Науково-теоретичне визначення адиктивної поведінки підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Науково-теоретичне визначення адиктивної поведінки підлітків

Дейниченко Л.М., Бондаренко Н.

Дейниченко Л.М. к.пед.н., доц. каф. психології ДДПУ

Бондаренко Н. студентка IV курсу спеціальності «Психологія»

Стаття присвячена вивченню наукових підходів щодо формування адиктивної поведінки. Визначенні чинники її виникнення в різних психологічних теоріях. Розглянуті погляди вчених стосовно соціально-психологічних особливостей адиктів, типологія адиктивних підлітків за критерієм оцінки потреб.

Ключові слова: адикція, адиктивна поведінка, девіантна поведінка, наркотичні речовини.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

Актуальність проблеми адитивної поведінки підлітків зумовлена тим, що за останні роки в Україні зростає зловживанням молоддю різних психоактивних речовин. Поширення цієї форми девіації ставлять під загрозу фізичне, психічне й моральне здоров'я та негативно виливає на розвиток особистості підлітків. На фоні алкогольної залежності, наркоманії відбувається зростання злочинності, підвищується ризик зараження на різні інфекційні хвороби. В зв'язку з цим необхідним є теоретичний аналіз різних психологічних концепцій щодо визначення особливостей формування адитивної поведінки та чинників її виникнення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Вивченню різних аспектів проблеми адиктивної поведінки були присвячені роботи багатьох науковців. Максимова Н.Ю., Братусь Б.С. розглядали причини виникнення та особливості формування адиктивної поведінки. Н.В.Пророк досліджував цінні сно- мотиваційні передумови адиктивного шляху вирішення життєвих проблем.

Особливе місце займають дослідження, які присвячені ставленню найближчого соціального оточення (батьків, педагогів і однолітків) до прояву девіацій у підлітковому віці (В.С. Бітенський, В. Глушко, Зав'ялов, Н.С. Курек та ін.). Накопичено значний матеріал, що свідчить про вплив на психологічне самопочуття молоді, факторів зовнішніх умов: стильових особливостей, складу родини, криміналізації підлітків, і порушення практик виховання внаслідок алкоголізації, позбавлення батьківських прав (Л.І. Булотайте, Є.Л. Григоренко, С.Д. Смирнов та ін.). Питаннями профілактики адиктивної поведінки займались Л.Г. Леонова, Н.Л. Бочкарьова, А.В. Гоголєва.

Мета статті: розкрити наукові підходи формування адитивної поведінки та систематизувати окремі аспекти її мотивації у психологічних теоріях.

Виклад основного матеріал

Теоретичний аналіз психологічної літератури свідчить про те, що вивчення проблеми адиктивної поведінки викликало достатній інтерес у вітчизняній і світовій науці. Поняття «адиктивна поведінка», яке утворилося від англійського «згубна звичка», в наукову літературу ввів Ц.П. Короленко. У своїх роботах він розглядає адиктивну поведінку як зловживання одним або декількома психоактивними речовинами без ознак фізичної залежності, що протікають зі зміненим станом свідомості.

У нашій статті ми спиратимемося на визначенні сутності цього поняття запропоноване С. А. Кулаковим, який трактує адиктивну поведінку як вид порушення адаптації в підлітковому віці, що характеризується зловживанням алкоголю та наркотичних речовин без ознак індивідуальної психічної або фізичної залежності в сполученні з іншими порушеннями поведінки.

У адиктивній особистості спостерігається феномен «спраги гострих відчуттів», який характеризується обумовленим досвідом подолання небезпеки. Людина не знаходить задоволення відчуття спраги в реальному житті і намагається зняти дискомфорт і незадоволення реальністю стимуляцією тих чи інших видів діяльності. Особистість намагається досягнути підвищеного рівня сенсорної стимуляції (віддає перевагу інтенсивним впливам, різким запахам, гучній музиці), визнанню неординарності вчинків в тому числі, сексуальних, заповненню часу подіями [5, с.34].

Адиктивна поведінка детермінується двома тісно пов'язаними між собою системами - біологічною (дія алкоголю на організм і формування наркотичного синдрому) та соціальною, що розкриває нормативно-ціннісну сторону такої поведінки. І.В. Бокій і С.В. Цицарєв запропонували класифікацію провідних мотивів і способів задоволення потреб, які визначають змістовну сторону потягу до алкоголю. Потяг до алкоголю, в тому числі і патологічний, виступає як засіб: 1) редукції напруги; 2) зміни афективного стану; 3) отримання задоволення; 4) підвищення самооцінки і самоповаги; 5) компенсації; 6) спілкування-комунікації; 7) результат навчання і наслідування; 8) засіб міжособистісного захисту - маніпулювання.

