До проблеми дослідження особистісної самореалізації студентів

Размещено на http://www.allbest.ru/

До проблеми дослідження особистісної самореалізації студентів

Ірина Уразматова

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, доцент І. П. Краснощок

Постановка проблеми

Самореалізація - один з найважливіших аспектів життєдіяльності людини. За великим рахунком можна говорити, що самореалізація являє собою мету і сенс людського існування, адже людина має безліч бажань і здібностей, успішна реалізація яких приносить благополуччя і дарує людині радість. Самореалізуючись, людина відкриває в собі і в навколишньому світі нові, не знайомі раніше, сторони і можливості, розширює свій кругозір, радіє досягнутим результатами. Самореалізація дає людині відчуття повноти життя і впевненості у власних силах [14, с. 64].

Особливо важливо відчувати себе сильним, здатним і успішним в юності, коли людина вибирає свій життєвий шлях, формує свої життєві плани. Адже саме в цей період перед молодою людиною постають самі важливі і відповідальні життєві рішення, коли, з одного боку, відкриваються самі привабливі перспективи, і в той же час виникає й необхідність пов'язувати мрії з реальністю. Все це зумовлює зростання актуальності дослідження проблеми особистісної самореалізації студентів.

Аналіз досліджень. Для осмислення означеної проблеми велике значення мають праці вітчизняних і зарубіжних науковців, таких як К. Абульханова- Славська, Л. Виготський, Д. Леонтьєв, Л. Коростильова, А. Петровський, С. Рубинштейн та ін., у яких досліджено проблему особистості та її зростання у процесі діяльності; теоретичні концепції гуманістичної психології з питань особистісної самореалізації відомих учених, таких як А. Маслоу, Г. Олпорт, К. Роджерс, К. Хорні та інших, де виділено принцип саморозвитку особистості через стимулювання її активності, незалежності, прагнення до самовираження та самореалізації.

Особливий інтерес для нашого дослідження викликають вітчизняні наукові напрацювання останніх років таких учених: І. Беха, Ж. Воронцової, В. Доній, Н. Комісаренко, І. Краснощок, В. Радула, Л. Рибалко, І. Тимощук та інших, в яких розглядаються організаційні аспекти «само»-процесів особистості у взаємозв'язку із особистісною самореалізацією.

Мета статті: на основі аналізу наукових джерел уточнити сутнісні характеристики особистісної самореалізації студентів.

Виклад основного матеріалу дослідження

Потреба в самореалізації - одна з провідних потреб особистості (А. Маслоу, А. Адлер, К. Роджерс, Е. Фромм). Вона є джерелом особистісної активності людини, спрямованої на творче перетворення світу. Самореалізуватися, за А. Маслоу, означає стати тією особистістю, якою в принципі ти можеш стати, досягнувши вершини свого потенціалу. Самореалізація - не одиничний акт, а процес постійного подолання внутрішніх протиріч особистості з метою повного розкриття її сил і здібностей [8, с. 116].

Прагнення до самореалізації особистості найбільш ефективно формується на етапі студентства. Воно обумовлене розвитком суб'єктності, усвідомленням особистістю свого місця в макросередовищі суспільних відносин в цілому і освітньому середовищі закладу вищої освіти зокрема. Важливе значення для саморозвитку особистості та формування прагнення до самореалізації має становлення образу - «Я», який сприяє визначенню ближніх, середніх і далеких цілей суб'єктів освіти, спонукає до активності і цілеспрямованої діяльності, коригує комунікативну сферу і систему відносин у вузівському середовищі [7, с. 18].

У юнацькому віці, в рамках становлення нового рівня самосвідомості відбувається становлення суб'єктності і відносно стійкого уявлення про себе - Я-концепція, що впливає на розвиток прагнення до самореалізації. У Я- концепції зосереджені реальні уявлення про себе, єдність і цілісність особистості з її суб'єктивної сторони [12, с. 216].

