Поняття несіводомого в психофізіології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Не вся інформація з навколишнього світу усвідомлюється людиною. Значна її частина залишається поза свідомістю. Частина психічних процесів і явищ усвідомлюється людиною, але існує велика кількість психічних процесів і явищ, перебіг і вияв яких не відображається у свідомості людини. Ці процеси належать до групи неусвідомлюваних процесів, або несвідомого.

Неусвідомлювані процеси почали активно вивчатися на початку XX століття. Перші дослідження цієї проблеми показали, що проблема несвідомого досить широка, а свідомість по відношенню до несвідомого -- це лише вершина айсберга.

Гіпотеза, за якою механізми діяльності мозку приводить в дію якийсь «психічний принцип», що розташований поза людиною, була запропонована австралійським нейрофізіологом, лауреатом Нобелівської премії з фізіології та медицини Е. Д. Керью в 1978 році на XVI Всесвітньому філософському конгресі.

Підстав для такої гіпотези було більш ніж достатньо. Медицині відомо багато випадків, коли людина й далі жила навіть без значної частини свого головного мозку. Пояснити таке явище з позиції звичайних понять вкрай складно.

Раніше, відомий хірург, професор В. Ф. Войно-Ясенецький у своїй книзі «Про дух, душу й тіло» писав: «Душа виступає за межі мозку, визначаючи його діяльність і все наше буття… Мозок працює як комутатор, приймаючи сигнали і передаючи їх абонентам».

Сам термін «підсвідомість» не є терміном науковим. Звичайно його появу пов'язують із іменем Зиґмунда Фрейда, засновника психоаналізу. У своїх ранніх роботах він дійсно застосовував цей термін для позначення тієї частини нашого мислення, яка діє за межами нашого усвідомленого сприйняття. Але потім, у процесі осмислення своїх теорій і надбання нового досвіду, сам відмовився від цього терміну.Підсвідомість не має якоїсь конкретної локалізації в нашім мозку, хоча часто й невиправдано її пов'язують із підкірковими структурами.

Відмовившись від терміну «підсвідомість», батько-засновник психоаналізу ввів інший термін, який і вживав у своїх трудах: несвідоме. Його учень і, багато в чому, опонент Карл Юнг, розділив цей термін на дві частини. На властиво несвідоме - тобто ту частину нашого мислення, яка управляє глибинними процесами забезпечення життєдіяльності організму й діяльність якої ми в принципі усвідомити не в змозі. І неусвідомлюване - тобто ту частину мислення, яка звичайною, ненавченою людиною не усвідомлюється, але при наявності певних навичок, може стати сприйманою й керованою.

Отже, Несвідоме - це сукупність психічних процесів, актів і станів, зумовлених явищами дійсності, вплив яких суб'єкт не усвідомлює (А.В.Петровський). У несвідомому стані, на відміну від свідомого, неможливі цілеспрямований контроль людиною здійснюваних нею дій та оцінка наслідків цих дій.

До сфери несвідомого належать:

· психічні явища, які виникають під час сну (сновидіння);

· реакції-відповіді, спричинювані невідчутними, але реально діючими подразниками (“субсенсорні”, або “субцептивні” реакції);

· рухи, які були в минулому усвідомлюваними, але з повторюванням стали автоматичними і тому більше не усвідомлюються;

· деякі спонукання до діяльності, в яких відсутнє усвідомлення мети.

До несвідомого відносять і деякі паталогічні явища, які виникають у психіці хворої людини: марення, галюцинації тощо.

Несвідоме - таке ж специфічне людське явище, як і свідомість, і не протиставляється йому. Його (несвідоме) пояснюють як недостатньо адекватне відображення навколишньої дійсності в мозку людини.

