Перспективи викладання православної психології в духовних навчальних закладах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перспективи викладання православної психології в духовних навчальних закладах

Пахомов І.В., Супрун М.О.

Однією з важливих професійних компетентностей випускника духовної семінарії та академії є психологічна, яка передбачає повагу до людини як цінності, знання її психіки, вміння позитивно впливати на неї. Незважаючи на те, що термін «психологія» перекладається з грецької як «наука про душу», світська психологія розглядає лише психіку особистості і не визнає наявності у неї душі. Тому постає нагальна необхідність викладання в духовних семінаріях та академіях саме православно-орієнтованої психології.

Основи православної психології викладені у працях С. Білорусова, Б. Братуся Начала христианской психологии / Отв. ред. Б. С. Братусь. Москва: «Наука», 1995. 216 с., М. Дворецької Дворецкая М. Я. Святоотеческая психология: Учебное пособие. Москва: «Русская симфония», 2005. 168 с., П. Добросельського Добросельский П. В. Общие аспекты психики, или введение в православную психологию. Москва: «Русская симфония», 2008. 217 с., прот. Михаїла Дро- нова, Ю. Зенька Зенько Ю. М. Основы христианской антропологии и психологии. СПб.: «Речь», 2007. 912 с., прот. Андрія Лоргуса Лоргус Андрей, прот. Формирование и коррекция образа Бога в сознании христианина // Московский психотерапевтический журнал. Специальный выпуск по христианской психологии. 2000. № 2. С. 36-45., О. Любченко Любченко О. О. Вплив методів православної автотрансформації на особистісне зростання. Автореф. ... канд. псих. наук. К., 2004.23 с., В. Манерова Манеров В. Х. Самореализация личности: взгляд с позиций христианской психологии // Психологические проблемы самореализации личности. СПб., 1997. С. 166-173., М. Миронової Миронова М. Категория «развитие» в психологии и христианской антропологии // Московский психотерапевтический журнал, 2005. № 3. С. 75-98., А. Моргуна Моргун А. Н. Психологические принципы духовно-нравственного познания (на материале трудов поздневизантийских восточно-христианских авторов). Автореф. ... канд. псих. наук. Москва, 2006. 23 с., В. Невяровича та багатьох інших.

Деякі автори приділяли значну увагу проблемам православно-орієнто- ваної психіатрії: Д. Авдєєв Авдеев Д. А. В помощь страждущей душе: опыт врачебного душепопечения. М.: «Русский хронограф», 2001. 218 с., ігум. Євменій (Перистий) Евмений (Перистый), игум. Психотерапия в пастырском душепопечении. Иваново: «Свет православия», 2000. 200 с., архім. Кіпріан (Керн) Киприан (Керн), архим. Пастырская психиатрия. М.: «Русский хронограф», 2006. 189 с., та психотерапії: Ф. Василюк Василюк Ф. Е. Исповедь и психотерапия // Московский психотерапевтический журнал,

2004. № 4 (43). С. 79-90., митр. Ієрофей (Влахос) Иерофей (Влахос), митр. Православная психотерапия. Святоотеческий курс врачевания души. М.: «Медицина», 2005. 368 с..

У сучасній психології Б. Братусь виділяє три лінії, три варіанти ставлення до проблеми людини Начала христианской психологии / отв. ред. Б. С. Братусь. М.: «Наука», 1995. С. 23.:

Гуманітарна лінія, яка, по суті, не має конкретно-ціннісної точки опори поза самою собою, але покликана розширити можливості свідомості, визволити місце для духовного росту, для саморозвитку, самоактуалізації особистості тощо.

Лінія моральної психології, яка не замикає особистість у самій собі, не робить її існуючою заради себе самої і свого росту, але дає визначення її сутності, яке виявляється поза розумінням, людського розвитку, для досягнення якого вона є необхідним і унікальним інструментом.

Лінія християнської психології, яка припускає визнання абсолютних основ моральності, свідому орієнтацію на християнське уявлення про людину, християнське розуміння її сутності й розгляд розвитку як шляху наближення до цього образу (так само, коли йдеться про аномалії, відхилення від християнського шляху, про способи 'їх коректування).

Зупинимося докладніше на православній психології, тому що в 'її основі лежить християнська антропологічна традиція. Б. Братусь цілком слушно підкреслює, що введення в сучасну психологію релігійного розуміння душі не призведе до підміни психології теологією: «Душа в релігійному розумінні не входить, не вміщується в психологію, так само як не розчиняє психологію в собі, релігійно-філософський і конкретно-психологічний рівні не зводяться один до одного, не підмінюються один одним, але їх взаємне визнання, встановлення зв'язку, співвіднесення -- умова і форма їх живого відображення».

