Концептуалізація морально-психологічних витоків громадянського розвитку особистості в дорослому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концептуалізація морально-психологічних витоків громадянського розвитку особистості в дорослому віці

У статті проаналізовано зовнішні та внутрішні витоки морально-психологічного розвитку дорослої людини. Досліджено взаємозв'язок моральності та громадянського розвитку особистості, що розкривається в площині соціально-політичних настановлень. Розкрито значущість впливів соціально-політичних подій у суспільстві щодо формування моральної та громадянської свідомості українців. Досліджено, що кожний суспільно-політичний устрій формує свій тип моралі і свою систему цінностей, які визначають ставлення конкретної особистості, як представника свого покоління, до сучасних подій в країні та зайняття власної громадянської позиції.

Визначено, що механізм дії моральних норм на людську активність не вичерпується лише зовнішніми регуляторами: з одного боку, він забезпечується примусом або рекомендацією діючої особистості з боку громадської думки, з другого - самопримусом, самовелінням, як внутрішнім джерелом повинного, заснованим на усвідомленні обов'язку особистості перед собою і суспільством. Зроблено висновки, що мораль містить у собі індивідуалізований початок, який корелює з обраним способом життя особистості та з її особливими соціальними якостями. Психологічним механізмом засвоєння моральних норм є її емоційне переживання особистістю, внаслідок чого ця норма набуває для людини особистісного сенсу, стає безумовною цінністю і трансформується у суспільно значущі вчинки, здійснювані нею. Вчинки, в свою чергу, формують особистісні цінності (моральні якості), які виступають регуляторами поведінки. Моральна свідомість і самосвідомість дорослої людини є результатом її власного саморозвитку, прагненням до особистісної та громадянської самореалізації.

Підвищення інтересу до феномена моральної особистості, усвідомлення нею своєї сутності в світі завжди співпадало з періодами соціально-морального підйому чи кризи суспільства. При зміні суспільного ладу соціально-політичні норми зазнають змін, що призводить до суперечностей в соціокультурному середовищі, а це породжує кризу моральних орієнтацій. За таких умов засадничі моральні норми залишаються найбільш стійким компонентом масової свідомості та забезпечують перехід суспільства до іншої формації.

Регулятивний ефект імперативів моралі протистоїть деградації особистості і суспільства, для чого потрібне постійне відтворення моральної свідомості та наповнення її нормативними уявленнями гуманістичного і громадянського характеру.

В такому контексті особливо актуальним є дослідження морально-психологічних витоків громадянського розвитку особистості дорослого віку, провідною діяльністю якої є не просто включення в продуктивну діяльність життя суспільства (у найширшому сенсі цього поняття), а максимальна реалізація сутнісних сил в ході такої діяльності, прагнення до вищих досягнень людини - фізичних, моральних, інтелектуальних, професійних, громадянських тощо.

Останні дослідження і публікації. Аналіз наукових підходів до формування моральності й моральних якостей особистості представлений в численних дослідженнях зарубіжних, російських і українських філософів, педагогів і психологів. У контексті цих досліджень йшла розробка різних етичних вчень; визначалася роль загальнолюдських цінностей і моральних норм в житті суспільства; вироблялися вимоги до моральної особистості як до еталона - носія моральних цінностей суспільства; ставилося питання про моральні регулятори поведінки людини (М. Бердяєв, Л. Кольберг, Н. Мельникова, В. Сухомлинський, К. Роджерс, Д. Ушинський та ін.). Співвідношення політичних і моральних цінностей досліджували українські вчені С. Яворський, Ф. Прокопович, Г. Кониський, М.Кисіль та ін.

Найчастіше вивчався моральний розвиток особистості на етапі підліткового і юнацького віку, зокрема вирішення таких проблем: самовиховання, самоконтроль, самовдосконалення (В. Аверін, Б. Братусь, М. Боришевський, І. Булах, О. Киричук, І. Бех, І. Дубровіна, А. Прихожан, О. Лідерс, Л. Хоффман, Ф. Райс та ін.).

