Основи конфліктології

4. Аналіз конфлікту. Карта конфлікту.

Поширеною методикою аналізу конфлікту є використання так званих схем аналізу. Кілька таких схем рекомендує М.М. Рибакова (1991). Вони полягають у послідовних приписах щодо осмислення конфлікту. Наводимо одну з них.

· 1. Виявлення причин конфліктної ситуації (зовнішніх і внутрішніх, умов її виникнення).

· 2. Розкриття смислу конфлікту для кожного учасника.

· 3. З'ясування помилок у спілкуванні між конфліктуючими.

· 4. Визначення перспективних виховних та пізнавальних цілей при різних варіантах розв'язання конфлікту.

Іншою методикою аналізу конфлікту є використання низки питань за наступними блоками.

Причина конфлікту. Чи усвідомлюють конфліктуючі сторони причину конфлікту? Чи потрібна допомога для виходу з конфлікту? Де знаходиться причина конфлікту? Чи зверталися конфліктуючі по допомогу?

Мета конфліктуючих. У чому конкретно полягають цілі конфліктуючих? Чи всі однаково прагнуть цих цілей? Наскільки ці цілі узгоджуються із загальною метою колективу? Чи е спільна мета, яка могла б об'єднати зусилля конфліктуючих? Розбіжності сторін торкаються мети діяльності чи засобів її досягнення?

Сфери зближення. З яких проблем конфліктуючі могли б виробити спільні погляди? Це, звичайно, проблеми ділової й емоційної атмосфери, що сприяють встановленню сприятливого психологічного клімату в колективі.

Суб'єкти конфлікту. Хто є лідером? Як ставляться люди один до одного? Які особливості мовних і немовних чинників спілкування? Чи діють серед конфліктуючих загальноприйняті норми поведінки?

Попередній аналіз ситуації є необхідною умовою ефективного залагодження конфлікту. При виявленні типу конфлікту слід обов'язково враховувати поведінку його учасників. Показником деструктивного конфлікту є поведінка з надмірним багатослів'ям, бурхливими проявами схвильованості, з небажанням слухати контраргументи, надмірна гарячковість.

Ще одна методика у подоланні конфлікту - складання карти конфлікту, яка відрізняється від аналізу тим, що її розробляє педагог чи психолог разом з конфліктуючими. Картографія конфлікту включає три етапи:

· 1) визначити проблему;

· 2) з'ясувати головних учасників;

· 3) виявити потреби і стурбованість кожного.

Всю отриману інформацію розміщують на аркуші паперу в чотирьох його кутках, а по центру записують привід конфлікту (конкретну ситуацію, в якій виник конфлікт).

При картографії конфлікту з'являються наступні переваги:

· - знижується надмірна емоційність, взаємини переключаються у ділову площину;

· - створюється ситуація обговорення;

· - виникає можливість висловитися;

· - створюється атмосфера взаємоповаги й готовності до взаєморозуміння;

· - краще виявляються всі точки зору;

· - легше знайти альтернативні нестандартні рішення.

Завдання при роботі з картою - це:

· - пошук нової інформації; з'ясування питань «що не знали?, «що не врахували?», «що не зрозуміли?»; пошук спільних потреб, інтересів;

· - співставлення різних цінностей та перспектив їх зближення; виявлення прихованих прагнень й пошук альтернативних шляхів їх реалізації;

· - з'ясування деталей, які можуть стати вирішальними;

· - пошук взаємовигідних умов та рішень.

5. Конфліктологічна експертиза.

Конфліктологічна експертиза розглядається як особливий вид експертиз, який потребує наукового і методичного забезпечення. В експертизі конфліктів можуть брати участь різні спеціалісти. Наприклад, до оцінки окремих подій конфлікту, який став предметом судового розгляду, можуть при потребі залучатися і експерт-патологоанатом, і експерт-психіатр, і експерт-криміналіст, і експерт-пожежник, які здійснюють, відповідно, патологоанатомічну, психіатричну, криміналістичну, пожежно-технічну експертизи. Так само експерт-конфліктолог, як носій спеціальних знань і досвіду, здійснює конфліктологічну експертизу, тобто визначає причини конфлікту, його дійових осіб (зокрема, прихованих організаторів, натхненників і підбурювачів, а також союзників та інших причетних до конфлікту осіб), відносну силу і справжні цілі сторін, стадію розвитку конфлікту, умови його загострення та умови, які сприяють залагодженню, зручний момент для втручання третьої сторони, перспективи ескалації або деескалації, очікувані наслідки продовження конфлікту, можливості його призупинення і розв'язання тощо.

У роботі експерт дотримується певної послідовності дій, доцільність яких підтверджена досвідом. В ній можна визначити такі етапи:

· Узгодження із замовником завдань експертизи.

· Попереднє знайомство з ситуацією, висунення робочих гіпотез, вибір методів збирання інформації, планування роботи.

· Складання кошторису та узгодження його з замовником досліджень.

· Збирання та фіксація інформації.

· Аналіз та інтерпретація даних.

· Підготовка звіту та його представлення замовнику.

· Серед цих етапів одним з ключових для дослідника є складання кошторису і узгодження його з замовником.

Експертиза включає:

1) вивчення документів, що містять економічну, демографічну, екологічну, географічну інформацію, дані про політичні і неполітичні організації регіону, про криміногенну ситуацію, а також показники, що прямо стосуються пересічного мешканця і можуть стати дестабілізуючим фактором (рівень безробіття, затримки зарплатні, відімкнення електроенергії, гарячої води тощо);

2) конфіденційні бесіди з місцевими експертами, в яких збирається інформація щодо учасників конфлікту, їх союзників та противників, джерела їх доходів та економічні інтереси на даному етапі, розподіл впливу їх прихильників у регіоні, підтримка ЗМІ, їх впливовість і склад читацької аудиторії, версії про причини конфлікту та сценарії його продовження.

Експертам пропонується також оцінити й доповнити деякі офіційні дані (справжній рівень безробіття, місце і роль нелегальних та напівлегальних доходів населення тощо);

3) ознайомлення з опублікованими та іншими доступними даними дослідження громадської думки. Дуже корисно зустрітися з місцевими соціологами. Така зустріч часто дозволяє скласти оцінку достовірності отриманих ними даних, дізнатися про динаміку певних показників, одержати додаткову інформацію, що не була опублікована або не ввійшла до звітів;

4) проведення соціологічного дослідження. Коли потрібно знати всі варіанти і нюанси громадської думки, то найефективнішим, є, на нашу думку, поєднання фокус-груп і опитування;

5) аналіз публікацій у місцевій пресі за певний період.

