На будь-якіи? стадіі? професіи?ного становлення в якості фактору, що впливає на виникнення кризи, наи?частіше виділяється період активної фази навчання або соціально-професіи?на активність. Саме зіткнення з чимось або кимось новим під час освоєння нових навичок, почуття постіи?ноі? незадоволеності собою, пошук нових форм і способів самоздіи?снення в професіи?ніи? діяльності та зосередження на питаннях професіи?ного розвитку неминуче приводить людину до протиріччя з реальністю, породжує конфлікт із собою.

Криза (на відміну від кризової ситуації, яка проживається в більш швидкоплинному режимі і може не залишити глибокого відбитку на структурі особистості) визначається глобальністю впливу на життя людини і деякої нормативністю (тобто, характерна для більшості людей даної групи).

Професіи?на криза - це завжди відкидання старих неадекватних засобів та інструментів професіи?ноі? активності. Кризові явища, з якими стикається учасник навчального процесу, - невід'ємнии? атрибут динамічного процесу становлення особистості. Ступінь усвідомлення особистістю криз є індивідуальною. Вона залежить від рівня розвитку людини, її попереднього досвіду рефлексії та способу подолання кризовоі? ситуаціі?. Слід зауважити, що при сприятливому вирішенні людина рідко усвідомлює дане явище як кризу. Отже, кризи можуть відбуватись як хворобливо, довго, бурхливо, так й короткочасно, поступово, без яскраво виражених інсайтів чи змін професіи?ноі? поведінки.

Кризові періоди можуть призвести до одного з двох можливих "результатів": сприяти особистісному розвитку або вести до особистісноі? деградаціі?. До деструктивного шляху виходу із кризи відноситься пошук шляхів реалізаціі? себе у позапрофесіи?ніи? діяльності (у побуті, хобі ті ін.), а також прояв професіи?но небажаних якостеи? особистості. Якщо при конструктивному виході із кризи професіи?но небажані якості долаються особистістю, то при деструктивному вони стають більш вираженими. Породжуючи психічну напруженість, кризи, як правило, стимулюють професіи?нии? розвиток особистості. І здебільшого, переживаючи кризу, особистість піднімається на вищии? рівень розвитку.

Подолання кризових явищ вимагає від особистості наполегливості, високого рівня усвідомлення, професіи?ного наснаги та психологічно компетентного відношення до себе.

2.2 Кризи учасників психотерапевтичної групи в процесі навчання основам клієнт-центрованої психотерапії

На підставі ретроспективного аналізу роботи навчальної групи протягом усього періоду навчання далі буде наведено ряд криз, які вдалося поспостерігати і виділити у її учасників.

Кризи описані в прив'язці до деяких раніше згаданих етапів динаміки групової взаємодії по К.Роджерсу, так як ці процеси неможливо відокремити один від одного. Це зайвий раз підкреслює та доводить, що саме групові процеси, а також поведінка ведучого групи безпосередньо впливають і формують потенційну можливість для її учасників пережити ту чи іншу особистісну чи професійну кризу.

На першому етапі «кружляння на місці» сила внутрішніх переживань при зіткненні з невідомим форматом взаємодії з новими людьми з одного боку сприяє активному звичному самовираженню, а з іншого - розгубленому пошуку відповіді на запитання: «Хто я?». Відображення подібного роду внутрішнього конфлікту можна спостерігати в двох описаних нижче кризах.

Криза «Першого позиціонування». Перебуваючи в вакуумі нового простору, який навіть якщо не здається ворожим, але при цьому і не вселяє сильної довіри, учасник групи починає діяти звичним йому способом - заявляє про себе в тій формі, яка була схвалена і прийнята в рамках його попереднього досвіду взаємодії в групах. Найчастіше такого роду «заявка» виглядає дещо зайве претензійною, викликає суперечливі почуття у групи, а часом і стикається з відкритим нерозумінням і важко стримуваним засудженням.

Фіксація в кризі. Реакція групи на те, як людина себе проявила, може сильно поранити учасника групи і сприяти утвердженню її позиції «Мене ніхто не розуміє» або «Всі однаково далекі від мене». Такий учасник може зберігати свою образу і настороженість до учасників групи ще тривалий час після напруженої ситуації. Застряванням в кризі «Першого позиціонування» буде нездатність учасника почути суть зворотного зв'язку, отриманого при першому прояві, бажання довести, що «я такий і є», звинувачення інших у нерозумінні та ворожості.

