Соціально-психологічні особливості суб'єктивного переживання психологічного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-психологічні особливості суб'єктивного переживання психологічного віку

Розглянуто поняття психологічного та хронологічного віку особистості. Проаналізовано основні підходи до розуміння та інтерпретації суб'єктивного переживання психологічного віку. Визначено на концептуаль-ному рівні складові суб'єктивного переживання психологічного віку крізь при-зму розуміння часової перспективи та співвідношення із хронологічним віком особистості. Розглянуто вікові особливості та статеві відмінності суб'єктивного переживання психологічного віку. Визначено поняття когнітивної ілюзії сприйняття свого віку.

Постановка проблеми. Ставлення до свого віку є важливим регулятором швидкості та якості саморуху вперед. У психології розріз-няють хронологічний вік - кількість прожитих людиною років від її народження, та психологічний вік - рівень розвитку психіки і світо-сприймання. Розглядаючи співвідношення понять хронологічного та психологічного віку, наведемо вислів Р. Баландіна: «Вимірювати три-валість людського життя роками - те саме, що книгу - сторінками, картину - квадратними метрами, скульптуру - кілограмами». Тому можемо стверджувати, що онтологія життя людини має визначений шлях, який окреслює траєкторію розвитку цілеспрямованої системи в процесі самопізнання, саморозвитку та самореалізації. Щоб здійснити що-небудь вагоме, потрібно мати внутрішні можливості для цього, а ці можливості та потенції «глухнуть» і «відмирають», якщо вони не зна-ходять свого місця в житті особистості. Відтак суб'єктивне пережи-вання людиною свого психологічного віку є інтегральним показником відношення людини до часу свого життя.

Стан дослідження. Л. Виготський розглядав психологічний вік як відносно замкнутий цикл розвитку, що має свою структуру і дина-міку; Ф. Василюк, аналізуючи ставлення до часу особистості та його суб'єктивне оцінювання, переживання стверджував, що саме ці харак-теристики формують власний життєвий світ кожного індивіда, що й визначає його критерії психологічного віку. Є. Головаха та О. Кронік розглядають психологічний вік через призму феномену самосвідомос-ті; Т. Титаренко як ставлення до себе в контексті задоволеності якістю життя; Н. Паніна як залежні змінні від соціального положення та само-реалізації; поняття суб'єктивного віку розкрите у працях К. Альбуханової, В. Ковальова, Е. Сергієнка та інших науковців.

На рівні конкретних теоретико-експериментальних і приклад-них досліджень проблема психологічного віку була предметом таких дослідників, як О. Бондаренко, Л. Бурлачук, О. Донченко, В. Казми- ренко, І. Маноха, В. Москаленко, В. Панок, В. Рибалка, В. Роменець, М. Смульсон, В. Татенко, Ю. Швалб, С. Яковенко, Т. Яценко та ін.

Мета статті - розглянути основні теоретичні концепти розумін-ня психологічного віку у психологічній науці.

Виклад основних положень. Першим спробував здійснити си-стемний аналіз категорії психологічного віку Л. Виготський. Психоло-гічний вік він розглядав як новий тип будови особистості та діяльності і характеризував його з позицій тих психічних і соціальних змін, які вперше виникають на цьому віковому ступені та які в найголовнішому визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища.

Як зазначає Т. Титаренко, психологічний вік, тобто ставлення до себе як до молодої, зрілої або старої людини, багато в чому зумов-лює й почуття задоволеності життям, почуття комфортності, гармо-нійності та збалансованості свого життєвого циклу. Коли психологічний вік є меншим, ніж паспортний, навколишній світ сприймається як динамічний, несподіваний та яскравий. Людина може бути біологічно вже немолодою, а психологічно й досі інфантильною, чи, навпаки, у відносно молоді роки дивувати професійною, громадською, особистісною зрілістю. Психологічний вік залежить від кількості значущих подій, які людина переживає на певному віковому етапі, від оцінки своєї ролі в тому, що з нею відбувається [1, с. 97].

Однією з найважливіших часових характеристик особистості є орієнтація на минуле, теперішнє та майбутнє, адже людина сприймає час як певну послідовність подій, розтягнуту на роки як часова перспектива і ретроспективу. Згідно з психологічною «теорією поля» К. Левіна різноспрямовані одиниці психологічного часу особистості формують не тільки теперішній стан індивіда, але і його уявлення про власне минуле і майбутнє, які впливають на вибір тієї чи іншої лінії поведінки. Емпірично доведено, що психологічний час - це не викривлене відображення об'єктивного часу, а «особистий час психічних процесів, представлений у свідомості» [2, с. 28], «мірило» життя людини (його подій, розвитку), що не може переживатися «об'єктивно», окремо від особистісних смислів і значень [3], проблема психологічного часу - одна із найцікавіших і найменш розроблених у психології [4].

