в контексті соціальної системи, оскільки існують відповідні зв'язки людини зі структурними елементами системи. суспільства [18]. З розвитком філософських наук відбулися зміни в трактуванні категорії «взаємодія». Витоки теорії взаємодії можна знайти в античній філософії. Основу теорії взаємодії можна знайти у величних діалогах таких філософів, як Сократ і Платон [11]. Хоча в античній філософії була сформульована теорія взаємодії, заснована на механічній концепції. Лише в середні віки з цієї теорії виникли антропологічні ідеї. Сучасна філософія в тлумаченні змісту поняття взаємодії звернулася до античних ідей і тому в її змісті переважало механічне розуміння. Поштовх до розвитку цієї теорії надали представники німецької класичної філософії, підкреслюючи взаємну причинність і зумовленість усіх субстанцій. Можна стверджувати, що німецька класична філософія намагалася визначити діалектичний процес і взаємодію [7].

Філософський словник основним змістом дефініції «взаємодія» розкриває через такі ознаки: особливий різновид відносин між об'єктами; наявність впливу одного об'єкта на інший; поява змін у стані об'єкту як результат впливу на нього відносин [17].

Ще однією суттєвою ознакою категорії «взаємодія» є можливість осмислення системи як сукупності об'єктів, до прикладу людина вивчається лише у контексті суспільної системи, оскільки існують відповідні зв'язки людини зі структурними елементами соціуму [18].

Із розвитком філософської науки відбувались зміни у тлумаченні категорії «взаємодія».

Витоки теорії взаємодії можна простежити в античній філософії.

Основи теорії взаємодії простежуються у маєвтичних діалогах таких філософів як Сократ і Платон [11]. Хоча в античній філософії було сформульовано теорію взаємодії, в основі якої механічна концепція. Лише в епоху Середньовіччя у зазначеній теорії з'явились антропологічні уявлення.

Філософія Нового часу у тлумаченні змісту концепції взаємодії звернулась до античних уявлень і тому у її змісті домінувало механічне розуміння.

Представники німецької класичної філософії надали поштовху у розвитку згаданої теорії, акцентуючи на взаємній причинності та обумовленості усіх субстанцій. Можна стверджувати, що у німецькій класичній філософії здійснювалась спроба ототожнити діалектичний процес та взаємодію [7].

У філософських науках щодо поняття «взаємодії» заслуговують на увагу ще дві теорії: діалектичний матеріалізм і теорія конфлікту. В діалектичному матеріалізмі взаємодія виступала як універсальна властивість матерії, характерна для всіх її форм [10]. На початку ХХ ст. розуміння «взаємодії» було розширене за допомогою функції інтеграція. Інтегративним характером взаємодії була можливість зміни положення об'єктів в результаті причинно - наслідкових процесів. При цьому взаємодія була фактором, який сприяв побудові нових систем та їх структурних компонентів. Діалектичне розуміння «взаємодії» ґрунтується на її тлумаченні в контексті єдності та боротьби протилежностей. Тому можна стверджувати, що «взаємодія» стосується всіх філософських категорій: буття, системи, людини тощо.

Творець теорії взаємодій у ХХ ст. Є М. Бубер [3], який у своїй науковій діяльності продовжив розвиток наукових праць В. Гумбольдта. М. Бубер визначив сферу взаємодії як суто людський чинник.

Подальший розвиток концепції взаємодії характеризується її поєднанням з психологією, логікою, лінгвістикою, теорією інформації, кібернетикою, соціологією тощо.

У соціологічній науці заслуговують на увагу дослідження С. Аверінцева, М. Бахтіна [1], Ю. Лотмана [16], їх тлумачення «взаємодії» було покладено в основу методології гуманітарного знання.

Вчений М. Бахтін [1] розглядав взаємодію у контексті однієї із форм буття, а саме буття людини, як діалог двох та більше суб'єктів. Його теорію поліфонії культур та їх взаємовпливу було поширено у школі діалогу культур В. Біблера [2].

Вчений Дж. Буш [3], розробляючи основи антропософії, стверджував, що дії людини є формами вільного здійснення її соціально зумовленої взаємодії з такими елементами суспільства, як індивід, група, сфера природи. Буш підкреслював, що взаємодія є універсальним чинником становлення та розвитку особистості. Діалогічність світу людини є безсумнівним, виходячи з цього розвиток теорії взаємодії вимагає вивчення закономірностей і методологічних засад міжособистісної взаємодії, вирішення конфліктів у соціумі, забезпечення духовного та науково-технічного прогресу суспільства.

Відомий культуролог Й. Лотман [16] визначав взаємодію як діалогом двох півкуль людини, що супроводжує всі важливі процеси її існування: мислення, мову, свідомість, спілкування тощо.

