Психологічні особливості соціалізації підлітків, які навчаються в закладах інтернатного типу

Актуальність дослідження. Економічна криза, безробіття, послаблення сімейних традицій, руйнування моральних цінностей, нездоровий спосіб життя - ось далеко не всі причини, що зумовлюють зростання соціального сирітства. Діти-сироти залишаються однією з найбільш соціально занедбаних і найменш психологічно захищених спільнот нашої країни.

У сьогоденні значний відсоток підлітків, котрі виховувалися у інтернатах, виявляються соціально неадапто- ваними. Це або штовхає їх на шлях злочинності, або породжує внутрішні і зовнішні конфлікти із соціумом. Ді- ти-сироти відчувають, що вони дещо інші, не такі як усі, і це обумовлює особливості їхньої поведінки. Зазвичай, труднощі, що виникають у дорослому житті, зумовлені впливом двох основних чинників - специфікою психічного розвитку дитини поза родиною та особливостями процесу соціалізації особистості школи-інтернату.

Одним із найважливіших завдань інтернатних закладів є підготовка дітей до самостійного життя. Від сформованості у них належним чином соціальних якостей, певних знань, умінь, навичок залежить процес соціальної адаптації, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. Особливо гостро процес соціалізації переживають підлітки-сироти, оскільки вони мають не тільки звичайні підліткові проблеми (статеве дозрівання, почуття дорослості, самоствердження, формування Я-концепції та ін.), а й власні, викликанні особливими умовами життя. Саме тому процес соціальної адаптації підлітків в інтернатних закладах повинен відбуватися з урахуванням психічних особливостей, притаманних дітям-сиротам, які залишаються без батьківського піклування.

Проведений аналіз сучасної наукової літератури свідчить про наявність зростаючого інтересу до проблеми соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Так, особливості психічного розвитку дітей, що залишилися без піклування батьків відображені у роботах А. Кравченко, І. Дубровіна, П. Павленюк. Психологічні аспекти підготовки до самостійного життя та діяльності показані в дослідженнях В. Є. Когана, І. С. Кона, А. М. Менчинського, А. В. Петровського.

Діти, що виховуються поза родиною, вже давно стали об'єктом спостереження психоаналітиків. Зокрема, психологи М. Райбл, М. Ю. Кістяковський, Н. М. Шелован розглядали саме позбавлення материнського піклування як негативний вплив на психічне здоров'я дитини та подальший процес її особистісного розвитку.

Цілий ряд досліджень, присвячений дітям-сиротам, був проведений Н. Н. Толстих, А. М. Прихожан. Вони відзначали розумову відсталість дітей, порушення у формуванні Я-концепції, підвищений рівень агресії. Дослідження також показало, що відношення до майбутнього, життєві плани, перспектива багато у чому визначаються соціальною ситуацією розвитку підлітка.

О. Кізь розглядає особливості самоствердження вихованців інтернатних закладів, формування їх образу образу "Ми". Нею досліджено зміст цінністно- смислової сфери особистості депривованих юнаків та дівчат, визначено специфіку само оцінних ставлень виховних інтернат них закладів стосовно соціальних ролей.

Аналіз вітчизняних та зарубіжних досліджень підтверджує, що проблема соціалізації підлітків, які навчаються в закладах інтернатного типу, підготовка їх до самостійного життя та діяльності потребує наукового осмислення та пропозиції шляхів рішення цієї проблеми.

Мета статі: розкрити чинники соціалізації дітей в умовах інтернату та виявити особливості їх впливу на особистісний розвиток підлітків.

Психологічні особливості розвитку дитини в закладах інтернатного типу, як відмічають ряд дослідників, зумовлені впливом дериваційних умов виховання, проявляється як в особистісному аспекті, так і у процесі соціалізації. Так, спостереження О. І. Антонової, О. П. Домошевської показали, що, як наслідок, перебування у дитячих будинках і закладах інтернатного типу призводить до виникнення у дітей деприваційних ситуацій, коли дитині не надається у достатній кількості емоційних, сенсорних, когнітивних та соціальних стимулів. Це є причиною виникнення у дітей психічної депри- вації, яка суттєво впливає на подальший психічний розвиток дитини та її соціалізацію.

