Теоретичні аспекти емоційної напруженості як психологічної проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 159

Тернопільський національний економічний університет

кафедра психології та соціальної роботи

Теоретичні аспекти емоційної напруженості як психологічної проблеми

Ребуха Лілія Зіновіївна,

доцент, к. психол.н.,

У статті окреслені психофізіологічні особливості підліткового віку. Психічна незрілість підлітка, недостатньо розвинуте уміння контролювати свою поведінку спричинили необхідність постановки емоційної напруженості як психологічної проблеми, вивчення якої необхідне для ефективного планування різних видів діяльності школярів та профілактики асоціальних вчинків. Джерел - 15.

Ключові слова: емоційна напруженість підлітковий вік, стрес, тривожність, страх, зниження емоційної напруженості, делінквентна поведінка.

підлітковий незрілість емоційний асоціативний

В статье очерчены психофизиологические особенности подросткового возраста. Психическая незрелость ребенка, недостаточно развитое умение контролировать свое поведение вызвали необходимость постановки эмоциональной напряженности как психологической проблемы, изучение которой необходимо для эффективного планирования различных видов деятельности школьников и профилактики асоциальных поступков. Источников 15.

Ключевые слова: эмоциональная напряженность, подростковый возраст, стресс, тревожность, страх, снижение эмоциональной напряженности, делинквентное поведение.

Psychophysiological features of adolescence are described in the article. Mental immaturity of adolescent, underdeveloped ability to control their behavior caused the necessity of setting the emotional tension as psychological problem, study of which is necessary for effective planning of different species of pupils' activity and prevention of asocial behavior. ?Sources 15.

Keywords: emotional tension, adolescence, stress, anxiety, fear, decrease of emotional tension, delinquent behavior.

Постановка проблеми. Актуальність теми дослідження емоційної напруженості обумовлена психофізіологічними особливостями підліткового віку. В цьому періоді змінюються умови життя і діяльності дитини, що спричинює перебудову її психіки. Нестійка нервова система у підлітків не завжди здатна витримати сильні і довготривалі подразники, котрі викликають у них стан крайнього збудження або гальмування, приводять до роздратованості, апатії тощо. Відтак емоційна напруженість є однією із причин девіантної поведінки у підлітковому віці.

Емоційна незрілість підлітка, недостатньо розвинуте уміння контролювати свою поведінку обумовлюють необхідність постановки соціальної напруженості як психологічної проблеми, вивчення якої необхідне для ефективного планування різних видів діяльності підлітків та профілактики асоціальних вчинків. Також важливо знати причини, які впливають на той чи інший рівень емоційної напруженості і вчасно запропонувати шляхи їх усунення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Відомі зарубіжні і вітчизняні вчені Г.Ш. Габірєва, А.І. Захаров, М.І. Наєнко, М.С. Неймарк, Н.М. Пейсакова, Д.Н. Узнадзе та інші неодноразово зверталися до проблем, пов'язаних із емоційною напруженістю. Зокрема у підлітків цією проблемою займалися А.І. Захаров, С.А. Озерова, Т.П. Свистунова.

Однак в наукових дослідженнях недостатньо вивченими залишаються психологічні способи зниження емоційної напруженості у молодших підлітків. Тому наукова проблема дослідження психологічних засад способів зниження емоційної напруженості у підлітків є актуальною як з соціально-психологічної, так і з наукової точки зору.

Мета статті виявити психологічні особливості виникнення емоційної напруженості у підлітковому віці та окреслити основні способи їхнього подолання.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Серед актуальних питань сучасної психології емоційний стан людини займає одне із провідних місць. Він пов'язаний з переживанням особистості свого ставлення до того, що вона пізнає або як вона діє. Так, в реальному житті, при виконанні багатьох видів діяльності від особи вимагаються особливі надмірні зусилля, що можуть спричинити психічне напруження. В цих в складних, екстремальних умовах роботи у неї проявляються різні за змістом та динамікою психічні стани, які позитивно так і негативно впливають на діяльність.

Проблематикою психічних станів займалися Г.Ш. Габірєєва, П.Б. Зільберман, М.І. Наєнко, Н.М. Пейсакова, Д.Н. Узнадзе, А.І. Захаров, О.В. Овчиннікова та ін. [1-6]. Наше дослідження спрямоване на вивчення одного із психічних станів особистості - емоційної напруженості та причин, які викликають її високий рівень.

