Розвиток психологічної компетентності керівників навчальних закладів освіти з попередження синдрому "професійного вигорання" педагогів у післядипломній освіті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток психологічної компетентності керівників навчальних закладів освіти з попередження синдрому «професійного вигорання» педагогів у післядипломній освіті

Л.В. Пастух

У статті актуалізовано нагальність дослідження розвитку психологічної компетентності керівників освітніх організацій із попередження синдрому «професійного вигорання» педагогів. Проведено аналіз досліджень та публікацій із проблеми професійного вигорання та психологічної компетентності керівників навчальних закладів. Констатовано виокремлення науковцями двох груп чинників професійного вигорання педагогів закладів освіти: індивідуально-психологічних (особистісних) і організаційних. Узагальнено основні організаційні чинники, що сприяють професійному вигоранню педагогів. Розглянуто підходи до сутності психологічної компетентності керівників навчальних закладів. Відзначено різне трактування науковцями сутності понять «компетентність», «психологічна компетентність».

Виділено у структурі психологічної компетентності керівника освітньої організації такі взаємопов'язані та взаємозумовлені компоненти: мотиваційний когнітивний; операційний; мотиваційний; осо6истісний.

Виокремлено проблеми її розвитку в умовах післядипломної педагогічної освіти.

Визначено пріоритетні завдання, напрями, форми й методи її розвитку. За результатами узагальнення теоретичних досліджень і практичного досвіду виокремлено важливі аспекти та чинники забезпечення системності й результативності роботи з питань розвитку психологічної компетентності керівників навчальних закладів щодо попередження професійного вигорання педагогів. Визначено перспективу подальших досліджень окресленої проблематики - розробити й апробувати програму розвитку психологічної компетентності керівника освітньої організації з попередження синдрому «професійного вигорання» педагогів з урахуванням виділених груп проблем її формування та розвитку.

Ключові слова: керівники навчальних закладів освіти, психологічна компетентність, професійне вигорання педагогів.

Постановка проблеми. Ті зміни, які викликані модернізаційними процесами, що відбуваються в системі освіти, необхідність реалізації концепції Нової української школи підвищують вимоги до професійної й особистісної підготовки педагогів. Це при тому, що фахова діяльність педагога в усі часи характеризувалась великою кількістю професійних стресів, непередбачуваних і неконтрольованих комунікативних ситуацій, нерегламентованим режимом роботи, високою мірою особистої відповідальності. Тому особливої уваги сьогодні потребує питання забезпечення збереження психічного та фізичного здоров'я педпрацівників. Адже, як зазначено у Національній доповіді про стан і перспективи розвитку освіти в Україні, показники психологічного вигорання учителів зросли за останні 25 років на 20% [8].

Актуальність порушеної теми попередження професійного вигорання педагогів спричинена й тим, що забезпечення збереження здоров'я дітей та учнів не можливо розглядати у відриві від питання збереження здоров'я педагогів (праця вчителя належить до групи професій із підвищеним ризиком нервово-психічних розладів). іншими словами, тільки фізично і психічно здоровий педагог, для якого власне здоров'я є цінністю, дбатиме про створення здоров'язберігаючого середовища під час організації навчально-виховної взаємодії з учнями. Зауважимо, що науковці наголошують на тому, що професійне вигорання призводить до таких негативних наслідків, як погіршення психічного і фізичного здоров'я, порушення системи міжособистісних стосунків, зниження ефективності професійної діяльності, розвиток негативних установок щодо колег та вихованців. Зважаючи на вищезазначене, необхідно працювати над аналізом чинників професійного вигорання педпрацівників; здійснювати розробку, пошук та апробацію ефективних програм, форм і методів його попередження.

Аналіз досліджень та публікацій, у яких започатковано вирішення проблеми і на які спирається автор, засвідчив наявність широкого переліку наукових досліджень як із проблематики професійного вигорання (М. Авраменко, В. Бойко, Н. Водопянова, С. Джєксон, Д. Дірендонк, Т. Зайчикова, Л. Карамушка, Лужецька, К. Малевич, К. Маслач, О. Мірошниченко, В. Орел, О. Папанова, А. Пайнс, Б. Перлман, X. Сиксма, Е. Старченкова, Е. Френденберг, В. Шауфелі та ін.), так і з питань психологічної компетентності керівників навчальних закладів (К. Абульханова-Славська, О. Бодальов, О. Бондарчук, О. Брюховецька, Н. Бутєнко, Е. Зеєр, Н. Кузьміна, Л. Карамушка, Н. Коломінський, С. Максименко, А. Маркова, В. Сємичєнко, В. Шпалінський, Штанова, Н. Чепелєва та ін.).

