Постановка проблеми. Протягом власного життєвого шляху людина неодноразово взаємодіє з кризовими ситуаціями, що виникають в процесі її діяльності. Потрапляючи в ситуації кризи або сприймаючи їх як такі, індивід починає взаємодіяти з ними, формуючи стратегії подолання цих ситуацій - копінг. Традиційно копінг активно вивчався в рамках загальної психології, але зараз він активно вивчається в парадигмі розвитку особистості в онтогенезі.

На сьогоднішній день в психологічних дослідженнях різних етапів життя людини - від раннього дитинства до глибокої старості - вивченню копінга приділяється все більше уваги. Але спеціалісти з вікової та загальної психології при розробці цієї проблеми спираються на різні теоретичні передумови і роблять акцент на різних її аспектах. Проте, незважаючи на виникаючі протиріччя, у сучасній психологічній науці починає формуватися єдиний підхід щодо розвитку копінгу протягом життєвого шляху особистості. Цей підхід враховує загальнопсихологічні закономірності процесів подолання та співвідносить їх з особливостями копінгу в конкретному віковому періоді.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблема вивчення специфіки копінгу в різні періоди онтогенезу з'явилась одночасно з введенням терміна "копінг" у психологічну науку, адже першим дослідником, хто використав цей термін, була Л. Мерфі [25], яка вивчала способи подолання дітьми вимог, висунутих кризами індивідуального розвитку. В подальшому спостерігався активний розвиток концепцій копінгу у загальній психології, варто відзначити внесок таких вчених, як Р.С. Лазарус, С. Фолкман, С.Е. Гобфолл, К.С. Карвер, М.Ф. Шеєр, А. Бандура, Р. Шварцер, Л. Дж. Еспінволл, Ш.Е. Тейлорта ін. Проте на відміну від, наприклад, теорій психологічних захисних механізмів ці теорії не приділяли необхідної уваги тому, як розвивається копінг протягом життєвого шляху особистості.

Існує науковий консенсус, що копінг та розвиток у своїй основі взаємопов'язані, але всебічні огляди за цією проблемою ще рідкісні - більшість досліджень зосереджені на окремих вікових групах. Як зазначають Е. Скіннер та К. Едж [26], копінг і індивідуальний розвиток особистості історично вивчалися в різних дослідницьких парадигмах. Копінг, на думку цих авторів, розглядався переважно, як стала особистісна характеристика, що описує індивідуальні розбіжності у вразливості стосовно суттєвих травматичних життєвих подій і реакцій на них. Тоді як метою спеціалістів у віковій психології є виявлення нормативних і систематичних змін з віком. Таким чином, вивчення сталих індивідуальних розбіжностей в реакціях на травматичну ситуацію не надавало дослідникам можливості описати універсальні вікові зміни в нормальних популяціях.

З такою точкою зору авторів можна погодитись лише частково, адже найбільш відома концепція копінгу - трансакційна теорія Р.С. Лазаруса є процесно орієнтованим підходом, а копінг розглядається як "постійно змінювані когнітивні і поведінкові зусилля, докладені людиною для того, щоб подолати специфічні зовнішні і/або внутрішні вимоги, які оцінюються як надмірні (такі, що напружують) або такі, що перевищують ресурси людини" [22, с.141], тобто як переважно ситуативний феномен. Але не вдаючись в причини того, що копінг і індивідуальний розвиток особистості історично вивчалися в різних дослідницьких парадигмах, можна зазначити, що інтеграція цих парадигм є актуальною задачею для теоретичної психологічної науки. Варто додати, що окремі спроби методологічної інтеграції наведені в роботах Н. Гармезі і М. Раттера [14], К. Олдвін [7], Е. Скіннер і М. Циммер-Гембек [27], О.В. Куфтяк [4] та деяких інших авторів.

Виходячи з вищесказаного була сформульована мета даної статі: освітити концептуально єдиний погляд на розвиток копінгу протягом життєвого шляху особистості, який починає складатися у сучасній психологічній науці.