Сімейна депривація посідає ключове місце у контексті численних соціально-психологічних детермінант, які обмежують повноцінний перебіг особистісного становлення дитини. Діти, які залишилися без піклування батьків, з раннього дитинства позбавленні важливого етапу формування первинного соціального досвіду в родині, внаслідок чого процес їх подальшої соціалізації має деструктивний характер.

Депривація повноцінних батьківсько-дитячих взаємин негативно позначається на самосвідомості, стає причиною розладів і дисгармонії у процесі соціальної адаптації дітей-сиріт. Дефіцит спілкування між батьками та дітьми як причина виникнення сімейної деривації призводить до появи страхів, відчуття покинутості й особистісної неповноцінності, психічних відхилень у розвитку дитини, що породжує невідворотні конфлікти, які негативно впливають на особистість.

Експериментальне дослідження проводилося на базі школи-інтернату м. Сєвєродонецька Луганської області та школи-інтернату № 1 м. Слов'янська Донецької області. Психодіагностичне вивчення вибірки дітей підліткового віку (загальною кількістю 93 особи (45 юнаків і 38 дівчат) було здійснене нами за допомогою пакету методик для визначення стану адаптації-дезадаптації підлітків в умовах життя інтернату, вивчити властивості їх особистості, самосвідомість, рівень самооцінки, наявність у них таких психічних станів як тривожності, фрустрація, агресія та ригідність. Були використані такі методики: "Методика діагностики соціально-психологічної адаптованості" К. Роджерса, "Експрес-діагностика рівня соціальної ізольованості Д. Рассела і М. Фергюсона, "Тест самооцінка особистості" Будасі - Кіселева та "Тест самооцінка психічних станів" Г.-Ю. Айзенка, "Методика вивчення потреби в спілкуванні" Ю. Орлова, а також методів спостереження і бесіди.

На першому етапі було проведено спостереження та бесіда з дітьми підліткового віку, які навчаються в закладах інтернатного типу з метою вивчення психологічних особливостей їх соціалізації. Було виявлено, що підлітки дуже неохоче погоджуються на контакт і співпрацю, виявляють ворожість і агресивність. Діти часто конфліктують не тільки з дорослими, але й один з одним. Ображають тих, кого вважають більш слабкими. Вони дуже вразливі, якщо їх ображають, спостерігається агресивна поведінка або замкнутість у собі.

Підлітки визначають авторитет вихователів, проте їм часто важко порозумітися з ними. У спілкуванні таких дітей з оточуючими проявляється настирливість і невтомна потреба любові і уваги. Прояв почуттів характеризується з однієї сторони, бідністю, а з іншої - гострою афективністю. Слід також відзначити, що вони в емоційному відношення дуже вразливі, навіть маленьке зауваження може викликати гостру емоційну реакцію.

У результаті спілкування з підлітками, які позбавлені батьківського піклування, було з'ясовано, що у них недостатній запас знань, досить обмежене коло пізнавальних інтересів. Лише поодинокі діти читають щось поза програмою, більшість, навіть старші підлітки, зазнають труднощів при спробі переказати зміст прочитаного. Для них характерно відсутність глибоких стійких почуттів, пов'язаних з переживанням мистецтва, літератури тощо. Серед цінностей життя діти, у більшості випадків, виділяють матеріальний достаток, життєві втіхи та створення сім'ї. У вихованців інтернатних закладів дуже виражене прагнення до самостійного життя. Але досвід свідчить про те, що, залишаючи стіни інтернату, вони не здатні себе самореалізу- вати у цьому самостійному житті, адже вони звикли жити за режимом де усе вирішується за них.

Аналіз змісту мотиваційних переваг дітей готовить про те, що вони детермінуються особливостями спілкування з дорослими: найважливішим виявляється бажання заслужити схвалення вчителя чи вихователя, його увагу. У цьому проявляється деривація потреб у позитивному емоційному контакті з дорослими.

Таким чином, в результаті спостереження та бесіди встановлено, що поведінка дітей підліткового віку в умовах інтернатного закладу характеризується проявом дратливості, вибухами гніву, факторами агресії, перебільшеним реагуванням на події і взаємини, вразливістю, провокуванням конфліктів з однолітками, невміння спілкуватися з ними, їм притаманне звужене бачення життєвих перспектив.