Проте, незважаючи на актуальність проблеми попередження професійного вигорання педагогів і наявність великої кількості публікацій з означеної тематики, на сьогодні недостатньо досліджені питання впливу управлінської діяльності керівників навчальних закладів на попередження синдрому «професійного вигорання» педпрацівників. А саме через низький рівень психологічної підготовки пєвної частини керівників закладів освіти вони недостатньо приділяють увагу питанням організаційно-управлінської діяльності щодо забезпечення оптимальних умов професійної діяльності педагогів, спрямованих на збереження їх психічного та фізичного здоров'я, попередження професійних деформацій і професійного вигорання.

Зважаючи на актуальність та недостатній стан розробки зазначеної проблеми, основна мета нашого дослідження -- розкрити сутність психологічної компетентності керівника освітньої організації з попередження синдрому «професійного вигорання» педагогів та визначити пріоритетні завдання, напрями, форми й методи її розвитку в умовах післядипломної педагогічної освіти.

Виклад основного матеріалу. За узагальненням теоретичних досліджень виявлено, що питання розвитку психологічної компетентності керівників навчальних закладів із проблематики професійного вигорання в умовах післядипломної освіти частково розглядалось у працях таких науковців: О. Бондарчук [і; 2; 7], О. Брюховєцької [7], Н. Бутенко [7], Л. Карамушки [і; 11; 12], Н. Коломінського [5], С. Максименка [іі], В. Сєми- чєнко [іо] та ін.

Аналіз наукових публікацій показав, що дослідники вбачають основними передумовами вигорання наявність організаційних проблем або індивідуально-психологічні (особистісні) чинники.

Г. Дзвоник, Т. Савченко серед основних індивідуальних характеристик особистості, які відіграють важливу роль у розвитку стресу, виділяють: емоційну реактивність, нейротизм, тривожність, локус контролю; негативну афективність, самооцінку, рівень самоефективності, толерантність до ситуацій невизначеності, приналежність до повєдінкового патерну А чи Б, володіння варіативністю типів копінг-повєдінки, способів подолання стресових ситуацій [3].

Описуючи організаційні чинники професійного вигорання, дослідники зазначають, що відсутність стратегії управління професійним стресом в організаціях, недостатність уваги до профілактики робочих дистресів, синдрому вигорання та їх попередження породжують плинність кадрів, зниження трудової мотивації і продуктивності діяльності, втрату ініціативи і творчої активності [9].

Науковці, аналізуючи причини професійного вигорання, констатують, що до основних організаційних чинників, які сприяють професійному вигоранню педагогів, належать: високе робоче навантаження; відсутність або брак соціальної підтримки з боку колег та керівництва; недостатня винагорода за роботу; високий ступінь невизначеності в оцінці виконуваної роботи; неможливість впливати на прийняття рішень; неоднозначні вимоги до роботи; постійний ризик штрафних санкцій; одноманітна, монотонна та безперспективна діяльність; необхідність зовні виявляти ємоції, які не відповідають реаліям, відсутність вихідних (перевірка зошитів, планування уроків, підготовка мєтодичного матеріалу для уроків тощо) й інтересів поза роботою [4].

Вигорання швидко розвивається в тих випадках, коли зусилля співробітників не узгоджені, нема інтеграції дій, проте є конкуренція. Важливим чинником при цьому можуть бути конфлікти у колективі або нездатність керівника чітко визначити зони повноважень та відповідальності кожного працівника навчального закладу [іі].

Згідно з трактуванням X. Маслач і М. П. Лейтера професійне вигорання є проблемою не одного працівника, а і його соціального оточєння. На їх думку, професійна підтримка (корпоративний дух і неформальна співпраця у трудовому колективі) та соціальна інтеграція (широта і глибина контактів із різними соціальними групами) є буфером, що захищає від вигорання [9].

