Культура спілкування як складова лідерського потенціалу випускника вищого технічного навчального закладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Культура спілкування як складова лідерського потенціалу випускника вищого технічного навчального закладу

Л.В. Доценко

Постановка проблеми. Суттєвою проблемою розвитку євроінтегрованого суспільства є невідповідність деяких аспектів національної системи освіти новітнім вимогам до соціалізації індивіда. Це питання є ключовим для практики навчання й виховання нового покоління. У зв'язку з цим висуваються такі психологічні вимоги до загальної освіти сучасного випускника вищого технічного навчального закладу:

· почуття власної гідності;

· громадянськість;

· толерантність;

· орієнтація на соціальне й професійне самовизначення й самореалізацію;

· здатність самостійно приймати рішення і нести відповідальність;

· сформованість культури спілкування, комунікативної компетентності.

Таким чином, культура спілкування, комунікативна компетентність постають не лише особистісними властивостями гармонійного розвитку особистості, а й набувають державного значення та вистуцпають чинниками успішної професійної реалізації випускника.

Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні сутності та складових культури спілкування як вагомої складової лідерства майбутнього професіонала. Реалізація мети полягає у висвітленні теоретичних підходів щодо вивчення культури спілкування; аналізу її індивідуальних та соціально-психологічних складових, ролі у формуванні професіоналізму випускників вищих технічних навчальних закладів.

В науковій літературі тлумачення поняття „спілкування” є дуалістичним, де з одного боку, це контекст людської життєдіяльності, з іншого - суспільної онтології. Тому досить часто у психологічній науці природа спілкування розкривається як інтер- та інтраіндивідний процес (або його взаємозв'язки мотиваційної, перцептивної, конативної, емоційної, ситуаційної складових [7].

Семантично слово “спілкування” має як найменш три групи значень - створення спільноти, цілісності, об'єднання або обмін інформацією чи взаємопроникнення [3].

Безперечно, спілкування як культура виступає продуктом загальнолюдської культури й впливає на формування цього продукту, водночас є формою й суттю.

Людина в процесі спілкування може виступати у різних ролях:

· як персоналізована особистість, вона засвоює норми, цінності, технології спілкування в процесі соціалізації;

· як користувач, вона керується її нормами, правилами, типовими засобами самоідентифікації й самореалізації у практичній діяльності;

· як транслятор, передає інформацію про її норми, цінності, взірці іншим людям [6, с. 81-82].

Відповідно до цього, цілями спілкування виступає психологічний контакт або психологічні взаємовідносини партнерів. Звідти модальними мотивами даного процесу є задоволення від процесу спілкування або з'ясування відношень, а диктальними мотивами - предметна взаємодія, що пов'язується з наданням інформаціїї з метою спонукання до дії, бажання змінити погляди, здійснити емоційну підтримку партнера [5].

Таким чином можна сказати, що спілкування упрозорює як культуру окремої особистості, так і мікро- й макрогрупи, особливості процесу пізнання, формування особистості, її відношення до себе, світу. Саме в цьому й полягає головне положення, що культура спілкування виступає основним чинником ефективної професійної реалізації лідера, звісно, і його життєвої успішності. професіоналізм лідер спілкування психологічний

Проведений аналіз літератури дозволяє стверджувати, що основними чинниками, які впливають на оновлення сучасної вищої технічної освіти є, по-перше, відповідність змісту та якості підготовки основним тенденціям розвитку ринку праці і, по-друге, формування компетенції спеціаліста, тобто, лідерсва, відповідальності, комунікабельності, бажання та уміння працювати, а також, професійні компетенції, що дозволяють реалізувати основний принцип сучасності - “освіта через усе життя”.

Виклад основного матеріалу. Проблема формування комунікативної компетентності студента виступає важливою частиною широкої та складної проблеми формування професійно-значущих якостей. Культуру спілкування ми розуміємо як сукупність достатньо сформованих її структурних компонентів:

· знання у сфері комунікативних дисциплін (психологія, педагогіка, конфліктологія, логіка, риторика, культура мовлення й тощо);

· сформовані лідерські якості (активність, ініціативність, схильність до домінування);

· комунікативні та організаторські здібності;

· здатність до емпатії;

· розвинутий самоконтроль;

· культура вербальної й невербальної взаємодії.

