Проектування життєвого шляху: наративний підхід

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Проектування життєвого шляху: наративний підхід

Мазурик В. М.

У статті представлено вивчення проектувань життєвого шляху особистості відповідно до критеріїв напівструктурованого інтерв'ю. Використовується розподіл важливих концептів в наративах за критеріями: найбільш прекрасний момент в житті, момент спаду, поворотний момент, найраніший спогад, важливий спогад з дитинства, важливий спогад з юності, важливий спогад зрілого віку; значимі люди, сценарії майбутнього. Наркозалежні, що проходять реабілітацію розподілено на групи щодо критеріїв напівструктурованого інтерв'ю у особистих наративах. Продемонстровано, що в наркозалежних, які проходять реабілітацію, присутній темпоральний компонент з акцентом на спогади з минулого і на життєвий досвід та прагнення в майбутньому. Показано, що тон більшості історій песимістично - оптимістичний. Встановлено, що планування майбутнього базуються на досвіді, мають афірмаційну установку ("все буде добре"), що стимулює позитивні зміни в житті.

Ключові слова: життєвий шлях, особистість, проектування життєвого шляху, наркозалежні, наративний підхід.

Постановка проблеми Життєвий шлях людини витканий з подій, вчинків, викликів, прийнятих або неприйнятих рішень. Проектування життєвого шляху можуть бути різними: чіткими, конкретними, аморфними, абстрактними, мати соціокультурну спрямованість, досить оптимістичними і реалістичними, а, можливо, наповненими нереалістичним оптимізмом (N.D.Weinstein, З.О.Кіреєва). Визначення картини власного життя - це екзистенціальний вибір людини, вибір себе, пов'язаний з проявом екзистенціальної відповідальності (Ж.-П. Сартр); творче завдання (С.Л.Рубінштейн), життєтворчість (Н.В. Чепелєва, Т.Титаренко). Дослідження особливостей проектування життєвого шляху у період реабілітації наркозалежних дозволяє глибше проникнути у феноменологію проектування, тому тема наукового дослідження є актуальною.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема прогнозування розвитку особистості тісно пов'язана, на думку С.Д.Максименка, з проблемою життєвого шляху людини, як певної послідовності фаз, що становить його часову структуру [6]. Сучасна психологія приділяє багато уваги феномену часу, наголошуючи на важливості життєвого планування, прогнозування, передбачення. Відомо, що одним з стрижневих понять в дослідженнях часу особистості є поняття життєвого шляху.

В психології існує велика кількість теоретичних та емпіричних досліджень життєвого шляху. К. О. Абульханова-Славська, А.Адлер, Б. Г. Ананьєв, Г. О. Балл, Ш. Бюлер, Л. С. Виготський, Є. І. Головаха, І. С. Кон, О. О.Кронік, С. Д. Максименко, А. Маслоу, С. Московічі, К. Роджерс, В. А. Роменець, В. В. Рибалка, С.Л.Рубінштейн, Л. В. Сохань, В. О. Татенко, Т. М. Титаренко, В. Франкл, З. Фрейд, Е.Фромм, Н. В. Чепелєва , К.Г.Юнг, та інші вивчали цій феномен.

Категорія життєвого шляху - це складна, системно-понятійна багатомірна категорія, що передбачає розкриття індивідуальної історії людини, сукупність подій та обставин індивідуального розвитку особистості. Вона інтегрує у собі біологічні, соціальні та індивідуально-психологічні чинники й умови розвитку особистості (В.Г. Панок)[8]. Відомо, що підходами до трактування цієї проблеми є поведінковий, критичний, гуманістичний. Науковці, вивчаючи життєвий шлях людини досліджують події, як вузлові моменти і поворотні етапи (Ш.Бюллер, Б.Г. Ананьєв, Р.А.Ахмеров, Є.І.Головаха,

О.О.Кронік, Н.О.Логінова, Р.А. Мороз, В.Г. Панок, С.Л. Рубінштейн ,J. Elder і H. Pallas), а також з життєві виборі (Л.І. Анциферова, Т.М.Титаренко, В.А.Роменец) та вчинки особистості (В.А.Роменец). Відомо, що більшість людей мають досить погоджені уявлення про час виникнення значимих подій життя і їх послідовності (Б. Ньюгартен, В. Голдберг, Н. Шлоссберг, Р. Сеттерстейн, Дж. Хейгестад та ін.). Механізмом суб'єктної регуляції життєвого шляху є суб'єктивна картина життя - психічний образ, у якому відображені соціально зумовлені просторово-часові характеристики життєвого шляху, його етапи, події та їх взаємозв'язки (А.М.Большакова).

