Професійне спілкування і нейтральна та емоційна лексика

Размещено на http://www.allbest.ru//

МІНІСТРЕСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МОРСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

« НАВЧАЛЬНО- ІНСТИТУТ МОРСЬКОГО БІЗНЕСУ»

КАФЕДРА « Українознавство і історико-правових та мовних дисциплін»

РЕФЕРАТ

На тему « Професійне спілкування і нейтральна та емоційна лексика»

Виконала:

Студентка 2 курсу

ЕП 3 групи

Непомняща Ірина

Перевірила:

Дзинглюк Оксана Сергіївна

Одеса-2019



Предмет і завдання курсу має обґрунтовані наукові основи. Дисципліна “Мова професійного спілкування” охоплює питання формування комунікативних навичок майбутніх спеціалістів.

Мова професійного спілкування (МПС) -це форма сучасної української літературної мови (СУЛМ), специфіку якої зумовлюють особливості спілкування у виробничо-професійній сфері. насичена професіоналізмами і термінами; це засіб ефективного, “мовного професійного спілкування, що становить фундамент професіоналізму.

Володіння мовою професійного спілкування - це: 1) знання власне мови професійного спілкування, сформованість мовної компетенції; 2) уміння використовувати ці знання на практиці, доцільно вибирати те чи інше слово із синонімічного ряду, доречно поєднувати вербальні, паравербальні і невербальні засоби спілкування відповідно до мети, ситуації мовлення, тобто сформованість комунікативних навичок.

Існує кілька типологій спілкування за різними критеріями:

За участю чи неучастю мови (мовного коду): вербальне (словесне); невербальне спілкування. До засобів невербального спілкування належать міміка, жести, постава, тип одягу, зачіска тощо, а також інтонація, тембр голосу. За формою реалізації засобів мовного коду: усне спілкування; письмове; співрозмовниками можуть бути незнайомі люди; друковане.

За темою спілкування: політичне, наукове, побутове, релігійне (фідеїстичне), філософське, навчально-педагогічне, виховне. За метою спілкування: ділове спілкування; розважальне. За мірою офіційності: офіційне спілкування (начальник - підлеглий, колега - колега, покупець - продавець); неофіційне (без необхідності обов'язкового підтримання статусних норм комунікації; це спілкування друзів, приятелів, закоханих тощо). За мірою контрольованості: формальне спілкування; неформальне. За формою спілкування: закрите (світське спілкування, розмови на загальні теми); відкрите (у ньому порушуються будь-які теми, висловлюється власна точка зору (ділова розмова, розмова друзів, закоханих)); змішане спілкування (має в собі елементи обох типів спілкування: викладач - студент, лікар - пацієнт тощо). За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування; вимушене спілкування. За тривалістю: постійне; короткотривале; довготривале.

Стратегії спілкування

Стратегія мовленнєвого спілкування - оптимальна реалізація інтенцій мовця щодо досягнення конкретної мети спілкування, тобто контроль і вибір дієвих ходів спілкування і гнучкої їх видозміни в конкретній ситуації. Як правило, у разі неконфліктного (кооперативного) спілкування його стратегію визначають пошуки «спільної мови», вибір тональності спілкування, формування сприятливої атмосфери взаємодії всіх учасників комунікації тощо.

Комунікативна стратегія охоплює: 1) вибір глобального мовленнєвого наміру (констатувати факт, поставити запитання, звернутися з проханням тощо); 2) відбір компонентів семантики речення і екстралінгвальної конситуації, які відповідають модифікаційним комунікативним значенням;

3) визначення обсягу інформації, який припадає на одну тему, одну рему тощо; 4) встановлення співвідношення квантів (часток) інформації про ситуацію зі станами свідомості співрозмовників і чинником емпатії;

5) визначення порядку комунікативних складових; 6) налаштування комунікативної структури висловлення на певний комунікативний режим (діалогічний, режим озвучення письмового тексту, прогнозу погоди або новин), стиль (епічний, розмовний) і жанр (поезія, анекдот, лозунг, реклама).

Складовими стратегії можуть також бути аргументація, мотивація, оцінка, висловлювання емоцій (симпатій, антипатій), міркування вголос, виправдання, підбурювання тощо. Побудова стратегій та їхня реалізація великою мірою залежать від рівня знайомства комунікантів, соціальних чинників, орієнтації в психічній, когнітивній та піших сферах адресата.

Стратегія спілкування посідає важливе місце у процесах комунікації й виступає єднальною ланкою докомунікативної фази та власне мовної реалізації інтенції мовця.

Складові стратегій спілкування. До них належать комунікативна інтенція, комунікативна мета, комунікативна компетенція.

Інтенція належить індивіду і цим відрізняється від позаособистісних конвенцій та правил спілкування - регламентованих законів поведінки в різних мовленнєвих ситуаціях. Комунікативна мета - стратегічний результат, на який скероване конкретне спілкування, комунікативний акт.

Комунікативна компетенція - сукупність комунікативних стратегій і комунікативних правил, постулатів, конвенцій тощо, якими володіють учасники спілкування.

Стратегії спілкування є гнучкими і залежать від прагматичних чинників: віку комунікантів, їх статі, соціальних ролей, національно-культурної належності, конситуативних умов (у широкому сенсі слова) і передбачають певну комунікативну тактику. Комунікативні тактики виконують функцію способів здійснення стратегії мовлення: вони формують складові діалогу , групуючи і чергуючи відтінки розмови - оцінку, радість, горе, сумнів тощо.

