Основи конфліктології

2. Методи вирішення конфлікту в інклюзивному просторі.

Розглянемо декілька основних аспектів конфліктів інтересів у інклюзивному освітньому просторі:

1. Батьки здорових дітей не хочуть бачити поряд із своєю дитиною дитину, яка має проблеми психофізичного розвитку. У батьків виникає півсвідоме відчуття, що якимсь чином їхня «ідеальна» дитина може інфікуватися хворобою іншої дитини. Достатньо часто спостерігається боязке ставлення до порушення дитини або ж інстинктивне бажання батьків фізично відгородити свою дитину від контакту із хворою дитиною. Батьки є достатньо освічені у питанні того, що звісно, що це захворювання не є заразним, проте навіть наявність дитини із психофізичними порушеннями у їхньому класі/ групі ДНЗ, вселяє у них відчуття постійної прихованої тривоги.

Батьки та вчителі не будуть знати діагнозу учня, який навчається за інклюзивною формою навчання. Батькам слід пояснити, що учень з порушеннями розвитку прийшов у клас відповідно до рекомендації компетентного колегіального органу - психолого-

медико-педагогічної консультації, яка на комісії обстежує дитину та беручи до уваги анамнез, рекомендує їй навчатися серед здорових ровесників у інклюзивному класі. Отже, немає причин, які унеможливлюють інклюзивне навчання для конкретного учня, враховуючи інтереси здорових дітей класу.

2. Поширення практики інклюзивної освіти у школах/ДНЗ вимагає нових вмінь педагогів, котрі будуть працювати у інклюзивному освітньому просторі. Вчителі повинні оволодіти технологією особистісно-орієнтованого навчання у повному розумінні цього терміну: до кожної дитини свій підхід відповідно до її можливостей. У класно - урочній системі, звісно, складно втілити індивідуальний підхід до кожного учня.

Отож, при інклюзивній формі навчання педагогу слід бачити дітей основного класу і водночас тримати у полі зору темпи засвоєння матеріалу інклюзованим учнем. Це вимагає більше зусиль та старань, а також спонукає вчителя швидше орієнтуватися у різних потребах різних учнів на уроці та працювати із класом у різному темпі. Вчитель повинен постаратися бачити різницю.

3. Педагоги не завжди хочуть бачити у себе на уроці іншого вчителя - асистента. Це створює специфічний дискомфорт для педагога та викликає постійний контроль за кожним словом та рухом на уроці. Відповідно до методичних рекомендацій Міністерства освіти і науки України «Про організацію навчально-виховного процесу для учнів з особливими освітніми потребами загальноосвітніх навчальних закладів у 2015/2016 навчальному році» від 05.06.2015. №1/9-280 «…У разі відсутності можливості введення додаткової посади, зокрема, асистента вчителя, таку функцію можуть виконувати один із батьків або особа, визначена батьками (особа, яка їх замінює) в їхній письмовій заяві…» батьки чи їх довірені особи можуть бути асистентами

Справді, окрім дипломованого педагога, на уроці асистентом вчителя може бути один із батьків чи інша приватна особа та вчителю потрібно буде сприйняти цей факт як доконаний. Педагог у інклюзивному класі повинен бути стресостійким щодо присутності сторонньої особи на благо дитини.

4. Спостерігається явище, коли у батьків дітей основного класу виникають побоювання, що їхні діти не отримають достатньої уваги від вчителя, адже педагог повинен надати багато уваги учню, який навчається за інклюзією.

Вчитель, котрий стоїть біля дошки і є умовно «лектором», подає матеріал для всього класу за однією темою, відповідно до Типового навчального плану та орієнтується на завдання для учнів основного класу. Для інклюзованого учня є асистент, котрий допоможе засвоїти матеріал та зменшений обсяг навчального матеріалу не

відволікатиме вчителя від додаткової фізичної присутності біля учня, що навчається за інклюзивною формою.

5. Батьки здорових дітей мають острах стосовно того, що їхні діти будуть навчатися за полегшеною програмою та не отримають повного обсягу програмового матеріалу. Вони уявляють собі наступну картину: вчитель змушений подавати матеріал дещо в спрощеній формі, щоб інклюзований учень зміг також зрозуміти навчальний матеріал. [c. 22, 2].

