Професійна стійкість майбутнього практичного психолога: шляхи та методи формування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Професійна стійкість майбутнього практичного психолога: шляхи та методи формування

У статті розглянуто та досліджено основні компоненти професійної стійкості в контексті розвитку професіоналізму майбутнього практичного психолога. Показано, що основним інструментом впливу психолога, крім засвоєних знань та вмінь, його особистість. У рамках теоретико-методологічного аналізу проблеми професійної стійкості психолога виявлено такі основні компоненти: когнітивний, мотиваційний, поведінковий, емоційно-вольовий. На основі емпіричного дослідження виділено шляхи та методи формування професійної стійкості майбутнього фахівця. Впроваджений тренінг «Оптимізація процесу формування професійної стійкості майбутнього фахівця» включає методи гуманістичної та когнітивно-біхевіоральної психотерапії, а також сучасні гештальт-технології.

Постановки проблеми. Динамізм загальнодержавних процесів, що відбувається в сучасному українському суспільстві, створює таку соціокультурну та освітню ситуацію, вихід з якої безпосередньо пов'язаний з підвищенням якості підготовки та професіоналізму майбутніх фахівців у галузі практичної психології, які здатні до самоперетворення та готовності до повної самореалізації у нестабільних, мінливих умовах праці. У цій ситуації змінюється уявлення про практичного психолога, про сутність і зміст його професійної діяльності в умовах інтенсивного підвищення вимог конкурентоспроможності, підвищення рівня інноваційної освітньої практики, пошуку й осягнення суб'єктом сенсу, цінностей, аксіологічних підстав своєї діяльності (Г. Абрамова, О. Бондаренко, М. Боришевський, Л. Бурлачук, Н. Зуба- лій, Н. Коломінський, С. Максименко, В. Моргун, В. Татенко, Т. Тітаренко, М. Савчин, В. Семиченко, Н. Чепелєва, Т. Яценко, І.Д. Бех, І.С. Булах та ін.).

Сьогодні існуючий стан наукових досліджень з питань формування професійної стійкості в процесі підготовки практичних психологів не є достатнім. Ця проблема привертає все більшу увагу як зарубіжних, так і вітчизняних науковців. Це пов'язано як з усвідомленням важливості самої професії, прагненням протиставити рівень кваліфікованої психологічної допомоги стихійним, ненауковим напрямкам, так і необхідністю підвищення ефективності підготовки майбутнього психолога у процесі фахової підготовки.

Так, В.Г. Панок та Л.І. Уманець, розглядаючи вимоги до професіональних та особистісних якостей майбутнього практичного психолога, дійшли висновку, що у вимогах до фахівця існує явне протиріччя: щоб зрозуміти страждання, проблеми, кризи іншої людини, він повинен пережити щось подібне у своєму житті, - це з одного боку, а з іншого - щоб ефективно зцілювати особу, що перебуває у важкому, часто критичному психічному стані, він повинен мати силу, енергію, оптимізм, бути творчо самореалізованою людиною. Складність оволодіння професією практичного психолога полягає в тому, що, крім набуття знань, практичних навичок та вмінь, за час навчання необхідно здійснити величезну роботу з формування готовності протистояти негативним чинникам, вміння зберігати високий рівень працездатності, не зважаючи на різні стресогенні фактори [3, 216-220]. Тобто, достатній рівень професійної підготовки майбутнього психолога можливий лише за умови певного рівня розвитку компонентів професійної стійкості, як детермінанти професійно-особистісного потенціалу фахівця. Саме пошук шляхів та методів формування професійної стійкості майбутнього практичного психолога у сучасному культурно-освітньому середовищі постає актуальним питанням на лані реформації системи підготовки конкурентоспроможного фахівця.

Аналіз стану розробленості проблеми в спеціальній літературі.

Існують різні погляди на проблему професійно значущих якостей та професійної майстерності практикуючого психолога (Г.С. Абрамова, Н.А. Амінов, Н.В. Бачманова, Ю.М. Ємельянов, М.В. Молоканов, В.Г. Панок, Л.О. Петровська, А.А. Полонніков, О.П. Саннікова, Л.Г. Терлецька, О.С. Чернишов, В.В. Швайко, Н.Ф. Шевченко, І.С. Булах та ін.).

