Криза юнацького віку як одна з передумов деструктивної поведінки особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Криза юнацького віку як одна з передумов деструктивної поведінки особистості

Наталія Онищенко, студентка, факультету педагогіки та психології; Васецька Т.М., кандидат психологічних наук, доцент

деструктивний поведінка юнак криза

Юнацький вік визначається науковцями як особливий віковий період в загальному процесі формування особистості. Адже саме у рамках даного вікового періоду молодій людині необхідно побудувати власний життєвий план, самовизначитись та самоактуалізуватись. Саме від успішності такої побудови залежить подальша самореалізація дорослої особистості.

Відповідним чином у ході виконання подібних завдань прояви самосвідомості переходять на вищий рівень порівняно зі старшим підлітковим чи раннім юнацьким віком. У повному обсязі у юнаків має бути розвинений образ «Я», адекватна самооцінка та рівень домагань. Через несприятливі, останнім часом, умови розвитку українського суспільства ускладнюється пошук сучасними молодими людьми ідентичності. У результаті підвищується рівень стресу, тривожності та конфліктності юнаків, що у майбутньому може призвести до деструктивних форм поведінки.

Становлення особистості юнака може провокувати чи навпаки не провокувати виникнення життєвої кризи. Однак, стикаючись із життєвою кризою, юнаки та дівчата намагаються самостійно її подолати, не вміючи це робити через недостатність власного досвіду та не знаючи, в кого шукати допомоги.

Актуальність нашої статті визначається тим, що на сучасному етапі розвитку суспільства такий досвід може спричиняти зростання нервової напруги, тривоги, невпевненості в собі, розчарування в своїх силах, що в свою чергу, негативно впливає не лише на загальний розвиток особистості, а й на її життєдіяльність та стиль поведінки, зумовлюючи серйозні деструктивні прояви.

Тому, метою статті є здійснення теоретичного огляду та аналізу впливу кризи юнацького віку на формування деструктивних форм поведінки особистості юнака з точки зору розуміння переживання та подолання тих життєвих труднощів, що виникають у результаті цієї кризи.

Аналіз наукових праць свідчить про те, що сьогодні надзвичайно важливим є питання теоретико-методологічних аспектів дослідження життєвих криз, зокрема кризи юнацького віку, її психологічної сутності, а також особливостей сприймання, переживання та подолання криз особистістю (Л.І. Анциферова, Р.А. Ахмеров, О.Ф. Бондаренко, І.В. Бринза, Л.Ф. Бурлачук, Є.О. Варбан, Ф.Ю. Василюк, Н.Ю. Волянюк, О.О. Зайва, Т.Л. Крюков, С.Д. Максименко, Т.М. Титаренко та ін.). Крім цього, важливим є вивчення самого процесу подолання критичних життєвих ситуацій в юнацькому віці (Х.В. Гаспарян, Н.М. Загрядська, О.О. Зайва, М.С. Замишляєва, Ю.І. Лановенко, Т.В. Понарядова та ін.).

Детермінанти виникнення деструктивної поведінки вивчаються в межах певних наукових підходів у психології: психофізіологічний (К.І. Платонов, І.П. Павлов, С. Даулінг, А.В. Котляров, Г.В. Старшенбаум), гуманістичний (Т.П. Жарікова, І.І. Соловйова), соціально-психологічний (В.М. Бехтерєв, Г.П. Антонова, В.Н. Куликов, А.М. Ковальов, А.Є. Личко, О.П. Слободяник), особистісно-орієнтовний (Є.В. Ємєльянова, В.І. Литвиненко, В.Д. Москаленко, Н.І. Пов'якель, Б. Уайнхолд, Д. Уайнхолд).

Не дивлячись на те, що уже впродовж кількох століть феномен життєвої кризи виступає одним із актуальних об'єктів дослідження багатьох науковців, аналіз наукової літератури показує, що досі немає єдиного визначення поняття «життєва криза». Тому, можна говорити про неоднозначність висвітлення особливостей життєвої кризи та можливих шляхів її подолання. Кризи особистості, на жаль, не стали предметом глибоких лонгітюдних досліджень. Саме через це у психології існують різні точки зору на змістовні характеристики криз на різних вікових періодах, особливості переживання їх особистістю, подолання тощо.

У широкому розумінні кризу юнацького віку можна розглядати як стан, який виникає у юнаків внаслідок накопичення складних, нерозв'язаних життєво важливих проблем, суперечностей або подій, що призводять до втрати сенсу попереднього стилю життя, поведінки, діяльності та світогляду. М.Й. Варій вважає, що переживання кризи зумовлює перебудову психологічної структури особистості, зміну соціально-професійної спрямованості [2].

