Особливості вікової періодизації особистості у психолого-педагогічній літературі

Размещено на http://allbest.ru

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

Кафедра загальної педагогіки та педагогіки вищої школи

Особливості вікової періодизації особистості у психолого-педагогічній літературі

Гузенко Наталія Олександрівна аспірант

Анотація

У статті розглянуто проблему особливостей вікової періодизації особистості на основі аналізу психолого-педагогічної літератури. На основі аналізу наукових доробок відомих дослідників визначено суть поняття «вікова періодизація особистості». Проаналізовано та узагальнено погляди знаних науковців у галузях педагогіки та психології щодо вікової періодизації особистості.

Визначено психофізіологічні особливості кожного вікового етапу. На основі напрацювань відомих учених визначено психолого - педагогічні особливості вікової періодизації, що впливають на процес формування особистості. Проаналізовано підходи до визначення вікових груп на основі різних критеріїв таких як хронологічний вік, фізіологічний вік, психологічний вік, соціальний вік.

Визначено та узагальнено сутність сучасних підходів щодо вікової періодизації особистості. Доведено, що актуальність даного дослідження полягає в детальному вивченні психолого-педагогічних особливостей вікової періодизації, що впливають на процес формування і становлення людини як особистості та на її подальший розвиток.

Ключові слова: вік, вікові особливості, вікова періодизація, віковий підхід, психологічні особливості, особистість.

Abstract

Features of the perception periodicity of personality in psychological and pedagogical literature

Guzenko N.O. postgraduate student, department of general pedagogics and pedagogy of higher school Kharkiv National Pedagogical University named after G.S. Skovoroda

The article deals with the problem of the peculiarities of age-based periodization of the individual on the basis of the analysis of psychological and pedagogical literature. On the basis of the analysis of scientific achievements of known researchers, the essence of the concept of "age periodization of personality" is determined. The views of well-known scientists in the fields of pedagogy and psychology concerning the age-old periodization of the individual are analyzed and summarized. Psychophysiological features of each age stage are determined. On the basis of the achievements of famous scientists, psychological and pedagogical features of age periodization have been determined that influence the process of personality formation. The approaches to the definition of age groups based on different criteria such as chronological age, physiological age, psychological age, social age are analyzed. The essence of modern approaches to the personality periodization period is determined and generalized. It is proved that the relevance of this study consists in a detailed study of the psychological and pedagogical features of age periodization, which influence the process of formation and formation of a person as a person and on its further development. Key words: age, age characteristics, age periodization, age approach, psychological features, personality.

Постановка проблеми

У сучасній Україні соціальні очікування від реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти пов'язані не тільки з якісним засвоєнням учнями навчального матеріалу, але й їх вихованням згідно з морально-етичними принципами нашої культури, що відбуваються в складних соціокультурних умовах. Світогляд сучасної особистості характеризуються не тільки прогресивним змінами, а й тенденцією до руйнування багатьох загальнолюдських цінностей, утратою виховного ідеалу. У зв'язку з цим все більшої актуальності набуває проблема виховання особистості з активною життєвою позицією, здатною приймати відповідальні рішення, яка діє згідно з морально-етичними принципами, поважає гідність та права людини. Одним з напрямів розв'язання цієї проблеми є врахування психолого-педагогічних особливостей особистості на кожному віковому етапі: віковий підхід до процесу виховання підростаючого покоління, цілеспрямоване, послідовне формування у нього стійких моральних принципів. Аналіз досліджень і публікацій. Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що особливості вікової періодизації особистості виступали об'єктом дослідження у психології, соціальній психології та педагогіці.Такі дослідники як: Л. Божович, М. Борішевскій, Л. Виготський, Н. Волкова, О. Дробницкий, Д. Ельконін, Е. Еріксон, Л. Колберг, В. Крутецький, В. Моргун, Н. Токарева, А. Шамне вивели різні вікові етапи на основі розробок власних критеріїв для дослідження вікової періодизації особистості. Мета статті. З'ясувати та узагальнити психолого-педагогічниі особливостї вікової періодизації особистості на кожному віковому етапі, визначити їх вплив на виховання та формування моральних принципів та поведінки.

