Проблема адаптації до нових умов навчального закладу

Розглянемо чинники, що впливають на успішність адаптації дитини до школи [1]:

- функціональна готовність до початку систематичного навчання: організм дитини повинен бути функціонально готовий, тобто повинен досягти такого рівня розвитку окремих органів і систем, щоб адекватно реагувати на дії зовнішнього середовища. Інакше процес адаптації йде з великою напругою, оскільки діти, функціонально не готові до навчання, мають нижчий рівень розумової працездатності;

- вік початку систематичного навчання: не випадково адаптаційний період у шестирічок більш тривалий ніж у семирічок. У шестирічок спостерігається більш висока напруженість всіх систем організму, більш низька і нестійка працездатність. Рік, що відокремлює шестирічну дитину від семирічної, дуже важливий для її фізичного, функціонального і психічного розвитку. Саме в цей рік формуються такі важливі новоутворення: інтенсивно розвивається регуляція поведінки, орієнтація на соціальні норми і вимоги, закладаються основи логічного мислення, формується внутрішній план дій;

- стан здоров'я: це один з основних факторів, що впливають не лише на діяльність і успішність процесу адаптації до школи, а й на процес подальшого навчання. Найбільш легко адаптуються здорові діти. Важче від усіх адаптуються діти, у яких період новонародженості мав несприятливий перебіг, діти, котрі мали черепно-мозкові травми, котрі часто і тяжко хворіють, котрі мають в анамнезі різноманітні хронічні захворювання і особливо розлади нервово-психічної сфери;

- рівень тренованості адаптаційних механізмів: безумовно, першокласники, що відвідували раніше дитячий сад, значно легше адаптуються до школи, ніж „домашні”, не звичні до тривалого перебування в дитячому колективі і режиму дошкільної установи діти;

- особливості життя дитини в сім'ї: велике значення мають такі моменти як психологічна атмосфера в сім'ї, взаємостосунки між батьками, стиль виховання, статус дитини в сім'ї, домашній режим життєдіяльності дитини тощо;

- психологічна готовність до шкільного навчання: психологічна готовність передбачає інтелектуальну готовність (рівень розвитку пізнавальних здібностей), емоційно-вольову готовність (емоційна зрілість, адекватність емоційного реагування, вольова регуляція поведінки) і особову готовність (мотиваційна готовність, комунікативна готовність);

- раціональна організація учбових занять і режиму дня: однією з головних умов, без яких неможливо зберегти здоров'я дітей протягом навчального року, є відповідність режиму учбових занять, методів викладання, змісту і насиченості учбових програм, умов зовнішнього середовища віковим можливостям першокласників;

- відповідна організація рухової активності дитини: рухова активність - найефективніший спосіб попередження і своєчасного запобігання стомлення, підтримки високої працездатності. Тому включення до організованих занять рухомих ігор, правильний розподіл їх в режимі дня благотворно впливають на функціонування всіх систем організму, і перш за все на центральну нервову систему;

- організація навчального процесу з урахуванням статі дитини: процес адаптації до школи у хлопчиків і дівчаток має різний перебіг. Наприклад, в кінці навчального року втомлюваність хлопчиків в 8-10 разів більш виражена, ніж у дівчаток. Вчителям і батькам потрібно мати на увазі, що більш успішно виконуються завдання, якщо вони сприймаються дитиною як відповідні її статі. Наприклад, цікавість до вирішення складних завдань у хлопчиків вища за допомогою матеріального, а у дівчаток при емоційному схваленні успіху. Хлопчики більш успішно працюють поодинці, а дівчатка - в змішаній за статтю групі. Рівень домагань у хлопчиків вищий, вони більш автономні, і немов запрограмовані не любити види діяльності, котрі заохочуються дорослими. Якщо хлопчики у відповідь на фрустрацію (перешкоду отримати бажане) частіше реагують зменшенням спілкування, то дівчатка - більш жорсткою, направленою на досягнення цілі, поведінкою.

Період, що триває орієнтовно протягом першого півріччя навчання, можна позначити терміном „первинна адаптація”. Саме на цей період доводиться основна робота педагогічного колективу, психолога, батьків школярів, котра направлена на швидке звикання дітей до школи, пристосування до неї як середовища свого розвитку і життєдіяльності.

Для забезпечення максимально можливої адаптації першокласника необхідно врахувати [8, с. 39]:

- поглиблену діагностику навчального потенціалу дитини, особливостей інтелектуального розвитку та протікання психічних процесів;

- вивчення сімейного статусу учня, аналіз факторів, що негативно позначаються на шкільних успіхах;

- виявлення шкільного статусу дитини, рівня задоволеності своїм становищем у класі;

- корекційну роботу з дітьми, які потребують спеціальної допомоги (індивідуальні й групові консультування, тісну співпрацю з батьками);

- консультування та педагогічна просвіта вчителів;

- консультування та психологічний всеобуч батьків (класні години, тренінги тощо).

Особливого значення це питання набуває, якщо мова йде про шестирічного першокласника, який має влитися у навчально-виховний процес, адаптуватись до нової для себе систематичної учбової роботи, вимог класно-урочної системи, стильових особливостей діяльності вчителя, соціального середовища дитячого колективу. Залучений до багатьох нових шкільних обов'язків, він має ретельно й разом з усім класом працювати на уроці, бути стриманим, вчасно готувати домашні завдання та долати певні труднощі учіння. На заняттях діти мають бути зосередженими, не відволікатись, виявляти стриманість. Традиційна методика навчання ставить вимоги перед початківцями щодо пристосування до заданого темпу уроку, швидкої зміни видів діяльності, необхідності підводитись та відповідати на запитання вчителя. Тобто, ставить під „критичне навантаження” здатність шестирічних учнів адаптуватися до системи цих нових вимог [7, с. 41-45]. Адаптація молодшого школяра до шкільного буття сприяє перебудові пізнавальної, мотиваційної та емоційно-вольової сфер останнього.

B. Костіков [6, с. 105-106] визначає наступні пріоритетні завдання учителя у період адаптації дітей до школи: забезпечення індивідуального підходу; формувати культуру спілкування учнів; стимулювати мотивацію навчання та мотивацію успіху дитини; обмежене оцінювання навчальних результатів молодших школярів; формування учнівського колективу. Високі результати застосування з точки зору оптимізації процесу адаптації дитини до школи є досвід арт- терапевтичних, тобто мистецьких засобів самовираження учнів. Арт-терапія не лише може моделювати умови прискорення темпів адаптації усіх учнів класу, але і виступати в якості ефективного засобу допомоги невстигаючим та дітям, які опинилися в складних життєвих обставинах, що у значній мірі гальмує процеси адаптації до навчання.

C. Кондратюк [5] наголошує, що результатом психологічного супроводу в процесі адаптації до нових умов навчання виступає адаптивність, тобто здатність самостійно досягати відносної рівноваги у відносинах із собою та оточуючими у різних ситуаціях. Психологічний супровід дозволяє зберегти психічне та психофізичне здоров'я, попередити психічне перевантаження, сприяти процесу адаптації та соціалізації учнів.

Таким чином, важливо налагоджувати взаємодію батьків, вчителів, школярів. Необхідно, для успішної шкільної адаптації психологу використовувати напрямки роботи: діагностична робота; просвітницька робота з учителями та батьками; профілактична робота; корекційно- розвивальна робота; аналітична робота; психологічний супровід першокласників.