Психологічна реабілітація та ресоціалізація осіб, залежних від вживання психоактивних речовин

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 159.923.31

ПСИХОЛОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ТА РЕСОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСІБ, ЗАЛЕЖНИХ ВІД ВЖИВАННЯ ПСИХОАКТИВНИХ РЕЧОВИН

Актуальність проблеми. Сучасне суспільство загалом та громадське здоров'я, зокрема, значно потерпає від багатьох згубних наслідків, пов'язаних із розвитком проблеми залежностей. Актуальність проблеми вимагає пошуку ефективних шляхів її вирішення. Доцільним є не лише з'ясувати підстави, які впливають на розвиток уза- лежнення, зокрема від вживання ПАР (психоактивних речовин), оскільки механізми його розвитку ще недостатньо добре вивчені, але й дотримання науково обґрунтованого процесу здійснення реабілітації із застосуванням певної сукупності реабілітаційних заходів.

Загальноприйнятою є теоретична модель, яка ґрунтується на застосуванні двох підходів до розуміння ад- диктивної поведінки: біопсихосоціальній та психодина- мічно орієнтованій [4]. У руслі біопсихосоціального підходу передумови виникнення залежності від ПАР є властивості функціонування людського організму, вплив соціальних факторів та внутрішня система саморегуляції. Поведінка людини закріплюється шляхом отримання винагород і покарань у випробуванні нею різних шляхів функціонування у соціумі. Але для закріплення згаданих способів у суспільстві наявна ригідність: людина всіляко протидіє спробам змінити сталі стереотипи взаємодії з оточуючим світом. Психодинамічне бачення поєднує в собі медичний/патологічний підхід та психологічну концепцію самолікування у поясненні сутності залежності. Поряд із визнанням значення впливу властивостей ПАР на організм людини, середовища і соціокультурних факторів, акцент робиться на порушеннях в індивідуальному розвитку, структурі особистості та психодинаміці залежного, тобто, його внутрішній проблематиці. Залежність розглядають як адаптивну поведінку, спрямовану на полегшення болю, і на те, щоб на деякий час підвищити спроможність володіти собою та функціонувати. Вживання ПАР є спробою подолати базові труднощі у сфері саморегуляції.

У контексті даної проблеми є доцільним наголосити на виключному значенні родинного середовища, як чинника формування залежності, яке може як збільшувати, так і обмежувати ризик узалежнення людини з метою створення сприятливих умов для нормального розвитку своїх членів. Звідси така істотна роль відводиться, так званому, родинному спадку, який діє у дорослому житті у формі норм та звичаїв, винесених з родинного дому.

Важливим завданням, яке стоїть перед фахівцями, є об'єднання зусиль і розгортанні фахової дискусії щодо впровадження комплексної моделі у наданні систематичної допомоги залежним особам, оскільки врахування переважно медико-біологічних способів впливу на хворого є недостатньо. Обмеження роботи лише заходами детоксикації не дає позитивного результату. Є нагальна потреба у продовженні терапії, проведенні ресоціалізації залежних, їхньої психологічної реабілітації, без яких здійснення діяльності суб'єкта у соціальному середовищі не є ефективним.

Однією з основних задач стаціонарного лікування є створення терапевтичного середовища, що являє собою сукупність об'єктивних факторів, об'єднаних у програму і спрямованих на подолання дисфункціональних проявів з метою формування соціально прийнятних особистісних і поведінкових якостей клієнта. Важливого значення при цьому надається мотиваційному інтерв'юванню, яке використовується для того, щоб викликати поведінкові зміни шляхом надання допомоги клієнтам у дослідженні та зміні власного амбівалентного ставлення до проблеми. Провідним принципом мотиваційного інтерв'ювання є створення помітного дисонансу або протиріччя між теперішньою поведінкою і важливими особистісними цілями та цінностями людини.

Доцільним є і проведення групової терапії, модель якої полягає у поєднанні гуманістичної парадигми, ког- нітивно-біхевіоральних стратегій консультування з пси- ходинамічно орієнтованим підходом до розуміння групової динаміки.

