Посттравматичний стресовий розлад як загроза для поствоєнного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Посттравматичний стресовий розлад як загроза для поствоєнного суспільства

Казан Е.М., кандидат історичних наук, викладач; Голячук І.П., старший викладач кафедри тактики, Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного

Анотація

В статті описано одну з найгостріших проблем суспільства, яке пережило або переживає війну -- посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) в учасників бойових дій. Вперше про нього заговорили в Радянському Союзі, частиною якого була Україна, після вводу військ в Афганістан і повернення перших комбатантів. ПТСР проявився у них в виді «афганського» синдрому. ПТСР у пізних співвідношеннях є наслідком усіх воєн. «Вєтнамський» і «афганський», і «чеченський» та «донбаський» синдроми мають і спільне, і особливості, які необхідно враховувати при лікуванні та реабілітації.

Ключові слова: посттравматичний стресовий розлад, синдром АТО, психологічна реабілітація.

Abstract

The article describes one of the most acute problems of a society that has experienced or is experiencing war -- post-traumatic stress disorder (PTSD), which happened to combatants. The irst psychological changes were de scribed by the scientist Da Costa in 1871. In his work, «On the excited heart», he described the pathology of psychological disorders of soldiers of the Civil War in the USA. In 8970, the scientist Horowitz suggested to group the distant effects of combat stress into a separate syndrome and call it PTSD. The first time it was talked about in the Soviet Union, of which Ukraine was a part, after the Soviet troops were brought to Afghanistan and the first combatants returned.

PTSD manifested in them as an "Afghan” syndrome - the number of divorces reached 15%, 60% of Afghans suffered from alcoholism and drug addiction, suicides occurred. PTSD in different scales is a consequence of all wars: World War II-29-45%, Vietnam war -25-30%, and Eastern Ukraine 20-25% as of June 2081. "Vietnamese”, "Afghan”, "Chechen” and "Donbas” syndromes have much in common, but also their specific features that can be used to adjust medical and psychological care, predict the development of PTSD and its spreading in society. Attention should be paid to the development of alcoholism and drug addiction, which negatively affects the combat capability of military personnel and complicates the course of PTSD.

Psychological rehabilitation in Ukraine has started, there are special services and rehabilitation centers, centers of social adaptation including in the area of Joint Forces Operation, but a state program of social rehabilitation and social protection of NATO soldiers is needed in the future. PTSD influences combatants, their relatives, civilians in the warzone, refugees who have lost their homes. PTSD is part of Russia's hybrid war against Ukraine, making it a nationwide problem that needs immediate resolution.

Key-words: posttraumatic stress disorder, ATO syndrome, psychological rehabilitation.

Актуальність теми: Посттравматичний стресовий розлад (далі ПТСР) серед комбатантів у повоєнний час є однією з найгостріших проблем суспільства, яке веде війну чи вже завершило її. Під час відбиття російської агресії ця проблема у повен зріст постала й перед Україною. Станом на 2016р. розповсюдженість ПТСР в Україні серед учасників бойових дій становила 10-15%, на червень 2017р. ПТСР уразив 60-70 тис тис. учасників АТО, що за словами військового психолога, полковника ЗСУ Олега Скрипіна становить 20-25% від загальної кількості учасників АТО. Низка досліджень доводить, що ПТСР становить від 10 до 50% всіх медичних наслідків бойових дій. Ним страждали 29-45% ветеранів Другої світової війни, 25-30% ветеранів в'єтнамської війни. Науковцями доведено, що вплив бойового стресу провокує ранню смерть від соматичних хвороб, навіть незалежно від ПТСР, але ПТСР удвічі збільшує захворюваність на серцеві хвороби у ветеранів бойових дій.

В радянському суспільстві, частиною якого була й Україна, вперше заговорили про проблему ПТСР внаслідок вводу радянських військ у Афганістан. Кількість розлучень і конфліктів в сім'ях «афганців» сягнула 75%. Понад 2/3 ветеранів були не задоволені роботою і часто її змінювали. 90% студентів - «афганців» мали погану успішність, 60% «афганців» страждали від алкоголізму та наркоманії, спостерігалися випадки самогубств та їх спроби. Близько 50%, а за деякими даними і до 70%, були готові повернутись в Афганістан [1]. Після «афганської» війни померло від ран і захворювань вп'ятеро більше її учасників, ніж загинуло у ході бойових дій, кількість інвалідів збільшилася втричі. Багато з них демобілізувалося по хворобі, однак держава у той час навіть не спробувала усунути «афганський» синдром. В незалежній Україні теж не запрацювала жодна реабілітаційна програма для «афганців», хоча реабілітація була конче потрібна для цих молодих (у той час) людей.

