Самовизначення особистості в реаліях сучасних інформаційних технологій

Размещено на http://www.allbest.ru

Самовизначення особистості в реаліях сучасних інформаційних технологій

Юрій Стежко

У статті висвітлюється феномен постправди як чинника самовизначення особистості в українських інформаційних реаліях. Проводиться думка, що лібералізація обігу інформації обумовила формування у свідомості незрілої молоді постправди як оманливого уявлення про дійсність. За несформованості критичного мислення, нездатності угледіти маніпулятивну спрямованість інформації молоде покоління впадає в оману постправди. В уточненому визначенні під постправдою розуміється образ дійсності, свого роду симулякр, створений суб'єктом на основі засвоєння інформації в проекції на власні ціннісні орієнтації, здоровий глузд та життєвий досвід поза критичним аналізом. Перебуваючи у полоні постправди, людина вбачає в ній не навіяний ззовні оманливий образ дійсності, а наслідок свідомого самовизначення, власного пізнання дійсності. У статті наводяться лінгвістичні прийоми представлення інформації задля формування бажаної постправди, серед яких чільне місце посідає софістика. Окремо розглядаються спроби маніпулювання свідомістю молоді, спекулюючи на ментальних особливостях українства. Феномен постправди несе соціальні ризики тим, що, неспростована вчасно, вона з буття індивідуального ідеального об'єктивується у форму громадської думки і в подальшому функціонує незалежно від свого першоджерела, здійснюючи реальний вплив на суспільні настрої. Обґрунтовується необхідність формування критичного мислення молоді, націленості на оволодіння істиною замість технологічно впровадженої у свідомість постправди. Умовою ефективного протистояння інформаційному маніпулюванню свідомістю молоді бачиться, з одного боку, політична воля національного істеблішменту, високі стандарти відповідальності засобів інформації, а з іншого диверсифікація джерел інформації, опанування англійською мовою як складовою комунікативної компетентності.

Ключові слова: постправда; інформація; маніпуляція; свідомість; демократія; постмодернізм; ментальність.

YURI STEZHKO

Place of work: National Aviation University of Kyiv Country: Ukraine

SELF-IDENTIFICATION PERSONALITY IN THE REALITIES OF MODERN INFORMATION TECHNOLOGIES

The paper studies the post-truth phenomenon as a factor of personality self-identification in ukrainian reality thru the civili- zational break. The idea is being forwarded that, liberalization of the circle information and the non-controll of its sources have conditioned, dangerous for national unity, the post-truth formation in the brain of immature youth as a wrong vision of reality. An inability to critical analysis of a information content brings to impossibility to see its manipulative direction and in result the youth copy the subjective truth without understanding that they fall into a misundestand of the post-truth. In the clarified definition, the post-truth means the image of reality, a kind of simulacrum created by the subject on the basis of faith, learning the information thru the projection of their own value orientations, common sense and life experience. Being in a net of post-truth, a person sees in it a result of conscious self-determination - but not a deceptive image of reality inspired by information from the outside. The article presents linguistic methods of presenting information for the formation of the desired post-truth among which the key role belongs to sophistics. The attempts to manipulate the consciousness of young people through speculation on the mental characteristics of Ukrainians are studied separately. The phenomenon of post-truth carries social risks - because it not-refuced on time, it is sourced from individual and ideal and is objectified in the form of public opinion and subsequently functions independently of its original source being an exerting a real influence on public sentiment. It is justifying the need for civilian control over the dissemination of an information spread as one of the ways to protect individuals. Ensuring the reorientation of student youth towards a mastering the truth instead of technologically embedded post-truth in to consciousness, possible - with the maturity of the national establishment, high standards of media responsibility, ensuring national content marking - on the one hand, and a building by teachers an ability for critical reflection and diagnosing information about the truth - from other hand. Under such conditions an effective method for confronting informational manipulation of the minds of young people we see in the diversification of information sources provided by mastering the English language as a component for the formation of communicative competence at all levels of education.

