Особистісна диференціація проявів аутоагресії у молодих осіб та її психопрофілактика

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Особистісна диференціація проявів аутоагресії у молодих осіб та її психопрофілактика

Піддубняк С.В.

В статті розкрито особливості особистішої диференціації проявів аутоагресії у молодих осіб та сучасні заходи її психопрофілактики. Показано, що тенденція до зростання проявів аутоагресивної поведінки молоді переконливо підтверджує необхідність наукового обґрунтування ефективних заходів її психопрофілактики. Соціально-психологічні засоби психопрофілактики аутоагресивної поведінки молоді розглядаються нами як підходи, що забезпечують особистості стабільність і гармонійність її функціонування в суспільстві для реалізації внутрішніх резервів і розкриття потенційних можливостей.

Ключові слова: молоді особи, аутоагресивна поведінка, особистісна диференціація, психопрофілактика.

Постановка проблеми. Протягом останнього часу у всьому світі відзначається постійне зростання самогубств і суїцидальних спроб у молоді. Постійне підвищення рівня аутоагресивної поведінки молоді у всьому світі спонукає до поглибленого вивчення цієї проблеми, розробки й впровадження національних програм з превенції аутоагресивних дій [3]. Проведений теоретико-методологічний аналіз означеної проблеми показав, що аутоагресивна поведінка як інтегральне поняття відображає різні прояви соціального, психологічного чи комплексного неблагополуччя особистості, яке полягає в дегармонізації її взаємодії з собою, соціумом, близьким оточенням, незалежно від джерела, природи й ступеня прояву [1]. Така поведінка більшою мірою притаманна неповнолітнім, оскільки криза перехідного періоду характеризується слабкими адаптаційними можливостями, за яких виникають пускові психологічні механізми (конфлікти мотиваційної сфери, порушення емоційно-вольових проявів, пізнавальні труднощі тощо), які деформують суб'єктні стосунки і породжують внутрішні і зовнішні труднощі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Слід зазначити, що у сучасній науковій літературі поняття корекція визначається як виправлення (часткове або повне) недоліків психічного чи фізичного розвитку в аномальних суб'єктів за допомогою спеціальної системи психолого-педагогічних прийомів і заходів. Причому, корекція розглядається як психолого-педагогічний вплив, який не зводиться до тренувальних вправ, спрямованих на виправлення (ліквідацію) окремого взятого дефекту, а має на увазі вплив на особистість в цілому [1]. Головна мета корекційного процесу - зменшення частоти прояву форм девіантної поведінки. Корекція розглядається як шлях або спосіб подолання та ослаблення девіантних форм поведінки через формування відповідних життєво необхідних якостей [1]. С.О. Гарькавець [2] для мінімізації девіантності у поведінці юнаків та дівчат пропонує застосовувати заходи, що базуються на психотерапевтичних принципах або дієвих соціально-нормативних впливах. До перших належить системне поєднання когнітивної психотерапії з терапією ціннісно-смислової сфери, а до других - система соціально-нормативних впливів. У когнітивній психокорекції основна увага приділяється пізнавальним структурам психіки, де наголос робиться на особистіші конструкти. Така психотерапія орієнтована на проблему індивіда і може використовуватися як в індивідуальній, так і груповій формі. Особливо цінним є те, що в основі когнітивної психокорекції знаходиться навчання новим способам мислення, а основним завданням є зміна сприйняття себе та оточуючої дійсності. Без сумніву, знання про себе та світ впливають на поведінку особистості, а вона, в свою чергу, впливає на уявлення людини про себе та світ [2]. Логотерапія В. Франкла являє собою складну систему філософських, психологічних і медичних поглядів на природу і сутність людини, механізми розвитку особистості в нормі та патології, шляхи корекції аномалій у розвитку особистості та корекції її аутоагресивної поведінки. Специфічною сферою застосування логотерапії є психокорекція станів, які породжені втратою сенсу життя або пошук сенсу життя у невизначеному соціальному середовищі. Цього можна досягти, якщо пройти через «боротьбу за мету, гідну людини» [2]. Інший шлях зниження порогу девіантності - система соціально-нормативних впливів. Власне, соціально-нормативний вплив розглядається, як такий різновид соціального впливу, через який відбувається передача соціальних норм, як інформації, від соціального середовища або інших людей - особистості, з метою забезпечення її поведінки дієвим алгоритмом впровадження, який відповідає соціально-нормативному континууму, в якому ця поведінка повинна здійснюватися та забезпечуються відповідні умови щодо задоволення особистішої потреби в безпеці, існуванні та розвитку [2].