Однак «донбаський» синдром («синдром АТО»), як вже іноді називають ПТСР, що виникає в учасників збройної боротьби проти російської агресії (АТО, ООС), відрізняється від «афганського» синдрому тим, що військовослужбовці ЗСУ не воюють на чужій території, а захищають територіальну цілісність своєї держави. Через АТО (ООС) пройшло вже багато тисяч молодих людей, які після демобілізації повертаються назад в громадянське суспільство, вносячи в нього особливості мілітаризованої свідомості і роблячи істотний вплив на подальший розвиток суспільства.

Першими симптомами «донбаського» синдрому є депресія тривога, навязливіяскраві спогади, що повторюються у снах,дратівливість, спалахи гніву. В ранні періоди, до півтора місяці після травми синдромом страждає невелика кількість комбатантів, але надалі прояви ПТСР наростають, і самотужки людина не може його подолати,їй потрібна психологічна допомога. В більшості учасників АТО зараз є ранній ПТСР, а за прогнозами психіатрів, в кращому випадку у 20% комбатантів в наступні роки буде хронічний ПТСР, який триватиме роками.

Основні ознаки цього синдрому - відчуття провини перед загиблими товаришами, негативне ставлення до соціальних інститутів,конфліктність, жорстокість, схильність до суїциду. ПТСР веде до зміни особистості, соціальної і професійної дезінтеграції, алкоголізму, наркоманії. Привідсутності психологічної реабілітації ПТСР переходить в хронічну форму. Війна вдарила не тільки по учасникам бойових дій, але й по їх сім'ях, по всьому суспільстві. Повернення солдата - це стрес для родини, бо він замикається в собі, його не «відпускає» минуле. Зміни які відбулися з людиною на війні, впливають і на майбутнє всієї родини. Родичі стають безпорадні не знають як їм допомогти, що робити?, починаються конфлікти і підвищена агресивність з боку учасника бойових дій. Крім хвилі самогубств, в країні може відбутися підвищення рівня криміналу. У поствоєнному суспільстві не всі можуть реалізувати себе у мирних заняттях, і людина, яка вже застосовувала зброю, легше адаптується в злочинному світі.

Не слід забувати, що крім військовослужбовців ПТСР мають і мирні жителі, які живуть в зоні бойових дій, і все небайдуже населення України відчуває стрес від російської агресії. Отже, проблема ПТСР є загальнодержавною та загальнонаціональною, яку треба вирішувати негайно.

Проблеми ПТСР протягом 2005-2015 р. на порядку денному військової медицини країн Заходу стоять на одному з очільних місць. ПТСР вражає солдата, його родину і громаду. Серед осіб, які отримали поранення, ПТСР досягають 42%. 18,6% учасників бойових дій в Афганістані відчувають на собі дію цього синдрому. З них хронічно хворими є 41,7%, інваліди 56,2%.

Загрозливі цифри прогнозуються і в учасників чеченської війни. Протягом найближчих років більше 10 000 учасників бойових дій у Чечні будуть мати явні проблеми з психікою, а посттравматичні прояви збережуться протягом тривалого часу у 25% осіб з цієї категорії.

Світова статистика засвідчує, що кожен п'ятий учасник бойових дій за відсутності будь-яких фізичних ушкоджень страждає на нервово-психічні розлади, а серед поранених і калік - кожен третій. Особливо важкі наслідки екстремальних впливів починають проявлятися через кілька місяців після повернення до нормальних умов життя. Це різні психосоматичні захворювання:загальний стан здоров'я характеризується слабкістю, запамороченням, зниженням працездатності, головним болем, болями в ділянці серця, сексуальними розладами, порушеннями сну та ін. А в інвалідів він доповнюється проблемами пов'язаними з отриманими пораненнями і травмами.

