Емоційна сфера особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Емоційна сфера особистості

Завдання 1.

Визначити основні поняття теми та виписати їх із поясненням у тематичний словник.

Основні поняття теми: емоції та почуття людини, види почуттів, стрес, дістрес, афект, настрій

Емоції (від лат. emovere - хвилювати, збуджувати) - це переживання людиною свого особистого ставлення до дійсності, його реакції на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників. Емоційне переживання - це суб'єктивне відображення об'єктивної реальності, його виникнення наперед визначене впливом на нервову систему людини об'єктивних явищ. Виникнення емоцій пов'язане із задоволенням чи незадоволенням потреб людини. Ті або інші явища можуть викликати почуття задоволення чи невдоволення, можуть порадувати чи засмутити, подобатися чи не подобатися. Необхідно зазначити, що емоції істотно впливають на діяльність людини.

Поряд з терміном "емоції" у психології вживається також термін "почуття". Емоції і почуття в широкому значенні це синоніми. У вузькому значенні емоції - це переживання, що виникають у певний, конкретний момент, у певній ситуації. Почуття виникають як результат узагальнення багатьох емоцій, пов'язаних з тим чи іншим об'єктом.

Існує різноманіття емоцій (емоційних переживань). Виникнення різних емоцій обумовлене не лише властивостями впливів, але і суб'єктивними особливостями самого індивіда, його індивідуально-психологічними особливостями, станом здоров'я, потребами, прагненнями, бажаннями тощо.

Емоційні переживання можуть бути класифіковані. Так, розрізняють позитивні і негативні емоції (характеризуються наявністю відтінків задоволення або невдоволення). Емоції відрізняються також за ступенем збудження чи заспокоєння.

Є три класи емоцій (рис. 4):

1) настрої - стійкі переживання будь-яких емоцій. Вони є найбільш поширеним видом емоційних станів людини. Їхні характерні риси: а) слабка інтенсивність; б) значна тривалість; в) невизначеність, "неусвідомленість"; г) своєрідний дифузійний характер (вони накладають відбиток на всі думки і дії людини в конкретний момент);

2) афекти - переживання, що вирізняються різко вираженою інтенсивністю і відносною короткочасністю. Характерні риси: а) бурхливий зовнішній прояв; б) короткочасність; в) певна "неусвідомленість" переживання; г) різко виражений дифузійний характер. Слід зазначити, що сильні афекти захоплюють особистість повністю;

3) почуття - переживання, що характеризуються відносною стійкістю і виділяють ті чи інші явища, що мають стабільну мотиваційну значущість. Характерні риси: а) виразність і визначеність переживання; б) обмежена тривалість (почуття тривають не так довго, як настрої; їхня тривалість обмежена часом дії причини); в) усвідомлений характер; г) предметність (зв'язок переживання з конкретними діями, обставинами). Почуття не мають дифузійного характеру.

Почуття у свою чергу можуть бути поділені на нижчі (пов'язані переважно з біологічними процесами, з задоволенням чи незадоволенням природних потреб людини) і вищі (виникають у зв'язку з задоволенням чи незадоволенням суспільних потреб).

Є три види вищих почуттів:

1) моральні (відображається ставлення індивідуума до вимог моралі): почуття обов'язку, дружби, людської гідності тощо;

2) інтелектуальні (пов'язані з пізнавальною сферою діяльності людини): почуття здогадки, упевненості, сумніву, подиву тощо;

3) естетичні (викликані красою чи потворністю явищ чи об'єктів, що сприймаються) (рис. 5).

Виникнення і розвиток емоцій обумовлений впливом таких чинників: спосіб життя індивідуума; особливості його діяльності; рівень інтелектуального розвитку; характер виховання; здатність переживати різні емоції. Емоції людини відображаються в різних емоційних станах. Причому в процесі діяльності одні з них покращують його життєдіяльність (стенічні), інші, навпаки, погіршують її (астенічні). Емоційні стани (радість, страх, гнів, сум та ін.) зовнішньо проявляються у зміні подиху (рис. 6) міміці, пантоміміці (табл. 1) та ін.

Фрустрація- Фрустрація виникає в ситуації, яка сприймається суб'єктом як загроза (потенційна, реальна або вчинено) задоволення тієї чи іншої його потреби. Вона проявляється в ряді емоційних процесів, таких як розчарування, тривога, роздратування і навіть відчай (рисунок 2.1)

Як і розчарування, виникає при відсутності якогось очікуваного і бажаного результату, проте в стані фрустрації люди все ще продовжують боротьбу за отримання бажаного, навіть якщо не знають точно, що потрібно зробити для досягнення успіху.

