Поведінка як психологічна категорія і як властивість індивіда

Вищим ступенем, в якому найяскравіше проявляються взаємозв'язок між свідомістю, особистістю та діяльністю, виступає одна з форм реалізації людини як носія свідомості у повсякденній життєдіяльності - поведінка. Поведінка являє собою різновид людської діяльності. З цієї позиції визначення поведінки дав С.Л. Рубінштейн: "Під поведінкою розуміють визначеним чином організовану діяльність, яка здійснює зв'язок організму з навколишнім середовищем. Поведінка у людини переважно з результатом низки усвідомлюваних дій - вчинків".

Вчинки - це специфічний вид розумово-вольової дії суб'єкта, які є складовою частиною людської поведінки і специфічною формою вираження ставлення суб'єкта до оточуючого середовища.

У сучасній українській психологічній науці ряд авторів визначають вчинок, як "осередок і головний предмет психології". Зокрема вони розглядають вчинок як "еталон, до якого у своєму поступальному русі приміряються і від якого відступають відомі в психології феномени".

У психології термін поведінка широко використовується для позначення виду та рівня активності людини, поряд з такими проявами, як діяльність, споглядання, пізнання, спілкування. Наукові уявлення про людську поведінку отримали особливо бурхливий розвиток на початку 20 століття, з того часу коли біхевіористи оголосили поведінку предметом психологічної науки. вчинок поведінка розумовий

Мета: Провести психодіагностику схильності до агресивної поведінки у 3 осіб за 2 діагностичними методиками та оформити протокол.

Поведінка як психологічна категорія і як властивість індивіда.

Спочатку під поведінкою розуміли будь-які зовні спостережувані реакції індивіда (рухові, вегетативні, мовні), що функціонують за схемою "стимул - реакція". У міру накопичення емпіричних даних розуміння природи людської поведінки все більш поглиблювалося. Вже в 1931 р. один з основоположників поведінкової психології - Джон Уотсон - говорив про поведінку як про "безперервний потік активності, що виникає в момент запліднення яйця". Сучасне розуміння поведінки виходить далеко за рамки сукупності реакцій на зовнішній стимул. Так, у психологічному словнику поведінка визначається як "властива живим істотам взаємодія з навколишнім середовищем, опосередкована їх зовнішньою і внутрішньою активністю". Під зовнішньою активністю людини розуміються більш зовнішні прояви: руху, дії, вчинки, висловлювання, вегетативні реакції. Внутрішніми складовими поведінки вважаються: мотивація і цілеспрямування, емоційні реакції, процеси саморегуляції.

Поведінка - процес взаємодії особистості з середовищем, опосередкований індивідуальними особливостями і внутрішньою активністю особистості. Що має форму переважно зовнішніх дій і вчинків.

Основні ознаки поведінки: 1) Соціальність - формується і реалізується в суспільстві. 2) Тісний зв'язок з мовною регуляцією і цілеспрямововування.

В цілому, поведінка особистості відбиває процес її соціалізації або іншими словами інтеграції в соціумі. Соціалізація в свою чергу припускає адаптацію до соціального середовища з урахуванням індивідуальних особливостей.

Отже, виділяють наступні варіанти соціальної адаптації:

- радикальна адаптація - самореалізація через зміну особистістю існуючого світу;

- гіперадаптация - самореалізація через вплив особистості на соціальне життя за допомогою її зверхдосягень;

- гармонійна адаптація - самореалізація особистості в соціумі за допомогою орієнтації на соціальні вимоги;

- конформістська адаптація - пристосування за рахунок придушення індивідуальності, блокування самореалізації;

- девіантна адаптація - самореалізація за допомогою виходу за існуючі соціальні вимоги;

- соціально-психологічна дезадаптація - стан блокування процесів самореалізації та адаптації.

При будь-якому варіанті соціалізації поведінку конкретної людини можна описати, використовуючи загальні характеристики поведінки:

- Умотивованість - внутрішня готовність діяти, направляється потребами та цілями особистості;

- Адаптивність - відповідність провідним вимогам соціального середовища;

- Автентичність - відповідність індивідуальності поведінки, її природність для даної особистості;

- Продуктивність - реалізація свідомих цілей;

- Адекватність - узгодженість з конкретною ситуацією.

Не менш важливі:

- Рівень активності (енергійність та ініціативність);

- Емоційна виразність (сила і характер афектів, що проявляються);

- Динамічність (темп);

- Стабільність (сталість проявів в різний час і в різних ситуаціях);

- Усвідомленість (розуміння своєї поведінки, здатність пояснити її словами);

- Довільність (самоконтроль);

- Гнучкість (зміна поведінки у відповідь на зміни середовища).