Мета: визначення особливостей «донбаського» синдрому та інших різновидів ПТСР в учасників війн,визначити шляхи його подолання та профілактики.

Виклад матеріалу: Перші психологічні зміни в людей, що пережили екстремальну ситуацію, описав вчений Да Коста в 1871 р. В своїй праці «Про збуджене серце» він висвітлив патологію психологічних розладів в солдат громадянської війни в Америці. Ці психологічні зміни назвали «синдромом солдатського серця». Але психотравму визнали хворобою лише в ході Першої світової війни. В перші місяці цієї війни діяла пропаганда, яка налаштовувала солдат на «святість великої війни». Однак, коли бійці зрозуміли, що війна закінчиться нескоро,коли почала зростати кількість поранених і вбитих,почалась масова істерія серед солдат. Таких масштабів як в Першу світову війну, психотравматизація ще не досягала. Тогочасні лікарі помітили, що коли в групі солдат(кількістю від 15 до 100) знаходиться одиніз психотравмою, то дуже скоро вона уразить інших як інфекційна хвороба. Істерика поширюватиметься на всю групу бійців, і група перестає бути боєздатною. Лікарі - психіатри в Першу світову війну вперше визнали руйнівну силусучасних методів ведення війн. Дослідники Ханс-Георг Хофер і Вольфганг Еккартзв'язують це з веденням «війни в траншеях», коли солдат довготривало перебуває в окопахі на нього здійснюється вогневий вплив, летять кулі, падають снаряди.

В 1978р. американський психолог Фіглей описав «в'єтнамський» синдромщо розвинувся у ветеранів в'єтнамської війни. В 1980р вчений Горовіц запропонував виділити віддалені наслідки бойового стресу в окремий синдром і назвати його ПТСР та розробив його діагностичні критерії. ПТСР включили в міжнародний перелік психічних захворювань як розлад, що є наслідком екстремальної ситуації та приводить до патологічних змін особистості комбатантів і часткової або повної їх дезадаптації в суспільстві.

ПТСР-запізніла реакція на перенесений бойовий стрес. Особиста загроза життю, вимушене вбивство людини, серйозне поранення, смерть або поранення товариша, каліцтво все це приводить до формування в майбутньому ПТСР. Його прояви: нав'язливі спогади, повторні переживання психотравмуючих подій, депресія, сексуальна дисфункція, агресія, фобії, сни «бойового характеру», відчуття провини перед загиблими товаришами, втрата інтересів, відчуженість. В інвалідів це доповнюється проблемами фізичного характеру в результаті поранення. Учасникам бойових дій притаманні також безпричинні спалахи гніву, напади страху і тривоги а також повторювані яскраві сни бойових ситуацій та нічні жахіття, нав'язливі спогади пропережиті бойові події, що супроводжуються важкими переживаннями.

У ветеранів війни порушується соціальна взаємодія, з'являються проблеми в родинах, зростає кількість розлучень, є труднощі з працевлаштуванням, тобто ПТСР негативно впливає на інтеграцію комбатантів в суспільство. Одне з проявів ПТСР- суїцидальні думки, які закінчуються суїцидом.

Характеризуючи «в'єтнамський» синдром, слід зазначити, що у воєнних діях у В'єтнамі брали участь 2,5 млн. американських військових. Загинули більше 58 тис., біля 226,150 тис. поранених, 2 тис. зниклих безвісти. За даними американських досліджень, 30% всіх ветеранів, які брали участь у війні у В'єтнамі, мали сильно виражені прояви посттравматичних стресових реакцій протягом їх повоєнного життя. Станом на 1988 р. у 15,2% ветеранів-чоловіків і 8,5% ветеранів-жінок були зареєстровані посттравматичні стресові розлади. Серед національних меншин ці цифри дещо вище (27,9% - серед іспаномовних ветеранів, 20,6% - у ветеранів негритянського походження) [2].

За післявоєнні 10 років, після повернення на батьківщину покінчили життя самогубством близько 60 тис. американських ветеранів, а в тюрмах США знаходилось близько 60% ветеранів в'єтнамської війни, засуджених за різні злочини, а 34,2% з них перебували в тюрмі більше одного разу.