Певна річ, кожний з компонентів відтворює низку умінь: комунікативні й організаторські уміння, уміння регулювати свою поведінку, уміння ініціювати приємний психологічний клімат, прогнозувати розвиток міжособистісних взаємн, уміння відчувати, співчувати, здійснювати емоційну підтримку іншим.

Відтак, проблема формування комунікативної компетентності студента є ще більш актуальною у зв'язку із зміною парадигми у сучасній освіті, де формування культури спілкування та лідерських якостей майбутнього спеціаліста повинні виступати метою сучасної освіти.

Провідними ідеями розвитку особистісно-орієнтованих психолого-педагогічних технологій є:

– перехід від пояснення до розуміння;

– від монологу до діалогу;

– від соціального контролю до розвитку;

– від керування до самоспрямування;

– одне з основних завдань педагогічного процесу - спілкування, взаєморозуміння із студентом.

У цілому компетентність у спілкуванні пов'язана з оволодінням не якоюсь однією позицією, як найефективнішою, а з адекватним пристосуванням до їх різноманітності.

Саме тому сучасний фахівець має бути різноплановим у володінні психологічними позиціями, засобами, що допомагають реалізуватись у комунікації, бути адекватним та мобільним у перцептивних, комунікативних, інтерактивних сторонах процесу спілкування.

Означена здатність обумовлюється рівнем комунікативної культури, що припускає наявність наступних здібностей:

· можливості прогнозувати комунікативну ситуацію, що повинна виникнути (М.С. Каган, О.М. Еткінд).

· програмувати процес спілкування, спираючись на особливість комунікативної ситуації (І.Я. Лернер, Н.Ф. Тализіна).

· здійснювати соціально-психологічне управління процесами спілкування в комунікативній ситуації (О.Л. Журавлєв, В.Ф. Рубахін, О.В. Филипов, К.В. Шорохова).

При такому підході до характеристики комунікативної компетентності доцільно розглянути спілкування як системно - інтегрований процес, що має наступні складові [4].

· комунікативно-діагностичну (діагностика соціопсихологічної ситуації в умовах майбутньої комунікативної діяльності, виявлення можливих соціальних, соціально-психологічних і інших протиріч, із якими можливо має бути зіштовхнутися особистість у спілкуванні).

· комунікативно-програмуючу (підготовка програми спілкування, розробка текстів для спілкування, вибір стилю, позиції й дистанції спілкування).

· комунікативно-організаційну (організація уваги партнерів спілкування, стимулювання їхньої комунікативної активності і т.д.).

· комунікативно-виконавську (діагноз комунікативної ситуації, у якій розгортається спілкування особистості, прогноз розвитку цієї ситуації, що здійснюється завдяки заздалегідь осмисленій індивідуальній програмі спілкування).

Означені складові виступають комунікативною майстерністю особистості, що припускає уміння знайти адекватну за темою спілкування комунікативну структуру, реалізувати комунікативний задум безпосередньо в спілкуванні, тобто продемонструвати комунікативно-виконавську техніку спілкування.

У комунікативній майстерності особистості виявляються її навички і, насамперед, психологічного саморегулювання як керування власною психофізичною органікою, у результаті чого особистість досягає адекватної виконавської діяльності.

Досить важливим у цьому процесі є емоційно-психологічна саморегуляція, що виявляється в умінні гостро, активно реагувати на зміни обстановки спілкування, перебудовувати спілкування з урахуванням зміни емоційного настрою партнерів.

Перцептивні навички особистості виявляються в умінні керувати своїм сприйняттям і організовувати його: вірно оцінювати соціально-психологічну налаштованість партнерів по спілкуванню; установлювати необхідний контакт; за першим враженням прогнозувати спілкування. Вони дозволяють особистості вірно оцінювати емоційно-психологічні реакції партнерів спілкування і навіть прогнозувати ці реакції, уникаючи тих, котрі перешкоджають досягати мети спілкування.