Сутність підготовки сучасного фахівця полягає в формуванні у студентів системи якостей та властивостей особистості, що необхідні для виконання різноманітних соціальних функцій. Інтегруючим показником досягнення такої якості може бути особистісна самореалізація студента. Підтвердження чого ми знаходимо в Б. Гершунського, який відзначає, що життєва самореалізація особистості в даний час має розглядатися як мета освіти. При цьому, зауважує дослідник, самореалізація можлива за умови, якщо людина:

усвідомлено й глибоко вірить в цю життєву мету, вірить у своє індивідуально неповторне призначення, бачить у ньому вищий смисл життя й надію на продовження свого «Я», залежно від результатів своїх думок й справ протягом всього життя;

усвідомлює свої здібності, інтереси, життєві переваги й мотиви поведінки і керується ними у різних життєвих ситуаціях; відчуває себе частиною природи, людської спільноти, здатна до товаристської взаємодії з іншими людьми, незалежно від їх індивідуальних або колективних світоглядних, ментальних особливостей;

володіє знаннями, уміннями, навичками й творчими здібностями, що дозволяють їй найбільш повно реалізувати себе у професійній діяльності і різноманітних суспільних відносинах;

спроможна до цілеспрямованих й ефективних вольових зусиль, необхідних для повноцінної самореалізації на усіх етапах життєвого шляху [3, с. 6].

Л. Коростильова, вважаючи самореалізацію необхідним атрибутом розвитку дорослої людини, визначає цей феномен як «здійснення можливостей розвитку «Я» за допомогою власних зусиль, співтворчості, співдіяльності з іншими людьми (близьким і далеким оточенням), соціумом й світом в цілому. Самореалізація передбачає збалансований і гармонійний розвиток різноманітних аспектів особистості шляхом докладання адекватних зусиль, спрямованих на розкриття генетичних, індивідних й особистісних потенціалів. У найзагальнішому вигляді самореалізація як процес реалізації себе - це здійснення самого себе в житті й буденній діяльності, пошук й ствердження свого особливого шляху в цьому світі, своїх цінностей і смислу свого існування в кожний даний момент часу. Самореалізація здійснюється тоді, коли у людини є сильний збуджувальний мотив для особистісного зростання» [5, с. 12].

Характеризуючи цілі, мотиви, способи і результати процесу саморозвитку, де внутрішнім моментом руху є самопобудова особистості В. Маралов вважає, що найважливішими і щільно пов'язаними одна з одною формами, які дозволяють особистості виразити себе і реалізуватись різним чином є такі:

самоствердження як можливість людини заявити про себе повною мірою як про особистість через актуалізацію мотивів і організацію власної специфічної діяльності для знаходження і підтвердження своїх певних якостей, рис поведінки і дій;

самовдосконалення як можливість особистістого росту людини та її самостійне прагнення бути краще, наблизитися до певного ідеалу через свідоме управління розвитком своєї особистості, ростом своїх якостей і здібностей; особистісний самореалізація студентство

самоактуалізація як вища форма саморозвитку, що містить у своєму складі дві попередні і спонукається мотивами до реалізації вищої сутності свого існування, тобто здатність виявити в собі певний потенціал і використовувати його в житті з тим, щоб успішніше виконувати свою місію і призначення [9, с. 106].

У межах нашого дослідження звернемо увагу на роботи М. Бердяєва [1], який проблему самореалізації особистості розглядає в контексті двох основних проблем: проблеми свободи та проблеми творчості. Виходячи з аналізу його робіт, можна зробити висновок, що студент в сучасних умовах має вільний вибір шляхів досягнення освітніх цілей, які передбачають особисту відповідальність за результат своєї діяльності. Роздуми вченого являють собою цінність, оскільки вони звернені до вільної та самостійної думки, усвідомленню унікальності особистості, розвитку її індивідуальності. Висунуте в педагогіці та психології гасло «вільного розвитку» пропонує усвідомлення студентом природи своєї особистості, вільної та здатної до самореалізації.

Тільки особистість, що самореалізується, має цілісність, стійкість, активність і спрямованість. Ці властивості особистості дають можливість стверджувати наявність внутрішньої позиції, що сформувалася. Під позицією у науковій літературі розуміють вибіркове ставлення особистості до поставлених перед нею цілей і завдань. Активність позиції студента виражається у вибірковій мобілізованості готовності до діяльності, спрямованій на її здійснення. Позиція зумовлює певну лінію поведінки особистості й сама зумовлюється нею [7, с. 18].

Накопичений у попередніх видах діяльності особистісний потенціал студента розкривається і втілюється в освітній діяльності. Студент починає реалізовувати себе, свої індивідуальні здібності, моральні якості та інші властивості, але в той же самий час продовжується подальший розвиток і вдосконалення його індивідуального особистісного потенціалу. Задовольняючи базову потребу в самореалізації в різних видах діяльності, особистість студента переслідує свої бажані цілі, знаходить своє місце в системі суспільних зав'язків і відносин. Не можна конструювати єдину модель самореалізації «взагалі». Самореалізації «взагалі» не існує. Конкретні форми, способи, види самореалізації у різних людей різні. У полівалентності потреби в самореалізації виявляється і набуває розвитку багата людська індивідуальність [4, с. 34].