Рис. 2.1 - Різні емоційні стани людини при подиху

Нерідко плутають фрустрацію і депривації, хоча причини і механізми їх в корені різні. Якщо фрустрація пов'язана з наслідками незадоволених бажань або невдачами в досягненні поставленої мети, то депривація випливає з відсутності самого предмета або можливості, необхідної для задоволення. Проте, як фрустрационная, так і депріваціонних теорія неврозу сходяться в утвердженні загального механізму, коли депривація веде до фрустрації; фрустрація веде до агресії ; агресія веде до тривозі ; і, нарешті, тривога веде до виникнення захисних реакцій. Незважаючи на патогенну роль тривожних станів, в психоаналізі прийнято спільну думку, що розвиток його починається саме з фрустрації. Фактично, фрустрационное теорії неврозу виходять з передумови, що як депривація, так і фрустрація стають патогенними тільки при перевищенні певного порогу інтенсивності, в кожному разі - індивідуального.

Керованої (або провоцируемой) фрустрацією досить широко користуються психоаналітики, що працюють з пацієнтом методом абстиненції. Підтримка в ході лікування оптимального рівня (негативного тонусу) фрустрації дозволяє домогтися необхідного терапевтичного ефекту.

Саморегуляція людини- це системно-організований процес ініціації, побудови, підтримання і керування довільною активністю особистості, пов'язаною із досягненням нею власних цілей. У людини процеси саморегуляції відбуваються на різних за своєю складністю і змістом рівнях:

Нижчий рівень - це біологічна саморегуляція. Вона є аналогічною до тієї, що властива переважній більшості живих організмів, і забезпечує успішну взаємодію людини з навколишнім середовищем.

Рівень психічної саморегуляції пов'язаний із підтриманням та мобілізацією психічної активності й полягає в здатності людини керувати власними діями й станами.

Незаперечну цінність у дослідженні феномена саморегуляції становить доробок вітчизняної науки, який привніс цілу низку підходів та напрямів до вивчення означеної проблеми. Обґрунтування психічної регуляції та саморегуляції (І. Сєченов та І. Павлов) і доведення ними, що живий організм є системою, здатною зберігати постійність свого стану, а також дослідження фізіологів у руслі психофізіології (П. Анохін) дали змогу підкреслити важливість системного дослідження психічної саморегуляції [8]. У контексті діяльнісного підходу (С. Рубінштейн) саморегуляція особистості є невід'ємною складовою принципу єдності свідомості з діяльністю [10]. Важливу роль у становленні сучасних уявлень про саморегуляцію відіграв суб'єктний підхід (К. Альбуханова-Славська), у рамках якого підкреслюється необхідність її вивчення як процесу.

Питання саморегуляції особистості продовжують досліджуватися сучасними вченими (М. Боришевський, В. Іванников, О. Конопкін, Ю. Миславський, В. Моросанова, Г. Никифоров, О. Осницький, В. Татенко, Т. Титаренко, Н. Пов'якель та ін.), що дає нам підстави розглянути феномен саморегуляції, послуговюючись результатами їхніх досліджень. Так, М. Боришевським акцентовано на необхідність урахування актуальних потреб, особистісно значущих цілей, життєвих відносин, установок у розвитку саморегуляції; предметом уваги В. Моросанової постали питання стильової саморегуляції поведінки людини; в дослідженнях Н. Пов'якель саморегуляція розглядається як професійно важлива властивість і необхідна складова здатності особистості для вирішення завдань психологічної практики.

Н.Н. Ярушкін під саморегуляцією особистості розуміє, насамперед, регуляцію особистістю своєї поведінки "у відповідності з ціннісно-нормативною системою її соціуму". Самоорганізацію особистості він визначає як регуляцію своєї поведінки особистістю "відповідно до власної ціннісно-нормативної системи для досягнення нового рівня взаємодії з соціумом". Г.С. Нікіфоров визначає саморегуляцію як діяльність, що спрямована на приведення системи в стан, що дозволяє реалізовувати мету життєдіяльності .

