Відчуття правди і справедливості в розкритті та розвитку людського потенціалу

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 159.99

ВІДЧУТТЯ ПРАВДИ І СПРАВЕДЛИВОСТІ В РОЗКРИТТІ ТА РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ

Бригадир М. Б.

Постановка проблеми. В третьому тисячолітті особливої актуальності набуло питання розвитку людського потенціалу. Вичерпність природних ресурсів, створення інноваційних технологій, екологічні зміни потребують максимальних зусиль від особистості, прояву та задіяння всіх її можливостей. Повноцінна самореалізація кожного учасника соціуму забезпечить гармонійний розвиток довкілля. Відбудеться зріст професіоналізму, видозміняться організаційні структури і як наслідок влаштується комфортне перебування кожного в оточенні.

Аналіз досліджень та публікацій з даної проблеми. Питання розвитку Людського потенціалу вивчалось багатьма дослідниками. У вітчизняній психології проблеми розвитку особистісного потенціалу розроблялись: Л. Виготським, В. Давидовим, Д. Ельконіним, О. Леонтьєвим, А. Петровським, С. Рубінштейном. Їхні здобутки мали широке використання при створенні інноваційних методів навчання і виховання. В історії розвитку української психології при розробці вказаної проблематики визначальними є дослідження в напрямку генетичної психології, психології розвитку, вікової та педагогічної психології (М. Боришевський, С. Максименко, М. Смульсон та ін..). На Заході проблему розвитку людського потенціалу досліджували Л. Бурбо, С. Грофф, Т. Гудман, А. Маслоу, Р. Мей, А. Менегетті, Ф. Перлз, К. Роджерс, У. Шутц та ін. Ними розроблена мережа теорій та технік-практик виявлення та розвитку можливостей особисті.

Мета статті. Дослідити на теоретичному, методологічному та практичному аспектах проблему розвитку людського потенціалу.

Виклад основного матеріалу. Проблема питання розвитку можливостей людини була важливою впродовж всього існування людства і залишається актуальною сьогодні. В міфології людей прирівнювали до богів і надавали їм необмежених можливостей, в буденній реальності в кожного є змога тренування та розвитку власного потенціалу (фізичного, морального, духовного). В Західній психології сформувалась течія розвитку Людського потенціалу. Згідно з її засадничими ідеями людині надається ініціатива щодо самостійної організації свого життєвого шляху, а відповідно розкриваються способи до саморозвитку та реалізації своїх потенцій. Так виникло багато технік-практик, мета яких, внутрішньо-особистісний та духовний розвиток людського потенціалу. Сюди належать: гештальт-терапія, групи-зустрічі, транзактний аналіз, біоенергетика, рольфінг, трансцидентна медитація, психосинтез, аріка, релаксація, лікувальне голодування, сенсорне усвідомлення та ін. Всі вони виникли в кінці 60-х на початку 70-х рр. ХХ ст. На сьогодні кожна із вказаних технік є дієвою, має своїх прихильників і є ефективною в розкритті та розвитку людського потенціалу. Кожна із практик пропонує надзвичайно просту ідею внутрішньої свободи, зняття власних обмежень та розвиток власних можливостей.

Кожна із технік адресована певному типу особистості, або людині на певному віковому етапі. Принципи, які лежать в основі методів розвитку людського потенціалу здатні кардинально змінити соціальне оточення - культуру, медицину, законодавство, економіку, соціальні програми, спорт, релігію, освіту і навіть мораль. Так як вони будуть не нав'язані ззовні оточенням, через примус та насилля, а брати свій початок із душі, ментальної основи, що забезпечить їм позитивне налаштування, узгодженість з власною совістю та сумлінням. Також кардинальні зміни відбудуться в управлінні, воно перетрансформується в самоуправління та саморегуляцію.

Людям безперервно нав'язуються соціумом обмеження, через встановлені норми поведінки та стандарти мислення. Такий механізм управління є надзвичайно ефективним, коли люди орієнтуються на потреби низьких рівнів і не відчувають необхідності в моральному і духовному самовдосконаленні. Задіяння духовного потенціалу, вивільнення внутрішньої свободи кожного не потребуватиме насилля з боку суспільства, проте вимагатиме від нього високих демократичних стандартів функціонування. Уільям Шутц аналізуючи техніки розвитку людського потенціалу визначив ряд принципів, на яких вони ґрунтуються і дотримання яких, робить можливим розквіт внутрішнього потенціалу кожного індивіда.

Один із головних принципів на, який опирається науковець - правда. Він її описує різноаспектно та багатогранно. Вважає правду основою духовного начала людини. У. Шутц зазначає, що: «Правда насправді зробить вас вільними, а чесність - це найкраща політика» [16 с. 35]. На правді ґрунтується сумління, а саме воно виконує функцію межі розподілу правильного і ні, доброго, і злого і т. ін.