Переконливим доказом необхідності створення ефективного середовища є отримані результати дослідження, мета якого полягала в аналізі диспозиційних особливостей осіб, залежних від вживання ПАР, оскільки після зняття гострої симптоматики у них залишається позиція, сформована в результаті взаємодії з хворобою. Ми мали з'ясувати вплив залежності на сталість та динаміку ціннісних орієнтацій, соціальних установок особистості. Ядро мотиваційної активності особистості, ставлення її до себе та до інших, життєва концепція визначається системою ціннісних орієнтацій. При цьому важливим механізмом перебудови диспозиційних структур є процес інтеріоризації індивідом нових видів діяльності. У нашому випадку мова йде про прийоми реабілітації, які складають суть ресоціалізації. Диспозиція (лат. dispositio - нахил, схильність) - наперед визначений план поведінки, спосіб дії людини, в якій особистість розглядається як цілісний об'єкт і суб'єкт діяльності та соціальних відносин. Системоство- рюючою ознакою цього принципу виступають диспозиції особистості - певні рівні та стани, схильності і передбачуваність індивіда до певних дій. На всіх рівнях поведінка особистості, яка має досить складну структуру та включає поведінкові акти: звична дія або вчинок, поведінка у тій або іншій сфері діяльності і, нарешті, цілісна поведінка або власне діяльність у всьому її обсязі, регулюється диспозиційною системою. У кожній конкретній ситуації, залежно від мети, провідна роль належить певному диспозиційному утворенню. терапевтичний поведінковий психоактивний диспозиційний

В установчо-позиційній (диспозиційній) концепції В. О. Ядова підхід до структури особистості має свої особливості, де диспозиція розглядається як комплекс схильностей, готовності до повного сприйняття умов діяльності й до певної поведінки за цих умов [2]. У такому розумінні вона є дуже близькою до поняття установки (атитюду). Проте ці поняття не є тотожними. Ати- тюд (від англ. attitude - ставлення, установка) є внутрішнім станом готовності людини до дії та передує її поведінці. Атитюд формується на підставі попереднього соціально-психологічного досвіду, розгортається на усвідомленому й неусвідомленому рівні та здійснює регулятивну (спрямовує поведінку або керує нею) функцію стосовно поведінки індивіда. Він також визначає стійкий, послідовний, цілеспрямований характер поведінки в ситуаціях, що змінюються; звільняє суб'єкта від необхідності приймати рішення й довільно контролювати поведінку в стандартних ситуаціях; може виступати і як чинник, що зумовлює інертність дії та гальмує пристосування до нових ситуацій, котрі вимагають зміни програми поведінки.

У контексті данної проблеми доречним є більшою мірою деталізувати концепцію диспозицій В. О. Ядова [2]. Він запропонував диспозиційну структуру, центральною ланкою якої є диспозиція особистості. Аналізуючи зазначене поняття автор відзначає також, що орієнтації можуть являти собою продукт "зіткнення" потреб і ситуацій (умов), за яких потреби можуть бути задоволені. Заслуга науковця полягає в побудові теорії диспозиційної регуляції, яка враховує загальні та соціальні умови діяльності особистості, які визначають не лише специфіку мікросфери, але й детермінують вищі регулятивні сфери соціально-установчої діяльності - систему ціннісних орієнтацій особистості. Принципова новизна диспозиційної теорії полягає в тому, що кожен із елементів утворення соціальної установки (потреба - диспозиція - ситуація) розгортається в ієрархічну систему. Нижчий рівень цієї ієрархії - вітальні потреби. Вищий рівень диспозиційної ієрархії - система ціннісних орієнтацій щодо цілей життєдіяльності та засоби досягнення цих цілей, зумовлені, з одного боку, вищими потребами особистості в самоактуалізації та самоствердженні, з іншого - загальними соціальними умовами, що визначають реальні можливості цих потреб.

На нижчому рівні ієрархічної системи диспозицій знаходяться елементарні фіксовані установки. Вони формуються у найпростіших ситуаціях, на основі життєвих потреб. Ці установки позбавлені модальності (переживання "за" і "проти") і неусвідомлювані. Вони не є змістом свідомості, але знаходяться в основі свідомих процесів.

До другого рівня диспозиційної структури належать соціальні фіксовані установки. Вони мають складну структуру, яка містить емоційний (оцінний), когнітивний (розумовий) і поведінковий компоненти. Соціальна фіксована установка формується на основі соціальних потреб і відповідних соціальних ситуацій. Інакше соціальна фіксована установка може бути визначена як "ставлення" або "атитюд". Соціальні установки, на думку В. О. Ядова, формуються на базі оцінки окремих соціальних об'єктів або їх властивостей і окремих соціальних ситуацій чи властивостей [2].