Під несвідомим розуміється вся сукупність змісту психічного життя, що недоступне безпосередньому усвідомленню. Це поняття в широкому змісті містить у собі всі психічні явища поза сферою свідомості , про наявність яких людина або не підозрює в даний момент, або не знає про них уподовж тривалого часу, або взагалі ніколи не знала. Прикладом може бути неусвідомленість сигналів, що безупинно надходять у головний мозок із самого організму людини - її внутрішніх органів, м'язів, суглобів. Ці сигнали починають усвідомлюватися переважно при виникненні патології відповідного органу, коли порушується його нормальне функціонування. Однак у нормі вони створюють певне позитивне почуттєве тло, що забезпечує нормальне самопочуття людини. Поняття несвідомого не слід змішувати з відсутністю усвідомлення внаслідок небажання індивіда розібратися в собі (тобто займатися інтроспекцією). Крім того, несвідоме (підсвідомість) відрізняється від передсвідомості (наприклад, певні спогади), зміст якого може бути легко усвідомленим. Несвідомі процеси неможливо виявити простим зусиллям волі; їхнє розкриття вимагає використання особливих прийомів, таких як вільні асоціації, інтерпретація сновидінь, різні методики цілісного вивчення особистості (у тому числі проективні тести), гіпноз.

Поняття несвідомого у психологічній науці дуже ретельно досліджене 3. Фрейдом, у його "теорії несвідомого", яку він побудував на низці феноменів, що спостерігалися при проведенні сеансів гіпнозу. Ним була помічена неусвідомленість причини виконуваних дій; абсолютне виконання дій, прагнення знайти пояснення своїм діям: можливість шляхом довгих розпитувань довести людину до пригадування істинної причини її дій.

На думку Фрейда, психічне життя людини визначається її потягами, головний з яких сексуальний - лібідо. Ці потяги мають великий енергетичний заряд, але не можуть бути безпосередньо задоволені завдяки механізму "моральної цензури". Нс звертаючи уваги на це, вони періодично прориваються у свідоме життя людини, приймаючи потворні або символічні форми: сновидіння, помилкові дії, неврологічні симптоми.

У своїх роботах Фрейд встановив, що несвідоме проявляється у витісненні інфантильних і заборонених переживань, що зберігають свій енергетичний потенціал і виявляються у вигляді психічних порушень. Загалом теорія Фрейда розкриває несвідоме як дію природжених інстинктивних потягів у психічному житті людини, що у свою чергу ще й біологічно детермінуються, забуваючи при цьому про соціальні та природні чинники в детермінації людської життєдіяльності.

Говорячи про несвідоме, слід розрізняти події, дійсно пережиті особистістю, але залишені непоміченими, та події, що відбувалися за межами свідомості і, значить, не пережиті. Перші у сприятливих умовах можуть бути помічені й таким чином можуть довести свою реальність. Другі ж ніколи не можуть бути помічені. Отже, перед психологією та психопатологією стоїть важлива задача: висвітлити непомічені події психічного життя і тим самим зробити їх доступними усвідомленню та пізнанню. Таке прагнення до осяяння несвідомих глибин особистості стало одним із магістральних шляхів психотерапії.

Дослідження останніх років поглибили знання про несвідоме. А.В. Петровський (1996) вважає, що нижчий рівень психіки утворює несвідоме - сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених діяннями, у впливі яких людина не дає собі звіту. До області несвідомого входять сновидіння, "субсенсорні" реакції, неусвідомлювані рухи, деякі безцільні спонукання до діяльності, марення, галюцинації тощо.

Несвідоме не можна прирівнювати до тваринної психіки, тому що воно настільки ж специфічно людський прояв, як і свідомість, воно детерміноване суспільними умовами існування людини, виступаючи як часткове, недостатньо адекватне відбиття світу в мозку людини.

Також до неусвідомлених явищ у життєдіяльності людини належить група над-свідомих процесів.

Перехід від несвідомого до свідомого - інсайт - момент осяяння, в ході якого людина раптово приходить до рішення тієї чи іншої проблеми.

Вважається, що момент інсайту не можна побачити ззовні. Те, що він відбувся, спостерігач може зрозуміти тільки в результаті його прояву в поведінці людини. Розрізнені раніше елементи психічного життя людини об'єднуються завдяки інсайту в єдине ціле. Людина не народжується зі здатністю до інсайту, вона набуває її.