На думку науковців, керівник закладу освіти має здійснювати моніторинг стану фізичного та психічного здоров'я членів колективу, і в разі виникнення ознак значного професійного стресу слід оптимізувати умови та характер трудових процесів, міжособистісні взаємостосунки тощо [6].

При цьому дослідники зауважують, що ефективний стрес- мєнєджмєнт спирається на знання сутності, ознак, чинників ризику вигорання в організації, розуміння того, які управлінські дії необхідно забезпечувати для запобігання та подолання професійних стресів педагогів, відповідний рівень психологічної компетентності керівників навчальних закладів із проблематики попередження професійного вигорання (О. Бондарчук, О. Брюховецька Т. Зайчикова, Л. Карамушка, С. Максименко, А. Шевченко та ін.).

Водночас слід зазначити, що аналіз наукової літератури свідчить про різне трактування сутності як поняття «компетентність» загалом, так і «психологічна компетентність» зокрема.

Науковці, розглядаючи проблематику психологічної компетентності, зазначають, що вона ґрунтується на психологічних знаннях і життєвому досвіді їх застосування (О. Деркач, В. Зазикін); виявляється як готовність до цілеспрямованої активності на основі отриманих психологічних знань (Є. Вахромов та ін.); як здібність індивіда ефективно взаємодіяти з оточуючими людьми в системі міжособистісних відносин (С. Головін); як сукупність знань, умінь і навичок із психології, чіткість позиції відносно ролі психології у професійній та інших видах діяльності (і. Якиманська); проявляється як система вмінь, що дають змогу успішно впоратися з проблемними ситуаціями (Н. Горбоконенко та ін.); через особистісні якості, що сприяють правильному вибору спрямованості активності, способів поведінки (Д. Андрущенко, Л. Мітіна).

Поділяємо думку О. Бондарчук, О. Брюховєцької, Л. Карамушки та ін., які вважають, що психологічна компетентність керівника освітньої організації є системною властивістю особистості та містить професійно-дієві осо6истісні установки і властивості щодо засвоєння й ефективного використання психологічної інформації у процесі управлінської діяльності, а також відповідні вміння, навички, що дають змогу творчо та якісно здійснювати управління закладом освіти; навчанням, вихованням і розвитком учнів.

У структурі психологічної компетентності керівника освітньої організації, на наш погляд, можна виділити такі взаємопов'язані та взаємозумовлені компоненти:

а) когнітивний - сукупність психологічних знань, необхідних для прийняття ефективних управлінських рішень, забезпечення конструктивної управлінської взаємодії;

б) операційний - сукупність умінь та навичок, які забезпечують успіх управлінської діяльності; вміння долати стереотипи негативного самосприйняття та сприйняття інших людєй; уміння викликати симпатію в колєктиві, встановлювати позитивні міжособистісні стосунки; впливати на людєй, мотивуючи їх до успішної освітньої діяльності;

в) мотиваційний - сукупність мотивів, установок, ставлень, що забезпечують прагнення керівника бути компетентним у певній сфері його управлінської діяльності; активне прагнення керівника освітньої установи до самовдосконалення, підвищення власної управлінської компетентності, осоБистісного зростання;

г) особистісний - сукупність особистісних властивостей та якостєй, що сприяють ефективності керівника в пєвній сфері його діяльності.

Беручи до уваги запропоноване вище розуміння змісту та структури психологічної компетентності керівника освітньої організації, ми вважаємо за необхідне при розгляді проблематики розвитку психологічної компетентності керівника навчальних закладів із попередження синдрому «професійного вигорання» педагогів в умовах післядипломної педагогічної освіти приділяти увагу пошуку засобів, форм і мєтодів розвитку всіх виокремлених складових компонентів: мотиваційного, когнітивного, операційного, особистісного.

Інакше кажучи, працюючи над розвитком психологічної компетентності керівників освітніх організацій, необхідно забезпечити вивчення актуальних показників розвитку кожного компонента, впроваджувати програми, форми, мєтоди, які стимулюють їх подальший розвиток, і відслідковувати їх дієвість.

Так, із мєтою розвитку мотиваційного компонента необхідно провести діагностику вмотивованості керівника освітньої організації бути психологічно компетентним щодо забезпечення ефективної управлінської діяльності з попередження синдрому «професійного вигорання» педагогів.

