Медіація як ефективний метод вирішення конфліктів у шкільній практиці

У статті розглянуті актуальні психологічні проблеми вирішення конфліктів, зокрема в шкільному середовищі. Особливу увагу автор звертає на такий метод вирішення конфліктної ситуації як медіація. Цей метод порівняно новий у шкільній практиці, але вже має багато прихильників, тому що саме серед підлітків є найбільш продуктивним та популярним.

Суть нашої соціальної природи потребує від нас спілкування з іншими людьми. Міжособистісне спілкування відображає спільну потребу встановлювати контакти й об'єднує зусилля на досягнення спільної мети. Щоб це спілкування було продуктивним, воно повинно бути безконфліктним. Але кожен із нас унікальний у своєму баченні світу, виявах емоцій, поведінці. Тому зіткнення протилежних думок і поглядів - просто неминуче.

«Конфлікт - це норма життя. Коли вам здається, що у вашому житті немає конфліктів, перевірте, чи є у вас пульс», - стверджував американський соціолог Ч. Ліксон [3].

Слово «конфлікт» викликає в більшості відверто негативні емоції. Є кілька причин, через які ми намагаємося за будь-яку ціну не конфліктувати:

1. Конфліктувати страшно.

Можна зовсім зруйнувати стосунки і втратити близьку і рідну людину.

Ми боїмося отримати ярлик «сварливої», «істеричної», «незлагідної» людини.

2. Минулий досвід підказує нам, що конфлікт - це боляче.

Разом із тим, конфлікти - обов'язкова частина життя. Конфлікт може стати початком розвитку близьких та гармонійних стосунків, поліпшення власного життя та життя близьких людей, можливістю реально щось зрозуміти.

Шкільне середовище передбачає існування безлічі відмінностей між людьми, які тут навчаються і працюють, і тому в цьому середовищі конфліктні ситуації - досить буденне явище. Одним із основних чинників, що впливають на ставлення школярів до навчання, є психологічна атмосфера в класі і в школі. Якщо дитина відчуває увагу до себе з боку вчителів, зацікавленість у її успіхах, доброзичливість, то з радістю йде до школи і приділяє навчанню багато уваги, що позначається на результатах навчальної діяльності. У протилежному випадку а дитини формується байдуже, а то й негативне ставлення до школи, що відбивається на якості знань, умінь і навичок.

Незважаючи на багаторічні зусилля (поради, рекомендації) психологів і педагогів, психологічному чинникові не завжди приділяється належна увага в школах. Недостатня психологічна культура - одна із причин ускладнень у спілкуванні в педагогічному середовищі. У педагогічних конфліктах дії вчителів найчастіше визначаються їх особистою образою на учнів. У вчителя з'являється прагнення перемогти в протистоянні з учнем, не турбуючись про те, як учень вийде із ситуації, що засвоїть із спілкування з учителем, як зміниться його ставлення до себе й дорослих. Для вчителя й учня різні ситуації можуть бути шкалою пізнання інших людей і самого себе.

Усім відомі певні правила поведінки в конфліктній ситуації - не перебивати, не підвищувати голос, вислуховувати партнера і т.д. Коли ж людей поглинають емоції, вони - такі гарні, добрі, інтелігентні - починають кричати, перебивати один одного, згадувати старі помилки й робити все навпаки, з'ясовуючи, хто має слушність, а хто винний. Проте варто розглядати конфлікт, наперед відмовившись від цього запитання, не визначаючи переможця і переможених.

З огляду на актуальність проблеми подолання конфліктності в шкільному середовищі, пропонуємо цю статтю, метою якої є обґрунтування доцільності й популяризація медіації.

На нашу думку, одним із важливих напрямів роботи практичного психолога є залучення якомога більшої кількості учасників навчально-виховного процесу до ефективної взаємодії, формування навиків конструктивного спілкування; допомога в набутті навиків ведення переговорів; запобігання ескалації конфліктів, освоєнні медіації.