Якщо традиційна психологія розуміє моральний розвиток як норму, як дороговказну нитку, головну умову здоров'я особистості, якщо вона бачить іншу людину як самоцінність, то православна психологія додає до цього уявлення про кінцеві, абсолютні підстави такого вибору, не тільки загальнолюдську, але сакральну цінність, розглядаючи людину як образ і подобу Божі, а нормальний розвиток як реальний (із усіма можливими відступами і труднощами) досвід наслідування Христа. Цей напрям, як уже відзначалося, робить у нас перші кроки. Так, лише з початку 1990-х рр. почали друкуватися окремі психологічні публікації, організовуватися семінари з проблем християнської психології, була створена Всеукраїнська асоціація християнських психологів і психотерапевтів, яка є членом Європейської Асоціації християнських антропологів, психологів і психотерапевтів. У 1997 році проблемам християнської психології був присвячений спеціальний випуск Московського психотерапевтичного журналу Христианская психология // Московский психотерапевтический журнал. Специальный выпуск. 1997. № 4.. православний психологія світосприйняття духовний

В 2002 році був створений факультет психології Російського православного університету св. Іоанна Богослова (Москва). Він здійснює підготовку психологів на основі християнського богослов'я, аскетичного досвіду Церкви, практики психологічного консультування і православної психотерапії. Випускники отримують диплом державного зразка за спеціальністю «Психолог. Викладач психології». Програма підготовки доповнена релігійним компонентом, насамперед, православною аскетикою.

В 2009 році прот. Андрій Лоргус організував перший в Росії Інститут християнської психології (Москва). Це перший на пострадянському просторі навчальний, науковий і просвітницький заклад, що розвиває християнський напрям у вітчизняній психології. Він покликаний створити наукову і освітню базу для розвитку післядипломної православно- психологічної освіти.

Також створено кафедру морального богослов'я та православної психології теологічного факультету Сучасного інституту управління (Москва). Метою вивчення навчальної дисципліни «Православна психологія» є знайомство слухачів з основними даними психологічної науки в православному осмисленні для кваліфікованого використання отриманих знань в церковному служінні, особистому житті, консультаційній та викладацькій діяльності.

Кафедра православної психотерапії створена у Православному гуманітарному інституті «Спів-дія» (Москва) у 2007 році. Термін навчання складає 3 роки. Заняття проводяться 2 рази на тиждень. Форма навчання -- вечірня. До навчання допускаються особи, які мають письмову рекомендацію священика, вищу освіту та отримали належні результати співбесіди.

Також функціонує факультет психології Свято-Сергієвської православної богословської академії (Москва) та кафедра психології Російської Християнської гуманітарної академії (Санкт-Петербург).

Крім того, створений інтернет-портал «Російська православна психологія» Русская православная психология [Электронный ресурс] / URL: http://dusha-orthodox. ru/o-proekte.html..

Практика православної психології дозволяє визначити її основні принципи:

Визнання православної віри і привнесення її рятівної Істини і духовної чистоти у психологічний процес. Психологи, стикаючись із душею свого підопічного, повинні мати почуття благоговіння, бо кожна людина -- володар найбільшого дару Божого -- святині душі, яка є образом і подобою Творця.

Базування психологічної діяльності на спадщині святих отців. Навчання клієнтів необхідним навичкам в аспектах самопізнання, духовного вдосконалення і морального виховання, сприяння в 'їхньому воцер- ковленні.

Вилучення з психологічної роботи методів, пов'язаних із насильством над особистістю, брехнею, лицедійством, окультно-містичних, механістичних психотехнік (типу програмування, кодування та інших) та інших шкідливих для душі впливів.

Православна психологія являє собою сукупність форм і підходів позитивного впливу на психіку, що мають в основі світосприйняття, засноване на православній вірі, духовному, аскетичному і літургійному досвіді Церкви. В її основі лежать дослідно-теоретичні знання православної антропології, гомілетики, аскетики і вчення святих отців про духовне життя, про пристрасті як джерела хвороб, про подвижництво як духовну боротьбу, а також багатовіковий позитивний досвід Церкви у справі душпастирства і розуміння морального християнського обов'язку в дусі Святого Євангелія.