Мета статті - вивчення проектувань життєвого шляху особистості відповідно до критеріїв напівструктурованого інтерв'ю у особистих наративах наркозалежних досліджуваних, що проходять реабілітацію

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Вивчення самопроектувань особистості повязано з використанням різних методик, але на наш погляд, на особливу увагу заслуговує технологія вивчення аналізованого феномена за допомогою наративного методу. Відомо, що наративна психологія стверджує, що смисл людської поведінки виражається більш повно в розповіді, а не в логічних формулах і законах. Людина усвідомлює себе через наратив або безперервну інтерпретацію, завдяки якій вона виділяє серед власних життєвих подій певні моменти, що мають для неї смисл і значення. Р.А.Мороз зазначає, що основними концептуальними джерелами наративного підходу виступає сукупність ідей соціального конструктивізму (П. Бергер, Т. Лукман) та постмодернізму (Л.Витгенштейн, Р.Барт, М.Фуко), що базується на тлумаченні мови як засобу конструювання реальності, перш за все, реальності особистого досвіду. За Дж.Фридманом і Дж.Комбсом, наша мова конституює наш світ та наші переконання. Саме в мові спільноти конструюють власне бачення світу, і кожний раз, коли ми говоримо, ми створюємо реальність/ Як зауважує Н. М. Уніат, історію власного життя особистість конструює, виокремлюючи в життєвому потоці моменти, що мають для неї надзвичайний смисл. Так, на думку вченої, з'являється сюжет наративу, який є суттєвою його складовою. Особистість є головною дійовою особою і події до сюжету вона добирає не вибірково, а зважаючи на контекст, у який включено її наратив, і розміщує їх у хронологічній послідовності. На думку Т. М. Титаренко, самопроектування є “концептами життєвої історії”, які мають перевагу над іншими формами моделювання майбутнього. Події свого життя людина репрезентує за допомогою автобіографічного наративу[10].

Ми запропонували досліджуваним написати короткі автобіографії обсягом в 10 речень в традиційній формі, оскільки саме сама людина знає, як краще назвати те, що з нею відбувається. Вона є експертом із власного досвіду і власного життя. Для нас грала свою роль і форма розповіді, як досліджуваний підносить те, що сталося з ним, які саме виразні засоби він використовує для опису своїх дій і переживань, переказуючи власну історію. Відомо, що наративи розповідаються/пишуться з метою зробити на слухача деяку дію і викликати у нього відгук - ментальну реакцію або реакцію на поведінковому рівні. Крім того, однією з найважливіших функцій наративу є самопред'явлення себе оповідачем. Конструювання автобіографічного наративу, на думку О. Сапогової, дозволяє переосмислити минуле, підвести підсумок під прожитими і незворотними ситуаціями і подіями, які неможливо “відіграти назад”, це і є певне осмислення майбутнього, пов'язаного з прийнятими і привласненими пережитими подіями, яке надає можливість вибудовувати майбутнє і формувати міцні установки відносно самого себе і світу[9].

Оскільки у попередніх дослідженнях за допомогою методики «Мій життєвий шлях» не вдалося встановити наявність життєвих цілей та програм у досліджуваних наркозалежних, що проходять реабілітацію, то ми звернулися до методики «Особиста історія». Теоретичним підгруттям для використання цієї методики виступили наступні обгрунтування вчених. Так, згідно М.М.Копотун «особливу увагу заслуговує наративний підхід, основна ідея якого полягає в тому, що ідентичність «Я» - не фіксована і не автономна, а еволюціонує у формі незакінченої історії. Через розповідь людина об'єднує розрізнені життєві події в певну послідовність і систему стосунків, уявляючи своє життя як процес, що розвивається» [4]

О.О. Зарецька вважає, що оскільки самопроект може бути породженням і ще одним проявом особистісного міфу, раціоналізованою і технологізованою гілкою індивідуальної міфотворчості, то емпіричний матеріал у вигляді наративів опитуваних дають зразки таких міфологічних самопроектів[3].