В результаті виконання таких робіт маємо отримати опис ситуації, що включає також коротку історію розвитку конфлікту. Аналіз має обов'язково виявити ресурси сторін, сприятливі і несприятливі для них фактори, а також загрози інтересам.

На основі зібраних матеріалів експерт має визначити глибинні причини конфлікту і проблеми-наслідки, найважливіші фактори, що можуть вплинути на його перебіг, та моменти, у які вплив на ситуацію є вирішальним. Виходячи з цього опису найважливіших структурних компонентів ситуації, аналітики розглядають імовірні сценарії розвитку подій і дають рекомендації щодо впливу на ситуацію, зокрема виділяють так звану «стартову проблему», вирішення якої в існуючих умовах є першочерговим, а політтехнологи пропонують певні заходи для зміни ситуації в бажаному напрямку.

Конфліктологічна експертиза проводиться на тлі боротьби або протистояння сил, що мають різні інтереси. Таким чином, обов'язковим компонентом експертизи є перешкоди, які створюються на шляху дослідника зацікавленими силами.

По-перше, це намагання місцевих «помічників» дезінформувати експерта, описуючи ситуацію згущено чорними або ж рожевими фарбами, залежно від власного інтересу.

По-друге, намагання вплинути на результати дослідження, пропонуючи свою «допомогу» чи «своїх людей» на роль експертів для участі в опитуванні, в фокус-групі тощо. Крім того, можливі «підстави» від сторони, незацікавленої в об'єктивному аналізі ситуації. Якщо ця сторона має адміністративну владу, то це може бути неофіційна заборона бюджетним організаціям співпрацювати з нами, не надаючи нам приміщення чи іншим трибом. Або людина, яка взялася організувати фокус-групи, зволікає з виконанням своєї частки роботи, а потім несподівано зникає саме тоді, коли часу на організацію дослідження вже не лишилося. Ще гірше, коли вам збирають не тих людей, і ви маєте вирішувати: відмовлятися від цієї групи і такого «помічника» і збирати нову групу невідомо коли і невідомо з чиєю допомогою чи спробувати якимось незапланованим чином використати цю групу, а потрібну інформацію зібрати якось інакше.

Особливе питання - отримання інформації безпосередньо від працівників МВС і СБУ. Єдиний відомий надійний варіант - залучення до групи експертів колишнього співробітника цих установ, який має потрібних знайомих. Оскільки експертиза поєднує обидва види діяльності - дослідження і розслідування, то видається доцільним поєднувати в експертній групі вчених і людей, які мають досвід слідчої діяльності.

Для науковця, який проводить експертизу, доступнішим джерелом інформації є місцеві колеги. Іноді вони можуть дати необхідну інформацію, а частіше - посприяти «виходу» на людей, які володіють нею. Для підключення до «неформальної мережі» інтелектуалів регіону важливо заручитися рекомендацією авторитетної для них людини. Кожен, хто мав справу з такою проблемою, мусив конструювати свою систему пошуку потрібних людей через спільних знайомих. Якщо місцеві експерти і не мають причин приховувати від вас інформацію, то вони все ж витрачають свій час, тому ви маєте бути готовими «заплатити» за неї. Майже завжди коректною платнею є інша інформація, і про її підбір варто подумати заздалегідь.

Проведення власного дослідження - важливий компонент експертизи. На наш погляд, бажано, щоб людина, яка синтезує різні аспекти проведеної роботи, сама мала стосунок до збирання інформації та знала, яке з її джерел варто розглядати як безумовно достовірне, яке - як більш-менш достовірне, яке - як ненадійне тощо. Здебільшого експерт потребує не так точності даних, як уявлення про параметри можливої похибки.

Зокрема, недостовірність соціологічних даних зумовлюється використанням адмінресурсу в процесі їх збирання (анкети передаються керівникові підприємства, він ставить завдання підлеглим їх заповнити), браком належного контролю за інтерв'юерами, а також іншими чинниками. Певну роль можуть відігравати латентні чинники - залучення до дослідження «зручних» респондентів, наприклад, опитування жителів приміських сіл чи розташованих біля залізниць, автотрас, а не тих, до яких дістатися важче.

Зупинимося на факторах, що впливають на формування фокусних груп, та особливостях обговорення конфліктних питань.

Слід відзначити, що далеко не завжди в регіонах місцеві соціологи чітко уявляють, що таке фокус-група. Вербувальники часом не досить відповідально ставляться до відбору учасників таких груп. Тому ваші вимоги слід сформулювати письмово й вимагати від вербувальників подавати заповнені фільтруючі анкети на кожного учасника. Оскільки участь у групі оплачується, у вербувальників може виникнути спокуса зробити послугу комусь із своїх знайомих, запросивши їх до групи. На жаль, здебільшого цю роботу виконують посередники - місцеві соціологи - які неточно ставлять завдання. Тому треба обумовити таку форму розрахунку, щоб за неякісне вербування обов'язково застосовувалися фінансові санкції. Якщо є можливість, то кількох учасників варто запросити через інші канали, підстрахувавши себе як щодо якісного, так і кількісного складу групи. Коли ж з'ясується, що прийшло забагато бажаючих, то після анкетування можна буде декого відсіяти, заплативши їм компенсацію за витрачений час.

Що стосується аналізу преси, то важливо мати чітку уяву, які види роботи можуть бути проведені тільки на місці (хто стоїть за певним ЗМІ, авторитетність в регіоні, коло передплатників) і які можна виконати, повернувшись із регіону.

Наш досвід засвідчує, що при правильному плануванні, згуртованій роботі команди і вдалому виборі місцевих експертів можна за два тижні зібрати матеріал, опрацювати його й оформити експертні висновки у формі звіту. Звичайно, коли прагнемо якнайшвидше підготувати якісний звіт, то маємо організувати термінову доставку і розшифровку нашими кваліфікованими помічниками касет з записами фокус-груп, термінове опрацьовування анкет, а також забезпечити комфортні умови та необхідні знаряддя праці, зокрема в готелі і в поїзді, де можуть опрацьовуватися й аналізуватися матеріали.

Окреме питання - збереження конфіденційності отриманих результатів в інтересах замовника. Цьому сприяє постійний склад команди і підбір до неї надійних людей; розподіл роботи (передусім технічної) між незалежними виконавцями (незнайомими між собою); друкування підсумкового звіту на комп'ютері, до якого має доступ тільки керівник дослідження; надійне зберігання (або знищення) матеріалів, що містять важливу інформацію, після передачі звіту замовникові.

