Психологізм автора як складник творення художнього тексту

Постановка проблеми

Дискусійне поняття психологізм має різне наукове потрактування, адже осмислення цього явища в мовознавстві можливе на таких рівнях: автор, читач, текст. У дослідженні літературного твору зазвичай враховують ці рівні, тому на їхній основі твориться комплексний характер критичного погляду на художній текст. Особливе місце з усіх можливих розумінь психологізму належить такому аспекту, як психологія автора. Адже письменницька візія буття - це не лише твір як результат, а й набагато більше - включно з передумовами написання тексту, актом творення й перспективами читацької рецепції.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У науковому дискурсі явище авторського психологізму було окреслено в численних працях мовознавців і літературознавців. Залучення біографічного методу в літературознавстві має певне місце в розвідках таких дослідників, як М. Арнаудов, М. Гершензон, Б. Грифцов, С. Михида, Р. Піхманець, Ш. О. Сент-Бев, І. Скляр, І. Страхов, Н. Тамарченко, Р. Уоррен.

У вітчизняному мовознавстві це питання вперше було розглянуто в працях О. Потебні; зокрема вченим було встановлено зв'язок мови й мислення, закладено підґрунтя до усвідомлення авторської художньої творчості як інтелектуальної й вербальної діяльності. Продовжувачем ідей Потебні став Д. Овсянико-Куликовський, який досліджував творення художніх образів як психічний процес, що відбувається у свідомості письменника. Подальші розвідки в цій галузі були присвячені особистості автора як мовної й мистецької особистості (А. Горнфельд, П. Якобсон, М. Бахтін, В. Белянін, В. Виноградов, А. Шмельов та ін.).

Мета статті. Художній текст як особистіше вираження лінгвокреативної діяльності письменника - окремий розділ дослідження в мовознавстві. До цього часу актуальним залишається питання щодо того, чи можливо зрозуміти позицію автора через її мовну репрезентацію й окреслити роль процесів текстотворення в дослідженні художньої мови. У визначенні місця автора та його «присутності» в тексті науковці не мають одностайної думки, що зумовлює дослідження шляхів відображення психології автора на рівні творення й прочитання художнього тексту. Реалізація цієї мети можлива при вирішенні таких завдань: окреслення проблеми щодо «наявності» автора в художньому тексті, аналіз індивідуального творчого процесу та виявлення психологічного портрету письменника у власному тексті.

Виклад основного матеріалу

На сучасному етапі у філологічних дослідженнях існує два основні погляди на взаємозв'язок митця і його тексту. Якщо ми розглядаємо лише текст, без додаткового вивчення інформації про автора, умов написання цього твору тощо, то це один погляд. Інший спосіб дослідження тексту включає біографічні відомості про письменника, передумови написання твору, літературну традицію; у цьому разі прочитання тексту стає ширшим й має додаткове смислове навантаження.

Наприклад, Брукс зазначає, що при дослідженні тексту не варто перейматися психологією автора, його біографією або ж реакцією читача. Важливим постає те, що сказав автор і що наявне в тексті, а не те, що він хотів сказати. І для цього дослідник звертається не до широкого кола читачів, а до ідеального читача, якого цікавить, як побудований текст [1, с. 1367]. На думку науковця, дослідження має спиратися на те, з чого складається текст, які засоби в ньому втілені і як результат - наше розуміння їх, адже в іншому разі кількість припущень стосовно бажань та емоцій автора може бути безкінечною. «Я сказав те що сказав» - ось єдина відповідь художника на питання про те, що він хотів сказати своїм твором. І перевірити себе він не може інакше, як знову повторити тими ж самими словами весь свій роман» [2, с. 70].

Тобто текст постає перед нами як предмет дослідження, що не має додаткових смислів, які стосуються особистості письменника. Але при цьому закономірний той факт, що ми обмежуємо себе в знайомстві з життям і поглядами талановитої особистості, адже така комунікація не менш цікава, ніж занурення у світ безпосереднього тексту. Або ж, як зазначає С. Михида, що «антиавторські» тенденції <...> мають виразну дегуманізаційну спрямованість» [3, с. 58].