С.Ю. Гуцол пише, що дослідження психологічних особливостей самопроектування особистості пов'язано з вивченням різних смислових утворень. На думку вченої, умовою і простором самопроектування виступають дискурси. Дискурсивні способи проектування можуть втілюватись як у тезаурусній, так і в наративній формах [7], а їхні закарбування, відповідно, можуть здобувати різні конфігурації: від концептів, планів, стислих схем (при тезаурусному самопроектуванні) до розгорнутих сюжетів (при наративному самопроектуванні). У контексті наративного самопроектування проект розглядається як сюжет майбутньої (можливої) історії: «Людина рефлексує власне минуле, сьогодення і майбутнє в формі оповідання, що завжди має привнесений ззовні сюжет. Саме сюжет оформлює, організує оповідання і заряджує його своєю енергетикою. Динаміка сюжету, його перебіг стимулює, підхоплює, підганяє людину, і життєздійснення активізується».

М. Й. Боришевський [1] зазначав, що наративний метод використовується як оповідь особистості про психічне життя, її свідомі і неусвідомлювані проблеми, в якій використовується минулий досвід. Це пригадування свого минулого спричиняє виникнення у людини певних почуттів, які викликають різні емоції, за допомогою чого зміцнюється враження від тих чи інших подій. Образи автобіографічної пам'яті складаються з багатьох деталей, що дає можливість «повернутися» у минулу ситуацію, і людина переживає життєві події, як реальний учасник, відчуваючи почуття, які аналогічні її спогадам. Ця закономірність образів автобіографічної пам'яті стимулює усвідомлення відчуттів, які вже були в минулому досвіді людини, надання їм значення. Спогади вибудовують певну ієрархію значень, життєвих смислів, цінностей. В оповіді розкривається ставлення до майбутнього. Вчений зазначає, що якщо у тексті більше трьох висловлювань про радісне, прогнозоване майбутнє, то говорять про оптимістичне ставлення, якщо більше трьох висловлювань про невизначене, нерадісне майбутнє, то йдеться про песимістичне ставлення.

М.Кросслі вважав, що наративний підхід дозволяє зрозуміти специфічні переживання через які проходять люди [5, 76]. У сучасності існує два найпоширеніші способи ідентифікації особистих наративів: психотерапія та автобіографія. Останній являє собою ефективний метод, як вважає МакАдамсон. В історії життя, на думку Carr, об'єднуються окремі історії, які сприймаються як «мої» і між ними встановлюється зв'язок. За допомогою темпорального підходу, об'єднуються всі етапи феномена життя, збережується їх цілісність і послідовність [5, 91]. К'єркегор, вважав, що через процес автобіографічного відбору людина стає етичною істотою, відповідальною за своє життя.

Отже на наступному етапі ми вивчили особливості наративного опису «Особиста історія» наркозалежних, що проходять реабілітацію. Ми дотримувалися принципу, що наратив повинен включати тільки «реальні» події (Спенс, Ігл), що дійсно відбулися у минулому і реалістичну оцінку майбутнього. Такий підхід дозволяє вивчити історію життя наркозалежного, що також має і терапевтичний ефект.

Ми використовували варіант полуструктурованого інтерв'ю за наступними критеріями: ключові події, значущі особи, сценарії майбутнього. М.Кросслі пропонує розглядати вісім ключових подій: кульмінація розвитку (найбільш прекрасний момент в житті), момент спаду, поворотний момент, найраніший спогад, важливий спогад з дитинства, важливий спогад з юності, важливий спогад зрілого віку; інші важливі спогади. Крім цього вчений зусереджує увагу на значимих людях, сценарії майбутнього.