Викладений матеріал свідчить, на наш погляд, про наявність передумов перетворення конфліктологічної експертизи на частково стандартизовану процедуру, в якій повнота, надійність і точність є контрольованими величинами. Розвиткові справи має посприяти створення авторитетного загальноукраїнського науково-методичного центру, що забезпечив би розробку теорії та методики конфліктологічної експертизи, зробив би можливим трансляцію і узагальнення досвіду кращих експертів. Важливим завданням такого центру мали б бути також переклад і видання зарубіжних праць, присвячених методиці оцінки і прогнозування конфліктів, результатів власних досліджень.

Ще одне важливе завдання вбачаємо у створенні «майданчика» для спілкування експертів, зокрема для обговорення своїх помилок і якості експертних висновків. Відомо, яке значення у професійному зростанні лікаря відіграє кваліфікований аналіз помилок.



Самостійна робота №2

1. Зробіть аналіз проблеми: «Чи є причини для виникнення конфліктних ситуацій нині в Україні?» Перелічіть найвагоміші причини і проаналізуйте одну з конфліктних ситуацій політичного спрямування, використовуючи карту конфлікту:

Найвагоміші причини для виникнення конфліктних ситуацій нині в Україні на мою думку:

1. вакцинація

2. Збільшення цін на комунальні послуги та на продукти харчування, паливо.

3. Закриття малого бізнесу.

4. Жорсткі карантинні умови (особливо у осінньо-зимовий період).

Проблема: вакцинація
УЧАСНИК 1 Хто? Світ Інтереси: 1. Реалізувати вакцину, випробувати на населенні. Виправдати вкладені кошти у закуплену вакцину. 2. Вакцинувати УСЕ населення планети 3. Зменшити ризик розповсюдження Covid-19. 4. Штучний відбір здорового населення 5. Побоювання: 1. Збільшення безробіття-бродяжництво-розбійництво 2.екологічна катастрофа (через перенасичення смертності від Covid-19 - вірус може розповсюдитись підземними водами)	УЧАСНИК 2 Хто? Кабінет Міністрів Інтереси: 1. Виправдати вкладені кошти у закуплену вакцину. 1. Вакцинувати УСЕ населення країни 2. Зменшити ризик розповсюдження Covid-19. 3. Штучний відбір здорового населення. (ті хто не «перенесуть» вакцинацію або не «вистоять» перед Covid-19, як би грубо не звучало звільнять робочі місця, звільнять державу від виплат (якщо це буде один із категорії пільг). 4. Зменшення кількості людей, що входять у категорію після 50-ти років (та пенсійний вік). Побоювання: (Іноді здається, що вони вже нічого не бояться) (можливо: страйки народу, забастовки на підприємствах, виїзд% населення за кордон на заробіток, розповсюдження вірусу). екологічна катастрофа (через перенасичення смертності від Covid-19 - вірус може розповсюдитись підземними водами)
УЧАСНИК 3 Хто? Народ України Інтереси: 1.зменшення кількості захворювання на Covid-19. 2. Доступність послуг (до поки не вакцинують все населення) Побоювання: Підробна вакцина Розповсюдження вірусу Виникнення конфліктів: у робочому колективі, вдома, міжособистісних. Малий термін випробування вакцини	УЧАСНИК 4 Хто? працівники: центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти Інтереси: 1. захист власного здоров'я 2. можливість працювати та отримувати повну оплату праці 3. Безперешкодно відвідувати місця (де пускають лише вакцинованих або з пцр - тестом). 4. Пільги, знижки. 5. Зменшення конкуренції на місці роботи Побоювання: 1 Зменшення робочих місць(штату) 2 Штрафи 3 Розповсюдження вірусу 4 Смерть або ускладнення (каліцтва) від вакцинації 5 Обмеження прав людини, втручання у особисте життя

5. Письмово опишіть значущий (для кожного особисто) конфлікт. Визначіть й опишіть конструктивні та неконструктивні елементи значущого конфлікту. Дайте відповідь на запитання: «Що для мене є конфлікт?», «Я у конфлікті» (рефлексивний аналіз). Визначіть формулу особисто значущого конфлікту, його основні психологічні складові та межі.

Візьмемо туж проблему, щодо «вакцинації».

Ця ситуація викликає в мені фрустрацію, внутрішньоособистісний конфлікт. Як всі люди, я розумію, що потрібно вакцинуватися, але як і всі є страх в побічних діях вакцини. Давлять на особистість з усіх сторін: держава (новини, реклами і т.д.), на роботі (погрожують звільненням та не виплатою заробітньої платні). Втручання в особисте (вимагання довідок щодо вакцинації). Людина має бути готова психологічно для вирішення даного питання. А психологічний стан при внутрішньому конфлікті не стабільний.



Індивідуальна робота до ЗМ 1

Підготуйте доповідь на одну із запропонованих тем:

1. Проблема внутрішньособистого конфлікту у працях К. Хорні.

К. Хорні «Ваші внутрішні конфлікти». Проблеми внутрішніх конфліктів особливо цікавили К. Хорні, як а присвятила їм низку основоположних досліджень («Наші внутрішні конфлікти», «Невротична особистість нашого часу» та ін.). Нормальний конфлікт передбачає вибір між різними можливостями, позиціями, переконаннями тощо; здійснюючи його, людина розв'язує конфлікт. Невротичний конфлікт завжди несвідомий: внутрішні суперечності поглинають людину, не залишають їй вибору, роблять її безпомічною.

Невротик не просто втрачає здатність розібратися в собі й своїх бажаннях, він стає нездатним вирішити свої внутрішні проблеми, що і є, за Хорні, основним джерелом конфліктів. Три основні типи соціальної спрямованості - «рух до людей», «рух від людей», «рух проти людей» - наявні в кожній людині і виявляються залежно від ситуації: здатність співпрацювати з людьми, віддалятися від них, боротися з ними, У невротика ці типи відносин виявляються несумісними, якийсь із типів стає домінуючим, придушуючи інші.

Таким чином, міжособистісні конфлікти є скоріше проявами внутрішньо-особистісної тенденції, яку Хорні називає «рух проти людей» і яка фактично перетворюється на «базову» установку стосовно інших і себе і певну філософію життя. Описуючи таку людину, Хорні характеризує її так: «Коли вона рухається проти людей, вона бачить само собою зрозумілу ворожість навколо себе і приймає, свідомо чи несвідомо, рішення боротися. Вона не довіряє почуттям інших щодо себе. Вона протидіє іншим усіма засобами, які їй доступні. Вона хоче бути сильнішою і завдати їм поразки задля власного захисту, частково через мстивість».

