Особливості стресостійкості й адаптивних здібностей до стресу майбутніх військовослужбовців

Наталія Бурбан

Ірина Гузенко

Необхідність звернення до проблеми стресостійкості майбутніх військовослужбовців зумовлена як інтенсифікацією життєдіяльності людей, що провокує виникнення в них стресових станів у різних життєвих ситуаціях, так і наявністю у світі постійних війн і необхідністю належної психологічної підготовки особового складу військ. Особливості поведінки військовослужбовця у стресових ситуаціях впливають на результати його професійних дій, на емоційний стан, настрій, здоров я. Вміле, правильне використання здібностей до стресу визначає подальший гармонійний розвиток особистості, сприяє його саморегуляції та стресостійкості.

Вивченням стійкості до стресу як здатності людини протистояти впливу стрес-факторів і запобіганню виникнення патологічних психічних станів займалося багато вчених: Ю. Александровський, В. Бодров, Л. Дика, М. Дьяченко, Дж. Еверлі, Л. Китаєв-Смик, Р. Лазарус, В. Розов, Н. Тарабріна, які вважають, що в сучасних умовах негативні наслідки психотравмуючих ситуацій властиві не тільки особам «стресогенних професій», а широкому колу населення («травма минулим», «травма нинішнім життям», «травма майбутнім»).

Психологічна стійкість військовослужбовців до стресу є професійно значущою характеристикою, від якої залежить ефективність його діяльності. Оцінка і формування психологічної стійкості до стресу належать до числа пріоритетних завдань психологічного супроводу діяльності військовослужбовців і залежить від формування і розвитку психологічних якостей у процесі підготовки до військової служби, тому дослідження стресостійкості й адаптивних здібностей є надзвичайно актуальним як у світі в цілому, так і в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій із даної проблеми свідчить про те, що проблема стресостійкості у наукових дослідженнях розглядалась як проблема бар'єру психічної адаптації людини (Ю. Александровський, А. Вальдман, В. Лебедєв), емоційної стійкості та здат ності контролю емоцій (Е. Мілерян). Ряд дослідників основою стресостійкості вважають саморегуляцію людини (Л. Дика, О. Конопкін, В. Моросанова, Р. Сігаєв), яка складається з певних ланцюгів (О. Конопкін). До стресостійкості відносять різноманітні копінг- механізми і механізми психологічного захисту (Н. Хаан), на які впливає локус контролю (Д. Роттер), етнічний фактор (Л. Таукенова), тип вищої нервової діяльності (Л. Собчик), психічні та соматичні захворювання (Н. Сирота, Е. Чехлатий, В. Ялтонський). Усі дослідники відзначають, що стресостійкість як властивість психіки відображає здатність людини успішно здійснювати необхідну діяльність (життєдіяльність) у складних умовах. Водночас, незважаючи на існуючі напрацювання, все ще недостатньо вивченою залишається проблема стресостійкості й оцінки адаптивних здібностей до стресу майбутніх військовослужбовців. Вивчення цієї проблеми дозволить прогнозувати стан здоров'я і професійну успішність в умовах професійних і життєвих стресорів, окреслювати шляхи розвитку чи корекції адаптивності у стресових умовах.

Метою даної статті є з'ясування сутності стресостійкості й адаптивності у наукових джерелах і емпіричне дослідження відмінностей стресостійкості й адаптивних здібностей до стресу в майбутніх військовослужбовців і представників студентської молоді.

Існує безліч підходів до визначення даного поняття, однак єдиного тлумачення сутності стресостійкості немає, кожен дослідник трактують його по-своєму. В деяких джерелах стресостійкість є синонімом нервово-психічної стійкості та визначається як «здатність людини за допомогою саморегуляції та самоуправління протидіяти, заперечувати фактори зовнішнього середовища (у тому числі екстремальні), не знижуючи продуктивність діяльності та не завдаючи шкоди своєму здоров'ю» [4; 17; 19]. В. Корольчук визначає поняття «стресостійкості» як структурно-функціональну, динамічну, інтегративну властивість особистості, як результат трансактного процесу зіткнення індивіда зі стресогенним фактором, який поєднує в собі когнітивну репрезентацію, об'єктивну характеристику ситуації та вимоги до особистості. На її думку, адекватність оцінки ситуації та власних ресурсів визначає інтенсивність реакцій, спрямованих особистістю на зміну компонентів стресової ситуації, зміну ментальної репрезентації, системи атитюдів, мотиваційної, вольової орієнтації, копінгової стратегії, які здійснюються через провідну її функцію - функцію когнітивно-феноменологічної перспективи та її окремих структурних компонентів, які зумовлюють рівень стресостійкості під час і після травматичних подій [6].