Отже, сучасні тенденції розвитку психології саморегуляції є актуальними, втім, малодослідженими. Саморегуляція розглядається як системна якість, що виникає завдяки об'єднанню індивідуально-психологічних особливостей особистості в єдину психологічну систему [8]. Ефективність саморегуляції пов'язується з рівнем розвитку особистості .

У сучасних дослідженнях виділяють більше 30 видів і рівнів саморегуляції: соціaльну, біологічну, фізіологічну, нейрофізіологічну, психологічну, довільну і мимовільну, зовнішню й внутрішню, спонукaльну, виконaвчу, пізнавaльну, особистісну, мотивaційну, інтелектуaльну, емоційну, свідому і несвідому, рефлексивну, жорстку й гнучку тощо

Завдання 2.

Чим відрізняється афект від настрою?

Згідно Керн Берга, аффекте - це первинні системи мотивації. Що це означає для розвитку взагалі, оглядово представили далі. Пов'язаний з інтенсивними станами афекту досвід стимулює інтеріоризацію примітивних об'єктних відносин, тобто, ставлення суб'єкту до навколишнього як результату сприйняття об'єктів. Вони накопичуються, зберігаються в структурах емоційної пам'яті лімбічної системи. Це призводить до формування внутрішнього світу, який поступово розділяється на глибокий рівень, що залишається пов'язаний з інтенсивними станами афекту об'єктними відносинами та поверхневий більш змістовний образний рівень [3, с. 233].

Розкриваючи поняття психічних утворень (близьке до сучасного поняття "психічних процесів"), прагнучи їх класифікувати, Вундт говорить про уявлення, почуття, афекти, вольові акти як загальні класи психічних утворень, а зорові уявлення, радість, гнів, надію він вважає окремими видами утворень, що становлять загальні класи. Людина відчуває потяги, переживає емоції та почуття, здійснює свою волю. Це різні рівні прояву афективної сфери психіки, кожний з яких має свої особливості, характеристики та властивості.

Видозміна уявлень та почуттів, що підготовлена афектом і раптово завершує його, становить вольову дію. Афект разом зі своїм кінцевим результатом - це і є вольовий процес, частину якого становить вольова дія. Прості вольові дії завершуються пантомімічними виразами - це зовнішні вольові дії, а складні, внутрішні - впливають на уявлення та почуття. Вундт розвиває афективну теорію волі, вважаючи, що афекти є первинним джерелом останньої. Вольовий процес відрізняється від афекту тим, що до нього прилягає зовнішня дія, яка на основі почуття ліквідує самий афект. Отже, для вияву почуттів необхідна воля. Вони включаються в неї, створюючи певний рівень прояву афективної сфери особистості, розширюючи її простір [6, с. 361].

Схема афективного простору особистості

Завдання 3.

Які люди частіше переживають стан фрустрації?

Є люди більш стійкі до фрустраціїі менш стійкі. Більш стійкі -особистості психологічно гнучкі, це мудрі люди. Вони здатнізнайти розумний вихід зі сформованої ситуації. Адже насправді тупикові, безвихідніположення зустрічаються дуже рідко; як правило, можливо компромісне рішення. Якщо жвиходу дійсно немає, то такі особистості здатні перебудуватися відповідно з новимиобставинами. Стійкість до випробувань подібного роду властива людям, які більшфілософськи ставляться до труднощів, намагаються не йти на поводу у власних бажань, неперетворювати своє життя на суцільну гонку за задоволеннями, не впадати в рабськузалежність від амбіцій. Ті ж хто підпадають під характеристику нестійкі люди -схильні фанатично прагнути додосягнення мети. Вони недостатньо психологічно гнучкі, щоб вміти перебудовуватися іпристосовуватися до ударів долі. Такі люди часто забувають, заради чого ставилася мета, вчому її дійсний сенс. Особистості подібного складу більш гостро переживаютьнеможливість домогтися бажаного. Їм властиві всі ті бурхливі форми реагування, про якійшлося вище. Небезпека фрустрації для людини цього типу полягає в тому, що даний станможе привести до неврозу -психічного розладу, стану, близького до божевілля. Уподібному випадку людині краще звернутися за професійною допомогою до психолога бопсихотерапевта. Така допомога, до речі, необхідна кожному, хто схильний часто відчуватифрустрацію. Слід зазначити, що причин виникнення фрустрації безліч. Це можуть бути: стреси, дрібніневдачі. Це позбавлення, які можуть бути внутрішніми (брак знань) і зовнішніми (немаєгрошей). Це втрати зовнішні (фінансовий крах, втрата близької людини) і внутрішні (втратаздоров'я, працездатності). Це внутрішні конфлікти (боротьба двох мотивів) і зовнішні(соціальні або з іншими людьми). Це перешкоди у вигляді зовнішніх бар'єрів (норми, правила, бмеження, закони) і внутрішніх бар'єрів (чесність, совість). Частотанезадоволеної потреби також провокує цей стан у людини і є основною причиною. Багатозалежить і від самої людини, а саме як він реагує на невдачі. емоція психічний афективний