Базові соціальні установки створюють наступний диспозиційний рівень - це загальна спрямованість інтересів особистості на ту або іншу сферу соціальної активності. Ці установки формуються на основі більш складних соціальних потреб прилучення до певної сфери діяльності і включення в цю сферу як домінуючу серед інших. Психолог вважає, що у даному випадку можна ототожнювати спрямованість особистості з тією або іншою галуззю соціальної діяльності. Соціальні установки цього рівня також містять три компоненти: когнітив- ний, емоційний і поведінковий.

Нарешті, вищий диспозиційний рівень утворюють ціннісні орієнтації, цілі життєдіяльності і засоби її досягнення, обумовлені соціальною дійсністю та особливостями життя людини. Вчений припускає, що система ціннісних орієнтацій формується на основі вищих соціальних потреб особистості і в рамках соціокультурних умов, які дають можливість реалізувати соціальні та індивідуальні цінності .

Наведена ієрархічна система є результатом усього попереднього досвіду і впливу соціальних умов. У ній вищі рівні здійснюють загальну саморегуляцію поведінки, нижчі є відносно самостійними, вони забезпечують адаптацію особистості за конкретних мінливих умов. Здебільшого розглянута концепція є спробою знайти взаємозв'язок між диспозиціями, потребами й ситуаціями, які теж утворюють ієрархічні системи. Отже, позиція і є системою поглядів, установок, уявлень, ціннісних орієнтацій стосовно умов власної життєдіяльності, які реалізуються в поведінці особистості. Цікавим тут є і те, що позиція - це власне, суб'єктивне ставлення людини, пов'язане з оцінкою навколишньої дійсності й вибором оптимальної поведінки. Дана позиція включає уявлення про себе (з урахуванням знань та уявлень щодо цінностей, атрибутів життя), сприйняття форми своєї залежності, її нюансів та особливостей, сформовані механізми психологічного захисту, стиль життя, на який наклали відбиток клінічні прояви захворювання. Особливу увагу слід надати установці вживання ПАР та її структурним особливостям: пізнавальному, емоційному та поведінковому компонентам. Безумовно дана установка включає і ряд інших складових, які становлять певну єдність, при цьому одні з них знаходяться в активному стані, інші - в латентному. В залежності від ситуації її самореалізація відбувається за допомогою перегрупування, коли домінують то одні, то інші позиції, стикаючись з перешкодою - включаються інші складові частини, перебудовуючи, видозмінюючи сферу пізнання, породжуючи особливі емоційні стани. У залежних осіб наявна взаємодія декількох установок, при цьому присутнє явище синергізму (симбіоз установки вживання ПАР з іншими життєвими установками). При цьому досить часто залежні особи намагаються демонструвати оточуючим хибне уявлення про себе з метою збереження власного рівня домагань, проте продовжують вживати ПАР. Вони досить активно здатні демонструвати ті уявлення щодо моральності, які визначають закономірності поведінки оточуючих, при цьому вчиняють, керуючись лише власним потягом. Уважно спостерігають за поведінкою та мімікою оточуючих, звертають уваги на враження, яке на тих справляють їхні дії та переконання, створюючи таким чином "ситуацію довіри" до своїх слів. Певною мірою йдеться про високий рівень соціабельності, яка є можливістю суб'єкта підтримувати число контактів, оптимальність використання яких визначається обміном інформацією та ресурсами, так званою кооперацією (при наявності сумісництва з особами, з якими встановлені контакти). Таким чином афі- ліативна поведінка залежних осіб (демонстрація бажання бути членом даної групи) носить суто номінальний характер.

Основний матеріал та результати дослідження.

Ми використали методику М. Рокича "Ціннісні орієнтації", основою якої є пряме ранжування переліку цінностей [3]. В ній розрізняють два класи цінностей: термінальні - переконання в тому, що кінцева мета варта того, щоб прагнути до неї (Т-цінності), інструментальні - переконання в тому, що певний спосіб дії є найбільш дієвим у даній ситуації (І-цінності). Такий поділ відповідає поділу на цінності-цілі та цінності-засоби.

Респондентам пропонували два списки цінностей (по 18 у кожному), в якому вони надавали кожній цінності ранговий номер. Спочатку пропонували перелік термінальних, а потім інструментальних цінностей.

