Розуміння кінесики та її структурної одиниці в контексті невербальної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Розуміння кінесики та її структурної одиниці в контексті невербальної комунікації

А.А. Слащук

Відомо, що у міжособистісному спілкуванні переплітається два види комунікації: вербальна (ґрунтується на словесних символах та знаках і реалізується в розмові, слуханні, читанні, письмі) та невербальна (подає позамовну комунікацію, що ґрунтується на позамовних знакових системах) [6, c. 2-8]. Природа невербальних засобів, їх місце та роль у комунікації почали досить широко досліджуватись у лінгвістичній літературі ще на початку ХХ століття й активізувалися у другій його половині (праці А. Хілла, Б. Успенського, Г. Колшанського, І. Горєлова, С. Григор'євої, М. Григор'єва, А. Козиренко, Г. Крейдліна, Т. Черданцевої, Г. Уайнрайта, Ю. Фаста, Р. Бердвістела, А. Піза, Л. Солощук, О. Янової, І. Сєрякової, М. Аргайла, О. Кедрової, Є. Верещагіна, В. Костомарова та ін.).

Для позначення невербальної мовної взаємодії найчастіше використовуються терміни: мова тіла, рухи тіла, невербальна комунікація, невербальне спілкування, невербальна поведінка. У вузькому і правильнішому сенсі, «невербальна поведінка» відноситься до дій відмінних від мовлення і включає вирази обличчя, жести рук чи ніг, пози та різноманітні рухи тіла, іншими словами, кінесичні засоби (R. Birdwhistell, D. Efron, P. Ekman and A. Friesen, J. Hall, A. Mehrabian). Представники пострадянської науки, котрі використовували термін «паралінгвістика» для позначення усіх невербальних явищ (просодики, кінесики та ін.), у вузькому значенні, також відносять до неї тільки кінесичні явища. Послідовниками цього напряму є К. Леві-Строс, М. Аргайл, В. Стокое, а також М. Глаголєв, А. Філіпов.

Однак відкритим залишається питання про сутність самого поняття кінесики, адже більшість вчених звертаються лише до виділення її складових частин. Не менш важливим завданням є виокремлення чітких критеріїв, які б дозволили послідовно і ґрунтовно класифікувати якийсь рух або положення тіла як одиницю кінесики - кінему. Саме ці фактори й зумовили вибір теми цієї статті. Таким чином, метою нашого дослідження є опис структурного плану кінесики, огляд її функціональної одиниці - кінеми та виокремлення основних ознак останньої, що дозволить нам чітко визначити поняття «кінесика» як основного компоненту невербальної комунікації.

Одиницями кінесики (від грец. kinesis - рух) є значимі рухи тіла - кінеми (жести, міміка, пози) - як центральні елементи невербальної семіотики, що відіграють одну з найважливіших ролей серед інших НЗ (невербальних засобів) у процесі усного спілкування.

М.В.Глаголєв виділяє паралінгвістичну кінесику як особливу частину «кінесичної» поведінки людини і розглядає її як певну частину мовної комунікації, яка властива лише людині. Цю частину кінесики людини у її відношенні до мовної комунікації в межах паралінгвістичної функції і на відміну від біологічної кінесики, пов'язаної з фізичними та іншими функціями, він називає паракінесикою. В паракінесиці Глаголєв виділяє три плани:

1) пластичний рух тіла як сукупність не залежних від

мовної інформації цілеспрямованих переміщень і поз - інтеркінесичний інспіратор (загальний план кінесики);

2) жест - основний кінесичний актуалізатор (центральний план

кінесики);

3) міміка як сукупність жестів обличчя - інтракінесичний коментатор мовної інформації (приватний план кінесики) [4, c. 65].