Але, на жаль, дослідженню морально-духовного розвитку сучасної дорослої особистості приділялось недостатньо уваги. Занепад моральності, відсутність єдиної системи цінностей сьогодні - це наслідки того, що сучасні дорослі не мають власної її картини. Крім того, від моральної свідомості покоління дорослих залежить уявлення про моральні і громадянські цінності майбутніх поколінь. Тож виникає нагальна потреба в актуалізації досліджень моральної свідомості дорослих та шляхів морально-духовного відтворення суспільства в цілому.

Метою нашої статті є дослідження витоків морально-психологічного розвитку дорослої особистості та впливу означеного феномена на її громадянський розвиток.

Виклад основного матеріалу. Взаємозв'язок моральності та громадянського розвитку особистості розкривається в площині соціально-політичних настановлень, які формуються у людини в процесі інтеріоризації соціально-політичних норм.

Аналіз морально-психологічних витоків наближає нас до розуміння особливостей моральної самосвідомості дорослої особистості, яка зароджується в надрах моральної свідомості та моралі. Моральні витоки, на думку І.Булах, є тими наріжними каменями, на яких будуються моральні взаємини та моральна діяльність особистості, її моральна свідомість і самосвідомість [3, с. 123].

Моральна самосвідомість у сукупності з громадянською самосвідомістю виступають як психологічна основа процесу громадянського розвитку особистості.

Суть регулятивних можливостей моралі зводиться до єдності між індивідуальною і громадською оцінками етичних і соціальних вимог. При цьому виникнення протиріч в оцінках (властивих критичним, перехідним періодам) здатне стати умовою нормотворчості і посилення компенсаторно-регулюючої ролі інших форм суспільної свідомості, наприклад політики або права. Так само, як і інші форми суспільної свідомості, регулятивна природа моралі пов'язана з включеними в неї відомостями про норми, принципи та ідеали.

Але доводиться констатувати, що кожний суспільно-політичний устрій формує свій тип моралі і свою систему цінностей (егоїстичні або альтруїстичні пріоритети, індивідуальні або суспільні пріоритети), які визначають ставлення конкретної особистості, як представника свого покоління, до сучасних подій в країні та зайняття власної громадянської позиції. І разом із суспільними змінами змінюємось і ми.

У вивченні морально-психологічних витоків громадянського розвитку дорослої людини ми повинні враховувати той факт, що покоління дорослих (1950-1960-1970 роки) народжені ще в часи СРСР, тож їх громадянське й моральне становлення відбувалося під впливом ідеології тих часів.

У Радянському Союзі було створено свою систему етичних заповідей, названу «Моральним кодексом будівельника комунізму», основні гасла якого: добросовісна праця на благо суспільства, колективізм й товариська взаємодопомога, гуманні стосунки і взаємна повага між людьми, чесність і правдивість, моральна чистота, простота і скромність в громадському й особистому житті. Можна сказати, що «Моральний кодекс» закликав людей підтримувати високі стандарти людських відносин, і відігравав важливу роль у вихованні підростаючого покоління [5].

З іншого боку, у тоталітарному суспільстві психологія беззастережно й однозначно обстоювала принципи класовості. Навіть визнаючи індивідуальність окремо взятої людини, психологи в колишньому СРСР, наприклад, стверджували, що «в індивідуальній своєрідності будь-якої людини тією чи іншою мірою виявляється загальнокласове, оскільки багатогранність особистої долі має межі, які визначають належність до певного класу». Саме на такому твердженні і ґрунтувався загальний висновок про те, що «у спільності психологічних рис, типових для членів класу, і виявляється реальність класової психології» [Там само]. Але ж ми знаємо наслідки цієї ідеології, зворотнім боком якої було ставлення до особистості як «гвинтика» системи, нівелювання особистісних цінностей, подвійна мораль «номенклатурної еліти».

