Особливості поведінки старшокласників-курців в емоційно напружених ситуаціях

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

У статті висвітлено проблему поведінки старшокласників із тютюновою адиктивною поведінкою в емоційно напружених ситуаціях. Визначено рівень тютюнової залежності, мотивація тютюнопаління, стилі поведінки у конфліктних ситуаціях, рівень і типові форми агресивності, копінг-стратегії особистості та їх кореляційні зв'язки.

Ключові слова: тютюнова залежність, мотиви куріння, стиль поведінки, агресивність, копінг- стратегія, старшокласники.

Тютюнова залежність - один з найпоширеніших видів адиктивної поведінки. Куріння тютюну нерідко називають соціальною пандемією. Не дивлячись на заборонні заходи щодо тютюнопаління, відмічається тенденція збільшення серед курців частки жінок і молоді [1; 5]. Отже, висока соціальна значущість цієї проблеми для сучасної України не викликає сумніву. Тютюнопаління підлітків і дорослих у психологічному значенні - різні явища, що пояснюється психологічними розходженнями психіки підлітка та дорослої людини. Життєдіяльність підлітка у всіх своїх проявах розвивається по своїх специфічних закономірностях [6].

Проблематика раннього тютюнопаління розроблялася у дослідженнях: С. А. Бадмаєва, С. А. Белічевой, А. П. Горбачевої, І. І. Кауненко та інш. Як порушення процесу соціалізації тютюнопаління розглядається такими відомими вченими, як: А. А. Александров, Г. М. Андрєєва, С. А. Белічева, Б. П. Бітінас, А. Д. Гонєєв, І. С. Кон, В. Т. Кондрашенко, Г. Ф. Кумаріна, І. А. Невській, А. Б. Сірих, Е. С. Скворцова. Вплив шкільного середовища у процесі соціалізації підлітка, а також її роль у профілактиці ранньої тютюнопаління, представлено у роботах: Б. Н. Алмазова, B. C. Афанасьєва, Г. Ф. Кумаріна, В. В. Лозового, І. А. Невського, В. Г. Степанова. Проблемі прояву форм девіантної поведінки підлітків, викликаних несприятливим положенням дитини у системі внутрішньосімейних відносин, присвячено роботи: Ю. Р. Вишнєвського, І. А. Горькової, Г. А. Гурко, І. А. Двойменного, А. Н. Елізарова, E. H. Заборової, В. Д. Москаленко, Г. П. Орлова, Б. С. Павлова. На підставі теоретичного аналізу феномену ранньої тютюнової залежності можна визначити, що основними чинниками ризику у формуванні адиктивної поведінки є: криза ідентичності; деперсоналізація і дереалізація у сприйнятті себе і навколишнього світу; негативна або несформована Я - концепція; потяг до протесту, загострене жадання дорослішання, прагнення до незалежності і відриву від сім'ї; схильність перебільшувати ступінь складності проблем та низька ступіть труднощів [2; 4]. Проте, попри досить високу увагу до проблеми тютюнової адиктивної поведінки, особливості поведінки в емоційно напружених ситуаціях старшокласників-курців висвітлено недостатньо.

Мета дослідження - дослідити особливості поведінки в емоційно напружених ситуаціях старшокласників із тютюновою адиктивною поведінкою.

Адиктивна поведінка визначається у сучасній науці як прагнення до відходу від реальності шляхом зміни психічного стану штучним чином: за допомогою прийому якихось речовин (тютюн, алкоголь, наркотики] або здійснюючи якийсь вид діяльності, активності (азартні ігри, колекціонування, трудоголізм]. Усі форми адитивної реалізації виникають та розвиваються за єдиними закономірностями [2].

Початковим кроком є виникнення і фіксація у свідомості зв'язку між переживанням інтенсивної зміни психічного стану і прийомом певної речовини (або здійсненням якоїсь дії]. Фіксація здійснюється незалежно від того, позитивні емоції випробовувала людина чи негативні, головне - інтенсивність переживання.

Потім встановлюється певна частота звернення до засобу адикції (адиктивний ритм], тільки у моменти психологічного дискомфорту. Встановленню адиктивного ритму сприяють: особливості особистості; труднощі в особистому житті; обмежений вибір стратегій виходу зі стресу.

Почастішання адиктивного ритму формує стереотип реагування на психологічний дискомфорт. У людині виникають якби дві особистості: «здорова» й «адиктивна». Цей етап супроводжується внутрішньою боротьбою двох складових особистості, і тут ще можуть виникати періоди припинення адикції або заміна однієї адикції на іншу. У багатьох адиктів на цьому етапі існує ілюзія повного контролю над своїми емоціями і правильності своєї поведінки.

Далі слідує етап домінування адикції, що супроводжується ізоляцією від просоціальних груп, порушеннями міжособистісних відносин. Як результат, адикція руйнує не тільки психіку, соціально-психологічну адаптацію, але і здоров'я.

Розкриваючи основні особливості особистості зі схильністю до адиктивної поведінки, Н. Ю. Максимова звертає увагу на розузгодження психологічної стійкості у випадках буденних відносин і криз. Основним у поведінці адиктивної особистості є прагнення до відходу від реальності, страх перед буденним, наповненим зобов'язаннями і регламентаціями «скучним» життям, схильність до пошуку емоційних позамежних переживань навіть ціною серйозного ризику для життя і нездатність бути відповідальним за свої учинки. Особистісними рисами адиктів найчастіше вказують слабкий розвиток самоконтролю, самодисципліни; низька стійкість до всіляких несприятливих дій, невміння долати труднощі; емоційна нестійкість, схильність неадекватно реагувати на фруструючі обставини, невміння знайти продуктивний вихід з психотравмуючої ситуації [3].

Тютюнова адикція - стан, що характеризується явищами психічної і фізичної залежності, настійною потребою у повторному багатократному вживанні тютюнових продуктів, що приймає форму непереборного потягу.

Публікації по проблемі залучення дітей до куріння тютюну торкаються переважно даних про шкоду куріння для здоров'я. Проте ця проблема набагато ширша, оскільки тютюнопаління, з одного боку, може виявлятися для дитини одним з перших дослідів, коли вона стикається з суперечністю і непослідовністю соціальних норм, а з іншого, саме з нього звичайно починається залучення дітей до вживання найрізніших психоактивних речовин [1].

У дослідженні взяли участь учні 9-11 класів різних загальноосвитніх шкіл Харківського регіону. Загальний об'єм досліджуваної вибірки дорівнював 60 осіб, серед них - 27 хлопців та 33 дівчинки. Всі учасники дослідження з повних сімей мають подібний соціальний статус, мешкають у зіставних умовах. Було сформовано 2 дослідницькі групи по 30 осіб у кожній, експериментальну групу склали старшокласники-курці (ЕГ), контрольну - старшокласники, які не курять (КГ). Для вивчення особливостей тютюнопаління застосовувалися інтерв'ю та методики К. Фагерстрема і «Чому ви курите», які дозволяють визначити рівень тютюнової залежності та мотиви куріння. Визначення особливостей поведінки в емоційно значущих ситуаціях проводилося за допомогою методики «Індикатор копінг-стратегій» Д. Амірхана та тесту «Стиль поведінки у конфліктних ситуаціях» К. Томаса (адаптований Н. В. Грішиною), рівень і типові форми агресивності підлітків за допомогою тесту Баса-Даркі. Застосовувались параметричні методи статистичного аналізу за Ст'юдентом та кореляційний аналіз.

Становлення хімічних видів адикції, зокрема тютюнової, у підлітків відрізняється широкою індивідуальною своєрідністю, але у цілому можна виділити ряд достатньо закономірних етапів.

1. Перші проби. Зазвичай перші спроби психоактивних речовин реалізуються під впливом або в компанії. Чималу роль тут відіграє цікавість, наслідування, групова конформність і мотиви групового самоутвердження. Глибинна мотивація сходить до властивої людині потреби у зміні стану свідомості: вірогідність того, що перші проби переростуть у розгорнений процес формування адиктивної поведінки і подальшого переростання у залежність тим більше, чим менше вік при перших пробах і чим менше потреба у зміні свідомості задовольняється соціально схвалюваними або допустимими способами.

2. Пошукова адиктивна поведінка. Подальший за першими пробами етап експериментування з різними видами психоактивних речовин: тютюном, алкоголем, медикаментами, наркотиками, побутовими і промисловими хімікатами. Для одних підлітків адиктивна поведінка важлива як знак належності до групи, для інших - сам факт зміни стану свідомості, для третіх - якість ефектів, що викликаються. Як правило, цей етап розгортається у компанії і слугує для веселощів, розкутості, загострення сприйняття, зняття соціальних бар'єрів, виразу відношення. Характерне активне експериментування з пошуком нових засобів і способів їх вживання. Індивідуальної психологічної залежності ще немає, але може формуватися групова психічна залежність, що «автоматично» запускається збором групи. Від такої полісубстантної адиктивної поведінки відрізняється моносубстантна, коли і перші проби, і пошукове експериментування визначаються домінуючою культурною традицією.

3. Перехід адиктивної поведінки у залежність. Цей перехід відбувається під впливом безлічі різноманітних чинників, які можна умовно розподілити на соціальні, соціально-психологічні, психологічні і біологічні. До соціальних чинників відносять нестабільність суспільства, доступність психоактивних речовин, відсутність позитивних соціальних і культурних традицій, контрастність рівнів життя. Соціально-психологічні чинники - це високий рівень колективної і масової тривоги, послаблення підтримуючих зв'язків з сім'єю й іншими позитивно-значущими групами, романтизація і героїзація девіантної поведінки у масовій свідомості, відсутність привабливих для дітей і підлітків центрів дозвілля, послаблення зв'язків між поколіннями. Психологічні - незрілість особистісної ідентифікації, слабкість або недостатність здібності до внутрішнього діалогу, низька стерпність психологічних стресів й обмеженість долаючої поведінки, висока потреба у зміні стану свідомості як засобі вирішення внутрішніх протиріч і конфліктів, конституціонально акцентуйовані особливості. Біологічні - «агресивність» психоактивної речовини, індивідуальна толерантність, порушення процесів детоксикації в організмі [1;4].

Знайомство дітей з вживанням тютюну відбувається у ранньому дитинстві при нагляді за поведінкою старших. Центральну роль у цьому відіграє сім'я. Відношення її членів до куріння у найзагальнішому вигляді може бути представлено чотирма варіантами: повне неприйняття (куріння членів сім'ї виключено, суспільства курців прагнуть уникати], суперечливе або амбівалентне (до куріння сторонніх людей відношення байдуже, але куріння у сім'ї не допускається], ліберальне (одночасне співіснування осуду куріння членів сім'ї і з рядом обмовок його дозволу], патологічне (члени сім'ї палять незалежно від того, чи присутня при цьому дитина, і не беруть до уваги її інтересів]. Те, що прийняте у сім'ї, закладає відповідне відношення дитини до тютюнопаління. Воно органічно входить у її свідомість, накладає відбиток на емоційно-оцінне відношення до цього заняття і відповідну поведінку дитини у майбутньому. За результатами інтерв'ю визначене, що у сучасних сім'ях куріння батьків має високу частоту зустрічаємості (70% - ЕГ, 43,33%- КГ], що не лише розкриває високу соціальну значущість проблеми тютюнопаління, а є доказом важливої ролі трансмісії адиктивних моделей поведінки у сім'ї як інституті соціалізації. Зафіксовано, що у сім'ях підлітків-курців у 30% випадків батьки не палять, що може свідчити про дію інших соціально-психологічних чинників (вплив образів суспільної свідомості, цілеспрямований прямий та опосередкований рекламний вплив] у формуванні ранньої тютюнової адикції.

За результами дослідження за допомогою методики К. Фагерстрема (табл. 1] високий рівень тютюнової залежності виявляється у 30,00% старшокласників, які курять, що є тривожною ознакою. Середній рівень залежності відмічався у 13,33%, що виявляє ймовірність формування стійкої адиктивної поведінки. Низький рівень залежності визначено у більшості підлітків (56,67%], що виявляє загальне відношення до тютюнопаління у суспільстві та соціальні установки підлітків.

Таблиця 1

Рівень сформованості тютюнової адикції