Наприклад, стратегія відмови від виконання прохання може втілюватися у такі комунікативні тактики: а) видати себе за некомпетентну людину;

б) послатись на неможливість виконання прохання саме в цей час; в) відмовитись без будь-якого мотивування; г) ухилитись від відповіді, не обіцяти нічого конкретного; д) дати зрозуміти, що не бажаєте виконати прохання.

Наприклад, фахівці у сфері ділового спілкування виокремлюють такі мовленнєві тактики: 1) раптовість; 2) провокація; 3) апеляція до авторитетів;

4) залучення елемента неформальності;

5) гумор (наводяться смішні, парадоксальні приклади, розповідаються веселі історії тощо; допомагає створити невимушену атмосферу);

6) чорне опонування (партнеру по спілкуванню ставлять декілька запитань, щоб на жодне з них він не зміг відповісти).

Комунікативна тактика зумовлена комунікативними намірами.

Комунікативний намір (комунікативне завдання) - тактичний хід, практичний засіб руху до відповідної комунікативної мети.

Правильність обраної комунікативної тактики великою мірою залежить від комунікативного досвіду.

Комунікативний досвід - сукупність знань про вдалі та невдалі комунікативні тактики, які сприяють або не сприяють реалізації відповідних комунікативних стратегій.

Підсумок. Отже, використовуючи комунікативну компетенцію, мовець ставить перед собою комунікативну мету і, спираючись на певну комунікативну інтенцію, формує комунікативну стратегію, яка перетворюється (або не перетворюється) на комунікативну тактику як сукупність комунікативних намірів (комунікативних завдань), збагачуючи комунікативний досвід мовця. Стратегії й тактики мовленнєвого спілкування втілюються в мовленнєвих актах, тобто конкретних комунікативних вчинках, які визнаються найважливішими складовими, «енергетичними рушіями» повідомлень, що, в свою чергу, формують дискурси (тексти) як категорії спілкування.

Невербальні компоненти спілкування

Мовлення - основний, але не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією за допомогою багатьох інших засобів - жестів, міміки, постав тіла, одягу, зачісок, запахів, навіть предметів, які їх оточують (наприклад, меблів). Для співрозмовників значущими є прикраси, татуювання на тілі, ґатунок чаю або кави, що споживаються, тощо. Усе це отримало назву невербальні (несловесні) повідомлення.

Невербальні засоби спілкування - елементи комунікативного коду, які мають немовну (але знакову) природу і разом із засобами мовного коду служать для створення, передавання і сприйняття повідомлень.

Цікавий факт. Ученими встановлено, що різноманітні невербальні сигнали в особистісному спілкуванні несуть від 60 до 80 % інформації. Це означає, що більша частина спілкування здійснюється без участі засобів мовного коду, але з орієнтацією на інші його складові: паралінгвістичні елементи, елементи інших семіотичних систем тощо. Звичайно, значення різноманітних невербальних сигналів «перебувають» не в самих сигналах, а приписуються їм тими, хто декодує мовлення, «вичитується» ними. Це декодування відбувається з обов'язковим урахуванням культурних та індивідуальних контекстів.

Невербальні повідомлення мають певні особливості. Як правило, вони:

а) неструктуровані, їх неможливо розкласти на окремі складники; це вияв темпераменту людини, її емоційного стану, самооцінки, соціальних статусів, належності до певної групи, субкультури тощо;

б) прив'язані до умов спілкування; декодуються «тут і тепер» у межах конкретного контексту й ситуації;

в) неінтенціональні, спонтанні (інтенціональні, «відпрацьовані» лише у професійних акторів);

г) більшою мірою вроджені, ніж набуті; як правило, засвоюються кожним носієм певної культури шляхом спостережень, копіювання невербальної поведінки інших людей;

д) витворюються під домінантним впливом правої півкулі головного мозку.

Під час невербального спілкування комуніканти отримують інформацію:

1) про особистість комунікатора: темперамент, емоційний стан у конкретній ситуації, його «Я» (образ і оцінку), комунікативну компетенцію (як він починає її, підтримує і виходить з неї), соціальний статус, належність до певної групи або субкультури;

2) про стосунки комунікантів: соціальну й емоційну близькість чи віддаленість, характер стосунків (домінування - залежність, прихильність - неприхильність);

3) про ставлення учасників комунікації до самої ситуації, що дає змогу їм регулювати процес інтеракції: комфортність, спокій, інтерес до спілкування чи бажання завершити його (нервування, нетерпіння).

Щодо вербальних компонентів комунікації невербальні виконують такі функції:

1) доповнення (у тому числі дублювання і посилення) вербальних повідомлень;

2) заперечення вербальних повідомлень;

3) заміщення вербальних повідомлень;

4) регулювання розмови.

Існують різні типології невербальних засобів спілкування, оскільки вони витворюються і сприймаються різними сенсорними системами: зором, слухом, тактильними відчуттями, смаком, нюхом, а також з урахуванням того, коли відбувається спілкування.

Класифікацію невербальних засобів спілкування, яка враховує різноманітні характеристики невербального спілкування, запропонував Флорій Бацевич:

Акустична система включає:

а) екстралінгвістику: паузи, кашель, зітхання, сміх, сльози;

б) просодику: темп мовлення, тон, тембр, висота гучності, манера мовлення, спосіб артикуляції (окання, акання, шепелявлення, «р - картаве» тощо).