Відповідно, у поколінь «совєтських» в пострадянському просторі сформувалися дві орієнтації - на ностальгічну ідеалізацію радянського минулого: з властивою пасивністю, інерцією «колективістських» цінностей, установкою на терпіння й незрозумілу надію на «об'єктивні» позитивні зміни в майбутньому, ностальгією за минулим [10]; та на раціоналістичне прийняття сучасних соціально-економічних змін, яким властива активна адаптація (тобто енергійний пошук можливостей виживання, відкритих новими соціально-економічними умовами). Цікаво, що обидві тенденції можуть проявлятися в свідомості однієї лю-дини. Можливо, це пояснюється тим, що соціалізація даного покоління проходила на межі епох застою й перебудови [12].

Після розпаду СРСР для громадян настали вкрай важкі часи. «Крах радянської ідеології та відповідної системи духовних цінностей створили своєрідний ціннісний вакуум, який значною мірою заповнюється псевдоцінностями, породженими масовою культурою. Такі процеси криють у собі руйнівний потенціал, оскільки зсередини розкладають національну свідомість, нищать самобутню духовність українського народу»[8, с.1]. Цьому періоду властивий занепад моральності та громадянських цінностей.

Україна намагалась побудувати незалежну державу з власною національною ідеєю, орієнтованою на суверенність держави, відродження національних традицій і громадянських прав українців. Економічні та соціально-політичні перетворення, що відбувалися в нашій країні, суттєво впливали на всі сфери соціального життя. Але зумовлені ними прояви суспільної свідомості вже не регулювалися встановленими раніше нормами, цінностями і традиціями. Спостерігалося «відмирання» старої соціально-ціннісної бази, яка вже не слугувала орієнтиром поведінки в умовах трансформації суспільно-політичної парадигми. Йшлося про переоцінку всієї структури національної свідомості, властивої українському народові. Адже її формування відбувалося за умов досить тривалої відсутності національної держави. Тому стан суспільної свідомості характеризувався мінливістю, еклектичністю, духовною розгубленістю, з одного боку, й активним формуванням нової ідеально-ціннісної системи - з другого [5].

Українці опинилися перед проблемою громадянської ідентифікації, визначенням своєї громадянської спрямованості, формуванням політичних настановлень, кризою моралі в суспільстві тощо. Слід зазначити, що проблема етнічної ідентифікації поглибилася не в перші дні незалежності. Адже саме тоді майже 93 % населення проголосували за незалежну Україну. Ми погоджуємось з думкою І. Білоконя, що зараз можна сперечатися стосовно мотивів, якими керувалися в той час громадяни, однак певна єдність була. Така крихка єдність мала під собою моральні устої, отримані в спадок від радянського суспільства, на яких мала будуватися державна політика. Однак мораль стала жертвою боротьби за нагромадження капіталу та за владу, що й призвело до руйнування засад державності і розколу в суспільстві. Відтак проблема громадянської ідентифікації знову стає першорядною [2].

Для прикладу, у квітні 2003 р. соціологічна служба Центру ім. Разумкова провела загальнонаціональне опитування громадської думки, результати якого давали можливість поглянути на проблему патріотизму під різними кутами зору, у тому числі й з точки зору відмінностей між поколіннями. Діти більше цінували рішучість і завзятість, уміння захистити себе, відчуття власної гідності. Проте відмінності не завжди були на покоління дітей, у тому числі й у питанні патріотизму. Розуміння того, що патріотизм вимагає праці на користь своєї Вітчизни, продемонстрували 83% дітей та 85,9% батьків. Але беззастережно назвати себе патріотами України вважали за можливе лише 16,3% дітей і 28,5% батьків Натомість, беззастережно вважали себе непатріотами 17,1% дітей проти 11,3% батьків. Л. Шангіна, яка опублікувала цей аналіз, зауважила: «Молодь -- єдине покоління, де частка не- патріотів не набагато, але переважає частку патріотів» [2].

До причин такого стану суспільної свідомості у той час можна було віднести: нелегітимність влади, низький рівень довіри до державних діячів і політичних інститутів; несформованість громадянської нації, коли частина громадян вважали себе «радянськими», а інша частина мали лише етнічну, але не політичну національну ідентичність; відсутність суспільних програм виховання, що були б спрямовані на формування патріотичних почуттів та поглядів [6].