У вітчизняній психології ми зустрічаємо чіткий поділ всіх криз особистості, що трапляються на її життєвому шляху на такі категорії: кризи психічного розвитку, вікові кризи, кризи невротичного характеру, професійні кризи, критично-смислові кризи, життєві кризи.

Варто зазначити, що значний внесок у розвиток розуміння сутності життєвої кризи, її переживання та подолання особистістю юнака зробили саме українські вчені. Зокрема, Т. Титаренко особливу увагу приділяє питанню активності людини як суб'єкта власної поведінки, здатного контролювати кризову ситуацію. Учена визначає кризу як гострий і водночас тривалий внутрішній конфлікт життя особистості загалом, його сенсу, основних цілей та шляхів їх досягнення. А життєвою кризою називає період, впродовж якого змінюється спосіб детермінації процесів розвитку, життєві задуми, траєкторія життєвого шляху [8].

Якщо розглядати життєву кризу як вид складної критичної ситуації, то вона посідає особливе місце у юнацькому віці, центральним новоутворенням якого є особистісне та професійне самовизначення. Набуття власного досвіду є стихійним, а тому супроводжується незадоволенням життєво важливих потреб, агресивністю, значним негативізмом та невиправданими способами вирішення кризових ситуацій.

Підкреслимо, що для юнацького віку загалом характерними є нестійкість життєвої позиції, яка в ситуації кризи може тільки посилюватись та негативно впливати на процес особистісного та професійного самовизначення юнака. Експериментально доведено, що саме в юнацтві фіксується найбільша незадоволеність смислом життя, найгостріша невпевненість в собі, переживання стану невизначеності. Молодій людині складно зрозуміти своє призначення, адже вона опиняється на порозі нового, відчуває тягар відповідальності за кожен зроблений нею крок і дію, хоче зрозуміти, куди їй слід рухатись і що робити [8].

Соціальна ситуація розвитку юнаків зумовлена особливостями перебування на порозі самостійного життя, необхідністю особистісного і професійного самовизначення, рух обраним життєвим шляхом. Психологічним центром ситуації розвитку є опанування професії, внаслідок чого починає формуватись нова внутрішня позиція, зумовлена орієнтацією на майбутнє, сприйняттям категорії теперішнього через призм у основної спрямованості особистості. Саме з цим процесом у поєднанні із формуванням внутрішнього чуття ідентичності пов'язана властива для юнацького віку криза - особливий момент розвитку, коли в одному динамічному темпі зростає вразливість і розвивається потенціал особистості.

Також М. Савчин зазначає, що юнацький вік пов'язаний із морально-особистісним, екзистенційним і професійним виборами, які перебувають у діалектичному зв'язку і здійснюються одночасно. Ще зі старшого підліткового віку може закріпитись тенденція до нетривкої спрямованості та різноманітних вагань, пов'язаних із подальшим життєвим шляхом. Доказом їх існування є одночасний інтерес до кількох професій, конфлікт між прагненнями та здібностями, між ідеалізованим баченням майбутньої професії та реальними перспективами [7].

Зауважимо, що мова йде також і про стиль життя юнаків, вибір свого місця в житті. Крім того, важливими є відкриття внутрішнього «Я», формування цілісної «Я-концепції», світогляду, усвідомлення власної індивідуальності, розвиток рефлексії - процеси, що у світлі кризи юнацького віку можуть супроводжуватись деструктивними проявами особистості. Деструктивна поведінка має прояв у продукуванні конфліктів та конфліктогенів, наявності деструктивних міжособистісних та внутрішньоособистісних конфліктів. Саме це зумовлюється комплексом особистісних чинників, вплив яких перешкоджає зростанню і саморозвитку юнаків та дівчат [6].

В психологічній літературі виділяють ряд зовнішніх ознак, що слугують підтвердженням проявів деструктивної поведінки особистості юнака:

1. Когнітивні прояви (ригідне сприймання ситуації, зацикленість на ній, відмова від подолання труднощів, проекція негативних переживань у майбутнє).

2. Емоційні прояви (заперечення, пригнічення власних емоційних переживань, істерично-демонстративні реакції, знецінення емпатії близьких людей).

3. Власне поведінкові прояви (уникаюча, демонстративна поведінка, опозиційно-маніпулятивні дії) [4].

