Релігійна віра у протидії суїцидальності у середовищі студентства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Релігійна віра у протидії суїцидальності у середовищі студентства

Олійник Алла Вікторівна,

кандидат психологічних наук, доцент, Інститут права, психології та інноваційної освіти НУ "Львівська політехніка", м. Львів

Ключові слова: аутодеструктивність, психопрофілактика, релігія, суїцид, студентська молодь. релігійний віра психологічний

Постановка проблеми. Самогубство є однією з найбільш болісних проблем сьогодення. Зростання чисельності добровільно- передчасних смертей в Україні й в усьому світі, причому серед різних верств населення, пояснює необхідність подальшого пошуку ефективних засобів протидії суїцидальності.

Реалії сучасного світу (цинізм, егоїзм, аморальність), істотне зниження рівня зацікавленості духовними цінностями, моральний занепад суспільства, відсутність чітких життєвих перспектив призводять до зростання чисельності людей різного віку, особливо молоді, охоплених почуванням екзистенційного абсурду. Йдеться про феномен, який дослідники назвали глобальною кризою духовності. Зростання суїцидальної налаштованості є істотною ознакою цієї кризи. Україна ввійшла до групи країн з високим рівнем суїцидальної активності. Суїцид є другою за кількісними показниками причиною смерті молоді, а якщо врахувати самогубства, замасковані під інші види насильницької смерті, - можливо, й першою.

Аналіз актуальних досліджень і публікацій. Теоретико- методологічною базою дослідження стали трактування релігійної віри як "вершини свідомості": віри у високий сенс людського існування у концепції В. Джемса; логотерапія В. Франкла, концепції Е. Фромма, представників гуманістичної психології (А. Маслоу, Г. Олпорта, К. Роджерса та ін.) щодо потужності антидеструктивного, антисуїцидального потенціалу віри в Бога, гуманістичних релігій; психологія релігій В. Москальвд (трактування релігійної віри як надпотужного антисуїцидального чинника) та ін.

Мета статті: обґрунтування проблеми антисуїцидального впливу релігійної віри, розширення уявлень щодо психопрофілактики суїцидальних тенденцій у середовищі студентської молоді. У ході розв'язання поставлених завдань нами використовувалися методики Л. Собчик СМДО (стандартизований метод дослідження особистості); методика диференціальної діагностики депресивних станів Зунге (адаптація Т. Балашової), опитувальник Б. Любан-Плоцца (для визначення ризику суїциду), опитувальник Н. Пезешкіана (для діагностики осіб із суїцидальними тенденціями), авторська анкета для виявлення взаємозв'язку релігійної віри з суїцидальними тенденціями в середовищі студентської молоді.

Результати дослідження. Аналіз мотивів суїцидальної поведінки у середовищі сучасної студентської молоді дає підстави стверджувати, що даний віковий період є чи не "найсприятливішим" для здійснення самогубства - час, коли особистість звертається до визначення сенсу життя, перегляду його цінностей.

Як неможливо дати універсальне пояснення причин суїциду, так і неможливо виокремити єдині чинники, що убезпечать людину від цієї думки. Серед антисуїцидальних чинників (установок і переживань, які перешкоджатимуть реалізації суїцидальних намірів) як соціально-психологічних орієнтирів, необхідних для вдоволеного життя людини у соціумі, позбавленого думок про самогубство, В. Москалець називає постійний пошук сенсу власного життя, орієнтацію на автентичні життєві цінності, ідеали, духовну активність. Особливо значущою у протидії самогубству, на думку В. Москальця, є роль духовності. Це обумовлюється тим, що у нестабільні історичні епохи міцність і стійкість людини визначається її духовним вкоріненням у вічність, вірою, надією та любов'ю [5, с. 143 - 144].

В. Рибалка до чинників, які протидіють суїцидальним тенденціям і створюють особливий імунітет антисуїцидальної міцності особистості відносить: формування сенсу життя, життєвої перспективи, міцних зв'язків із близькими, родиною, суспільством, природою, соціальну адаптованість, інтегрованість з людьми та суспільством; наявність особистісних рис, які сприяють спілкуванню, - щирості, доброзичливості, взаєморозуміння, емпатійності, приязні; віру в Бога, у божественні цінності Всесвіту; підвищення значущості особистості у кризових ситуаціях, інтелектуальний опір смерті, в тому числі і самогубству; підвищення цінності людини як вершини еволюційно-генетичного процесу і носія генетичного та культурного багатства людства і Всесвіту; піднесення цінності особистості як концентру історико- культурного процесу; піднесення цінності життя людини як невід'ємного елемента історико-культурного поступу людства [4, с. 12 - 13].

