Психологічні особливості переживання особистістю кризи завершення управлінської кар’єри

Ключові слова: управлінська кар'єра, геронтологія, особи похилого віку, криза старості, фізіологічні зміни організму, емоційно-особистісні характеристики. управлінська кар'єра пенсія самопочуття

Gumeniuk L. Y., Podlyas'ka M. I. Psychological features of experiencing of crisis of completion of administrative career personality

The basic social and psychological problems of the elderly who complete the managerial career, continue to work or go on deserved rest; the main theoretical and methodological approaches to the study of emotional-personal characteristics and well-being of management personnel after the retirement are analyzed.

Key words: managerial career, gerontology, elderly people, crisis of old age, physiological changes of an organism, emotional and personality characteristics.

Постановка проблеми

Науково-практичний інтерес до дослідження емоційного стану осіб пенсійного віку обумовлений, перш за все, сучасною соціокультурною ситуацією, пов'язаною з економічною кризою, що підсилює безробіття, невеликим розміром пенсії, а також дискримінацією осіб передпенсійного та пенсійного віку в разі спроби влаштуватися на роботу.

До того ж, більшість осіб похилого віку виявляються психологічно не готовими до виходу на пенсію, що негативно позначається на їхньому психічному стані, дестабілізує звичний спосіб життя, знижує самооцінку. Ситуацію ускладнює наявність негативних стереотипів щодо старості в державних, управлінських колах і ЗМІ, а також повна відсутність психологічного супроводу осіб, які досягли пенсійного віку й очікують виходу на пенсію.

Стан дослідження. Вивченню проблем людини у зв'язку з виходом на пенсію присвячена велика кількість досліджень у різних гуманітарних сферах, які розглядають: правовий підхід (А. Верховець, В. Галаганов, А. Далімов, Т. Жданова, С. Єрошенко та ін.), спрямований головно на проблеми розробки й дотримання пенсійного законодавства; демографічний підхід (А. Вишневський, А. Волков, М. Поно- марьова, Н. Силіна), присвячений вивченню вікових і статевих характеристик осіб пенсійного віку; економічний підхід (Д. Владимиров, Є. Гонтмахер, В. Роїк, Т. Смірнова, Є. Щаніна), в рамках якого вивчаються проблеми зайнятості пенсіонерів, а також проблеми порядку і розміру пенсійних виплат; соціологічний підхід (А. Дмитрієв, Т. Козлова, А. Писарев, Н. Щукіна), аспекти якого висвітлюють особливості взаємозв'язку осіб пенсійного віку зі соціальними інститутами та іншими соціальними групами; геронтологічний підхід, за яким вивчаються особливості психічних і соматичних захворювань, що характерно переважно для закордонних досліджень (К. Нобс, Р. Пол, Л. Шмідт та ін.), а також проблеми способу життя і адаптації в зв'язку зі зміною соціального статусу (В. Альперович, Н. Єрмолаєва, О. Краснова, Є. Холостова, В. Шапіро, Р. Яцемирська).

У сучасній психології інтенсивно розвиваються ідеї суб'єктно - діяльнісного підходу, пов'язані з психологією життєвого шляху (К. Абульханова, А. Гнєздилов, Л. Коган, В. Франкл та ін.), а також із принципами взаємодії особистісного та професійного розвитку (Б. Ананьєв, О. Бодальов, А. Деркач, В. Сластенін та ін.), інтенсивно досліджуються проблеми, що стосуються вивчення вікових особливостей осіб пенсійного віку (Л. Анциферова, Н. Глуханюк, Н. Єрмолаєва, О.Краснова, А. Лідерс, С. Максимова, Т. Марцинковська, О. Харитонова, В. Шапіро, І. Шаповаленко, М. Шахматов тощо).

Наближення пенсійного віку і вихід людини на пенсію зумовлюють чимало проблем у різних сферах життя не тільки окремої особи, а й держави загалом, адже люди пенсійного віку - це велика соціально-демографічна група осіб, що вирізняється за віковим критерієм (60 років) і має право на пенсійне забезпечення, включена в систему соціальних процесів, соціальних інститутів і груп [1]. Оскільки вхід у старість передбачає зміни внутрішнього та зовнішнього світу особистості, пов'язані з різного роду фізіологічними змінами організму, а також зміни соціальної ролі людини та її місця в системі суспільних відносин, - окресленій проблемі присвячені десятки досліджень в галузях права, економіки, соціології, демографії, геронтології і, звісно, психології.

У психологічній науці з'являється щораз більше розвідок, спрямованих на вивчення психологічних особливостей та психологічних проблем осіб пенсійного віку, зокрема на вікові кризи похилого віку. Вихід на пенсію у психології розглядається як кризовий період, зумовлений різкою зміною способу життя. При цьому практично всі автори сходяться на думці, що вихід на пенсію - важливий і складний крок у житті людини, який вимагає перебудови і способу життя, і свідомості. Як правило, люди похилого віку в нашій країні складають управлінські повноваження і виходять на пенсію психологічно не підготовленими до нового періоду життя, що негативно позначається на процесі їх соціальної адаптації та особистої задоволеності.