Мета статі - розкрити особливості особистішої диференціації проявів аутоаресії у молодих осіб та сучасних засобів її психопрофілактики.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. На першому етапі емпіричного дослідження було проведено аналіз даних фокус-групового інтерв'ю, анкетування, документів, що дозволило виявити прояви аутоагресивної поведінки молоді. На основі групового інтерв'ю визначалися такі параметри, як соціальна активність, рівень інтеграції з середовищем, коло спілкування, наявність позитивних соціальних контактів, специфіка міжособистісних стосунків, ціннісних орієнтації, а також особливості самоставлення та емоційно-вольової сфери досліджуваних.

Аналіз документів та анкетування дозволив отримати дані щодо успішності в навчанні, відомості про сім'ю та соматичний стан досліджуваних. Дані інтерв'ювання та аналізу документів надали можливість співставити суб'єктивне бачення досліджуваних і тих змінних, які були визначені за допомогою карти спостереження Д. Стотта й експертних оцінок за Л. Яссман, зокрема за шкалами: недовіра до нових людей, речей, ситуацій; депресія; тривожність; ворожість; асоціальність; емоційне напруження; соціально-психологічні контакти та особистісне реагування.

Дані дисперсійного аналізу дозволили здійснити розподіл досліджуваних на групи відповідно до рівня прояву в них аутоагресивної поведінки, а математична обробка цих даних за допомогою параметричного коефіцієнту t-критерію Стьюдента надала можливість визначити суттєві відмінності у виділених групах за всіма шкалами, що дозволяє вважати їх належними до різних вибірок.

Визначено рівні прояву аутоагресивної поведінки молоді. Низький рівень виявлений у респондентів, яких відрізняли тривожність, невпевненість у собі та у своїх силах, слабка самокритика, а наявність частих конфліктів між членами сім'ї, неузгодженість виховних впливів в ній, заважали виробленню стійкої високоморальної життєвої позиції. Середній рівень встановлений у досліджуваних, яких відрізняли егоцентричність, негативізм; рівень вимог до оточуючих переважав натомість вимогливості до себе; простежувалися проблеми в навчанні та недисциплінованість. Високий рівень переважав у досліджуваних з вираженою асоціальністю, конфліктність, імпульсивністю, впертістю, а також вираженими протидіями виховним впливам.

У психокорекційній роботі взяло участь 50 досліджуваних (26 хлопців та 24 дівчини) експериментальної групи з різними рівнями прояву аутоагресивної поведінки. Відбір досліджуваних відбувався за принципом добровільності. Усі досліджувані були розподілені на 6 підгруп (по 7-8 молоді у кожній з них). Тривалість психокорекційної роботи становила один рік з періодичністю занять один-два рази на тиждень. Контрольну групу складало 40 досліджуваних (20 хлопець та 20 дівчат), у якій процедура психокорекції не відбувалася. Соціально адаптовані досліджувані без проявів аутоагресивної поведінки до психокорекційної роботи також не залучалися.