Особливістю «в'єтнамського» синдрому є те, що в США учасників війни у В'єтнамі, після повернення,вважали злочинцями, вбивцями мирних людей і негативне ставлення суспільства усугубляло клінічну картину поствоєнного синдрому. Серед комбатантів у 70% були розлучення з подружжям, у 35% відмічались конфлікти з дітьми. У 40% ветеранів відмічалась виражена ворожість до оточуючих, 36,8% цих людей здійснювали більше 6 актів насильства в рік. Серед поранених та інвалідів відсоток осіб з ПТСР - вищий-42%, ніж серед фізично здорових-20%. Впливає ПТСР і на якість та тривалість життя ветеранів-56% людей, що пережили бойові дії часто вмирали у віці до 65 років. Американський психолог Фіглей (1978) описував «в'єтнамский» синдром, для якого характерні повторювані нав'язливі спогади, часто набувають форми яскравих образних уявлень - флеш-беків (flashbacks) і супроводжуються пригніченням, страхом, сомато-вегетативними розладами. У в'єтнамських комбатантів був виявлений стан відчуження і байдужості з втратою звичайних інтересів. Більшість солдат,що повернулись з В'єтнаму, не знайшли собі місця в житті з причин не матеріальних, а соціально-психологічних і суспільство відмежувалось від ветеранів, що сприяло у них загостренню ПТСР.

Випадки масової соціальної та психологічної дезадаптації ветеранів в'єтнамської війни спонукали лікарів-психіатрів країни до активного вивчення проблеми ПТСР та організації надання своєчасної допомоги. І держава США відреагувала на ці виклики. З метою надання соціальної, психологічної та медичної допомоги ветеранам в період з 1979 по 1989 рр.. було створено 196 спеціалізованих центрів. Крім того, ветерани в'єтнамської війни обслуговувалися в 172 медичних центрах і 153 кініках. За цей час ветеранами було зроблено близько 4 млн візитів до центрів, а більше 600 тис. з них отримали всебічну медико-психологічну допомогу.

А от в афганських ветеранів картина інша. Багато з них демобілізувалося по хворобі однак держава навіть не спробувала усунути «афганський» синдром, хоч із звітів уряду гроші на цю мету виділялися. В роки афганської війни в СРСР проводилось потужне ідеологічно - патріотичне виховання і молоді люди часто йшли воювати в Афганістан добровільно, з ідейних міркувань. Під час бойових дій вони отримували фізичні та психологічні травми, а після повернення не отримали від радянської держави належної психологічної допомоги. Жодного реабілітаційного заходу не було проведено і тисячі комбатантів відчули себе не потрібними, спивалися, організовувалися банди, мали місце суїциди.

Війна в Афганістані тривала 10 років, в ній Радянський союз втратив 15031 людину, у військових госпіталях побувало 53753 поранених і контужених військовослужбовців, 415932 чоловіки хворіли на інфекційні хвороби. В 1988 році СРСР вивів війська з Афганістану і додому повернулося 130000 «афганців» і вже станом на листопад 1989 рік, 3700 ветеранів Афганістану перебували в тюрмах. На Україні за даними Харківської Спілки ветеранів Афганістану, в «афганській» війні взяло участь 13500 жителів Харківської області, загинуло 242. За післявоєнний період померло 1200, з них покінчило життя самогубством 56 осіб.

Після Афганістану і в Україні незапрацювала жодна реабілітаційна програма, а воїни, які воювали на чужій землі, повернувшись, потребували допомоги (реабілітації), яка б помогла адаптувати їх домирного життя і хоч вони отримали соціальний захист, бойові нагороди, проте психологічні проблеми тих молодих людей, ніхто не вирішував.

За час першої Чеченської війни (1994-1996р.) загинуло 5 552 військовослужбовців Росії і появився «чеченський» синдром. Комбатанти, які повернулись у мирне життя, усвідомили беззмістовність тієї війни, не отримавши підтримки і розуміння ставали жорстокими до оточуючих, їм снилися страхи про війну, у вісні вони ще і ще раз переживали жахливі епізоди бойових дій, тригери часто провокували психози, так простий салют асоціювався з розривами артилерійських снарядів. Ще одна особливість «чеченського»синдрому -в темноволосих бородатих чоловіках вони бачать бойовиків які можуть їх вбити, в скверах і парках, на горищах будівель ввижаються снайпери, що причаїлись.