Інтуїція - спосіб прийняття рішення шляхом аналізу, при якому результат ґрунтується головним чином на здогаді. Інтуїція близька до станів (натхнення, духовного бачення, відвертості), які знаходяться в несвідомому рівні психіки людини. Сьогодні ніхто не заперечує, що інтуїція - це прояв несвідомого у людині. Відомо, що більшість наукових відкриттів здійснюється непередбаченим шляхом. Інтуїція дійсно тісно пов'язана з творчим проривом. А. Ейнштейн любив грати на скрипці. 1 за цим заняттям він нерідко намагався знайти емоційний підйом для подолання труднощів мислення. Не даремно кажуть, що його теорія ймовірності - плід геніальної інтуїції. Однак інтуїція взагалі не є "вихлопним клапаном" для пізнаючого розуму. Вона служить достатньо самостійним і самодостатнім засобом світосприйняття.

Інтуїція - базисний природний дар людини. Випереджаючи обставини та явища життєдіяльності, вона реалізує особистісну природу.

У психології давно існувала суперечка про те, чи треба в людини все психічне ототожнювати зі свідомим досвідом або необхідно припустити існування несвідомих психічних явищ. Свідомість, як писав Виготський (1982), характеризується перервами й нерідко відсутністю видимих зв'язків між окремими його елементами. Поняття несвідомого, заповнюючи пробіли між свідомими явищами, дозволяє вивчати всі психічні функції в людини аж до самих вищих її форм із позицій детермінізму. Таким чином, несвідоме - це гносеологічно необхідна категорія. Виходячи із цього положення (а воно підтверджується численними психологічними й психофізіологічними дослідженнями), варто вважати, що несвідоме - це така ж психічна реальність, як і свідоме психічне життя. У сучасній психофізіології все більше визнання одержує термін «неусвідомлюване». Він позначає ряд неоднорідних явищ. До них варто віднести феномен, позначуваний як предсвідоме, - це змісту щиросердечного життя, які в цей момент неусвідомлювані, тому що перебувають поза сферою виборчої уваги, але можуть легко стати усвідомлюваними при перемиканні на них уваги. Широке коло психічних явищ у людини в нормі й патології пов'язаний з неусвідомлюваним як підпороговим (стосовно свідомості) сприйняттям емоційно або мотиваційно значимих, але фізично слабких зовнішніх сигналів, які не досягають свідомості й не усвідомлюються суб'єктом, однак викликають вегетативні, біоелектричні й емоційні реакції й можуть впливати на процеси вищої нервової діяльності.

Можна виділити кілька основних класів проявів несвідомого:

1. Установки і неусвідомлювані мотиви, дійсний зміст яких не усвідомлюється в силу їхньої соціальної неприйнятності чи протиріччя з іншими мотивами.

2. Поведінкові автоматизми і стереотипи, що діють у звичній ситуації, усвідомлення яких є зайвим унаслідок їх відпрацьованості.

3. Підпорогове сприйняття.

4. Деякі змінені стани свідомості.

1. Установки і неусвідомлювані мотиви

У духовному світі несвідоме достатнього ступеня виражене у менталітеті - сукупності прийнятих і в основному ухвалених суспільством поглядів, форм та способів поведінки, яка відрізняє його від інших людських спільностей. Він має надсвідомий характер, тому що "не закріплений у матеріалізованих продуктах, а розчинений в атмосфері суспільства". Тут діє механізм установки, свою залежність від якої людина не усвідомлює, тому що установка склалася незалежно від її волі та діє на несвідомому рівні. Саме тому менталітет не дає можливості суб'єкту здійснити рефлексію. Носій його перебуває в переконанні, що він сам сформував свої позиції та погляди. У цій обставині полягають величезні труднощі перебудови свідомості людини у світі, що змінюється.

несвідоме підпорогове сприйняття інтуїція

Згідно з Д.М. Узнадзе установка являє собою готовність, схильність суб'єкта до сприйняття майбутніх подій і дій у певному напрямку; забезпечує стійкий цілеспрямований характер протікання відповідної діяльності, є основою доцільної вибіркової активності людини. Установка має важливе функціональне значення: цей стан готовності дозволяє ефективніше виконати відповідну дію. Явища, пов'язані з установкою, можуть виявлятися в різних сферах психічного життя. Виділяють моторні, перцептивні і когнітивні установки.