Правда передбачає чесність, передусім людини перед самою собою. Навчитись говорити правду самому собі і бути чесним перед собою - це перший крок до розвитку власного потенціалу. Уільям Шутц визначає сім рівнів правди (див. табл.).

Таблиця Рівні правди (за У. Шутцом) [16].

Небажання прийняти правду, визнати її, має негативні наслідки, які проявляються на декількох рівнях: внутрішньо-особистісному, міжособистісному, міжгруповому.

В людині поєднується водночас матеріальне і духовне. Перше є фізіологічною основою, яка функціонує за визначною вказаною програмою, має свою схему розвитку, розквіту і старіння. Друге - репрезентоване цілою низкою соціально-культурного та внутрішньо-особистісного. Зовнішнє довкілля безпосередньо впливає на живий організм, насильно нав'язуючи зразки та форми мислення, поведінки. Суб'єктне, власне, неповторне формується при взаємодії і прийнятті культурного, спочатку незвичного, а потім привласненого і неподільного. Так з'явлється система норм, еталонів і цінностей, які визначають раціональність у сприйманні та оцінці явищ. Результатом цього є наявність певного ідеалу, який виконує функцію самоорганізованості та спрямовує діяння людини.

Уявленням про правильність в кожного своє. Відповідно до нього живе кожна людина. Зокрема у своєму творі Т. Шевченко вказує: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля» [15, с. 266]. Розуміння правильності містить ознаки як індивідуального так і групового (національного чи етнічного). Останнє закріплюється в психічній енергетиці і передається із покоління в покоління. У К. Юнга такі утворення називаються архетипами [14]. Хоч розуміння правди почасти є відмінним серед людей різних соціальних прошарків, з часом відмінності зникають. Правда суб'єктивна, воно несе в собі загальні моральні принципи і цінності: любові, надії, віри, мудрості. Вони виконують функції загальних орієнтирів та еталонів організації довкілля. Вся активність, яка генерується індивідом спрямовується на реалізацію загальновизнаних та загальноприйнятих моральних основ. Тому уявлення про правду поєднує в собі риси індивідуального та групового. Перше дуже різноманітне та різноаспектне, друге - більш загальне та універсальне і є зрозумілим й прийнятним для великого загалу.

Прийняття зовнішніх подій, їх підтримка чи заперечення визначається критеріями правдивості. Так взаємодіє в межах людини дві сутності: матеріальна і духовна. Численні дослідження з психосоматики довели їх взаємодію та взаємоспричинення. А. Менегетті стверджує, що «здоров'я - це вільне протікання енергії, яка протікає через множину різних частин, сходиться в єдиній точці, інтегрується в єдине ціле» [7, с. 19]. Як зазначає В. Г. Кремень: «… правда -- поняття, яким визначається відношення об'єктивної дійсності до людських ідеалів буття. Правда -- це почуття і усвідомлення людиною будь-якого знання (істини чи хиби) як істини.» [6]. Брехня і правда взаємно пробуджують в людини сумління і почуття докору. Саме вони є внутрішніми цензорами, які визначають мораль індивіда.

Позбавлення від обману і самообману вивільняє людський потенціал і спрямовує енергію людини в русло саморозвитку та самовдосконалення. Як стверджують дослідники докори сумління, страх перед ними спричинюють душевні захворювання, які в подальшому проявляються у соматиці [2; 7]. Душевна біль від внутрішніх конфліктів особистості, стресу, проблеми у взаємовідносинах фіксуються в тілі. Почуття і дуки матеріалізуються, вони прямують від мозку до тіла, залишаючи там сліди пошкоджень на клітинному рівні. За твердженням науковців брехня є захисним механізмом для психіки, способом пристосування [7, с. 22]. Коли людина сама робить себе заручником брехні, виникає додаткова стресова ситуація, вона хвилюється через те, що викриють її неправду. Відбувається самотворення перепонів до гармонійного існування, щоразу використовується самообман. Неправдиве сприймається людським організмом як чуже, а індивід не може вступати в суперечку із тим, ким він є. Завдяки правді відбувається самозбереження, лише при цьому відкриваються горизонти саморозвитку.