Деякі вчені розглядають стресостійкість як індивідуальну здібність організму зберігати нормальну працездатність (К. Судаков) [16]; як необхідний ступінь адаптації до впливу екстремальних факторів середовища і діяльності (В. Бодров) [3]; як здатність до соціальної адаптації, збереження значущих міжособистісних відносин, забезпечення успішної самореалізації, досягнення важливих цілей, збереження працездатності та здоров'я (Г. Нікіфоров, В. Розов) [13]; як стан фізичного, емоційного і психічного виснаження, зумовленого тривалим перебуванням в емоційно напружених і значущих ситуаціях (В. Абабков, М. Перре) [1].

О. Лозгачева у своєму дослідженні щодо формування стресостійкості на етапі професіоналізації під стресостійкістю розуміє «комплексну властивість людини, яка характеризується необхідним ступенем адаптації індивіда до дії екстремальних і/або кумулятивних зовнішніх і внутрішніх факторів у процесі життєдіяльності, зумовлене рівнем активації ресурсів організму і психіки індивіда, що виявляється в показниках його функціонального стану і працездатності» [8, с. 58].

У соціально-психологічному дослідженні щодо формування стресо-стійкості у людини Лі Канг Хі сформулював таке визначення: «стресостійкість - психофізичний стан людини, який забезпечує оптимальну адаптацію до екстремальних умов, що дозволяє вирішувати покладені на неї службові та побутові завдання без втрат (фізичних і психічних), тобто перебувати в стані психофізичної рівноваги» [7, с. 26]. У дослідженнях В. Бодрова вказується, що «стресостійкість - комплексна індивідуальна психологічна особливість, яка полягає в специфічному взаємозв'язку різнорівневих властивостей індивідуальності, що забезпечує біологічний, фізіологічний і психологічний гомеостаз системи і веде до оптимальної взаємодії суб'єкта з навколишнім середовищем у різних умовах життєдіяльності». Відзначаючи даний феномен (якість, риса, властивість), вчений розглядає стресостійкість, в основному, з функціональних позицій, як характеристику, що впливає на продуктивність (успішність) діяльності. Те ж зазначають пізніше й інші вчені [3, с. 103]. Також В. Бодров під стресостійкістю розуміє інтегративну властивість людини, яка:

- характеризує ступінь її адаптації до впливу екстремальних факторів зовнішнього (соціального) і внутрішнього (особистісного) середовища і діяльності;

- визначається рівнем функціональної стійкості суб'єкта діяльності і розвитку психічних, фізіологічних і соціальних механізмів регуляції поточного функціонального стану і поведінки в цих умовах;

- проявляється в активації функціональних ресурсів (мобільних резервів) організму, в зміні працездатності та поведінки людини, спрямованих на попередження функціональних розладів, негативних емоційних переживань і порушень ефективності та надійності діяльності [3, с. 158].

У роботах В. Баннікова простежується ідея щодо подвійної природи стресостійкості як властивості, яка впливає на результат діяльності (успішність - неуспішність) і як характеристики, яка забезпечує гомеостаз особистості як системи, на підставі цього стресостійкість можна розглядати як діяльнісний і особистісний показник [2, с. 65].