Осмислена криза. Якщо через деякий час, коли емоції трохи вщухнуть, і людина зможе спокійніше подивитися на те, що трапилося, та відповісти собі на запитання: «Чого насправді я хотів домогтися своїм «виступом?», «Те, як я себе уявляю і те, як мене бачать інші, судячи з усього, дещо різні речі. У чому саме ця відмінність?», «Що цінного хотіли до мене донести учасники групи, що я міг би використати для свого розвитку?», то у нього є шанс зробити висновки та насправді дізнатися щось нове про себе і свої бажання.

Також важливим висновком може стати бажання змінити образ (наблизити його до своїх більш щирих мотивів взаємодії з іншими людьми). Або навчитися дещо по-різному «входити» в різні групи і простори з урахуванням оточуючих людей та специфічності обставин. Або, в кінці кінців, освоїти інші, більш гармонійні, способи залучення до себе уваги великої аудиторії.

Криза «Самоідентифікації». Усвідомлюючи факт того, що всі члени групи мають різний досвід, але зібралися разом, щоб навчатися в напрямку клієнт-центрованої психотерапії, деякі учасники відчувають ніяковість і нібито «питають» право називатися «консультантом» або «терапевтом» із самого початку навчання. Такі учасники, відчуваючи тривогу від незвіданого, можуть пробувати самостійно відразу позначити і назвати критерії «фахівця», щоб визначитися - відповідає він цієї ролі чи ні.

Несвідома звичка порівнювати себе з іншими і мати своє місце в ієрархії призводить до того, що ті, хто вже має певний досвід навчання в групах або психотерапевтичну практику, пробують нав'язати свою думку і критерії оцінки. Решта ж - відчувають розгубленість, фрустрацію або опір. Людина, яка проживає кризу «самоідентифікації», шукає зовнішньої підтримки, дозволу і допомоги у визначенні термінів і маркерів, які напевно відповіли б на питання, коли можна буде назвати себе фахівцем і почати особисту практику.

Фіксація в кризі. На початковому етапі навчання в групі здається абсолютно закономірним виникнення питання: «Як і коли я зрозумію, що готовий консультувати?». Якщо ж людина висуває жорсткі вимоги до себе (наприклад: «Я почну практику тільки після отримання диплома», «Я зможу консультувати тільки після N годин особистої психотерапії», «Я зможу назватися консультантом тільки, якщо буду брати за сесію Х грошей»), то ця криза може залишитися не пройденою. Це, швидше за все, буде впливати як на мотивацію і впевненість учасника, так і на освоєння знань. Постійні сумніви у своїй ідентифікації будуть відволікати і вносити дисонанс у процес навчання.

Осмислена криза. Мабуть, гармонійним проходженням кризи «самоідентифікації» можна було б назвати усвідомлення учасником того факту, що на даний момент він, в першу чергу, учень. Саме в цьому і полягає його роль, саме це і є фактором, який об'єднує його з учасниками групи і дає можливість захопитися самим процесом навчання. Роль учня передбачає, що учасник групи може чогось не знати, не розуміти, відчувати труднощі в комунікації, робити помилки і, при цьому, продовжувати досліджувати себе в групі, вільно проживаючи цей навчальний досвід.

Справжня криза самоідентифікації себе, як фахівця, людина, швидше за все, проживе набагато пізніше, через роки практики і розумінь. Професійна ідентичність учасника групи як психотерапевта буде формуватися по ходу акумуляції їм досвіду і вражень від процесу власної майбутньої терапевтичної роботи. А сформована професійна ідентичність буде відображати уявлення людини про себе, як про професіонала, відображати професійні цінності, світогляд та власний образ себе, як представника професії. Зараз же ідентифікація себе, як учня, з усіма властивими йому особливостями поведінки, виглядає цілком гармонійною.

На етапі «Опору дослідженню і самовираженню», коли взаємодія між учасниками все ще не носить характер довірчої, у деяких учасників групи можна спостерігати проживання кризи «Експерта».

Криза «Експерта» проявляється в тому, що, спираючись на минулий досвід або свої індивідуальні цілі, учасник бере на себе роль «експерта» з якогось питання, щиро вважаючи, що таким чином надає допомогу учасникам групи або сприяє розвитку дискусії. Інтелектуалізація такого учасника може бути наслідком його бажання брати участь в роботі групи і бути їй корисним, але при цьому не торкатись своїх глибоко особистих проблем, залишаючись при цьому невразливим до прояву емоцій інших людей.