Експресивні навички комунікативно-виконавської діяльності зумовлюються системою умінь, що створюють єдність голосових, мімічних, візуальних і фізіолого-психологічних процесів.

Із сказаного постає, що комунікативна компетентність, створюється зі знання норм і правил спілкування, володіння його технологіями, й, водночас, є складовою частиною більш широкого поняття «комунікативний потенціал особистості» [4].

На нашу думку, можна говорити про культуру спілкування особистості як про систему якостей, що включає:

· креативність;

· культуру мовної дії;

· культуру самонастроюванню на спілкування й психоемоційної регуляції власного стану;

· культуру жестів і пластики рухів;

· культуру сприйняття комунікативних дій партнера спілкування;

· культуру емоцій.

Вищезазначене дає можливість сказати, що досвід спілкування займає особливе місце в структурі комунікативної компетентності особистості. З одного боку, він соціальний і включає інтеріоризовані норми й цінності культури, з іншого боку - індивідуальний, оскільки ґрунтується на індивідуальних комунікативних здібностях і психологічних подіях, зв'язаних із спілкуванням у житті особистості. Тобто, культура спілкування є необхідною умовою успішної професійної реалізації лідера.

Висновок

Культура спілкування лідера створюється у полі загальної культури, відчуває вплив макрогрупи, але вона є інтегрованим досвідом спільноти й індивідуального досвіду окремих індивідів, що створюють цю спільноту, концентрованим соціальним інтелектом цієї спільноти, викарбовується дуалістичний характер природи цього поняття. Тобто вона є відображенням окремих індивідуальних культур, водночас, здійснює вплив на розвиток цих культур.

Культура спілкування включає соціально-психологічну компетентність, що увійшла разом із поняттями соціальний інтелект, комунікативний потенціал до системного розгляду внутрішніх засобів регуляції спілкування.

Специфіка взаємодії лідера з іншими людьми здійснюється саме у спілкуванні, а її успішність цілком залежить від культури його використання, адже саме мовна культура, освіченість й досвід є тим активом лідера, що має чи не найбільше значення для оптимізації його лідерських якостей.

Одним із перспективних напрямків розвитку вищої освіти в сучасних умовах стає питання вивчення культури спілкування, що виступає однією з основних складових лідерського потенціалу майбутніх фахівців технічної галузі.

Література

1. Творогова Н. Д. Общение: Диагностика и управление. Серия: Психологические исследования. - М. -Смысл, 2002 . - 246с.

2. Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита.-- М.: ЧеРо, Издательство МГУ, 1997. -- 344 с.

3. Психологія особистості: Словник-довідник/ За ред. П.П.Горностая, Т.М.Титаренко. - К.: Рута, 2001. - 320 с.

4. Личностный потенциал: структура и диагностика / Под ред. Д. А. Леонтьева. -- М.: Смысл, 2011. -- 680 с.

5. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М.: Искусство, 1979. - 424с.

6. Библер В.С. От наукоучения - к логике культуры: два философских введения в двадцать первый век. - М.: Изд-во полит. литературы, 1991. - 413с.

7. Куницына В.Н., Казаринова Н.В., Погольша В.М. Межличностное общение: Учебник для вузов. - СПб: Питер, 2003. - 544 с.

Анотація

У статті розкривається сутність культури спілкування як складової лідерського потенціалу особистості. Виділено основні складові професіоналізму лідера, розкрито практичні та когнітивні вимоги до сучасного випускника вищого технічного навчального закладу. Встановлено, що розвиток культури спілкування студентів-лідерів відбувається в межах особистісно-орієнтованих психолого-педагогічних технологій.

В статье раскрывается сущность культуры общения как составляющей лидерского потенциала личности. Выделены основные составляющие профессионализма лидера, раскрыто практические и когнитивные требования к современному выпускнику высшего технического учебного заведения. Установлено, что развитие культуры общения студентов-лидеров происходит в пределах личностно-ориентированных психолого-педагогических технологий.

The article reveals the essence of the culture of communication as a component personality leadership potential. The main components of professionalism leader disclosed practical and cognitive requirements for graduating modern technical educational institution. Found that the culture of communication student leaders are within-centered psycho-pedagogical technologies.

Размещено на Allbest.ru