Провівши аналіз досліджень з питання підготовки майбутніх психологів до професійної діяльності, можна зробити висновок, що більшість дослідників так чи інакше підкреслює значущість у діяльності психолога рівня його особистісного розвитку, самореалізації його особистості. Шляхи активізації даного процесу різні: самопізнання як важливий елемент освіти майбутніх практичних психологів у вузі (Н.Ф.Шевченко, Т.В. Скрипченко); формування спрямованості психолога-студента на оволодіння теоретичними та практичними знаннями, уміннями, (А.Г. Самойлова, О.П. Саннікова); використання активних методів і засобів навчання, різноманітних тренінгів, розв'язування психологічних ситуацій та ін. (С.В. Васильківська, П.П. Горностай, В.І. Карікаш, Л.І. Уманець, Т.С. Яценко та ін.); формування особистісної позиції у процесі фахової підготовки психолога (Н.І. Пов'якель, О.Л. Подоланюк). Коли мова йде про стійкість людини, про стійкість її особистості, повинно йтися не про будь-який результат, а про результат, що відбиває мету цілеспрямованої життєдіяльності людини. Спираючись на це положення, З.К. Каргієва запропонувала розглядати професійну стійкість в трьох аспектах - як мету , результат і критерій функціонування педагогічних систем у професійній освіті [2].

Професійна стійкість пов'язана зі сферою професійної праці. Зокрема, вона полягає в здатності до збереження надбаного в процесі праці професійного потенціалу при зміні робочого місця або організації. З іншого боку, з поняттям професійної стійкості пов'язана і стійкість працівника стосовно діяльності, яка ґрунтується на збереженні у фахівця здатності та інтересу до праці на одному і тому ж робочому місці протягом тривалого часу. Отже, поняття професійної стійкості є досить складним, діалектичним, відбиваючим багатопланові відносини між людиною, його професійною діяльністю і суспільством.

У психологічній літературі поняття «стійкість» має декілька тлумачень, іноді досить вузьких. Наприклад, у «Великому тлумачному психологічному словнику Артура Ребера» «стійкий» розуміється як характеристика індивіда, поведінка якого є відносно надійна і послідовна [1].

Проблему професійної стійкості особистості вперше сформулював К.К. Платонов, на думку якого, професійна стійкість - це така властивість особистості, в якій проявляється інтенсивність, дієвість і стійкість професійної спрямованості [4]. Аналіз наукової літератури дозволяє констатувати, що в даний час зустрічаються різні теоретико-методологічні підходи до розуміння професійної стійкості. Під стійкістю мається на увазі здатність протистояти труднощам, зберігати віру в ситуаціях фрустрації і постійний (досить високий) рівень настрою [5]. Окремі її аспекти досліджуються в праці В.Г. Асєєва, Л.І. Божович, Ф.Є. Василюка, Г.Л. Гаврілової, Л.П. Гримак, K.M. Дурай-Новакової, Є.Ф. Зеєра, П.Б. Зільбермана, В.О. Іваннікова, З.К. Коргієвої, П.Л. Коропової, І.Д. Лушникова, B.C. Мерліна, О.Г. Мороза, Т.В. Осадчава, Н.О. Подимова, П.Є. Решетникова, В.Е. Чуднов- ського та ін. [7].

З аналізу психологічної літератури (В.Е. Чудновський), основних положень концепції психологічної стійкості особистості (Є.П. Крупник) і експериментальних досліджень, присвячених даній проблемі (Є.П. Крупник, Н.А. Ларіна, Є.М. Лебедєва, Р.А. Тагірова, Т.Б. Сизова) випливає, що якість психологічної та професійної стійкості характеризує зрілу особистість, що має високий рівень інтелектуальної й етичної культури, високорозвинені професійні здібності, вміння регулювати власні психічні стани в різних стресогенних умовах праці. Це зумовлює рідкість, якщо не унікальність професійно стійкої особистості [8].

З огляду видно, що досить велика увага науковців приділяється змістовим компонентам підготовки майбутніх фахівців, але досить мало досліджень виявлено щодо формування професійної стійкості як інтегративної якості особистості практичного психолога, що сприяє ефективній самореалізації, стійкій спрямованості й внутрішньій соціально значущій вмотивованості стосовно майбутньої діяльності.

Проблематика роботи. Результати досліджень динаміки становлення професійної стійкості студентів-психологів та дані експериментів інших дослідників приводять до висновку, що існуючій системі професійної підготовки практичних психологів у ВНЗ притаманні наступні характеристики:

Рис. 1. Основні протиріччя в системі підготовки майбутніх фахівців