Ми погоджуємося з думкою науковців про те, що молоді вкрай необхідні цінності та ідеали, які б відкривали їм красу сенсу життя, були зорієнтованими на щось значно вище, ніж особистісні інтереси, обмежені власним егоїзмом, що суперечить думкам про самогубство.

Одним із найефективніших чинників протидії аутодеструктивності студентської молоді є віра в Бога з її потужним антисуїцидальним потенціалом.

У ході поглибленого теоретичного та емпіричного етапів дослідження нами було встановлено: серед віруючого студентства не було виявлено осіб з вираженою сущидальністю; виражені суїццдальні тенденції були виявлені близько в третини невіруючих осіб; практично всі досліджувані, які назвали себе віруючими, виявили негативне ставлення до феномену самогубства й усього того, що так чи інакше знецінює життя; у невіруючого студентства вищий рівень самозвинувачення, аутоагресивності, емоційної неврівноваженості; віруюча молодь оптимістичніше налаштована на майбутнє. Звичайно, отримані результати не є підставою для тверджень, що релігійна віра являє собою абсолютну панацею від серйозних розчарувань, депресивності, екзистенційних переживань, суїцидальності (ці психологічні стани - результат складної взаємодії багатьох чинників, серед яких і ендогенні, що спричиняють різноманітні розлади психіки особистості) [5, с. 19 - 24].

Однак, іудаїзм та світові релігії християнство та мусульманство, які розвинулись на його основі, протягом усієї своєї історії були і є потужним суспільно-культурним антисуїцидальним чинником. Іудейська релігія завжди засуджувала і засуджує самогубство своїх вірних, але наставляє, що єврейський воїн у випадку загрози полону, має вбити себе. Іудаїзм забороняє будь-які дії індивіда, спрямовані проти життя (контрацепцію, аборти, евтаназію, тощо).

Релігійна кара за вчинене самогубство серед мусульманських народів є настільки нещадною, що не тільки дане явище, але й власне сама думка про суїцид вважається тут неприйнятною (за винятком суїцидів як альтруїстичної самопожертви на користь держави) [5, с. 32]. Християнство, яке зародилось у лоні іудаїзму, також доволі швидко наклало жорстку заборону на добровільне позбавлення себе життя після хвилі самогубств перших християн-мучеників, що прагнули таким чином якомога швидше постати перед Всевишнім.

Попри неможливість наукового доведення релігійних догм, чимала кількість науковців (В. Джемс, В. Москалець, Г. Олпорт, В. Франкл, К. Юнг та ін.) прагнула дати науково-психологічне пояснення впливу релігії на смислове сповнення життя людини.

Так, на великий психотерапевтичний потенціал релігії вказував В. Джемс: загальним для усіх релігій є звільнення від душевного страждання [2]. Позитивний потенціал релігійних почуттів долає меланхолію, депресію, відчай, безнадію, емоційний дисбаланс, які є чинниками суїцидальності, надає людині душевної рівноваги, сповнює її життя сенсом. Релігія змінює світорозуміння, самосприйняття людини з негативної палітри на позитивну. Така трансформація - перетворення негативно забарвлених, гнітючих емоційних станів у позитивно забарвлені, світлі, радісні, стенічні (що активізують життєдіяльність, посилюють життєву енергію). Перехід від глибокого душевного страждання до радісного звільнення є істотною психологічною особливістю всіх релігій: на зміну внутрішньому сум'яттю, екзистенційним стражданням приходить душевний спокій і рівновага. Він наголошував, що людина, яка пройшла через муки пошуків, через тугу і скорботу, спроможна пізнати глибокий сенс життя. Охопленій полум'ям душевного сум'яття людині не може допомогти ні інтелектуальна, ні моральна втіха [2]. Це під силу лише релігії - чиннику, який за силою емоційної насиченості та інтенсивності не поступається душевним стражданням. Випробувавши на собі муки відчаю та душевної агонії, людина оновлюється і здійснює прорив в інший вимір буття. [2, с. 55].

Потужний емоційно-катарсичний ефект релігії є вершиною її психотерапевтичної ефективності. Катарсис звільняє від негативно забарвлених емоційних переживань та песимістичних думок, стимулюючи екстатичну, екзальтовану радість, величезне душевне полегшення шляхом бурхливої розрядки гнітючого психічного напруження.