У науковій літературі психічні стани, що проявляються в особистості в особливо напруженій діяльності, у більшості випадків, називають стресовими. Якщо виходити з того, що стрес є особливим станом, то в його структуру нарівні з іншими входить і емоційний компонент. Внаслідок неоднозначності трактування поняття „стрес”, обтяженості його медико-біологічними і однобічними психологічними уявленнями, окремі автори надають перевагу іншому поняттю - „психічна напруженість” [1, с. 24-32; 7, с. 69-71].

М.I. Наєнко ще в 1975 році було запропоновано користуватися цим терміном як таким, що вказує на необхідність вивчення саме психологічного функціонування людини в складних умовах. Стан напруженості „розглядається як перешкода і ні в якому випадку не може ототожнюватися зі станом напруження, що неминуче супроводжує будь-яку складну діяльність, тим більше таку, яка виконується на рівні, близькому до межі даного індивіда”[2]. За О.М. Степановим психічна напруженість - негативний психічний стан, викликаний передбаченням несприятливого для людини розвитку ситуації, виявляється в переживанні загального дискомфорту, нервозності, тривожності чи навіть страху, має здатність мобілізувати внутрішні сили особистості на оволодіння ситуацією і виробляє стратегію поведінки в ній [8, с. 219].

Психічна напруженість виникає при виконанні людиною діяльності і є своєрідною формою відображення складної ситуації, в якій вона знаходиться. Ця ситуація у цілому чи її окремі елементи за особистісних причин стають значимими та важливими для особистості. Останнє є передумовою для виникнення напруженості, як стану, обумовленого передбаченням можливого несприятливого розвитку подій.

В наукових працях М.І. Наєнко та О.В. Овчиннікової здійснено найбільш повний психологічний аналіз стану психічної напруженості. Вчені виділили два види напруженості: операційну та емоційну. Операційна - пов'язана з процесом виконання завдання. Вона виникає як результат відносно нейтрального підходу особистості до виконання діяльності. Діє мобілізуюче, сприяє збереженню високого рівня працездатності. Розвиток емоційної напруженості характеризується вираженим негативним забарвленням особистісної поведінки, ламанням її мотиваційної структури, зниженням ефективної діяльності тощо.

Сьогодні „психічна напруженість” та „емоційна напруженість” використову-ються як взаємопов'язані та нерівнозначні поняття, оскільки основною причиною психічної напруженості є емоційне збудження. Емоційна напруженість супроводжується відчуттям дискомфорту, тривоги, деколи страху, однак передбачає готовність до оволодіння ситуацією та діяння в ній визначеним чином. Стан емоційної напруженості зумовлюється надмірною величиною психічних зусиль, необхідних для вирішення поставлених задач [1].

Так як емоційна напруженість не може виникнути поза діяльністю суб'єкта, то постає потреба вказати на ті функції, які вона виконує у цій діяльності. Оскільки діяльність вищої нервової системи, за І. Павловим, залежить від емоційного стану людини, а саме „позитивні емоції тонізують діяльність кори великих півкуль головного мозку, а негативні ? гальмують і пригнічують її”, то можна виділити принаймні дві групи функцій емоційної напруженості, перша з яких активізує пізнавальну активність, продуктивну діяльність особистості, а інша ? гальмує ці процеси, спричинюючи її захисні реакції [8, с. 238; 15]. Критичний рівень позитивної емоційної активності та пов'язаний з ним граничний рівень психічної напруженості є індивідуальними властивостями особистості. Він проявляються у зниженні реакції і координації дій людини, гіперактивності, багатослівності, тремтінні рук, голосу тощо. Тривале перебування в такому психічному стані приводить до особистісного стомлення. Гальмувальний психічний процес викликає скутість і сповільненість реакцій, рухів людини, нездатність робити професійні дії з активністю, яка була до цього. В особистості знижується швидкість відповідних реакцій, сповільнюється розумовий процес, з'являються неуважність та інші негативні ознаки психічної організації, не властиві даній людині в нормальному стані. Однак, за А.М. Лєонтєвим, потрібно враховувати роль мотивів у діяльності. Їх змістові характеристики будуть по-різному позначатися на стані емоційної напруженості [5, с. 131].