Відповідно до сучасних досліджень стресостійкості й адаптивності, В. Розов у якісному складі здібностей до адаптації в умовах стресу включає такі складові: управління психофізіологічними станами, сильними емоціями й імпульсами; управління сном і сновидіннями; конструктивне й адаптивне мислення; самоорганізація часу власного життя; уміння встановлювати і розвивати позитивні підтримуючі міжособистісні стосунки, надавати і приймати емоційну підтримку; упевненість і асертивна поведінка; регуляція мимовільних фізіологічних функцій, розвиненість фізичних якостей та вміння досягати і підтримувати оптимальний фізичний стан; оптимізм і почуття гумору [13, с. 41]. Даний якісний склад адаптивності до стресу знайшов підтвердження в багатьох вітчизняних та іноземних дослідженнях [12; 13; 15]. стресовий психічний військовослужбевць

У сучасних дослідженнях адаптивність розглядається як полісистемна властивість інтегральної індивідуальності, як здібності, які включають у себе підсистеми індивідних, особистісних і суб'єктних властивостей, що забезпечують ефективне соціальне та професійне функціонування в умовах травматичного стресу з мінімальними витратами індивідуальних психофізіологічних ресурсів і збереження психічного та соматичного здоров'я [1; 13; 15].

В емпіричному дослідженні стресостійкості й адаптивності до стресу майбутніх військовослужбовців групою досліджуваних стали 96 осіб, із яких 44 - курсанти (31 особа чоловічої статі та 13 - жіночої) Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та 52 особи - студенти (40 осіб чоловічої статі та 12 - жіночої) механіко-математичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка та національного університету «Львівська політехніка».

Результати застосування підібраного діагностичного інструментарію дослідження за методикою «Оцінка суб'єктивної задоволеності життям» показали, що серед досліджуваних курсантів 9 (20,5%) осіб мають середній рівень задоволеності життям, а усі інші 35 (79,5%) - високий. Серед студентів задоволеність життям низька у 3 (5,8%) осіб, у 17 (32,7%) - середня, у 32 (61,5%) - висока. Отримані результати перекликаються з результатами досліджень Л. Наугольник та Н. Бурбан щодо задоволеності життям і відчуттям щастя серед представників студентської молоді [10; 11; 12, с. 82-83]. Аналіз результатів за Бостонським тестом стресостійкості (див. рис. 1) показав, що курсанти більшою мірою стійкі до впливу стресу і стресових ситуацій, тобто стресостшкють майбутніх військовослужбовців відрізняється від стресостійкості студентської молоді (середні значення у курсантів - 28,5, а у студентів - 23,8).

Рисунок 1 - Порівняння результатів за Бостонським тестом стресостійкості

Результати порівняльного аналізу з використанням критерію Стьюдента показали статистично значущі відмінності, окрім стресостійкості (діагностичний критерій «стрес» - чим менший показник за цим критерієм, тим вища стресостійкість), ще й за такими критеріями адаптивності, які належать до методики «Психологічна діагностика адаптивних здібностей до стресу»: оптимістичність, адаптивне мислення, адаптивний сон і сновидіння, впевненість у собі, управління психофізіологічним станом, соматична регуляція, самоорганізація часу життя та сумарний індекс адаптивності до стресу.

Психологічний зміст отриманих статистичних відмінностей дає можливість екстраполювати отримані висновки. Результати можуть свідчити про те, що майбутні військовослужбовці більш схильні до активної життєвої позиції, життєлюбності, почуття гумору, високої мотивації досягнення, орієнтованої на моторну і мовну активність. У них вища усвідом- леність, самоконтроль, рефлексивність, гнучкість мислення, здатність дистанціюватись від травматичних подій, що призводить до усунення стресової симптоматики. Вони мають розвинутіші навички оптимізації та нормалізації сну, управління, аналізу й усвідомленості сновидінь. У них розвинутіша віра в себе, соціальну сміливість, ініціативність, позитивна самооцінка, відповідальність, соціальна компетентність, здатність до самостверджуючої поведінки, до самоволодіння, до самовідновлення і релаксації, до самоконтролю над негативними емоціями і сильними імпульсами. Також у них розвинутіші механізми довільної та мимовільної соматичної регуляції, здатності підтримувати оптимальний фізичний стан і здоров'я, фізичні якості. У майбутніх військовослужбовців на вищому рівні розвинуті вміння раціонально розпоряджатися часом власного життя, планувати і визначати пріоритети у своїх справах, пунктуальність, здатність не гаяти час, а також у них вищі компенсаторні можливості адаптивності до стресу та й у цілому вища адаптивність до стресу. Також дана методика дозволила виявити, що домінуючою здатністю успішної адаптації в умовах стресу в курсантів є така складова, як соматична регуляція (середнє значення діагностичного критерію - 14,09).