Визначення показників рівня соціально-психологічної адаптованості свідчить, що переважна більшість підлітків відчувають емоційний дискомфорт (82,4 %). Найбільш вираженими є такі показники як неприйняття себе (68,6 %) та неприйняття інших (63,7 %). Аналізуючи показники ін- тернальність, ми бачимо, що у підлітків переважає внутрішній контроль (60,3 %), тобто підлітки більше опираються на власні сили. Ще однією проблемою випробуваних є есканізм, вони прагнуть втекти від проблем, замість того, щоб їх вирішувати. Загалом, для більшості вихованців (62,3 %) характерна дезадаптивність через наявність у них соціально небажаних якостей, але цей показник не має такого чіткого вираження як інші.

Для підлітків, які навчаються в установах інтернатного типу, характерна соціальна ізольованість. Високий рівень соціальної ізольованості мають 82,3 % підлітків, середній рівень - 13,5 %, низький - 4,2 %. Тому переважна більшість випробуваних почувають себе самотніми, їм не вистачає уваги і спілкування, розуміння і підтримки. Їм потрібна увага, яка дасть можливість відчути себе індивідуальним, потрібним комусь. Але, зазвичай, цю потребу, у певній мірі, може задовольнити лише близька людина, яка щиро любить дитину. Відсутність такої людини і призводить до соціальної депривації, ізольованості, психологічного дискомфорту, незахищеності. У майбутньому це може призвести до прояву заздрості, надмірної критичності до інших, невдячності, повсякденного очікування зради зі сторони інших людей.

Після проведення методики "Самооцінка психічних станів" було виявлено, що у більшості підлітків усі психічні стани проявляються майже однаково на високому рівні: тривожності (87,2 %), фрустрації (85,4 %), агресивності (86,7 %). Ситуація фрустрації, що викликається неможливістю реалізувати якусь мету, є одним з видів критичних ситуацій, з якими найчастіше зустрічаються підлітки. Надто довга фрустрація, у свою чергу, породжує депривацію, оскільки в ній шумується найбільша кількість позбавлень (емоційних, когнітивних, соціальних).

Кількість підлітків, які мають середній рівень прояву цих показників незначна. Однак, значно виражена у підлітків ригідність середнього рівня, що становить 25,8 % від загальної кількості досліджуваних (див. рис. 1).

Отже, у більшості підлітків, які навчаються в умовах інтернату, проявляється тривожність, фрустрованість, агресивність; вони уникають труднощів, бояться невдач, нестримані у спілкуванні з іншими, а також схильні до незмінності своєї поведінки, поглядів, навіть якщо вони не відповідають реальним обставинам.

Самооцінка в значній мірі визначає соціальну адаптацію особистості, є регулятором поведінки і діяльності. Формування самооцінки відбувається в процесі діяльності і міжособистісної взаємодії. Соціум в значній мірі впливає на формування самооцінки особистості. Результати дослідження самооцінки показує, що у більшості підлітків виявлено низький рівень самооцінки 41 % і неадекватно низький рівнем 17,4 %. Вони невпевнені у собі, нездатні реалізувати свої здібності, занадто критичні до себе. Низька самооцінка призводить до депресивних тенденцій, страху перед широкими соціальними контактами. Найменш виражений середній рівень самооцінки, тобто переважно ми спостерігаємо крайні прояви самооцінки. Узагальнивши середньогру- пові показники, ми отримаємо таке відсоткове співвідношення (див. рис. 2).

Отже, лише 9,6 % підлітків демонструють адекватну самооцінку. Вони мають значно більше інтересів, активність їх спрямована на різні види діяльності, а також на міжособистісні контакти, які помірні, доцільні, спрямовані на пізнання інших і себе у процесі спілкування. Такі підлітки прагнуть реально дивитися на свої успіхи і невдачі, прагнуть ставити перед собою цілі, котрі можна здійснити. Підлітки з тенденцією до сильно завищеної самооцінки проявляють достатню обмеженість в видах діяльності і більшу спрямованість на спілкування, причому малозмістовне. У них відбувається гостре емоційне "відштовхування" усього, що порушує уявлення про себе. Сприйняття реальної дійсності стає неадекватним - суто емоційним. Низька самооцінка призводить до депресивних тенденцій, страху перед широкими соціальними контактами.