Інший підхід передбачає дослідження художнього тексту із залученням авторських інтенцій та актів творення. Літературний текст - це проекція роздумів, переживань, досвіду окремої людини. Академік В. Виноградов, аналізуючи питання авторського стилю, зазначає: «У художньому творі можуть і навіть повинні відображатися сліди історичної своєрідності життя автора, своєрідності його біографії, стиль його поведінки, його світобачення» [4, с. 35]. Письменник може заперечувати реалії світу, у якому він живе, створити образ абсолютно протилежної йому особистості, заперечувати власні погляди, але все одно він розкриє те, що його хвилює, що його характеризує, і буде спиратися на наявні традиції.

У науковій праці «Психологія художньої творчості» П. Якобсон детально вивчає акт творчості письменника з позиції закономірності цього явища [5]. Процес творення для митця - це окрема діяльність у його житті, основними складниками якого є задум, натхнення, досвід, передумови написання, пошук форми вираження, очікуваний результат і сам процес.

Стосовно самого процесу творення можна сказати, що істинний текст залишається лише в задумі письменника, існує у своєму творці, хоча його інтенції при цьому мають інший зовнішній вияв [6, с. 10]. Те, що бачить читач, то лише вдосконалена версія того, що зміг створити автор, але не той ідеал, який існує в його задумі. Як зазначає Д. Овсянико- Куликовський, «письменник, коли творить, менш за все думає про передавання своєї думки іншим: він занурений у внутрішній процес створення цієї думки» [7, с. 19].

Літературний текст як результат роботи письменника містить у собі інформацію про свого творця. Психологічні особливості автора можна простежити на різних рівнях тексту. Етапи такого дослідження були запропоновані В. Бєляніним:

1. Місце письменника виявляється на рівні визначення теми твору. Будь-яку тему, яку розглядає письменник, можна схарактеризувати як можливість осмислити ті явища та переживання, що його хвилюють [8, с. 20].

2. Індивідуальність письменника виражена в проблемі, яку обирає він для зображення у своєму тексті, адже формулювання проблематики створює специфіку художнього тексту [8, с. 20].

3. Однією з основних позицій у розкритті авторського бачення постає ідея літературного тексту. Суб'єктивність зображуваної реалії буде створювати додатковий авторський ракурс у прочитанні такого тексту. Саме ідейний план постає як особлива психологічно наснажена площина в художньому творі [8, с. 20].

4. Основними «діячами» творення вищезазначених площин постають характери літературного тексту, тобто залучення до художнього тексту таких персонажів, які через вчинки та роздуми створять потрібну ідейну атмосферу. Зображення характеріву тексті, зазвичай, збігається з поглядами самого автора, з його розрізненням позитивного й негативного, справедливості та іншого [8, с. 20-21].

5. Особливості авторського психологізму можна виявити вструктурі, композиції, сюжеті художнього тексту. Послідовність подій і колізій, яку обирає автор для впливу на читача, має велике значення для сприймання твору. Психологічний ефект від послідовного чи хаотичного розгортання сюжету може бути абсолютно різним. Напруга, яку передає заплутаний сюжет або інтроверсійний текст, дуже часто стає одним з основних засобів, що утримують увагу читача і в результаті можуть здивувати [8, с. 22].

6. Особливе місце в будь-якому тексті належить мові. Через мовне вираження художній текст набуває особливого звучання та увиразнюється низкою прийомів, завдяки яким і набуває своєї неповторності. Використання в художньому тексті певних засобів, наприклад застарілої лексики, має не лише семантичне значення, але й слугує ідейно- тематичному задуму тексту [8, с. 22]. Письменник у роботі над текстом зосереджує свою увагу не лише на композиції та елементах зв'язку в ній, але й на «пошуках засобів виразності, які з необхідною експресією зможуть відтворити окремі моменти, епізоди, сцени» [5, с. 24].

Для письменника слово постає одразу допомогою і проблемою в процесі творення художнього тексту. Свого часу О. Потебня говорив, що «за допомогою слова не можна передати іншому свої думки, а можна тільки пробудити його власну, так і в мистецтві кожен випадок розуміння художнього образу є випадок відтворення цього образу і створення значення» [9, с. 233]. У процесі творення тексту автор здійснює пошук слова, образу, форми. Адже «не той володіє формою, хто легко знаходить відповідне вираження, але той, хто знає йому ціну і не може з легким серцем обійтися без нього» [10, с. 28].