Психологічний вік, вікова ідентифікація - це аспект самосвідо-мості, пов'язаний з уявленнями про час. Отож психологічний вік - це похідне поняття від поняття «час», що може бути визначене без розу-міння того, про який час ідеться і що є одиницею виміру цього часу; міра психологічної реалізації часу життя особистості [2, с. 174]. Це відмінний від хронологічного вік, реалізованість якого розуміється людиною у формі особливого переживання свого «внутрішнього віку», «міра психологічного минулого особистості» [2, с. 174-175], подібно як хронологічний вік - міра хронологічного минулого, «інтегральний показник відношень людини до часу свого життя» [4], характеристика людини як індивідуальності.

Іноді (особливо у певному віці) людина ідеалізує вже пройдені етапи і на підставі наявного у неї досвіду та впливу соціальних змін у суспільстві (близькому оточенні) прагне повернутися в більш ранній вік. Можна припустити, що реалізація психологічного часу усвідом-люється людиною у формі особливого переживання свого «внутріш-нього» віку, який може бути названий психологічним віком особистос-ті. Відтак Ф. Міхайлов говорить, що сутність людини не в тому, якою вона є сьогодні (яким є її актуальне соціальне «Я»), якою або ким вона була або стала, а в домінуванні принципу «змагальності» у власній структурі особистості: необхідності співвідносити себе (свої можливо-сті, здібності, знання тощо) з об'єктивними обставинами і умовами, з діями інших людей, в необхідності представляти себе не такою, як була в минулому або якою бачиш себе в сьогоденні, але й такою, якою можеш, а в певних випадках повинна стати в майбутньому: вже досягнула своєї мети, завершила свою головну (як нам здається) справу життя, змінила умови та обставини, сама змінилась під впливом чогось.

У молодості, якій притаманне відчуття суб'єктивної привабли-вості, ймовірність відповідності психологічного віку хронологічним характеристикам - вельми велика. Водночас вікова ідентифікація може залежати від соціального стану, досягнення «стандартних» життєвих цілей: вчасно отримати освіту, одружитися тощо. Якщо соціально значуща мета не досягнута, психологічний вік може відставати від хронологічного.

Особливої уваги заслуговує диференційована картина часової організації психіки індивіда та особистості описана професором Одеського національного університету ім. І. Мечнікова Б. Цуканова. Вчений визначив, що загальне відношення особистості до часу власно-го життя, його динаміку «слід описувати не у масштабі прожитих лю-диною років, а у масштабі пережитих великих біологічних циклів його організму», що відповідають С-періодичності, під час яких людина має здійснювати великі для кожного вікового періоду діяння.

У період зрілості психологічний вік та його динаміка зазвичай залежить від індивідуальних особливостей людини (спрямованості особистості, специфіки життєвих цілей та їх реалізації тощо), проте можливі всі три варіанти співвідношення психологічного віку з хроно-логічним: адекватність, відставання і випередження.

Люди дуже відрізняються одне від одного індивідуальними переживаннями свого віку. Для деяких теперішнє триває години, на-віть хвилини, швидко переходячи в минуле й виникаючи з майбутньо-го. А деякі практично не відчувають плину часу, і їхнє сьогодення триває місяці й роки.

Т. Титаренко в своїй праці «Життєвий світ особистості» виок-ремила статеві відмінності психологічного віку. Так зване «миттєве» теперішнє характерне для чоловіків, бо ті дивляться на своє минуле з огляду на теперішній вік, не завжди розуміючи логіку своїх колиш-ніх вчинків. «Розширене» теперішнє більшою мірою характерне жінкам, оскільки для останніх і сьогодення і власна далека історія практично однаково актуальні, позаяк уява допомагає їм перетворюва-тись, ставати молодшими, дивитись на події минулих років дитячими очима. Для жінок минуле, теперішнє і майбутнє ніби зближуються, їх взаємовплив зростає [1].