До нашої вибірки було включено 67 осіб чоловічої статі (віком від 30 до 37 років) та 72 хворих (віком від 38 до 45 років), які проходили стаціонарне лікування у відділенні залежностей КЗ КОР "Київської обласної психоневрологічної лікарні № 2". Всі залежні лікуються вдруге та втретє, мають вищу та спеціальну освіту. Серед чоловіків 30-37 років 3,0 % не працюють, розлучені - 16,4 %, а серед чоловіків 38-45 років непрацюючих осіб - 11,1 %, розлучених - 34,7 %. При цьому вмотивоване ставлення до лікування виявили 14,3 % залежних, а у 85,7 % осіб воно носить ситуаційно обумовлений характер. У бесіді з психологом лише 43,8 % чоловіків визнають факт захворювання на синдром залежності від алкоголю, а 12,2 % осіб взагалі відреагували повною відмовою продовжувати спілкування щодо вживання ПАР. За результатами анкетування 33,8 % опитаних щодо мети перебування у Л. Лисновская, канд. психол. наук, доц.

Университет современных знаний, Киев медичному закладі зазначають: "Приїхав за допомогою, щоб швидше вийти із запійного стану", "Піклуюся про своє здоров'я", "Бажаю підлікувати внутрішні органи, обстежитися" (з протоколів).

За результатами дослідження, серед чоловіків 3037 років домінуючими є шість термінальних цінностей. Так, 80,5 % осіб ставлять на перше місце цікаву роботу, 79,1 % залежних на друге - здоров'я, на третє - щасливе подружнє життя (76,1 %). На четвертому місці у 71,6 % чоловіків є матеріально забезпечене життя, п'ятому - наявність гарних та вірних друзів (67,1 %), шосту позицію посідає активне життя (62,6 % осіб).

Серед чоловіків 38-45 років 76,3 % опитаних ставлять на перше місце щасливе подружнє життя. На друге місце 69,4 % хворих ставлять здоров'я, третю позицію у 83,3 % осіб займає цікава робота, на четвертому місці у 66,6 % залежних - наявність гарних та вірних друзів. Матеріально забезпечене життя у 62,5% осіб знаходиться на п'ятому місці, 80,5% чоловіків надають шосту позицію свободі.

У списку інтернальних цінностей чоловіків 3037 років, які є переліком особистісних якостей, домінуючу позицію посідає тверда воля у 68,6 % осіб, самоконтроль у 67,1 % чоловіків, а також присутня орієнтованість на ефективність у справах у 61,1 % осіб та незалежність у 58,2 % хворих.

Чоловіки 38-45 років віддають перевагу відповідальності (80,5 % хворих), самоконтролю (79,1 % осіб), незалежності (65,2 % залежних), а також орієнтованості щодо раціоналізму (57 % осіб).

Можна зробити висновок, що помітної диференціації між віковими групами не має. Проте варто зазначити, що дані мотиви є лише "знаючими", а не "реально діючими". За певних умов, одні мотиви можуть перетворюватися в інші, адже іноді результат дії виявляється більш значимим, ніж мотив, що реально збуджує цю дію [1].

Отже, отримані дані переконливо свідчать у необхідності проведення роботи по апробації інших прийомів реабілітації залежних від вживання ПАР, що становлять суть ресоціалізації особистості.

Список використаних джерел

1. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность / А. Н. Леонтьев. - М. : Политиздат, 1977. - 304 с.

2. Ядов В. А. Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности / В. А. Ядов. - М. : Наука, 1979. - С. 127-153.

3. Rokeach M. Values as social indicators of poverty and race relations / M. Rokeach, S. Parker // Annals of the American Academy of Political and Social Sciences, 1970.

4. Theories of Drug Use // Drugs in American Society, 5th edition / Ed. by E. Goode. - McGraw-Hill, 1999. - Ch. 3.

5. Leont'ev A. N. Activities. Consciousness. Personality / A. N. Leontiev. - Moscow : Politizdat, 1977. - 304 p.

6. Yadov V. A. Self-control and prediction of social behavior of the person / V. A. Yadov. - Moscow : Nauka, 1979. - P. 127-153.

7. Rokeach M. Values as social indicators of poverty and race relations / M. Rokeach, S. Parker // Annals of the American Academy of Political and Social Sciences, 1970.

8. Theories of Drug Use // Drugs in American Society, 5th edition / Ed. by E. Goode. - McGraw-Hill, 1999. - Ch. 3.

Анотація