Key words: post-truth; information; manipulation; consciousness; democracy; postmodernism; mentality.

1. Постановка проблеми в загальному вигляді

Інформація є основним споживчим продуктом суспільства ХХІ століття, інформацією просякнуті усі сфери буття. Як зазначає С.Ягодзінський, «інформаційна діяльність стає атрибутом, невід'ємною складовою не лише владних, економічних, політичних мереж, так і окремого індивіда» (Ягодзінський, 2015, с. 50). Але роль інформації у формуванні особистості не є однозначною. Поряд з безумовною значимістю для інтелектуального зростання молоді маємо зразки інформаційного маніпулювання свідомістю. Замість того, щоб нести істину, інформація використовується для формування так званої постправди, - потужного технологічного ресурсу впливу на самовизначення особистості.

У лексичний обіг термін «постправда» (post-truth) увійшов з легкої руки СТесіча та набув поширення, головно, для позначення феномену суб'єктивного засвоєння інформації поза її раціональним осмисленням, як альтернатива як неприкритому фейку, так і достовірності. Повсякдення молоді просякнуте утилітарними інформаційними технологіями, під впливом яких і визріває симулякр на замовлення - постправда. Звернутися до теми постправди нас змусило прагнення пролити світло на педагогічну проблему, обумовлену лібералізацією у сфері поширення інформації.

Аналіз основних досліджень і публікацій показав, що проблема інформатизації суспільства та технологій впливу на свідомість знайшла своє відображення у дослідженнях відомих вітчизняних філософів, педагогів, психологів. Зокрема, заслуговує на докладне вивчення теоретичний потенціал робіт таких українських вчених як Т.Автомонова, В.Биков, М.Бойченко, О.Висоцька, Е.Герасимова, Л.Дротянко, О.Кивлюк, О.Кузнецова, І.Малицька, ГПочепцов, Л.Рижко, О.Соснін, В.Хміль, С.Ягодзінський. Однак, за доволі розгалуженої аспектації досліджень з проблем інформатизації, як на нас, бракує робіт з висвітлення феномену постправди як чинника самовизначення особистості.

Мета статті. На підставі незаперечної актуальності обраної нами теми маємо за мету висвітлення об'єктивної та суб'єктивної обумовленості інформаційного симулякра «постправда» як чинника особистісного самовизначення, його аксіологічної детермінованості інформаційним контентом в умовах відкритого суспільства та здійснення компаративного аналізу постправди, правди та істини в постмодерністській концептуалізації.

2. Виклад основного матеріалу дослідження

Експансія постмодернізму у царину культури мислення обумовила тектонічні зрушення у ставленні до істини, раціональності, рефлексії у бік суб'єктивізму, ірраціоналізму. Благодатним ґрунтом тому, за З.Фрейдом, послугувала природна схильність людини покладатися на власний «здоровий глузд» як загальнолюдську норму сприйняття інформації. Суб'єкт ладен радше віддати перевагу власним уподобанням, ніж об'єктивним фактам. Але ж «многое из того, что здравый смысл считает найденным или открытым, на самом деле является сделанным или придуманным» (Рорти, 1997, с. 14). Тож постправда є своєрідним референтом іманентної риси людини - «економії мислення», відданості простим рішенням, узусу просторіччя, не займаного аналізом ключових концептів. Але в «удобопонятности» (УЕко) мови повсякденного спілкування й криється її лукавство, прагнення метафізично «свести мысль к одному единственному измерению, однозначному пониманию, исключающему двусмысленность, оставляющему в тени то, что еще не сказано...» (Эко, 1998, c. 412). Тож не дивно, що в інформаційному кон- тенті панує далека від науковості лексика, яка найліпшим чином, оставляя «в тени то, что еще не сказано», торує шлях до постправди. Не останню роль у схильності до самообману відіграє й факт, що оволодіння істиною потребує мислительних зусиль, на порядок вищих, ніж для творення постправди.