Специфічної рисою суспільно-політичної свідомості українців, на думку В. Фесенко, є «гойдалки» емоційного ставлення до влади з переважно критичною оцінкою діяльності всіх державних інституцій. Це пов'язується з тим, що жоден із вітчизняних керівників так і не став своєю владою для всієї країни [11].

Тож «Помаранчева революція» стала закономірним результатом певних причин, що існували в Україні до листопада 2004 року і, на думку А. Колодій, забезпечила грандіозний «зсув» у свідомості людей, зробивши кожного з них громадянином, а усіх разом - нацією (у політичному сенсі) [6].

Але, як вже згодом констатував директор Центру досліджень громадянського суспільства Віталій Кулік: «Майдан не переміг. Під час громадянських виступів на Майдані Незалежності звучали гасла за очищення влади, відділення її від бізнесу, гасла соціальної справедливості, демократії, свободи слова, гасла боротьби з бідністю і реприватизація. Однак зараз бачимо, що жодне з них до кінця не було реалізовано» [7].

Як наслідок, у сьогоденні духовно-ідеологічна криза відчувається ще більше. Вона охопила всі прошарки українського суспільства, проявляючись в різних формах, у тому числі в розриві єдиного духовного простору, втраті національного консенсусу з приводу базових цінностей вітчизняного державотворення. Разом з тим в умовах посилення соціальної стратифікації, відсутності повноцінної соціальної захищеності громадян, перспектив на гідне майбутнє, правового нігілізму триває також зростання негативних тенденцій соціальної апатії, посилилась недовіра до інститутів державної влади.

За даними опитування, проведеного Інститутом Горшеніна, 60,2% українців вважали рівень суспільної моралі низьким, 29,4% охарактеризували його як середній, і лише 2,1% українців вважали сьогоднішній рівень моралі в українському суспільстві високим [9]. Наведені дані свідчать про те, що впродовж останніх 30 років в Україні, в суспільній свідомості населення відбувся перехід від позитивного уявлення про існування «моральної більшості» до негативного уявлення про існування «аморальної більшості».

Тож сьогодні у свідомості українського суспільства відбувається заглиблення моральної кризи внаслідок несформованості значущої для всіх громадян України узагальненої системи цінностей, без якої важко сподіватися на можливість швидкої національної консолідації.

Ще важко об'єктивно оцінювати події «революції Гідності». Але, на нашу думку, це спроба українського народу реалізувати свої прагнення щодо гідного життя, відстоювання особистісних і громадянських цінностей, суверенності української держави. І те, які цінності будуть засадничими для покоління, моральна та громадянська зрілість якого формується у сьогоденні, залежить майбутнє українського народу.

Треба зауважити, що механізм дії моральних норм на людську активність не вичерпується лише зовнішніми регуляторами: з одного боку, він забезпечується примусом або рекомендацією діючої особистості з боку громадської думки [4], з другого - самопримусом, самовелінням, як внутрішнім джерелом обов'язкового [3, с. 128-129], заснованим на усвідомленні обов'язку особистості перед собою і суспільством.

Тому у науковому психологічному просторі актуалізувалися дослідження змісту морального розвитку особистості, його механізмів, індивідуальних та вікових аспектів. Структура моральної самосвідомості була обґрунтована й досліджена багатьма психологами (Л. Божович, М. Боришевський, І. Бех, І. Булах, І. Кон, Р. Павелків) і визначена як єдність когнітивного, емоційно-ціннісного та поведінкового компонентів. Вчені дійшли висновків, що поряд із зовнішніми, не менш значущими є внутрішні морально-психологічні витоки розвитку особистості.

В сучасній психологічній науці мораль розглядається як різновид духовного засвоєння дійсності, як ціннісно-імперативний спосіб опанування світу, пов'язаний із виробленням духовних цінностей та нормативних вимог, що спрямовують і регулюють взаємодії людей у природному та соціальному довкіллі [3, с. 128129].