Заслуговує на увагу розуміння взаємодії у психології, таких науковців як Л. Виготський [5], П. Гальперін [6], О. Леонтьєв [15] та ін..

Зазначені науковці констатували у своїх дослідженнях взаємозв'язок зовнішньої і внутрішньої форм існування, доводячи факт «вбудованості» взаємодії в нервово-психічну структуру особистості [14].

Л. Якубінський [19] стверджував, що монологічна мова є вторинною по відношенню до діалогічності або взаємодії, остання є більш досконалою Л. Виготський стверджував, що взаємодія у мозку індивіда, є предтечою поява взаємодій між людьми в суспільстві.

Зарубіжні та українські психологи при дослідженні проблеми взаємодії погодилися, що їх дослідження зосереджено виключно на діяльності особистості. Однак і за цієї умови в психологічних працях відсутня єдність поглядів на розмежування філософської та соціологічної сутності взаємодії.

Таким чином, психологія трактує взаємодію як процес взаємовпливу індивідів, породжуючи відповідні зв'язки, стосунки, вербальне та невербальне спілкування, конкретні дії.

При вивченні теоретичних основ теорії взаємодії слід враховувати досягнення мовознавства, де використовуються різні визначення поняття «взаємодія» [9]. Наприклад, О. Ковальов [13] вважає взаємодію основною формою міжособистісного спілкування; як пріоритетний драйвер розвитку особистості; як метод дослідження людини; як внутрішній процес; як чудовий рівень організації соціальної спільноти тощо. Ключовими узагальненнями пропонованого дослідження є визначення широкого та вузького значень терміну «взаємодія» з точки зору філософії, соціології, психології та лінгвістики. Широке розуміння поняття «взаємодія» означає розуміння його як особливого виду відносин, що включає взаємодію зі сторонами та зміни, які вони викликають.

У вузькому значенні термін «взаємодія» трактується як обмін інформацією, тобто як комунікація. Ця взаємодія визначається суб'єкт - суб'єктною.

Підводячи підсумок, зазначимо, що розкрита у цій публікації проблема є досить важливою, оскільки взаємодії лягла в основу наукових теорій соціалізації особистості, самовдосконалення особистості, інтеграції її психоемоційної, духовної та інформаційної сфер.

Висновки

Проведений аналіз теоретичного фундаменту проблеми взаємодії дав змогу зробити такий висновок: існують різні підходи щодо визначення терміну «взаємодія» та багатогранність його тлумачення у мовленнєвій та науковій практиці. Внаслідок цього існують суперечливі теоретичні обґрунтування концепції взаємодії, що вимагає чіткого розмежування у поясненні взаємодії як форми спілкування, як засобу навчання, як необхідну умову гуманізації освітнього процесу, як діалогічну взаємодію у колективі тощо. Водночас, зрозумілим є те, що взаємодія є важливим інструментом сучасної педагогічної теорії та практики.

Перспективним напрямками подальших наукових досліджень є визначення методологічних основ парадигми взаємодії.

Література

1. Бахтин М. М. Проблемы поэтики Достоевского. 4-е изд. М.: Сов. Россия, 1979. 318с.

2. Библер В. С. Школа диалога культур //Сов. педагогика. 1988. №4. с. 118.

3. Бубер М. Два образа веры: Пер. с нем. /Под ред. П.С.Гуревича, С.Я.Левита, С.В.Лезова. М.: Республика, 1995. 464с.

4. Буш Г. Я. Диалогика и творчество. Рига: Авотс, 1985. 317с.

5. Выготский Л. С. О психологических системах //Собр. соч.: В 6 т. Т.1. М.: Педагогика, 1982. С.109-131.

6. Гальперин П. Я. Основные результатыт исследования по проблеме «Формирование умственных действий и понятий». М.: 1965, с. 385.

7. Гегель И. Ф. Кто мыслит абстрактно // Мир философии: Книга для чтения. В 2-х. ч. Ч. 1. М.: Политиздат, 1991. С. 521-525.

8. Герасимчук В. Д., Шейко С. В. Філософія: підручник. Полтава, 1999. 187 с.

9. Дьяконов Г. Спілкування і взаємодія: діалогічний підхід. Соціальна психологія. 2004. № 3 (5). C. 82-96.

10. Енгельс Ф. Листи про історичний матеріалізм 1890-1894. Київ: Видавництво політичної літератури України, 1980. 31 с.

11. История современной зарубежной философии. Компаративистский подход. СПб., 1997, с. 305.

12. Киричок О. Б. Філософія: підручник для студентів вищих навчальних закладів. Полтава. РВВ ПДАА, 2010. 381 с.