Оптична система поділяється на:

а) кінесику: значущі рухи, міміка, постави тіла, жести, хода, контакт очима;

б) проксеміку: відстань між мовцями, дистанція, вплив території, просторове розміщення співрозмовників;

в) графеміку: почерк, специфіка підстрочних і надстрочних знаків, специфіка розміщення розділових знаків, символіка скорочення;

г) зовнішній вигляд: фізіономіка, тип і виміри тіла (ріст, форми черепа тощо), одяг і його стиль, прикраси, зачіска, косметика, предмети особистого вжитку.

Тактильно-кінестезична система - це такесика: потискування рук, поцілунки, дотики, прогладжування, поплескування.

Ольфакторна система - це запахи: запах тіла, запах косметики.

Темпоральна система - це хронеміка: час очікування початку спілкування; час, проведений разом у спілкуванні; час, протягом якого триває повідомлення мовця.

Нижче зупинимося на конкретному смисловому навантаженні найбільш типових невербальних засобів спілкування (матеріал для слухового сприйняття).

Кінесика (від грец. - рух) - це один із найважливіших засобів невербального спілкування, який найбільшою мірою впливає на його перебіг. Його ще називають «мовою тіла».

Кінестетичні сигнали (міміка, жести постава тіла тощо) поділяються на:

а) підсвідомі (неконтрольовані) - це повідомлення, що надсилаються мозком і є зовнішнім віддзеркаленням насамперед емоційного стану людини;

б) свідомі (контрольовані) - це набуті, відпрацьовані сигнали. Деякі кінестетичні засоби увійшли в систему комунікації цілих етносів, стали національно-культурними засобами комунікації (жести привітання, прощання тощо). Наприклад, японська чи китайська чайні церемонії, які супроводжуються значною кількістю кінестетичних сигналів.

Міміка (вираз обличчя). Найважливіший засіб невербальної комунікації. Її відсутність унеможливлює спілкування, оскільки обличчя - дзеркало людських емоцій.

Мімічні ознаки різних емоційних станів знаходять свій вияв через:

а) положення рота (відкритий чи закритий);

б) губи (опущені чи підняті кутики губ);

в) форму очей (розкриті, примружені, звужені);

г) блиск очей (блищать чи тьмяні);

д) положення брів (підняті догори, зближені до перенісся);

е) кутики брів (підняті чи опущені);

ж) лоб (вертикальні чи горизонтальні складки);

з) рухомість обличчя і його частин (динамічне чи статичне).

Контрольована міміка - це прийняті в конкретній культурі, конкретним етносом засоби міміки, що виражають окреслені «межі» почуттів, емоцій тощо. Вони „дешифруються” у межах певної культури однозначно.

Цікавий факт. Нижче наведено приклади конвенціональної (загальноприйнятої) міміки в комунікації українців і деяких європейських етносів:

примруження ока - привертання уваги адресата, попередження його про щось;

широко відкриті очі - демонстрація здивування, несподіванки;

кліпання повіками - підтвердження або згода на щось;

підняття брів - мовець почув щось дивне, незвичне, непристойне тощо;

стягування брів - незадоволення, гнів;

опущення куточків зімкнених губ - незнання;

усмішка з одночасним примруженням очей - іронія, насмішка з когось.

Цікавий факт. Під час бесіди люди звичайно дивляться у вічі один одному. Але якщо співрозмовник зазирав вам у очі менше 1/3 усього періоду спілкування, значить, він говорив нещиро чи намагався щось приховати. У деяких країнах Африки сміх - це показник здивування, і аж ніяк не ознака радості.

Жести. У спілкуванні є носіями різного типу інформації, пов'язаної з емоційними станами комунікантів.

Цікавий факт. Сучасні американські дослідники ролі невербальних засобів у спілкуванні А. Піз і А. Гарнер виявили різні типи емоційних станів людини, аналізуючи жести учасників психотерапевтичних сеансів.

Нудьга: голова лежить на руці; чим сильніше слухач налягає на руку, тим йому нудніше; палець скерований до скроні, а рука на підборідді свідчить про критичне ставлення до співбесідника та його слів. Таке ставлення посилюється, якщо адресат сидить схрестивши ноги; руки також схрещені на грудях, голова нахилена, тіло відкинуте назад, ліва брова опущена, пальці зігнуті.

Позитивне ставлення: голова вільна, голова трохи нахилена, палець лише торкається голови, пальці не зімкнені;

Упевненість: мовець тримає пальці хатинкою; жінки при цьому часто кладуть руки на коліна.

Відкритість: відкриті долоні, звернені у бік адресата (аудиторії).

Оборона: руки схрещені на грудях, напружена шия, застебнутий піджак, темні окуляри.

Очікування: потирання долонь.

Невпевненість: почухування або легке потирання шиї нижче вуха і позаду вуха - це сигнал, що співрозмовник не розуміє сказаного.

Симпатія: копіювання жестів, міміки й постави тіла співрозмовника.

Рівність: горизонтальне потискування рук.

Домінування: повертання руки співрозмовника при потискуванні донизу.

Приховування: людина часто торкається різних частин свого обличчя, найчастіше носа, ніби прикриваючи губи. Іноді потирає очі, що може бути декодовано як «не хочу бачити цього».

Роздратування: підсвідоме розслаблення комірця або потирання шиї.

Несхвалення, втрата інтересу: пошук чогось дрібного на одязі, часто неіснуючого, змахування його під час розмови; людина палить, опускає очі, додолу видихує дим (часто тонкою цівкою).

Недовіра, приховування думок: прикривання рукою губ, потирання вуха («Я вже наслухався цього»).