Розмаїття демократично легалізованих «правд» в інформаційному просторі створює ситуацію «буриданового віслюка»: споживач інформації губиться у виборі, тож неминуче вдається до компіляції найбільш привабливої на свій смак постправди. При цьому суб'єкт є глибоко впевненим у власному опануванні істиною, хоч насправді вона є не чим іншим як наслідком вишуканої технології маніпулювання свідомістю. Плюралізм у царині інформатизації не наближає людину до оволодіння істиною, а лише розширює спектр можливостей у творенні постправди, яка тим самим становить інтерпретацію інтерпретації дійсності. І добре, якщо ця інтерпретація є на користь національним інтересам, а якщо становить їм загрозу? Інформація може бути цілковитим фейком, пропагандистським, маніпулятивним заходом, але за подачі на тлі попередніх достовірних фактів суб'єкт, перейнявшись довірою до джерела інформації, сприймає її за істину.

Суспільна загроза постправди полягає у тому, що, виникаючи на ґрунті оманливої інформації, вона надалі функціонує самостійним буттям індивідуального ідеального та, поширюючись, об'єктивується у форму колективної свідомості, яка уже становить реальний вплив на перебіг суспільних настроїв. Варто тримати в полі зору, що існує «неразрывная, глубоко диалектическая взаимосвязь ... между индивидуальным, коллективным и общественным сознанием, где накапливаются и сохраняются результаты индивидуального и коллективного опыта, достигающего уровня общественно-культурного достояния» (Томалинцев, 2018, с. 44). І цей зв'язок лише посилюється на тлі експансії далеко не пуританської культури постмодернізму, інформаційного андеграунду, прийнятих незрілою молоддю із захопленням. Тож моніторинг молодіжних настроїв, переконань у формі постправди має бути предметом пильної уваги. Державні інституції, педагогічна спільнота мають подбати про зрозумілу, аргументовану контроверсійну фейкам інформацію задля усунення можливих девіантних проявів поведінки, соціальних конфліктів, ініціаторами яких, зазвичай, є найбільш активна частина суспільства, користувачів соціальних мереж - молодь.

Методологічно контроверсійна фейкам інформація має бути орієнтованою не стільки на істину, в якій немає потреби пересічному її споживачу та й осягнення якої може бути йому не до снаги, скільки на спростування оманливої правди. Варто дослухатися до міркувань Р.Рорті: «Мы, прагматисты, видим мало смысла в традиционной постановке задачи: искать истину ради нее самой. Мы не можем считать истину целью познания (inquiry). Задача познания - достигать согласия между людьми относительно того, что им следует делать; достигать консенсуса относительно тех целей, к которым надо стремиться, и тех средств, которыми следует пользоваться для достижения этих целей» (Рорти, 1997, с. 29). Тож держава, педагогічна спільнота має поставити за мету досягнення бажаного «согласия между людьми» на засадах переконування, розвінчування демагогії, фразерства, словоблуддя, софістики в загрозливих інформаційних контентах, поширюючи конроверсійну інформацію за таким же характером впливу як і фейки - з розрахунку на «економію мислення».

Сучасні політтехнологи досягли значних успіхів у вигадливості форм подачі інформації, а кволі спроби демократично протистояти оманливій інформації лише заохочують до вдосконалення способів латентної маніпуляції свідомістю молоді. «У сучасному світі способи зазіхання на свідомість людини еволюціонували до рівня спокусливих, приємних, розслаблюючих впливів, як-от, яскраві картинки реклами ідеальних образів. Але суть і мета їх залишилися тими самими: скеровувати дії, поведінку, життєдіяльність іншої людини шляхом вживлення у її свідомість певних орієнтирів, які б утримували людину в стані прийнятних для загарбника рівня і спрямування фізичної активності» (Бондаревич, & Дєвочкіна, 2018, с. 54). Здебільшого такого роду інформаційні повідомлення застосовують мовні засоби, які несуть вагомий емотивний потенціал впливу. Тож не дивує, що постправда, а не істина та її пошук оволодівають умами «інфікованої» постмодернізмом молоді. Розвінчання спокусливості та приємності зазіхань на свідомість людини і мають стати орієнтиром у формуванні державної стратегії боротьби за уми молоді.