Криза старості, на думку психологів і геронтологів, не має вікових меж, оскільки дослідниками давно встановлено, що психічне і фізичне старіння багато в чому залежить від особистісних якостей людини і від змісту прожитого життя. Приміром, німецький психолог Г. Руффін виокремлює три типи старості: «щасливу», «нещасну» і «психопатологічну» [2]. Як відомо, Е. Еріксон у концепції психосо- ціальної ідентичності великого значення надавав пізньому вікові старості і вважав, що щастя цього періоду життя залежить від того, як індивід прожив попередні періоди. Загальноприйнятою вважається думка, що нещаслива старість є в осіб з рисами тривожності, підозріливості, що супроводжується втратою сенсу життя, почуттям самотності і безпорадності.

Чимало авторів також зазначають, що процес старіння часто супроводжується численними стресами. Найвідоміший перелік стресо- рів, характерних для літнього і старечого віку, запропонували М. Га- мезо і В. Герасимова: це відсутність чіткого життєвого ритму; різке звуження сфери спілкування; відхід від активної трудової діяльності; синдром «спустілого гнізда»; відчуття дискомфорту і замкнутого простору; самотність [3].

Водночас, як зазначає Г. Крайг, «конкретні варіанти виходу на пенсію і пристосування до нового життя визначаються дією багатьох факторів: фізичного здоров'я, економічного становища, ставлення оточення і потреби в задоволенні» [4]. Однак за всього розмаїття чинників, що впливають на рішення про вихід на пенсію особами пенсійного віку, не підлягає сумніву одне: що вища професійна ідентичність, то травматичнішим є прийняття відповідного рішення. Для багатьох людей вихід на пенсію - це справжній стрес.

А. Прихожан виокремлює кілька варіантів входження в пенсійний вік.

По-перше, незважаючи на досягнення пенсійного віку, частина людей продовжує займатися своєю звичною професійною діяльністю. Це, передовсім, стосується фахівців управлінського рівня, які досягли високого рівня професіоналізму і певної, пов'язаної з цим репутації.

По-друге, етап входження в пенсійний вік може супроводжуватися примусовим, вимушеним звільненням за віком, попри те що професійна діяльність для них була головним сенсом життя.

По-третє, частина осіб після досягнення пенсійного віку не хоче продовжувати працювати і добровільно покидає професійну діяльність, не відчуваючи психологічного та емоційного дискомфорту.

І,нарешті, по-четверте, чимало осіб, які досягли пенсійного віку, відбувши на заслужений відпочинок, не відчувають потреби в якому-небудь занятті, пов'язаному з їхніми інтересами [5].

Таким чином, входження в пенсійний вік може супроводжуватися різними життєвими сценаріями, обумовленими різними варіантами подальшого життєзабезпечення. Дослідники виділяють п'ять варіантів адаптації до нових умов життя при виході на пенсію, коли адаптант:

1 - приймає змінену життєву ситуацію, розширює звичну життєву сферу, змінює оточення;

2 - не може визначити лінію своєї поведінки, вважає за краще не проявляти активність, не розуміє своїх проблем;

3 - навмисно закриває очі на необхідність вирішення проблем;

4 - усвідомлює свої проблеми, проте не відчуває задоволення наявним станом речей, своїми діями загострює ситуацію, не приймає життєвої ситуації;

5 - будує життя відповідно до змінених умов, але не веде пошуку нових сфер реалізації [6].

Однак, як би не протікав процес адаптації входження в пенсійний вік, на думку деяких авторів, зокрема Є. Авербуха, сам факт виходу на пенсію є для індивіда психічною травмою: знижується його соціальна значущість, страждає престиж, самооцінка і самоповага. На жаль, в Україні відсутні відповідні служби, які займаються подготовкою персоналу до виходу на пенсію, а тому особи похилого віку найчастіше виходять на пенсію психологічно не готовими до свого нового стану і нового періоду життєдіяльності, що негативно позначається на процесі їх соціальної адаптації, соціальної активності й особистої задоволеності. Ба понад це, навіть якщо людина, досягнувши пенсійного віку, відчуває в собі здоров'я і сили, добре виглядає, займається спортом, збирається продовжувати трудову діяльність, - вона отримує пенсійне посвідчення, що саме по собі може травмувати особу, яка ще не почувається старою. Окрім цього, чимало авторів навіть у підручниках ототожнюють похилий вік з виходом на пенсію, а поняття «літній» і «пенсійний» вік вживають як синоніми [7].