Основними принципами побудови психокорекційної програми були: принцип єдності діагностики й корекції, що є основоположним у всій корекційній роботі, оскільки контроль за ефективністю корекції вимагає проведення діагностичних процедур, які дозволяють отримати необхідні дані та зворотний зв'язок у діагностичній роботі; принцип системності, який полягав у тому, що процес корекції соціально дезадаптованої поведінки молоді із дистантних сімей був спрямований не тільки на самих досліджуваних, але й такою ж мірою включав цілісну систему соціальних відносин, суб'єктами якої вони є, і насамперед сімейне оточення, адже система стосунків з референтними особами, особливості їхнього спілкування, форми спільної діяльності, засоби її впровадження відіграють важливу роль у процесі психокорекції аутоагресивної поведінки молоді; принцип комплексності, що вимагає поетапних психологічних дій з використанням відповідних методичних засобів, консультативних та організаційних прийомів; принцип динамічності, згідно з яким вся процедура психокорекції розглядалася як поетапний пролонгований процес, що передбачав раціональну послідовність заходів формувального впливу, моніторинг динаміки змін показників соціально дезадаптованої поведінки молоді; принцип диференційованості, який полягав у визначенні змістовних і формальних аспектів психокорекційної програми відповідно до рівнів прояву аутоагресивної молоді, їхнього соціометричного статусу, емоційної насиченості та міцності соціальних зв'язків.

Програма складалася з трьох взаємопов'язаних блоків: діагностичного, формувального та моніторингового.

Діагностичний блок передбачав отримання інформації про особистіші особливості молоді, сприйняття нею свого місця в сім'ї й у колективі, соціометричного статусу, аналіз даних щодо особливостей сімейної взаємодії. Проводилася настанова на заходи психокорекційного впливу, формування мотивів самовдосконалення, самопізнання та особистісного зростання, підвищення впевненості в собі.

Формувальний блок був спрямований на реалізацію власне формувального впливу, орієнтованого на відновлення рівноваги досліджуваних через вирішення внутрішніх конфліктів, зняття проявів аутоагресивної поведінки, формування і закріплення навичок ефективного самоствердження, розширення усвідомлення функціонального взаємозв'язку власної поведінки з поведінкою оточуючих та корекції дезадаптивних форм самоставлення. Зазначені напрямки роботи розглядалися як складові єдиної системи. аутоагресія поведінка молодь

Розвитку навичок саморегуляції й толерантного ставлення до оточуючих сприяли вправи на самопізнання та пізнання інших: «Моя схожість з іншими», «Запитай мене», «Мої уподобання»; для виробітки конструктивних форм поведінки виявилися ефективними психогімнастика для відтворення окремих (проблемних) форм відносин із однолітками, психологічна гра «Відчуття та почуття оточуючих», вправи «Сумісні дії», «Пропозиції»; розвитку позитивного мислення та доброзичливого спілкування сприяли вправи: «Добром за добро», «Мій теплий подарунок», «Щастя», мозковий штурм «Що викликає інтраперсональний конфлікт». Пропонувалися також вправи для виробітки вміння управляти своїми емоційними станами ефективними; вправи, що сприяли розпізнаванню та корекції агресивних імпульсів. Формування відповідального ставлення до себе, свого життя і навколишнього світу досягалося завдяки роздумам (бесідам) над етичними проблемами, розвитку позитивного самоусвідомлення й самооцінки, рольовому програванню ситуацій.

У психокорекційній програмі ми використовували такі методичні засоби: вступне і заключне слово ведучого, бесіду, групову дискусію, рольові ігри, аналіз ситуації, проективне малювання, елементи психогімнастики, психодрами, тілесної терапії, терапію музикою, релаксаційні методи, завдання на самопізнання. Зокрема, групова дискусія - це спосіб організації спілкування учасників групи, який дозволяє побачити проблему з різних сторін, уточнити взаємні позиції, що зменшують опір сприйняттю нової інформації, усуває емоційну упередженість (особливо зважаючи на характерний для підлітків негативізм і егоцентризм). Метод дозволяє навчити аналізу реальних ситуацій, виробляє вміння слухати і взаємодіяти з іншими учасниками, показує багатозначність можливого вирішення більшості проблем.

Аналіз ситуацій - стимулює звернення до досвіду інших, прагнення до здобуття теоретичних знань для отримання відповідей на обговорювані питання. Використовуються ситуації двох видів: «тут і тепер» - що і чому відбулося в групі або з її конкретними учасниками; «там і тоді» - випадки з життя, значущі для учасників групи. Ситуації можуть бути описані вдома і принесені і групу для обговорення. Це дозволяє чіткіше сформулювати своє утруднення і позначити своє місце в ситуації.