Цікаві факти: жест, яким українці демонструють пропажу чи невдачу, у хорвата означає ознаку задоволення й успіху; якщо в Голландії покрутити вказівним пальцем біля скроні, маючи на увазі якусь дурість, то ефект буде протилежним: там цей жест означає, що хтось сказав дуже дотепну фразу; у країнах Близького сходу можна сильно образити людину, якщо подати їй гроші, їжу чи подарунок лівою рукою; у тих, хто сповідає іслам, ліва рука вважається нечистою.

Постава. Положення людського тіла значуще для комунікації. З позицій міжособистісного спілкування, зокрема ставлення до партнера, виділяють такі типи постав:

1) постави, що демонструють відкритість або замкнутість особи адресата. Наприклад, схрещені на грудях руки, сплетені в замок пальці, відхилення спини назад тощо відповідають внутрішній замкнутості адресата; повернутість голови й тіла в бік партнера, нахилений тулуб уперед, вільні плечі тощо свідчать про внутрішню відкритість адресата;

2) постави, що демонструють домінування («нависання» над партнером, рука «забута» на плечі співрозмовника тощо) чи залежність (погляд знизу, ситуативна згорбленість тощо);

3) постави, що свідчать про гармонію (синхронізація постав тіла, зверненість усього тіла в бік партнера, відсутність напружень окремих груп м'язів тощо) чи протистояння (стиснуті кулаки, руки на паску і плечі вперед тощо).

Проксеміка (лат. - розташований близько) - просторові стосунки людей у процесах спілкування. Цей термін належить сучасному американському вченому Е. Халлу, який першим акцентував на ролі просторових чинників у комунікації. Він тлумачить проксеміку як спосіб структурування і використання людьми мікропростору, наприклад відстань між учасниками спілкування та їх розміщення, форма столів під час вирішення ділових питань тощо. Інші дослідники (зокрема, польський психолог В. Глодовський, російський лінгвіст І. Горєлов та ін.) визначають проксеміку як сприйняття, використання і конструювання простору з комунікативною метою, оскільки очевидним є зв'язок між мікротериторією спілкування і соціальним станом комунікантів. «Речове» оточення має істотний вплив на людей. Ще В. Черчілль зауважував, що спершу людина формує своє оточення, а відтак воно формує її.

Важливе значення для перебігу комунікації має простір, у межах якого перебувають її учасники. Дослідники зазначають, що «влада там, де сидиш». Свідомо чи несвідомо людина обирає таке робоче місце, яке сприяє утвердженню її ролі в групі.

Мають значення у процесах комунікації форма стола (наприклад, круглий стіл під час переговорів символізує рівноправність учасників); місце комунікантів (розташування співрозмовників за столом навпроти, як правило, налаштовує на офіційність, навіть ворожнечу; найкраще для співпраці сидіти за одним столом пліч-о-пліч) тощо.

Перебіг комунікації залежить від простору навколо людини (індивідуальний простір комунікації). Цей простір свідомо або неусвідомлено охороняється кожним учасником спілкування. Суттєво впливає на міжособистісне спілкування дистанція (відстань) між учасниками спілкування.

Е. Халл, наприклад, відстань спілкування диференціює так:

1) інтимна (0 - 45 см);

2) індивідуальна (45 см - 1,2 м) - розмова між рідними, друзями;

3) товариська (1,2 м - 3,6 м) - спілкування товарисько-службове ;

4) публічна (3,6 м - межа бачення і слухання) - спілкування у випадках: викладач - студенти, спортсмени - глядачі на стадіоні; особисте знайомство не обов'язкове.

Негативний вплив на комунікацію створюють натовп, штовханина тощо.

Підсумок. Отже, невербальні компоненти відіграють важливу роль у процесах організації, перебігу комунікації, впливають на її результат. Несучи значну частину комунікативної інформації, вони можуть сприяти, перешкоджати або навіть унеможливлювати міжособистісне спілкування.

Гендерні аспекти спілкування

Характер мовленнєвого спілкування, його стратегія, стиль, тональність великою мірою залежать від гендерних (англ. - рід) (соціостатевих) й комунікативних статусів учасників спілкування.

На поведінку й спілкування жінок і чоловіків істотно впливають два чинники: психофізіологічні особливості та гендерні стереотипи (механізми, що забезпечують закріплення і трансляцію гендерних ролей від покоління до покоління). мовленнєвий спілкування жест мімічний

Щодо особливостей особистості й темпераменту психологи стверджують, що жінки більшою мірою екстравертні, товариські, активні, емпатичні (співчутливі) й дбайливі, а чоловіки більш автономні, настійливі, авторитарні й інтелектуальні. Жінки, як правило, перевершують чоловіків у всьому, що стосується мови (дівчатка починають раніше говорити, мають багатший словниковий запас, утворюють складніші й різноманітніші речення); вони більше схильні до кохання, прихильніші, емоційніші. Чоловіки ж більш інтернальні (занурені в себе), частіше є лідерами; їхня самооцінка залежить від успіхів у сфері предметної діяльності, стабільніша і загалом вища від жіночої.

Чоловічий стиль спілкування - активний і предметний, але водночас змагальний і конфліктний. Для чоловіка зміст спільної діяльності важливіший, ніж індивідуальна симпатія до партнера. Чоловіче спілкування відрізняється емоційною стриманістю. Жінки вільніше й повніше (зокрема, вербально) висловлюють свої почуття й емоції, у них виникає потреба ділитись з кимось своїми переживаннями; вони також здатні до співпереживання.