В історії розвитку людства є багато випадків, коли людей позбавляли морального володіння правдою, нав'язуючи спотворені реальність та ідеали. Це існування всіх без виключення імперських держав, країни із комуністичною ідеологією, тих які прагнули поневолити людей та утримувати їх як рабів і т. ін. Один із ідеологів-нацитістів Йозеф Геббельс стверджував, що брехня, повторена тисячу разів, стає правдою [11]. Він віртуозно маніпулював свідомістю населення, оправдовуючи власні ганебні вчинки. Дослідник-історик І. Сюндюков зазначає: «Великій крові прокладає дорогу брехня. Так завше було в історії. Брехня масована, свідома, цинічна, що сіє лють, ненависть, страх, презирство до ворогів «зовнішніх», а ще більшою мірою -- до ворогів «внутрішніх», яка навіює глядачам, читачам і слухачам, що перед ними -- не люди, а «зрадники народу» (нації, держави, робочого класу, великого вождя). А зрадників слід нещадно знищувати, як необхідно знищувати і зовнішніх ворогів (нехай навіть йдеться про народи і держави). Так вбивство людей -- у страшній кількості -- стає не тяжким злочином, а «святим обов'язком». Так брехня виправдовує злочин, насильство і кров, стаючи надійною опорою тиранії і диктатури -- не меншою, ніж репресії і концтабори.» [11]. Втримати порядок та визнання псевдоправильного можливе через використання агресії та насилля, які потім набирали зворотної дії і ще з більшою силою перенапрямлювались на руйнування аморального довкілля.

Боротьба людини за правду і її відновлення є генетично обумовленим встановлення справедливості. На соціальному рівні справедливість розуміється як загальне співвідношення цінностей, благ та конкретний розподіл їх між індивідами, водночас визначає належний порядок людського співжиття, який відповідає уявленням про сутність людини і її невід'ємні права [12]. Гесіод у поемі "Роботи і дні" трактує справедливість як головну людську чесноту і розуміє під нею чесність, поміркованість, і, найсуттєвіше, відмову від захоплення чужої власності будь-яким шляхом, обманом або насильством, справедливість повинна ґрунтуватися на взаємній вигоді [3]. Платон справедливим визнає "правило про те, щоб індивідууми не брали те, що належить іншому, і не втрачали свого". Справедливість полягає тому, в тому, "щоб кожна людина мала і робила те, що їй належить" [8].

Іммануїл Кант вважав, що розвиток всіх природних задатків і схильностей людини можливий лише при "досконалому правовому громадськомк устрої", за умов реалізації принципів справедливості [5]. Англійський філософ і соціолог Герберт Спенсер в ідеї справедливості розрізняє два елементи. Позитивний - він полягає у визнанні за кожною людиною права на безперешкодну діяльність і на користування тими благами, які вона приносить. Негативний елемент ідеї справедливості полягає у визнанні того, що існують межі, що обумовлюються існуванням інших людей, що мають однакові права, повага до яких, є необхідною умовою суспільного життя. В думці про сфери дії, які є взаємно обмеженими, полягає поняття рівності [10]

Два принципу справедливості формулює Дж. Роулс: 1) рівності - зводиться до вимоги, що кожна особистість повинна мати рівні права на основні свободи, які подібні зі свободами інших; 2) відмінності - розумно приймається суспільством як вигода для кожного і реалізується в умовах доступності для всіх позицій і посад від нижчих до вищих.

Дж. Роулс пропонує, що в першу чергу необхідно "максималізувати", поліпшити до можливої ??межі, добробут тих, хто знаходиться в самому найгіршому стані. У другу чергу - тих, хто знаходиться на другій сходинці добробуту і так далі. І лише в останню чергу - найбільш багатих людей [17].

Справедливість - це відповідність людських відносин правовим нормам. [5]. Наявність у суспільстві справедливості асоціюється із рівністю. Так в своїх дослідженнях Дж. Локк [4] вказує на наявність у кожної людини природного права, стан повної свободи стосовно своїх дій.

Справедливість пов'язують із обов'язковою нормою співжиття людей. Вона встановлює ефективний порядок, який ґрунтується на ідеї гуманізму. Таке середовище є максимально прийнятним для людини, так як воно відстоює ідею любові. Справедливість виконує функцію критерія та межі дозволеного і забороненого. Почуття справедливості ґрунтується на вірі в правду і є притаманним людині від народження.

З позицій екзистенціоналізму особистість приречена бути вільною, бути сама собою. Відмовитися від своєї свободи - це відкинути свою особистість, що значить чинити і думати так як усі, цілком втратити свою індивідуальність [13]. Ж.-П. Сартр вважає, що свобода як визначення людини, її екзистенція не залежить від інших, але, як тільки здійснюється вибір або починається дія, людина змушена бажати разом зі своєю свободою волі інших людей [9]. Свобода однієї людини можлива за умов, коли вільні і ті, які її оточують. Відповідно до ідей екзистенціалізму людська особистість є самоціль існування і розвитку, а суспільство має забезпечувати можливість вільного духовного розвитку кожної особистості, при цьому гарантуючи такий порядок життєдіяльності людей, який би захищав особистість від зазіхань на її свободу. Проте роль суспільства, на думку екзистенціоналістів, негативна, оскільки суспільство може надати людині свободу лише від чого-небудь (економічну, політичну і т.ін.). Справжня свобода екзистенційна - "свобода для" - починається у світі духовного життя особистості.