Насправді, батькам не слід турбуватися щодо даного питання. Всі учні класу навчаються згідно Типових навчальних планів відповідного класу, а інклюзований учень навчається за індивідуальним навчальним планом. Для нього складається індивідуальна програма розвитку відповідно до нозології та корекційної навчальної програми. Також, для навчального матеріалу учня, який навчається за інклюзією, застосовуються поняття

Ї адаптація та модифікація навчального матеріалу. При процесі адаптації навчального матеріалу для інклюзованого учня рекомендується на одну тему виділяти більше часу, оскільки можуть бути труднощі у засвоєнні матеріалу на уроці, коли подається тема. Отже, такий учень може вивчати одну тему протягом декількох уроків. При модифікації навчального матеріалу відбувається змістове зменшення навчального навантаження для учня з порушеннями психофізичного розвитку. Якщо учні основного класу на уроці повинні виконати декілька завдань, то при інклюзії учню надається можливість виконати 2-3 завдання, проте якісно та з усвідомленням змісту завдання. Також, модифікація стосується із домашніх завдань. Учню, який навчається за інклюзією, достатньо доручити виконати 1-2 завдання, але при цьому дитина повинна розуміти зміст завдання та причинно-наслідкові зв'язки з класною роботою. Наявність інклюзованого учня не є показником для спрощення навчального матеріалу для учнів основного класу.

6. Батьки учня, який навчається за інклюзивною формою переживають, що їхня дитина дещо інша, ніж інші. Вони побоюються, що здорові діти будуть насміхатися з іншої дитини. Здорові діти можуть також зневажати свого ровесника, який, можливо, не такий спритний та розумний.

Звичайно, що ці побоювання небезпідставні. Але ж ці випадки трапляються зі здоровими дорослими людьми також, які за тими чи іншими ознаками не вписуються в колектив: робочий, родинний, сусідський тощо. Слід у середовищі дітей культивувати почуття толерантного ставлення до всіх людей, які мають ту чи іншу відмінну ознаку. Важливо не лише терпимо ставитися до дитини, яка навчається за інклюзією, але й толерантно та приязно включати її у всі сфери учнівського життя. Це є ознакою висорозвинутого суспільства, яке проголошує толерантність основою людських стосунків.

7. Батьки здорових дітей мають острах, що їхні діти набудуть негативних проявів поведінки чи негативних звичок: виходити з класу під час уроку, кричати, сміятися не в лад, розмахувати руками, маніпулювати своєю хворобою для полегшення чи уникання виконання завдань.

Учням слід опосередковано пояснювати, що дитина багато речей робить ненавмисне, оскільки це зумовлено специфікою розвитку. Здорові діти також покликані допомогти подолати захворювання своєю турботою та увагою. Коли учні включені колективно у процес допомоги, вони відразу відчувають свою значущість та обов'язок. Насправді, дитячі серця швидко відгукуються на допомогу дітям з особливими освітніми потребами, важливо лише дорослим посіяти ці зерна у душі дітей та самим показувати позитивний приклад. Проте, турбота та увага не повинна бути надмірною та перерости у гіперпіклування. Дитина з психофізичними потребами не повинна відчувати, що вона особлива та займає виняткове становище. Добре, коли вона почуватиметься природно такою як всі та досягне самостійності, наскільки це можливо.

Ми спробували описати основні картини конфліктних ситуацій у середньостатистичному інклюзивному класі. Звісно, що кожна дитина з особливими освітніми потребами індивідуальна і конфлікти можуть виникати різні. За умови, що учасники інклюзивного освітнього простору усвідомлять, що всім має бути комфортно та постараються знайти компроміс, то й навчання всім дітям у класі буде на радість та здоров'я.

3. Запобігання розв'язання конфліктів в інклюзивному просторі.

Шляхи вирішення конфліктів та їх попередження

Слід відзначити, що конфлікти можуть розв'язуватись як у результаті прийняття та реалізації системи заходів ціле­спрямованого впливу на обидві сторони, так і шляхом самоплиного перебігу, коли учасники чи треті особи не вживають для регулювання процесу ніяких зусиль.

Конкретними засобами вирішення конфлікту можуть бути:

1) вирішення проблеми, що стала причиною його виникнення,

2) компроміс, що базується на взаємних розумних поступках,

3) поступове згладжування протиріч,

4) відсторонення конфліктуючих від безпосереднього спілку­вання на певний час, повне припинення стосунків між ними.

Не менш важливим є питання попередження конфліктів. Попередити конфлікт - означає завчасно збагнути можливість його виникнення та усунути причину. Для цього потрібно пам'ятати, що людина, як правило, конфліктує в суб'єктивно значимій для себе ситуації, з якої не бачить іншого виходу. Щоб запобігти цьому, спробуйте зрозуміти, чому дана ситуація така важлива для вашого партнера, чому вона викликає такі переживання.