Дехто, хто брав участь в попередніх «групах зустрічей», проживаючи кризу «Експерта», може чинити тиск на нову групу (часом, навіть, виходячи з самих найкращих побажань). Таким учасникам здається, що вони раніше вивчили «правила гри», і намагаються потайки або відкрито проводити ці правила в нових умовах (в тому числі, ймовірно, для того, щоб прискорити проходження хворобливих етапів групою). Іноді вони намагаються авторитарно замінити ті правила комунікації, які тільки формуються в групі, правилами знайомими (з минулого досвіду), змусити учасників відчувати провину за те, що, вони не висловлюють своїх почуттів або чинять опір критиці, або говорять про ситуації, які не мають відношення до того, що відбувається прямо зараз в групі.

Фіксація в кризі. Небажання побачити і почути, що відбувається навколо і як група реагує на пропозицію/заяви/вимоги «учасника-експерта», може привести до різних, не надто сприятливих, наслідків. Такому учаснику можуть в грубій формі почати висловлювати своє невдоволення, що, в свою чергу, призводить до гострих конфліктів, агресії і безпідставного затяжного з'ясування стосунків. Пізніше, якщо поведінка продовжує мати елементи наполегливої настанови, учасника можуть почати ігнорувати й емоційно виключити з групи. Можуть з часом жорстко вимагати почати говорити про себе і свої почуття, а не раціоналізувати й «мудрувати». Така реакція групи, безумовно, може завдати емоційну травму людині, в результаті чого вона, швидше за все, розлютиться, образиться або займе позицію по відношенню до всіє групи, яка буде характеризуватися агресивним протистоянням.

Осмислена криза. Просити учасника групи залишати свою «експертизу» «за дверима», мабуть, нереалістично. Кожна людина має свій унікальний досвід, знання, переживання і, якщо у неї немає захворювань за типом розладу особистості, в якійсь мірі вона завжди цілісна. Але що учасник групи може зробити для того, щоб прожити кризу «експертності», так це більш тонко відрефлексувати себе в групі, тобто визначити: які відчуття викликають у нього оточуючі люди, як він хотів би взаємодіяти з ними і що (і це найголовніше) для цього потрібно зробити? Люди з бізнес-середовища звикли вирішувати завдання, наукові співробітники - холоднокровно досліджувати об'єкти, журналісти - збирати інформацію (подобається це комусь чи ні), продавці - продавати, матері - піклуватися, лікарі - рятувати. Такого роду призму сприйняття світу можна назвати свого роду професійною деформацією, яка і накладає відбиток на прояв людини у спілкуванні з іншими людьми. Але вищезгадані ролі далеко не все, що уявляє собою людина. А значить, вона може усвідомлено обирати - як (з якої ролі) їй приємніше, корисніше, цікавіше взаємодіяти з людьми. Тобто, такий учасник стає готовим розкрити перед членами групи й інші свої сторони особистості, часто більш уразливі, ранимі, несподівані.

Криза «Довіри» може наздогнати учасника групи на етапі «Опису минулих почуттів», коли важливе маскується під безпечне. Відчуваючи з одного боку тягу до спілкування, налагодження відносин з групою або бажання поділитися по-справжньому глибоким переживанням, а з іншого боку усвідомлюючи ризики бути не зрозумілим або знехтуваним, учасник спантеличується питанням довіри (перш за все, своєї до групи). Такий учасник як би зважує на терезах свій страх і бажання рухатися далі, і шукає відповідь на питання: як зрозуміти, коли можна довіритися?

Фіксація в кризі. Постійний сумнів та ігнорування свого наполегливого бажання відкритися групі (нехай і через ризик) для проживання спільного досвіду обговорення проблеми може сприяти підвищенню внутрішньої напруги або привести до постійного «вилітання» з групи, відволікання уваги в свої внутрішні діалоги. Таким чином, груповий процес буде проходити мимо, а людина так і залишиться з почуттям невизначеності і незадоволеності від того, що інші не забезпечили йому повністю безпечного простору для самовираження. Таку позицію складно назвати дорослою і відповідальною, тому що в світі рідко де взагалі зустрічаються місця та спільноти абсолютної захищеності, а бажання самовиражатися у людини виникає регулярно, часом спонтанно, і не прив'язане а ні до місцевості, а ні до співрозмовника.

Осмислена криза. Усвідомлюючи, що для довіри ніколи не буде 100% ідеальних умов, такий учасник орієнтується на силу свого внутрішнього спонукання розповісти про свої почуття і таки ризикує самим своїм саморозкриттям зробити внесок у створення атмосфери довіри і безпеки у групі. Він готовий до того, що можуть бути ті, для кого він залишиться незрозумілим або, навіть, може бути розкритикований ними. Але, найімовірніше, знайдуться і ті, хто розділять з ним його переживання і підтримають його, ставши йому ближче. Це подібно до життя: відносини мають шанс стати більш глибокими, якщо хоча б один з учасників взаємодії вирішує зробити крок назустріч, і ризикує відкритися або закохатися. Але цей шанс не гарантія - це лише потенційна можливість випробувати почуття довіри світу в особі конкретних людей.