Психодрама - метод групової роботи, в якому учасники моделюють життєві ситуації, що мають для них особистіший смисл. Мета психодрами: усвідомлення своїх відчуттів і переживань, зменшення внутрішніх суперечностей, відреагування негативних емоцій. У тренінгу нами застосовувалися такі прийоми психодрами, як «монолог», «обмін ролями», «дзеркало», «відображення», «розмова за спиною», «проекція майбутнього». Метод «репетиції поведінки» полягає у визначення поведінки, яка потребує тренінгу, моделюванні бажаної поведінки, відпрацюванні поведінки протягом одного або декількох занять, отриманні зворотної інформації про поведінку поза групою. У процесі роботи групи і обговорення різних проблем накопичується банк життєвих ситуацій, розв'язання яких є актуальним для молоді. Використання техніки «рольового обміну» в роботі групи важливе для учасників тренінгу, оскільки дозволяє не тільки «програти», розширити репертуар власного досвіду, подивитися на ситуацію очима іншої людини, познайомитися з різними моделями поведінки, асимілювати досвід інших. Крім того, участь у розігруванні ситуації надає можливість членам групи моделювати, а отже, - модифікувати власну поведінку.

Проективне малювання - допоміжний метод роботи в групі, який сприяє поглибленню розуміння себе, свого внутрішнього світу і його суперечностей. Метод дозволяє працювати з думками і відчуттями, які учасник не усвідомлює через ті або інші причини.

Моніторинговий блок програми передбачав оцінку ефективності впроваджених корекційних заходів.

З'ясовано, що в експериментальній групі відбулися позитивні зміни за параметром «самооцінка». Так, у групі молоді із низьким рівнем прояву соціально аутоагресивної поведінки зросла кількість досліджуваних з адекватною самооцінкою ^^=24; р<0,05). Позитивні зміни за цим параметром відбулися і у молоді із середнім рівнем прояву аутоагресивної поведінки: виявилося значно менше досліджуваних із заниженою самооцінкою ^„^=19; р<0,05); знизилася кількість молоді із нестійкою та неадекватно завищеною самооцінкою ^,^=27; р<0,05). У досліджуваних з високим рівнем прояву аутоагресивної поведінки значущих відмінностей за параметром самооцінки не відбулося.

Констатовано, що показником успішності формувального впливу стало зближення показників в методиці Т. Лірі за актуальним і реальним «Я» (Т=1695; р<0,02). Так, у досліджуваних із низьким рівнем прояву аутоагресивної поведінки та з переважанням в структурі особистості стенічних рис, більш стійких до стресу, неагресивних, з помірною розбіжністю між показниками ідеального і реального «Я» спостерігалася відносна помірність і рівномірність балів за всіма октантами з незначним переважанням V або VI. Аналіз динаміки змін свідчить про підвищення інтернальності та ступеня самосприйняття досліджуваних із середнім та високим рівнями прояву аутоагресивної поведінки (Т=1727; р<0,06).

Визначено збільшення показників за даними методики «РСК» Дж. Роттера по підшкалах «Загальна інтернальність» (Т=2553; р<0,07), «Інтернальність у сфері досягнень» (Т=3849; р<0,05), «Інтернальність у сфері невдач» (Т=2347; р<0,01). Серед досліджуваних із високим рівнем прояву аутоагресивної поведінки знизилася кількість молоді із крайнім ступенем екстернальності (Т=1721; р<0,02).

Щодо контрольної групи, то за результатами 1-го та 2-го діагностичних зрізів зафіксовані лише незначні зміни, які в цілому істотно не змінили самооцінку досліджуваних. Не відбулося статистично значущих змін за параметрами локусу контролю та ступеню самосприйняття досліджуваних.