Не слід думати, що йдеться винятково про якісь екстремальні чи особливі ситуації, а про звичайні, п, буденні. Філософія такої людини - «Ното потіш Іириз езі» («людина людині вовк»).



Семінарське заняття №3

Конфлікт в педагогічному колективі в інклюзивному просторі

План

1. Особливості конфліктів за участю учнів.

Найбільш поширеними в школах конфліктами за участю учнів є ті, які виникають у процесі навчання й виховання. Такі конфлікти, що відбуваються між учнем (учнями) та вчителем, а також між учнями у процесі їх навчання, виховання або спільної діяльності, мають назву «педагогічні конфлікти».

При цьому необхідно констатувати, що, незважаючи на значну актуальність проблеми конфліктів у життєдіяльності школярів, сучасний учень в умовах загальноосвітнього навчального закладу позбавлений можливості зрозуміти сутність конфлікту, побачити його витоки, зміст, хід розвитку, наслідки, можливі способи розв'язання та запобігання конфлікту, набути досвіду раціональної поведінки в конфлікті.

Одним з перших кроків на шляху вирішення цієї проблеми є аналіз особливостей конфліктного протистояння школярів з іншими учасниками навчально-виховного процесу. Допомагати учневі в таких ситуаціях можна лише маючи певні знання.

Специфіка конфліктів між учителями та учнями визначається такими основними факторами:

* професійна відповідальність учителя за педагогічно правильне розв'язання проблемної ситуації: адже школа - модель суспільства, де учні засвоюють соціальні норми стосунків між людьми;

* учасники конфліктів мають різний соціальний статус (учитель - учень), чим і визначається їх різна поведінка в конфлікті;

* різниця у віці та життєвому досвіді учасників розводить їх позиції в конфлікті, породжує різну ступінь відповідальності за помилки під час їхнього розв'язання;

* різне розуміння подій та їх причин учасниками (конфлікт «очами вчителя» і «очами учня» бачиться по-різному), тому вчителю не завжди легко зрозуміти глибину переживань дитини, а учню - справлятися зі своїми емоціями, підкоряти їх розуму;

* присутність інших учнів під час конфлікту робить їх зі свідків учасниками, а конфлікт набуває виховного смислу і для них; про це завжди доводиться пам'ятати вчителю;

* професійна позиція вчителя в конфлікті зобов'язує його взяти на себе ініціативу в його розв'язанні й на перше місце зуміти поставити інтереси учня як особистості, що формується;

* будь-яка помилка вчителя під час розв'язання конфлікту породжує нові ситуації та конфлікти, в котрі включаються інші учні;

* конфлікту в педагогічній діяльності легше запобігти, чим успішно розв'язати.

* у повсякденному шкільному житті конфлікти між учителем і учнями виникають з різних причин, в яких важливо розібратись. Це:

- низька можливість учителя прогнозувати на уроці поведінку учнів; несподіваність їх вчинків часто порушує запланований хід уроку, викликає в учителя роздратування та прагнення будь-якими засобами усунути «перешкоди»; нестача інформації про причини того, що відбулося, ускладнює вибір оптимальної поведінки та відповідного до умов тону звертання;

- свідками ситуацій є інші учні, тому вчитель прагне зберегти свій соціальний статус будь-якими способами і тим самим часто доводить ситуацію до конфліктної;

- учителем, як правило, оцінюється не окремий вчинок учня, а його особистість; така оцінка часто визначає ставлення до учня інших учителів і однолітків;

- оцінка учня нерідко будується на суб'єктивному сприйнятті його вчинку та низькій інформованості про його мотиви, особливості особистості, умови життя в родині;

- учитель утруднюється провести аналіз ситуації, яка виникла, поспішає жорстко покарати учня, мотивуючи це тим, що надмірна строгість щодо учня не зашкодить;

- велике значення має характер стосунків, котрі склалися між учителем і окремими учнями; особистісні якості й нестандартна поведінка останніх є причиною постійних конфліктів з ними;

- особистісні якості вчителя також часто бувають причиною конфліктів (роздратованість, грубість, мстивість, самовдоволення, безпорадність тощо).

Додатковими факторами, вочевидь, виступають переважаючий настрій учителя під час взаємодії з учнями, відсутність педагогічних здібностей, інтересу до педагогічної роботи, життєве неблагополуччя, загальний клімат і організація роботи в педагогічному колективі.

Основою конфліктних стосунків між учнем і вчителем часто є негативне оцінювання школярем професійних чи особистісних якостей педагога: чим вище учень оцінює професіоналізм і особистість учителя, тим більш авторитетним він є для нього, тим рідше між ними виникають конфлікти. Часто добрий контакт з учнями вдається встановити вчителям молодших класів. Старші школярі, згадуючи навчання у початкових класах, таким чином оцінювали своїх учителів, що працювали без конфліктів: перший учитель був ідеальним, він взірець, учитель, про котрого пам'ятаєш усе життя; ніяких недоліків, мій перший учитель - ідеал; виключно досвідчений педагог, майстер своєї справи; за чотири роки змінилося сім учителів, усі були прекрасними людьми; не можу сказати нічого негативного про вчителя; вчитель був як мама, його дуже любили; конфліктів не було, авторитет учителя був такий високий, що кожне слово було для нас законом.

Підлітки оцінюють своїх учителів більш критично, чим молодші школярі. Проте й з учнями старших класів підготовлений учитель завжди може встановити добрі стосунки, що виключає або істотно зменшує виникнення конфліктних ситуацій.

Втім, не можна всю відповідальність за конфлікти між учителями та учнями покладати лише на педагогів. Існує низка проблем об'єктивного характеру, що так чи інакше спричиняє виникнення конфліктів у педагогічному процесі, а саме:

* сучасні школярі істотно відрізняються від учнів, що вчилися ще 20-25 років тому, коли просто неможливо було уявити, що вживання наркотиків, алкоголю, токсичних речовин є реальністю у школі;

* помітно погіршився соціально-економічний стан у школі;

* знизилася якість професійної підготовки вчителя: нерідко виникають конфлікти між педагогом і учнем унаслідок професійної некомпетентності вчителя;

* низький рівень життя провокує напруженість у стосунках учнів і вчителів. Стрес у педагогів і учнів, що викликається життєвими труднощами, є наслідком матеріальних проблем, часто викликає підвищену агресивність і дорослих, і дітей.