На етапі «Висловлювання негативних почуттів» учасник може зіткнутися з кризою «Розчарування». Через те, що кожна людина має частково ілюзорні уявлення відносно того, яким повинен бути світ і люди навколо, то зіткнення з «жорстокою» реальністю може сильно фруструвати її. В процесі групової роботи щодо ведучого або будь-якого учасника так чи інакше складається певне уявлення (найчастіше не повне, уривчасте, сформоване переконаннями самої людини), на підставі якого вибудовується передбачення того, як можна себе поводити щодо них. Якщо ж будь-хто з них допускає несподівані форми поведінки, що не «вписуються» в прийнятний стандарт або звичні уявлення, то такі їх дії викликають у людини негативні емоції, розгубленість або бажання самоусунутися.

Фіксація в кризі. Зациклившись на цьому переживанні розчарування, учасник може зробити дуже грубі висновки про те, що, наприклад, «нікому не можна вірити», «всі люди звірі», «я теж можу в будь-який момент стати жертвою» тощо. І, що ще неприємніше, перенести цей досвід з групи у «великий світ». Така людина може піти в себе на весь час роботи групи або продовжити обурюватися і засуджувати тих, хто розчарував його очікування (частіше за все, мова йде про ведучого, як особливо значущого учасника групи).

Осмислена криза. Якщо учасник, незважаючи на опір та емоції відносно того, що хтось повівся не так, як йому здавалося правильним, зможе допустити думку про те, що все, що відбувається, по-своєму гармонійно, він зможе побачити більшу різноманітність світу. Якщо йому вдасться усвідомити, що ніхто не повинен відповідати чиїмось очікуванням, і в цьому і є, в тому числі, елемент свободи «бути собою», то, ймовірно, він зможе легше пережити цей «травмуючий» досвід розчарування в своїх же власних ілюзіях і продовжити відкрито і щиро взаємодіяти з групою.

На етапі «Прояв миттєвих почуттів до членів групи» по К.Роджерсу, іноді та у зв'язку з тим, що виражаються далеко не тільки позитивні переживання, учасник групи може замислитися над питанням: «А чи маю я (вони) право говорити те, що їм хочеться, так як мені (їм) хочеться?». Це криза «Права». К.Роджерс багато писав у своїх статтях про цінність навички спонтанного вираження почуттів. Навички, якою володіють не всі. Проходячи цю кризу, учасник групи може раптом несподівано для себе усвідомити, що йому складно зрозуміти, що саме він відчуває, й, незважаючи на спроби назвати своє почуття, йому не вдається підібрати потрібних слів. Більш того, створюється помилкове уявлення про те, що саме негативний спектр емоцій відчувається краще (яскравіше, інтенсивніше, щиріше), а, значить, саме їх потрібно мати право висловлювати, і сміливо проявляти себе з цього боку в групі.

Фіксація в кризі. Насправді ж, переживання права висловлювати своє невдоволення або роздратування в різкій та відкритій формі - це лише перший крок на шляху до самовираження. Але відчувши радість та ейфорію від подолання першого страху самовираження, найчастіше, саме негативних емоцій, страху «бути поганим», учасник групи ризикує надовго застрягти в цій кризі «Права».

Осмислена криза. Якщо учасник групи усвідомив свій страх висловлювати негативні емоції іншим людям або конфліктувати, а потім зусиллям волі подолав цей страх та все ж спробував це зробити (і не раз), то він може також усвідомити, що вираз гніву не несе в перспективі нічого, крім зворотного негативу й агресії. Тоді він може замислитися над питанням про те, що насправді мав на увазі К.Роджерс, коли говорив про спонтанне висловлювання своїх почуттів в груповому процесі. І, можливо, такий учасник зможе виявити різницю між «почуттями» та «емоціями». Емоції - швидкоплинні, глибоко не переживаються і мають властивість швидко змінювати одна одну. Почуття ж можна охарактеризувати як більш глибинне переживання особистістю себе по відношенню до інших людей. Щирі почуття не з'являються з нізвідки і рідко зникають раптом. На усвідомлення своїх почуттів може знадобитися трохи більше часу, як і на свідоме напрацювання уміння прислухатися до своїх душевних поривів, тонко диференціюючи їх між собою. К.Роджерс писав саме про уміння виражати почуття, коли людина відрефлексувала свій стан і, наприклад, сказала: «Ви нагадуєте мені мою матір. У нас були погані відносини. Зараз я дивлюся на Вас і мені здається, ніби Ви мені неприємні, і ми не зможемо встановити нормальний контакт». Емоційний викид, на противагу цьому, скоріше буде грубим і ранить іншого учасника, наприклад: «Ви як моя мати. Така ж байдужа егоїстка!».