Людство за історію свого існування накопичило суттєвий досвід життя й виживання у конфліктах - досвід розв'язування й долання різних конфліктів: від непорозумінь і сварок до війни. Уже античні філософи вважали конфлікти важливими й необхідними атрибутами суспільного життя та розвитку. Так, Геракліт писав, що саме негативні наслідки зіткнень і воєн примусять людей шукати миру й прагнути його. Сократ надавав велику роль конфліктам у наукових відкриттях: «У суперечці народжується істина». Зіткнення протилежних думок та інтересів розглядали в епоху Відродження гуманісти Т. Мор, Ф. Бекон. Відомі праці з цього питання таких науковців як Р. Зіммель, А. Смол, Т. Парсонс, Дж. Скотт та ін.

Отже, життя без конфліктів - це ілюзія. Варто зрозуміти, що конфлікт - це нормально. Усі люди різні, і відмінності сприймати дуже важко. Негативні почуття, так само як і позитивні, потребують вираження та обговорення.

Якщо не виявляти відкрито своїх почуттів і потреб, або робити вигляд, що не помічаємо їх, це ще не означає, що вони десь зникають. Вони залишаються «всередині» і починають виявлятися іншими способами. Тож проблеми потрібно вирішувати, але «мирним» шляхом, без шкоди для оточуючих людей.

Більшість конфліктів має декілька причин. Цей факт робить можливими взаємовигідні рішення (компроміс). Для кожного з учасників конфлікту найважливішими можуть бути зовсім різні обставини. Ключ до взаємовигідного рішення в тому, щоб задовольнити найважливіші для людини бажання, а натомість домогтися поступок в інших, не таких важливих для неї питаннях.

Коли слово «конфлікт» асоціюється в нас із сваркою, негативними емоціями, образами, ми маємо на увазі деструктивний конфлікт. А суттю ефективного спілкування є вміння перетворити вирішення будь-якої проблеми, зіткнення протилежних поглядів (що, по суті і є конфліктом) на пошук конструктивного рішення.

А. Ішмуратов у роботі «Конфлікт і злагода. Основи когнітивної теорії конфліктів» виділяє чотири стадії конфлікту: латентна фаза - характерні перші симптоми конфлікту: замовчування, відхилення від відповіді, сумніви, підозри; демонстраційна фаза - суперечності, спроби переконати іншого, відкриті претензії, є чітка орієнтація на примирення, агресії може не бути; латентно-агресивна фаза - відхилення від безпосереднього спілкування, виношування агресивних планів, почуття несправедливості, ненависть, неповага; демонстративно-агресивна - «оголошення війни» з метою знищення [2].

Розмаїтість конфліктів дуже велика, причини їх виникнення неможливо перечислити, але навіть якщо напруження не настільки сильне, потрібно шукати способи розв'язання конфлікту. Один із основних способів - адекватне оцінювання ситуації (самооцінювання й оцінювання проблеми), рефлексія - здатність подивитися на ситуацію з позиції зовнішнього спостерігача, усвідомити себе в ситуації й те, як сприймають тебе інші люди. Рефлексія допомагає людині виявити справжні причини свого внутрішнього напруження й тривоги, правильно оцінити ситуацію та знайти вихід із конфлікту.

Із багатьох способів виходу із зіткнення можна виділити п'ять форм поведінки людей у конфліктній ситуації. Учні, які пройшли тренінг-курс «Спілкуємося та діємо», знають, що кожна із цих форм може бути як доречною в певних ситуаціях, так і деструктивною в інших.

Уникання (прагнення вийти з конфліктної ситуації, не вирішуючи її). Рекомендується, коли: напруженість занадто велика й необхідно її знизити; необхідно виграти час для одержання додаткової інформації чи підтримки; результат не дуже важливий; негайно вирішити проблему небезпечно, позаяк відкрите обговорення предмета конфлікту може тільки погіршити ситуацію.

Негативні наслідки такої поведінки полягають в тому, що проблема залишається невирішеною, напруження та невдоволення зростають.

Змагання (конкуренція або відкрита боротьба за свої інтереси, завзяте відстоювання своєї позиції). Доречно, коли: результат дуже важливий для вас; маєте достатній авторитет або у вас є влада; ситуація є критичною і необхідне термінове реагування; ви відчуваєте, що у вас немає виходу і вам немає чого втрачати; при взаємодії з підлеглими, що віддають перевагу авторитарному стилю.

У той же час така форма поведінки передбачає агресію, може призвести до насильницьких методів, наслідком конфлікту можуть бути моральні травми, загроза здоров'ю оточуючих.

