Факторна модель переживання самотності

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Факторна модель переживання самотності

Н.О. Олейник

Стаття присвячена дослідженню феномену самотності. Труднощі визначення та інтерпретації сутності переживання самотності пояснюються певною суперечністю в теоретичному усвідомленні самотності як психічного феномену.

Визначено, що самотність не завжди проявляється в негативному аспекті розвитку особистості.

Часто самотність може слугувати необхідною умовою самовдосконалення особистості. Звісно самотність може супроводжуватися характерними негативними емоціями, почуттями та станами, та все ж таки людині просто необхідно в певних ситуаціях знаходити нові чи зміцнювати старі точки внутрішнього опору, переорієнтовуватися, перебудовувати систему значимих цілей, переключатися на інші сфери самореалізації (наприклад, творчість, зміна професійного статусу).

Термін «самотність» у цьому контексті розглядається як категорія переживання. На основі принципів та категоріального апарату системного підходу самотність розглядається як єдина, цілісна система, цілісність якої забезпечується тим, що переживання самотності функціонує на основі взаємодії таких компонентів, як когнітивний (забезпечує функції уявлення про переживання самотності та сприйняття себе як суб'єкта; складається з таких механізмів, як ідентифікація і відокремлення), емоційний (забезпечує функції емоційної оцінки та особливості прийняття-неприйняття власних переживань), поведінковий (забезпечує дії на певні переживання; реалізується в таких механізмах, як ізоляція, відчуження й усамітнення) та мотиваційно-вольовий (комплекс мотивів і вольових дій щодо переживання; складається з таких механізмів, як самоактуалізація та деперсоналізація).

На основі теоретичної моделі переживання самотності було проведено факторний аналіз для виокремлення мінімального числа узагальнених факторів, які відображають найбільш значимі характеристики досліджуваного об'єкта.

Ключові слова: самотність, ізоляція, відчуження, усамітнення, дисоційований, самоактуалізація.

Oleynik N. O. The Factor Model of the Solitude Emotional Experience. The article focuses on the investigation of solitude phenomenon. The difficulties in defining solitude and interpretation of the solitude emotional experience essence are explained by a certain contrariety in the theoretical understanding of solitude as a mental phenomenon. It is determined that solitude evinces not only in the negative aspect of personality development. Solitude can often serve as an indispensable condition of personality self-perfection. Indisputably solitude may be accompanied by typical negative emotions, feelings and states, and yet people just need to find new or strengthen old points of internal resistance in certain situations, to refocus, to rebuild the system of meaningful goals, to switch to the other areas of self-actualization (eg, creative work, professional status change). In this context the term “solitude” is regarded as a category of emotional experience. Based on the systematic approach principles and categorial apparatus, solitude is regarded as a unitary, integral system, the integrity of which is ensured by the fact that the emotional experience of solitude operates through interaction of such components as cognitive (provides the functions of solitude emotional experience idea and perception of oneself as a subject; consists of such mechanisms as identification and separation), emotional (provides emotional evaluation functions and peculiarities of own feelings acceptance-rejection), behavioral (provides actions on certain emotional experiences; it is realized in such mechanisms as isolation, alienation and solitude), motivational and volitional (complex of motives and voluntary actions concerning emotional experience; consists of such mechanisms as self-actualization and depersonalization). Based on the theoretical model of solitude emotional experience, the factor analysis aimed on marking out the minimum number of generalized factors that reflect the most significant characteristics of the investigated object was conducted.

Key words: loneliness, isolation, alienation, solitude, dissociated, self-actualization.