У своїй книзі „Психическая напряженность” М.І. Наєнко доводить, що у діяльності особи актуалізовуються два мотиви, які викликають емоційну напруженість: а) процесуальний та б) пов'язаний із самоствердженням [5, с. 15-20]. Перший лежить в основі самого процесу діяльності і характеризується безпосереднім відношенням людини до управління своїми функціональними можливостями. Цю ідею підтримує психолог Д.М. Узнадзе [5]. Поряд з процесуальними потребами існують потреби пов'язані із самоствердженням особистості: прагнення актуалізувати потенційні можливості, потреба у стійкій та обґрунтованій самооцінці тощо [3, с. 48].

Аналіз наукових джерел дає змогу інтерпретувати емоційну напруженість як психічний стан, що виникає при виконанні людиною складних завдань або у результаті потрапляння її у важку життєву ситуацію. В.П. Зінченко зазначає: „Емоційна напруженість - це напруженість, яка характеризується інтенсивністю емоційних переживань під час перебігу діяльності, оцінкового, емоційного ставлення людини до умов її протікання” [8, с. 254].

Тісний взаємозв'язок між внутрішніми аспектами аналізу, характеристиками і проявами емоційної напруженості можна подати у вигляді таблиці. Водночас емоційна напруженість формується у різній діяльності особистості і, на думку М.І. Наєнка, є не тимчасовою властивістю, а постійною рисою особистості [5, с. 14]. Психолог вважає, що важливим фактором в утворенні цієї риси є уміння суб'єкта об'єктивно оцінювати свої фізичні якості, становище в колективі тощо.

Особи, у яких занижена самооцінка не завжди намагаються розв'язувати важкі життєві задачі, що й викликає у них певну напруженість. Однак спроба розв'язати задачі, які перевищують реальні можливості особистості, не завжди приводить до негативних результатів. Якщо різниця між можливостями суб'єкта і значущістю завдання невелика, то ці труднощі діють мобілізуюче. Коли ж навпаки, то можуть виникнути негативні наслідки для особистості: розчарування у своїх здібностях, бажання перекласти відповідальність за неуспіх на інших тощо [10, с. 126]. В результаті неадекватної самооцінки особистості виникає високий рівень емоційної напруженості, котрий спричинюється складними екстремальними умовами та негативно впливає на ефективність її діяльності.

Отже, емоційна напруженість виявляється в переживанні особистістю загального дискомфорту, нервозності, тривожності чи навіть страху. Вона має здатність мобілізувати внутрішні сили людини на оволодіння ситуацією і сприяє виробленню стратегії поведінки в ній, а її рівень залежить від значущості ситуації, наявності досвіду подібних переживань та особливостей характеру людини. Відтак у діяльності емоційна напруженість може виступати властивістю, рисою особистості та її станом.

У вивченні емоційної напруженості школяра важливими є знання про особливості розвитку його емоційної сфери. Відповідно до обраної теми та об'єкта дослідження нашої уваги заслуговує підлітковий вік, який є найбільш вразливим і тривожним серед інших вікових категорій. Його називають перехідним, критичним,

Таблиця. Емоційна напруженість як предмет психологічного поліаспектного аналізу

періодом статевого дозрівання. Підвищена емоційність проявляється в легкій збудливості, дивацтві, інтенсивності та гостроті реакцій. У цьому віці школярі не хочуть, щоб їх вважали за дітей, але і бояться відповідальності дорослих. Хоча діти відштовхують ідеї своїх батьків, але вони їх поважають незважаючи на те, що більшість дорослих не визнають їх як особистість. Це є причиною появи у них емоційної напруженості і гальмівним фактором у їх психоемоційному розвитку [9].

Важливе місце у житті підлітка займає потяг до спілкування з однолітками. Соціально-ціннісні та соціально-шкідливі переживання підлітка визначаються духом групи, до якої він внутрішньо належить традиціями і моральними установками [11; 12, с. 60-65]. У діяльності учня формуються певні емоційні установки, які в подальшому його житті відіграють важливу роль. У межах підліткового віку виділяють: сімейну, сексуальну та шкільну напруженість. Відповідно до них підліток певним чином реагує. Це проявляється зосередженням на проблемі чи її уникненні, виникнення почуття сорому, гніву, протесту тощо. Підлітки не задоволені роллю пасивних спостерігачів, тому виступають у ролі учасників подій власного життя [12].