Відповідним чином ті емоційні переживання, що супроводжують деструктивну поведінку юнака

(хронічна тривожність, емоційний дискомфорт, знецінення себе та світу) можуть викликати адиктивні прояви особистості. Згідно висловлювань Г. В. Ложкіна та Н. І. Пов'якель, прагнучи уникнути проблем реальної дійсності штучним шляхом, особистість намагається змінити власний психічний стан задля набуття так званої ілюзії безпеки. Але так людина створює лише нову проблему, стаючи безпорадною перед власними бажаннями та пристрастями [5].

Найбільш крайнім ступенем виходу із деструктивної поведінки особистості вважаються суїцидальні наміри та суїцидальна поведінка. Суттєвими детермінантами суїцидальних інтенцій чи дій є саме ті деструктивні конфлікти, які пов'язані із кризами діяльності, стосунків чи іншими труднощами в житті юнаків. Однак важливу роль відіграє також і внутрішньоособистісна причинність - емоційний стан, ціннісні орієнтації на певному віковому періоді тощо [1].

Проте адиктивна чи суїцидальна поведінка рідше зустрічаються як деструктивні форми поведінки, ніж, наприклад, механізми психологічного захисту. Першопричина криється у самій природі деструктивної поведінки, яка може бути частково або повністю неусвідомлюваною. Деструктивні прояви певною мірою не завжди легко одразу побачити, тому що люди можуть не лише їх не усвідомлювати самі, але й приховувати активною діяльністю, підвищеною контактністю, веселістю тощо [3]. Однак це може лише ускладнити ситуацію, змушуючи особистість свідомо чи несвідомо використовувати психологічні захисти.

Відчуваючи актуальну потребу подолати деструктивну поведінку, юнаки можуть звернутись за допомогою до друзів, батьків, викладачів, психолога. В результаті мобілізації особистісних ресурсів відбувається гармонізація «Я-концепції», самооцінки; зниження нейротизму; інтерналізація локусу контролю; збагачення емпатійного потенціалу; оптимізація афіліативних потреб.

Отже, деструктивна поведінка, спричинена кризою юнацтва ускладнює здійснення юнаками життєвого самовизначення та порушує ефективність їх самореалізації та соціальної взаємодії. Таким чином, ми можемо зазначити, що переживання юнаками кризи тісно пов'язане зі ступенем усвідомлення кризового стану, яке збільшується відповідно до ступеня особистісної зрілості, здатності до рефлексії, які є специфічними.

Водночас, життєві кризи створюють певне підґрунтя для розвитку саморегуляції, проявів рефлексивності, які можна розвинути на базі індивідуального досвіду успішного розв'язання складних життєвих ситуацій. У результаті створюється простір для здійснення власного життєвого вибору, можливостей оволодіння механізмами опанування різноманітних критичних ситуацій.

У разі, якщо під впливом життєвої кризи юнаки стають незадоволеними своїм життям, втрачають у ньому сенс, чи перебувають у стані невизначеності, провокуючи власну деструктивну поведінку, вони теж мають певний вибір. Особистість може або піддатись впливу наявної кризової ситуації, уникаючи вдалого її рішення, або ж знаходити внутрішні сили для реалізації свого особистісного потенціалу і спрямовувати їх на оволодіння ситуацією та подолання кризи.

Бібліографія

1. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология / А.Я. Анцупов, А.И. Шипилов - М.: Юнити, 1999. - 551 с.

2. Варій М.Й. Психологія особистості: навч. посіб. / М.Й. Варій. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 592 с.

3. Зазыкин В.Г. Психология личности в конфликте: Учебное пособие / В.Г.Зазыкин - СПб: Питер, 2004. - 224 с.

4. Ковалевська Ю.М. Визначення та корекція ранніх форм девіантної поведінки: дис. канд. псих. наук: 19.00.01 / Ковалевська Юлія Миколаївна. - Х., 1998. - 194 с.

5. Ложкін Г.В., Пов'якель Н.І. Психологія конфлікту: теорія і сучасна практика: навчальний посібник / Г.В. Ложкін, Н.І. Пов'якель - К.: ВД «Професіонал», 2006. - 416 с.

6. Пов'якель Н. Психологія вирішення педагогічних конфліктів / Н. Пов'якель. - К.: Шк. світ, 2008. - 128 с.

7. Савчин М.В. Вікова психологія: навч. посіб. / М.В. Савчин, Л.П. Василенко. - [2-ге вид. стереотип.]. - К.: Академвидав, 2009. - 360 с.

8. Титаренко Т.М. Життєвій світ особистості: у межах і за межами буденності / Т.М. Титаренко. - К.: Либідь, 2003. - 376 с.

Размещено на Allbest.ru