Виклад основного матеріалу

Важливою умовою для організації виховного процесу та формування моральної поведінки особистості є здійснення вікового підходу до цього процесу. Мається на увазі не тільки психофізіологічні особливості віку, але і те, як вони трансформуються в інтелектуальному, духовному, фізичному розвитку сучасної особистості, в напрямку її потреб і інтересів, ціннісних орієнтацій. Науковці визначають вікову періодизацію особистості як поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками. Дослідник Н. Волкова зазначає, що віковий період -- це відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості. У межах періоду відбуваються кількісні та якісні зміни психіки, що дає змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну.

Тобто розвиток психіки людини має періодичний і стадійний характер. У межах стадій розрізняють менші часові відрізки розвитку -- фази (наприклад, у періоді раннього дитинства виділяється стадія немовляти, а в межах цієї стадії -- фаза новонародженості).

Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвитку особистості необхідне для створення оптимальної системи навчання й виховання, використання в повному обсязі можливостей дитини на кожному віковому етапі. Критеріями їх визначення є системні суттєві якісні ознаки -- психічні й соціальні зміни на певному етапі життя дитини [3, с. 49].

Вперше вікову періодизацію запропонував грецький філософ Платон (IV ст. до н.е.). У ній розкривається зміст виховання та діяльності особистості на кожному з вікових періодів, а вже його учень, Арістотель зробив першу спробу визначити основні етапи розвитку людської психіки, вбачаючи в них повторення етапів родової еволюції органічного світу. Він розглядав цей процес як матеріалізацію природних можливостей, які згодом перетворюються на реальність і поєднують людину із зовнішнім світом. Арістотель розділив розвиток дитини на три періоди (по сім років кожен) назвавши їх відповідно: рослинний, тваринний, розумний. На сучасному етапі розвитку педагогіки та психології найпопулярнішим є визначення вікової періодизації за психолого-педагогічними критеріями, що враховують характерні для кожного віку рівень розвитку, зміст та форми навчання й виховання, основну діяльність, відповідний їй рівень свідомості й самосвідомості особистості. Основою природнього критерію вікових особливостей розвитку є анатомо-фізіологічне дозрівання організму, його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції.

Слід відмітити, що відсутня чітка визначеність вікових груп, яка пояснюється об'єктивними факторами, зокрема: численістю критеріїв, на основі яких можна визначити вік людини (хронологічний вік, фізіологічний вік, психологічний вік, соціальний вік); нерівномірністю розвитку процесів, закладених в основу вищевказаних критеріїв тощо. Вікові категорії завжди позначають не стільки вік і рівень біологічного розвитку, скільки суспільне становище, соціальний статус особистості. Тому виникає необхідність комплексного підходу та оцінки вікових періодів на основі сукупності критеріїв. Науковець А. Шамне зауважує, що індивідуалізація темпів розвитку, відсутність єдиного уніфікованого ритму розвитку для всіх дітей при збереженні загальних закономірностей розвитку (переходу від одного періоду до іншого, наявності єдиного плану, або, вірніше, послідовності стадій розвитку) дозволяє стверджувати: вікові межі періодів розвитку є орієнтовними, з вираженими індивідуальними варіаціями [9, с. 63].

У педагогіці шкільний вік поділяють на: молодший (6\7-11\12 р.); середній або підлітковий (1215 років); старший або юнацькій (15-18 р.).

Кожній віковій групі властиві психічні та соціальні ознаки, які називають віковими особливостями. Показниками молодшого шкільного віку є готовність дитини до навчання: навички до розумових зусиль, зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя і виконувати його завдання.

Підлітковий вік позначений бурхливим ростом і розвитком організму, поліпшується продуктивність пам'яті. Є характерною розпорошеність інтересів. Роль у його житті відіграють різні форми спілкування, посилюється прагнення дружити. Наприкінці цього періоду реально постає завдання вибору професії.