Розрахунок на легкозасвоюваність емоційно-чуттєвого формату подачі інформації є не єдиним шляхом опанування свідомістю людини. Більш витончену та підступну претензію на постправду заявляє софістичність своєю латентною привабливістю для самообману. Наразі маємо відзначити непомірне засилля у засобах інформації саме софістики, за якої хитрощами, словесними вивертами хибні повідомлення маскуються під логічно обґрунтовані і подаються як істина, хоча насправді здійснюється свідоме порушення законів логіки задля навіювання реципієнту бажаної постправди. На лінгвістичній вишуканості сконструйованого софізму й визріває запрограмоване «зазіхання на свідомість». Потрапивши у пастку лінгвістичних вивертів софізму, людина попадає в обійми ірраціоналізму постправди.

Як зарадити впливу софізмів, що варто порадити педагогам? Відповідь знаходимо у рекомендації В. Грубова. «Історична практика, - пише він, - напрацювала перевірені часом засоби, які дають змогу мисленню досягати істини при мінімумі безпосередніх контактів з об'єктивною реальністю. Ними є закони і правила логіки» (Грубов, 2016, с. 20), тобто не нехтувати законами логіки, покладаючись лише на власний здоровий глузд.

Але чи завжди людина ладна прагнути істини? Як не дивно, ні. Принаймні з двох причин. По-перше, людині зручніше сприймати інформацію на віру, ніж утруднювати себе аналізом, а по-друге, «інколи людина свідомо слідує софістиці чи еклектиці з метою уникнути відповідальності за скоєне» (Стежко З., & Стежко Ю., 2018, с. 69); морально рефлексуючи, виправдовуючись перед собою, людина ладна свідомо ввести себе в оману. У багатьох випадках створеною постправдою людина виправдовує своє особистісне самовизначення, не завжди позитивне стосовно суспільної моралі, адже особистість, за С.Кримським, «это нравственно самоуправляемая система».

Останнім часом такою ахіллесовою п'ятою українства стало питання гідного самовизначення нації щодо інших націй та народів. Зазначене, на наш погляд, й пояснює поширення інформації щодо українства Ісуса Христа, визнання Єрусалима давнім українським містом, а української мови праосновою усіх індоєвропейських народів - з приводу чого кепкує Ю.Павленко (Павленко, 2004, с. 150). Характерно, що зазначені сентенції не є постправдою a priori; значення постправди вони набувають уже в оцінках суб'єкта. Дійсно, наведені «нісенітниці», як їх визначив Ю.Павленко, не є істиною в такій же мірі як і не є фейком, нісенітницею й поготів, а є взірцем суб'єктивної правди, призначення якої - відбитися у національній свідомості постправдою, виплеканою на благодатному ґрунті сакралізації кожною нацією власної автентичності, на устремліннях посісти чільне місце в історії виникнення цивілізації. Тож чи буде доцільним розвінчання суб'єктивності такої інформаційної правди у разі її сприяння піднесенню патріотизму та націоналізму - адже вона відповідає громадянським запитам? Як на нас, ні. Радше розвінчанню підлягає інша позиція щодо цінності сентенцій такого роду науковості, тих кіл вчених, які, перейнявшись винятково об'єктивністю істини щодо світової ролі українства, оцінюють її лише як профанну форму проекції українофільства на історію. Чи варто з цим погоджуватися, навіть якщо і є логічне обґрунтування сказаному? Як на нас - ні. Чи до вподоби українцям буде істина, навіть якщо вона й існує? Звісно, ні. Відтак висновок - постправда не має однозначної оцінки - позитивної чи негативної, її значення для особистісного самовизначення має ситуативний характер. Доречно буде ще раз нагадати настанову Р.Рорті на прагматизм: «Мы не можем считать истину целью познания (inquiry). Задача познания - достигать согласия между людьми...» (Рорти, 1997, с. 29).