І в залежності від причин наступають наслідки від фрустрації. Це можут бути:

заміщення реального світу світом фантазій і ілюзій, незрозуміла агресія, комплекси ізагальний регрес особистості. Небезпека від цього емоційного стану полягає в тому, що підїї впливом людина міняється в гіршу сторону. Фрустрація накладає відбиток на особистість, несучи як конструктивний (інтенсифікація зусиль), так і деструктивний характер (депресія, відмова від домагань).Тож фрустрація може проявитися в різни формах. Це може бути: агресія, заміщення, зсув, раціоналізація, регресія, депресія, фіксація(стереотипність поведінки), інтенсифікація зусиль

Завдання 4.

У якому з наведених рядків названо лише інтелектуальні почуття?

а/ любов до знань, почуття нового, гумор;

Завдання 5.

Розробіть поради та рекомендації особистості щодо розвитку навичок саморегуляції та самовиховання.

Ключові слова: саморегуляція, завдання самовиховання

Рекомендації студентові щодо власного професійного зростання:

1) Прийміть тверде рішення стати висококваліфікованим фахівцем..

2) Складіть список справ, завдань щодо самовдосконалення (повинні бу¬ти короткими і конкретними) та розмістіть їх у порядку важливості.

3) Коректуйте цей список важливих справ і завдань.

4) Виконання завдань потрібно урізноманітнювати. Зміна завдань - це також відпочинок.

5) Коли є вільний час - працюйте над якоюсь важливою справою.

6) Повинен бути порядок виконання завдань за ступенем терміновості, але встановлюйте свої терміни, більш жорсткі, працюйте на виперед¬ження.

7) Постійно закріплюйте пройдений матеріал.

8) Тримайте темп - працюйте ефективно.

9) Записи лекцій, конспекти - важливе джерело інформації, проте треба все це осмислювати, записувати свої думки.

10)Важливі думки треба підкреслювати, порівнювати з іншими, допо¬внювати, виправляти свої записи. Працюйте регулярно. критерії успішності

Самопереконання. Полягає в тому, що вихованцю пропонують у певній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, що він учинив правильно (неправильно). Дуже важливо навчитись у конфліктній ситуації переключати свої думки на приємні, які відволікають від конфлікту, заспокоюють.

Самонавіювання. Використовують за необхідності по долати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавіювання передбачає повторення подумки або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальність, подумки стверджують: "Ненавиджу в собі запальність. Я повинен і зможу її позбутися". На відміну від самопереконання самонавіювання не передбачає аргументування.

Самоаналіз. Включає критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками, уміння аналізувати й оцінювати їх. Він допомагає розкривати причини успіхів чи невдач, розвиває самосвідомість і сприяє самопізнанню.

Самопідбадьорювання. Ефективне, коли людина губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах. Для цього одні згадують випадки, коли їм вдалося подолати нерішучість і досягти успіху, інші уявляють, яке задоволення вони матимуть, якщо відважаться зробити намічене. Можна також пригадати улюбленого героя роману, фільму, який не боявся труднощів, і намагатися бути схожим на нього тощо.

Самозаохочення. Застосовують у випадках, коли після подолання труднощів складне завдання виконано. До нього вдаються і якщо необхідно подолати власні негативні риси.

Самопереключення. Реалізують не тільки подумки, а й у діях, які викликають позитивні емоції. Так, учаснику конфліктної ситуації пропонують зайнятись улюбленою справою (читанням, випалюванням, малюванням тощо), яка захоплює його і відволікає від небажаних учинків.

Самоконтроль. Полягає у систематичному фіксуванні (подумки або письмово) свого стану і поведінки для того, щоб попередити небажані прояви. У процесі самовиховання самоконтроль відіграє роль внутрішнього регулятора поведінки і є свідченням становлення самостійності особистості.