Є.М.Верещагін і В.Г.Костомаров говорять про невербальні

мови, під якими вони мають на увазі а) соматичну або жестову

мову і б) мову повсякденної поведінки. Перша з них - соматична мова - включає в себе:

1) жести - значущі рухи тіла, що виконуються свідомо і з розрахунку на спостерігача;

2) міміку - значущі рухи особи;

3) пози - значущі положення людського тіла, що зберігаються протягом певного часу (короткого або тривалого); статичний аналог жестів;

4) вирази обличчя - значущі фіксовані положення лицевих м'язів; статичний аналог міміки;

5) різноманітні симптоми душевних рухів і станів, зокрема, зміни кольору обличчя людини [3, c. 197-198].

Явища 1) - 4) об'єднуються, на думку авторів, такою важливою рисою, як навмисність, довільність, а явище 5) відмічене мимовільністю. Іншими словами, саме довільні рухи і положення тіла становлять кінесичну поведінку людини.

Мімічна, жестова комунікація - це справжня, хоча й беззвучна мова [1, c. 26]. Іншу невербальну мову, мову повсякденної, звичної поведінки, вони теж вважають справжньою мовою, тобто засобом передачі інформації від людини до людини, але інформативність цієї мови принципово відрізняється від способів передачі інформації вербальною і соматичною мовою: нова інформація передається тут не дотриманням прийнятих в даному суспільстві норм поведінки, а відхиленням від них або їх порушенням [2, c. 156; 3, c. 199].

Одиницею кінесики є комунікативний рух, який в паралінгвістиці отримав назву «кінема». Термін вперше був запропонований американським антропологом Р. Бердвістелом, який визначав кінеми як комплекси кінів («найдрібніших, неподільних, найменш помітних рухів»), за допомогою яких відбувається реальне спілкування людей [5]. Як випливає з даного визначення, кінема має рухову природу і бере участь у якості компонента в міжособовій комунікації разом з вербальною частиною. А отже кінемою може бути будь-який завершений (який має певну структуру, спосіб виконання, стійке значення) мімічний або жестовий рух.

У даному дослідженні ми вважаємо за доцільне виділити основні ознаки кінеми:

1) зміна або фіксоване положення тіла або його частин, доступні для візуального сприйняття адресатом; дану ознаку можна позначити як «архісема» для всіх проявів рухової активності людини;

2) виконання руху для передачі комунікативно значимої інформації;

3) довільність виконання, тобто можливість контрольованого виконання або стримування руху;

4) відтворюваність, тобто повторюваність у різних ситуаціях при передачі аналогічного значення;

5) притаманність більшості представникам єдиної культурної спільноти.

Таким чином, з огляду на виділені вище ознаки, доцільно буде вилучити зі складу кінесики наступні прояви рухової активності людини:

утилітарні дії, націлені на досягнення практичної (некомунікативної) мети;

рефлекторні рухи;

рухи і стани, характерні для хворобливого стану людини;

прояви емоційного стану людини, що має іншу, відмінну від рухової, природу (зміна температури тіла, кольору шкіри, серцебиття і т.д.).

Рухові прояви хворобливого стану і рухи, які фізіологічно обумовлені рефлекторними реакціями людини не можуть бути придушені зусиллям волі і характеризуються мимовільністю виконання, адже людина не може контролювати, наприклад, сіпання вік, почервоніння шкіри або тремтіння пальців при прояві різних захворювань нервової системи і т.д.

Варто, проте, визнати, що в основі багатьох емоційних реакцій, в якості зовнішніх проявів яких часто виступають кінесичні засоби, лежать рефлекси. Це так звані природжені емоції, які неусвідомлено викликаються механізмами безумовного рефлекторного реагування.

Здатність приховувати переживання і почуття багато в чому залежить від психопатичного типу окремого індивідуума, проте в більшості випадків людина здатна приховати прояви емоцій: ми можемо зберегти непроникний погляд, якщо цього вимагає ситуація, утримати себе від емоційних рухів і т.д.

Таким чином, говорячи про довільність і мимовільність виконання руху, в першу чергу слід мати на увазі здатність людини контролювати прояви власного емоційного стану і усвідомлено підбирати засоби для реалізації того чи іншого комунікативного наміру.