Ситуативно постправда може формувати почуття меншовартості, настрої сепаратизму, знеособлення тощо, коли йдеться про спотворення історичних фактів, національне приниження. З прикрістю маємо констатувати, що в новітній історії України маємо приклади фахового поширення в інформаційному просторі інсинуацій уже з метою не звеличення нації, а навпаки, принижень, звинувачень, пригадуються події, підняті з нетрів історії з метою розсварити українців із сусідніми народами. Молоді навіюють почуття, далекі від почуттів національної гідності, настрої, що становлять реальну загрозу самоутвердженню українців у своїй європейськості. Тож голоси на тему недемократичності заборони декотрих інформаційних джерел, блокування певних сайтів видаються щонайменше фарисейством. Світовий досвід навіть сталих демократій свідчить про допустимість певних інформаційних обмежень, блокувань, запровадження правил ідентифікації користувачів мережі Інтернет. Проте конечною інстанцією, яка має повноваження визначати рівень безпеки/небезпеки, порушення/непорушення державних інтересів у протистоянні інформаційній агресії на шпальтах того чи іншого засобу інформації, має бути громадянське суспільство.

Наразі український інформаційний ландшафт визначається широким розмаїттям думок. Панує хибне уявлення, що необмежена свобода на поширення інформації, безумовно, відповідає національним інтересам. До певної міри так і є, але за умов усталеної демократії. В українських реаліях широкий плюралізм не завжди йде на користь національним інтересам, тож ліпше завчасно заблокувати джерело небезпечної інформації, ніж потім розвінчувати оманливість постправди. Історії уже відомі негативні приклади ідеологічної пропаганди, яка транслювалася у колективну нерозсудливість - постправду, як і відомо, до чого вона спричинила. Згадаймо потужний інформаційний вплив фашизму на свідомість німців після принижень наслідками першої світової війни.

Свавілля в інформаційному просторі не є позитивною свободою, а є торуванням шляху до постправди на суспільному рівні. Право на поширення інформації завжди корелюється з обмеженням свободи, а масштаби цих обмежень залежать від характеру держави, яка здійснює це право, та безпечності інформації за її громадянської оцінки.

Небезпека постправди як чинника особистісного самовизначення криється в тому, що людина психологічно сприймає її не як нав'язаний ззовні, химерний, спотворений образ дійсності, а як чинник свідомого, власного пізнання дійсності. Насправді ж «таку свідомість доречно визначити загарбаною. Є власник свідомості - індивід, але визначає її зміст загарбник - інший» (Бондаревич, & Дєвочкіна, 2018, с. 54). Головна загроза «загарбницької» інформації полягає в її вторгненні у механізм творення людиною власної особистості. Протистояти самообману має контроверсійна інформація, яка б довела людині не лише «загарбаність» її свідомості, а й переконала, що умовою дійсно вільного самовизначення особистості є спроможність свідомо обирати спосіб буття на раціональних засадах, узгоджуючи власні інтереси із суспільною необхідністю. Утім наразі зазначене узгодження власних інтересів із суспільною необхідністю й стало предметом свого роду ментальної агресії певних джерел інформації. Поширюються інсинуації щодо непомірного індивідуалізму, ментально притаманного українцям, несумісного із служінням суспільним інтересам на засадах європейських свобод та цінностей. Неважко здогадатися, за чиїми проектами та з якою метою сіються зерна такої постправди.