Для розвитку когнітивного компонента важливо здійснювати дослідження рівня психологічних знань керівників, необхідних для забезпечення конструктивної управлінської взаємодії, які сприяють попередженню професійного вигорання педагогів, зокрема обізнаності з організаційними чинниками професійних стресів педагогів.

Відправною точкою для розвитку операційного компонента є проведення діагностики умінь та навичок, що забезпечують успіх управлінської діяльності щодо формування сприятливого психологічного клімату в пєдколєктиві; встановлення позитивних міжособистісних стосунків; попередження конфліктів.

із метою розвитку осоБистісного компонента необхідно провести діагностику індивідуальних властивостей та якостей, що сприяють ефективності діяльності керівника щодо попередження професійного вигорання педагогів (рівень розвитку організаторських, лідерських, комунікативних, рефлексивних, емпатійних та інших здібностей і якостєй).

Отримані результати діагностичної роботи, проведеної з керівниками закладів освіти, є відправною точкою для вибору тематики, форм і методів просвітницької, консультативної, навчальної та корекційно-розвивальної роботи - наступних важливих етапів у розвитку психологічної компетентності керівників освітніх закладів щодо попередження професійного вигорання педагогів.

Розвиток зазначених компонентів психологічної компетентності керівників закладів освіти щодо попередження професійного вигорання педагогів сприятиме підвищенню ефективності їх управлінської діяльності загалом та стимулюватиме їх професійне й особистіснє зростання.

Однак практичний досвід роботи кафедр, центрів Хмельницького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти з керівниками закладів освіти на курсах підвищення кваліфікації та у міжкурсовий період показав, що проблеми розвитку психологічної компетентності керівників навчальних закладів щодо попередження професійного вигорання педагогів пов'язані з такими чинниками:

- недостатністю моніторингових досліджень із питань стану психічного здоров'я педагогів, ризиків їх професійного вигорання, психологічної компетентності;

- несформованістю мотивації адміністрації закладів освіти до вирішення проблематики попередження професійного вигорання на рівні освітнього закладу;

- нєготовністю до впровадження у педагогічній та управлінській діяльності інноваційних форм роботи;

- проблемами, зумовленими тим, що самі керівники освітніх закладів перебувають у зоні ризику професійного вигорання;

- недостатністю уніфікованого діагностичного, просвітницько-профілактичного та корекційно-розвивального інструментарію з проблематики професійного вигорання педагогів;

- відсутністю практичних психологів у частині закладів освіти;

- недостатністю співпраці та взаємодії практичних психологів з адміністрацією та пєдколєктивом;

- обмеженими можливостями програм курсів підвищення кваліфікації керівників закладів освіти, спричиненими їх короткотривалістю та необхідністю опрацювання широкого переліку управлінської проблематики;

- нерівномірністю приділення уваги питанням розвитку психологічної компетентності керівників навчальних закладів щодо попередження професійного вигорання педагогів, спричиненою особливостями кадрового складу регіональних управлінських, мєтодичних служб тощо.

Аналіз теоретичних досліджень та досвід роботи Хмельницького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти з керівниками закладів освіти на курсах підвищення кваліфікації та у міжкурсовий період показує, що система післядипломної педагогічної освіти має забезпечувати системність і результативність роботи із питань розвитку психологічної компетентності керівників навчальних закладів щодо попередження професійного вигорання педагогів. При цьому вважаємо за необхідне акцентувати увагу на врахуванні таких аспектів:

- необхідності проведення експрес-діагностики рівня обізнаності керівників закладів освіти щодо чинників професійного вигорання педпрацівників, форм та методів його попередження;

- організації системного науково-методичного супроводу зростання психологічної компетентності керівників навчальних закладів у процесі проходження курсів підвищення кваліфікації та міжкурсовий період на основі координування зусиль науковців закладів післядипломної освіти, працівників відділів / управлінь, мєтодичних служб системи освіти районів, міст, об'єднаних територіальних громад, практичних психологів закладів освіти;

- перегляді й корегуванні змісту навчальних модулів програм курсів підвищення кваліфікації керівників закладів освіти з психологічних питань діяльності освітніх організацій у напрямі більш ширшого опрацювання теоретичних і практичних аспектів управлінської діяльності щодо профілактики професійних стресів педпрацівників, попередження їх професійного вигорання;

- використанні інтерактивних форм і методів навчання, які базуються на принципах взаємодії, активності учасників, опори на груповий досвід, зворотного зв'язку (соціально-психологічних тренінгів, інтерактивних міні-лекцій, роботи в малих групах, «мозкових штурмів», групових дискусій, рольових і ділових ігор, «акваріумів», аналізу управлінських ситуацій (кейс-стаді та ін.)).