Юнацькій вік - це період формування світогляду, самосвідомості, хар-ру і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшокласника стає зрілішою. Мовлення збагачується науковими термінами, увиразнюється і конкретизується. В них формуються стійкі професійні інтереси. Всередині кожної вікової групи існують значні відмінності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання дитини [9, с. 63]. Зауважимо, що багато прихильників має вікова періодизація педагога та психолога В. Крутецького:

• новонароджений (до 10 днів);

• немовля (до року);

• ранній дитячий вік (1--З роки);

• переддошкільний період (3--5 років);

• дошкільний (5--6(7) років);

• молодший шкільний (6(7)--11);

• підлітковий (11--15 років);

• вік старшокласників (15--18 років).

Перехід від попереднього періоду до наступного часто має кризовий характер. Вікова криза -- нетривалий за часом (до 1 року) період розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами.

Прояви кризи виявляються в негативних симптомах поведінки, фактах важкої виховуваності, тимчасового зниження навчальної працездатності, маючи не тільки негативне, а й позитивне значення у розвитку особистості. У дитячому віці виділяють: кризу першого року життя, кризу трьох років, кризу 6-7 років, підліткову кризу (10-11 років) [9, с. 51].

В основу періодизації вікового розвитку за Л. Виготським покладено центральне новоутворення певного вікового періоду:

1) Період кризи новонародженості (від народження до 10 днів) - на 9-й день у дитини з'являються перші умовні рефлекси (наприклад, реакція на положення тіла під час годування).

2) Період немовляти (від 10 днів - до 1 року). Новоутворення - потреба у спілкуванні та емоційних контактах з дорослими, комплекс пожвавлення.

3) Період раннього дитинства (1-3 роки). Дитина починає усвідомлювати себе суб'єктом потреб і суб'єктом дій.

4) Дошкільне дитинство (від 3-х до 7 років). Виявляється ієрархія мотивів, потреба у схваленні, потреба у суспільно-оцінюваній діяльності.

5) Молодший шкільний вік (від 7 до 11-12 років). Дитячий розвиток виявляється довільністю психічних дій, рефлексією (здатністю до самоаналізу).

6) Підлітковий вік (11-15 років). Виникає почуття дорослості, новий рівень самосвідомості і рівня домагань, абстрактно-логічне мислення.

7) Ранній юнацький вік (14/15 - 16/18). Новоутворенням цього періоду є «образ-Я», формується світогляд, особистісне і професійне самовизначення, теоретичне мислення [7, с.120- 121].

Слід зазначити, що вікова періодизація Д. Ельконіна - найбільш поширена у вітчизняній психології та педагогіці. Згідно періодизації Ельконіна, процес дитячого розвитку в цілому можна розділити на етапи (більші тимчасові утворення), що включають в себе періоди дитячого розвитку. Дитинство, що охоплює період часу від народження дитини до закінчення школи, з вікової класифікації ділиться на наступні три етапи:

• дошкільне дитинство (від народження до 67 років);

• молодший шкільний вік (від 6-7 до 10-11 років, з першого по четвертий-п'ятий класи школи);

• середній і старший шкільний вік (від 10-11 до 16-17 років, з п'ятого по одинадцятий клас школи). [10, с.167]

В цілому, процес дитячого розвитку в цілому можна розділити на сім періодів:

1. Дитинство: від народження до одного року життя.

2. Раннє дитинство: від одного року життя до трьох років.

3. Молодший і середній дошкільний вік: від трьох до чотирьох-п'яти років.

4. Старший дошкільний вік: від чотирьох-п'яти до шести-семи років.

5. Молодший шкільний вік: від шести-семи до десяти-одинадцяти років.

6. Підлітковий вік: від десяти-одинадцяти до тринадцяти-чотирнадцяти років.

7. Ранній юнацький вік: від тринадцяти- чотирнадцяти до шістнадцяти-сімнадцяти років [5, с.129].

Вікова періодизація американського психолога, спеціаліста у галузі психології розвитку Лоренса Колберга базується на засвоєнні особистістю тих чи інших представлених цінностей на різних етапах вікового розвитку.

Науковець Лоренс Колберг, продовжючи експерименти Ж. Піаже, виконав дослідження, в яких виявлялись моральні судження та етичні уявлення дітей різного віку. Дітям пропонували оцінити моральні вчинки героїв оповідання і обгрунтувати свої судження.