Особливості конфліктів у взаєминах учнів і пов'язаних з ними причин конфліктних явищ виглядають таким чином: так, конфлікти «учень - учень» переважно виникають у таких ситуаціях: через зневажання, плітки, заздрість, доноси - 11%; через відсутність взаєморозуміння 7%; у зв'язку з боротьбою за лідерство - 7%; через протиставлення особистості учня колективу -7%; у зв'язку з громадською роботою - 6%; у дівчат - через парубка - 5%.

Вважають, що конфліктів в учнів не було 11%, відчували ненависть до однокласників 61% школярів. Ці дані свідчать, що у взаєминах однокласників у школі далеко не все гаразд.

Основні причини ненависті до однолітків: підлість і зрада - 30%; підлабузництво, існування «липових» відмінників і улюбленців учителів - 27%; особиста образа 15%; кривда і гордовитість 12%; суперництво між однокласниками - 9%.

На конфліктність учнів помітно впливають їхні індивідуально-психологічні особливості, зокрема, агресивність. Наявність у класі агресивних учнів підвищує ймовірність конфліктів не лише за їх участі, але й без них - між іншими членами класного колективу. Думки школярів про причини агресії та виникнення конфліктів такі: причини агресії - бажання виділитися серед однолітків - 12%; джерело агресії - безсердечність і жорстокість дорослих - 11%; усе залежить від стосунків у класі - 9,5%; в агресивності учнів винувата сім'я - 8%; агресивні школярі - діти з психічними відхиленнями - 4%; агресивність - явище вікове, пов'язане з надлишком енергії - 1%; агресивність - погана риса характеру - 1%; у класі не було агресивних учнів - 34,5%.

Конфлікти між учнями у школі виникають у тому числі й через провини, порушення загальноприйнятих норм поведінки. Учитель повинен правильно визначити свою позицію в конфлікті: якщо на його боці виступає колектив класу, то йому легше знайти оптимальний вихід з ситуації; якщо ж клас підтримує позицію порушника дисципліни, то це може мати негативні наслідки (наприклад, конфлікти можуть стати хронічним явищем). З огляду на конструктивний вихід з конфлікту для вчителя важливо будувати свої стосунки з учнями відповідно до їх вікових особливостей. Однак для того, щоб учитель вмів завжди правильно знаходити вихід з конфлікту, йому необхідна спеціальна підготовка.

2. Особливості конфліктів між вчителями.

Педагогічний конфлікт: структура, сфера, динаміка

Будь-який конфлікт, зокрема і педагогічний, має певну структуру, сферу і динаміку.

Структура конфліктної ситуації складається з внутрішньої та зовнішньої позицій учасників взаємодії та об'єкта конфлікту.

Внутрішню позицію учасників конфлікту утворюють мета, зацікавлення і мотиви учасників. Вона безпосередньо впливає на конфліктні ситуації, знаходиться немовби «за кадром» і часто не обговорюється під час конфліктної взаємодії. Ззовні позиція виявляється у мовленнєвій поведінці конфліктуючих сторін, віддзеркалюється в їх поглядах. Розрізняти внутрішню і зовнішню позиції учасників конфлікту необхідно, щоб побачити за зовнішнім, ситуативним внутрішнє, суттєве.

Так, у більшості підлітків 10-13 років виникає «комплекс самоствердження»: вони потребують рівноправних стосунків з дорослими, а наштовхуючись на нерозуміння учителя, поводяться демонстративно. Зосередження на зовнішніх аспектах поведінки учня позитивного результату не дасть.

Часто конфлікти виникають тому, що одна сторона зосереджується на меті, яку потрібно досягнути, інша - на неминучих для себе жертвах. Це схоже на суперечки про склянку, яка напівпорожня чи напівповна.

Об'єкт конфлікту буває дуже важко виявити. Нерідко він для обох сторін різний: для вчителя об'єкт - дисципліна у класі, для учня - намагання самовиразитись. Усунення конфлікту може розпочатись з об'єднання об'єктів: для того, щоб підтримати дисципліну в класі, вчитель доручає підлітку цікаву справу, виконуючи яку він задовольняє свою потребу самоствердження.

Сфера конфлікту може бути діловою або особистою. Важливо, щоб конфлікт, відбуваючись у діловій сфері, не переходив у особисту. Інколи кажуть: «Ти грубий і невихований. З української мови у тебе погані оцінки! Ледащо! Не можеш примусити себе вивчити домашнє завдання!».

Потрібно говорити: «Поміркуймо разом, чому в тебе проблеми з української мови? Тобі не цікаво, чи ти щось не зрозумів? Тобі потрібна допомога!».

Динаміка конфлікту складається з трьох основних стадій: наростання, реалізації, згасання.

Одним із ефективних засобів «блокування» конфлікту є переведення його із площини комунікативної взаємодії у предметно-дійову. Наприклад, помітивши наростання напруженості між двома учнями, бажано дати їм обом доручення. Краще, щоб це була фізична праця. Тоді «негативна енергія» буде витрачена і ймовірність виникнення конфлікту зменшиться. Але якщо конфлікт розгорівся, потрібно, щоб він реалізувався, після чого настане стадія згасання. Виховна корекція ефективна після того, як учасники конфлікту «вихлюпнули» свої емоції. У них виникає почуття провини, співчуття і навіть розкаяння. Тоді настає час для виховних бесід, з'ясування причини конфліктів.

Міжособистісні конфлікти у педагогічному колективі

Конфлікти у педагогічних колективах за своєю природою є міжособистісними. Вони пов'язані з порушенням взаємозв'язків у процесі спільної педагогічної діяльності.

Це можуть бути ділові зв'язки між учителями, керівниками з приводу педагогічної діяльності, а також «рольові зв'язки», що виникають з необхідності дотримання правил, норм, відповідно до фахової етики. Можливі вони й у сфері особистісних взаємозв'язків між педагогами у процесі спільної діяльності. Залежно від них виділяють три групи конфліктів у педагогічному колективі:

1. Фахові конфлікти. Виникають як реакція на порушення ділових зразків, появу перешкод на шляху до мети у професійно-педагогічній діяльності. Є наслідком некомпетентності вчителя, нерозуміння мети діяльності, безініціативності в роботі та ін.