Підсумовуючи розгляд сутності психологічної компетентності керівника освітньої організації з попередження синдрому «професійного вигорання» педагогів; особливостей, проблем, чинників, напрямів, форм і методів її формування та розвитку в умовах післядипломної педагогічної освіти, зазначаємо, що головною метою розвитку психологічної компетентності керівника освітньої установи щодо попередження професійного вигорання педагогів повинен стати процес усвідомлення ним можливостей своєї особистості, усвідомлення своїх взаємостосунків з оточуючими людьми, формування здатності їх розвивати, поліпшувати, конструктивно впливати на людей.

синдром стресовий професійний вигорання

Висновки та перспективи подальших досліджень

Отже, узагальнення теоретичних підходів і практичного досвіду засвідчило нагальність розширення та поглиблення психологічної компетентності керівників закладів освіти щодо забезпечення ефективного стрес-менеджменту, що спирається на знання сутності, ознак, чинників ризику професійного вигорання в організації, розуміння того, які управлінські дії необхідно забезпечувати для запобігання та подолання професійних стресів педагогів.

Це підвищує вимоги до системи післядипломної педагогічної освіти, яка має забезпечувати системність та результативність роботи з питань розвитку психологічної компетентності керівників навчальних закладів щодо попередження професійного вигорання педагогів. Це стає можливим за умови моніторингового супроводу стану психічного та фізичного здоров'я педагогів, проведення експрес-діагностики рівня обізнаності керівників закладів освіти щодо чинників професійного вигорання педпрацівників, форм і методів його попередження; здійснення системного науково-методичного супроводу зростання психологічної компетентності керівників навчальних закладів у процесі проходження курсів підвищення кваліфікації та міжкурсовий період, на основі координування зусиль науковців закладів післядипломної освіти, працівників відділів / управлінь системи освіти, методичних служб, практичних психологів навчальних закладів.

У перспективі подальших досліджень вважаємо доцільним розробити й апробувати програму розвитку психологічної компетентності керівника освітньої організації з попередження синдрому «професійного вигорання» педагогів з урахуванням виокремлених груп проблем її формування та розвитку.

Список використаних джерел

1. Бондарчук О. і. Особливості вияву синдрому «професійного вигорання» у вчителів / Л. М. Карамушка, Т. В. Зайчикова, О. і. Бондарчук // Освіта і управління. - 2007. - № 11. - С.57-66.

2. Бондарчук О. і. Соціально-психологічні основи особистісного розвитку керівників загальноосвітніх навчальних закладів у професійній діяльності : монографія / О. і. Бондарчук. - К. : Наук. світ, 2008. - 318 с.

3. Дубчак О. Б. Профілактика професійного вигорання в системі післядипломної освіти вчителів / О. Б. Дубчак // Актуальні проблеми психології: Психологія особистості. Психологічна допомога особистості / за ред. С. Д. Максименка, М. В. Папу- чі. - Київ, 2011. - Том 11. - Вип. 4. - Ч. і. - С. 254-262.

4. Коломінський Н. Л. Психологія менеджменту в освіті (соціально-психологічний аспект) : монографія / Н. Л. Коломінський. - К. : МАУП, 2000. 286 с.

5. Лебідь Н. К. Стрєсостійкість як особистісна властивість кєрівників-лідєрів закладів середньої освіти : навч. посіб. / Н. К. Лебідь. - К. : ДП «НВЦ «Пріоритети», 2016. - 36 с.

6. Науково-методичні засади формування психологічної компетентності керівників освітніх організацій у системі післядипломної педагогічної освіти наук.-метод. посіб. / за наук. ред. О. і. Бондарчук. - К. : Педагогічна думка, 2012. - 144 с.

Размещено на Allbest.ru