Олейник Н. О. Факторная модель переживания одиночества. Статья посвящена исследованию феномена одиночества. Трудности определения и интерпретации сущности переживания одиночества объясняются определенной противоречивостью в теоретическом осознании одиночества как психического феномена. Выявлено, что одиночество не всегда проявляется в негативном аспекте развития личности. Часто одиночество может служить необходимым условием самосовершенствования личности. Конечно, одиночество может сопровождаться характерными негативными эмоциями, чувствами и состояниями, и все же человеку просто необходимо в определенных ситуациях находить новые или укреплять старые точки внутреннего сопротивления, переориентироваться, перестраивать систему значимых целей, переключаться на другие сферы самореализации (например, творчество, изменение профессионального статуса). Термин «одиночество» в данном контексте рассматривается как категория переживания. На основе принципов и категориального аппарата системного подхода одиночество рассматривается как единая, целостная система; целостность которой обеспечивается тем, что переживание одиночества функционирует на основе взаимодействия таких компонентов, как когнитивный (обеспечивает функции представления о переживании одиночества и восприятия себя как субъекта; состоит из таких механизмов как идентификация и обособление), эмоциональный (обеспечивающий функции эмоциональной оценки и особенности принятия-непринятия собственных переживаний), поведенческий (обеспечивает действия на определенные переживания; реализуется в таких механизмах, как изоляция, отчуждение и уединение) и мотивационноволевой (комплекс мотивов и волевых действий относительно переживания; состоит из таких механизмов, как самоактуализация и деперсонализация). На основе теоретической модели переживания одиночества был проведен факторный анализ с целью выделения минимального числа обобщенных факторов, отражающих наиболее значимые характеристики изучаемого объекта.

Ключевые слова: одиночество, изоляция, отчуждение, уединение, диссоциированный, самоактуализация.

1. Постановка наукової проблеми та її значення

Від кінця ХХ ст. Україна перебуває в умовах екзистенційно-антропологічної кризи. Така криза постійно детермінує самотність та відчуження людей, що у свою чергу відображається на внутрішньому стані особистості та міжособистісних відносинах. Загострені специфікою сучасної доби почуття непотрібності, покинутості, відчуженості, усамітнення виокремлюють актуальну проблему самотності.

Суб'єктивне переживання самотності може виникати завжди і в кожної людини. Унікальність цього феномену полягає в тому, що він проявляється в кожної людини з різною силою та відрізняється емоційним відтінком. Часто ми помічаємо лише максимальну силу переживання самотності, а найменші прояви самотності майже не фіксуються. Позаяк кількість людей, що переживають самотність, збільшується, а досліджень із цієї теми недостатньо, потрібне ретельне вивчення цього феномену, з орієнтацією на позитивну сторону такого переживання, що полягає в актуалізації позитивного потенціалу переживання самотності.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Теоретичний аналіз проблеми самотності свідчить про те, що дослідження цього феномену проводилося упродовж століть, але лише в ХХ ст. виокремлено основні підходи щодо означеної проблематики. Огляд наукових праць із теми самотності дає змогу зробити висновок про багатовимірність підходів до вивчення цього явища. Базовою є погодженість стосовно її негативних аспектів та шкідливого впливу на психічне й фізичне здоров'я. Також було виявлено, що самотність виражається через форму самопізнання, котра супроводжується гострими переживаннями [1; 2]. Можемо припустити, що в ситуаціях рефлексії, самоаналізу людина може зіштовхуватися з цими переживаннями, що і є за природою самотністю. Однак у таких випадках людина намагається розпізнати свої глибокі, творчі начала, які допомагають покращити своє самопочуття та взаємовідносини.

Негативне переживання самотності може трансформуватися в позитивне як бажання особистості усамітнитися та використати цей час для себе. Така трансформація може відбутися тільки в тому випадку, коли це бажання не пов'язане з дефіцитом певних стосунків або зв'язків. Таке переживання самотності може слугувати неодмінною умовою самовдосконалення особистості. Саме активна позиція особистості до себе та власного життя, позитивне сприйняття переживання самотності можуть обумовлювати механізми самоактуалізації.

В основу нашого дослідження ми поклали припущення про те, що самотність може призводити і до негативних переживань особистості (станів, емоцій, почуттів), і до позитивних, які можуть обумовлювати розвиток та самоактуалізацію особистості.

Загалом ми розглядаємо самотність як широке поняття, яке включає в себе такі механізми переживання, як ізоляцію, відчуження й усамітнення. Означені переживання мають різні особливості функціонування, але й мають певні схожості в тому аспекті, що є вимірами одного й того ж переживання. Термін «самотність» ми розуміємо як суб'єктивне переживання, яке проявляється в добровільній або вимушеній неможливості людини задовольнити потребу у взаємодії, спілкуванні, інтимності та супроводжується широким спектром емоційних проявів. На основі таких даних ми припустили, що когнітивний, емоційний, поведінковий та мотиваційно-вольовий компоненти в максимальній мірі розкриють сутність переживання самотності.