В економічно розвинутих країнах існують служби, які спеціалізуються на допомозі пенсіонерам. В окремих зарубіжних дослідженнях виявляють так званий індекс «пенсійної зрілості» - як показник того, наскільки людина готова до виходу на пенсію [8]. При цьому здійснюється спеціальна підготовка до виходу на пенсію, яка складається з трьох етапів: а) «зменшення обертів» - звільнення з віком від низки трудових обов'язків і звуження сфери відповідальності заради уникнення різкого спаду активності при виході на пенсію; б) «планування» майбутнього життя на пенсії; в) життя в очікуванні пенсії - турботи про завершення роботи.

Ще одним важливим соціально-психологічним фактором пенсійного віку є соціальний статус. Наприклад, Ю. Тарнавський зазначає, що старість - украй критичний період часу. Вона вимагає всіх сил особистості, аби пристосуватися до навколишнього оточення. Але нерідко людині похилого віку важко звикнути до нового статусу, поза- як його зміна здатна також мати травматичний характер, оскільки пов'язана з розривом звичних соціальних і психологічних зв'язків і відносин, що може спричиняти соціальну депривацію, несприятливо впливати на особистість. Основним же психологічним механізмом, який травмуює психіку, є зміна образу самого себе [9].

В. Шапіро ще у 1983 році провів дослідження, спрямоване на вивчення соціальної активності літніх людей, і висловив припущення, що ця активність падає зазвичай через те, що людина стикається з ситуацією незайнятості на роботі і не має особистого досвіду, який би дозволив якось прогнозувати цю нову ситуацію [10]. Таким чином, відсутність психологічної готовності до свого нового статусу пенсіонера дуже негативно позначається на соціальній адаптації, соціальній активності та особистій задоволеності.

Науковці зазначають, що зміна звичного способу життя часто супроводжується відчуттям власної непотрібності, спустошеності, розчарування від того, що «головна» частина життя вже минула, гнівом, агресією, спрямованою на інших, іноді на самого себе. Водночас такий стрес іноді зумовлюється особистісними характеристиками індивіда [3].

З огляду на той факт, що люди пенсійного віку в нашій країні виходять на пенсію з різних причин і часто не з власної волі, стресові стани набувають загрозливого характеру. Результати масштабного дослідження, проведеного в британському інституті економічних відносин, свідчать: людині не треба хотіти моменту виходу на пенсію і припинення трудової діяльності лишень для того, аби мати багато вільного часу (в цьому опитуванні взяли участь 9000 громадян з 11 країн Єв- росоюзу у віці від 50 до 70 років).

Статистичні дані демонструють: у непрацюючих людей пенсійного віку на 60 % більша схильність до різних захворювань. Відмова від роботи, навіть якщо вона бажана, загрожує багатьма небезпеками для здоров'я. Це соціальна група підвищеного ризику захворюваності, у якій на 40% більше розвинена депресія, а на 60 % - підвищена вірогідність постійного прийому різних ліків. Заразом непрацюючі пенсіонери на 40% менше вважають стан свого здоров'я «дуже хорошим». Таким чином, вихід на пенсію для людей похилого віку є більш інтенсивним стресором порівняно з тим, якщо б вони продовжували працювати.

Багатьма фахівцями помічено, що працюючі пенсіонери, як правило, живуть набагато довше і менше страждають на захворювання, ніж непрацюючі пенсіонери. Наприклад, за результатами спеціального дослідження, спрямованого на виявлення чинників продовження пенсіонерами професійної діяльності, Є. Глотова виділила три групи факторів, що впливають на продовження трудової діяльності пенсіонерів: економічний (матеріальні труднощі), соціальний (прагнення до передачі досвіду, наставництво, збереження зв'язку з колективом і суспільством загалом, можливість швидко отримувати необхідну інформацію про те, що відбувається в країні та світі), психологічний (спроба осмислення життя, подолання депресії, нудьги, самотності) [11]. У цьому дослідженні авторка також наголошує, що професійне консультування фахівців передпенсійного і пенсійного віку є одним з найменш розроблених напрямів у вітчизняній психологічній практиці.

У розвідці А. Новицького та Г. Міля було доведено, що в загальній структурі мотивів, які спонукають людей похилого віку продовжувати працювати, щораз більшу роль відіграють не стільки економічні, скільки соціальні мотиви: потреба в праці, бажання перебувати в колективі і почуття задоволеності від усвідомлення принесеної суспільству користі [12]. Це стосується, передовсім, управлінського персоналу.

Проведений аналіз дає змогу зробити деякі узагальнення. По- перше, вихід на пенсію - це важлива життєва подія літньої людини, яка вимагає від неї значної мобілізації сил для адаптації до нового способу життя. По-друге, вихід на пенсію завжди пов'язаний зі стресом, що, так би мовити, руйнує фізичне, психологічне і соціальне здоров'я людини. По-третє, до виходу на пенсію людині необхідно готуватися.