На катарсис як один із найбільш давніх ефективних психотерапевтичних методів вказував один із засновників гуманістичної психології К. Роджерс. Гуманістична психологія прагне розв'язати глибокі конфлікти особистості за допомогою посилення її "Я". Цьому, на думку К. Роджерса, активно сприяє сповідь як ритуальний складник, елемент таїнства покаяння, яку практикують християни. Сповідь спрямована на досягнення катарсичного ефекту, завдяки якому людина звільняється від психічної напруги, страхів, тривог і почуття провини [3, с. 42 - 68].

Г. Олпорт вважав, що релігія є вкрай потрібним людині інтегратором її психіки. За його спостереженнями, невротична особистість жалкує з приводу минулого, ненавидить своє сьогодення і боїться майбутнього. Релігія ж пропонує прощення за гідне жалю минуле, прийнятний, сповнений, якщо не радістю існування, то принаймні душевним спокоєм смисл теперішнього й оптимістичне сподівання на майбутнє, й цим самим потужно протидіє суїцидальності [3, с. 112].

На важливість віри в Бога для психічного здоров'я особистості вказував і К. Юнг. Він наголошував, що релігія є універсальною системою психотерапії, яка зцілює нестерпні душевні страждання людини, стабілізує її психіку, і смерть Бога в її душі неодмінно приведе до втрати людиною самої себе [3, с. 173]. Релігійні символи, за К. Юнгом, надають сенсу життю людини, дозволяють екзистенційно відчути буттєвість, ефективно протидіють дегуманізації, відчуженості та роз'єднаності у суспільстві - процесам, які породжують надмірний індивідуалізм, ворожість та агресію людей і перебувають у прямому зв'язку з їх суїцидальними потягами.

Взірцем ефективної психопрофілактики і психотерапії засобами релігії є логотерапія В. Франкла. Немає жодної іншої такої психотерапевтичної концепції особистості, яка була б настільки особистісно вистраждана, в горнилі пекла нацистського табору. Випробувавши на собі усі жахи нацистських концтаборів, В. Франкл виходив з того, що релігійна віра надавала в'язням сенсу життя навіть у жахливих умовах Освенціма і Дахау. Основна ідея логотерапії - віднаходження особистістю за допомогою високого смислу життя. Для релігійної людини, за В. Франклом, питання про сенс життя взагалі не виникає, оскільки щира віра в Бога сповнює усе її єство глибоким життєдайним смислом. Відтак логотерапія є дієвим терапевтичним засобом, спрямованим на подолання психологічних проблем суїцидента.

Переконання у глибокому релігійному смислі страждань сповнює людське існування високим життєдайним сенсом, - є потужним чинником протидії аутодеструктивності. Віра у надсмислі робить людину міцнішою - для такої віри немає нічого безглуздого. Логотерапія навчає розглядати життєві негаразди як шлях до самозцілення, зберігаючи віру навіть у найскладніші періоди відчаю [7]. Впевненість у недаремності життєвих страждань сповнює людську психіку величезною життєвою енергією, є джерелом її духовної сили, допомагає долати будь-які труднощі, негаразди, зберігає високий сенс існування. Логотерапевтичне лікування, зорієнтоване на надсмисл, повертає розчарованій людині втрачену релігійність. В. Франкл підкреслював, що не людина ставить питання про сенс власного життя, а життя ставить це питання перед нею. Сенс буття є необхідним його фундаментом: серед в'язнів нацистських концтаборів виживали не найздоровіші та наймолодші, а ті, хто мав дуже цінну для себе життєву перспективу, спроектований у майбутнє високий смисл існування.

За переконанням В. Франкла, людське життя за будь-яких обставин сповнене смислом, і навіть самогубець вірить у смисл, якщо не життя, то смерті [7, с. 177-182]. Логотерапія шукає абсолютно життєдайний смисл, який не втрачає свого потенціалу за будь-яких обставин. Саме таким є життєвий смисл, який пропонує релігія.

Наведені аргументи переконують: особистість може щасливо існувати і вберегти себе від жаги самознищення, якщо матиме надособистісний смисл, який пропагує релігія, житиме не лише заради себе. Життя, позбавлене такого надособистісного смислу, спрямоване виключно на химерні цінності нестабільного матеріального світу, не захищене від відчаю, та песимізму - чинників, які перебувають у прямому зв'язку із суїцидальністю.