Виклад основного матеріалу дослідження. Першим і головним питанням, яке виникає перед спеціалістами з вікової психології, що займаються проблемою копінгу, є вікова періодизація формування поведінки подолання. Всеосяжну модель вікових змін у засобах копінгу пропонують Е. Скіннер і М. Циммер-Гембек [28]. Вони простежують копінг від його виникнення у віці 0-1,5 року до його остаточного формування у якості інтегрованої саморегуляції у віці 18-22 років (табл.1). Дослідники розглядають розвиток копінгу у просторі трьох складових: природа копінгу, роль соціальних партнерів та природа регуляції. Слід зазначити, що природа копінгу в онтогенезі змінюється від рефлекторної до тієї, що базується на довготермінових цілях. Роль соціальних партнерів змінюється від безпосереднього здійснення копінг-дій замість дитини до їх рекомендательно! функції. Природа регуляції трансформується від міжособистісної ко - регуляції до інтегрованої саморегуляції. Кожен віковий період пов'язаний з включенням у спектр копінг-реакцій певного виду копінгу. Наприклад, проактивний копінг виникає у віці 10-12 років.

Таблиця 1. Вікові зміни у засобах копінгу (за Е. Скіннер і М. Циммер-Гембек, 2011)

О.В. Куфтяк [4] стверджує, що "закладання" і диференціація стійкого стилю поведінки подолання відбувається в період молодшого шкільного віку, що надалі визначає вектор розвитку особистості як адаптивної чи неадаптивної.

Так вона посилається на дослідження динаміки процесу становлення поведінки подолання у дітей у віці 7-11 років, що проведено Г.В. Смирно - вою [5]. За даними автора, період 7-11 років - період формування копінг - стилю дитини, що характеризується нерівномірністю і гетерохронністю. Від молодшого шкільного віку до молодшого підліткового встановлюється більш зрілий, цільний і соціально прийнятний копінг-стиль, орієнтований на вирішення проблеми. З дорослішанням вибір захисної поведінки стає більш усвідомленим, убік більшої конструктивності, що свідчить про розвиток регуляторного досвіду. Вік 8 і 11 років відзначається авторами як критичний у становленні копінг-стилю. У 8 років відбувається зниження частоти використання більшості копінг-стратегій, що пов'язане із процесом адаптації до школи. В 11 років відбувається дезорганізація або зрив уже "напрацьованих" механізмів захисної поведінки у зв'язку з початком нової вікової кризи.

Т.Л. Крюкова [2] у дослідженні вікових, статтєвих і кроскультурних факторів вибору поведінки подолання труднощів виявила зміни копінгу в процесі дорослішання (у період від 14 до 19 років). У групі юнаків 17-19 років у порівнянні із підлітками 14-16 років частіше використовується стратегія вирішення проблеми, рідше - стратегії духовності та звертання до друзів. До позитивних змін віднесене зниження вибору в процесі дорослішання непродуктивних стратегій. У дівчат у віці від 14-16 до 17-19 років відбувається збільшення виразності значень стратегії вирішення проблеми, а також стратегій професійної допомоги і духовності. Серед негативних тенденцій відзначається підвищення використання дівчатами з віком непродуктивних стратегій: неподолання і самозвинувачення.

У лонгітюдному дослідженні, проведеному І.І. Ветровою [1], вивчалася динаміка регуляції поведінки в підлітковому віці (від 14 до 18 років). Було встановлено, що в цілому стиль регуляції поведінки залишається стабільним. Підлітки частіше використовують продуктивні і соціальні копінг - стратегії (вирішення проблеми, соціальна підтримка, робота, досягнення, звертання до друзів, фокусування на позитиві та ін.), частота звертання до яких зростає з віком. Значний стрибок відзначається між 17 і 18 роками убік більшої продуктивності копинг-стилю, що пов'язане зі зміною соціальної ситуації в розвитку (закінчення школи, вступ до вуз).

Е. Скіннер і М. Циммер-Гембек [28] у своїй віковій періодизації особливу увагу приділяють соціальним копінг-ресурсам. Це відопідає ресурсним теоріям копінгу, які припускають, що існує деякий комплекс стрижневих ресурсів, які "скеровують" або направляють загальний фонд ресурсів. Тобто ключовий ресурс - це головний засіб, що контролює й організовує розподіл інших ресурсів [18]. Розглянемо, як протягом життєвого шляху особистості змінюється внесок соціальних копінг-ресурсів у подолання.