Сучасний італійський психолог А. Монтаорі виділяє чотири відмінності в психології чоловіків і жінок:

Чоловіки виявляють тенденцію до незалежності, а жінки акцентують на взаємозалежності. Жінки більшою мірою соціально зорієнтовані, чіткіше усвідомлюють тонкі зв'язки, які об'єднують людей, роблять їхнє спілкування довірливішим.

Чоловіче ставлення до світу напористе, зорієнтоване на контроль. Чоловіки більшою мірою, ніж жінки, зосереджені на завданні. Тому чоловічий стиль вважають аналітичним і маніпулятивним. Чоловіча психологія сконцентрована домінантних ритуалах та ієрархії, де завжди є переможець і переможений. Така установка, як правило, де визнає альтернативи партнерського стилю.

У чоловіків спостерігаються певні не вроджені, а набуті здібності до просторових і математичних знань, у жінок - мовних навичок; тому жіночий стиль спілкування зорієнтований на систему взаємодії, а чоловічий - на систему домінування.

Чоловіча концепція моралі формулюється в термінах абстрактних правил, непорушних, постійних. Жінки більш ситуативні, вони по-своєму інтерпретують етику, межі якої рухомі та залежать від контексту того, що відбувається. Чоловіки вважають, що зле втручатися в чиєсь життя, якщо тебе не просять; жінки - що погано не втручатися, якщо хтось потребує твоєї допомоги.

Істотно різняться й стилі чоловічого і жіночого спілкування:

1.У комунікуванні чоловіків найважливішою є інформація, тобто факти, цифри і результати. Жінки, крім інформації, великою мірою зорієнтовані на атмосферу спілкування, на інтерактивні, міжособистісні аспекти.

2.Чоловіки у комунікації зорієнтовані на соціальні статуси і владу; вони пристосовуються до ієрархічних соціальних ролей у комунікації. Жінки віддають перевагу партнерській, рівноправній комунікації; вони зорієнтовані на встановлення хороших стосунків, прагнуть до їх зміцнення, знищення соціальних та інших ієрархічних бар'єрів. Тобто жінки намагаються скоротити дистанцію між собою і партнером у комунікації, а чоловіки цю дистанцію підтримують.

3.Чоловіки частіше обирають роль «одинокого воїна», який повинен завоювати певну позицію в комунікації або залишитися в ній самотнім. Жінки значно краще почуваються в колективі, легше встановлюють контакти. Тобто чоловіки віддають перевагу комунікації асиметричній, а жінки - симетричній.

4.Мовлення жінок насичене засобами опису почуттів, настроїв, емоцій; воно емоційніше, ніж чоловіче.

5.Жінки переважно формулюють свої бажання непрямо, а тому болісно реагують на приховані інтенції співрозмовників; вони легше, ніж чоловіки, «вичитують» імплікатури (щоправда, іноді не ті, що насправді вкладені в комунікацію). Це часто стає причиною конфліктів. Жінки очікують від чоловіків «відгадування» їхніх бажань; чоловіки зорієнтовані на прямі прохання, вимоги.

6.Чоловіки, як правило, формулюють пропозиції прямо; жінки - у вигляді запитань. Жінки частіше кажуть «думаю...», «вважаю...», навіть тоді, коли цілком переконані у своїй правоті. Чоловіки формулюють свої міркування значно категоричніше. Це часто спричиняє невпевненість у жінки, стає причиною непорозумінь.

7.У розмовах, дискусіях тощо чоловіки частіше, ніж жінки, акцентують на власній позиції. Жінки зорієнтовані на загальну атмосферу спілкування, а тому їм краще вдається формування гармонійної, позитивної атмосфери перебігу комунікації.

8.У конфліктних ситуаціях жінки частіше, ніж чоловіки, відмовляються від своїх поглядів, позицій.

9. Чоловіки розв'язують конфлікти раціональним способом, за допомогою аргументів і переконань; жінки схильні до емоційного їх вирішення.

10. Жінкам легше, ніж чоловікам, звернутись до когось за допомогою; чоловіки витлумачують це як слабкість.

Що ж стосується аспектів спілкування пов'язаних із мовним кодом, то дослідники лінгвогендерологічних проблем зазначають, що в мовленні чоловіків простежується більша кількість іменників і дієслів; жінки віддають перевагу прикметникам і прислівникам. У мовленні жінок частіше трапляються актуалізатори (так? ти що? га? тощо), сигнали наявності зворотного зв'язку і уваги до слів співбесідника (так, ага, угу, о! тощо). Жінки спокійніше реагують на перебивання мовлення, їх мовний код містить більшу кількість засобів ввічливості, меншу кількість грубих і лайливу виразів. У мовленні жінок частіше спостерігається явище неточного («приблизного») називання предметів (наприклад, у магазині: Покажіть мені, будь ласка, ту штуку); чоловіки ж намагаються називати все точно. Жінки частіше вживають слова зі значенням невпевненості (мабуть, напевне і под.).

Підсумок. Отже, зовнішні (ситуація, контекст) і внутрішні (соціальні та психологічні) складові спілкування виступають у тісному зв'язку, впливаючи на перебіг комунікації загалом, її прагматику - зокрема.



Поняття ділового спілкування

Ділове спілкування як таке характеризується, перш за, все дотриманням норм етики й культури, комунікативного кодексу.

Комуніканти, вступаючи в спілкування свідомо і цілесгрямовано, повинні дотримуватись комунікативного кодексу.

Комунікативний кодекс - система принципів, правил і конвенцій спілкування, які регулюють мовленнєву поведінку учасників комунікації й ґрунтуються на певних категоріях і критеріях.