Саме тому, говорячи про різнобічний і гармонічний розвиток особистості студента, підкреслюємо не тільки багатство й усебічність її здібностей, але й (що не менш важливо) багатство і багатогранність потреб, у задоволенні яких здійснюється всебічна самореалізація особистості.

Процес самореалізації включає не лише розкриття можливостей і здібностей суб'єктом, але й усвідомлення, оцінку особистісних ресурсів, визначення особистісно значущих і соціально ціннісних перспектив, активність, спрямовану на самоствердження. «Самоствердження» в психологічному словнику пояснюється як «прагнення людини до високої оцінки й самооцінки своєї особистості й викликана цим прагненням поведінка, як потреба суб'єкта... здаватися такою людиною, якою б їй хотілося бути, хоч насправді такою не є» [16, с. 433]. Погоджуємося з думкою вчених про те, що «самоутвердження за своєю суттю являє собою самореалізацію» [15, с. 68].

У своєму дослідженні І. Краснощок звертає увагу на те, що поняття особистісна самореалізація фіксує стан розвитку «соціальності особистості» майбутнього фахівця за допомогою характеру, спрямованості його діяльності на реалізацію суспільних ідеалів... Особистісна самореалізація студента знаходить свій прояв у двох умовних станах - як рівень самоствердження особистості і як умова самоствердження [7].

На основі цих міркувань ми вважаємо, що самоствердження - це особлива характеристика діяльності студента стосовно того, щоб бути визнаним оточенням і тим самим довести собі самому те, що він як особистість є результатом власної волі, свідомості й зусиль. Самоствердження також пов'язане з прагненням людини завоювати автономність і самостійність. Як бачимо, самоствердження, будучи окремим аспектом самореалізації особистості, розкриває її значення.

Ми враховуємо підхід української дослідниці В. Ковальчук, яка обґрунтовує, що самореалізація є необхідний атрибут розвитку особистості студента. Далі дослідниця наголошує, що чим повніша самореалізація, тим гармонічніший духовний розвиток майбутнього фахівця. Він відчуває себе унікальною особистістю, успішною, потрібною суспільству, що згладжує багато внутрішні протиріччя. Повнота самореалізації означає максимальну успішність розвитку здібностей, використання соціальних умов для розкриття задатків і обдарованості, а разом з тим і можливу користь, яку дана особистість може принести своїм близьким, суспільству, в якому живе. В основі самореалізації лежать індивідуальні здібності, накопичені протягом життя знання, вміння, навички, моральні і світоглядні якості, що визначають в кінцевому рахунку масштаб особистості майбутнього фахівця, а також її реальний внесок у збагачення матеріальних і духовних цінностей світу. Для здійснення повноцінної самореалізації особистість повинна володіти рядом певних якостей, серед яких - усвідомлення своєї неповторності, своїх

здібностей, інтересів і життєвих переваг; розуміння свого індивідуального призначення; усвідомлення себе частиною природи, людської спільноти та здатність до дружнього взаємодії з іншими людьми. Людина повинна мати знання, вміннями і навичками, що дозволяють їй найбільш повно реалізувати свої здібності у вибраній їм трудової діяльності та в різноманітних взаємовідносинах. Також виявляється необхідною здатність до цілеспрямованим і ефективним вольовим зусиллям, що створює можливість повноцінної реалізації особистості на всіх етапах її життєвого шляху [11, с. 24-26].

Провідна роль освіти у створенні умов, необхідних для формування здатної до успішної самореалізації особистості обумовлена тим, що навчання і виховання вже самі по собі є системоутворюючими основами самореалізації. Розвиток здатності особистості до самореалізації пов'язано з гуманно- орієнтованим освітою, цілісним підходом до розвитку особистості.

Досягнення студентом мети самореалізації залежить від особистісної спрямованості, яка включає систему взаємопов'язаних компонентів: інтереси, бажання, прагнення, ідеали, світогляд, переконання, які розвиваються і реалізуються в конкретній діяльності, за допомогою якої відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе студент. Будь-яку дію спричиняють потреби й мотиви. Перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживає складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні сторін потреби й дії, спрямованої на її задоволення. Мотивом може стати тільки усвідомлена потреба. Мотив являє собою внутрішню психологічну активність, що організує та планує діяльність і поведінку, в основі яких лежить необхідність задоволення потреби в самореалізації [10, с. 94].