Вважається, що формування і реалізація установки відбувається на неусвідомлюваному рівні. Аргументом на користь цього є те, що установку можна виробити й у гіпнотичному стані, коли людина не може усвідомити стимулів, на основі яких вона формується. Установка спрацьовує при взаємодії індивіда із середовищем, при "зустрічі" потреби із ситуацією її задоволення; на базі установки, що виражає стан усього суб'єкта як такого, діяльність може бути активізована поза участю його емоційних і вольових актів.

Теорія про несвідомі психічні явища в мотиваціях (потягах) особистості й у детермінації поведінки була створена 3. Фрейдом. Згідно із цією теорією вилучені зі свідомості переживання, комплекси, "защемлені афекти", з області несвідомого різноманітно впливають на життєдіяльність і поведінку людини; можуть ставати джерелом як творчих прагнень, так і аномальної поведінки, нервово-психічних захворювань тощо. Джерелом інстинктивного заряду, що додає мотиваційну силу поведінці людини служить несвідоме (закрите від свідомості внаслідок заборон, що накладаються суспільством) лібідо.

Зі сфери свідомості в підсвідому сферу можуть витіснятися різні потяги, бажання, неприємні переживання й т.ін. Вони стають могутнім джерелом психічної активності людини і виявляються у стані бадьорості у всілякій формі.

Установка як би заздалегідь організує в конкретній ситуації спрямованість суб'єкта на певну активність, готовність до тої або іншої форми реагування й стратегію рішення завдання. Крім того, в організації на неусвідомлюваному рівні довільних рухів істотну регулюючу й координуючу роль грає установка, або як її називають у психології керування рухами «схема тіла й система внутрішнього подання».

Установка- неусвідомлювана готовність психіки людини реагувати на ті чи інші об'єкти якимось одним чином швидше ніж будь-яким іншим. Напевне першим цей феномен відкрив француз Шарпант'є (ілюзія Шарпан'є) Дві кулі з однакового матеріалу але помітно різні за розмірами. В меншій свинець. Абсолютна більшість досліджуваних каже що менша важча. Дослідник Узнадзе пішов іншим шляхом:досліджуваному дається декілька разів по 1 предмету в кожну руку водночас при тім постійно в одну руку легший, в іншу важчий. Абсолютна більшість правильно визначає, потім однакові за вагою, абсолютна більшість каже, що той був важчий стає легший. Це ж саме з розмірами, насиченістю, забервлення, звуками тощо, це психофізіологічна установка. Таким чином людина усвідомлює зміст того що відбувається у її психіці - свої відчуття, образи, думки, спогади, бажання тощо, тобто людина знає що вона знає, про те Що вона знає про ті об'єкти які в цей момент відчуває, сприймає, уявляє, про які думає.

2. Поведінкові автоматизми і стереотипи

Існує важлива обставина, загальна для усіх видів несвідомого: неусвідомлення не є негативним фактом, що розуміється як "психічне мінус свідомість", а є результатом активних процесів, що відбуваються в центральній нервовій системі. Це добре видно на такій формі несвідомого, як автоматизована поведінка, коли зі зміцненням навички все більша частина інформації, що надходить ззовні, не доходить до свідомості, а обробляється і переключається на ефекторну (рухову) систему на нижчих рівнях центральної нервової системи. Кожна людина знає, що в процесі навчання, особливо на його початкових стадіях, свідомість бере безпосередню участь у довільній руховій діяльності (наприклад, при навчанні грі на роялі, ходьбі, письму і т.ін.). Ще одним прикладом подібної несвідомої психічної діяльності є те, як гіри розмові автоматично, неусвідомлено із пам' яті, у якій зберігаються тисячі слів, "витягуються" придатні слова для вираження певної думки. Свідомість не бере участі і в граматичній побудові мови. Ця мовна діяльність здійснюється на основі особливої форми несвідомої (імпліцитної) пам'яті .