Починаючи з середини першого року життя, діти часто покладаються на своїх батьків, очікуючи від них прямого сприяння у копінгу і саморегуляції [19], а також бачать в них взірці того, як реагувати на нові стресові ситуації [11].

М. Льюїс та Д. Ремзі [23] описали чотири основних способи, за якими батьки можуть допомогти немовляті впоратися зі стресом. Вони можуть: (1) захистити від стресу; (2) полегшити реакції на стресори; (3) сприяти індивідуальним ресурсам, таким як самокомпетентність і благополуччя, що підтримують копінг і сприяють відновленню; і (4) забезпечити позитивні уявлення про інших і про себе, що може допомогти під час стресу.

У період з 6 до 18 місяців діти становляться більш схильними долучатися до регуляторної поведінки, що спрямовується іншими. Вони безпосередньо шукають допомоги з боку оточення задля регуляції їхніх власних реакцій на стресові події [10].

Важливість сигналів з боку дітей і реакцій тих, хто про них піклується, проілюстровано в дослідженнях прив'язаності, стресу і регуляції. Емоційна чутливість батьків до дитячих стресів може, наприклад, включати в себе спроби заспокоїти і допомогти дитині впоратися зі стресом. Емоційна чутливість свідчить про стан стосунків між батьками та дитиною і відображає ступінь батьківської відповідальності і дитячої безпеки. Багато досліджень прив'язаності були спрямовані на вивчення того, як батьки заспокоюють дітей в стресових умовах. Реакції батьків на дитячий стрес вважаються важливою частиною копінг-ресурсів дитини, і батьківським "соціальним регулюванням" у ранньому дитинстві [15]. Інші автори називають цей процес корегуляцією, яка вважається необхідною передумовою розвитку власної саморегуляції у дітей [24].

У дошкільному віці у дітей починається формуватися здатність до надійного довільного контролювання копінг-поведінки [21]. На цьому етапі батьки продовжують виступати ресурсами для подолання і регуляції в умовах стресу, а інші особи, наприклад, інші дорослі, однолітки, брати і сестри можуть також відіграти важливу роль у цих процесах [29].

Дорослі за допомогою власного копінгу моделюють копінг своїх дітей. Досліджено зв'язок між способами подолання, що використовуються батьками, і способами подолання їх дітей у відповідь на хронічні захворювання, гострі стресори і побутові проблеми. Використання дітьми копінгу, що уникає, прямо пов'язане з проявами стратегій відкинення і відмови, і зворотно пов'язане з використанням матір'ю когнітивної реструктуризації [20]. Крім того, у батьків, які активно долають власні стреси, наприклад, за допомогою перегляду значення ситуації, фокусування на позитиві і використання соціальної підтримки, діти, як правило, схильні наближуватися до проблем, а не уникати їх.

Починаючи з підліткового віку подолання вже являє собою організований патерн реакцій, з використанням як особистісних, так і соціальних копінг-ресурсів. Підлітки і зрілі індивіди використовують більш широкий діапазон копінг-стратегій, ніж діти, і це сприяє кращій їх адаптації у середовищі [30]. Вони формують нові близькі стосунки, які стають основою для вирішення життєвих проблем [13]. Такі близькі, глибоко особисті стосунки забезпечують задоволення і підтримку і стають своєрідною зоною безпеки під час труднощів. Відчуття близькості, прив'язаності і надійності союзу є одними з ключових елементів стосунків високої якості, які допомагають долати життєві труднощі.

Цей феномен отримав назву "діадний копінг". Розвиток діадного копінгу відбувається у зв'язку з цілою низкою індивідуальних і ситуативних чинників, таких як поведінка, темперамент, історія стосунків та історія подолання кожного з партнерів по діаді, тип стресу і особливості стресору, а також соціально-культурний контекст [9]. З усіх чинників особливо важливими для діадного копінгу є тривалість стосунків і вік. Довгострокові стосунки є більш якісними і приносять більше задоволення, так що вони створюють краще підґрунтя для діадного подолання [9].