2. Конфлікти сподівань (очікувань). їх породжує невідповідність між поведінкою педагога і нормами взаємовідносин у педколективі (нетактовність стосовно колег і учнів, порушення норм фахової етики, невиконання вимог колективу). Виникають при порушенні взаємозв'язків «рольового» характеру.

3. Конфлікти особистісної несумісності. Вони є наслідком особистісних якостей, характерів учасників педагогічного процесу. В їх основі - нестриманість, завищена самооцінка, зарозумілість, емоційна нестійкість, надмірна вразливість.

Конфлікти у педколективі можуть виникати з реальних протиріч або за їх відсутності - внаслідок спотворених уявлень окремих осіб про певні аспекти життєдіяльності.

Причини конфліктів у колективі:

1. Матеріально-технічні. Це - протиріччя між засобами і предметом праці, між засобами і процесом праці, коли суб'єкт діяльності змушений працювати із застарілим обладнанням, у непридатних умовах.

2. Ціннісно-орієнтаційні. Виявляються через протиріччя між цілями суспільства, колективу й особистості.

3. Фінансово-організаційні. Здебільшого постають як протиріччя між організацією та оплатою праці. Справедлива оплата результатів праці передбачає врахування ділових якостей співробітника (фахова компетентність, спроможність самостійно планувати, організовувати і контролювати свою діяльність, здатність освоювати нові методи роботи тощо), результату його праці, складності його роботи, стажу й рівня освіти.

4. Управлінсько-особистісні. Зумовлені неадекватним оцінюванням керівником фахової придатності і моральних якостей співробітника (за обґрунтованих домагань співробітника на вищу посаду або, навпаки, закріплення посади за співробітником, який не має необхідних для справи якостей).

5. Соціально-демографічні. До них належать вік, стать, соціальне становище, національність, що зумовлюють різні інтереси, ціннісні орієнтації, психофізіологічні особливості.

6. Соціально-психологічні. Виникають внаслідок певної психологічної та моральної несумісності співробітників.

Іноді конфлікти пов'язані з перебуванням у педколективі випадкових для школи людей, які не люблять своєї роботи, професійно непридатні до неї, адаптацією в ньому молодих педагогів, які не відразу сприймають його традиції. Немало протиріч пов'язано й зі складністю об'єктивного оцінювання роботи вчителя; перебільшенням заслуг одних вчителів і недооцінюванням інших. Різноспрямованість інтересів учителів може стимулювати неоднакове ставлення учнів до їх навчальних предметів. Надмірна увага до одних предметів призводить, як правило, до зменшення уваги до інших, а значить, і до вчителів, які їх викладають.

Іноді зіткнення інтересів учителів може виникнути внаслідок їх моральних принципів, коли для досягнення однакової мети використовують різні засоби. Так, деякі вчителі для здобуття авторитету створюють ілюзію бурхливої діяльності, що не може залишитися непоміченим колегами. Джерелом протиріч може бути і розбіжність у педагогічних поглядах, в методиці і вимогах до учнів, матеріальні інтереси тощо.

Серед найтиповіших протиріч в учительському колективі - протиріччя між окремими вчителями і протиріччя між окремим вчителем і цілим колективом. Регулювання їх можливе за дотримання таких принципів:

1. Відповідальність вчителя за діяльність педагогічного колективу. Він потребує від учителя узгодження своїх педагогічних поглядів і дій з діями колег, орієнтації на єдність педагогічних вимог і впливів, збагачення своїх педагогічних знань і умінь позитивним досвідом всього колективу, узгодження з ним своїх зусиль у пошуках нових методів і засобів педагогічного впливу на учнів. Така орієнтація збагачує педагогічний досвід, традиції колективу, що мають педагогічну цінність, каталізує процес усвідомлення відповідальності за рівень його розвитку і авторитет, унеможливлює антипедагогічні дії, прояви лжеколективізму та індивідуалізму.

2. Повага до колеги як до товариша по роботі, всебічна підтримка авторитету кожного з них як важливого фактора спільного педагогічного впливу на учнів. Цей принцип передбачає шанобливість і тактовність у взаємостосунках учителів, недопустимість концентрації уваги до свого предмета за рахунок ігнорування інших, сприяння колегам, які шукають ефективних шляхів і засобів виховання, навчання учнів, допомога менш досвідченим у вдосконаленні їх педагогічних умінь і навичок, непримиримість до антипедагогічної поведінки.

3. Визначення бар'єрів та їх характеристика в інклюзивному просторі.

Бар'єри в інклюзії:

Психологічні

Комунікативні

Фізичні

Провідним принципом інклюзивного середовища є його готовність пристосовуватись до індивідуальних потреб різних категорій дітей за рахунок структурно-функціональної, змістовної та технологічної модернізації освітньої системи закладу, здійснення індивідуального підходу, гуманні стосунки з кожною дитиною, проведення занять у формі ігрової діяльності.

Універсальний дизайн потрібний усім, та особливо:

§ батькам із малолітніми дітьми;

§ дітям у школах;

§ пацієнтам у лікарнях;

§ дітям до 7-ми років;

§ людям похилого віку;

§ людям з інвалідністю;

§ вагітним жінкам;

§ людям з великою масою тіла;

§ людям низького чи високого зросту;

§ будь-якій людині, якщо в певний період часу вона менш уважна або менш мобільна;

§ педагогам, які мають інвалідність та хочуть займатися улюбленою справою;

§ батькам, які мають інвалідність;

§ представникам громадських організацій, які опікуються особами з обмеженими функціональними можливостями;

§ представникам публічної влади (як правило в освітніх закладах розташовуються виборчі дільниці; для проведення семінарів, тренінгів тощо з різних питань).

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, 30-40 відсотків людей віком 60-70 років відчувають стійкі функціональні обмеження сенсорної та опорно-рухової сфер. Для людей віком 75-80 років, цей показник становить майже 70 відсотків, старші за 80 років - 100 відсотків відчувають стійкі функціональні обмеження сенсорної та опорно-рухової сфер [1].

Тобто універсальний дизайн важливий не тільки для осіб з інвалідністю, але й для більшості осіб нашого суспільства. При цьому не варто забувати, що на певних етапах життя кожен з нас може стати причетним до цієї категорії людей.

Універсальний дизайн освіти - це підхід, що забезпечує філософську основу для розробки широкого спектру навчальних продуктів та довкілля з урахуванням потреб усіх учнів та вихованців із самого початку. Це стосується не тільки аспектів навчання: програми, навчального плану, оцінювання знань, викладання, шкільного дизайну, бібліотеки, спортивних майданчиків, гуртожитків, веб-сайтів, інструкцій, але й шляхів реформування публічного управління освітою осіб з порушеннями в розвитку.