3. Підпорогове сприйняття

Підпорогове сприйняття являє собою суб'єктивно не усвідомлювані процеси, але такі, що впливають на поведінку людини, сприйняття емоційно чи мотиваційно значущих, але фізично слабких сигналів. Воно протікає ніби "під порогом" свідомості, але здатне викликати вегетативні, біоелектричні й емоційні реакції, а також впливати на поведінку. Так, наприклад, зовні безпричинні емоції часто викликаються цілком реальними стимулами, що у даний момент людиною не усвідомлюються унаслідок певних зовнішніх і внутрішніх причин. Слабкий, підпороговий сигнал може бути сприйнятий і зареєстрований сенсорною системою і закодований на рівні підсвідомості. Докази існування підпорогового сприйняття отримані багатьма експериментаторами. Було виконано сотні наукових досліджень, що підтверджують можливість впливу на несвідомому рівні на поведінку людини. Зокрема, на її вибір певного предмета, його сприйняття, зміст фантазій, сновидінь, психологічних установок, на функцію запам'ятовування і відтворення подій і т.ін. (феномен 25-го кадру). Наприклад, встановлено, що надзвичайно швидко мигаючі картини зі сценами, які викликають позитивні емоції (скажемо, кошенята, щенята, закохана пара, обличчя, що посміхається) чи негативні (труп чи зле обличчя), впливають на подальшу оцінку, здавалося б, нейтральних фотографій людей. Слайди, на яких зображені люди, що попередньо сприймали на підпороговому рівні оптимістичні сцени, оцінювалися більш позитивно (оптимістично), ніж фотографії тих самих людей, зроблені після пред'явлення їм негативних сцен. Було також доведено, що емоційні подразники, пред'явлені на підпороговому рівні, викликають відповідну реакцію тієї зони кори головного мозку, що обробляє інформацію, одержувану від стимулів, що впливають на емоції, а також викликають активацію деяких підкіркових структур (мигдалеподібного тіла й ін.). Разом з тим ефект неусвідомлюваних слів чи зображень можна виявити не завжди. Часто він виявляється занадто слабким для того, щоб відчутно впливати на поведінку. Для прояву цього ефекту слова чи інші стимули повинні бути емоційно значущими, а рівень мотивації чи емоційної напруги - досить високим.

4. Змінені стани свідомості

Гіпноз являє собою стан зміненої свідомості, чи трансу, у який людина вводиться іншою людиною (гіпнотизером) за допомогою навіювання. Людина, що знаходиться в стані гіпнозу, діючи на несвідомому рівні, здатна виконувати словесні інструкції гіпнотизера. При цьому поведінка загіпнотизованої людини зовні зазвичай не істотно відрізняється від її нормальної поведінки у стані бадьорості. Відмінною рисою гіпнотичного стану також є виняткова концентрація уваги на навіюванні гіпнотизера і реалізації цього навіювання. Людина здатна підтримувати сенсорний і руховий контакт із навколишнім світом. Вона здатна слухати і розуміти мову, розмовляти, рухатися. Але ця здатність цілком підконтрольна волі гіпнотизера. Гіпнотизер може навіяти людині, що вона когось чи щось не бачить, чи бачить неіснуючі об'єкти, що нога чи рука загіпнотизованого втратила чутливість, і він не почуває болю при уколі чи опіку тощо. Введення людини в гіпнотичний стан зазвичай здійснюється за допомогою словесного навіювання, що часто доповнюється фіксацією погляду. За допомогою повторюваних монотонних інструкцій навіюється стан розслаблення, сонливості. При дотриманні належних умов більшість людей піддається гіпнозу. На гіпнабельність не впливають ні рівень інтелекту, ні стать, ні вік. Вважається, що уведення в гіпнотичний стан не може бути здійснене гіпнотизером проти волі людини і що бажано її активне сприяння в цьому. Але, разом з тим, існує безліч прикладів, коли людина мимо своєї волі все-таки потрапляє в гіпнотичний стан, і, як наслідок, стає цілком підвладною волі гіпнотизера. Найбільш розповсюдженим прикладом цього може бути так званий циганський гіпноз.