Свобода здійснюється через розширення та універсалізацію особистої відповідальності й інтерпретацію своєї діяльності в контексті загальної взаємозв'язку і долі людської духовності. Цікаво трактує свободу Н. А. Бердяєв, він вважає, що існування Бога робить людину істотою незалежною, бо відношення до Бога визначається не як залежність, а як справжня свобода. Перед Богом, у зверненні до Бога, людина піднімається і перемагає цей світ. Відношення між Богом і людиною є таємниця любові, потреби люблячого в улюбленому [1]. самопізнання правда психологічний філософський

Висновки

Людина має прийняти себе такою як вона є і не жити ілюзією, вигадкою про себе. Внутрішній механізм такої події відбувається через процеси самопізнання та самоусвідомлення. Приймаючи себе, людина пізнає сенс свого власного життя. Найголовнішим принципом у самодослідженні є правда. Вона в даному аспекті є першопричиною та наслідком гармонійного перебування особистості в соціальному оточенні та у власному внутрішньому світі. Прийняття самого себе програмує поведінку індивіда на відкритість і відвертість до оточення. Правда є спонукальним механізмом, який породжує свободу, справедливість та рівність як на внутрішньо-особистісному, міжособистісному, так і соціальному рівнях. Самопізнання є першим кроком до розкриття та розвитку власного потенціалу.

Література

1. Бердяев Н. Философия свободного духа. / Николай Бердяев - М.: Республика, 1994. - 480 с.

2. Бурбо Л. Слушай свое тело - твоего лучшего друга на Земле! / Л. Бурбо - М.: София, 2007. - 208 с.

3. Гесиод. Работы и дни. Земледельческая поэма. / Гесиод; Пер. В. Вересаева. - М.: Недра, 1927. - 88 с.

4. Історія вчень про право і державу: Навчальний посібник / Демиденко Г. Г. - Харків: Консум, 2004.- 432 c.

5. Людина і світ: Підручник / Л.B. Губерський, В.Г. Кремень, А.О. Приятельчук та ін.; Голов, ред. JI.B. Губерський. -- 2-ге вид., випр. і доп. -- К.: Т-во "Знання", КОО, 2001, -- 349 с.

6. Менегетти А. Психосоматика / Антонио Менегетти; Пер. с итальянского. - М.: ННБФ «Онтопсихология», 2004. - 360 с.

7. Платон. Держава. / Платон; Пер. з давньогр. Д. Коваль. -- К.: Основи, 2000. - 355 с.

8. Сартр Жан-Поль Экзистенциализм -- это гуманизм // Сумерки богов - М.: Политиздат, 1989. - С. 319-344.

9. Спенсер Г. Справедливость [Текст] : монография / Г. Спенсер ; пер. с англ., ред. М. Филиппов. - Спб. : Тип. А. Пороховщикова, 1897. - 243 с.

10. Сюндюков І. Йозеф Геббельс: технологія «чорної» пропаганди та політичних провокацій. / І. Сюндюков - День. - 2013.

11. Тофтул М. Г. Етика.; Навч. посіб. / М. Г. Тофул -- К.: Видав. центр "Академія", 2005. -- 416 с.

12. Философия XX века. Учебное пособие. - М.: ЦИНО общества "Знание" России, 1997. -- 288 с.

13. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности./ Л. Хьелл, Д. Зиглер - СПб.: Питер, 2003. - 608 с.

14. Шевченко Т. Г. Кобзар. / Т. Г. Шевченко - К.: Дніпро, 1980. - 613 с.

15. Шутц У. Совершенная ясность. Основы жизненной философии. / У. Шутц; Пер. с англ. - Х.: «Гуманитарный Центр», 2012. - 252 с.

16. Rawls J. A theory of justice./ J. Rawls - Cambridge: Mass., 1972. - 624 р.

Анотація

У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз проблеми розкриття та розвитку людського потенціалу. Описано різноаспектні дослідження науковців щодо способів організації самопізнання особистістю власної сутності. Розглянуто з філософських, методологічних, психологічних позицій принцип правди, який є головним у розвитку людського потенціалу.

Ключові слова: рівність, людський потенціал, правда, свобода, справедливість.

В статье осуществлен теоретико-методологический анализ проблемы раскрытия и развития человеческого потенциала. Описаны разноаспектные исследования ученых о способах организации самопознания личностью собственной сущности. Рассмотрено с философских, методологических, психологических позиций принцип правды, который является главным в развитии человеческого потенциала.

Ключевые слова: равенство, человеческий потенциал, правда, свобода, справедливость.

The article presents a theoretical and methodological analysis of the problem of disclosure and human development. Described varied research scientists about ways of self-identity of its own essence. We consider the philosophical, methodological, psychological position principle of truth, which is central to human development.

Keywords: equality, human potential, truth, freedom, justice.

Размещено на Allbest.ru