Окрім комунікативно значимих рухів, людина використовує в своїй життєдіяльності й інші системи знакових рухів, багато з яких характеризуються обмеженою сферою використання. В першу чергу слід сказати про мову глухих, яка є системою жестових сигналів, які забезпечують комунікацію людям, котрі позбавлені слуху й голосу. Мова глухих не може бути віднесена до класу кінесики, оскільки значення її складових відомі лише обмеженому колу людей і не використовуються в умовах природної комунікації.

Різні кодифіковані жести, які відносяться до сфери професійної діяльності людини, як, наприклад, жести водолазів, спортсменів, мисливців і т.д., становлять особливу групу кінем, які, подібно до професійних жаргонізмів у мові, використовуються обмеженим колом людей. Проте є ряд жестів, які з професійної сфери перейшли в загальновживану і стали використовуватися не лише представниками певної професії, але й іншими людьми. невербальний комунікація кінесика

У рамках тієї чи іншої культурної традиції кінесичні рухи, які слугують для вираження інформації різного роду, мають фіксовану форму виконання і закріплене за цією формою значення, зрозуміле представникам єдиної культурної спільноти, унаслідок чого дані одиниці, які позначаються як стандартні кінеми, можуть використовуватися всіма членами даного соціуму в якості ефективного засобу спілкування.

Таким чином, виходячи з перерахованих вище ознак, визначимо «кінему» як одиницю спілкування і повідомлення, яка має рухову природу, характеризується наочністю (тобто можливістю зорового сприйняття), відтворюваністю (тобто повторюваністю при передачі однакового значення), довільністю виконання (тобто контрольованістю виконання або стримуванням) і семантичною визначеністю для представників більшості культур. Кінема є семіотичною одиницею, яка володіє формою (сам рух) і змістом (визнаним за цим рухом комунікативним значенням). А це значить, що комунікативна функція кінесичного руху обумовлена його змістом - тим інформативним потенціалом, який кінема може реалізувати в процесі комунікації.

Усе вищесказане дозволяє нам визначити «кінесику» як сукупність рухів або положень тіла чи його частин, які сприймаються візуально, і таких, що несуть комунікативно значиму інформацію з точки зору принаймні одного з учасників процесу спілкування і які інтерпретуються згідно прийнятих в суспільстві умовних значень та норм поведінки.

Таким чином, виділені нами ознаки кінем та сформульовані на базі цих ознак визначення дають змогу зробити висновок, що кінема є комунікативно значимою одиницею спілкування, а кінесика є сукупністю таких кінем. Ці факти намічають ряд перспектив щодо подальших розвідок, котрі вбачаються, перш за все, в класифікації кінем, що, в свою чергу, дасть змогу дослідити співвідношення вербальної мови та невербальних жестів у лінгвістиці, а саме особливості вираження кінесичних елементів (жестових, мімічних кінем) вербальними засобами, зокрема фразеологічними одиницями як семантичними дериватами кінесичних компонентів комунікації. У майбутньому планується розгляд вербалізованих кінем через призму національно-культурного аспекту.

Література

1. Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. Язык и культура / Е. М. Верещагин, В. Г. Костомаров. - М. : МГУ, 1973. - Изд. 1-е. - 235 с.

2. Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. Язык и культура / Е. М. Верещагин, В. Г. Костомаров. - М. : Рус. яз., 1976. - Изд. 2-е. - 240 с.

3. Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. Язык и культура. Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного / Е. М. Верещагин, В. Г. Костомаров. - М. : Рус. яз., 1983. - Изд. 3-е. - 269 с.

4. Глаголев Н. В. Ситуация - фраза - жест / Н. В. Глаголев // Лингвистика и методика в высшей школе. - М. : МГПИИЯ, 1977. - Вып. VII. - С. 62 - 76.

5. Birdwhistell R. Kinesics and Context: Essays on Body Motion Communication / R. Birdwhistell. - Philadelphia : University of Pensilvania Press, 1970. - 338 p.

6. Matterlart A., Matterlart М. Theories of Communication: A Short Introduction / A. Matterlart, M. Matterlart. - UK : Sage, 1998. - 192 p.

Размещено на Allbest.ru