Як «афганський» так і «чеченський» синдром схожі на «в'єтнамський», бо в цих випадках комбатанти воювали на чужій території. Відмінність «донбаського» синдрому полягає в тому, що військовослужбовці ЗСУ ведуть бойові дії на своїй території, захищають територіальну цілісність своєї держави та вимушені воювати з російським народом. Враховуючи, що в Україні є багато російськомовних громадян і мішаних подружь, багатьом нелегко сприйняти війну на Донбасі однозначно, та процес адаптації до мирного життя є більш складним.

Але основна причина полягає в тому, що в ході участі у бойових діях людина (чоловік, жінка, дитина) отримує психологічну, а інколи психо-фі- зичну травму, яка потребує ретельного вивчення і лікування, тривалого лікування щоби повернути особистість до мирного суспільства. І суспільство має прийняти комбатанта (постраждалого) з його зламаною психікою, підтримати у різних сферах, хоча в нашому суспільстві занадто часто шириться - замучили ті «атошники зі своїми пільгами..., накупляли посвідок і не платять.., т.і.».

Психіка людей перебудована під потреби війни і є непристосованою до мирних обставин. Потужним фактором психічної травматизації є поранення, які дають інвалідність.

На тлі таких обставин велика вірогідність появ суїцидів серед учасників бойових дій, що є небезпечним як для самих учасників, так і для їх рідних та близьких і безперечно для суспільства в цілому.

За даними, які на своїй сторінці у Facebook навів головний військовий прокурор Анатолій Матіос, тільки за два перших місяці 2018 року зареєстровано 13 випадків самогубства.

Голова комітету Верховної Ради України у справах ветеранів Олександр Третьяков доводить, що з 2014 року більше 1000 військових-учасників АТО здійснили суїцид з причини ПТСР. Водночас Анатолій Матіос наводить інші цифри: «Лише за даними ЄРДР, Єдиного реєстру досудових розслідувань, на 1 квітня 2018 року, з майже 326 тисяч учасників АТО щонайменше 554 особи вчинили самогубство» [3].

Вважається,що найбільша група ризику суїциду-ветерани, військовослужбовці, звільнені з військової служби. Голова парламентського комітету з питань охорони здоров'я Ольга Богомолець повідомила, спираючись на реєстр суїцидів серед ветеранів АТО, створений на базі Українського науково-дослідного інституту соціальної судової психіатрії та наркології міністерства охорони здоров'я України, що понад 100 ветеранів АТО здійснили суїцид станом на 18 вересня 2017 р. Це були молоді люди до 30 років, здебільшого суїцид був здійснений в стані алкогольного сп'яніння» Усі дані передаються в Інститут судової психіатрії, в базі вже понад 100 анкет, портретів ветеранів, які вчинили суїцид.», повідомила вона.

Директорка Українського науково-дослідного інституту соціальної судової психіатрії та наркології МОЗ України Ірина Пінчук стверджувала, що в 2015 р. в закладах МОЗ перебувало 814 звільнених в запас військовиків, а в 2016 р. їх було там 1102, яким встановлено ПТСР і це становило 33% всіх ветеранів [4].

Слід зазначити, що від початку «окопної»фази війни на Донбасі зросли випадки алкоголізму та наркоманії. Випадки наркоманії та алкоголізму є як середрядового складу так і серед офіцерського. Мають місце випадки «медикаментозної» залежності, тобто вживання сильнодіючих знеболюючих препаратів, типу кетанол, антидепресантів, транквілізаторів - часто гідазепаму, перше вживання яких деколи відбувається на стаціонарному лікуванні. Коли перестають допомагати медикаменти і потрібна сильніша дія, починають застосовувати коноплю, анашу, амфетаміни. Часто їх застосовують для зняття болю, чи після психотравмуючої ситуації, щоб уникнути сну під час чергування або мати розслаблення (кайфанути) після наряду чи просто від незайнятості.