Отримані результати за методикою «Психологічна діагностика адаптивних здібностей до стресу», зокрема відмінності у відповідях курсантів і студентів, зображено на рисунку 2.

Рисунок 2 - Порівняння результатів за методикою «Психологічна діагностика адаптивних здібностей до стресу», де А1 - шкала неправди, А2 - шкала оптимістичності, А3 - шкала соціальної підтримки, А4 - шкала адаптивного мислення, А5 - шкала адаптивного сну і сновидінь, А6 - шкала впевненості в собі, А7 - шкала управління психофізіологічним станом, А8 - шкала соматичної регуляції «СР», А9 - шкала самоорганізації часу життя, Сума-А - сумарний індекс адаптивності до стресу

Окрім проаналізованих вище статистичних відмінностей за шкалами оптимістичності, адаптивного мислення, адаптивного сну і сновидінь, упевненості в собі, управління психофізіологічним станом, соматичної регуляції, самоорганізації часу життя та сумарного індексу адаптивності до стресу, існують також відмінності й за шкалами неправди та соціальної підтримки (див. рис. 2). Отримані відмінності свідчать про те, що і студенти і курсанти давали щирі відповіді на запитання опитувальника, однак курсанти виявили тенденцію представляти себе у більш вигідному контексті та демонструвати суворе дотримання соціальних норм.

Середні значення за шкалою соціальної підтримки як у курсантів, так і в студентів мало відрізняються одне від одного (10,6 та 10,2 відповідно) і не є статистично значущими, тому можна вважати, що як курсанти, так і студенти проявляють приблизно однаковий рівень потреби в соціальній підтримці від оточення. У них однакове достатньо виражене почуття причетності, прийняття, відчуття того, що їх люблять, почуття того, що вони потрібні самі по собі, а не тому, що вони корисні.

Таким чином, проведене дослідження показало, що як стресостійкість, так і рівень розвитку адаптивності до стресу як полісистемної властивості інтегральної індивідуальності як здібності, що включає в себе підсистеми індивідних, особистіших і суб'єктних властивостей, які забезпечують ефективне соціальне та професійне функціонування в умовах стресу з мінімальними затратами індивідуальних і психофізіологічних ресурсів та збереження психічного і соматичного здоров'я, більш виражені у майбутніх військовослужбовців, ніж у студентів цивільних вишів. Особливості стресостійкості майбутніх військовослужбовців виявляються у високому рівні задоволеності життям та у вищому, ніж у студентів, рівні стресостійкості. Також у них більше розвинуті такі адаптивні здібності, як оптимістичність, адаптивне мислення, адаптивний сон і сновидіння, вони упевненіші в собі, краще вміють управління своїм психофізіологічним станом і здійснювати соматичну регуляцію, організовувати свій час, у цілому в них високий рівень розвитку адаптивності до стресу, на відміну від студентів цивільних вишів. Домінуючою здатністю успішної адаптації в умовах стресу в курсантів є така складова, як соматична регуляція. У перспективах подальших досліджень є емпіричне з'ясування чинників підвищення стресостійкості майбутніх військовослужбовців.

16.Sudakov K. V. Individualnaya ustoychivost k emotsionalnomu stressu (Individual resistance to emotional stress). Moscow : Gorizont, 1998. 267 p. (in Russian).

17. Tarabrina N. V. Praktikum po psihologii posttravmaticheskogo stressa (A workshop on the psychology of post-traumatic stress). SPb : Piter, 2001. 272 p. (in Russian).

Ключові слова: стресостійкість, стрес, адаптивність, адаптивні здібності, майбутні військовослужбовці, представники студентської молоді.

Annotation