Право висловлювати свої думки та виражати себе є у всіх. При цьому, «Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої» (М.А.Бакунин). Отже, вдало осмислений досвід проходження кризи «Права» повинен підвести учасника групи до того, що вмінню висловлювати свої почуття ще потрібно вчитися. А з часом ще й враховувати те, як вони можуть відбитися на іншій людині.

Коли група входить в фазу «конфронтації», учасник може виявити себе перед вимушеним вибором - чию сторону йому зайняти? Це криза «Необхідності вибору». Так як до цього часу між учасниками вже встановилися відносини, а деякі навіть встигли потоваришуватися, то конфлікт, де задіяні обидві значущі для учасника сторони, переживається ним дуже болісно. Чию позицію з учасників конфлікту правильно зайняти? Або, можливо, краще буде утриматися? Чи можу я висловити вкрай протилежну точку зору, або не робити цього через страх нападу з боку групи?

Фіксація в кризі. Такому учаснику може здатися, що його насильно змушують зробити вибір між сторонами конфлікту. Реакцією на таке «насильство» може бути опір або критика обох сторін, уникнення усвідомлення події або відчай.

Осмислена криза. Визнання того факту, що конфлікти існують, і що навіть найближчі люди іноді, в силу непорозуміння, можуть перебувати в не дуже гармонійних відносинах, сприятиме свого роду дорослішанню учасника групи. Також можна, переосмисливши подію, прийти до висновку, що обидві сторони не мали рації, і немає необхідності займати чиюсь позицію. Або, що конфлікт був потрібен його учасникам для можливості усвідомити щось нове про себе або іншу людину і вивести відносини на більш щирий і глибокий рівень спілкування.

Друга важлива криза цього етапу - це криза «Свободи». Тобто беземоційного прийняття того факту, що у кожного є свобода не приймати активної участі в роботі групи, не робити глибинного саморозкриття, якщо цього не хочеться, або учасник групи ще не готовий для цього. Тобто - свободи не відповідати очікуванням групи або навіть протистояти тиску з боку її окремих учасників.

Фіксація в кризі. Є учасники, які можуть застрягти в стані вимоги від іншого учасника розповідати про свої проблеми, висловлюватися, плакати, демонстративно переживати. Таке безпардонне ставлення до особливостей людей і бажання домагатися свого ціною тиску на іншого учасника групи може говорити, по-перше, про недостатньо розвинений рівень емпатії, по-друге - про бажання «всіх підгорнути під одну гребінку», по-третє - про просте бажання продомінувати над іншим. Такий учасник, можливо, сам здогадується про свою обумовленість, залежність від думки групи, і, як наслідок - відчуває роздратування до тих, хто вибивається на тлі інших і дозволяє собі бути іншим.

Осмислена криза. Ймовірно правильним напрямком на шляху виходу з цієї кризи для учасника групи буде згадати про максимально гуманістичні ідеї, які були закладені в основу клієнт-центрованої терапії: свободу як самовираження, так і самостримання себе. Свободу мовчати і свободу говорити тоді, коли учасник групи буде до цього готовий.

На самому останньому етапі «Зміни в поведінці» може спостерігатися криза «Камінг-ауту або прийняття нових аспектів себе» - це коли учасник групи, хоч і з хвилюванням, але з безумовною внутрішньою впевненістю, що група витримає це, заявляє про нові відкриття в собі, в тому числі і не дуже, на перший погляд, приємні.

Фіксація в кризі. Помітивши зміни в своїй поведінці, учасник групи може помилково припустити, що це і є те, до чого він прагнув, і далі змін вже не буде. Чіпляння за новий стан і спроба втриматися в ньому в корені суперечить ідеї розвитку особистості, тому що з часом така людина знову буде відчувати незадоволеність, тривожність або апатію.

Осмислена криза. Хорошим результатом виходу з цієї кризи буде розуміння того, що і ця нова форма поведінки не вічна і, найімовірніше, все незабаром може знову змінитися. І що публічне визнання - це всього лише інструмент фіксації «тимчасово нового себе» в світі. Прийняття плинності та мінливості своєї природи дає учаснику групи деяку легкість як в сприйнятті своїх проблем і нових криз, так і робить можливим пом'якшення вимогливості щодо інших людей. Адже всі та все змінюються.