Потужним психопрофілактичним потенціалом протидії суїцидальності володіє християнська віра: завдяки гуманістичним ідеалам добра, милосердя, любові, християнство володіє величезною життєдайною силою. Християнський альтруїзм - вершина гуманізму, що базується на жертовній любові до ближнього: любити - означає забути про себе. Про це свідчать слова Ісуса Христа: "Хто зберіг душу свою - втратить її, хто втратить її заради Мене - збереже її", промовляючи які, має на увазі любов до інших (Матф. 10: 39). Християнська любов є єдиним засобом розв'язання життєвих суперечностей: долає жорсткі межі замкнутості, егоїзму, передбачає всепрощення, милосердя (що суперечить деструктивності, формуванню суїцидальності).

Зовсім недавно психотерапевти остаточно переконалися в тому, що завжди доводили гуманістичні релігії: немає кращих ліків для душі, окрім любові, яка перетворює всю емоційну сферу психіки людини: люблячий радіє, а той, хто ненавидить, страждає і примножує зло. Християнська віра, закликаючи до всепрощення ("благословляйте тих, хто проклинає вас") та жертовної, позбавленої егоїзму любові до ближнього, суперечить злу та агресії у людських душах, володіє потужною силою протидії деструктивності, й відтак і аутодеструктивності.

Потужним психопрофілактичним та психотерапевтичним ефектом у протидії формуванню "сприятливих" щодо суїцидальності невропатично-депресивних деструкцій у психіці людини володіє християнське трактування страждань людини. Саме в душі, гартованій стражданням, розкриваються людські чесноти - милосердя, здатність зносити поневіряння задля встановлення справедливості. Оскільки, згідно з релігійним трактуванням, у Царство Боже потраплять не просто доброчинні, а насамперед ті, хто пройшов через випробування, то подібне релігійне налаштування дозволяє, вистраждавши, здобути самоповагу, що протидіє формуванню почуття нікчемності, сприятливого щодо суїцидальності.

У цьому руслі, аналіз результатів нашого емпіричного дослідження засвідчує наявність стурбованості у середовищі сучасного студентства (причому як віруючого, так і невіруючого) падінням рівня гуманізму, толерантності, доброзичливості серед населення, зростанням рівня суїцидальності.

Невимушені бесіди зі студентами з приводу використання гуманістичного потенціалу релігійної віри у профілактиці аутодеструктивності показали підтримку більшості: 63% віруючих і 37% невіруючих студентів, присутніх під час таких бесід, погодилися з думкою, що глибинним джерелом аутодеструктивності сучасної молоді є наростання відчуженості, ворожості, агресії у міжособистісній взаємодії, надмірна егоїстична зосередженість більшості на меркантильних інтересах, й відтак - байдужості до проблем іншого, що суперечить релігійній етиці. Оскільки людина не може жити без любові, духовного спілкування з іншими - гординя, егоїзм та агресія "вбивають" її, - як стверджує Р. Грановська [1, с. 284]. 19,38% віруючих студентів пов'язують тенденцію зростання суїцидальності серед молоді з низьким рівнем духовності у сучасному суспільстві.

В унісон вищезазначеному, варто підкреслити: "врятувати) стражденну душу людини від деструктивності (й відтак, від аутодеструктивності) спроможний вітальний гуманістичний потенціал релігійної віри шляхом пробудження її "гуманістичної совісті", що сприятиме моральному вдосконаленню особистості.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Релігійна віра значуще протидіє формуванню суїцидальних настроїв: володіючи потужним зцілюючим потенціалом, рятує більшість від мук переживання екзистенційного абсурду, тривоги, особистіших розчарувань. Ефективність психопрофілактики суїцидальних тенденцій з використанням антисуїцидального потенціалу релігійної віри повинна носити системний та комплексний характер, ґрунтуватися на життєствердному релігійному тлумаченні життя як найвищої людської цінності, життєдайності трактування релігією негараздів, страждань, орієнтації на вищі гуманістично-релігійні духовно-моральні цінності існування, успішності релігійного розв'язання основної людської проблеми - скінченності життя, що є джерелом болісних екзистенційних переживань людини абсурдності існування.

Отримані результати не претендують на вичерпне висвітлення досліджуваної проблеми, а відкривають нові перспективи наукових досліджень антисуїцидального впливу релігійної віри: актуальним залишається дослідження глибинно- психологічних антисуїцидальних механізмів впливу віри в Бога, сповіді, молитви у протидії суїцидальності.

Список використаних джерел