У залежності від мети гіпнотичного впливу і психічного стану людини гіпнотичний стан може бути різної глибини:

1) поверхневим - людина усвідомлює, що з нею відбувається, а після сеансу може згадати, що зазнавала;

2) глибоким у ньому придушуються чи змінюються сенсорні і рухові функції, а після сеансу людина не може згадати, що з нею відбувалося;

3) сомнамбулічним - людина зовні виглядає як у стані бадьорості, але її свідомість знаходиться під контролем гіпнотизера.

Гіпноз як метод вивчення несвідомого має перевагу перед іншими методами, оскільки дозволяє експериментально досліджувати несвідомі психічні явища. Здебільшого вивчається виконання різних інструкцій і в гіпнотичному, й у постгіпнотичному стані. Ефект постгіпнотичного навіювання використовується в психотерапевтичному лікуванні. Існує багато психотерапевтичних методів, що виконуються за допомогою гіпнозу і спрямовані на те, щоб позбавити людину таких проблем, як паління, нав'язливе переїдання, лікарська залежність, психосоматичні розлади.

Сомнамбулізм (лунатизм) являє собою форму складної поведінки, що здійснюється в сні, зовні виглядає цілеспрямованою, але людиною не усвідомлюється. Людина може вставати з постелі і робити стереотипні і координовані рухи з відкритими очима. Її зіниці звужені, погляд застиглий. Сомнамбулізм вважається досить розповсюдженим явищем (близько 2% усіх людей періодично ходять у сні). Він найчастіше зустрічається в дитячому і підлітковому віці. Найбільш частою причиною сомнамбулізму є функціональні розлади нервової системи. Гіпотеза, яка пояснює фізіологічну причину виникнення сомнамбулізму, полягає у тому, що під час сну з якихось причин гальмування центральної нервової системи не поширилось на ділянки мозку, що керують руховими функціями. Прикладом неповного гальмування є випадки, коли спляча людина говорить у сні, сидить у ліжку. Прояви сомнамбулізму, як правило, починаються через 1 - 1, 5 години після засипання у фазі "повільного" сну. Спонтанного переходу зі стану сомнамбулізму у стан бадьорості не відбувається. Він звичайно завершується поверненням до нормального фізіологічного сну через 10-15 хвилин (рідше - через 20-50 хвилин). Після пробудження спогади про те, що відбувалося в стані сомнамбулізму відсутні.

У філософській та психологічній літературі підсвідоме нерідко ототожнюють із несвідомим. Проте ці поняття слід розрізняти. Термін «несвідоме» - ширший. Він охоплює всі психічні явища, що не усвідомлюються людиною (інстинкти, інтуїцію, автоматизми, лунатизм, гіпноз, гарячку та інші хворобливі стани нестямності). Поняттям «підсвідоме» позначають лише ті феномени психіки, які на даний момент перебувають поза фокусом свідомості, проте щільно з нею пов'язані, впливають на її перебіг і з відповідною зміною умов порівняно легко переходять у її сферу.

Багато вчених вважають, що велика частина наших дій, звичок, уподобань обумовлена підсвідомістю. У ньому накопичується вся інформація про життя людини, друкуються емоції і переживання. Те, чого люди не пам'ятають, надійно зберігається в їхній підсвідомості і може проявлятися у певні моменти. Навіть події раннього дитинства можна відтворити з максимальною точністю у стані гіпнозу.

Свідомість людини управляє підсвідомістю, яке, в свою чергу, посилає сигнали в мозок і спонукає до вчинення неконтрольованих і не піддаються поясненню вчинків та дій. Наша підсвідомість -- це величезна база даних, в якій зберігається все те, що відбувалося з людиною протягом усього його життя. Тут відображена кожна хвилина і секунда з нашого минулого, причому не просто події, що відбуваються, але і думки, емоції, відчуття, які ми відчували в той момент.

Ще однією особливістю підсвідомості є те, що воно працює цілодобово, без будь-яких перерв. Воно постійно займається переробкою інформації незалежно від того, спить людина або не спить.