Науковці вказують на важливу роль дорослих, які повинні допомогти їм у встановленні мотиваційної сфери та системи цінностей, навчити школяра аналізувати свої захоплення [1, с. 203; 4, с. 10; 14-15]. У цьому віці підлітки мають підвищену потребу в емоційному насиченні. З ними пов'язані ризиковані форми поведінки: любов до гучної музики, перше знайомство з спиртним та наркотиками тощо. Підлітки бурхливо виражають свої емоції, часто не можуть стримати радість та гнів.

Суперечливі прагнення, які повторюються часто в підлітковому віці, ще більше підсилюють загальний нестабільний емоційний фон, можуть спричинити до повторювальних і тривалих афектів [15, с. 72]. Вони мають сильний руйнівний характер, оскільки блокують його свідомість. В кінцевому результаті відбувається активний вихід люті, гніву, страху. Переживання афекту залишає в психіці особливі травмуючі сліди, які можуть привести до неврозу [10, с.152]. У таких випадках важливо дорослим створити умови для „виходу” негативних емоцій без особливо шкідливих наслідків для юної особи і його оточення [1, с. 90].

Група болгарських психологів (Г. Пірьов і ін.), встановила, що найбільш збудливий тип нервової діяльності найчастіше зустрічається у пубертатному віці, де число збудливих збільшується, а після його закінчення зменшується [9, с. 52]. Проте емоційні реакції і поведінка підлітків не може бути пояснена лише зрушеннями гормонального порядку. Вони також залежать від соціальних чинників та умов виховання. Психологічні труднощі дорослішання школяра, суперечність рівня домагань і образу “Я” є причиною зростання емоційної напруженості [1, с. 121]. Причинами емоційної напруженості слугують завищені вимоги з боку сім'ї, школи, неблагополучна атмосфера родинних стосунків тощо [3, с. 5].

Отже, емоційно напружений підліток володіє пониженою активністю мотиваційних тенденцій у досягненні успіху, оскільки його самооцінка неадекватно занижена, домагання невисокі, а при зіткненні з труднощами чи невдачами він нездатний проявляти тактичну гнучкість у виборі цілей і засобів їх досягнення.

Надмірне психічне збудження, викликане передбаченням несприятливого розвитку ситуації, не в силі уникнути діти шкільного віку. Тому повноцінне життя підлітка неможливо уявити без напруженого стану, який заставляє його почувати незадоволеність, беззахисність і втому й будувати життя з інтересом та ентузіазмом.

Крім того, дуже важливо навчити школяра долати свою надмірну емоційну напруженість. У цьому віці він не може самостійно це зробити, тому потребує підтримки та поради зі сторони батьків і вчителів. Вони у формі бесіди, ознайомлення з науково-методичною літературою по даній проблематиці мають змогу допомогти дитині оволодіти навичками щодо виявлення, попередження, управління, і врешті, зниження власної напруженості, щоб отримувати радість і задоволення від дискомфорту з яким зустрічається.

Дослідження B. Ротенберга і В. Аршавського показали, що на збереження емоційної стійкості найбільше впливає пошукова активність, тобто діяльність, направлена на зміну неприйнятної ситуації або на зміну свого відношення до неї [8]. Використання резервів організму вимагає у підлітка певних зусиль в оволодінні основних принципів та методів подолання неблагополучного емоційного стану [7]. До ефективних засобів зниження емоційної напруженості належать фізичні вправи, динамічна гімнастика, потім - медитація, аутогенне тренування, музикотерапія, бібліотерапія, арт-терапія [2, с. 161-185; 11]. Кожній дитині підходить той засіб регуляції, який повністю відповідає способу її життя та діяльності.

Медитація - розумова дія, спрямована на переведення психіки людини в стан заглибленої зосередженості. Ці відчуття є глибоко особистісними та індивідуальними. Дитина стає менш розсіяною і більше чутливою до відчуттів. У неї підвищується працездатність, перебуває в стані задоволення та внутрішнього оновлення.

Зняти емоційну напруженість можна також за допомогою методу аутогенного тренування - самогіпнозу, який базується на принципі керування власною свідомістю. Розслаблюючись, дитина відчуває свій внутрішній стан і, відповідно до нього, дає собі необхідні вказівки. При цьому підкріплює ці вказівки візуальними образами, уявляючи себе в тому стані, який прогнозується. Після сеансів аутогіпнозу, котрий викликає цілеспрямоване м'язове розслаблення, настає відновлення фізичних і психічних сил, підліток почуває себе бадьорим, відчуває високу працездатність.