З'ясувалося, що на різних вікових етапах діти по-різному вирішують моральні проблеми. Дитина проходить еволюцію від егоцентричного ставлення до оточуючих, коли вчинки оцінюються згідно до правил, засвоєних від дорослих, до більш гнучкої позиції, коли в своїх судженнях про інших людей дитина починає користуватися власними особистісними критеріями. Саме таким характером еволюції пояснюється той факт, що до 7 років дитина схильна судити про вчинки за важливістю наслідків, а у старшому віці - за намірами, що зумовили ці вчинки. Наприклад, на думку маленької дитини, Таня, яка розбила 10 тарілок, допомагаючи матері накривати на стіл, заслуговує на більше покарання, ніж Саша, який без дозволу узяв із шафи цукерку і при цьому розбив одну тарілку.

Узагальнюючи експериментальний матеріал, Л. Колберг виділив 6 стадій розвитку, що об'єднуються у 3 рівні:

I рівень - доконвенціональний або доморальний рівень. Людина слідує в своїй поведінці встановленим в суспільстві правилам, визначаючим, «що добре і що погано», але при цьому орієнтується тільки на фізичні або гедоністичні слідства скоєних вчинків (покарання, заохочення, фаворитизм), а також на авторитет і владу тих, хто ці правила встановив. В якості морально виправданої дії розглядається така, яка сприяє задоволенню потреб індивіда.

II рівень - конвенціональний. Людина підкоряється прийнятим моральним вимогам і слідує моральним відносинам сім'ї, групи або нації. Людина вчиняє добре тому, що виконує свої обов'язки чи борг і суворо стежить за виконанням порядку заради самого себе.

III рівень - постконвенціональний, принциповий, автономний. Людина намагається виконати і встановити для себе власні універсальні моральні цінності, які правильні незалежно від того, яка група людей їх розділяє і проповідує [7, с. 111].

Періодизація Л.Колберга не має чітких вікових меж, оскільки, як свідчать результати досліджень, всі дошкільники і 70% 7-річних дітей знаходяться на доморальному рівні розвитку. Цей найнижчий рівень розвитку моральної свідомості зберігається у частини дітей і пізніше: у 30% дітей 10 років, 10% - 13-16 років.

Багато хто з дітей в 13 років вирішує моральні проблеми на другом рівні конвенціональної моралі. Розвиток вищого рівня моральної свідомості пов'язаний із розвитком інтелекту: усвідомлені моральні принципи не можуть з'явитися раніше підліткового віку, коли формується логічне мислення. Але навіть інтелектуально розвинені дорослі люди можуть не мати автономної моралі. І тільки 10% підлітків підіймається до вищого рівня моральної свідомості.

Дослідження Л.Колберга переконують у наявності зв'язку між розвитком моральної свідомості і самосвідомості особистості з прогресом абстрактного, понятійного мислення, а також доводять, що перехід від конвенційної моралі (орієнтує на зовнішні норми поведінки) до автономної (орієнтує на внутрішню систему принципів) починається саме в юнацькому віці. Особливості моральної поведінки старших школярів тісно пов'язані з особливостями вікового розвитку, формуванням моральної свідомості юнацтва [7, с. 112].

Науковець Е.Еріксон виділяє вікові стадії пси- хосоціального розвитку особистості, визначуючи специфіку кожної із стадій, що характеризує такі властивості вікового розвитку дитини:

1) Стадія немовляти (0-1 рік). Виникає довіра (або недовіра) до світу.

Динаміка розвитку довіри залежить від матері, яка відіграє головну роль в житті дитини. Дитина, котра із довірою ставиться до світу, спокійно спить, її легко годувати, без тривоги й гніву переносить зникнення із поля зору матері: її існування для дитини стає внутрішньою впевненістю, а її поява передбачуваною. Сталість, безперервність і тотожність життєвого досвіду зароджує у дитини початкове відчуття власної ідентичності.

Психолог зазначає, що материнська любов і ніжність визначає кількість віри й надії, що виносяться з першого життєвого досвіду дитини. На цій стадії важливим є не тільки кількість їжі, а якість турботи про дитину. Якщо ж матір невротична, тривожна, якщо атмосфера в сім'ї напружена і дитині мало приділяють уваги, то формується базова недовіра до світу, стійкий песимізм. Сильно виражений дефіцит емоційного спілкування з немовлям призводить до різкого гальмування психічного розвитку дитини.