Пристосування (зміна своєї позиції, перебудова поведінки, згладжування суперечностей на шкоду власним інтересам) - краще, коли: не дуже цікавить те, що сталося; бажане збереження добрих стосунків з іншою стороною; конфлікт вносить надмірний стрес у взаємини сторін, а привід конфлікту незначний; результат конфлікту важливіший для іншого ніж для вас; необхідно визнати власну неправоту.

При частому застосуванні такої форми поведінки може суттєво знизитися самооцінка, накопичується невдоволення, знижуються шанси реалізувати себе.

Компроміс (урегулювання розбіжностей через взаємні дії) слід вибирати, коли: вас улаштовує тимчасове рішення; є переконливі докази з обох боків; це збереже добрі взаємини і ви не хочете все втрачати; інші шляхи вирішення неефективні.

Компроміс недоречний, коли для вас важливі всі нюанси спірного питання, і ви не можете поступитися навіть частиною, або коли ви не повністю довіряєте супернику.

Співпраця (спільне вироблення рішення, що задовольняє інтереси всіх сторін; тривала і складається з кількох етапів, утім продуктивна). Доречна, коли: усі пропозиції дуже важливі й не допускають компромісу; у вас тісні і взаємозалежні стосунки з іншою стороною; необхідне зближення думок сторін за різних підходів до вирішення проблеми; є важливими зусилля особистісної залученості в діяльність і групову згуртованість [1].

Навряд чи варто застосовувати цю форму поведінки, якщо емоційна напруженість дуже велика, конфлікт знаходиться ще в гострій стадії і суперники не готові до конструктивної взаємодії.

Упровадження методів співпраці в розв'язанні конфліктів у школі можливе за допомогою:

- навчального плану - введення курсу з розв'язання конфліктів до програми школи;

- навчання педагогів та адміністрації;

- інтегрування принципів розв'язання конфліктів через адміністративну систему школи (наприклад, зміна дисциплінарної політики школи з медіацією однолітків);

- упровадження спеціальних програм у навчальний процес (наприклад, медіація ровесників).

Термін «медіація» походить від латинського mediare - «посередничати». Нині медіація адаптована та поширена в багатьох країнах Європи, США, Японії. В основному, використовується в суддівській практиці.

Медіація - це участь у конфлікті нейтральної незацікавленої особи, яка є авторитетом для учасників, що перебувають у стані конфлікту.

Медіатори, з'ясувавши всі обставини, роблять все можливе, щоби позиція, а також почуття, бажання, інтереси, потреби сторін спочатку були «розкладені на столі медіації», потім були вислухані та зрозумілі для всіх та, нарешті, було вироблене загальне рішення як вихід із конфліктної ситуації, що задовольнить обидві сторони.

Шкільне посередництво (або медіація) вперше було розроблене американським конфліктологом Річардом Коеном, який ще в 1984 році заснував Асоціацію шкільної медіації. Саме в США у 80-х роках тривали перші експерименти з упровадження програм медіації ровесників у школах. Вони показали, що:

- школярі можуть розв'язувати конфлікти за допомогою інших школярів більш ефективно ніж з допомогою дорослих;

- розв'язання причин конфлікту шляхом співпраці сприяє більш удалому запобіганню майбутнім конфліктам між школярами ніж адміністративні покарання.

- школярі-медіатори краще розуміють своїх ровесників;

- школярі-медіатори сприяють нормалізації ставлення своїх однолітків до конфлікту й конструктивних способів його розв'язання.

Перед тим як упровадити програму медіації ровесників у Нововоронцовській ЗОШ №1, було проведене анонімне дослідження серед учнів 9-х та 2-х класів,а також серед педагогів, метою якого було визначення причин виникнення конфліктів між учителями та учнями, а також вивчення думок щодо способів їх розв'язання. В опитуванні взяли участь 35 учителів та 83 підлітки. Результати відповідей на деякі запитання узагальнені у таблиці 1.

Як бачимо, думки старших та молодших учасників навчально-виховного процесу у деяких питаннях дуже розходяться (наприклад, шляхом виходу із конфліктної ситуації більшість педагогів бачать бесіду, а от підлітки прагнуть вирішення непорозумінь шляхом компромісів). Уже із цих результатів можна зробити висновки, що дітей більше ніж дорослих ображає неприйняття їхньої думки, їхніх поглядів.