В останні роки багато уваги приділяється методу управління емоційними станами як музикотерапії. Використовується музика для лікування та профілактики відхилень і порушень нервової системи, зняття емоційної напруженості. Вона повертає школяра до реальності і вчить усвідомлювати первинний ритм свого органічного спокою і затишку та здійснює відновлення гармонійності організму. Ще одним засобом подолання негативних впливів на організм дитини є бібліотерапія. Індивідуальний план читання складають психолог та бібліотекар. При підборі книг враховуються причини, сторонні фактори, які призвели до негативних наслідків. Бібліотерапія служить для підняття настрою, здатності виховувати силу волі, оптимізм, віру у себе. У підлітковому віці застосовують ще арт-терапію, яка сприяє виходу агресивності та негативних відчуттів за допомогою зорових образів. Вона допомагає підліткам вийти назовні сильним емоціям, що виникають в травмуючих ситуаціях.

Можна стверджувати, що вчителі та батьки мають змогу навчити підлітків способам зниження своїх емоційно напружених станів за допомогою таких методів як медитація, аутогенне тренування, музикотерапія, бібліотерапія та арт-терапія. Оволодіння ними особистістю слугує здатністю у мобілізації власних внутрішніх ресурсів для передбачення несприятливого для підлітка розвитку подій.

Висновки

Таким чином, теоретичний аналіз проблеми емоційної напруженості показав, що особливими проявами високого рівня емоційної напруженості у підлітковому віці є глибоке переживання невдач, невпевненість у своїх силах, необ'єктивна самооцінка, неможливість управляти собою, відчуття безсилля, безвихідності, заздалегідь налаштування себе на невдачу. Емоційні проблеми підліткового віку мають різні витоки. Особливості емоційних реакцій перехідного віку залежать від гормональних і фізіологічних процесів, соціальних чинників і умов виховання. Нами виявлено, що проблема пов'язана з емоційною напруженістю перебуває на стадії безперервного теоретико-експериментального розвитку, що цілком природно, зважаючи на змінні умови зовнішнього середовища, в яких перебуває людина. Запропоновано розглядати емоційну напруженість як предмет психологічного поліаспектного аналізу, оскільки у діяльності напруженість може виступати властивістю, рисою особистості та її станом. До того ж нами доведено, що надмірними напруженими станами можна управляти за допомогою певних методів, а оволодіння ними особистістю слугує розвитку її здатності мобілізувати власні ресурси, щоб протистояти емоціям негативної модальності.

Література

Захаров А.І. Неврози у дітей і психотерапія. - М.: Академія, 2006. - 280 с.

Зильберман П.Б. Эмоциональная устойчивость: Дис... канд.. психол. наук. - М., 1970.- 228 с.

Кириленко Т.С. Психологія: Емоційна сфера особистості. - К.: Либідь, 2007. - 256 с.

Леонтьев А.Н. Психологическая напряженность. ? М.: МГУ, 1987. ? 584 с.

Наенко Н.И. Психологическая напряженность. ? М.: МГУ, 1986. - 260 с.

Цигульська Т.Ф. Загальна та прикладна психологія / Т.Ф. Цигульська. - К.: Наукова думка, 2000. - 190 с. - (Курс лекцій).

Дедловская В.И. Эмоции, стресс, здоровье / В.И. Дедловская // Физическая культура в школе. - 2006. - № 4. - С. 69-71.

Психологічна енциклопедія / Автор-упорядник О.М. Степанов. - К.: „Академвидав”, 2006. - 424 с (Енциклопедія ерудита).

Фридман Л.М. Психология детей и подростков / Л.М. Фридман. - М.: Изд-ство Института психотерапии, 2003. - 480 с. - (Справочник для учителей и воспитателей).

Семіченко В.А. Психічні стани. - К.: Maгicтp-S, 1998. - 208 с.

Василюк Ф.Е. Психология переживания: анализ преодоления критических ситуаций / Ф.Е. Василюк - М.: МГУ, 1984. - 200 с.

Вереніч Н. Особливості тривожності сучасних підлітків / Н. Вереніч // Підліток: як йому допомогти. - К., 2004. - С. 60-65.

Андреева А.Д., Вохмянина Т.В., Воронова А.П., Чуткина Н.И. / Под ред. Дубровиной М.В. / Руководство практического психолога. Психическое здоровье детей и подростков. ? М.: Педагогика, 1995. - 324 с.

Размещено на Allbest.ru