Православна психологія займає своє місце серед різноманіття психологічних теоретико-методичних підходів, оскільки вони пов'язані, насамперед, зі своєрідністю розуміння природи людини та її призначення, а також випливають з цього характеру людських відносин. Специфічність даного напрямку в тому, що міждисциплінарна проблема, в центрі якої стоїть людина, вирішується в сукупності не тільки медичного і соціального, а й сотеріологічного аспекту.

При повному прийнятті значення сукупності клінічних, психологічних, соціальних і біологічних факторів знання про людину подвижників християнського благочестя, отців Церкви, відображене в їх творіннях, містить категорії і поняття, які відрізняють його від аналогічних галузей знання -- як від сучасної наукової психології, так і від інославних релігійних систем, наприклад: склад людини (дух, душа, тіло), людина як образ і подоба Божа, благодать, трезвіння, обоження, спасіння.

Інша особливість православної психології полягає в тому, що необхідно говорити про дві її форми: суто церковну і науково-практичну. В першому випадку це констатація факту психотерапевтичного впливу практики церковного душпастирства, таїнств, обрядів і дисципліни, встановлених з апостольських часів.

У другому випадку всі види допомоги (консультування, діагностика, профілактика, корекція) здійснюються професійними психологами в діапазоні психологічних заходів, при цьому вони не підміняють собою пастирське опікування і благодатну дію церковних таїнств і обрядів, але їх методико-теоретична база акумулює глибинні знання як богословських, так і гуманітарних наук.

Також є тенденція налагодити взаємодію з релігійним досвідом у світлі православної духовності, іншими словами -- осягнення цього досвіду самим психологом через особисте воцерковлення, що реалізується через покликання.

Обидві форми є здійсненням місії Церкви у світі: духовною опікою народу Божого в першому випадку і її соціальним служінням -- у другому, оскільки православний психолог -- чадо Церкви і досвід людинознавства отців Церкви не може бути трансформований в якусь психотехніку, культивовану поза Церквою.

Православна психологія, насамперед, готує людину до покаяння через усвідомлення нею психологічних (пристрасних) механізмів хвороби, через активізацію значущих емоційних переживань, через пробудження резервних можливостей для відновлення в ній образу Божого.

При цих двох формах православної психології важливо відзначити дві можливі оцінки її значення:

з позиції наукової психології робота православного психолога є основною в наданні допомоги, а Церква зі службами, требами, таїнствами та досвідом душпастирства стає реабілітаційним етапом після основної корекції;

з позиції Церкви православний психолог, насамперед, є її членом, і його робота є катехізаторською, проповідницькою за своїм змістом, першою сходинкою перед воцерковленням клієнта, становленням на шлях спасіння (другим ступенем сходження буде життя у Христі).

Важливою умовою даного психологічного напрямку є те, що він реалізується за допомогою впливу на клієнта словом не просто психолога, а психолога православного; тут особистість психолога відіграє значну роль, а методи роботи з клієнтом повинні відповідати конкретній задачі, при цьому самі методи застосовуються на основі даних православної антропології, аскетики і в межах догматичної і канонічної допустимості.

При безумовному визнанні православної віри можна виділити ще дві основоположні риси православного психолога:

неприйняття антропоцентричного гуманізму, в основі якого лежать самодостатність людини і таке уявлення про світ, що він є і повинен належати тільки людині;

неприйняття психологічного монофізитства з властивим йому нехтуванням людиною і світом як творінням Божим і прихильністю до лжеблагочестя і декларованого непомірного аскетизму.

Доречно навести відому аналогію, за якою православний психолог співвідноситься зі священиком, як Іоанн Предтеча із Христом. Психолог і священик не підміняють один одного, але вони співробітники Господа. Апологія християнства не применшує значення психологічної науки, зокрема, принципи православної аскетики значно розширюють можливості психологічної допомоги для сучасної людини.

Аскетизм у православ'ї є невід'ємною частиною духовного життя, так само як і стяжання благодаті Святого Духа, тому робота психолога досягає результату, якщо сприяє прагненню людини до свого спасіння. Православна аскетика проходить своєрідний шлях примусу і підкорення психологічних сил людини (особливо відчуттів, сприйняття, мислення, емоцій, почуттів та станів), шлях внутрішнього трезвіння. Аскетична традиція закликає до перетворення людини у всій її цілісності духу, душі і тіла, яке проходить в умовах аскетичного подвигу. Тому клієнт православного психолога сприймається і як подвижник, і як грішник.