Величезна роль підсвідомості в підтримці нашого душевної рівноваги. Людина, як правило, виходячи із зони комфорту, починає відчувати неприємні відчуття. Таким чином наша підсвідомість намагається захистити нас від неприємних наслідків необдуманих і ризикованих дій.

Несвідомі феномени у психіці людини

На сьогоднішній день вже ніхто не заперечує, що такі феномени є, вони так чи інакше впливають на думки, ставлення, оцінки, судження, дії, вчинки, поведінку тощо. суб'єкта, але він нічого не знає про їх зміст і характер таких впливів, а більшість людей і про саме їх існування. Фройд поділив “темну частину ”психіки на дві самостійні структури-підсвідоме і несвідоме.

Підсвідоме - це зміст пам'яті суб'єкта, доступний для його самого, який за його власним бажанням чи під впливом якихось інших чинників порівняно легко постає у його свідомості. Іншими словами це його усвідомлення, відомий йому досвід, що зберігається в каналах його пам'яті і за необхідності цілеспрямовано використовується цим суб'єктом.

Несвідоме за Фройдом - це глибочезне і дуже темне сховище потягів - примітивних, інстинктивних спонук, а також потреб, бажань, фантазій, мрій і знань суб'єкта зміст яких радикально суперечить його самосвідомості (знанням про себе і ставлень до себе) загрожує її руйнацією і через це є неприйнятним для нього, тому цей зміст витісняється у невідому сферу його психіки і міцно утримується там механізмами які називають психічним захистом (захищається людина від самої себе) Фройд: “Все витіснене несвідоме, але не все несвідоме є витіснене. Навіть частина я (лиш Бог знає наскільки важлива частина) може бути несвідомою і без всілякого сумніву є такою”.

Функціональна глухота: Функціональний розлад - структура органу збережена у повні, він жодним чином не зруйнований у нашому прикладі периферійні і центральні органи слуху, але орган не працює внаслідок якоїсь травми суто психічного характеру. Функціональний параліч кінцівок наз.контріктура. Практично всі функціональні розлади є симптомами істерії. Якщо суб'єкту з таким розладом запропонувати писати щось, стати заду, щоб він вас не бачив і давати команди на кшталт «пишіть швидше; пишіть друкованими; перестаньте писати» то він виконуватиме їх тобто він все чує, але несвідомо не хоче чути.

Автоматизми: в екстремальних ситуаціях коли є загроза життю самого суб'єкта і інших людей, а йому треба діяти щоб вийти з ситуації, його свідомість вимикається і він діє автоматично. Всі без виключення пілоти, особливо пасажирських лайнерів стверджують, що в ситуації яка загрожувала аварією вони діяли автоматично. Тобто не усвідомлювали, не знали, що і як вони роблять, але діяли бездоганно. В умовах коли необхідні дуже швидкі і точні рухи свідомість також не контролює їх, суб'єкт діє посередництвом так званого наочно-дійового мислення.

Інтуїція(лат. уява, споглядання) - це швидке, часто блискавичне розв'язання задач, вирішення проблем на основі безпосереднього вбачання, розуміння їх сутності, яке з'являється невідомо як і звідки.

Експеремен: досліджуваним дають 20 портретів різних людей, вони мають розподілити цих людей на мудрих, дурних, злих, добрих, хитрих тощо., абсолютна більшість у всіх таких експериментах розподіляє приблизно однаково, якщо спитати «чому ти так вважаєш» то відповіді не буде. Навіть фізіономіст безпомилково пояснити не може.

Перед експериментальною психофізіологією несвідомого (чи точніше - неусвідомлюваних психічних явищ) стоїть кілька основних питань:

* Чи можна у людини в стані бадьорості викликати або виробити психічні, поведінкові, емоційні, вегетативні, біоелектричні реакції чи стани на зовнішні стимули, зокрема словесні, без їхнього усвідомлення?

* Як впливають ці неусвідомлювані явища на психічні функції і поведінку, здійснювані на свідомому рівні?

* Якими є фізіологічні, мозкові механізми подібного впливу неусвідомлюваних процесів на свідому діяльність людини?

Размещено на Allbest.ru