На думку І. Булах, значною мірою мораль містить у собі індивідуалізований початок, який корелює з обраним способом життя особистості та з її особливими соціальними якостями. Так, особистість, сповідуючи доброчинний спосіб життя, як правило, несе в собі цілий ланцюг мотивацій, в якому моральні цінності здатні змінювати інші (прагматичні, гедоністичні, егоїстичні) мотиви її буття [Там само].

Автор вважає, що специфічною формою пред'явлення цінностей є належне. Належність є цінністю і для особистості є благом, особливо тоді, коли вона захоплена реалізацією духовних цінностей, коли в неї відбувається становлення і розвиток соціальних якостей (у тому числі й громадянських). Первісними «клітинками» моральності виступають моральні норми, з яких утворюється будівля моральної системи суспільства[3, с.129].

Психологічним механізмом засвоєння моральних норм є емоційне переживання і співпереживання, створення психологічних умов емоціогенності моральної норми, коли в особистості актуалізуються когнітивно-емоційні знання про неї. В результаті емоційного переживання особистістю моральної норми, вона набуває для нього особистісного смислу, стає безумовною цінністю і трансформується у суспільно значущі вчинки, здійснювані ним. Вчинки, в свою чергу, формують особистісні цінності (моральні якості), які виступають регуляторами моральної поведінки. При цьому відмічається, що моральна поведінка (дії, вчинки) та смислові переживання її наслідків здійснюються на основі певного рівня розвитку свідомості й самосвідомості - «Я» особистості [1,с.125].

У період дорослості в Я-концепції людини формується певна духовна константа, концепт, що зумовлює цілісність і просоціальність особистості. Моральна свідомість і самосвідомість дорослої людини є результатом її власного саморозвитку, прагненням до самовдосконалення та особистісної й громадянської самореалізації. Моральний розвиток особистості триває все життя, результатом якого є набуття моральної зрілості, яка тісно переплетена із громадянською зрілістю особистості.

психологічний концептуалізація громадянський

Висновки

Отже, аналіз морально-психологічних витоків наближає нас до розуміння особливостей моральної самосвідомості дорослої особистості, яка зароджується в надрах моральної свідомості та моралі. Моральні витоки є тими наріжними каменями, на яких будуються моральні взаємини і моральна діяльність особистості, її моральна свідомість і самосвідомість.

Усвідомлення моральних витоків громадянського розвитку дорослої особистості і звернення до них в обґрунтуванні першооснови моральної самосвідомості, дозволяє виявити морально-духовний потенціал дорослої людини.

Моральне відродження особистості дозволить їй активно, творчо включитися в громадське життя, формувати моральні цінності й ідеали громадянського суспільства. Напрям і характер розвитку сучасного суспільства, а також майбутнє нашої країни багато в чому залежать від того, як ця проблема вирішуватиметься.

Перспективи подальших розвідок у цьому напрямку вбачаємо у дослідженні психологічних особливостей розвитку моральної та громадянської самосвідомості особистості в дорослому віці.

Список використаних джерел

психологічний концептуалізація громадянський

1.Бех И. Д. Психологические основы нравственного развития личности: Дис... докт. психол. наук: 19.00.07 / И. Д. Бех. - К., 1992. - 320 с.

2.Білоконь І. Моральна складова громадянської спрямованості / І. Білоконь // Соціальна психологія : Український науковий журнал. - 2007. - N 6. - С. 45-50.

3.Булах І.С. Психологія особистісного зростання підлітка: Мо-нографія/ І.С. Булах. - К. : НПУ імені М.П. Драгоманова, 2003. - 340 с.

4.Задворнов А. Н. Социально-регулятивный потенциал обще-ственного сознания в современном обществе: дис. ... канд. філософ. наук : 09.00.11 / Андрей Николаевич Задворнов. - Казань, 2007. - 128 с.

5.Козаков В.М. Соціально-ціннісні засади державного управління в Україні: Монографія/ В.М. Козаков. - К.: Вид-во НАДУ , 2007. - 284 с.

Размещено на Allbest.ru