2) Стадія раннього дитинства (1-3 роки) пов'язана із формуванням автономії та незалежності: дитина починає самостійно ходити, вчиться контролювати себе. Але відчуття самостійності не має підривати довіру до навколишнього світу, що сформувалася раніше.

Батьки допомагають її зберегти, обмежуючи бажання дитини вимагати, привласнювати, руйнувати, коли вона перевіряє свої сили. Вимоги і обмеження батьків в той же час створюють основу для негативного почуття сорому і сумнівів. Дитина відчуває «очі світу», що слідкують за нею, засуджуючи за помилки, за брудні руки тощо. Якщо дорослі висувають занадто жорсткі вимоги, часто карають дитину, у неї виникає страх «втратити обличчя», постійна стурбованість, напруженість. Якщо ж прагнення дитини до незалежності не пригнічується, то встановлюються оптимальні умови розвитку.

3) Стадія дошкільного віку - вік гри (3-6/7 років). Дитина активно пізнає навколишній світ, моделює у грі стосунки дорослих. До самостійності додається ініціативність. Коли поведінка дитини стає агресивною, ініціатива обмежується, з'являється тривожність і почуття провини. Так закладаються нові внутрішні інстанції - совість і моральна відповідальність за власні думки і дії. людина особистість моральний віковий

Дорослі не повинні перевантажувати совість дитини; надмірне незадоволення і покарання стимулює розвиток почуття провини, страх перед покараннями, розвивається пасивність. На цьому етапі відбувається статева ідентифікація, дитина засвоює певну форму рольової поведінки, чоловічу або жіночу.

4) Шкільний вік (6/7-12 років) - час «психосексуального мораторію», необхідний для засвоєння основ технічної і соціальної трудової діяльності. Стадія пов'язана із оволодінням новими знаннями і навичками.

Засвоєння нових знань, умінь, навичок, основ трудового і соціального досвіду дає можливість дитині отримати визнання з боку оточення і набути почуття адекватної компетентності. Якщо ж досягнення незначні, дитина гостро переживає свою невправність, свою невигідну позицію серед однолітків і почуває себе невпевнено. Замість почуття компетентності утворюється почуття неповноцінності. Его-ідентичність дитини сягає реальної сили лише тоді, коли вона розуміє, що її досягнення виявляються у тих сферах життя, котрі є значущими для певної культури.

Період початку шкільного навчання - це також початок професійної ідентифікації, відчуття своєї єдності із представниками певних професій.

5) Підлітково-юнацький вік (13-18 років). Дитинство закінчується і формується перша цілісна форма его-ідентичності. Відбувається включення особистості в нові соціальні групи. Важливу роль відіграють однолітки. Цілісна ідентичність дозволяє юнацтву вирішити головну задачу -самовизначення і вибір життєвого шляху.

Коли особистості не вдається усвідомити себе і своє місце в світі, спостерігається дифузність ідентичності. Вона пов'язана із інфантильним бажанням якомога довше не вступати у доросле життя, ворожим неприйняттям соціальних ролей, що є бажаними для сім'ї та суспільства (чоловічої або жіночої, національної, професійної), зневагою до всього вітчизняного, прагнення «стати нічим» (якщо це є останній спосіб самоствердження).

6) Молодість (до 25 років). Актуальним стає пошук супутника життя, тісна співпраця з людьми. З'являється відчуття єдності, інтимності у стосунках.

Досягнення попередньої стадії дозволяють молодій людині «із готовністю і бажанням змішувати свою ідентичність із іншими». Підставою до зближення із оточенням є повне оволодіння основними модальностями поведінки. Важливим надбанням віку є поява зрілого почуття любові і встановлення творчої атмосфери співпраці у трудовій діяльності.

Однак, якщо дифузія ідентичності переходить і на цей вік, - людина закривається, прагне усамітнення, поведінкові сценарії зорієнтовані на ізоляцію.