Знання і дотримання принципів, правил і конвенцій спілкування - необхідна умова ефективного спілкування.

Складові комунікативного кодексу. До них належать принципи, правила і конвенції спілкування:

принципи спілкування - найзагальніші вимоги до процесу інтеракції в межах комунікативного акту, вимоги до всіх учасників спілкування;

правила спілкування - це вимоги до одного з учасників комунікації (адресанта чи адресата), яких він повинен дотримуватися у процесі інтеракції;

конвенції спілкування - звичаї (або домовленості) у процесах спілкування, певні елементи культури, які можуть варіюватися, не впливаючи на стратегії і тактики комунікації (наприклад, можливість сидіти, заклавши ноги на стіл при спілкуванні американців і неприйнятність цього в європейців).

В основі комунікативного кодексу - комунікативна мета і комунікативний намір. Ці фундаментальні категорії виконують регулятивну функцію у спілкуванні, приводячи в дію критерії, правила і принципи мовленнєвого спілкування. Неконфліктне спілкування можливе у тому разі, коли обрана мовцем комунікативна тактика відповідає комунікативній стратегії, коли комунікативна компетенція мовця достатня, щоб узгодити комунікативні наміри з комунікативною метою.

Наприклад, комунікативна мета мовця - переконати співрозмовника у власній правоті. Система його комунікативних намірів охоплює аргументацію власної правоти й аналіз помилок опонента. Комунікативному акту нічого не загрожує, поки мовець залишається в межах першого комунікативного наміру, тобто аргументації власної правоти. При переході до другого комунікативного наміру (аналіз помилок співрозмовника) можуть виникнути збої в комунікації, оскільки це стосується особистісної сфери адресата. Цей комунікативний намір потенційно містить можливість конфлікту. Мовець, який добре володіє комунікативною компетенцією, узгодить обидва наміри, наприклад, зупиниться на першому у побутовому спілкуванні й застосує перший і другий наміри на науковій конференції.

Критерії комунікативного кодексу. Принципи, правила і конвенції спілкування можуть бути застосовані учасниками інтеракції в тому разі, коли комуніканти спираються на критерії ведення розмови, тобто критерії комунікативного кодексу. Найважливішими критеріями вважають критерій істинності (відповідність дійсності тому, про що йдеться в спілкуванні) і критерій щирості (вірність комунікантів собі, своїй сутності). Згідно з критерієм істинності інформація про світ не створюється, а з критерієм щирості - мовець насправді презентує своє ставлення до дійсності. У «живому» спілкуванні ці критерії взаємодіють, оскільки люди в комунікації бувають щирими і нещирими, можуть казати правду і неправду, можуть щиро помилятися (добрими намірами вимощена дорога в пекло) тощо, а комунікація все ж відбувається.

Основні принципи спілкування та максими їх утілення. Найважливішими принципами міжособистісного спілкування вважають принцип Кооперації (Співробітництва), сформульований американським логіком Г.-П. Грайсом, і принцип Ввічливості (Етикетності), описаний американським дослідником прагматики мовлення Дж. Лічем.

Принцип Кооперації. Це єдність максим (лат.- основне правило), які, на думку Г.-П. Грайса, визначають внесок учасників комунікативного акту в мовленнєву ситуацію. Кожна максима складається з кількох постулатів. Грайс виокремлює чотири максими: повноти інформації, якості інформації, релеваніності, манери.

Максима повноти інформації. Пов'язана з кількістю (точніше, дозуванням) інформації, «задіяної» в комунікативному акті. «Якщо ви мені допомагаєте ремонтувати машину, природно очікувати, що ваш внесок буде не меншим і не більшим від того, який вимагатиметься. Наприклад, якщо в певний момент мені потрібно буде чотири гайки, я розраховую отримати від вас саме чотири, а не дві чи шість гайок».

Постулати цієї максими:

1) висловлювання повинно мати не менше інформації, ніж потрібно;

2) висловлювання повинно мати не більше інформації, ніж потрібно.

Кількість необхідної інформації залежить від багатьох чинників, пов'язаних з пресупозаціями мовців, їх ментальним станом, конситуацією спілкування, культурою тощо. Тому ця максима спричинює значну кількість комунікативних помилок, неточностей.

Максима якості інформації. Передбачає істинність висловлювання. Максима реалізується в таких постулатах:

1) не говори того, що вважаєш неістинним;

2) не говори того, для чого у тебе немає достатніх підстав.

Дотримання цієї максими має важливе значення в комунікації. Грайс стверджує, що багатослівну людину, яка порушує максиму кількості, засуджують співбесідники меншою мірою, аніж ту, що каже неправду.

Максима релевантності (відношення). Суть її в тому, що учасники спілкування для досягнення комунікативної мети повинні здійснювати доцільні комунікативні вчинки, які не суперечать кооперативній інтеракції.

Найважливіші постулати цієї максими:

1) не відхилятися від теми;

2) бути релевантним, тобто говорити по суті.

Ця максима складна для реалізації мовцями, оскільки учасники не завжди обговорюють лише одну тему; можливі абсолютно нормальні переходи від теми до теми. Однак не відхилятися від теми надзвичайно важливо для збереження комунікативного контакту.

Максима манери (способу). Полягає у зверненні до способу передавання інформації, тобто пов'язана не з тим, про що говориться, а з тим, як говориться.

Ця максима втілюється в один загальний постулат:

1) висловлюйся чітко і кілька додаткових:

2) уникай незрозумілих висловів;

3) уникай неоднозначності;

4) будь лаконічним;

5) будь організованим.