Хоча вік членів пари часто не відокремлюють від тривалості стосунків, цей параметр також може бути важливим. Молоді пари не можуть мати однаковий досвід подолання стресу і вони можуть відчувати значний стрес у сумісному житті в перший раз. Це може викликати більші проблеми у подоланні та регуляції для кожного члена діади та погіршити ефективність діадного копінгу. По мірі накопичення досвіду може відбутися розбіжність у копінг-стратегіях, але це не є дезадаптивною ознакою, а навпаки. Наприклад, виявлено, що молоді пари більш конгруентні у копінг-стратегіях, в той час як серед літніх пар копінг-стратегії у більшості взаємно доповнюють одна одну [8].

В цілому, з віком і в процесі розвитку стосунків окремі члени стають більш звиклими до діадних стресорів і більш обізнані з реакціями і потребами партнерів. Як описано Р. Діксоном [12], пари, що мають тривалі стосунки, здатні ефективно спілкуватися і об'єднувати свої ресурси для компенсації індивідуальних ресурсних дефіцитів у зіткненні з когнітив - ними завданнями, що потребують значної наполегливості. Дослідження показали, що дієва співпраця дозволяє подружжям з більшим досвідом сімейного життя краще виконувати складні сумісні завдання, порівняно з іншими парами такого ж віку, і досягати результатів на рівні молодих пар.

У похилому віці копінг та регуляція можуть бути випробувані новими і значними стресорами, а також змінами в ресурсах діадного копінгу. Хоча є багато стресів, які більш поширені у літніх, ніж у молодих людей (наприклад, проблеми зі здоров'ям), втрата партнера є однією з найбільш значних у житті стресових подій, пов'язаних зі старінням. Це викликане не тільки емоційним стресом, але й тим, що вдівство зазвичай супроводжується втратами важливих копінг-ресурсів, які не так легко замінити [17]. Хоча стосунки в парі можуть виступати як найбільш важливі копінг - ресурси для багатьох людей, особливо для чоловіків [16], немало людей більшу частину свого життя покладаються на батьків та друзів. Частково це пов'язано з високим рівнем розлучень і розриву стосунків, тривалим періодом у житті без прийняття шлюбу чи без встановлення постійних стосунків з партнером.

Хоча в жодному дослідженні ще не обговорювалася тема розвитку процесів діадного копінгу після смерті довгострокового партнера, одним зі способів пристосуватися до вдівства є збільшення підтримки дитини, зокрема, для жінок з більш низьким рівнем освіти [17]. Дослідження також свідчать, що зі збільшенням віку індивіду соціальні мережі можуть зменшитись у розмірах, але рівень соціальної підтримки - ні [16]. Для багатьох людей, які мають справу зі значними змінами у житті, нові джерела підтримки, як здається, можуть заповнити цю прогалину, але цілком імовірно, що розробка нових ресурсів діадного копінгу - це адаптивний процес, який не відбувається швидко і легко [16].

Як відзначають Т.Л. Крюкова і О.С. Ритова [3], специфіка копінгу в людей похилого віку полягає в тому, що, насамперед, люди похилого віку використовують обмежену кількість стратегій, і це стратегії відволікаючого типу (відволікання, соціальне відволікання). По-друге, більшість людей похилого віку володіє такою копінг-стратегією, як пошуком і використання соціальної підтримки, тобто здатністю знаходити ресурс в оточуючих людях, взаємодії з ними. По-третє, частині людей похилого віку властивий румінативний копінг. Це жалібні міркування та рефлексія, які стають нав'язливими, повторюваними і які пов'язані із занепокоєнням або похмурими думками. По-четверте, навіть невеликі стресори людям похилого віку здаються значними. При цьому їх копінг не стає продуктивніше, внаслідок чого люди похилого віку почувають своє безсилля перед стресорами.

У літературі, присвяченій дорослому періоду в житті індивіду, є дані, що вплив соціальної підтримки (і порушення цього впливу) може змінюватися з віком, але докази цього сумнівні. В цілому, дослідження показали, що соціальна підтримка має сильний вплив у похилому віці. Наприклад, В. Адамс і Дж. Джексон [6] виявили, що контакт з сім'єю і друзями сильніше впливає на суб'єктивне благополуччя людей старшого віку, ніж молодшого та середнього віку.

копінг особистісна характеристика психологічна наука

Висновки