На жаль, поняття про пристрасті відсутнє у психологічній науці. Але без чистоти від пристрастей душа не лікується від гріховних недуг, бо пристрасті служать перешкодою для чеснот душі. Без подвигу боротьби з пристрастями душа не досягає бажаного зцілення. Православна аскетика рекомендує такі засоби для цього: пам'ять смертна, рятівний плач про свої гріхи, смирення, лагідність, піст, каяття, тверезість розуму.

Основним принципом православної аскетики є стеження за собою, самоконтроль, що лежить і в основі раціональної психотерапії. При цьому самі твори святих отців є животворним джерелом аскетичних порад. Святі отці міркують про розумну, подразливу і жадальну сили душі людини, яка бореться із власними гріховними пристрастями. Вони вивчають духовне життя у трьох зрізах (духовному, душевному, плотському), за трьома сторонами (здібностями), відразу з дев'яти точок зору, що робить аналіз душі різноплановим та об'єктивним.

Основи православної психології формувалися протягом усього часу історичного розвитку християнського богослов'я. У цьому процесі виділяються три періоди, і кожен представлений цілою плеядою мислителів, твори яких становлять Святе Передання Церкви. Перший період тривав із І до початку IV століття. До нього належать, насамперед, вчителі Церкви (Тертуліан, Климент Олександрійський та Ориген) та отці Церкви (Іполит Римський, Кіпріан Карфагенський, Діонисій Олександрійський, Григорій Неокесарійський, Мефодій Патарський та Петро Олександрійський).

Другий період розвитку вчення про душу тривав із початку до кінця IV сторіччя. До нього відносяться, насамперед, засновники православної аскетики (Пахомій Великий, Антоній Великий, Єфрем Сирін та Ма- карій Єгипетський). Значний внесок у пізнання душі людини зробили великі догматисти (Афанасій Великий, Василій Великий, Кирило Єрусалимський, Григорій Богослов, Григорій Ніський, Амфілохій Іконій- ський, Амвросій Медіоланський та Іоанн Златоуст).

Третій період розвитку вчення про душу триває з початку V сторіччя і понині. Його яскравими представниками є отці Церкви: Ісихій Єрусалимський, Іоанн Кассіан Римлянин, Ісидор Пелусіот, Кирило Олександрійський, Арсеній Великий, Ніл Синайський, Феодорит Кірський, Савва Освященний, Іоанн Лествичник, Варсонофій Великий, Григорій Двоєслов, авва Дорофей, Ісаак Сирін, Анастасій Синаїт, Іоанн Дамаскін, Феодор Студит, Симеон Новий Богослов, Григорій Синаїт та Григорій Палама. З отців Руської Церкви варто назвати Ніла Сорського, Йоси- фа Волоцького, Димитрія Ростовського, Іоанна Тобольського, Паїсія Ве- личковського та Тихона Задонського.

Способи православної автотрансформації передбачають вплив на становлення моральності особистості, системи ціннісних смисло- життєвих орієнтацій. Такі форми автотрансформації, як молитва, каяття, стають дійовими протягом усього життя. Віра у вищу ідею надає життю певного сенсу. Серед методів православної автотрансформації особистості найбільш важливим є каяття. Воно є способом самоактуалі- зації причин конфліктних ситуацій, які виникають у житті особистості. Особистість усвідомлює причини, бере на себе відповідальність за вирішення проблемної ситуації. Каяття може надати взаєминам особистості з іншими більш конструктивного характеру, якщо створена проблемна ситуація набула конфліктності. Взаємодія особистості з іншими (ближніми) стає тією дійсністю, яку суб'єкт може інтерпретувати. Такі дискурси взаємодії, внутрішнього діалогу особистості з Богом стають орієнтирами соціальної поведінки. Для того щоб стати елементами індивідуальної моделі світу, і внутрішні, і зовнішні спонуки мають бути відображеними в інтерсуб'єктному просторі, стати предметом психологічного діалогу.

Тобто православна психологія є рухом наукової психології до духовної вертикалі. Спираючись на православну антропологію, вона засвоює психологічні поради отців Церкви, викладаючи їх сучасною мовою. Це дозволяє пояснити її неоднорідний характер: в ній присутні і напрями, які тяжіють до академічної психології, і напрями, які спрямовані на аскетичний досвід. Православна психологія -- це вчення про людину в її духовній динаміці, в «духовній броні», в її відношенні до Господа.

На сучасному етапі розвитку духовної освіти православна психологія та психотерапія лише починає розвиватися як науковий та практичний напрям, тому потребує значних науково-творчих зусиль православних психологів і психотерапевтів у розбудові її понятійного та методичного апарату.

Размещено на Allbest.ru