Зловживання наркотичними речовинами завжди спостерігалось під час війн зняття втоми, зменшення болю чи почуття страху перед ворогом знімались вживання психотропних речовин. Навіть під час 2 світової війни німецьким солдатам видавали метамфетамін [5]. Не стала винятком і війна у В'єтнамі. На початку 1970 р. почалась героїнова епідемія серед американських військових у В'єтнамі. Це було зумовлено дешевизною і доступністю героїну у В'єтнамі. Тому солдати курили його, змішуючи з тютюном, вдихали, рідше вводили інєкційно, пояснюючи необхідність вживання героїну адаптацією до стресових факторів, зняття стресу і втоми. Вкінці війни за даними Міністерства оборони США 60% солдат вживали марихуану, 25-30%героїн. В 1971 р. зросла кількість евакуйованих з приводу психічних розладів, в основному через героїнову залежність і це був кожний 8-ий евакуйований, при чому через наркотики евакуювали більше солдат, ніж через бойові поранення [6].

Зокремаріст наркоманії співпав з останнім періодом в'єтнамської війни, коли у військовослужбовців США зросли протестні настрої, відмова воювати, небажання виконувати накази і прагнення повороту додому [6].

Подібна ситуація була і в Афганістані. Тут для підвищення боєздатності в армії застосовували мельдоній, який внесений до реєстру допінгових препаратів і заборонений в ряді країн. Однак зловживання наркотиками і алкоголем досягло там значного розмаху серед рядових складу. Традиційний напій російських воїнів-горілка, була дорогою і доступною в основному офіцерському складу, зокрема митні правила не дозволяли ввезення більш як 1-го літра алкоголю на особу, тому бувало, що солдати вживали сильнодіючі, доступні в Афганістані і дешеві наркотики, найпопулярнішими були гашиш, марихуана, опіум, героїн і кокаїн.

Вживання наркотиків знімало втому, додавало впевненості, знімало страх смерті, однак послаблювало увагу, відчуття небезпеки, знижувало боєздатність, породжувало жорстокість, ставало причиною нещасних випадків. Гашиш чи інші наркотики радянські солдати часто отримували від місцевих афганців в обмін на їжу чи паливо [5]. Для боротьби з явищем наркоманії радянське командування скоротило час ротації з 24 міс до 9 міс. В Афганістані наркотики були широко доступні, бо там вирощували коноплю і опій, також через цю країну здійснювався трафік наркотиків з Азії до Європи. За даними ООН 87% опію в світі походить з Афганістану.

В СРСР в січні 1987 уряд визнав, що в країні є 175 тис наркоманів, а в вересні 1990 р. їх число зросло до 500 тис [5]. Не останню тут роль відіграв нелегальний приток наркотиків з Афганістану, а також їх вживання серед ветеранів Афганістану 20% наркоманів цього часу вперше спробували наркотик в армії.

Кількість жертв афганського народу в результаті війни сягнула 1,5 млн, з них 90% убитих-цивільні особи. З радянської сторони цифри загиблих і померлих від ран 15031 осіб, з них 14427 - воїни радянської армії. 54 тис військових-поранені, з них 10 тис. стало інвалідами. Західні історики вказують, що цифри загиблих з сторони СРСР-30 тисяч [5]. Для більшості тих, що вижили, війна не закінчилась і в цивільному житті. Відомо, що в Москві в 1990 р. 44% афганців, тобто 30-40 тис ветеранів, а також їх родини потребували психологічної допомоги, але такої в Радянському Союзі не було, тому афганці і впадали в алкогольну, наркотичну залежність чи ставали токсикоманами при неможливості адаптації в суспільстві. Афганську війну засуджували, суспільство не сприйняло її ветеранів, без психологічної реабілітації ветерани-афганці та їх родини залишились наодинці з своїми проблемами.

Нічого не змінилось і в «спадкоємиці СРСР» - Росії, тут бракує навіть реабілітаційних центрів для інвалідів. Після чеченських воєн російські ветерани теж переживають наслідки бойового стресу, занурені в алкоголізмі та інші залежності. Держава не переймається проблемами воїнів. Натомість не всі можуть здолати пережитий воєнний жах: будяться серед ночі, шукаючи автомат, плачуть, шукають міни на вулицях чи вдома, перед їх очима картини війни, понівечені тіла. Вони часто стають злочинцями, і є загрозою для суспільства. Психолог Китаєв-Смик стверджує, що на відміну від афганської війни, де брав участь обмежений контингент радянських військ, тобто війна стосувалась тільки цієї частини армії, натомість війна в Чечні була війною всієї Росії з метою збереження цієї держави як імперської [7].

