Психологічні особливості розвитку емпатії учасників шкільних літературних студій

Стаття присвячена аналізу роботи школи з літературно обдарованими дітьми. Розвиток літературних здібностей учнів забезпечується як самим навчальним процесом, так і є можливим в позанавчальний час. З'ясовано, що більшу спрямованість на розвиток творчого потенціалу школярів у літературній діяльності мають різноманітні літературні осередки: шкільні літературні гуртки та факультативи, міські та обласні літературні гуртки та студії. Проаналізовано основні їх завдання та методи роботи з літературно обдарованими дітьми. Основну увагу звернено на проблему розвитку емпатії старшокласників, які займаються літературною діяльністю. Охарактеризовано ранній юнацький вік як сприятливий період для розвитку емпатійності. У статті розкрито сутність таких психологічних категорій, як: «емпатія», «емпатійність», «літературні здібності», «освітнє розвивальне середовище», «літературна студія». Проаналізовано діагностичні можливості методів вивчення емпатії у ранньому юнацькому віці. Констатовано, що ефективність літературної діяльності забезпечується певним емпатійним фоном. Зі свого боку кожен рівень розвитку літературних здібностей має свої переважні форми емпатійного реагування, які забезпечують «продуктивність» цього рівня. Описуються результати емпіричного дослідження особливостей розвитку емпатії старшокласників (її форм та рівнів розвитку, проявів емпатійного реагування до різних об'єктів емпатії), які є учасниками шкільних літературних студій, та тих, які надають перевагу самостійному розвитку своїх літературних здібностей. Емпіричним шляхом з' ясовано, що долучення школярів до літературно-творчого колективу сприяє розвитку їхніх літературних здібностей. Розвиток емпатії у ранньому юнацькому віці дає можливість літературно обдарованим школярам через літературну творчість проявити свою найвищу емпатійність.

Ключові слова: емпатія, емпатійність, літературні здібності, освітнє розвивальне середовище, літературна студія.

PSYCHOLOGICAL PECULIARITIES OF EMPATHY DEVELOPMENT OF PARTICIPANTS IN SCHOOL LITERARY STUDIES

Postgraduate student of the Department of Developmental Psychology and Counseling Zhytomyr Ivan Franko State University Zhytomyr, Ukraine

Abstract

емпатія старшокласник літературна студія

В сучасних умовах становлення та розвитку державності в Україні виникла потреба у нових, креативних, обдарованих, активних, інтелектуальних, духовно свідомих громадянах. Тому перед сучасною системою освіти стоїть завдання у виявленні обдарованих дітей та молоді та забезпеченні сприятливих умов для їхнього особистісного зростання й творчої самореалізації, формування у них активного пізнавального та творчого інтересу до розвитку їхніх творчих здібностей.

Розвиток літературних здібностей учнів забезпечується як самим навчальним процесом (під час уроків української мови, української та зарубіжної літератури), так і є можливим в позанавчальний час. На уроках літератури учні не лише знайомляться з різними художніми творами письменників сучасності та минулого, але й роблять свої перші спроби в літературній діяльності (виконують різноманітні творчі завдання, пишуть твори на вільну тематику та тематику, задану вчителем тощо). Більшу спрямованість на розвиток їхнього творчого потенціалу в літературній діяльності мають різноманітні літературні осередки (шкільні літературні гуртки та факультативи, міські та обласні літературні гуртки та студії), робота яких проводиться у позанавчальний час учнів. Основними їхніми завданнями є формування та розвиток у літературно обдарованих дітей основних компонентів літературних здібностей, а також у здійсненні творчого підходу до аналізу літературних творів, розвитку більш точного та виразного мовлення у дітей.

Проте, як зазначає В. Ягункова (Ягункова, 1973: 175), повноцінне сприйняття художнього тексту не можливе без розвитку деяких психологічних якостей у школярів. Такими є: емоційна сприйнятливість, образне мислення, творча уява, легкість у перетворенні своїх думок та емоцій у словесну форму, тощо, що і є, зі слів дослідниці, основними складовими літературних здібностей. Як бачимо, емоційний компонент відіграє важливе значення у структурі літературних здібностей. А саму емоційну сприйнятливість (чуйність, чутливість) вчені розглядають як своєрідну готовність людини відгукнутися на різного роду переживання, спрямовані «на себе», «на інших», «на природу», «на твори мистецтва» тощо (Ильин, 2001). Отже, ми наголошуємо належність емоційної сприйнятливості до емпатійних здібностей.

Розвитку емпатії у системі розвитку літературних здібностей надається важливе значення (Є. Громов, О. Ковальов, О. Нікіфорова, П. Медведєв). Емпатійні здібності не лише допомагають адекватному сприйняттю художніх творів письменників, але й полегшують та уможливлюють власну літературну діяльність школярів. Тому важливо створити таке освітнє середовище, яке б сприяло розвитку їхньої емпатійності, що і є предметом нашого дослідження.