Про самореалізацію можна говорити тільки тоді, коли мета діяльності, від реалізації якої людина отримує задоволення, сприймається нею як власна. Свідоме формулювання особистістю мети власної діяльності є необхідною умовою самореалізації. Єдине, що може зробити педагог, - «це на практиці переконати молоду людину, що лише особистість як суб'єкт вільної і морально відповідальної дії, вчинку та особистісні відносини складають сферу вищих суспільних цінностей, і ставити особистість у позицію засобу досягнення зовнішніх для неї цілей може тільки вона сама»[2, с. 24].

З огляду на необхідність проектування процесу становлення особистості студента викликають інтерес виділені Л. Рибалко етапи самореалізації, а саме: актуалізація, розгортання, розв'язання. Структурними елементами першого етапу самореалізації є: соціалізація, індивідуалізація особистості, становлення її потреб, інтересів, побудова цілей, мобілізація вольових зусиль. Наступний етап - розгортання актуалізованої потреби, що передбачає процеси самопізнання, побудову самоцілі, самомоделі, здійснення самовибору, самоконтролю й самоаналізу. У процесі розгортання відбувається зняття потреби в самореалізації (розв'язання), при цьому результатом самореалізації є самоутвердження. Потреба в самореалізації на певний час задовольняється, потім з часом відбувається становлення нової потреби в самореалізації, яка знов проходить через актуалізацію, розгортання й розв'язання тощо. Саме цим обумовлюється нескінченність процесу самореалізації [13].

Рибалко Л. розглядає механізм самореалізації як надання предметності основним формам активності індивіда (діяльність, спілкування, свідомість) через самонавчання, самовиховання й самоосвіту, які здійснюються як відповідно до потенцій індивіда, так і виходячи із зовнішніх умов (рівня знань, вихованості суспільства) [13, с. 173]. Отже, механізм самореалізації передбачає самоздійснення, що неможливе без самодіяльності особистості (Н. Бабикіна, С. Максименко, Л. Коростильова, М. Недашковська, Л. Цирінова та ін.).

Ряд науковців підкреслюючи соціальну природу самореалізації, вказують на те, що важливе значення у цьому процесі відіграє такий - само-процес, як самопізнання. Самопізнання спрямовується організаційно, і носить автономний характер, тобто сполучається та регулюється внутрішніми потребами, інтересами самої особистості. На цій основі зростає самосвідомість, тобто змістовніше розуміється соціальний зміст дій, їх значущість... Покращується й уточнюється уявлення щодо власних здібностей на основі усвідомлення своїх успіхів і невдач, досягнень у відповідних починаннях [14, с. 120]. Це ще раз підтверджує той факт, що самореалізація внутрішнього потенціалу особистості студента, носить свідомий характер і неможлива без самопізнання. Мотивом самореалізації є не протиріччя, а узгодження між внутрішньою сутністю людини та рішеннями, які вона здійснює. Тільки те, що студент пізнав, відкрив в собі й усвідомив, може піддатися опредметненню в ході самозвершення. Зокрема, Л. Користильова наголошує, що шлях до прояву самореалізації лежить через активну різносторонню діяльність, яка пов'язана із самопізнанням свого ціннісного змісту, творчим мисленням, розвитком допитливості та інтелекту в цілому[6, с. 94]. Тому процес самопізнання є фундаментальним та визначальним у системі стратегічного пошуку шляхів самореалізації, а особливо для молоді. Адже період юності характеризується активним розвитком суб'єктності, який неможливо розглядати без заглиблення у сутність власного Я, без пізнання своєї природи.

Говорячи про самореалізацію, не треба випускати з уваги те, що сутність людини - ансамбль суспільних відносин (Е. Ільєнков). Ці суспільні відносини визначають індивіда як суб'єкта тією мірою, якою він, перетворюючи, привласнює їх залежно від свого місця, функціональної ролі, активності. З цього погляду він визначається суспільством у процесі набуття суспільних способів життєдіяльності, тому все соціально необхідне нами означається поняттям «потрібно». Але студент, творець об'єктивного, предметного й соціального світу здатний на вибір, на оцінку, самооцінку, саморегуляцію, самореалізацію, на формування свого суб'єктивного світу (охоплюючи пізнавальні, емоційно-вольові властивості). Він може визначати себе стосовно групових, колективних цінностей, він може формувати себе і як суспільну цінність.