Психіка комбатантів, перебудована під потреби війни, є непристосованою до мирних обставин. Потужним фактором психічної травматизації є поранення, яке дало інвалідність, споглядання смерті товариша з розумінням що ти не взмозі йому надати допомогу, збирання понівечених тіл побратимів після обстрілу. На тлі таких обставин велика вірогідність появ суїцидів серед учасників бойових дій, що є небезпечним для самих учасників так і для їх рідних та близьких, так і для суспільства в цілому.

У виснаженому війною суспільстві не всі можуть реалізувати себе у мирних заняттях, і людина, яка вже застосовувала зброю, легше адаптується в злочинному світі. Для України це вже друга хвиля ПТСР. Перша була після майдану, де в половини учасників діагностували ПТСР і може виникнути майже у всіх, хто побував в зоні АТО,пережили психотравму - вибухи, поранення, зруйновані будинки, покалічені тіла. Психологічна допомога потрібна зараз і військовослужбовцям і біженцям, і мирному населенню. За рекомендація мифа-хівців подолати проблему можна тільки шляхом об'єднання зусиль психіатрів, наркологів, психотерапевтів, психологів і капеланів. Надумку психотерапевтів найголовнішим є підтримка матері, жінки і командирів. Важливими є зустрічі атовців між собою, створення груп взаємної підтримки.

Питання психологічної реабілітації стоїть на контролі в міністерстві оборони України,вводяться посади психологів, відновлюються психіатричні відділення, вводяться посади капеланів в військах, і розробляються програми для працевлаштування учасників АТО, проте «донбаський» синдром набирає розмаху. Перш ніж повернутися додому, бійці повинні пройти спеціальну програму, щоб підготуватися до мирного життя. В Америці після участі у бойових діях солдата ніколи просто з війни не відправляють додому. Він повертається на базу, де проходить реабілітацію та програми адаптації. І тоді вже зустрічається з сім'єю чи повертається у своє довоєнне середовище. В Україні ж ветерани з вантажем війни одразу потрапляють додому, де їх такими не готові сприйняти і прийняти. Тому потрібно створити в Україні дієву систему реабілітації учасників АТО, необхідним є затвердження державної програми, соціальної та професійної адаптації військовослужбовця, як основи соціального і правового захисту.

Роберт Френк П'юселік - один із засновників напрямку нейролінгвістичного програмування (НЛП) та розробник системи реабілітації ветеранів військових конфліктів. Він від початку війни в Україні консультує військових, проводить семінари і тренінги для ветеранів, волонтерів, психологів та соціальних працівників, які працюють з бійцями. Він відмічає, що українські воїни психічно міцніші від інших, зокрема американських. Вони не чекають, що хтось їм прийде на допомогу, а самі шукають як собі допомогти, як вижити. Він відмічає, що необхідно навчати психологів працювати з військовими і що військовий психолог матиме кращий досвід, ніж цивільний. Відзначає необхідність реабілітації для дружин атовців, адже вони в напруженні чекали чоловіка з війни і теж мають порушений стан психіки. Це дасть змогу подолати прогнозовані сімейні проблеми [8].

Щоб подолати ПТСР і запобігти його виникненню необхідно запустити державну систему комплексної реабілітації учасників АТО. Постановою Кабміну від 10.09.2014 року №416 затверджено положення щодо державної служби України по справах ветеранів та учасників АТО, яка має здійснювати підготовку і проведення психологічної реабілітації учасників АТО.

Якщо соціальна адаптація ще може бути одноразовою, то психологічна реабілітація потрібна постійно. Необхідним є відновлення нормального психічного стану, психічних функцій, особистісного статусу. Необхідна професійна реабілітація - профосвіта, профорієнтація, видача кредитів на пільгових умовах,створення нових робочих місць для учасників АТО та розширення діяльності волонтерських організацій.