Встановлено зниження параметру агресивності (Т=1667; р<0,01). Це вказує на підвищення контролю агресивних тенденцій та стриманості у поведінці. У молоді із високим рівнем прояву аутоагресивної поведінки покращення не досягає ступеня статистичної значущості, що свідчить про перевагу агресивних тенденцій у поведінці.

При порівняльному аналізі рівнів тривожності до і після корекції встановлено достовірні зрушення як високої (Окриг=18; р<0,05) у молоді із низьким рівнем прояву аутоагресивної поведінки, так і низької тривожності (Оквит=22; р<0,05) у молоді із середнім та високим рівнями її прояву. Стосовно контрольної групи такої динаміки не спостерігалось.

Аналіз динаміки змін, які відбулися в мотиваційно-ціннісній сфері досліджуваних експериментальної групи, показав зниження коефіцієнту рівня дезінтеграції між головними цінностями та можливостями у їх досягненні (Т=2195; р<0,01). У досліджуваних контрольної групи в динаміці зазначених параметрів статистично значущих відмінностей не відбулося.

Висновки

Психопрофілактика може входити в комплекс заходів всіх трьох рівнів. Вважається, що вона найбільш ефективна у формі впливу на умову й причини, які викликають девіантну поведінку, на ранніх етапах [3]. Існує сім різних форм соціально- психологічної профілактики. Практичні психологи соціальних служб намагаються впроваджувати їх в свою діяльність в рамках програми корекції девіантної поведінки. Перша форма - організація соціального середовища на основі подання про її вплив, що детермінує, на формування девіацій. Впливаючи на соціальні фактори, можна запобігти небажаній поведінці особистості. Вплив може бути спрямований на суспільство в цілому, наприклад, через створення негативної суспільної думки стосовно поведінки, що відхиляється від загальноприйнятих норм, об'єктом роботи також може бути сім'я, соціальна група або конкретна особа. Друга форма - інформування, що включає способи впливу на когнітивні процеси особистості з метою підвищення її здатності до прийняття конструктивних рішень. Для цього часто використовуються статистичні дані, наприклад, про шкідливий вплив наркотиків на здоров'я та особистість й ін. При цьому перераховуються негативні наслідки вживання наркотиків або описуються драматичні долі девіантів, їхня особистісна деградація. Саме по собі інформування не знижує рівень девіацій, зокрема проявів аутоагресії. Третя форма соціально-психологічної профілактики - активне навчання соціально важливим навичкам. Ця форма переважно реалізується через групові тренінги: резистентності; асертивності; формування життєвих навичок. Четверта форма - організація діяльності, альтернативної девіантній поведінці. Ця форма роботи пов'язана з поясненням ефекту, що заміняє девіантну поведінку. П'ята форма - організація здорового способу життя на основі уявлень про особисту відповідальність за здоров'я, гармонію з навколишнім світом і своїм організмом. Уміння людини досягати оптимального стану й успішно протистояти несприятливим факторам середовища вважається особливо цінним. Шоста форма - активізація особистісних ресурсів. Заняття спортом, творче самовираження, участь у групах спілкування й особистісного зростання, арттерапія - все це мобілізує особистісні ресурси, які у свою чергу забезпечують активність особистості, її невразливість до негативного впливу. Сьома форма - мінімізація негативних наслідків девіантної поведінки, особливо у випадках вже сформованої поведінки, що відхиляється від норм, зокрема проявів аутоагресії.

Література

Афанасьєва В.В. Профілактика та корекція девіантної поведінки підлітків у навчальному процесі // Соціальна педагогіка: теорія та практика / за ред. С.Я. Харченко.

Гарькавець С.О. Передумови формування девіантної поведінки особистості в юнацькому віці // Проблеми загальної та педагогічної психології: зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Т. ХШ, Ч. 5. К., 2011. С. 63-70.

Дем'янчук О.О. Програма корекції девіантної поведінки як напрямок соціально- психологічної допомоги підліткам // Соціальна працівник / за ред. О.П. Главник. №2 (26). К., 2007. С. 2-4.

Размещено на Allbest.ru