Аналіз отриманих результатів особистих наративів дозволив розподілити досліджуємих на декілька груп:

Перша група - 94% досліджуваних не змогли нічого розповісти про найбільш прекрасні моменти в житті. Поодинокі відповіді, тих хто зміг розповісти про такі моменти були. (Фрагменти особистих історій надаються російською мовою). Наприклад, «Девушка и я влюбились друг в друга. В тот момент у меня были большие мечты в жизни. Это было жениться и построить семью. Это был очень счастливый период в моей жизни».

Друга група - 100% досліджуваніх розповілі про поворотний момент в житті. Наприклад, «Мне было около 13-14 лет. Именно тогда дьявол сыграл самую решающую роль в моей жизни чем когда-либо. Я стал много прогуливать школу, уходя домой к своим друзьям, без остановки курил сигареты и шалил на улице с пацанами - -друзьями по району. Когда мне было 14, марихуана вошла в мою жизнь. В тот момент для меня всё изменилось. Я, наконец-то нашел что-то чтобы заполнить пустое место, которое было во мне с детства. Эйфория, которую я ощутил была бесценна. Мой стресс наконец-то отступил. Единственный негативный аспект курения марихуаны было то, что ты находишься в стрессе если ты не под ней».

Третю групу склали 94 % наративів досліджуваних відбиваючих спогади дитинства/юнацтва або спогади про мрії. Наприклад, «Когда я рос у меня было много разных мечт. Я смотрел много экшн фильмов и я всегда хотел быть детективом или спец. агентом как Джэймс Бонд. Когда я был ребенком я также начал смотреть профессиональный рестлинг. Я влюбился в него и у меня были мечты стать проф. Рестлером»

Четверту групу склали 93% наративів в яких згадуються кілька значущих людей. Наприклад, «Моей бабушке было около 66 лет. Она конечно мучилась, что мой дед оставил нас. Он умер от ликемии (рак). Моя бабушка была, конечно, старой, но блин, она была «шустрая». Временами моя тётя нянчилась со мной тоже».)

П'яту групу склали 67% наративів, в яких згадується майбутнє, але програма на подальший життєвий шлях в цих наративах відсутня. Наприклад,

«Мне 24, у меня до сих пор, Слава Богу, многое впереди (я надеюсь, конечно)». «Мои цели и только моя трезвость и восстановление могут наставить меня на верный путь».

М.Л.Крослі пропонує в аналізі наративів зусередитися на ідентифікації важливих концептів і тоні оповідання, як найбільш усеосяжній характеристиці особистішого наративу в дорослому віці, за МакАдламсом[5, 152]. Тому, підсумовуючи «Особисті історії» можна представити важливі концепти відповідно до критеріїв полуструктурованого інтерв'ю у вигляді таблиці 1.

Таким чином, наративний опис «Особиста історія» наркозалежних, що проходять реабілітацію продемонстрував, що в них присутній темпоральний компонент з акцентом на спогади з минулого; на то, як складався їх життєвий досвід; ким вони були в минулому і чого (загального) хочуть в майбутньому. Однозначно сказати, що тон більшості історій песимістичний неможливо тільки на тій підставі, що в них відображені негативні події, як і не можна говорити і про оптимістичність, грунтуючись тільки на надіях досліджуваних. Щодо планування майбутнього, то можливо такий загальній погляд є для наркозалежних з одного боку проявом досвіду, оскільки вони не знають скільки їм залишатися «чистим»/«тверезим», тобто вони живуть з невизначеністю, боязню розчаруватися, і можливо, з усвідомленням подальшої неминучості смерті, з іншого - варіант нормалізуючого погляду на життя, з переважанням афірмаційної установки ("все буде добре"), що створює оптимістичний психоемоційний фон і стимулює позитивні зміни в житті.