Створення освітнього середовища, яке було б сприятливим для розвитку обдарованої дитини, є психолого-педагогічною проблемою, а тому стало предметом дослідження багатьох педагогів (Ш. Амонашвілі, В. Водовозов, М. Пирогов, С. Русова, М. Рибникова, В. Сухомлинський та ін.) та психологів (Д. Корольов, Г. Костюк, М. Мельник, Р. Семенова, М. Сніжна, Д. Вантассел-Баскі, Д. Стенлі, Дж. Рензуллі, Р. Стернберг, Дж. Фельдштейн та ін.).

Шкільна система освіти не має можливості повною мірою реалізувати творчий потенціал дитини. А тому створюється система додаткових позанавчальних осередків (гуртків, факультативів, секцій, клубів тощо), мета яких і полягає у забезпеченні сприятливого середовища до розвитку їхніх творчих здібностей та обдарованості. З точки зору психології, таке освітнє розвивальне середовище має бути особистісно- зорієнтованим, а система взаємодії «учень - вчитель» має забезпечувати всіх учасників освітнього процесу можливістю бути суб'єктом власного розвитку. У такий спосіб між вчителем та учнем також налагоджуються суб'єкт-суб'єктні взаємини, які ґрунтуються на співпраці та довірі, а соціальна роль «вчителя» змінюється на роль творчого «наставника», «керівника» гуртка чи факультативу.

Однак важливо зважати на те, що сприятливе освітнє середовище надає лише можливість до розвитку обдарованості, але не є її гарантом. Багаторічні дослідження розвитку обдарованих дітей показали, що в основі творчих досягнень учнів лежить їхня власна пізнавальна та творча активність, що не є безпосереднім результатом біологічної та соціальної зумовленості. Таке освітнє середовище надає лише шанс для розвитку обдарованості, а використати його чи залишити нереалізованим є вибором дитини (Семенова, 2012).

Таким сприятливим освітнім середовищем для літературно обдарованих школярів (або ж тих, хто проявляє ознаки літературної обдарованості) є різноманітні літературні осередки: шкільні літературні гуртки та факультативи, міські та обласні літературні гуртки та студії. Нам варто вказати на основні відмінності у їхній роботі, оскільки, як вказує В. Коваленко (Коваленко, 2006), навіть вчителі-словесники не завжди диференціюють поняття «літературний гурток» і «літературна студія» та використовують їх як синоніми. Насправді, відмінності криються у змісті їхньої роботи: якщо робота літературного гуртка спрямована на сприяння творчому зростанню особистості дитини через поглиблене вивчення літератури загалом, то діяльність літературної студії (або, як їх ще називають, «літературно-творчої студії») передбачає розвиток літературних здібностей дітей, які вже мають власні художні твори або проявляють бажання у їх написанні, а також мають потребу педагогічного супроводу у конструюванні їхнього літературного досвіду як майбутнього письменника. Формами роботи у таких студіях може бути як індивідуальна (написання науково-дослідних робіт, підготовка та друк творчих доробків тощо), так і групова (групові заняття учасників студії, різноманітні екскурсії (на природу, до бібліотеки, театру, на мистецькі виставки тощо), зустрічі із письменниками та членами інших студій, виступи на літературних вечорах тощо).

Особливістю роботи літературних студій є й те, що дитина разом зі своїм літературним наставником створюють програму «саморуху» в розвитку її літературних здібностей. На літстудійних заняттях учасники знайомляться із правилами літературного творення, виконують різноманітні творчі завдання, перебувають у літературному пошуку нових ідей та тем, нових художніх образів. Також заняття передбачають колективний аналіз нових літературних творів її учасників. Таке спільне редагування художніх творів не лише сприяє розвитку їхніх літературних здібностей, але й формує уміння висловити власну оцінку щодо творчості своїх однолітків, виховує почуття самокритики та самовимогливості (Коваленко, 2006).

Окрім включення школярів у літературно-творчий колектив (С. Кудрявцева, Ю. Львова, В. Ягункова), до сприятливих педагогічних умов розвитку літературних здібностей належать й: розширення чуттєвого, інтелектуального та морально-етичного досвіду (Є. Корсунський, М. Рибникова, В. Сухомлинський); ведення літературних щоденників та записників (П. Білоус, В. Сухомлинський); доступність та зацікавленість у темі твору, який задається літературним керівником (П. Блонський, Л. Виготський); вплив особистості літературного керівника та наставника (Є. Корсунський, Ю. Львова).

Літературні здібності ми розглядаємо як системне утворення, яке перебуває у постійному динамічному розвитку та якісних змінах й має свою структуру (компоненти та рівні розвитку), психологічні механізми та чинники розвитку (Журавльова & Гречуха, 2018). Всі названі вище фактори зараховуємо до зовнішніх педагогічних чинників розвитку літературних здібностей школярів, проте не менш важливими є вплив психологічних та особистісних детермінант розвитку літературно творчої особистості. Однією із внутрішніх умов розвитку літературних здібностей є емпатія. Літературна творчість майбутніх письменників відбувається на фоні їхніх емпатійних переживань, що супроводжує їх на всіх етапах творчого процесу.