Контроверсійна фейкам інформація методологічно має ґрунтуватися на науковому розумінні ментальності, розумінні того, що ментальність не є якоюсь історичною константою, якою вона мислиться декотрими дослідниками; вона є мінливою, як і мінливими є цивілізаційні реалії. Нам глибоко імпонує думка Ю.Павленка в тому, що «ми (українці - авт.) потенційно здатні сприймати західні досягнення найбільш органічно, порівняно з більшістю інших країн світу. Досвід такої адаптації у нас великий, майже півтисячо- літній» (Павленко, 2004, с. 164). Наразі з впевненістю можна говорити про український індивідуалізм як своєрідний екзистенційний протест особистості проти інформаційних технологій автентичного знеособлення самості суб'єкта, її розчинення в абсурді постмодерністської культури.

В контексті завдання педагогів щодо формування критичного мислення як запобіжника самообману методологічною настановою бачаться слова С.Кримського, що особистість це «нравственно самоуправляемая система, результат осознанного выбора человеком своего собственного образа» - особистісного самовизначення. Свого роду лоцманом у морі інформації має стати не «економія мислення» та здоровий глузд, а логічний аналіз інформації та критична рефлексія, яка може убезпечити людину від неї самої, створеної нею постправди та щораз більш досконалих інформаційних технологій маніпулювання свідомістю. Спроможність бачити за явищами сутність, відрізняти явище від видимості, яку нав'язують декотрі інформаційні джерела, є ключовою ланкою у захисті молодого покоління від зомбуючого впливу фейків.

Досягнення критичного рівня мислення молодої людини розкриває шлях до диверсифікації джерел інформації, виходу на глобальний рівень комунікації. Наразі (не знімаючи з порядку денного контроль за контентом) таким засобом диверсифікації інформації, а отже й потужним засобом оволодіння істиною замість постправди є мережа інтернет-комунікації. Докладно особливості інтернет-комунікації в сучасних українських реаліях висвітлені нами у (Стежко З., & Стежко Ю., 2018).

Доступність до глобальної інформаційної мережі розширює можливість дізнатися істини як синергії широкого інформаційного представництва, умовою долучення до якого є оволодіння англійською мовою як мовою міжнаціональної комунікації.

Проте насамперед має відбутися завоювання довіри до національно-маркованих джерел інформації, яка передбачає високі стандарти відповідальності та моральності українського істеблішменту. За таких умов нарощування інформаційно-комунікативного потенціалу суспільства набуває значення стратегії національної безпеки держави та психологічного благополуччя особи.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок

маніпулювання молодь істеблішмент самовизначення

Таким чином, в об'єктивному вимірі постправда є продуктом інформаційного плюралізму, зловживання демократичними свободами; в суб'єктивному - нехтуванням об'єктивними фактами, логічним аналізом, відданістю культовому наративу постмодернізму - симуляції дійсності. Поступившись новій постмодерністській етиці, новому інтелектуалізму, заснованому на суб'єктивізмі, грі, карнавалізації при відтворенні буття соціального, постправда постала чи не найістотнішим символом часу - колективною нерозсудливістю. Феномен постправди несе соціальні ризики - тим, що, неспростована вчасно, вона з буття індивідуального ідеального об'єктивується у форму громадської думки і в подальшому функціонує незалежно від свого першоджерела, здійснюючи реальний вплив на суспільні настрої. Запобіжником нерозсудливості, андеграунду самовизначення особистості, якими б витонченими технологіями не велася інформаційна пропаганда, має стати навернення молоді до розсудливості, активної критичної позиції щодо інформації, настанова на істину під проводом національно-свідомого педагога-наставника.

Поза тим, доба постмодерну добігає свого кінця, тож уже сьогодні педагогічна спільнота має подбати про стратегію запобіганню викликам уже постпостмодернізму.

Список використаної літератури

1. Бондаревич І., Дєвочкіна Н. Антропологічний нарис соціальної стратифікації суспільства перехідного типу. Anthropological Measurements of Philosophical Research. Issue 13, 2018. P. 52-64. doi: 10.15802/ampr.v0i13.131850 Грубов В. Філософія інформації: у пошуках нової онтології. Вісник КНТЕУ. 2016. № 2.С 16-20.