7) Зрілість (до 50 років). Важливий вплив з боку інших людей, особливо - дітей, вони підтверджують суб'єктивну значимість, потрібність людини. Позитивні якості форматуються у творчості, улюбленій роботі, вихованні і турботі про дітей; проявляється задоволення життям.

Якщо ж у соціальному просторі людини відсутні можливості для впливу, немає на кого виливати своє «Я» (немає улюбленої роботи, сім'ї, дітей), то людина спустошується, відмічається застій, психологічний і фізіологічний регрес. Це зумовлено негативними виборами на попередніх етапах розвитку.

8) Старість (після 50 років) характеризується досягненням нової завершеної (цілісної) форми его-ідентичності. Людина переосмислює своє життя. Відбувається прийняття себе і свого життя, усвідомлення необхідності в логічному завершенні життя. Проявляється мудрість, безособовий інтерес до життя перед порогом смерті. Якщо ж «прийняття» себе та життя не відбулося, то людина відчуває розчарування, втрачає смак до життя, відчуває, що життя пройшло марно.

Схема розвитку особистості є послідовністю стадій, проте, як наголошував сам Е. Еріксон, вона залишає простір для варіацій у темпі й інтенсивності [7, с.115-117].

Періодизацію вікового розвитку пропонує сучасний український науковець В. Моргун, що базується на авторській багатовимірній концепції особистості.

Аналіз наукових досліджень В. Моргуна показав, що підстави розрізнення періодів дитинства і дорослості відрізняються. У дитячому віці головними критеріями періодизації і становлення особистості вважається динаміка соціальної ситуації розвитку, динаміка провідних видів діяльності та динаміка особистісних новоутворень у певному порядку значущості. У дорослому віці ця послідовність суттєво змінюється («переієрархізується»).

Особистісні новоутворення дорослого стають вирішальними - завдяки ним доросла людина сама обирає, що робити (провідну діяльність), з ким мати стосунки (соціальну ситуацію власного розвитку). У контексті зазначеного соціальну ситуацію розвитку і провідну діяльність слід розглядати як змістовні спрямованості (направленості) діяльності особистості.

Життя людини, відповідно до положень багатовимірної концепції розвитку особистості, умовно поділяється на чотири основні періоди.

У першому періоді життя переважає ділова спрямованість дитини на предметно-знаряддєво- продуктивне пізнання і перетворення довкілля. Це підтверджується тією обставиною, що немовля починає з предметно-маніпулятивної діяльності у співпраці з дорослим, у дошкільному віці провідними діяльностями стають ділові, рольові ігри, у шкільному - навчання предметним видам діяльності, вибір професії.

У другому періоді розвитку особистості переважає спілкування, наприклад, у підлітковому віці - у вигляді товаришування і дружби, в юнатцтві - у формі емоційно забарвленого кохання, а в молодості - створення сім'ї, народження і виховання дітей.

Третій період пов'язаний із працею як «серйозною грою» із амбівалентною орієнтацією на теперішній час, що виявляється у досягненні не тільки професійної майстерності, а й визнанні у справі свого життя.

Четвертий період переходить у самодіяльність особистості, де домінують такі види діяльності, як наставництво, спогади і самообслуговування [6, с.143-164].

У даній періодизації кожен із чотирьох періодів має характерну для нього просторово-часову орієнтацію й емоційну забарвленість. Так, для співпраці дитини із дорослим властива амбівалентна, зі швидкою зміною настроїв орієнтація на сьогодення, спілкуванню юнаків притаманна «оптимістична орієнтація» на майбутнє, у «серйозних ділових іграх» дорослих наявна амбівалентна орієнтація на сьогодення, а для самодіяльності людини поважного віку характерна ностальгічна орієнтація на минуле.

Важливим критерієм (підставою) багатовимірної періодизації є рівні опанування досвіду і форми реалізації діяльності. Кожен з періодів має три стадії: навчання, відтворення, творчість. Вони, у свою чергу, складаються із послідовних фаз розвитку: а) моторики, б) перцепції, в) мовленнєво-розумової форм реалізації діяльності. Динаміка переходів за стадіями і періодами включає в себе кризові етапи і етапи еволюційного розвитку. Під час переходу від стадії творчості до навчання мають місце кризи «адаптації - дезадаптації», від навчання до відтворення - кризи «автономії - залежності», від відтворення до творчості - кризи «самоактуалізації-кон- формізму».