Ефективність літературної діяльності забезпечується певним емпатійним фоном. Кожен рівень розвитку літературних здібностей має свої переважні форми емпатійного реагування, які забезпечують «продуктивність» цього рівня. Перехід на вищий рівень розвитку літературних здібностей передбачає й перехід до «вищих форм» емпатії.

Результати дослідження (Журавльова & Гречуха, 2018) показали, що у школярів- початківців переважними формами емпатійного реагування є «Реальне сприяння» (x=5,0) та «Індиферентність» (x=3,3). Звідси, учні з невеликим досвідом літературної діяльності майже однаковою мірою схильні проявляти як реальне сприяння об'єктові емпатійного процесу, так і байдужість та невтручання, готовність перекласти відповідальність за ситуацію на когось іншого. Це говорить про те, що школяр, який робить перші спроби в літературній діяльності, може швидко «заражатися» емоціями та переживаннями інших людей, красою природи, архітектури тощо. А далі, в результаті акумулювання всіх цих емоційних переживань в собі, відбувається, за Л. Журавльовою (Журавльова, 2007), «замкнення» на власній особистості. Проте літературна діяльність передбачає певний вихід такої «енергії» через сублімований продукт творчості - літературний твір. Авжеж, з огляду на недостатній розвиток всіх компонентів літературних здібностей (мовленнєвого, мотиваційного, ціннісно-світоглядного тощо), ці «спроби» не досконалі, але на цьому етапі їх розвитку такий механізм є виправданим та результативним.

Натомість у школярів із ознаками літературної обдарованості переважають такі форми емпатійного реагування як «Альтруїзм» (x=4,8) та «Реальне сприяння» (x=3,8) (Журавльова & Гречуха, 2018). Ці форми емпатії мають можливість реалізуватися в їхній літературній творчості. Це вже не прямий витік емоційних переживань учня. Художній твір стає більш обдуманим, спланованим, виваженим, із чітко окресленими всіма художніми лініями та сюжетом, в основі якого прослідковується основна ідея твору. Крім того, зважаючи на специфіку цього виду діяльності, сам літературний твір і є проявом конативної складової емпатії, тобто є специфічною «відповіддю» на певну емпатогенну ситуацію (старшокласники часто порушують соціальні та моральні проблеми у своїй творчості).

Окрім того, емпатія є цілісне, ієрархічно структуроване утворення, що має свої рівні відображення переживань: неусвідомлений (фізіологічний), певною мірою усвідомлений (психофізіологічний), усвідомлений (соціопсихологічний) і надсвідомий (духовний) (Журавльова, 2007). Ці рівні емпатійного реагування проявляються і в літературно обдарованих особистостей. Саме в ранньому юнацькому віці можна говорити про «... становлення емпатійності як вікової особливості особистості. В юнацькому віці емпатія стає інтегральною характеристикою особистості, в якій проявляється її ставлення до світу, людей і до власної особи» (Журавльова, 2007: 188). Так, старшокласникам стає доступний найвищий рівень відображення переживань - духовний рівень. Авжеж, кожен із цих рівнів емпатійного переживання може стати для майбутнього письменника джерелом до створення нового художнього образу. Проте лише на найвищому, духовному рівні емпатуючий здатен осягнути глибокі емоційні переживання емпата, його систему цінностей та життєвих орієнтирів та передати їх через художні засоби в своєму літературному творі.

Мета дослідження - вивчення особливостей розвитку емпатії учасників шкільних літературних студій. Завдання дослідження: порівняння особливостей розвитку емпатії старшокласників (її форм та рівнів розвитку), які є учасниками шкільних літературних студій, та тих, які надають перевагу самостійному розвитку своїх літературних здібностей.

Методи дослідження

1. Долучення школярів до літературно-творчого колективу сприяє розвитку їхніх літературних здібностей. А розвиток емпатії у ранньому юнацькому віці дає можливість літературно обдарованому учневі через літературну творчість проявити свою найвищу емпатійність.

2. Рівень розвитку емпатії у школярів, які займаються розвитком своїх літературних здібностей у літературних студіях, є вищим, порівняно зі школярами, які їх розвивають самостійно.

3. Існують достовірні відмінності у групах досліджуваних старшокласників між домінуючими формами емпатії. У школярів-літстудійців переважать такі форми емпатійного реагування як «Реальне сприяння не на шкоду собі» та «Альтруїзм», а у школярів, які займаються літературною творчістю самостійно, «Реальне сприяння не на шкоду собі», «Індиферентність (байдужість)» та «Альтруїзм».

4. Існують несуттєві відмінності в ієрархічній системі показників емпатії щодо її об'єктів (емпатів). Літературно творчі старшокласники мають можливість проявити свою вищу емпатійність не лише до реальних персонажів, а й до героїв художніх творів.

Перспективою подальших досліджень є розробка та апробація програми розвитку емпатії у старшокласників, які мають літературні здібності, з метою їх особистісного та творчого розвитку.

Література