Ця максима, хоча й найтісніше пов'язана з мовою, мовним кодом, великою мірою ґрунтується на підготовленості реципієнта до сприйняття інформації, тобто залежить від пресупозицій (спільного фонду знань) обох співбесідників і від того, наскільки збігаються їхні уявлення про відповідний фрагмент дійсності.

Єдиної точки зору щодо принципів і постулатів спілкування, а також розуміння їх ієрархії в науці не існує. Так, американські лінгвісти Д. Гордон і Дж. Лакофф виділяють постулати щирості й мотивованості; російський мовознавець А. Баранов - конструктивізму й функціоналізму; американський логік Г. Парре найважливішим принципом вважає принцип релевантності.

Однак у реальному спілкуванні існують комунікативні стратегії недотримання постулатів комунікативного кодексу. Йдеться про демонстративне порушення постулатів; ухиляння як від окремого постулату, так і від принципу Кооперації загалом; участь у конфронтативних мовленнєвих жанрах (суперечка, сварка тощо), у яких максими спілкування взагалі не беруться до уваги; умисне вживання непрямих мовленнєвих актів (іронія, сарказм, натяк тощо).

Принцип Ввічливості (Етикетності). Комунікативний етикет - важлива умова успішності КА (комунікативного акту), комунікації загалом. Якщо у принципі Кооперації втілені закони спільного оперування учасниками комунікації інформацією, то в принципі Ввічливості - їхні стосунки. Суть принципу Етикетності полягає у максимальному «піднятті» образу свого співрозмовника. Як зазначає Г. Почєпцов, мовленнєвий етикет - це не лише формули привітання й прощання, а передусім володіння куртуазним (витончено ввічливим) апаратом мовних побудов.

Дотримання принципу Ввічливості створює прийнятну атмосферу спілкування, нормальне тло для реалізації комунікативних стратегій.

Найважливіші максими цього принципу: тактовності, великодушності, схвалення, скромності, згоди, симпатії.

Максима тактовності. Це максима меж особистісної сфери (приховані комунікативні наміри, уникнення потенційно небезпечних тем, тем, неприємних співрозмовникові та ін.), обережності у поводженні з комунікативною стратегією співрозмовника. Вона враховує чинник дистанції стосовно мовної комунікації: начальник - підлеглий, колега - колега, друг - друг, ворог - ворог тощо. Ця максима полягає в турботі про інтереси співрозмовника.

Максима великодушності. Сутність її - у необтяжуваності співрозмовників розмовою, в захисті їх від постійного домінування у процесі комунікативного акту. КА повинен будуватись відповідно до принципу рівномірного розподілу мовленнєвої ініціативи. Згідно з цією максимою не можна адресатові нав'язувати власну комунікативну стратегію. У комунікації повинен діяти демократичний принцип «Живи сам і давай жити іншим». Наприклад, повідомлення при правильно побудованому КА формулюється так, щоб у разі неможливості прийняти пропозицію співрозмовник міг би її відхилити. Тобто замість «Чекаю вас сьогодні о шостій нуль-нуль у себе» слід сказали: «Ви не могли б зазирнути до мене годині так о шостій». Вихований співрозмовник не пов'яже обіцянкою свого партнера. Отже, «хороший» комунікативний акт буде комфортним для кожного співрозмовника. Зручними формами вияву максими великодушності є непрямі мовленнєві акти, оскільки саме вони виявляються найпридатнішими для «м'якого» втілення інтенцій мовця.

Максима схвалення. Це максима позитивної оцінки інших. Позитивність як принцип оцінювання має бути основою світогляду мовця. Це не означає, що мовець зобов'язаний нагороджувати компліментами співрозмовника і не дозволяти собі його критикувати. Йдеться про максиму позитивної налаштованості в комунікації: «Не засуджуй інших», «Не підважуй мовленнєвої репутації інших».

Максима скромності. Полягає у відхиленні компліментів (похвал) на власну адресу. Однак це слід зробити у такій формі, щоб не образити того, хто хвалить. Йдеться про міру самооцінки мовця, яка не повинна бути заниженою чи завищеною. Формули «Я завжди маю рацію» або «Я нічого в цьому не розумію» - не прийнятні.

Однак мовцям необхідно пам'ятати про власне обличчя в спілкуванні. Йдеться про ще одну максиму комунікативного кодексу: «Підтримуй позитивний (або нейтральний) самоімідж». Втрата його призводить до втрати інтересу до співрозмовника як особистості (лідера тощо).

Максима згоди. Це максима неопозиційності у спілкуванні, протилежність стереотипному твердженню, що у суперечці народжується істина. Сучасна версія цього твердження така: «У суперечці народжується істина, але гине симпатія». Ця максима ревізує ще один стереотип: «Платон мені друг, але істина дорожча» (йдеться про комунікацію, а не відстоювання світоглядних позицій). Іншими словами, з метою уникнення зриву комунікації співрозмовникам слід бути взаємокоректними, йти на комунікативні поступки.

Максима симпатії. Вона полягає у доброзичливості й часто виступає умовою «роботи» інших максим Етикетності. Так, максиму тактовності важко витримати, не дотримуючись максими симпатії. Ця максима сприяє вирішенню конфлікту: акцент зміщується із самого конфлікту на його причину з наступним її обговоренням (модель: «насправді нам немає чого ділити»).

Однак жодна з максим не здатна гарантувати вдалий КА. Більше того, окремі максими можуть не узгоджуватись з іншими, заперечувати одна одну. Наприклад, постулат «Будь лаконічним» може суперечити постулату «Твоє повідомлення повинне мати не менше інформації, ніж потрібно», якщо адресата цікавлять якісь деталі.