Таблиця 1

Типи концептів у особистих наративів у наркозалежних досліджуваних, що проходять реабілітацію

життєвий шлях поворотний

В наших попередніх дослідженнях продемонстровано, що проектування життєвого шляху наркозалежними (методика "Мій життєвий шлях"), які проходять реабілітацію, відображають: 1) загальну несформованість особистісного проекту життя; 2) умовне загальне бачення свого життєвого шляху: до реабілітації (минуле) і після (майбутнє), у центрі демаркації - реабілітація (сьогодення). Проектування життєвого шляху наркозалежними є неструктурованими ірраціональними формами самопрогнозування (надія і мрія), що не пояснюють чітку і послідовну життєву спрямованість, мотивацію поведінки. Зіставляючи результати по двох методиках "Мій життєвий шлях" і "Особисті історії" можна констатувати, що вони доповнюють один одного. Так, проектування досліджуваних відбивають загальний емоційний тон різних періодів життя, а наративи дозволяють встановити розуміння наркозалежними свого досвіду, важливі моменти життя, ключові події та значущих людей. Сценарії майбутнього життя не визначені за допомогою двох методик або мають загальний позитивно забарвлений характер.

Висновки

Таким чином, у наркозалежних, які проходять реабілітацію, в проектуваннях життєвого шляху, які сконстрюйовані за допомогою наративного методу, присутній темпоральний компонент з акцентом на спогади з минулого; на життєвий досвід і прагнення в майбутньому. Показано, що тон більшості історій песимістично - оптимістичний. Встановлено, що планування майбутнього базуються на досвіді, мають афірмаційну установку ("все буде добре"), що стимулює позитивні зміни в житті.

Перспективи подальших досліджень полягають у вивченні особливостей проектування життєвого шляху у віці пізньої дорослості.

Література

Виховання духовності особистості : навчально-методичний посібник / [М. Й. Боришевський, Л. І. Пилипенко, О. І. Пенькова та ін.] ; за заг. ред. М. Й. Боришевського. - Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. - 104 c, c.72

Гуцол С.Ю. Наратив як провідна дискурсивна практика самопроектування особистості/ [Электронный ресурс] //Наука і освіта, №11, 2016, c.38. Режим доступу: http://scienceandeducation.pdpu.edu.Ua/doc/2016/11 2016/8.pdf

Зарецька О.О. Наративні практики особистісного зростання / О.О.Зарецька // Наукові студії із соціальної та політичної психології; [редакційна рада: М.М.Слюсаревський (голова), В.Г.Кремень, С.Д.Максименко та ін.]. - К.: Міленіум, 2012. - Вип. 31 (34). - C. 81-93.

Копотун М. М. Наратив як засіб дослідження особливостей життєвого ціле покладання / М.М. Копотун // Соціальна психологія. - 2008. - №5(31). - C.170-79 .

Кроссли М.А. Нарративная психология.Самость, психологическая травма и конструирование смыслов - Х. Гуманитарный Нентр,2013,- 284c.

Максименко С.Д. Психологія особистості: підручник / С.Д. Максименко К.С.Максименко, М.В. Папуча. - К.: ТОВ «КММ», 2007. - 296 с.

Оноприенко В. И. Нарратив как стратегия и практика постмодернистского обновления методоло- гии социогуманитарного знания / В. И. Оноприенко // Вісник Національного авіаційного університету. Сер. : Філософія. Культурологія. - 2010. - № 1.С. 22-25.

Панок В. Г., Рудь Г. В. Психологія життєвого шляху особистості : монографія / В. Г. Панок, Г. В. Рудь. -- К. : Ніка-Центр, 2006. -- 280 с. [http://mdu.edu.ua/spaw2/uploads/files/29_14.pdf].

Сапогова Е. Е. «Римейки жизни»: конструирование автобиографического автонарратива / Е. Е. Сапогова // Известия ТулГУ. Серия «Психоло- гия». 2005. - Вып. 5.Ч. I. - С. 200-228.

Титаренко Т. М. Психологічні практики конструювання життя в умовах постмодерної соціальності : монографія / Т. М. Титаренко, О. М. Кочубейник, К. О. Черемних ; Національна академія педагогічних наук України, Інститут соціа- льної та політичної психології. - К. : Міленіум, 2014. - 206 с.

Размещено на Allbest.ru