Хімічна залежність визначається узалежненням людини від згубної для неї речовини. Це означає не тільки стан захворювання, а й охоплює стан передхвороби. Цей етап визначається нечітко: стосовно алкоголю - зловживання, пияцтво; стосовно наркотичних речовин - експериментування, епізоди. На думку дослідників І.М.П'ятницької та Н.Ю.Максимової у підлітковому віці етап узалежнення від згубної звички спостерігається у більшості тих, хто вживає психотропні речовини [2].

Л.Г.Леонова та Н.Л. Бочкарьова зазначають, що цей процес настільки захоплює людину, що починає керувати її життям. Людина стає безсилою перед своєю пристрастю. Вольові зусилля слабнуть і не дають можливості протистояти цьому.

Адиктивна поведінка - термін, який означає поведінку хімічно залежної людини, тобто людини, яка зловживає алкоголем або іншими наркотичними речовинами. Суть такої поведінки полягає в зміні психічного стану [74].

Короленко Ц.П. та Донських Т. вважають, що в основі адикції лежить гедонізм - як спосіб усунення негативних емоцій. Наркотики й спиртні напої вживаються для того, щоб зняти емоційний дискомфорт [4].

Представники психоаналітичної школи основну увагу приділяють несвідомій мотивації, вказуючи на біологічну природу наркоманії. Соціальні й мікросоціальні чинники впливу даними авторами практично не враховуються.

Дослідник В. Мушкоук розглядає вживання алкоголю та наркотичних речовин підлітками в контексті постулату З. Фрейда про «океанічне почуття» - первинному відокремленні «Его» від зовнішнього світу, самосвідомості дитини від свідомості інших і пов'язаних із цим відчуття відчуженості й тривоги. Травматичні події й конфлікти, спочатку сконцентровані у відчутті відчуження від матері, згодом переживаються знову - на іншому рівні свідомості - під час критичного підліткового періоду, коли дитина стикається з відчуттям відчуженості від родини [5].

Аналіз наукових джерел показує, що існують три психодинамичні теорії, які розглядають алкоголізм як результат подавленої гомосексуальності. Майбутні хворі алкоголізмом не мали в дитинстві справжньої чоловічої моделі (батько або був відсутній, або був поганою моделлю), а матері ставилися з мінливістю до залежності сина. Це сприяло поганій ідентифікації сина з батьком і підвищувало потреби в залежності.

Райх В. в основу алкоголізму, нарко- і токсикоманії ставить саморуйнівне слідування інстинктам, що виникає, «... коли блокується розрядка енергії, досягається легко в звичайних любовних відносинах» [3, с. 203].

Підліткову алкоголізацію й наркотизацію Еріксон Е. розглядає як прояв кризи ідентичності. За допомогою сп'яніння підлітки шукають зовнішні межі свого «Я», зменшують емоційні стреси, що супроводжують кризу. Через несформованість Его-ідентичності легко піддаються впливу групи однолітків, що вживають ПАР.

Ст. Грофф стверджує, що алкоголізм, наркоманія мають перинатальні коріння в особливих переживаннях дитини під час пологів, а саме - під час проходження родового шляху матері. Особливе значення, на думку автора, має використання анестезії під час пологів. Саморуйнівні тенденції також можуть збільшуватися несприятливими подіями дитинства й надалі проявлятися алкоголізацією, наркотизацією, іншими видами залежностей як специфічними формами «психодуховної кризи» або «кризи трансформації» [1, с. 124].

Позиція В. Франкла у цілому відображає теоретичний вектор екзистенціалізму. Він вважає, що екзистенціальний невроз (розпач із приводу відсутності сенсу життя, обумовлений конфліктами між різними цінностями на основі моральних конфліктів) є провідним чинником у розвитку поведінкових порушень у підлітків. Фрустрована потреба у сенсі життя може компенсуватися злочинною поведінкою, алкоголізмом, наркоманією [18].

Сирота Н. й Ялтонський В, спираючись у дослідженні на когнітивну теорію стресу й копінга Р. Лазуруса, роблять висновок, що в основі розвитку адиктивності лежать дезадаптивні моделі копінг-поведінки й виділяють наступні психологічні фактори ризику дезадаптивної копінг-поведінки підлітків, які вживають наркотики: регулярне використання копінг-стратегії уникнення; низька ефективність копінг-стратегії пошуку соціальної підтримки; відсутність сформованих навичок активного вирішення проблем; наявність негативної, перекрученої, деформованої «Я»-концепції; низький рівень сприйняття соціальної підтримки; нестійкий рівень суб'єктивного контролю над середовищем [4, с. 38].

Найбільш цілісним, є розгляд чинників ризику наркотизації, запропонований А.Є. Личко, і його послідовниками. Типологічний підхід дозволив авторам усунути теоретичні недоліки еклектики й показав практичну цінність характерології [1].

Отже, широкий спектр мотивів скоріше вказує на розмаїтість особистісних особливостей споживачів алкоголю та наркотичних речовин, чим дозволяє зрозуміти специфіку розвитку феномена адикції.