Існують досить прості, але ефективні правила поведінки, щоб не провокувати конфлікт: при поганому настрої чи в момент роздратування обмежте спілкування; якщо відчуваєте, що зустріч із людиною чи ситуація можуть викликати у вас роздратування, завчасно підготуйтесь до такого контакту; керуйтеся здоровим глуздом і завжди обирайте розумну лінію поведінки; ваші слова та дії мають бути правомірними і зрозумілими для оточуючих; не прагніть принизити співбесідника, бо в цьому випадку дуже велика ймовірність отримати зворотну реакцію; не вимагайте беззаперечного виконання ваших вказівок від осіб, що перебувають у надзвичайних психічних станах (нервове збудження, сильні емоції та ін.), спочатку дайте їм час заспокоїтись, а вже потім викладайте свої вимоги; не наполягайте на тому, чого людина безсумнівно не може виконати.

Таким чином, конфлікт - складне психологічне явище, що може мати багато різновидів залежно від причин виникнення, кількості і складу учасників, форми вияву, результатів та ін. Ко­жен конфлікт розвивається і має певну послідовність стадій. Під час конфлікту його учасники займають різні (часто - протилежні) позиції, по-різному усвідомлюють та переживають си­туацію, що виникла. Для попередження і вирішення конфліктів доцільно дотримуватись певної послідовності психологічно оптимальних дій з урахуванням конкретної ситуації та особливостей комунікації людини.

У стратегії вдалої комунікації на перше місце виходить невербальний компонент (мова тіла), що вимагає щирості та відвертості співрозмовника. Тон голосу та зміст повідомленого - вимагає знання етикету поведінки цивілізованої, сучасної людини. Розвинути складові вдалої комунікації можливо як шляхом навчання під час занять, так і включенням інтерактивних тренінгових вправ в виховну роботу керівника навчальної групи.

Самостійна робота №4

1. Дайте стислу письмову характеристику прийомів спілкування, що сприяють зближенню й досягненню порозуміння між людьми. Сформулюйте власні основні правила спілкування з конфліктною особистістю.

Прийомів спілкування, що сприяють зближенню й досягненню порозуміння між людьми:

1. Зоровий контакт - На початку спілкування важливо встановити зоровий контакт, бо якщо під час розмови дивитись в бік, людина буде почувати себе не зручно. Тому завдяки зоровому контакті співрозмовник відчує довіру, і ви справите враження впевненого в собі людину.

2. Повага - якщо ми спілкуємося з не знайомою, обов'язково звертатися до нього на «Ви», так ми показуємо своє виховання та повагу до співрозмовника. Також повинна бути повага не тільки партнера по спілкуванню взагалі, принципово, але поваги всього того, що з ним пов'язано, всього того, що цінує він (книги, ідеї, друзі, інтереси, смаки, навіть речі).

3. Мовлення - обов'язково під час спілкування з людиною, треба використовувати тільки ті терміни, які вона розуміє.

4. Толерантність - толерантність народжує взаємну довіру, розуміння, відвертість, допомагає долати конфліктні ситуації, сприяє прояву доброзичливості і глибокої людяності та допомагає «психологічному притирання характерів». Толерантність є тим каталізатором, який допомагає гуманізувати спілкування, внести в неї більше людяності, довіри, доброзичливості, тактовності, чуйності, поблажливості, люб'язності.

Правила спілкування з конфліктною особистістю:

1. Ігноруйте будь-які хитрощі і провокації, тримайтеся на відстані від людини.

2. Не заперечуйте твердження конфліктних людей.

3. Не звинувачувати у відповідь.

4. Тримати себе впевнено.

5. Намагайтеся відійти від конфліктної теми замінивши іншою приємною для обох сторін.

2. Наведіть приклади розв'язання конфліктів за вашою участю. Як найчастіше ви розв'язуєте внутрішньо-особистісні конфлікти?

Розв'язання конфлікту за моєю участю:

Коли я тільки влаштувалась на роботу, мені виділили робоче місце в кабінеті з людиною яка не добре підтримує в ньому чистоту, а я людина яка до неї звикла. На фоні цього в нас почались сварки, не хотілось приходити на роботу через цю людину. Але ми прийшли до компромісу, зробили графік підтримання чистоти. Це налагодило наше спілкування і виявилось, що це дуже хороша людина.

Розв'язування внутрішньо-особистісні конфлікти:

1. Оцінюю ситуацію, намагаюсь взяти її під свій контроль. За змогою визначаю свої внутрішні суперечності і усвідомлюю, що привело мене до негативних відчуттів.