Зазвичай, у підлітків розвивається негативна Я-концепція і сплутана самоідентичність. Причина цього полягає у тому, що вихованці з раннього дитинства мають справу не з одним дорослим, що його любить та піклується про нього, яким для дитини є мати, а з багатьма, дуже різними і за поведінкою, і за характером емоційного ставлення до дитини.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Розподіл показників психічних станів у підлітків, які навчаються в інтернатних закладах

Рис. 2. Розподіл показників самооцінки у підлітків які навчаються в закладах інтернатного типу

Дослідження особливостей спілкування підлітків. які навчаються в закладах інтернатного типу, дає змогу стверджувати, що у них загальний високий рівень потреби в спілкуванні (85,6 %), що свідчить про прагнення належати до соціальної спільності, взаємодіяти з іншими людьми. Але у більшості з них (56 %) низький рівень виразності спілкування, вони не вміють чітко висловлювати свої думки, непослідовні у постановці речення. Діти-сироти у спілкуванні з дорослими виступають з позиції споживача, а не активного учасника діалогу. У спілкуванні з однолітками керуються мотивом отримання допомоги, це свідчить про їхню залежність від оточення. Отже, основною причиною виникнення комунікативних труднощів у підлітків з інтернату є неправильно організоване спілкування в дитинстві (недостатні, емоційно збідненні контакти з дорослими).

Дитина-сирота, яка виховується в умовах інтернату, повинна у майбутньому стати повноцінним членом суспільства, здатним приймати самостійно рішення, знати своє місце в житті, реалізуватися як особистість. Повноцінна ресоціалізація як соціально-психологічна адаптація потребує таких цілеспрямованих дій, унаслідок яких у дезадаптованих підлітків формується психологічна готовність жити в нових умовах та забезпечується безболісне входження в нове соціальне середовище. Складний процес реадаптації як пристосування до умов нормального життєіснування в пересічному соціально- культурному середовищі потребує активізації всіх особи- стісних потенціалів і можливостей підлітка-реадаптанта.

Тому, нами була розроблена корекційна програма, метою якої є розвиток у підлітків якостей, необхідних для адаптації в суспільстві. В основу програми психо- корекційної допомоги покладені соціотерапевтичні заходи. Соціотерапія - це форма психотерапії, яка полягає у взаємодії між індивідом та оточенням. Поряд із внутрішньопсихічними явищами в соціотерапії важливими є проблеми міжособистісних і соціальних відносин. Основним завданням соціотерапії є вплив на поведінку людини з метою ресоціалізації, тобто відновлення в особистості якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності в суспільстві, а також соціальної адаптації підлітків, які мають труднощі в соціалізації.

Аналіз результатів емпіричного дослідження дав підстави зробити такі узагальнення:

• більшість підлітків, які навчаються в школі- інтернаті, зазнають деформацію соціалізації особистості. Виявлені такі індивідуальні прояви дезадаптації підлітків, як висока критичність до оточуючих, прагнення самим уникнути відповідальності, хронічний емоційний дискомфорт, неприйняття самого себе як особистості;

• відсутність родинно-сімейної опіки й тепла, партнерського й адекватного статусно-рольового спілкування в умовах інтернату негативно впливають на психоемоційні стани підлітків, які загалом на тлі підвищеного рівня тривожності, фрустрації гостро й болісно переживають соціальну ізольованість, особистісну непотрібність, суб'єктивне почуття самотності;

• у процесі соціалізації у вихованців шкіл-інтернатів відбувається формування особливого типу особистості, яка характеризується заниженим рівнем самооцінки, низький рівень прояву саморегуляції поведінки, конфліктністю, зниженням комунікативних можливостей. Це не дає їм можливості досягти рівня соціально- психологічної адаптації;

* діти-сироти, що залишилися без батьківського піклування, зможуть успішно адаптуватися у сучасному суспільстві лише тоді, коли самі будуть активною, соціально зрілою та відповідальною особистістю.

Список використаних джерел

1. Вихованці інтернатів про себе і своє життя / О. М. Балакірєва, Т.В. Бондар, Н. П. Дудар та ін. - К. : Укр. ін-т соц. досліджень. - Кн. 1. - 2000. - 134 с.

2. Кізь О. Б. Особливості самоставлення вихованців інтернатних закладів / О. Б. Кізь // Збірник наукових праць Інституту психології ім.

Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. - К, 2002. - Т. ІУ. - Ч. 3. - С. 78-86.

3. Науменко Г. І. Соціальна адаптація дітей сиріт раннього віку / Г. І. Науменко // Педагогіка і психологія. - 1999. - № 3. - С. 66-71.

Размещено на Allbest.ru