Що ж стосується суб'єктивного переживання психологічного віку особистості, то воно залежить від самосприйняття власного віку та загального самопочуття, психічного та фізичного здоров'я. Е. Сер- гієнко [4; 5] дає таке цікаве поняття: «когнітивна ілюзія віку» - це різ-ниця між хронологічним та психологічним віком особистості, яка виникає в процесі життя людини. Якщо особистості властива більш позитивна ілюзія чи недооцінка власного віку, то і смерть вона сприй-матиме як віддаленішу часову перспективу порівняно із тими, хто від-чуває себе більш зрілою, старшою та досвідченою.

Є. Головаха зазначає, що феномен психологічного віку для осо-бистості - це свого роду відчуття реалізованості свого життя на рівні цілісного життєвого шляху. Психологічний вік особистості може змінювати свою модальність завдяки переосмисленню ролі минулих подій на актуальний період життя, перегляду майбутньої життєвої перспективи [6].

Реальний власний вік сприймається як більш-менш прийнятний на відносно гармонійних стадіях життєвого шляху, тоді як у складних, кризових життєвих ситуаціях розбіжності психологічного й біологіч-ного віків стають досить помітними.

Ф. Василюк в своїх наукових пошуках неодноразово звертається до суб'єктивного переживання психологічного віку через життєвий світ кожного індивіда: 1 -й тип життєвого світу притаманний людині, яка живе в теперішньому, ігнорує, спотворює і заперечує реальність, немає перспективи і ретроспективи; 2-й тип описується наявністю у людини деякої просторово-часової перспективи і реалістичними переживаннями життя; для 3-го типу життєвого світу характерне ціннісне переживання, наявність часових зв'язків послідовності «спочатку-потім»; найвищим принципом 4-го типу життєвого світу є творчість, творче переживання і ставлення особистості до власного життя. Ідеальне перетворення реальності та творення нової життєвої реальності можливе за умови ціннісного і творчого переживання часу людиною [7, с. 150-151].

В. Ковальов говорить про три рівні особистісного часу: об'єктивний (включає складну психофізіологічну організацію хроно-типу індивіда, суспільно-професійно-національно-рольову організацію особистості); суб'єктивний (відбиває ціннісно-тимчасову організацію особистісного самосвідомості у формі чуттєво-уявних оглядів прожи-того життя); суб'єктивний (життєво-вольова регуляція особистістю життєдіяльності в часі: його використання, володіння, перетворення і управління). В. Ковальов детально розглядає особистісний час як послідовний синтез психічних часів: суб'єктивного, перцептуального, особистісного, суб'єктивного, індівідуального [8].

Висновки

особистість психологічний минуле

У цій науковій статті розглянуто ґрунтовне питання у вивченні людської поведінки та самопочуття - це суб'єктивне переживання психологічного віку. Нині хронологічний вік є основним показником для розуміння рівня людського розвитку, суб'єктивних координат особистості. Суб'єктивне переживання свого психологічно-го віку є ключовим конструктом, який допомагає нам відкрити нові шляхи до аналізу самовизначення, суб'єктивного вибору сценаріїв власного життя та їх інтерпретації. Відкритим досі є питання конку-ренції в нашому житті хронологічного та психологічного віку, наскіль-ки хронологічний вік може бути предиктором різних аспектів нашої поведінки.

Література

1.Титаренко Т. М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності / Т. М. Титаренко. - К.: Либідь, 2003. - 376 с.

2.Стецьків І. А. Проблема часу в теорії життєвого шляху / І. А. Стець- ків // Проблема загальної та педагогічної психології. - К., 2001. - Т. 3. - Ч. 7. - С. 207-213.

3.Психологічний час особистості: спроба теоретичного аналізу /

Л. М. Паламарчук // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Психологія і педагогіка. - 2008. - Вип. 11. - С. 165-174 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/

Nznuoapp_2008_11_22

4.Сергиенко Е. А. Субъективный и хронологический возраст человека / Е. А. Сергиенко // Психологические исследования. - 2013. - № 6 (30). [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://psystudy.ru

5.Сергиенко Е. А. Когнитивная иллюзия возраста. Психология зрелости и старения. - 2012. - № 4 (60). - С. 5-32.

6.Головаха Е. И. Психологическое время личности / Е. И. Головаха, А. А. Кроник. - 2-е изд. - М.: Смысл, 2008. - 259 с.

7.Василюк Ф. Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций) / Ф. Е. Василюк. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. - 200 с.

8.Ковалёв В. И. Психологические особенности личностной организации времени жизни: автореф. дис. на соиск. ученой степени канд. психол. наук / В. И. Ковалёв. - М., 1979. - 25 с.

Размещено на Allbest.ru