У нашій роботі ми розглядаємо переживання самотності як системне утворення і визначаємо його як особливу форму суб'єктивного відображення свого положення в системі «Я-інші», котре виражається:

- в уявленнях про переживання самотності та сприйнятті себе як суб'єкта, що може проявлятися як ототожнення себе з іншими людьми та включення їх у свій внутрішній світ (ідентифікація) або як відстоювання власної індивідуальності та неприйняття цінностей інших (відособлення) (когнітивний компонент переживання самотності);

- в емоційній оцінці та прийнятті або неприйнятті власних переживань (емоційний компонент);

- у мірі активності особистості в різних формах міжособистісної взаємодії - ізоляції, відчуженні, усамітненні (поведінковий компонент);

- у комплексі мотивів та вольових дій особистості, які виникають на певні механізми переживання самотності, - самоактуалізації, деперсоналізації (мотиваційно-вольовий компонент).

Мета статті полягає в перевірці запропонованої теоретичної моделі переживання самотності за допомогою факторного аналізу.

Методи та методики. В емпіричному дослідженні ми використали такий комплекс діагностичного інструментарію:

1. Методика «Діагностика рівня суб'єктивного відчуття самотності» (Д. Рассела, М. Фергюсона) (Модифікована шкала вимірювання самотності UCLA) для визначення загального рівня переживання самотності.

2. «Диференціальний опитувальник самотності» (Є. М. Осіна, Д. О. Леонтьєва) ДОПС-3 для визначення самотності як багатомірного феномену, що містить як негативні сторони, що лежать на поверхні, так і позитивні, які відіграють величезну роль у розвитку зрілої особистості.

3. «Опитувальник для виявлення виду самотності» (С. Г. Корчагіної) для виявлення домінантного виду переживання самотності.

4. Анкета «Самотність» (Г. Р. Шагівалеєвої) у власній модифікації - для вивчення особливостей переживання самотності (на основі запропонованої моделі переживання самотності).

5. Методика «Семантичний диференціал» (авторська розробка Є. М. Заворотньої) для дослідження ставлення досліджуваних до переживання самотності.

6. Методика «Діагностика самоактуалізації особистості» (А.В. Лазукіна, адаптація Н. Ф. Каліни) для визначення прагнення досліджуваних до самоактуалізації.

7. «Тест-опитувальник особистісної зрілості» (Ю. З. Гільбуха) для вивчення рівня особистісної зрілості досліджуваних.

8. Методика «Дослідження вольової саморегуляції» (А. В. Звєрькова та Є. В. Ейдмана) для дослідження рівня вольової саморегуляції.

Емпіричну вибірку склали особи юнацького віку (від 18 до 24 років), а також представники періоду ранньої дорослості (25-45 років). Усього було досліджено 190 осіб, із них 157 представників жіночої статі (82,6 %) та 33 представники чоловічої статі (17,4 %).

Для досягнення поставленої мети ми використали процедуру факторного аналізу, головною метою якого є створення моделі, що дає змогу виокремити мінімальну кількість узагальнених факторів, які відображають найбільш значимі характеристики досліджуваного об'єкта. Така процедура дає можливість визначити ступінь придатності обраних методик для виявлення прихованої латентної структури, а саме - компонентів переживання самотності. При виконанні процедур факторного аналізу ми зупинилися на чотирифакторному рішенні як такому, що найбільше відображає запропоновану нами модель переживання самотності.

2. Виклад основного матеріалу та обґрунтування отриманих результатів дослідження

Результати факторного аналізу після процедури ротації Varimax normalized свідчать про те, що переживання самотності визначається структурними особливостями організації окремих компонентів переживання, а саме когнітивним, емоційним, поведінковим та мотиваційно-вольовим.

Для простоти представлення результатів і загального аналізу ми залишили за кожним фактором найбільш значимі показники та зобразили кожен фактор з змінними окремо.

Таблиця 1 Когнітивний компонент переживання самотності