2. Павленко Ю. Походження та цивілізаційна ідентичність українського народу. COLLEGIUM. 2004. №15. С. 149-164. Рорти Р. Релятивизм: найденное и сделанное. Философский прагматизм Ричарда Рорти и российский контекст / ред. А. Рубцов. Москва : Традиция, 1997. С 11-44.

3. Стежко З., Стежко Ю. Суперечливість свободи та парадокси відповідальності (антропологічний аналіз). Anthropological Measurements of Philosophical Research. 2018. Issue 13. P. 65-78.

4. Стежко Ю. Особливості розвитку інформаційного суспільства України. Wyzwania spoleczenstwa informacyjnego. Polskie i ukrainskie doswiadczenia/ed. Ewelina Kancik-Koitun. Lublin, 2018.. С. 163-173.

5. Томалинцев В. Сознание: скрытые механизмы становления и развития. Вопросы философии. 2018. № 4. С 41-51.

6. Эко У Отсутствующая структура. Введение в семиологию. Санкт-Петербург : Петрополис, 1998. 432 с.

7. Ягодзінський С. Глобальні інформаційні мережі у соціокультурній перспективі. Київ : Аграр Медіа Груп, 2015. 276 с.

REFERENCES

1. Bondarevych, I., & Dievochkina, N. (2018). Antropolohichnyi narys sotsialnoi stratyfikatsii suspilstva perekhidnoho typu [Anthropological sketch of the social structure of transitional society]. Anthropological Measurements of Philosophical Research, 13, 52-64. doi: 10.15802/ampr.v0i13.131850 [in Ukrainian].

2. Eco, U. (1998). Otsutstvuiushchaia struktura. Vvedenie vsemiologiiu [Absent structure. Introduction to Semiology]. Sankt-Peterburg: Petropolis [in Russian].

3. Hrubov, V. (2016). Filosofiia informatsii: u poshukakh novoi ontolohii [Philosophy of information in search of a new ontology].

4. Visnyk KNTEU [Kyiv National University Of Trade And Economics Bulletin], 2, 16-20 [in Ukrainian].

5. Pavlenko, Yu. (2004). Pokhodzhennia ta tsyvilizatsiina identychnist ukrainskoho narodu [Origin and civilization identity of the Ukrainian people]. COLLEGIUM, 15, 149-164 [in Ukrainian].

6. Rorti, R. (1997). Relyativizm: naidennoe i sdelannoe [Relativism: found and done]. In A. Rubtsov (Ed.), Filosofskii pragmatizm Richarda Rorti i rossiiskii kontekst [Philosophicalpragmatism of RichardRorty and the Russian context] (pp. 11-44). Moskva: Traditsiya [in Russian]. Stezhko, Yu. (2018). Osoblyvosti rozvytku informatsiinoho suspilstva Ukrainy [The development features of the information society of Ukraine]. In Ewelina Kancik-Koltun (Ed.), Wyzwania spoteczenstwa informacyjnego. Polskie i ukrainskie doswiadczenia (pp. 163-173). Lublin [in Ukrainian]. Stezhko, Z., & Stezhko, Yu. (2018). Superechlyvist svobody ta paradoksy vidpovidalnosti (antropolohichnyi analiz) [Contradiction of freedom and paradoxes of responsibility (anthropological analysis)]. Anthropological Measurements of Philosophical Research, 13, 65-78.

7. Tomalintsev, V. (2018). Soznanie: skrytye mekhanizmy stanovleniya i razvitiya [Consciousness: hidden mechanisms of formation and developmen]. Voprosy filosofii[Philosophy Issues], 4, 41-51 [in Russian].

8. Yahodzinskyi, S. (2015). Hlobalni informatsiini merezhi u sotsiokulturniiperspektyvi: monohrafiia [Global Information Networks in the Socio-Cultural Perspective: Monograph]. Kyiv: Ahrar Media Hrup [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru