Онтогенез етичного становлення особистості

м. Київ

Аннотация

В статье выясняется психологические особенности этического становления личности в онтогенезе. Делается попытка показать, что этическая рефлексия имеет своим предметом авторитет, на который ориентируется субъект. Именно этот авторитет и предлагает форму (образец, приказы, требования и т. д.) отношение к миру в целом и морали в частности. Также, подается возрастная периодизация становления авторитета в онтогенезе.

Ключевые слова: этика, мораль, этическое сознание, онтогенез, рефлексия, авторитет.

Annotatіon

In this article the peculiarities of personal ethical development during ontogenesis are investigated. It was made a try to show that ethical reflection has the authority as its subk ect., on which the subject was oriented. This definite authority proposes the form (an example, order or demand) of its attitude to the world wholisticly and to the moral particularly. Moreover the age periodization of authority's development is represented.

Key words: ethic, moral, ethic consciousness, ontogenesis, reflection, authority

У філософії та в психології, усталеним є розмежування, за яким мораль - це сукупність соціальних норм, а етика - наука (вчення) про мораль. Згідно з цим міркуванням, етика виступає своєрідною рецепцією моралі. Тому в психології ідеться про становлення та формування моральності, а також про моральну соціалізацію [1]. Наприклад, цей підхід простежується у загальновідомих дослідженнях Лоуренса Колберґа (хоча Л. Колберґ і вказує на можливість вироблення постконвенціонального етико-морального судження, яке Юрґен Габермас трактує як здатність до універсалістського етичного мислення за схемою категоричного імперативу Іммануїла Канта), а також у працях українських психологів, які зверталися до етико-моральної проблематики - Мирослава Боришевського [2] та Романа Павелківа [3;8]. Не відкидаючи значущості цієї парадигми, за якою спочатку відбувається процес моральної соціалізації, зокрема, засвоєння моральних цінностей, а потім виробляється, за згаданою типологією, постконвенціональний рівень моральної свідомості, як універсалістської рефлексії моральних цінностей, ми все ж вважаємо, що значущість етичної рефлексії залишається недооціненою у психології.

Об'єкт дослідження - становлення особистості в онтогенезі.

Предмет дослідження - етичне становлення особистості в онтогенезі.

Мета дослідження - з'ясувати психологічні особливості етичного становлення особистості в онтогенезі.

На наш погляд особистісне відношення до сторонніх (тобто, соціальних, а тому і моральних) норм від початку притаманне людині. Чому ми акцентуємо увагу на сув'язності особистісного сприйняття соціальних норм й етичної рефлексії, причому, не ставимо знак рівності між ранніми стадіями становлення моральності (егоцентричний, гетерономний і гедоністичний рівні) й «особистісним» сприйняття норм? На нашу думку, підставою для цього є фактор зв'язку дитини з «інстанцією турботи», зазвичай, у цій ролі виступає її мати. Відповідно й сприйняття норм, а також ставлення до них визначається не так егоцентричністю, гетерономністю та гедонізмом, як авторитетом «інстанції турботи». Тобто, ставлення до норми є опосередковане саме «інстанцією турботи», з огляду на те, що соціальна норма від початку постає для дитини як стороння, як те, що осягається з «іншої позиції». У цій ситуації норма є неінтеріоризованою як актуальна цінність. Вона є лише тим, що до снаги відсторонено оцінювати через призму авторитету «інстанції турботи». Цілком зрозуміло, що таке ставлення до норми не може трактуватися як усвідомлена постконвеціональність чи форма універсалістського морального судження. Таке ставлення є, якщо вдатися до термінології Віктора Слободчикова, «природною тотожністю буття та свідомості». Разом з тим, на нашу думку, саме з цієї первинної розчепленості між соціальною нормою та ставленням до неї й може у подальшому розвинутись здатність до постконвенціонального морального судження.

Отже, дитині від початку її моральної соціалізації властива здатність відсторонено сприймати моральні вимоги. Світ соціальних норм не сприймається дитиною як сукупність «доменів» (поняття Еліота Туріела [4] - наявності систем суміжних соціальних норм, що регулюють окремі сфери відносин: родинні норми, норми соціальної лояльності, релігійні норми тощо. Таке уявлення про соціальні норми, маючи певну евристичність, є спрощенням проблеми моральної поведінки, оскільки у цьому погляді ігнорується питання конфлікту - суперечності між кількома нормативними системами (доменами), адже зрозуміло, що родинні норми можуть у певний момент вступати у суперечність із нормами соціальним, зокрема, субкультурними чи релігійними або ж протирічити власним етичним пошукам людини [5].

Намагаючись «матеріалізувати» онтогенез етичної свідомості, ми хочемо показати, що етична рефлексія має предметом авторитет, на який орієнтується суб'єкт. Цей авторитет і пропонує форму (взірці, накази, вимоги тощо) ставлення до світу й моралі, зокрема. Постання авторитету зумовлюється переживанням залежності. Як пише Керол Ґілліґан, «характер взаємної прив'язаності дитини та батьків може варіювати залежно від індивідуальних особливостей і культурних умов, і, хоча відмінність може загострюватися чи приглушатися, залежно від структурних особливостей родини чи суспільства, всі люди народжуються безпорадними, і немає такої дитини, яка могла б вижити без зв'язку з дорослими» [6] (вид. - В. Т.). Це переживання залежності й визначає прийняття того чи того авторитету. Зміна залежності зумовлює перехід від одного авторитету до іншого. Авторитет проявляється як негативно, так і позитивно. В цілому, позитивним проявом авторитету є створення умов (уможливлення досвіду), за яких авторитет перестає бути авторитетом. Тобто, конструктивний авторитет себе руйнує. Авторитет ірраціональний, він не потребує обґрунтувань і вимоги його беззастережні. Коли авторитет вдається до раціональної аргументації, то це є свідчення його кризи.

Отже, ми можемо простежити чергування раціональних та ірраціональних установок в етичному відношенні між суб'єктом і авторитетом. Пік впливу певного авторитету визначатиме максимальну ірраціональність (прояви: інтерес до релігії, містики, магії тощо [7]); криза авторитету визначатиме найбільшу раціональність (акцентування причинно-наслідкового зв'язку, ціннісний нігілізм, заперечення моралі, цинізм).

Процес зміни авторитету постає як інтеріоризація авторитету в цілому, тобто, зовнішній авторитет поступово стає внутрішнім. Оскільки, як зазначалося, авторитет визначається залежністю, то й зміна якості авторитету (його інтеріоризація) відбуватиметься одночасно зі зміною якості залежності: первинна негативна залежність перетворюється на позитивну. Умовно кажучи, потребу «брати» заступає потреба «давати». (Чи можемо ми говорити, що цей процес є процесом народження творчості? Ймовірно, певні взаємозв'язки наявні. Однак це питання потребує додаткових досліджень.).

У період визначальності певного авторитету мають сформуватися етичні новоутворення. З їхнім виникненням авторитет безболісно може втрачати власний статус. Разом з тим, беручи до уваги, що тип авторитету визначається також і соціально, деактуалізація авторитету - неминуча. Однак, без формування згаданих етичних новоутворень де- актуалізований авторитет не втрачає свій вплив. З одного боку, зникає його соціальна зумовленість, з другого, його онтологічна функція залишається невиконаною, тож такий авторитет стає виразно деструктивним.

Отже, виокремлено такі типи етичних авторитетів в онтогенезі:

1. Авторитет «матері». Це - вітальний (життєвий) авторитет. Залежність, що його зумовлює, пов'язана з необхідністю виживання.

Якщо виживання є потребою, що зумовлює авторитет матері (або людей, які її заміщують), то й ставлення до виживання, засобів забезпечення первинних потреб (частіше, фізіологічних) і є змістом етичного новоутворення. Потреба в житті постає як негативна. Етичне новоутворення мусить змінити його тип, знак «мінус» перетворити на «плюс». Тож, етичне новоутворення материнського авторитету, умовно можна назвати почуття задоволеності.

Негативна етична залежність від матері проявляється на фізіологічному рівні (первинні залежності: харчування, тепло тощо). Дитина не переживає страху смерті. Адже смерть це поняття, осягнення якого приходить набагато пізніше. Дитина лише потребує відчуття комфорту. Тому етичним новоутворенням і визначено задоволеність.

Вітальний авторитет із соціального погляду є материнським. Оскільки, через матір забезпечуються життєві потреби. Слушно припустити, що за іншої організації суспільства соціальний прояв цього авторитету буде іншим: у ролі матері виступить якась інша особа. Тож, авторитет є життєвим за потребою (залежністю) й материнським з погляду соціального.

2. Наступний тип авторитету можна визначити як «соціально-ціннісний», бо соціум постає, як цінність. Згідно зі запропонованою гіпотезою, тип авторитету визначається залежністю, тож слушно постає питання: яка залежність (залежність від чого) домінує в житті підростаючої людини? Відповідь більше, ніж проста. Це залежність від надання доступу до соціальних структур.

Уже молодший шкільний вік характеризується радикальною зміною місця дитини в системі суспільних стосунків, а отже, новою соціальною ситуацією розвитку. Зміст цієї ситуації визначають взаємини дитини з учителем, який стає для неї «послом суспільства». Провідна роль учителя зумовлює його винятковий авторитет для учнів, особливо у перший рік навчання. Під його впливом дитина активно й усвідомлено оволодіває соціальними нормами, проте лише їхніми зовнішніми формами. Проникнути у сутність справжніх стосунків між людьми вона ще не здатна. Звідси відсутність у дитини моралі, як інтеріоризованих норм, незважаючи на те, що вона має й реальні еталони «правильної» і «неправильної» поведінки. Провідною у цей час є навчальна діяльність - організоване вчителем оволодіння способами пізнання. Так формується здатність до саморегуляції - психічне новоутворення цього віку.

Далі - Підлітковий вік. Підліток сприймає соціальне життя, як ідеал. Сприймає ідеалізовано, майже ідилічно. Така особливість сприйняття зумовлена відсутністю соціального досвіду. Підліткове розуміння соціальності фрагментарне. Воно побудовано на інтерпретації чужого досвіду. Витлумачений чужий досвід також є частковим. Але для підлітка він - єдиний, тож постає й абсолютним. тобто, частковий чужий досвід абсолютизується й ідеалізується. Отже, уявлена схема заступає життєве багатоманіття. Завдяки спілкуванню підліток має уявлення про соціальні відносини. Вони, як непідкріплені досвідом, неминуче постають ідеалізованими схемами. Отже, зрозумілим є ставлення підлітка до моральних, в цілому, і соціальних норм: це ставлення ідеалізоване, норми сприймаються як абсолют, вони -- джерело неспростовного обов'язку. Так в етико-моральній сфері проявляється сумнозвісний максималізм.

Отже, як бачимо, в житті підлітка спостерігаються, з одного боку, абсолютизований ідеал соціальних відносин, з другого боку, обмежений досвід. Споглядаючи поведінку інших людей, їхні вчинки та судження, підліток завважує, що вони не завжди відповідають соціальним ідеалам. І тому, часто суперечить їм. При цьому, соціальні норми публічно не заперечуються їх порушниками. Це тлумачиться підлітком як аморальність. Тож, плануючи вчинки, підліток прагне діяти за етичним максимумом, що, зрозуміло, не завжди сприяє успішності діяльності.

Залежністю, що визначає етичний авторитет, актуальним для підлітка, є можливість включення до соціальних структур. Підліток ще не володіє будь-якими особливими знаннями та вміннями, що забезпечували б самореалізацію в соціальних структурах. (Як про певний виняток може йтися про осіб зі спеціальною обдарованістю). Тож підліток потрапляє в залежність від соціальної «уваги». Звідси, етичним новоутворенням, що має стати результатом підліткового періоду розвитку, є переживання приналежності до соціальної групи. При цьому, групові норми, як моральний ідеал, мають не суперечити прийнятим у групі формам поведінки. Тобто, має настати тотожність таких складників: соціальної самоідентифікації (Я в групі), групового ставлення (у нашій групі), моральних норм і вчинків як моральних.

Підлітковий вік є перехідним між дитинством і дорослістю, і це визначає своєрідність соціальної ситуації розвитку. Цікаво, що, як окремий вік, він виділяється в історії культури лише в останні століття, а його психологічних критеріїв немає у сучасних культурах, ізольованих від світової цивілізації. Центральним новоутворенням віку є почуття дорослості - усвідомлення підлітком свого права на оволодіння раніше недоступних способів життя. Розвиток самосвідомості супроводжується становленням підліткової моралі. Якщо у дошкільному і молодшому шкільному віці поведінка людини оцінюється, виходячи з того, чи вдається уникнути покарання й отримати заохочення (доконвенційний рівень моралі), то у підлітковому - залежно від того, як людина виглядає в очах довколишніх (конвенційний рівень). Вони не досягають рівня автономної моралі, коли моральними принципами керуються у власній поведінці (Л. Колберґ). Триває формування емпатії, хоча це не виключає випадків жорстокості підлітків. Ранній юнацький або старший підлітковий вік характеризується виробленням ціннісних орієнтацій - спрямованості на певні цінності - еталони життя (Круглов). Розвиток моралі досягає інтернального рівня (Л. Колберґ).

У виробленні психолого-педагогічних засобів формування поведінкової саморегуляції на основі становлення системи етичних цінностей особлива увага приділятиметься розвитку особистісної й інтелектуальної рефлексії - згідно з Л. Колберґом, необхідної умови здійснення етичних суджень. Є теза, що моральність - характеристика, що виникає у спілкуванні, з огляду на неможливість її застосування до особи, вилученої з відносин з іншими особами (В. Малахов). Заперечення цього положення може обґрунтовуватися наявністю рефлексивних процесів. Людина є ситуацією для самої себе. Рефлексивність уможливлює проявлення етики у формі - як повне втілення належного. Виходом із цього протиріччя є те, що людина ніколи не вільна від соціальності, навіть не перебуваючи у спілкуванні. Соціальність присутня у змісті людської свідомості - це по-перше. авторитет психологічний особистість етичний

По-друге, завдяки рефлексивним процесам людина може долати ті труднощі, що виникають у неї в процесі соціальної діяльності. Адже рефлексія є поверненням людини до власних способів діяльності, їхнє осмислення (мислення про мислення) у випадку, коли наявний досвід не призведе до розв'язання проблемної ситуації. Тобто, завдяки рефлексії людина здатна віднайти місце у спільноті. Продовжуючи тему «рефлексія і соціальність», зазначимо, що поняття рефлексія вживається і для позначення предметного мислення, як пізнання зовнішньої речі. Посутні особливості предметної рефлексії випливають з її логіко-коґнітивної структури, як рух від усвідомленого досвіду до мисленного ідеалу. Занесення політичного змісту у певну логічну структуру уможливлює спрямованість людської діяльності (яка, знову ж таки, розгортається, як спілкування) на здійснення мисленного ідеалу в соціумі.

Своєрідною протилежністю ставлення до ідеального є ставлення до ситуації. Проблема відношення між етичними цінностями і ситуацією - це проблема відносності етичних норм, по суті, проблема ієрархізації етичних цінностей. Ситуація є зіткненням абсолютних етичних вимог. Їхнє механічне зіткнення призведе до своєрідної буріданової ситуації, етичні вимоги взаємно заперечуються, гасять одна одну і діяльність цілком унеможливлюється. Вихід полягає або у довільному наслідуванні афективних впливів (про що писав Н. Смелсер), або у проведенні ціннісної ієрархізації - визначенні одних цінностей істинними, а інших - оманливими чи такими, що не відповідають ситуації. Це фактично є запереченням суті етичних норм - їхньої зверхності щодо ситуації. Тут є потреба повернутися до думки К. Баллестрема, що ситуація змушує суб'єкта дошукуватися етичних способів порушення етичних норм, з огляду на необхідність їхнього узгодження. Це легітимне порушення етичних норм може відбуватися на основі формування ієрархії етичних цінностей. Отже, розвиток етичних якостей особи вимагає розвитку здатності до рефлексії ситуації діяльності.

Окреслений період, що охоплює підлітковий вік, є соціально-визначеним. У патріархальному суспільстві період набуття соціальних і професійних навичок збігається з дитинством. Отже немає проблем, включення до соціальних структур. Особливістю підліткового включення до соціальних структур є обмеженість можливостей вільного вибору такого включення. Тобто, кількість варіантів вибору трудової діяльності чи подальшого навчання у ВНЗ або облаштування родини є обмеженими можливостями батьків, їх матеріальною спроможністю, а також соціальним досвідом і знаннями, які підліток набув у попередньому навчанні.

3. Суттю юнацького віку є необхідність чи не вперше здійснити вільний вибір. Під вільним вибором мається на увазі не обрання між декількома варіантами, що не є альтернативними (наприклад: вибір дозвілля, одягу тощо), а вибір, за який людина цілком відповідальна. По суті вибір дитини та підлітка - безвідповідальний, в тому сенсі, що відповідальність за них лежить на батьках. Таким чином, вибір у юнацькому віці є прийняттям самостійної відповідальності.

Яка ж залежність переживається в юнацькому віці, зумовлюючи пошук відповідного авторитету? Це пошук цілісного світогляду та світовідчуття. Тобто, уявлення про світ мають бути тотожними вчинкам. У юнацькому віці всі соціальні уявлення перевіряються на істинність «емпіричним» шляхом. Відбувається період випробування цінностей. Наприклад, досвід дружби зіставляються з уявленнями про дружбу; досвід кохання з уявленнями про кохання; досвід соціально-політичної поведінки з уявленнями про суспільство, націю, патріотизм, законність тощо.

В юнацькому віці відбувається перевірка цінностей, що засвоюється суб'єктом в соціальних структурах, до яких він включений: родина, професійна діяльність, соціально-політична структура, релігійна група тощо. Цей процес перевірки цінностей є важливим. Завдяки йому «правда» відділяється від «кривди», істинні цінності від фальшивих, справжні переконання від гаданих. З етико-онтологічного погляду цей період є важливим. Завдяки йому сторонні соціально задані моральні цінності стають цінностями внутрішніми. Тому критерії, за якими розрізняється добро і зло, правильність і неправильність переміщуються зі зовнішньої комунікативної площини до площини внутрішньої - самосвідомості, що тотожна усвідомленню світу. Постання такого внутрішнього, підтвердженого вчинком етичного переконання і є новоутворенням, що має постати в юнацькому віці.

4. Людина зрілого віку залежна від трудової діяльності. Вона є неодмінною умовою її існування і необхідністю, якої не уникнути. Тож, цілком логічно, що етичне новоутворення в осіб зрілого віку пов'язано зі зміною ставлення до праці: з «об'єктивної необхідності» вона має стати способом вільного самовтілення особистості в цьому світі.

Професійний вибір, який робить людина, є ствердженням і, разом з тим, запереченням. Є ствердженням прагнення людини до самовтілення у певній сфері життєдіяльності, однак при цьому є запереченням можливість бути причетною до інших сфер життя. Професійний вибір - це і відмова. Як писав Аристотель, створити, наприклад, амфору, означає не створити скульптуру.

У професійній діяльності людина мусить знайти певну «глибину» (!), завдяки якій доволі одноманітне життя (на сторонній погляд) постає значущим для особистості і для соціуму.

Професійна діяльність об'єктивно споріднена з діяльністю творчою. Є чимало дефініцій творчості: творчість - творення небувалого; творчість - гра. Однак, за значущістю для особистості (постаючи формою утвердження власного «Я» у бутті) трудова діяльність сув'язна з творчістю.

Людина, яка досягає успіху у професійній діяльності, відчуває повноту буття. Попри втому й тягар обов'язків, вона відчуває й легкість буття. Тому що втома минає, а відповідальність посильна. Людина, яка не знайшла шляху трудового самовтілення, навпаки, відчуває, що праця завдає їй страждань. Тож, трудова діяльність, що, на перший погляд, є обов'язком, певним примусом за обставинами, насправді виявляється виходом із лабіринту буттійної приреченості. Трудова діяльність постає покликанням, усвідомлення чого й слідування чому, надає життю сенс і практику його втілення.

З формального погляду трудова діяльність є стереотипною. Діалектика підказує, що саме протилежність розкриває сутність речі. Отже, за стереотипністю діяльності приховується потенційність творчості.

Досвід творчості породжує етичне новоутворення: прагнення дарувати благо, тобто, творити добро. Зріла людина, яка реалізувалась у трудовій діяльності, знає сенс добра і ціну доброго вчинку. Тому здатна творити добро, усвідомлюючи, чого це їй коштуватиме і наслідки цього творення.

Людина може бути обмежена у своїх можливостях творити добро. Але важливіше, що приходить до людини зі зрілістю, - це усвідомлення цінності добра і радості, що дає його творення.

Мораль стверджує: не вбий, не вкради, поважай літніх тощо. Однак, ці вимоги в конкретних ситуаціях часто вступають у суперечність одна з одною. Є проблема застосування моральних настанов, тобто, як оцінювати ситуацію, що зумовлює актуальність тієї чи іншої моральної норми. Здатність цінувати добро, потреба створювати добро уможливлюють розв'язання моральних суперечностей.

5. Літня людина вже не може займатися трудовою діяльністю. Знайти певні життєві радощі вдається не всім. Але є єдина діяльність, до якої людина готується все життя. Для літньої людини провідною є етична діяльність. Завдяки етичним новоутворенням, що накопичувалися впродовж життя, завдяки поступовому переносу етичного авторитету із зовнішнього середовища у внутрішній світ, літня людина стає втіленням етичного взірця. Вона вже не може творити добро у фізичному розумінні, але вона знає критерії добра та зла. Тому у традиційних суспільствах літні люди виконують функцію старійшин, суддів, педагогів. Вони - носії традицій, які є настановами для майбутнього життя. Для літньої людини важливо зберігати зв'язки зі спільнотою, мати можливість спостерігати відтворення й удосконалення традицій. Отже, залишаючись у суспільстві літня людина здатна повною мірою реалізуватися як носій етичних цінностей.

Таким чином, намагаючись «матеріалізувати» онтогенез етичної свідомості, ми показуємо, що етична рефлексія має предметом авторитет, на який орієнтується суб'єкт. Цей авторитет і пропонує форму (взірці, накази, вимоги тощо) ставлення до світу й моралі, зокрема. Постання авторитету зумовлюється переживанням залежності. Це переживання й визначає прийняття того чи того авторитету. Зміна залежності зумовлює перехід від одного авторитету до іншого. Авторитет проявляється як негативно, так і позитивно. У цілому, позитивним проявом авторитету є створення умов (уможливлення досвіду), за яких авторитет перестає бути авторитетом. Тобто, конструктивний авторитет сам себе руйнує. Авторитет ірраціональний, він же не потребує обґрунтувань, і вимоги його беззастережні. Коли авторитет вдається до раціональної аргументації, то це є свідчення кризи авторитету.

Отже, ми можемо простежити чергування раціональних й ірраціональних установок в етичному відношенні між суб'єктом й авторитетом. Пік впливу певного авторитету визначатиме максимальну ірраціональність; криза авторитету визначатиме щонайбільшу раціональність (акцентування причинно-наслідкового зв'язку, ціннісний нігілізм, заперечення моралі, цинізм).

Процес зміни авторитету постає, як інтеріоризація авторитету в цілому, тобто, зовнішній авторитет поступово стає внутрішнім. Оскільки, як зазначалося, авторитет визначається залежністю, то й зміна якості авторитету (його інтеріоризація) відбуватиметься одночасно зі зміною якості залежності: первинна негативна залежність перетворюється на позитивну залежність.

У період визначальності певного авторитету мають сформуватися етичні новоутворення. З їхнім виникненням авторитет безболісно може втрачати власний статус. Беручи до уваги, що тип авторитету визначається також і соціально, деактуалізація авторитету - неминуча. Однак, без формування згаданих етичних новоутворень деактуалізований авторитет не втрачає свого впливу. З одного боку, зникає його соціальна зумовленість, з другого, його онтологічна функція залишається невиконаною, тож такий авторитет стає виразно деструктивним.

Зокрема, нами були узагальнені дані про роль авторитету, як етичного конструкту в структурі етичної свідомості загалом.

1. Уточнено поняття «авторитет», що у філософії Х. Арендт наділяється історико-культурним значенням, а в дослідженнях В. Давидова розкривається,я як значуще лише для становлення моральності та моральної поведінки молодших учнів. Натомість показано, що авторитет є значущою характеристикою, що виступає в ролі етико-морального ідеалу в усі вікові періоди.

Показано, що за умови відсутності обізнаності з моральними нормами відношення до авторитету уможливлює формування етико-моральної за змістом картини світу, а тому й усвідомлення суб'єктом власної ролі в уявній рольовій моделі.

2. Доведено, що відносини з авторитетом виступають як предмет рефлексії, результати якої розгортаються одночасно з рефлексією моральних норм і практик соціально-нормативної поведінки. Рефлексія моральних норм і соціально-нормативних практик призведе до усвідомлення суперечностей між морально належним учинком і соціально прийнятним учинком. Тому суб'єкт стикається з проблемною ситуацією (з погляду моралі). Виходом із цієї проблемної ситуації є використання етичних норм, що формуються як результат рефлексії авторитету. Отже, рефлексія проблемності моральної практики та рефлексія авторитету уможливлює становлення етичної свідомості.

3. Виявлено, що у процесі соціалізації змінюються етичні авторитети. На початковому етапі онтогенезу в ролі авторитету виступає образ матері. У підлітковому віці цю роль виконує образ батька. Соціальне середовище, колектив однолітків, може перебирати на себе роль авторитету. У зрілому віці авторитет деперсоніфікується й ототожнюється з належними (ідеалізованими) соціальними нормами. У літньому віці особа, як авторитет, постає через персональний досвід суб'єкта.

4. З'ясовано, що перехід від одного авторитету до іншого відбувається шляхом раціонального заперечення. Посутня характеристика будь-якого авторитету є його ірраціональне прийняття. Однак, раціональні прояви будь-якого авторитету полягають у можливості його критики та заперечення. Етико-моральний розвиток можливий за умови заперечення авторитету, що буде прийнято самим авторитетом (наприклад, матір'ю).

5. Виявлено, що у зрілому віці, коли етичний авторитет деперсоціфікується, рефлексія соціальних норм розгортається як рефлексія морального ідеалу. Коригування суб'єктом моральної поведінки відбувається шляхом аналітики морального ідеалу й переживання відношення до морального ідеалу.

Використані літературні джерела

1. Москаленко В. В. Психологія соціального впливу : навч. пос. [Текст] / В. В. Москаленко. - К. : Центр еавчальної літератури, 2007. - 448с.

2. Боришевський М. Й. Психологічні механізми розвитку особистості [Текст] // Педагогіка і психологія / М. Й. Боришевський. - 1996. - № 3. - С. 26-32.

3. Павелків Р. В., Цигипало О.П. Дитяча психологія: навч. посібн. для самостійної роботи студентів [Текст] / Р. В. Павелків, О. П. Цигипало. - К. : Академвидав, 2011. - 376с.

4. Психология и культура [Текст] / Под ред. Д. Мацумото. - СПб. : Питер, 2003. - 718 с. - С. 255-257.

5. Ложкін Г. В., Пов'якель Н. І. Психологія конфлікту: теорія і сучасна практика: навч. посібн. [Текст] / Г. В. Ложкин, Н. І. Пов'якель. - К. : Професіонал, 2007. - 416 с.

6. Цит. за: Психология и культура / Под ред. Д. Мацумото [Текст]. - С. 259.

7. Дослідження проявів міфологізму в мисленні див: Швалб Ю. М. Целеполагающее сознание (психологические модели и исследования) [Текст]. - К. : Миллениум, 2003, - 152 с. - С. 113-124.

8. Павелків Р. В. Розвиток моральної свідомості та самосвідомості в молодшому шкільному віці. Дис. ... д. п. н. за спец. 19.00.07 - педагогічна та вікова психологія. - Рівненський державний гуманітарний ун-т. - Рівне, 2005. - 455 с. - С. 153.

Размещено на Allbest.ru