Проте, у деяких твердженнях думки педагогів та учнів збігаються, наприклад, у питанні про емоційну стриманість. Отже, можна сказати, що головним у перетворенні деструктивного конфлікту на конструктивний є вміння володіти своїми емоціями, не придушувати їх, а вміти виражати без шкоди для оточуючих.

У медіації з моменту її виникнення вводилися попередні умови, без виконання яких вона не можлива:

1. Добровільність участі всіх сторін, готовність працювати над пошуком способів розв'язання конфлікту.

2. Виключення інших сфер урегулювання конфлікту.

3. Здатність кожного учасника конфлікту визначати свої інтереси, оприлюднювати їх і представляти. Якщо одна із сторін не може красномовно довести свої вимоги, у цьому їй має допомогти медіатор.

4. Ескалація конфлікту не повинна доходити до застосування фізичного насильства або погрози його застосування.

5. Чесність і відкритість щодо всього змісту роботи в медіації.

6. Усі учасники конфлікту мають бути зацікавлені в його врегулюванні. Якщо одна із сторін заперечує наявність конфлікту, то спроби його розв'язання приречені на провал.

Процес медіації передбачає кілька етапів:

I. Виступ сторін.

Учасники конфлікту йдуть на переговори з бажанням зрозуміти один одного; медіатор пропонує висловитися кожному, у чому він бачить проблему.

II. З'ясування інтересів.

Після того, як усі сторони висловилися, з'ясовуються глибинні інтереси кожного. На цьому етапі важлива відвертість. Інколи з'ясування інтересів буває достатньо для розв'язання проблеми.

III. Формулювання порядку денного.

Зазвичай необхідно на основі з'ясованих інтересів скласти список питань, які ви будете обговорювати. Це потрібно, щоб задовольнити інтереси, порушені конфліктом. Формулювання питань має бути таким, щоб обидві сторони погодилися їх обговорювати. Цей список питань для обговорення і є порядком денним.

IV. Висунення пропозицій.

Виробляються варіанти розв'язання проблеми.

V. Вибір рішення та формулювання домовленості.

Визначають найкращій для обох сторін варіант розв'язання конфлікту, перевіряють його на реалістичність.

VI. Виконання угоди.

Невиконання угоди часто провокує новий, ще більший за попередній, конфлікт. Не варто засмучуватися, якщо угода з якихось причин не виконується, можна знову повернутися до переговорів і спробувати знайти більш реальне розв'язання проблеми.

Переваги медіації, як ефективного методу розв'язання шкільних конфліктів, було доведено на практиці: близько 90% усіх медіаційних сесій завершуються угодою, що задовольняє не тільки сторони, а й учителів і батьків. спілкування конфлікт школяр медіатор

Підсумовуючи,наголосимо, що медіація:

- стимулює школярів розв'язувати свої конфлікти шляхом співпраці, тому що в основу підходу покладено принцип обговорення конфліктної ситуації, а не зіткнення й протистояння учасників;

- учить школярів важливих життєвих навичок;

- підвищує самооцінку як школярів-медіаторів (завдяки усвідомленню ними своєї конструктивної ролі в процесі позитивного розв'язання конфліктної ситуації), так і школярів - учасників медіаційної процедури (унаслідок розуміння ними відповідальності за свої рішення);

- є превентивною, оскільки програма спрямована на запобігання ескалації конфлікту, а також (завдяки набутим навичкам конструктивного розв'язання конфліктів) на зменшення кількості конфліктних ситуацій загалом, отже, поліпшення психологічного клімату в школі;

- дає можливість розкрити творчий потенціал школярів, сприяє активізації учнів, їхньому прагненню вдосконалюватися.

Література

1. Профілактика конфліктів у підлітковому середовищі // Психолог. - 2003. - № 34 (226). - Вкладка.

2. Ішмуратов А. Т. Конфлікт і злагода: Основи когнітивної теорії конфліктів. - К: Наукова думка, 1996. - 189 с.

3. Ликсон Ч. Конфликт. Семь шагов к миру. - СПб.: Питер, 1997. - 34 с.

Размещено на Allbest.ru