В останні роки збільшилося число досліджень, спрямованих на виявлення чинників які сприяють виникненню адиктивної поведінки. Так, Б.М.Ткач виділяє психологічні чинники: індивідуально-психологічні особливості (низька стійкість до емоційних навантажень, інфантильність, підвищена тривожність, вразлива психіка, імпульсивність, емоційна нестабільність, схильність до ризикованої поведінки, виражена екстравертованість), нервово-психічні аномалії особистості (недостатня соціальна адаптація, різної виразності акцентуації характеру, переважно конформного, гіпертимного, нестійкого типів, неврози і психопатії), моральна незрілість особистості (негативне ставлення до навчання, відсутність соціально схвальної активності і соціально значущих установок; вузьке коло і нестійкість зацікавлень, відсутність захоплень і духовних запитів; дефіцит мотивацій досягнення, уникнення відповідальних ситуацій і рішень; відсутність бачення своєї особистості; толерантність до токсикоманій) [7, с.115].

Зазначене вище знайшло своє підтвердження у наукових дослідженнях. Науковці вважають, що схильність до адиктивної поведінки підлітків корелює низка особистісних ознак: відсутність установки на працю й навчання, відсутність самоконтролю, чутливість до сторонніх впливів (Н.С. Буторіна); психічна незрілість - інфантилізм (М.І. Буянов); цікавість до «забороненого плоду», потяг до екстремальних видів діяльності у неформальних підліткових групах (Б.С. Братусь, П.І. Сидоров); потяг до гострих переживань (А. Рослякова); неадекватна самооцінка (І.Г. Безпалько, Н.Я. Іванов).

Аналіз психолого-педагогічної літератури показує, що дослідники Н.Ю. Максимова та С.В. Толстоухова одним із важливих чинників виникнення адиктивної поведінки виділяють неправильне сімейне виховання. Для формування особистості дитини важливі не стільки факти, події, які відбуваються в сім'ї, скільки їхнє значення для неї [2, с.60]. До типів неправильного сімейного виховання відносять: гіперпротекція, гіпопротекція, неконгруентність в спілкуванні, альтернуюче виховання

Рудницька І. звертає увагу на психологічні чинники, що сприяють готовності до вживання психотропних речовин: мотивація уникнення успіху; очікування від своєї діяльності негативних емоцій; відсутність потреби передбачати результати своїх дій; суперечливість самосвідомості підлітків; високий рівень домагань [5, с.18].

Практики, опираючись на знання чинників ризику, намагаються сформувати так звану «групу ризику» і «ефективно» з нею працювати. Але й у цьому випадку виникає проблема, пов'язана із критеріями діагностики «групи ризику». Очевидним стає той факт, що розвиток вживання алкоголю та наркотичних речовин у підлітків не випадковий, а є результатом впливу соціальних, психологічних, біологічних факторів, що становлять девіантний спосіб життя.

Висновки та перспективи подальших розвідок у цьому напрямі

гедонізм адиктивний поведінка підлітковий

Аналіз наукових джерел показав відсутність єдиних критеріїв відносно визначення адитивної поведінки та розуміння принципів її формування. Все це призводить до висновку про комплементарність феномену адикції й необхідності його «локального» вивчення щодо об'єкта, часу й простору. Перспектива подальшого дослідження полягає у вивченні психологічних особливостей підлітків схильних до адиктивної поведінки, а також подальша розробка шляхів її попередження.

Література

1. Личко А.Є. Психопатии и акцентуции характера у подростков / под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, В.Я. Романова. - СПб.: Речь, 2009. - 256 с.

2. Максимова Н.Ю. Соціально-психологічний аспект профілактики адиктивної поведінки підлітків та молоді. /Максимова Н.Ю., Толстоухова С.В - К., 2000. - 200 с.

3. Райх, В. Функция организма [Текст] / В.Райх. - СПб.: Ювента, 2004. - 303с.

4. Радионова М.С. Особенности «Я-концепции» у наркозависимых / М.С. Радионова, И.М. Вяльцева // Психологическая наука и образование. - 2004. - №1. - С. 28-41.

5. Рудницька І. Психологічна готовність до адиктивної поведінки / Рудницька І. // Психолог. - 2003. - №7. - С. 16-20.

6. Савчук О.В. Соціально-психологічний аналіз факторів вживання неповнолітніми психотропних речовин / Савчук О.В. // Вісн. Київ. нац. ун-ту ім. Т.Г. Шевченка. Сер. Соціологія. Психологія. Педагогіка. - 2002. - №14. - С. 51-54.

7. Ткач Б.М. Сучасні погляди на проблему адиктивної поведінки учнівської молоді / Ткач Б.М. // Вісн. Київ. нац. ун-ту ім. Т.Г. Шевченка. Сер. Соціологія. Психологія. Педагогіка. - 2003. - №17-18. - С. 114-117.

8. Франкл, В. Человек в поисках смысла [Текст] / В. Франкл. - М.: Прогресс. 1990. - 368 с.

Размещено на Allbest.ru