2. Принципи універсального дизайну

Універсальний дизайн, який бере свій початок з архітектури та техніки, усе частіше використовується в освіті, маючи назву «універсальний дизайн у сфері освіти».

Практичне впровадження концепції інклюзивного навчання базується на наступних принципах універсального дизайну:

Принцип 1. «Рівність та доступність використання» має гарантувати рівність та доступність середовища для кожного, шляхом надання однакових засобів для всіх користувачів з метою уникнення уособлення окремих груп населення. Дизайн має бути легким у сприйнятті для людей з різним рівнем можливостей.

У чому проявляється?

§ відсутність сходів до будівлі;

§ вхід з розсувними дверима в супермаркетах, аеропортах та ін.;

§ інформація в доступних форматах;

§ поручні різних рівнів у транспорті, в громадських приміщеннях;

§ розташування банкоматів на висоті, доступній для кожної людини;

§ навчальні матеріали, які враховують можливості різних осіб з обмеженими функціональними можливостями

§ титрування або переклад на жестову мову та ін.

Як це працює в освітній галузі?

Рівноправне використання: архітектурно доступне та безпечне шкільне середовище; навчальні матеріали підготовлені таким чином, що можуть бути використані учнями та вихованцями з різними функціональними порушеннями; веб-сайти навчальних закладів розроблені так, що інформація на ньому доступна для осіб з порушеннями зору та слуху та ін.

Принцип 2. «Гнучкість використання» має забезпечити наявність широкого переліку індивідуальних налаштувань та відповідати різним потребам, уподобанням та можливостям користувачів.

У чому проявляється?

§ автобус з підіймачами або висувним пристроєм для заїзду;

§ обладнання офісних робочих місць (стільці, столи, які регулюються за висотою), шкільних парт;

§ різні варіанти входу - сходи, ескалатор, ліфт;

§ ручка важільного типу на дверях;

§ можливість придбати речі як у точці продажу, так і через Інтернет.

Як це працює в освітній галузі?

Гнучкість користування: шкільний навчальний процес відповідає широкому спектру індивідуальних можливостей учнів; забезпечує гнучку методику навчання, викладання та представлення матеріалу; доступні та гнучкі навчальні плани й програми.

Принцип 3. «Простота та інтуїтивність використання» - дизайну повинна бути притаманна простота та інтуїтивно зрозуміле використання продукту та послуги. Як використовувати продукт має бути зрозуміло будь-якій особі, незалежно від особистого досвіду, освіти, лінгвістичних навичок, віку, рівня концентрації уваги на цей момент.

У чому проявляється?

§ різні види піктограм;

§ проста та зрозуміла інструкція щодо користування приладом;

§ чіткі та інтуїтивно зрозумілі кнопки управління на виробництві, в готелях, в побутових товарах тощо;

§ оптимальна та зручна розкладка продуктів і товарів в супермаркетах;

§ цінники, які окрім назви та ціни (великими літерами), також містять зображення товару.

Як це працює в освітній галузі?

Просте та зручне використання: навчальні матеріали прості та чіткі у використанні незалежно від навичок та досвіду учнів, вихованців; лабораторне обладнання та обладнання в майстернях із чіткими та інтуїтивно зрозумілими кнопками управління.

Принцип 4. «Доступно викладена інформація» - дизайн має сприяти ефективному донесенню до користувача необхідної інформації, незалежно від його можливостей сприйняття або зовнішніх умов.

У чому проявляється?

§ контрастні кольори стін та підлоги в приміщенні;

§ рухомий рядок на екрані телевізора;

§ назви вулиць, подані великим шрифтом;

§ інформація про зупинки, що дублюються - усно і на табло у транспорті;

§ інформація на веб-сайтах, викладена у доступних форматах (текстовий, відео-, аудіоформат);

§ доступна для сприйняття інформація на інформаційних табло, в оголошеннях, на рекламних щитах.

Як це працює в освітній галузі?

Сприйняття інформації, попри сенсорні можливості користувачів: урахування різного впливу шкільного середовища на «сенсорний досвід» дитини; використання кольору, світла, звуків, текстури; легкий доступ до інформаційно-комунікативних технологій.

Принцип 5. «Терпимість до помилок». Дизайн має звести до мінімуму небезпеку для життя, можливість виникнення ризиків та негативних наслідків у разі випадкових або непередбачуваних дій користувачів.

У чому проявляється?

§ підсвічування сходів в місцях громадського користування (кінотеатрах);

§ тротуарна плитка зі спеціальною тактильною поверхнею на перехресті;

§ тактильна лінія яскравого жовтого кольору, щоб людина не оступилася в метро;

§ неслизька підлога, що мінімізує ризик посковзнутися і впасти;

§ при видаленні файлу з комп'ютера програма уточнює, чи дійсно користувач хоче це зробити;

§ неправильне використання предмету не виводить його одразу з ладу (електрочайник не вмикається, якщо в ньому немає води, не до кінця закритий холодильник видає звукове попередження тощо);

§ кольорове маркування на дверях (на скляних дверях), багато людей не помічають скляні двері, а також використання дверей контрастного кольору у порівнянні з стінами допомагає зорієнтуватися та ін.

Як це працює в освітній галузі?

Припустимість помилок: учні, вихованці повинні мати вдосталь часу, щоб надати відповідь на питання; використання навчального програмного забезпечення, яке має вказівки/застереження, коли учень, вихованець робить неправильний вибір.

Принцип 6. «Малі фізичні зусилля» - дизайн має сприяти дієвому та зручному використанню послуги чи виробу з мінімальним рівнем стомлюваності. Він повинен бути розрахований на незначні фізичні зусилля, яких має докласти користувач.

У чому проявляється?

§ двері, що легко відчиняються;

§ вмикач на висоті, зручній для кожного, у тому числі для дитини;

§ горизонтальні рухомі доріжки в аеропортах;

§ лавки в зонах очікування в метро чи автобусних зупинках, у парках, біля магазинів, аптек тощо;

§ особлива форма кришки пляшки, яка робить відкривання більш зручним та ін.

Як це працює в освітній галузі?

Низький рівень фізичних зусиль: двері, які легко відкривати учням, вихованцям з різними функціональними порушеннями; застосування ергономічних вимог / деталей (наприклад, дверні ручки, меблі).