2. Проводжу аналіз ситуації. Визначаю причину конфлікту, наскільки він важливий для мене, яку роль я в ньому займаю, і яку роль займає він у моєму житті. Розмишляю можливі наслідки конфлікту.

3. Намагаюсь бути чесною з собою: за змогою не давати собі поблажок, не відкладую рішення на потім.

Індивідуальна робота до ЗМ 2

Підготуйте доповідь на одну із запропонованих тем:

1. Методи управління конфліктами.

Розрізняють такі основні методи управління і попередження конфліктів як:

- внутрішньоособистісні - методи впливу на окрему особистість;

- структурні методи - методи профілактики та ліквідації організаційних конфліктів;

- міжособистісні методи чи стилі поведінки в конфлікті;

- персональні методи;

- переговори;

- методи управління поведінкою особистості;

- методи, які передбачають агресивні дії (використовуються дуже рідко).

Внутрішньоособистісні методи полягають в умінні правильно організувати свою власну поведінку, висловити свою точку зору, не викликаючи психологічної захисної реакції зі сторони іншої людини. деякі конфліктологи радять використовувати спосіб «Я - висловлювання», тобто спосіб передачі іншій особистості вашого відношення до певного предмету, без звинувачень і вимагань, але так, щоб інша людина змінила своє відношення і не провокувала конфлікт. Цей спосіб допомагає людині втримати свою позицію, не перетворюючи опонента у свого ворога. «Я висловлювання» може бути корисним у будь-якій обстановці, але воно особливо необхідне тоді, коли людина роздратована чи незадоволена.

Наприклад: прийшовши зранку на роботу, ви зауважуєте, що хтось перевернув все на вашому робочому столі. Ви хочете, щоб більше цього не повторилося, але і псувати відносини із співробітниками ви незацікавлені. У цій ситуації ви заявляєте: «Коли мої ділові папери пересувають на моєму столі, мене це дуже дратує. Мені хотілося б в майбутньому заставати все, так як я залишаю».

Структурні методи - методи попередження чи профілактики конфліктів, а також методи дії переважно на організаційні конфлікти, що виникають через неправильний розподіл повноважень, організації праці. До таких методів відносять: роз'яснення вимог до роботи, формування координаційних і інтеграційних механізмів, використання систем винагороди.

Роз'яснення співробітникам вимог до роботи є одним із ефективних методів управлінні і попередження конфліктів. Кожний працівник повинен чітко представляти, які результати від нього вимагаються, в чому полягають його обов'язки, яка у нього відповідальність, які рамки його повноважень. Метод реалізується через складання відповідних посадових інструкцій, чіткої системи оцінки роботи фахівців (просування по службовій драбині, звільнення, заохочення).

Координаційні механізми можуть бути реалізовані при використанні підрозділів. Ці методи передбачають: встановлення ієрархії повноважень, системи передачі команд і отримання зворотного зв'язку, реалізацію принципу єдиноначальства.

Система винагород може бути використана керівництвом для уникнення конфліктів. Дуже важливо, щоб система винагороди не заохочувала неконструктивну поведінку окремих осіб чи цілих груп.

Міжособистісні методи управління конфліктом тісно пов'язані із вибором стилю поведінки, які розроблені на основі досліджень Томаса-Кілменна (концепція Томаса-Кілмена, в якій виділяється п'ять основних стратегій людської поведінки в конфліктній ситуації: 1) уникнення, 2) суперництво (боротьба, примушування), 3) компроміс, 4) співробітництво, 5) пристосованість (поступки)).

Персональні методи виділив В.П. Пугачов, акцентуючи увагу на можливостях керівника активно протистояти конфліктам. До цих методів включають:

- використання влади, позитивних і негативних санкцій, заохочення і покарання безпосередньо самих учасників конфлікту;

- зміна конфліктної мотивації співробітників з допомогою впливу на їх потреби і інтереси адміністративними методами (перевід одного із опонентів у інший відділ, зміна характеру роботи, яку виконує співробітник, через те, що в нього накопичилась негативна енергія з приводу монотонності роботи, направляння співробітника на підвищення кваліфікації);

- переконання учасників конфлікту, проведення пояснювальних бесід про значимість спокійної роботи для всього трудового колективу;

- зміна учасників конфлікту шляхом переміщення людей в середині організації, звільнення чи спонукання до добровільного звільнення з роботи;

- вхід керівника в конфлікт в якості експерта чи арбітра і пошук виходу із конфлікту за допомогою переговорів.

Методи управління персоналом - система мір по формуванню принципів, норм поведінки людей в організації, яка дозволяє досягнути поставленої мети в задані строки і з допустимими затратами.

Размещено на Allbest.ru