У використанні принципів та максим спілкування завжди потрібен розумний компроміс.

Правила і конвенції спілкування. Дотримання принципів комунікації ще не гарантує успіху міжособистісних зв'язків. Важлива умова кооперативного спілкування - виконання правил та конвенцій неконфліктної комунікації.

Правила спілкування - вимоги до одного з учасників комунікації, скеровані на підтримку спілкування.

Загальновизнаною класифікацією правил спілкування є класифікація російського мовознавця В. Дем'янкова. Він класифікує їх на правила ведення розмови (їх різновидом є правила аргументації) і соціолінгвістичні правила.

Правила ведення розмови. До них належать звичні презумпції (пресупозиції) тих, хто спілкується:

1) те, про що повідомляється, має бути істинним;

2) усе необхідне для розуміння адресанта повинно бути наявне в мовленні;

3) мовець сподівається, що адресат повірить йому;

4) запитання передбачає відповідь;

5) наказ, прохання тощо передбачають виконання дії.

Американський фахівець з проблем комунікації Д. Карнегі до правил ведення розмови відносить ще правила переконування, які поділяє на фонові й стратегічні.

Фонові правила:

1) виявляйте повагу до думки інших, ніколи не говоріть опоненту, що він не має рації;

2) оцініть ситуацію очима опонента;

3) виявляйте симпатію щодо думок та інтересів співрозмовника;

4) апелюйте до благородних мотивів, впливаючи на думку опонента.

Стратегічні правила:

1) якщо в певному епізоді спілкування ви відчули нелогічність власного висловлювання або його суперечливість, визнайте це якомога швидше, поки ініціативу не перехопив опонент;

2) починайте суперечку активно;

3) намагайтеся, щоб опонент не зміг сказати «ні», вибудовуйте ланцюг аргументації так, щоб він завжди змушений був говорити «так»;

4) нехай опонент говорить основний час - так скоріше виявляться його помилки;

5) вибудуйте розмову так, щоб опонент думав, що нав'язані йому ідеї - його власні;

6) якщо маєте аргумент, з яким опонент не зможе не погодитись, то сформулюйте його якомога пізніше (або взагалі не називайте його: краще хай опонент сам на нього наштовхнеться);

7) викладайте свої думки так, щоб вони відповідали настроям співрозмовника;

8) якщо ви хочете «перетягти» на свій бік людину дотепну, дайте їй можливість продемонструвати дотепність.

Соціолінгвістичні правила. До них належать:

1) правила альтернації (визначають можливість альтернативи висловлювання в конкретний момент спілкування і на конкретному рівні інтерпретації: наприклад, на лексичному рівні можна вибрати форму звертання - ти, ви, Ви, колего, панове тощо);

2) правила співпояви (передбачають спільну співпояви в даному контексті різних елементів: наприклад, у літературному мовленні вкраплення елементів жаргону або певного діалекту);

3) правила послідовності (визначають доцільність конкретного способу часової упорядкованості одиниць дискурсу: наприклад, «Ало, Юрко?» чи «Юрко? Ало!»).

Розрізняють правила, що не залежать від конкретної культури (це - загальні правила ведення розмови) і правила, прив'язані до умов конкретної культури, тобто конвенції (звичаї).

Конвенції спілкування - елементи культури, які можуть варіюватись, не порушуючи стратегій і тактик комунікацій.

З огляду на інтенції мовця виокремлюють кілька видів конвенцій.

Конвенція вираження здатності. Якщо хтось каже про свою здатність виконати якусь дію, то слід очікувати виконання цієї дії (наприклад, на висловлювання «А я можу й образитись» індивід реагує як на попередження, що на нього образяться, якщо він не попросить вибачення).

Конвенція висловлювання бажання. Висловлюючи бажання, мовець, як правило, просить у адресата дозволу на це (наприклад, «Я хотів би зачинити двері» інтерпретується як «Дозвольте зачинити двері»).

Конвенція дозволу. Коли хтось просить дозволу на певну дію, то слід очікувати, що він цю дію виконає, якщо отримає на це дозвіл.

Конвенція висловлювання наміру. Якщо хтось каже про свій намір щось зробити, то слід очікувати, що він це зробить.

Підсумок. У спілкуванні особистостей межі між принципами, правилами, конвенціями та максимами є достатньо рухомими: конвенція може стати правилом; максима може бути взята за основу правила і стратегії; стратегія втілюється в максимах, правилах і конвенціях тощо.



Література

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2004. - 344 с.

2. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: фахове і нефахове спілкування. - Донецьк: ТОВ «ВКФ «БАО», 2010. - 480 с.

3. Зубков М. Сучасна українська ділова мова. - 7-ме вид., виправлене. - Донецьк: СПД ФО Сердюк В.І., 2005. - 448 с.

4. Кацавець Г.М., Паламар Л.М. Мова ділових паперів. Підручник. - 2-ге вид., К.: Алерта, 2005. - 328 с.

5. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / За ред.. Н.Д. Бабич. - Чернівці: Книги - ХХІ, 2006. - 496 с.

6. Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спрямування: Навчальний посібник. - К.: Каравела, 2008.

7. Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови: Навч. посіб. - К.: ВЦ «Академія», 2007. - 360 с.

8. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. - Львів: „СПОЛОМ”, 2001. - 224 с.

9. Хміль Ф.І. Ділове спілкування: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: «Академвидав», 2004. - 280 с.

Размещено на Allbest.ru