По-четверте, при виході на пенсію людина відчуває стрес різної інтенсивності, і це може залежати від ситуації, що склалася під час самого виходу на заслужений відпочинок. Головну роль у цьому разі виконує мотивація виходу на пенсію (бажаність, добровільність чи під тиском).

По-п'яте, люди пенсійного віку, які продовжують працювати, менше піддаються стресам, краще зберігають здоров'я, і, як правило, довше живуть. За сукупністю характеристик людини стосовно процесу адаптації до нового соціального стану, які були перелічені вище, Л. Анциферова виділяє два особистісні типи людей похилого віку [13]:

- перший тип - це люди похилого віку, які змогли мужньо і відповідально пережити вихід на пенсію, знайшли нові для себе заняття, завели нові дружні стосунки, по-іншому осмислили нові обставини життя. В результаті у цієї групи пенсіонерів з'являється відчуття задоволеності життям, яке багато в чому може впливати на його тривалість;

- другий тип - це люди похилого віку, які після виходу на пенсію не змогли пристосуватися до нового способу життя. Їх вирізняє пасивність, байдужість, відчуження від соціальних зв'язків, звуження інтересів. Л. Анциферова зазначає, що за результатами психодіагностики у таких осіб простежується втрата поваги до себе, відчуття непотрібності й особистісної неадекватності.

І.Кон виокремлює чотири типи старості і будує власну класифікацію, засновану на характеристиках діяльності осіб пенсійного віку:

1. Активна творча старість, коли люди, покинувши трудову діяльність, продовжують жити активним громадським життям, беруть участь у всіляких заходах і продовжують завдяки цьому реалізовуватися.

2. Пенсіонери, які також добре соціально і псіхологічно адаптовані, але їхня енергія спрямована на організацію відпочинку, розваги, самоосвіту, заняття улюбленою справою (хобі), а також на пошук шляхів досягнення матеріального благополуччя.

3. Тип, характерний, в основному, для жінок, у яких ціле життя пов'язане зі сім'єю і присвячене служінню родині. Тимчасом, автор вважає, що в такому разі все ж втрачається задоволеність життям.

4. Особи, які мають схильність перебільшувати значення свого стану здоров'я, а тому спрямовують усі свої сили й енергію на турботу про здоров'я [14].

Водночас І. Кон вважає усі перелічені типи все ж благополучними різною мірою, на відміну від неблагополучних типів, до яких він відносить, по-перше, агресивних людей похилого віку, які постійно проявляють невдоволення, критикують все і усіх, окрім себе, а також розчарованих у собі і у своєму житті, самотніх і сумних невдах [14].

Особливості самооцінки у пізньому віці вивчали А. Бороздіна і О. Молчанова [15]. Ними продемонстровано, що при оцінюванні себе чоловіки глибоко пенсійного віку (70-80 років) говорять про ділові сфери життя, а жінки акцентують увагу на особистісних якостях. Важливою сферою як для чоловіків, так і для жінок є самопочуття і стан здоров'я. Однак найповніше уявлення про різні періоди старості дає робота М. Пряжнікова [16]. Автор пропонує періодизацію старості й описує психологічні характеристики та особливості особистісного самовизначення.

Як показує аналіз літературних джерел, серед літнього населення можна виокремити кілька різних груп, що відрізняються за ступенем благополуччя. Соціологічні дослідження засвідчують, що серед осіб похилого віку 21% можна віднести до групи «благополучних» пенсіонерів, як правило, це працівники розумової праці в великих містах; «неблагополучних» пенсіонерів, зазвичай, зі сільської місцевості - 28%, а також виділяється так звана «проміжна» група (51%), куди входять всі інші пенсіонери. На думку дослідників, саме остання група найбільше володіє ресурсом, пов'язаним із наявністю людського капіталу, позаяк у них вищий рівень пенсії, вони матеріально благополучніші і мають більше можливостей знову влаштуватися на роботу [17]. У зв'язку з цим у них більше шансів самореалізації в сфері зайнятості. Саме ця підгрупа пенсіонерів за психологічними характеристиками найближча до працездатного населення країни.

Американські дослідники Т. Холмс і Р. Рей вивчили взаємозв'язок між різними захворюваннями і стресогенними життєвими подіями. Проаналізувавши вибірку, що складається з понад п'яти тисяч респондентів, вони з'ясували, що всі психічні та фізичні хвороби людини, як правило, виникають після будь-яких серйозних змін у житті з негативними переживаннями. У результаті проведеного дослідження авторами була складена градуйована шкала, що відображає відповідність балів ступеня стресогенності певних життєвих подій або трансформаційних змін у житті, до якої увійшли і ситуації, пов'язані з роботою (див. табл.) [18].

Шкала оцінки стресогенних подій Таблиця