7. Завершальну комплексну характеристику вміщує в собі поняття стиль. Стиль письменника - це «сукупність основних елементів, незмінно наявних у творах конкретного автора в певний період його творчості або розповсюджених на всю його творчу діяльність у цілому» [11, с. 455-456]. Формування індивідуального стилю зумовлене факторами впливу на письменника (період життя особистості, умови перебування, попередній літературний та життєвий досвід), а також завдання, які перед собою він ставить.

Така багаторівнева парадигма дозволяє зрозуміти вияв автора у своєму тексті від більш загальних площин (таких, як тема, проблема, ідея) до їх реалізації на рівні слова чи художнього прийому.

Висновки

Отже, творча манера письменника як комплекс етапів формування його поглядів та прагнень завдяки формальному вираженню становить значне місце в роботі над художнім текстом. Дослідження етапів становлення особистості автора та його роботи над текстом уможливлює нові уявлення й бачення цього твору. Урахування акту текстотворення як психологічного процесу, спрямованого на втілення авторських інтенцій, відкриває нові аспекти для вивчення психологізму як категорії лінгвопоетики.

Список використаної літератури

1. Brooks Cleanth. “The Formalist Critic.” Norton Anthology of Theory and Criticism. Ed.Vincent Leitch. / CleanthBrooks. -New York: Norton, 2001. -C.1366-1371.

2. Выготский Л. С. Психология искусства / Л. С. Выготский. - Ростов н/Д : Феникс, 1998. - 480 с.

3. Михида С. П. Мегатекст і особистість письменника / С. П. Михида // ВісникЖДУ ім. Івана Франка. - 2006,-№26.-С. 58-62.

4. Виноградов В. В. Проблема авторства и теория стилів / В. В. Виноградов. - М. : Государственное издательство художественной литературы, 1961. -- 614 с.

5. Якобсон П. М. Психология художественного творчества / П. М. Якобсон. - М.: Знание, 1971. - 48 с.

6. Гершензон М. Видение поэта / М. Гершензон. - М.: 2-я Тип.-Лит.М.Г.С.Н.Х., 1919. - 70 с.

7. Овсянико-Куликовский Д. Н. Язык и искусство / Д. Н. Овсянико-Куликовский // Русская библиотека. -- 1895.-№8.-71 с.

8. Белянин В. П. Психолингвистические аспекты художественного текста / В. П. Белянин. - М. : Изд-во МГУ, 1988. - 120 с.

9. Потебня А. А. Психология поэтического и прозаического мышления // А. А. Потебня. Слово и миф. - М., 1989.-С. 201-235.

10. Горнфельд А. Г. Муки слова: статьи о художественном слове / А. Г. Горнфельд. - Л.-М. : Государственное издат., 1927. - 224 с.

11. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова. -- М.: Сов.энциклопедия, 1969. -- 608 с.

Refereces

1. Brooks, С. (2001). The Formalist Critic. Norton Anthology of Theory and Criticism. New York.

2. Vygotskiy, L. S. (1998). Psychology of art.Rostov-on-Don. (in Russ).

3. Mykhyda, S. P. (2006). Megatext and author's personality. Visnyk ChNU of I. Franka,26, 58-62 (in Ukr).

4. Vinogradov, V. V. (1961). Problem of the authorship and the theory of styles. Moscow (in Russ).

5. Yakobson, P. M. (1971). Psychology of the artistic creation.Moscow (in Russ).

6. Gershenzon, M. (1919). Author's specter.Moscow (in Russ).

7. Ovsyaniko-Kulikovskiy, D. N. (1895). Language and Art. Russian library,8, 71 (in Russ).

8. Belyanin, V. P. (1988). Psycholinguistcs aspects of the literary text. Moscow (in Russ).

9. Potebnya, A. A. (1989). The psychology ofpoetic and prose thinking.Moscow (in Russ).

10. Gomfeld, A. G. (1927). Agony of the word: articles about literary word. Moscow (in Russ).

11. Akhmanova, O. S. (1969). The vocabulary of the linguistic terminology.Moscow (in Russ).

Размещено на Allbest.ru