Принцип 7. «Наявність необхідного розміру, місця простору». Дизайн має враховувати наявність необхідного розміру і простору при підході, під'їзді та різноманітних маніпуляціях, з огляду на антропометричні характеристики, стан та мобільність користувача.

У чому проявляється?

§ широкий ліфт;

§ широкі автоматичні розсувні двері для проїзду мами з дитячим візком або людини, яка пересувається в інвалідному візку;

§ широкі турнікети в громадських місцях;

§ достатньо простору в кабінеті лікаря, щоб будь-яка людина могла пройти обстеження;

§ достатньо простору в туалетній кабінці;

§ достатньо простору в приміщеннях для людей. Які користуються інвалідними візками, а також родин, які хочуть пересуватися коляками з дітьми.

Як це працює в освітній галузі?

Наявність необхідного розміру і простору:

доступні навчальні місця для учнів, вихованців, у тому числі з прилеглим простором для асистентів вчителів;

меблі, фурнітура та обладнання, що підтримують широкий спектр навчання та навчальних методик;

можливість регулювання середовища (наприклад, освітлення) для різноманітних потреб учнів у навчанні та інше.

На мою думку, реалізація на практиці принципів універсального дизайну лише покращить результативність публічного управління, оскільки в основі цього дизайну лежить повага до прав людини.

Очевидно, щоб реалізувати засади філософії універсального дизайну в освітній галузі необхідно спрямувати зусилля влади для втілення принципів цього дизайну на всіх рівнях.



Самостійна робота №3

1. Визначіть причини виникнення конфліктів у педагогічному колективі в інклюзивному просторі (ваше бачення).

Я працюю в дитячому садочку комбінованого типу логопедом, де є 7 інклюзивних груп. Загалом конфлікти можуть виникнути через:

- Неготовність вихователя працювати із дітьми з ооп.

- Нестача кадрів - асистента для дитини з ооп - тому вихователь працює сам

- Не відповідність приміщень для дітей із фізичними вадами

- Вікова категорія пед колективу (вихователі після 40-ка вже не зовсім витримують, справляються із дітьми з ооп, що призводить до вигоряння працівника, були випадки звільнення)

- Збільшення документації та адаптація програми навчання під дітей з ооп, що збирає багато власного часу вихователя

2. Наведіть приклади внутрішньоособистісного, міжособистісного, індивідуально-групового та міжгрупового конфліктів за вашою участю.

приклади внутрішньоособистісного та міжособистісного конфлікту:

я кажу людям завжди правду, але іноді є ситуації на роботі де мене заставляють написати не правду (або частково щось), тобто мене примушують переступити через мій принцип правди, що призводить до міжособистісного конфлікту.

індивідуально-групового

я була старостою нашої групи в університеті, після старостату потрібно було передати інформацію деяким студентам моєї групи, але я її відклала на потім. Робота не була виконана вчасно, це призвело до конфлікту між мною та групою студентів.

Міжгрупового



Семінарське заняття №4

Основи медіації в інклюзивному просторі

План

1. Медіація як основа вирішення конфлікту.

Медіація відноситься до так званих альтернативних способів

розв'язання спорів. Термін «медіація» походить з грецької (medos - нейтральний, що не належить до жодної сторони) та латинської мов (mediatiо - посередництво). Сучасна правова доктрина сформувала різні підходи до розуміння цього процесу. Зокрема, О. Спектор визначає медіацію в якості самостійного способу в системі альтернативних підходів до розв'язання конфліктів, який полягає в забезпеченні прийняття сторонами самостійного компромісного взаємоприйнятного рішення зі спору в процесі безпосереднього або опосередкованого спілкування за сприянням обраної сторонами за взаємною згодою незалежної третьої особи.

Мета медіації полягає у досягненні порозуміння, тобто таких домовленостей, які будуть прийнятні для усіх сторін спору. Звичайно, ідеалом є знаходження такого розв'язання, яке відображає та оптимально узгоджує їх інтереси в розумінні того, що кожна з сторін щось отримує і нічого істотно не втрачає. Однак медіація не завжди мусить бути пов'язана з детальним узгодженням усіх фактичних та правових обставин справи. Медіатор не проводить формалізованого процесу, не викликає свідків та експертів, а його метою не є встановлення правди - ні об'єктивної, ні процесуальної. Фактично завдяки медіації люди вчаться по-новому розмовляти між собою, слухати та розуміти іншу сторону. Медіація формує почуття відповідальності за власну поведінку і розвиває діалог та активність. Тим самим формує засади суспільної комунікації та громадянського суспільства. Будучи дружнім і поєднавчим способом розв'язання спорів, медіація опирається на певні ідейні прагнення до порозуміння або знаходження компромісного виходу з конфліктної ситуації.

Таким чином, медіація розуміється як добровільний і конфіденційний процес, вміло підготовлений незалежною і нейтральною особою, яка, допомагаючи конфліктуючим сторонам впоратися з конфліктом, сприяє досягненню згоди та порозуміння між сторонами. Медіація дозволяє учасникам визначити причини та своєрідні «гострі кути» суперечки, зменшити бар'єри комунікації, розробити пропозиції та рішення, та за наявності волі сторін укласти взаємоприйнятну угоду. Успіх медіації як ефективного способу вирішення конфліктів багато в чому залежить від професіоналізму медіаторів та їх високого рівня професійної етики. Важливо також, щоб сторони конфлікту усвідомлювали для себе важливість підтримання подальших відносин на засадах порозуміння та консенсусу. Тільки за таких умов буде ефективною взаємодія та результативність процесу медіації для усіх її учасників. Українська правова дійсність демонструє той факт, що класична модель судочинства полягає в утвердженні своєї позиції кожної з сторін конфлікту, підтвердженні її доказами, показами свідків і фактично є протистоянням сторін та їх інтересів. Говорити про подальші нормальні відносини між сторонами у такому протиборстві дуже складно. Саме тому і для нашого суспільства питання формування та розвитку інституту медіації є досить актуальним. Медіацію можна розглядати як додатковий та ефективний механізм захисту прав людини і забезпечення правового порядку та згоди у суспільстві. Медіація може забезпечити швидке розв'язання спорів із найменшими витратами через процеси, спеціально пристосовані до потреб сторін. Окрім того, існує більша ймовірність того, що домовленості, досягнуті в процесі медіації, будуть добровільно дотримуватись, а між сторонами надалі збережуться дружні та тривалі партнерські відносини. Такі переваги стають все більш очевидними та дієвими у ситуаціях, що мають, зокрема, міжнародний характер між суб'єктами господарювання.