В цілому ж багатовимірна теорія особистісного розвитку людини на засадах системо-діяльнісної парадигми може розглядатися як певний крок у напрямку побудови цілісної структури особистості із урахуванням етапів вікової ґенези буття [7, с. 128131].

Проаналізувавши наукові доробки вчених у напрямку вікової періодизаціі, можемо визначити вікові етапи у шкільному віці.

Молодший шкільний вік - це період від 6\7 до 11 років, що характеризується формуванням нового виду діяльності - навчального, який вимагає від дитини не тільки великого розумового напруження, активності, а й фізичної витривалості. В молодшому шкільному віці починається формування нових, необхідних для навчання якостей. Саме в цей період з'являються дуже важливі психологічні новоутворення, такі як довільність діяльності, здатність планувати свою діяльність, оцінка своїх дій з точки зору відповідності поставленим цілям; оволадіння навичками самоконтролю.

У процесі навчальної діяльності формується здатність дитини виділяти властивості поняття при вирішенні конкретних завдань, оволодіння навчальними діями, контролем та оцінкою. Формується навички вольової регуляції діяльності і поведінки.

Протягом перших років шкільного життя відбуваються зміни і в емоціонально-вольовій сфері дитини. Поступово формується адекватна самооцінка, рівень домагання, що відповідає рівню його розвитку, більш стійкими стають його емоції, виробляються вольові якості.

Особливе місце в психічних процесах починають займати внутрішня саморегуляція і контроль. Якщо в першому класі провідними продовжують залишатися наочні форми мислення, то до другого - третього року навчання дитина починає здійснювати аналіз і синтез, на основі уявлень уявного зіставлення веде розвиток словесно-логічної форми мислення.

Підлітковий вік - це період життя особистості від 11 до 14 років, період між дитинством і дорослістю, який визначається активним фізичним та психологічним розвитком. Саме на стику цих періодів 14-15 років з'являються засади для формування самосвідомості, саморозвитку та відповідальності. Моральний розвиток у підлітковому віці набуває нового змісту з розвитком формального мислення, що полягає в тому, що надіндівідуальні цінності і ідеали стають для особистості важливими і актуальними [8, с.188].

Німецький філософ і психолог Едуард Шпрангер, один з найвідоміших дослідників підліткового віку, у праці «Psychologie des Jugendalters («Психологія юнацького віку)» також розглядав підлітковий вік всередині юнацького, межі якого він визначав 13 - 19 роками у дівчат і 14 - 21 роками у юнаків. При цьому перша фаза цього віку - власне підліткова - обмежується 14 - 17 роками. Вона характеризується кризою, змістом якої є звільнення від дитячої залежності [10, с.43].

Нового значення набувають потреби в підлітковому віці: з безпосередніх вони перетворюються в опосередковані, маючи свідомий і довільний характер. Виникнення опосредкованних потреб - це етап у розвитку мотиваційної сфери, на якому підліток може свідомо керувати своїми потребами і прагненнями, опановувати свій внутрішній світ, формувати життєві плани і перспективи, що є ознакою більш високого рівня особистісного розвитку. Ідеться про формування на даному віковому етапі найбільш складного вищого механізму цілепокла- дання, що виражається в існуванні сенсу, плану життя (С. Рубінштейн), життєвої мети (А. Леонтьев), загального девізу свого буття (О. Дробницкий).

Перетворення когнітивної області стає важливою передумовою емоційних змін, а саме тісної взаємодії психосоціальних процесів з біологічними і когнітивними змінами. У зв'язку з цим великого значення набуває розвиток понять про моральні цінності та орієнтація на них. У загальній формі моральні цінності носять абстрактний характер, їх засвоєння вимагає операцій абстрактного мислення. Підліток ще не здатний ані осмислити, ані використовувати їх в якості міри оцінки і керівництва до дії.