На думку військового психолога Олега Скрипіна, провокування ПТСР в громадян України однозначно закладалось до планів гібридної війни Росії проти України, крім військовослужбовців ПТСР мають і мирні жителі, що живуть в зоні бойових дій, і все небайдуже населення України відчуває стрес від російської агресії. Отже, проблема ПТСР є загальнодержавною та загальнонаціональною, яку треба вирішувати негайно. І певні кроки у цьому напрямку робляться. Ще з часів майдану існує

Всеукраїнська організація психологічної служби, її фахівці працюють в зоні АТО (ООС), з переселенцями і населенням цієї зони. Ця організація охоплює 18 обласних центрів і близько 500 фахівців. Один із напрямків роботи - це групи екстреного реагування. До них входять підготовлені люди, що пройшли спеціальний інструктаж і які проводять курси першої психологічної допомоги, які готують людей до того з чим вони будуть мати справу на Сході України, вчать як впоратись зі своїм стресом, як розпізнати бойову травму, як допомогти товаришеві. Окремим напрямком діяльності служби є реабілітації тих хто вийшов із зони АТО (ООС) на відпочинок і відновлення. На Луганщині реалізовано проект «Психологічна стабілізація постраждалих від конфлікту в Україні», якій завершився в 2019 році. Фахівці центру травмотерапії, який діє завдяки міжнародній підтримці, працюють у Сєвєродонецьку та Лисичанську, безпосередньо в зоні ООС. Центр травмотерапії є структурою для надання спеціалізованої психологічної допомоги (лікування саме посттравматичного синдрому і супутніх розладів) і не займається іншими видами допомоги. Клієнти з алкогольною та наркотичною залежностями перенаправляються у відповідні профільні установи.

«Донбаський» синдром відрізняється від інших синдромів тим, що війна йде на території України і за її цілісність, а воїни захищають свою землі, що робить їх героями в очах суспільства. При цьому суспільство їх не завжди сприймає на побутовій основі. Психологічна реабілітація в Україні дала старт, діють відповідні служби та реабілітаційні центри, центри соціальної адаптації в тому числі і в зоні ООС, але державнапрограма соціальної реабілітації та соціального захисту учасників бойових дій необхідна і надалі.

Висновки

1. ПТСР є віддаленим наслідком перенесеної бойової травми в результаті війн та збройних конфліктів і проявляється у кожного 3 - 5 учасника бойових дій від 20-30%, а часом і до 50% всіх учасників.

2. «Донбаський» синдромвідрізняється від інших синдромів, місцем набуття стресу,бойові дії точаться на свої території,вони ще тривають, суспільство не одностайне в оцінці війни як такої.

3. Наркоманія та алкоголізм під час ведення бойових дій суттєво знижують бойову готовність підрозділів та ускладнюють процес реабілітації комбатантів та повернення їх у мирне життя.

4. Психологічна реабілітація в Україні дала старт, діють відповідні служби та реабілітаційні центри, центри соціальної адаптації в тому числі і в зоні ООС, але необхідна державна програма соціальної реабілітації та соціального захисту атовців в подальшому.

5. На ПТСР страждають учасники бойових дій, їхні рідні, мирні жителі в зоні бойових дій, переселенці які втратили свої домівки. ПТСР є складовою гібридної війни Росії проти України, що робить проблему ПТСР загальнодержавною і загальнонаціональною, яка потребує негайного вирішення.

посттравматичний розлад війна реабілітація

Список використаних джерел

1. Буряк О.О. Військовий синдром «АТО»: Актуальність та шляхи вирішення на державному рівні / О.О. Буряк, М.І. Гіневський, Г.Л. Катеруша // Збірник наукових праць Харківського університету Повітряних Сил, 2015, випуск 2(43) ст.176-181.

2. Караяном А.Г. Прикладна військова психологія / А.Г. Караяном, І.В. Сиромятников, 2006

3. Суїциди серед військових та ветеранів АТО: щовідомо?

4. В Україні з 2014 року понад 100 ветеранів АТО вчинили суїцид.

5. Slowinski, Kowalik. Dragi i wojna - narkotyki w dzialaniach wojennych.

6. Журнал Охорона психічного здоров'я в умовах війни. Частина перша. Закладання основ Київ «Наш Формат» 2017 ст. 84-86.

7. Czeczenski syndrom.

8. Френк П'юселік: «У вас є зо п'ять років, щоби змінити катастрофічний для країни сценарій».

Размещено на Allbest.ru