Самооцінка. Суть її зводиться до зважування у думках своїх можливостей. Сприяє розвитку вміння дивитися на себе збоку, виробляє об'єктивні критерії оцінювання власних учинків, допомагає подолати недоліки поведінки. Цей прийом запобігає переоцінюванню своїх можливостей, підвищує вимогливість до себе.

Самоосуд. Особливість його полягає в незадоволенні своїми діями, вчинками, поведінкою. Докори сумління збуджують, викликають внутрішнє хвилювання і почуття вини перед оточуючими. Самоосуд породжує бажання якомога швидше виправити допущені промахи.

Самонаказ. Цей прийом втілює в собі яскраво виражені вольові аспекти. Полягає він у прийнятті особистістю твердого рішення ніколи не відступати від своїх принципів, завжди поводитися тільки належним чином. Дотримання власного наказу зміцнює вольову сферу особистості, викликає самоповагу, робить її морально стійкою у різних життєвих ситуаціях.

Самозаборона. Реалізується через свідоме позбавлення себе чогось приємного. Її застосовують у тих випадках, коли не дотримано слова, не виконано обіцянки. Інколи людина може навмисно поставити себе в несприятливі умови, щоб відчути дискомфорт, відмовившись від того, що стало звичним. Самозаборона засвідчує наявність в особистості великої сили волі.

Самопримус. Допомагає в боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися чи працювати, лінощами. Виявляється у спонуканні себе до малоприємних занять, уникненні звичних пасивних форм проведення вільного часу тощо.

"Аутогенне тренування"

Різновидом самонавіювання є аутогенне тренування (аутотренінг). Аутотренінг - цілеспрямоване самонавіювання за допомогою словесних формул. Аутогенне тренування - це метод, завдяки якому відбувається м'язова релаксація, концентрація уваги, формується уміння регулювати розумову активність з метою підвищення ефективності значимої для людини діяльності. Унаслідок читання відповідної літератури і в результаті накопичення досвіду практично кожен студент може засвоїти релаксаційні знання і застосовувати їх у самовдосконаленні.

Здійснюючи самонавіювальний вплив, людина повинна вірити в самонавіювання. Сумнів, критика тощо можуть повністю знищувати дієвість цього методу. Можна навіювати собі, що я не боюсь спілкуватися з незнайомими людьми, виступати перед великою аудиторією або можу без надмірних зусиль виконати творче завдання чи підготувати реферат на задану тему. Треба лише частіше повторювати це самому собі (особливо у стані розслаблення, спокою), і врешті-решт, ми самі почнемо в це вірити. Людина стає сильнішою, якщо вірить у свої нереалізовані можливості, і значно слабшою - якщо опускає руки, думає, що не зможе подолати ті чи інші труднощі.

Самопідбадьорення - звернення до самого себе з метою зміцнення віри в себе.

У процесі самопідбадьорювання використовуються такі прийоми:

· самозаспокоєння;

· навіювання впевненості в досягненні мети;

· навіювання впевненості в собі;

· рівняння на улюбленого героя, авторитетних людей (а їм як було?);

Самопідбадюрення може мати форму самокритики. Тоді використовуються такі прийоми: зауваження у свою адресу (типу: "чому розкис?", "не будь розмазнею?", самокритика у присутності друзів й інших людей).

Виокремлюють такі основні форми самооцінки - адекватна, занижена, підвищена - та ступінь стійкості кожної з них.

Самооцінка включає в себе визначення вихованцем власних вмінь, дій, якостей, мотивів, мотивацій і цілей своєї поведінки, їх усвідомлення та вміння оцінити свої сили й можливості, узгодити їх із зовнішніми умовами, вимогами навколишнього середовища, вміння самостійно ставити перед собою ту чи іншу мету. Самооцінка може стимулювати або, навпаки, пригнічувати активність вихованця.

Від самооцінки вихованця залежить характер його спілкування, відносини з ровесниками, формування і розвиток життєвих орієнтирів. Правильна самооцінка дає йому моральне задоволення. Самооцінка, особливо здібностей та можливостей особистості, виражає певний рівень зазіхань, який визначається як рівні завдань, які вихованець ставить перед собою та до виконання яких вважає себе здатним.

Основними прийомами самооцінки є самоспостереження, самоаналіз, самозвіт, самоконтроль та порівняння.

Размещено на Allbest.ru