Старший підлітковий вік (вік старшокласників), на думку вчених Л. Божович, М. Борішевский та інших, - це найважливіша пора морального розвитку особистості від 15 до 18 років. Формування моральних переконань в цей період зумовлено рядом причин. Розвиток самосвідомості, зокрема утворення стабільних моральних самооцінок, породжує потребу в обробці та осмисленні власних моральних принципів і вчинків, обумовлює мотивоване прийняття суспільних вимог. Цей вік характеризується виникненням потреби у власних моральних принципах та переконаннях, заснованих на усвідомленні значущості моральних вимог суспільства для моральної діяльності.

Дослідник Л. Божович вважає, що моральні переконання вперше з'являються лише в старшому шкільному віці. Виникнення моральних переконань в більш ранній період не може бути, оскільки "узагальнені ідеали і стійка самооцінка починають складатися лише до кінця підліткового періоду" [1, с. 220].

Учений М. Борішевский підкреслює, що моральні переконання старшокласників мають характер завершених і стійких системних утворень, що входять у світогляд особистості як важливий компонент; він вказує на випередження у старших підлітків розвитку моральних переконань у порівнянні зі здатністю їх проявляти [4, с. 131].

Найважливішою загальною умовою виникнення моральних переконань особистості є усвідомлення нею змісту і об'єктивної необходності моральних норм суспільства і добровільне дотримання їх в конкретних життєвих ситуаціях. За цієї умови громадські моральні норми перетворюються у внутрішні еталони і мотиви поведінки особистості [4, с.149].

Висновки і пропозиції

Аналіз особливостей вікової періодизації у психолого-педагогічній літературі визначив різночасність в проходженні особистістю фаз вікового розвитку, зростання, досягнення зрілості і еволюції, що свідчить про складність і суперечливість вікового розвитку. Періодизації віку розрізняються тому, наскільки широко детально представлені в них вікові зміни різних сторін психіки і в якій мірі виражені метричні і топологічні властивості вікового розвитку людини. Найбільш складною справою є визначення тривалості фаз розвитку та критичних точок, його дискретних моментів, оскільки слід враховувати гетерохронність функціональних і особистіс- них змін, а також вікову та індивідуальну мінливість у змінюються історичних умовах.

Важливими для подальшого дослідження вва- жаемо проблеми, що пов'язані з процесом формування досвіду моральної поведінки у підлітковому віці.

Список літератури

1. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. (Пси-хологическое исследование). М.:Просвещение, -1968. - 464с.

2. Выготский Л. С. Детская психология / Лев Семенович Выготский //Собрание сочинений : в 6 т. Москва : Педагогика, 1984. Т. 4. 432 с.

3. Волкова Н. П. Педагогіка: Навч. посіб. Вид. 2-ге, перероб., доп. - К.: Академвидав, 2007. - 616 с. («Альма-матер»).

4. Кадол Ф.В. Воспитание чести и достоинства старшеклассников. Мн.: Унывератэцкае, - 1998. - 208с.

5. Костюк С.Г./ Вікова психологія / за ред. Г. С. Костюка. - Київ : Рад. школа, - 1976. - 268 с.

6. Моргун В. Ф. Багатовимірна концепція особистості та інтеграція психологічних теорій діяльності, установки і вчинку / В. Ф. Моргун. // Особистість у розвитку : психологічна теорія і практика : монографія / за ред. С. Д. Максименка, В. Л. Зливкова, С. Б. Кузікової. - Суми : Вид-во СумДПУ імені А. С. Макаренка, - 2015- 356с.

7. Токарева Н.М., Шамне А.В. Вікова і педагогічна психологія: підручник [для студентів вищих навчальних закладів]/Н. М. Токарева, А. В. Шамне.// - Київ, 2017. - 480 с.

8. Философия образования. Сб. науч. статей /Под ред. А.Н. Кочергина М.: Новое тысячелетие, - 1996. - 288с.

9. Фіцула М. М. ПЕДАГОГІКА : навч. посіб. / М. М. Фіцула. -3-тє вид., стереотип. - К. : Акаде- мвидав, 2009. - 560 с. - (Серія «Альма-матер»)

10. Шамне А. В., Прахова С. А /Психологія фрустраційних станів та реакцій підлітків: теорії, проблеми, діагностика: монограф./ Шамне А. В., Прахова С. А. - К.: НУБіП України, 2018. - 278 с.

Размещено на Allbest.ru