13. Ковалев А. Г. О системе психологического воздействия. Психология воздействия (проблемы теории и практики). М., 1989.

14. Корнєв М. Н., Коваленко М. Н. Соціальна психологія: Підручник. К.: АТ „Київська книжкова фабрика”, 1995. 304 с.

15. Леонтьев А. А. Язык, речь, речевая деятельность.: Просвещение, 1969. 214с.

16. Лотман Ю. М. О двух моделях коммуникации в системе культур. Труды по знаковым системам. Тарту, 1989. Вып. 23. С.227-243.

17. Словник термінів з філософії [Електронний ресурс]. URL: http://uadoc.zavantag.com/text/29544/index-1.html

18. Філософія: Навчальний посібник / За ред. І.Ф. Надольного. 3-тє вид. стер.К.: Вікар, 2002, с. 507.

19. Якубинский Л. П. О диалогической речи /В кн: Язык и его функционирование. Избранные работы. М.: Наука, 1986. С. 17-58.

References

1. Bakhtin M. M. (1979). Problemyi poetiki Dostoevskogo. [Problems of Dostoevsky's poetics]. 4th ed. M.: Owls. Russia, 318 p.

2. Bibler V. S. (1988). Shkola dialoga kultur [School of dialogue of cultures] // Sov. Pedagogy, №4. with. 118

3. Buber M. (1995). Dva obraza veryi [Two images of faith: Trans. with him]. / Ed. PSGurevich, S.Ya.Levita, S.V. Lezova. M.: Respublika, 464 p.

4. Bush G. Ya. (1985). Dialogika i tvorchestvo [Dialogic and creativity. Riga]: Avots, 317 p.

5. Vygotsky, L. S. (1982). O psihologicheskih sistemah [On Psychological Systems, Sob. cit].: In 6 t. T.1. M.: Pedagogy, P.109-131.

6. Halperin P. (1965). Ya. Osnovnyie rezultatyit issledovaniya po probleme «Formirovanie umstvennyih deystviy i ponyatiy» [Main results of the research on the problem “Formation of mental actions and concepts”]. M., p. 385.

7. Hegel I. F. (1991). Kto myislit abstraktno [Who Thinks Abstractly] // World of Philosophy: A Book for Reading. In the 2nd. Part C. 1. Moscow: Politizdat, p. 521-525.

8. Gerasimchuk V. D., Sheyko S.V. (1999). FIlosofIya: pIdruchnik [Philosophy: pidruchnik]. Poltava, 187 p.

9. Dyakonov G. (2004). Spilkuvannya i vzayemodiya: dialohichnyy pidkhid. [Spdkuvannya i interconnection: ddogkhny pіdhіd]. Social psychology. № 3 (5). P. 82-96.

10. Engels F. (1980). Listi pro Istorichniy materIalIzm 1890-1894. [Letters about historical materialism] 1890-1894. Kiev: Vidavnitstvo political literature of Ukraine, 31 p.

11. Istoriya sovremennoy zarubezhnoy filosofii. [History of modern foreign philosophy]. Comparative approach. SPb., 1997, p. 305.

12. Kirichok, O. B. (2001). FIlosofIya: pIdruchnik dlya studentIv vischih navchalnih zakladIv [Philosophy: p_druchnik for students of the public schools]. Poltava. RVV PDAA, 381 p.

13. Kovalev A. G. (1989). O sisteme psihologicheskogo vozdeystviya [About the system of psychological influence. Impact psychology (problems of theory and practice)]. M.

14. Kornov M. N., Kovalenko M. N. (1995). SotsIalna psihologIya: PIdruchnik [Social psychology of psychology: Pіdruchnik]. K.: AT "Kiev Book Factory", 304 p.

15. Leontiev A. А. (1969). Yazyik, rech, rechevaya deyatelnost. [Language, speech, speech activity.: Enlightenment], 214 p.

16. Lotman Yu. M. (1989). O dvuh modelyah kommunikatsii v sisteme kultur. Trudyi po znakovyim sistemam. [About two models of communication in the system of cultures. Proceedings on sign systems]. Tartu, Issue 23. P.227-243.

17. Slovnyk terminiv z filosofiyi [Glossary of Terms on Philosophy] [Electronic resource]. URL: http://uadoc.zavantag.com/text/29544/index-1.html.

18. FIlosofIya: Navchalniy posIbnik [Philosophy: Textbook] / Ed. I. F. Permanent 3rd form. ster. K.: Vikar, 2002, p. 507.

19. Yakubinsky L. P. (1986). O dialogicheskoy rechi [About dialogical speech / In the book: Language and its functioning. Selected works]. M.: Nauka, P. 17-58.

Размещено на Allbest.ru