Джерело поведінки людини - потреби. Неодмінними детермінантами її є мотиви та цілі, зумовлені соціально-історичною практикою. В етиці - це сукупність дій і вчинків упродовж тривалого часу. Попри відносну тривалість, певну послідовність і сталість учинків, їх узгодженість між собою засвідчує лінію поведінки особи. У цьому, як правило, виявляються мотиви, що ними керується людина, маючи певні цілі у своїй діяльності. У праксеології, загальній теорії людської дії, свідомо спрямованої на досягнення якоїсь мети, поведінку розуміють як діяльність. У політології вольова поведінка суб'єкта політики - теж діяльність. Сучасна наука активно вивчає поведінку людей, їхні установки, ціннісні орієнтації, потреби та інтереси, а також умови, за яких здійснюється їхня поведінка. Найчастіше поняття "поведінка" означає практичну, реальну або системну дію. Поведінка як сукупність послідовних учинків або система дій, в якій реалізуються людські якості та внутрішні покликання, спостерігається зовні. Категорії "поведінка" та "діяльність" відмінні, категорія "поведінка" є меншою, вужчою, ніж категорія "діяльність", оскільки "діяльність" має як реально-, так і морально-перетворювальний характер, а тому не завжди піддається зовнішньому спостереженню.

Термін "поведінка" (англ. behavior, behaviour) трактується переважно як активність людини (і загалом живих організмів), котра спостерігається ззовні. Це система дій і вчинків, спосіб життя, уміння поводитися відповідно до встановлених правил. Поведінка є цілеспрямованою системою послідовних дій, практичний контакт з навколишнім середовищем, ставленням живих організмів до тих його властивостей, від яких залежить збереження і розвиток їх життя. Вона готує людину до задоволення її потреб, досягнення певної мети.

Поведінка людини завжди соціально обумовлена. Вона набирає характеристики свідомої, колективної, цілеспрямованої діяльності. Якщо це відбувається на рівні суспільно детермінованої діяльності, то поведінка визначає дії людини стосовно суспільства, інших людей, предметного світу і розглядається як їх регуляція суспільними нормами

Людина в будь-якому середовищі ніколи не залишається наодинці з собою. Навіть якщо вона цілком занурена у власні думки і переживання і не помічає навколо нічого, то все ж настає час, коли у неї виникає бажання поділитися результатами своєї творчості й думками з іншими.

Відтак, людина не може жити і розвиватися поза суспільством. Саме суспільство вимагає актуалізації основних механізмів і рушійних сил об'єктивного зв'язку, що існує між людьми. Соціально-психологічна природа особистості, на думку Л. Орбан-Лембрик, проявляється саме через комунікативний потенціал особистості (мається на увазі спілкування у всіх його проявах).

Береться до уваги весь спектр зв'язків і взаємодій, що передбачають безпосередні чи опосередковані контакти, реалізацію соціальних відносин, обмін інформацією, співпереживання, сприймання, відтворення, діяльність особистості.

Під впливом суспільства, інших людей і взаємодії з ними утворюються конкретні еталони (стандарти) поведінки, за допомогою яких людина оцінює інших. Але спілкування членів однієї групи, які перебувають в одній ситуації, можуть суттєво відрізнятися. Ці відмінності свідчать про індивідуально-психологічні та особистісні особливості членів групи, тобто кожного індивіда зокрема.

Дослідження: "Схильність до агресивної поведінки"

У дослідженні " схильність до агресивної поведінки" брали участь 3 осіб, віком від 19-22 років.

За 2 діагностичними методиками.

Методика №1- Оцінка агресивності у відносинах А. Асіннгера.

Методика № 2- Експрес-діагностика схильності до афективної поведінки, В.В. Бойко.

Методика №1

Опосередковану роль у поведінці людини відіграють психологічні властивості, емоції і стани, які детермінують особистість у момент тієї чи іншої вчинкової дії. Тому, розглядаючи поведінку особистості, треба враховувати широку гаму її детермінант, їх роль у той чи інший момент здійснення вчинку як зовнішнього прояву людської поведінки. Поведінка особистості не завжди спонукається єдиним мотивом, їх може бути декілька. Усвідомлений чи неусвідомлений вибір мотиву в даній ситуації - це вибір спрямованості поведінки, що визначається актуальними потребами, а також можливостями та обмеженнями, які закладені в самій ситуації. Ситуація може сприяти чи перешкоджати реалізації тих чи інших мотивів, а в окремих випадках навіть нав'язувати мотив.

Поведінка є проявом діяльності, сукупністю рухів, актів і дій людини, які можуть спостерігати інші люди, а саме ті, в чиїй присутності вони здійснюються. Виділяють поведінку вроджене (інстинкти і вивчене в перші години після народження), придбане (сформоване в результаті научіння, навчання та виховання) і творче (створене самою людиною). Вроджене поведінка - поведінка, яке запрограмированно генетично чи вивчено в перші години після народження (імпринтинг). Вивчене поведінка - поведінка, що виникло в результаті навчання.

Список використаних джерел