Саме тому, ми поділяємо підхід І. Краснощок [7], і з боку психологічного механізму особистісної самореалізації студента розуміємо як усвідомлення і співставлення (самооцінювання) зовнішніх впливів і вимог - компонент «потрібно» з комплексом внутрішніх умов: а) бажаннями, прагненнями, ціннісними орієнтаціями, домаганнями, цілями й планами (компонент «хочу»); б) потенційними можливостями й здібностями (компонент «можу»); в) готовими, стійкими фізичними й психічними якостями, досвідом, рисами характеру (компонент «маю»). Усвідомлення, співвіднесення виділених компонентів (одиниць) і прийняття на їх основі життєвоважливих рішень, а також втілення їх у життя ми вважаємо найважливішою характеристикою самореалізації особистості студента як суб'єкта життєдіяльності.

Висновки

Аналіз психолого-педагогічних досліджень доводить, що спільними рисами для вітчизняних та закордонних гуманістичних концепцій самореалізації є: віра в особистий досвід людини, здатність відкривати в собі унікальний особистісний потенціал, самостійно визначати напрям особистісного зростання для найповнішої самореалізації. Отже, особистісну самореалізацію студента ми розуміємо як свідоме, за власною ініціативою, прагнення до самопізнання майбутнім фахівцем того, чим він володіє і чого хоче досягти, а також вибір практичних дій для втілення досвіду в реальну дійсність, що буде визнано іншими.

Бібліографія

Бердяев Н.А. О назначении человека / Н.А. Бердяев. - М.: Республика, 1993. - 383 c.

Бех І.Д. Виховання особистості: у 2-х кн. Кн. 2. Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади / І.Д. Бех. - К.: Либідь, 2003. - 344 с.

Гершунский Б.С. Концепция самореализации личности в системе обоснования ценностей и целей образования / Б.С. Гершунский // Педагогика. - 2003. - № 10. -С. 3- 7.

Ефромсон В.П. Загадки гениальности / В.П. Ефромсон. - М.: Знание, 1991. - 64 с.

Коростылева Л.А. Проблема самореализации личности в системе наук о человеке // Психологические проблемы самореализации личности / Под ред. А.А. Крылова, Л.А. Коростылевой. - СПб.: Изд-во СПбГУ, 1997. - С. 3-19.

Коростылева Л.А. Психология самореализации личности: затруднения в

профессиональной сфере / Л.А. Коростылева. - СПб. : Изд. "Речь", 2005. - 222 с.

Краснощок І.П. Дослідження соціальної самореалізації майбутнього вчителя. Навчальний посібник/ І.П. Краснощок. - Кіровоград, Поліграфічно-видавничий центр ТОВ Імекс ЛТД, 2002 - 44c.

Маслоу А. Самоактуализация / Абрахам Маслоу // Психология личности: Тексты/ [под ред. Ю.Б.Гиппенрейтер, А.А.Пузырея]. - М.: Из-во МГУ, 1982. - С. 08-118.

Павленко Л.А. Самореалізація творчого потенціалу вчителя в процесі формування національної еліти / Л.А. Павленко. //Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти. зб. наук. Праць. - Вип. 19(23). - Х.:НТУ «ХПІ», 2008. - С. 101-108.

Платонов К.К. Структура и развитие личности / К.К. Платонов. - М.: Наука, 1986. - 254 с.

Професійний саморозвиток майбутнього фахівця: Монографія / За ред. В.А. Ковальчук. - Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2011. - 204 с.

Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Навч. посіб. / М.В. Артюшина, Л.М. Журавська, Л.А. Колесніченко та ін.; За заг. ред. М.В. Артюшиної. - К.: КНЕУ, 2008. - 336 с.

Рибалко Л.С. Методолого-теоретичні засади професійно-педагогічної самореалізації майбутнього вчителя (акмеологічний аспект): монографія / Л.С. Рибалко. - Запоріжжя: ЗДМУ, 2007. - 443с.

Соціально-професійне становлення особистості: [Монографія] / В.В. Радул,

О.В. Михайлов, І.П. Краснощок, В.А. Кушнір / За ред.. В.В. Радула. - Кіровоград, Поліграф. - видавничий центр ТОВ «Імекс ЛТД», 2002. - 263с.

Чудновский В.Э. Нравственная устойчивость личности: Психологическое исследование/ В.Э. Чудновский. - М.: Педагогика, 1984. - 208 с.

Шапар В.Б. Сучасний тлумачний психологічний словник: Близько 2500 термінів / В.Б. Шапар. - Х. : Прапор, 2005. - 639 с.

Размещено на Allbest.ru